Рішення

від 02.04.2019 по справі 200/1546/19

БАБУШКІНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

Справа: № 200/1546/19

№ 2/200/190/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 березня 2019 року Бабушкінський районний суд м.Дніпропетровська в складі:

головуючого - судді Томаш В.І.,

при секретарі - Кубрак К.В.,

за участю представника позивача - ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання недійсним правочину ,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_2 звернувся до Бабушкінського районного суду з позовом про визнання недійсним правочину, а саме шлюбного договору, посвідченого 10.07.2017р. приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_5 за № в реєстрі 2077, та укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_4.

В обґрунтування позову позивач вказав, що 10 липня 2017 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 був укладений шлюбний договір, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_5 за № в реєстрі 2077. Шлюбним договором встановлено, що спільною сумісною власністю Подружжя є будь-яке майно, що придбане (побудоване), подароване Подружжю у зв'язку з реєстрацією шлюбу або майно набуте Подружжям під час шлюбу та зареєстроване на ім'я обох або одного з них, зокрема, набуте чоловіком, дружиною за час шлюбу, але на підставі договору дарування або спадкування, майно, набуте чоловіком, дружиною за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто, житло, набуте чоловіком, дружиною за час шлюбу внаслідок його приватизації, а саме, наступне нерухоме майно та рухоме майно: квартира АДРЕСА_1. У разі розірвання шлюбу, незалежно від ініціативи чоловіка або дружини, квартира АДРЕСА_1, переходить у особисту приватну власність Дружини .

Також, Позивач в позові вказав, що п.1.11 Шлюбного договору встановлює, що Подружжя домовились, що кожен з них відповідає по власних боргах та зобов'язаннях, в першу чергу, майном і майновими правами, що є особистою приватною власністю відповідного (набуте до шлюбу) з Подружжя, а якщо такого майна і майнових прав не залишилось - тими, що є об'єктом права часткової власності відповідного з Подружжя . Що стосується квартири АДРЕСА_2, то вона належала на праві особистої приватної власності ОСОБА_3 на підставі Договору дарування квартири, посвідченого 16.11.2015р. приватним нотаріусом Дніпропетровського нотаріального округу ОСОБА_6 за № в реєстрі 864.

В свою чергу, ОСОБА_3 є Боржником перед Позивачем по наступним договорам позик, а саме по договору позики від 15.10.2012р., укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_7, та посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_8 за № в реєстрі 1370, та договору про переведення боргу від 02.10.2015р., укладеного між ОСОБА_7 та ОСОБА_3, та посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_8 за № в реєстрі 1370; по договору позики від 19.09.2014р., укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_7, та посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_8 за № в реєстрі 786, та договору про переведення боргу від 02.10.2015р., укладеного між ОСОБА_7 та ОСОБА_3, та посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_8 за № в реєстрі 634; по Договору позики від 26.03.2015р., укладеного між Позивачем та ОСОБА_7, та посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_8 за № в реєстрі 201, та договору про переведення боргу від 02.10.2015р., укладеного між ОСОБА_7 та ОСОБА_3, та посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_8 за № в реєстрі 201.

Позивач в позові посилається на номера цивільних справ за якими на момент укладання Шлюбного договору були відкриті провадження по стягненню заборгованості, а також на існування заборони відчуження нерухомого майна (квартира АДРЕСА_2) відповідно до Ухвали Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 21.03.2016р. по справі № 201/3957/16ц.

В зв'язку з тим, що заборгованість Відповідача перед Позивачем не погашена, а майно, яке належало Боржнику на праві приватної особистої власності було відчужено відповідно до умов шлюбного договору, то останній містить в собі ознаки удаваного правочину, а саме ознаки договору дарування, до якого повинні застосовуватися ст.ст. 717-727 ЦК України.

Таким чином, як вказує Позивач, шлюбний контракт укладений з порушенням ст.ст. 9,103 Сімейного кодексу та ст.ст. 203,215,216 Цивільного кодексу України.

Представник позивача ОСОБА_2 в судове засідання з'явився, підтримав позовні вимоги в повному обсязі та просив їх задовольнити.

Представник відповідача ОСОБА_3 в судове засідання з'явився, надав відзив на позовну заяву, в якому вказав, що Відповідач не визнає позовні вимоги в повному обсязі. В судове засідання, коли були призначені судові дебати, представник ОСОБА_3 не з'явився, належним чином був повідомлений про дату та час судового засідання, про причини неявки не повідомив.

Відповідач ОСОБА_4 в жодне судове засідання не з'явилась, про дату та час судових засідань була повідомлена належним чином.

Суд, вислухав пояснення сторін, повно та всебічно дослідивши матеріали справи, приходить до наступного.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України визначено, що підставою виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори й інші правочини.

В силу ч. 1 ст. 14 ЦК України, цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства України.

В судовому засіданні встановлено, що відповідачу по справі - ОСОБА_3 на праві особистої приватної власності належала квартира АДРЕСА_2 на підставі Договору дарування квартири, посвідченого 16.11.2015р. приватним нотаріусом Дніпропетровського нотаріального округу ОСОБА_6 за № в реєстрі 864.

Десятого липня 2017 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 був укладений шлюбний договір, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_5 за № в реєстрі 2077.

Шлюбний договір був укладений між ними, як між подружжям. Шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 був укладений 05 березня 2010 року, та зареєстрованого Жовтневим відділом РАЦС Дніпропетровського міського управління юстиції за актовим записом № 96. Поспіль, відповідно до рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 06.10.2017р. по справі № 200/12775/17, залишеним в силі Постановою Верховного Суду України від 12 грудня 2018року, шлюб між подружжям було розірвано. Також, в рішенні Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 06.10.2017р. по справі № 200/12775/17 встановлено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 проживають окремо один від одного з 15.01.2017р., внаслідок чого, збереження укладеного шлюбу стало неможливим

Пунктом 1.1. Шлюбного договору вказує, що даним договором подружжя встановлюють майнові права та обов'язки у шлюбі і на випадок його розірвання.

Інші пункти: п.1.3. та п.1.4. визначають, що спільною сумісною власністю Подружжя є будь-яке майно, що придбане, подароване Подружжю у зв'язку з реєстрацією шлюбу або майно набуте Подружжям під час шлюбу та зареєстроване на ім'я обох або одного з них, зокрема, набуте чоловіком, дружиною за час шлюбу, але на підставі договору дарування або спадкування, майно, набуте чоловіком, дружиною за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто, житло, набуте чоловіком, дружиною за час шлюбу внаслідок його приватизації, а саме, наступне нерухоме майно та рухоме майно: квартира АДРЕСА_1.

У разі розірвання шлюбу, незалежно від ініціативи чоловіка або дружини, квартира АДРЕСА_1, переходить у особисту приватну власність Дружини .

Таким чином, відповідно до умов Шлюбного контракту (п.1.4.) здійснюється перехід права власності від ОСОБА_3 до ОСОБА_4 на квартиру АДРЕСА_3, у випадку розірвання шлюбу. Згідно рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 06.10.2017р. по справі № 200/12775/17 шлюб між Подружжям був розірваний, а право власності на квартиру АДРЕСА_1 було визнане за ОСОБА_4

Тобто, Сторони, укладаючи Шлюбний договір такого змісту (перехід права власності на нерухоме майно) ставить під сумніви факт його укладання з метою поділу майна, а явно визначає основну мету - відчуження нерухомого майна від ОСОБА_3 до ОСОБА_4.

Відповідно до ст. 92 Сімейного кодексу України шлюбний договір - угода між особами, які подали заяву про реєстрацію шлюбу, а також подружжям.

Шлюбний договір укладається за бажанням сторін, як до реєстрації шлюбу, так і в будь - який час після його реєстрації подружжям. На укладення шлюбного договору до реєстрації шлюбу, якщо його стороною є неповнолітня особа, потрібна письмова згода її батьків або піклувальника, засвідчена нотаріусом. Шлюбний договір може включати низку різних питань, але в основному передбачає визначення майнових прав подружжя в разі розірвання шлюбу. Шлюбний договір не може регулювати особисті (немайнові) відносини подружжя, а також особисті (немайнові) відносини між ними та дітьми.

У шлюбному договорі передбачаються майнові права та обов'язки подружжя , зокрема питання, пов'язані з правом власності на рухоме та нерухоме майно, яке придбано до шлюбу, так і під час шлюбу, на майно, отримане в дар чи успадковане одним із подружжя, питання, що пов'язані із утриманням подружжя, а також майнові права та обов'язки подружжя як батьків та інші.

Подружжя окремо визначає правовий режим подружнього майна - яке майно придбане в шлюбі буде спільним, а яке роздільним.

Шлюбним договором регулюються тільки майнові відносини (права та обов'язки) між подружжям, або між тими, хто вже давно перебуває у шлюбі, визначаються їхні майнові права та обов'язки, а також майнові обов'язки подружжя, як батьків.

Частиною п'ятою статті 93 Сімейного Кодексу визначено, що за шлюбним договором не може передаватися у власність одному з подружжя нерухоме майно та інше майно, право на яке підлягає державній реєстрації.

В зв'язку з тим, що спірний шлюбний договір укладався, з однієї сторони, коли подружжя вже не проживали разом, а, з другої сторони, містить в собі умови переходу права власності лише на один об'єкт нерухомого майна, яке належало ОСОБА_3 на праві особистої приватної власності, то такий Договір містить в собі ознаки договору дарування, та суперечить ст. 93 СК України.

Згідно ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 204 Цивільного кодексу визначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до статті 215 ЦК України , підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно ст. 235 Цивільного кодексу України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.

Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Згідно з роз'ясненнями, викладеними в п. 7, 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними від 06.11.09 № 9, за удаваним правочином (стаття 235 ЦК) сторони

умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину.

До удаваних правочинів наслідки недійсності, передбачені статтею 216 ЦК, можуть застосовуватися тільки у випадку, коли правочин, який сторони насправді вчинили, є нікчемним або суд визнає його недійсним як оспорюваний.

Відповідно до Ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29.03.2017р. по справі № 447/66/15 встановлені підстави визнання недійсності шлюбного договору: оскільки договір, в тому числі шлюбний договір, передусім є категорією цивільного права, то відповідно до ст. 8 СК України у випадках договірного регулювання сімейних відносин повинні застосовуватися загальні норми ст. ст. 3, 6 ЦК України щодо свободи договору, а також глав 52, 53 ЦК України щодо поняття та умов договору, його укладення, зміни і розірвання.

Виходячи зі змісту ст. ст. 9, 103 СК України, ст. ст. 203, 215 ЦК України підставою недійсності шлюбного договору є недодержання в момент вчинення стороною (сторонами) таких вимог: 1) зміст шлюбного договору не може суперечити законодавству України, а також моральним засадам суспільства; 2) волевиявлення кожного із подружжя при укладенні шлюбного договору має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 3) шлюбний договір має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Більш того, суд встановив, що на момент укладання Шлюбного договору, який є удаваним правочином, та містить в собі ознаки договору дарування, діяла заборона на вчинення дій, спрямованих на відчуження в будь-який спосіб нерухомого майна - квартири за адресою: АДРЕСА_4, що належить на праві власності ОСОБА_3, на підставі ухвали Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 21.03.2016р. по справі № 201/3957/16ц. На момент винесення рішення Ухвала Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 21.03.2016р. по справі № 201/3957/16 не скасована.

Суд дає критичну оцінку доводам представника відповідача ОСОБА_3, викладені ним у відзиві на позов та в судовому засіданні щодо невизнання позовних вимог позивача, оскільки вони є голослівними, безпідставними та нічим не доведеними і спростовуються стабільними поясненнями представника позивача, наданими ним письмовими доказами, матеріалами справи в їх сукупності. Суд вважає, що така позиція відповідача є не інакше як ухилення від виконання своїх зобов'язань перед позивачем по справі та безпідставне утримання нерухомого майна, щоб уникнути його можливого відчуження на законних підставах.

З огляду на вищевикладені обставини, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_2 про визнання недійсним укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 Шлюбного договору відповідають вимогам закону, а тому підлягають задоволенню.

Згідно приписів ст. 55 Конституції України, кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Відповідно до вимог ст. 10, 11 ЦПК України, суд вирішує справи на засадах змагальності, не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб та в межах заявлених позовних вимог, на підставі поданих ними доказів.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності.

Аналізуючи вищевикладені обставини, суд прийшов до переконання, що зібрані у справі докази та їх належна оцінка вказують, що позовні вимоги ОСОБА_2 підлягають задоволенню в повному обсязі.

Згідно ст. 214 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує питання щодо розподілу між сторонами судових витрат.

Згідно ч. 1 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено. Тому з відповідачів на користь позивача необхідно стягнути судовий збір у розмірі 768 грн. 40 коп..

Керуючись ст. ст. 92, 93, 97, 103 Сімейного кодексу України, ст. ст. 203, 215, 235, 328, 626, 638, 640, 717 - 727 Цивільного кодексу України, ст. ст. 13, 76, 81, 259 - 263 Цивільного процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання недійсним правочину - задовольнити.

Визнати шлюбний договір, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 від 10 липня 2017 року, посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу ОСОБА_5 за номером 2077 - недійсним.

Стягнути солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 витрати по сплаті судового збору у розмірі 768,4 грн..

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 30 - днів з дня його проголошення до Дніпровського апеляційного суду.

Суддя Бабушкінського

районного суду ОСОБА_9