Постанова

від 28.03.2019 по справі 1740/2026/18

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 березня 2019 рокуЛьвів№ 857/1574/19

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Старунського Д.М.,

суддів Багрія В.М., Рибачука А.І.,

за участю секретаря судового засідання Чопко Ю.Т.,

представника позивача Клочек Г.В.,

розглянувши у судовому засіданні в місті Львові апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Рівненській області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2018 року у справі № 1740/2026/18 (рішення ухвалено в м. Рівне, головуючий суддя Щербаков В.В., повне судове рішення складено 24.10.2018) за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Кормовий Двір до Головного управління Державної фіскальної служби у Рівненській області про визнанння протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

в с т а н о в и в:

ТОВ Кормовий Двір 24.07.2018 звернулося в суд із адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Рівненській області, в якому просило визнати незаконним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Рівненській області №0006721403 від 12.07.2018, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 110000,00 грн.

В обґрунтування позову зазначає, що оспорюване рішення винесене з порушенням норм чинного податкового законодавства України, оскільки реальність господарських операцій позивача з контрагентами ТОВ Легран-В та ТОВ Сандерс кепітал підтверджується первинними документами, а тому ТзОВ Кормовий Двір правомірно сформувало податковий кредит з ПДВ.

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2018 року адміністративний позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Рівненській області №0006721403 від 12.07.2018.

Не погодившись з таким рішенням суду першої ГУ ДФС у Рівненській області оскаржило його в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким в задоволенні адміністративного позову відмовити.

Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права. Вказує, що позивачем до перевірки не представлено первинних документів оперативного (складського) обліку, а саме: накладних на внутрішнє переміщення, карток складського обліку, товарних ярликів, які б свідчили про оприбуткування, рух товару всередині підприємства та його реалізацію ТОВ Кормовий Двір покупцям. Разом з тим, видаткові накладні складені всупереч вимог Закону України Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні . Згідно даних Єдиного державного реєстру судових рішень встановлено наявність кримінальних проваджень відносно контрагентів позивача за фактом вчинення кримінальних правопорушень передбачених ч.3 ст.358, ч.3 ст.209, ч.2 ст.205 КК України.

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечив вимоги наведені в апеляційній скарзі та просив залишити її без задоволення.

У судовому засіданні представник позивача просив залишити рішення суду першої інстанції без змін.

Відповідач в судове засідання не прибув, про дату, час і місце апеляційного розгляду був повідомлений належним чином, шляхом надсилання повістки на електронну адресу, тому колегія суддів, у відповідності до ч. 2 ст. 313 КАС України, вважає за можливе розглядати справу за його відсутності.

Заслухавши суддю - доповідача, представника позивача, перевіривши підстави для апеляційного перегляду відповідно до доводів апеляційної скарги та відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Як встановлено судом першої інстанції та матеріалами справи підтверджується, що наказом від 15.06.2018 №1740 Про проведення позапланової виїзної документальної перевірки ТОВ Кормовий Двір з питань проведення взаєморозрахунків з ТОВ Легран-В (код ЄДРПОУ 39672602) за жовтень 2017 року, ТОВ Сандерс кепітал (код ЄДРПОУ 40925996) за листопад 2017 року наказано провести документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ Кормовий Двір з питань правильності нарахування та сплати податку на додану вартість за результатами проведених взаєморозрахунків з ТОВ Легран-В за жовтень 2017 року, ТОВ Сандерс кепітал за листопад 2017 року з 18.06.2018 тривалістю 4 робочих дні (а.с.9).

Результати перевірки оформлено актом перевірки від 26.06.2018 №1608/17-00-14-03/39141617, згідно з висновками якого перевіркою встановлено порушення, зокрема: п.185.1 ст.185, пп. а п.198.1, п.198.3 ст.198, п.201.10 ст.201 розділу III Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено завищення від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту за травень 2018 року на суму 233326,00 грн., а також занижено позитивне значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту за травень 2018 року на суму 41674,00 грн.

12.07.2018 на підставі акта перевірки ГУ ДФС у Рівненській області прийнято податкове повідомлення-рішення №0006721403 про зменшення суми від'ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду - за жовтень 2017 року на суму 55 000 грн. та листопад 2017 року на суму 55 000 грн., всього на суму 110 000, 00 грн.

Не погоджуючись з податковим повідомленням-рішенням податкового органу позивач звернувся до суду з даним позовом.

Задовольняючи адміністративний позов суд першої інстанції виходив з того, що у позивача наявні первинні бухгалтерські документи, які підтверджують витрати на придбання товару та послуг, зазначені документи не визнані недійсними, контрагенти позивача на момент здійснення операцій зареєстровані у встановленому законом порядку як платники ПДВ, а відтак податкове повідомлення-рішення ГУ ДФС у Рівненській області від 12.07.2018 №0006721403 є протиправним.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Так, відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України, передбачено, що датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 ПК України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Пунктом 44.1 ст.44 ПК України передбачено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

За змістом п.135.2 ст.135, п.138.2 ст.138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування та доходи визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат та отримання ним доходів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Статтею 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні (далі - Закон № 996-ХІV) визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення, а статтею 3 зазначеного Закону передбачено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ч.1 ст. 9 Закону № 996-ХІV, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена також в пп.1.2 п.1, пп.2.1 п.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за № 168/704 (далі - Положення), первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Згідно з п. 2.15 та п.2.16 вищевказаного Положення, забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Таким чином, для надання юридичної сили і доказовості первинні документи повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства та не порушувати публічний порядок. Крім того, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Згідно із ст. 1 Закону № 996-ХІV, господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції - дії або події, що спричинили реальні зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства, тобто майновому стані платника податків.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції, що надані позивачем до перевірки первинні бухгалтерські документи по формі та за змістом відповідають вимогам Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність .

Як встановлено судом, 02.10.2017 між ТОВ Легран-В (постачальник) та ТОВ Кормовий Двір (покупець) було укладено договір поставки №7 (а.с.10-11).

Пунктом 1 даного договору передбачено, що Постачальник зобов'язується передати товар у власність Покупцеві, а останній прийняти і оплатити його на умовах, визначених цим Договором.

Згідно з п.2.1 Договору поставки №7, кількість товару, що постачається, і його асортимент, вказується в накладних, які є невід'ємною частиною Договору і складені на основі письмової заяви Покупця при цьому сторони погодилися у здійсненні заявки на постачання товару дотримуватися наступної процедури. Заявку на постачання товару Покупець зобов'язаний передати за допомогою факсу, електронної пошти або вручити із підписом уповноваженої особи Покупця, де вказується: - загальна назва товару; - асортимент товару; - кількість товару.

Пунктом 2.5 Договору поставки №7 передбачено, що при передачі товару Постачальник зобов'язаний передати покупцеві наступні документи: - видаткову накладну на товар, підписану уповноваженою особою і завірену печаткою Постачальника; - товарно-транспортну накладну, підписану уповноваженою особою і завірену печаткою Постачальника; - документи, які підтверджують якість товару (сертифікати, посвідчення якості, висновки СЕС, тощо).

Ціна товару вказується в накладних на кожну партію товару (п.3.1 Договору поставки №7).

На виконання умов даного Договору згідно рахунків-фактури №2 від 02.10.2017 (а.с.14), №11 від 03.10.2017(а.с.17), видаткових накладних №РН-000002 від 02.10.2017 (а.с.15), №РН-00010 від 03.10.2017 (а.с.18), товарно-транспортних накладних №02 від 02.10.2017 (а.с.16), №10 від 03.10.2017 (а.с.19) було здійснено поставку товару.

Оплата за товар проведена в повному обсязі.

Як вірно встановлено судом першої інстанції позивачем було сформовано податкові накладні №2 від 02.10.2017 на суму 165 000, 00 грн., в тому числі ПДВ - 27 500, 00 грн. та №10 від 03.10.2017 на суму 165 000, 00 грн., в тому числі ПДВ - 27 500, 00 грн., які були надісланні ТОВ Легран-В до Єдиного реєстру податкових накладних та зареєстровані податковим органом 31.10.2017.

Також, 16.11.2017 між ТОВ Сандерс кепітал (Продавець) та ТОВ Кормовий Двір (Покупець) було укладено договір поставки №21 (а.с.34-35).

Пунктом 1 даного договору передбачено, що Постачальник зобов'язується передати товар у власність Покупцеві, а останній прийняти і оплатити його на умовах, визначених цим Договором.

Згідно з п. 2.1 Договору поставки №21, кількість товару, що постачається, і його асортимент, вказується в накладних, які є невід'ємною частиною Договору і складені на основі письмової заявки Покупця, при цьому сторони погодилися у здійсненні заявки на постачання товару дотримуватися наступної процедури. Заявку на постачання товару Покупець зобов'язаний передати за допомогою факсу, електронної пошти або вручити із підписом уповноваженої особи Покупця, де вказується: - загальна назва товару; - асортимент товару; - кількість товару.

Пунктом 2.5 Договору поставки №21 передбачено, що при передачі товару Постачальник зобов'язаний передати покупцеві наступні документи: - видаткову накладну на товар, підписану уповноваженою особою і завірену печаткою Постачальника; - товарно-транспортну накладну, підписану уповноваженою особою і завірену печаткою Постачальника; - документи, які підтверджують якість товару (сертифікати, посвідчення якості, висновки СЕС, тощо).

Ціна товару вказується в накладних на кожну партію товару (п.3.1 Договору).

На виконання умов данного Договору згідно рахунків-фактури №174 від 16.11.2017 (а.с.36), №179 від 20.11.2017 (а.с.39), видаткових накладних №РН-000171 від 16.11.2017 (а.с.38), №РН-000179 від 20.11.2017 (а.с.40), товарно-транспортних накладних №171 від 16.11.2017 (а.с.37), №179 від 20.11.2017 (а.с.41) було здійснено поставку товару.

Розрахунки були проведені в безготівковій формі, що підтверджується платіжними дорученнями №417 від 20.11.2017, №442 від 22.12.2017, №2 від 10.01.2018 (а.с.24, 25, 46).

Крім того, як встановлено судом, ТОВ Сандерс кепітал було сформовано податкові накладні №171 від 16.11.2017 на суму 165 000, 00 грн., в тому числі ПДВ - 27 500, 00 грн. та №172 від 20.11.2017 на суму 165 000, 00 грн., в тому числі ПДВ - 27 500, 00 грн.

Дані податкові накладні були надісланні ТОВ Сандерс кепітал до Єдиного реєстру податкових накладних та були зареєстровані податковим органом 07.12.2017.

Аналізуючи укладені договори між позивачем та його контрагентами, колегія суддів вважає, що такі повністю узгодженні. Також, звертає увагу на той факт, що як позивач, так і його контрагенти виконали умови укладених між ними договорів, чим і підтвердили факт їх укладання.

При цьому, колегія суддів зазначає, що наявність незначних недоліків первинних документів є обставинами, які самі по собі не позбавляють правового значення виданих контрагентами підприємства інших первинних документів, що виключає відповідальність платника податків. У разі підтвердження дійсного виконання операції недоліки правореалізуючих документів є порушенням порядку заповнення цих документів, допущених постачальником, а відтак такі недоліки не можуть слугувати перешкодою для реалізації платником законного права на податковий кредит та на віднесення до складу витрат, що враховуються при визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, відповідного звітного періоду вартості отриманого товару (робіт, послуг).

Допущення помилок або наявність недоліків в наданих до перевірки первинних документах на що, зокрема, вказує податковий орган не спростовує самої суті господарських операцій та їхнього фактичного здійснення, що узгоджується з правовою позицією Верховного суду у постановах від 17.01.2018 у справі №К/9901/1187/18 (№2а/0270/4386/12) та від 17.01.2018 у справі №К/9901/1524/18 (№802/537/13-а).

Таким чином, факт здійснення реальної господарської операції між позивачем та вищевказаними контрагентами підтверджується відповідними первинними документами, копії яких наявні в матеріалах справи, які відображають зміст та обсяг цих господарських операцій, а також свідчать про зміни в майновому стані позивача, що відбувалися, у зв'язку із здійсненням оплати за отриманий товар/послуги.

При цьому, в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження факту розірвання, визнання недійсними чи неукладеними вказаних правочинів. Також відповідачем не було надано належних та допустимих доказів нікчемності означених договорів, фіктивної господарської діяльності контрагентів позивача, безтоварності господарських операцій, відсутності зв'язку укладених угод з господарською діяльністю позивача, притягнення до кримінальної відповідальності посадових осіб вказаних підприємств за ухилення від сплати податків або за інші податкові правопорушення, а також, що укладені правочини порушують публічний порядок відповідно до ч.2 ст.228 Цивільного кодексу України.

Необхідними умовами для визнання угоди нікчемною в силу вимог ст.228 Цивільного кодексу України є її укладання з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних протиправних наслідків. При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Проте, існування відповідних обставин у даній справі податковим органом не доведено.

Посилання відповідача в апеляційній скарзі на наявність в Єдиному реєстрі досудових розслідувань кримінальних проваджень №42017000000003630 від 13.11.2017 та №42016100000001129 від 16.11.2016 стосовно конграгентів позивача, а саме ТОВ Квінт компані та ТОВ Сандерс Кепітал , відповідно до яких контрагенти позивача відносяться до категорії підприємств, які мають ознаки фіктивності, є безпідставними, оскільки вироків суду по вказаним провадженням відповідачем не надано, а тому таке посилання не дає підстав для автоматичного висновку про нереальність господарських операцій.

Платник податків не може зазнавати негативних наслідків через діяння осіб, що перебувають поза межами його впливу. Податкове законодавство не ставить у залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб. Судова практика вирішення податкових спорів також виходить з презумпції добросовісності платника, яка передбачає економічну виправданість дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність у бухгалтерській та податковій звітності платника.

У свою чергу, статтею 61 Конституції України встановлено індивідуальний характер відповідальності, що виявляється і у персональній відповідальності кожного платника податку за ведення податкового обліку.

Вищенаведений висновок Європейський Суд з прав людини підтвердив в рішенні у справі Бізнес Сепорт Сентре проти Болгарії , у пункті 23 якого зазначено, що у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов'язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції. Утім, як зазначив Суд, прямого впливу на оподаткування організації-заявника (Бізнес Сепорт Сентре) це не мало б.

Отже, Європейський Суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення законодавства його контрагентом.

Також, колегія суддів зазначає, що позивач та його контрагенти на момент укладання та виконання спірних операцій були зареєстровані в ЄДР, знаходились на податковому обліку в ДПІ, мали свідоцтва платника податку на додану вартість, що не заперечується відповідачем.

Таким чином, оскільки під час розгляду справи, встановлений рух активів у процесі здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами, та зв'язок між фактом придбання позивачем товарів, понесенням витрат і господарською діяльністю цього платника податку, колегія суддів дійшла висновку про фактичність господарських операцій щодо придбання позивачем товару від своїх контрагентів за перевіряємий період, а також про добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах первинного бухгалтерського та податкового обліку.

Контролюючим органом, у свою чергу, не наведено переконливих доводів, що ґрунтуються на об'єктивній інформації та спростовують факти господарської діяльності, засвідчені вказаними документами, а також не представлено жодних доказів на підтвердження того, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі.

Також, не подано відповідачем жодних доказів на підтвердження недобросовісності позивача як платника податку на додану вартість або можливої фіктивності його постачальника, як-от: пояснень посадової особи щодо її непричетності до фінансово-господарської діяльності очолюваного суб'єкта господарювання, судових рішень, вироків, не наведено будь-яких доводів щодо здійснення позивачем операцій за відсутності розумних економічних причин (ділової мети) та наміру одержати економічний ефект тощо.

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах Компанія Вестберґа таксі Актіеболаґ та Вуліч проти Швеції , Суд звертав увагу на необхідність покладення обов'язку доказування на податковий орган, що цілком відповідає положенням статті 77 КАС України.

Доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. В апеляційній скарзі апелянт, як на підставу для задоволення поданої скарги, посилається лише на висновки акту перевірки позивача. Водночас, як вже зазначалось вище такі висновки спростовуються матеріалами справи та судом апеляційної інстанції усім наведеним висновкам надано оцінку.

Враховуючи викладені обставини та з огляду на наведені положення законодавства, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення - без змін.

Керуючись статтями 243, 308, 310, 313, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Рівненській області залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2018 року у справі № 1740/2026/18 - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.

Головуючий суддя Д. М. Старунський судді В. М. Багрій А. І. Рибачук Повне судове рішення складено 02.04.2019