Ухвала

від 01.04.2019 по справі 814/435/18

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

01 квітня 2019 року

Київ

справа №814/435/18

адміністративне провадження №К/9901/7273/19

Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду: Берназюка Я.О., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_2

на постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 06 лютого 2019 року

за позовом ОСОБА_2

до Управління Державної архітектурно-будівельної інспекції у Миколаївській області

про визнання протиправним та скасування припису,

ВСТАНОВИВ:

13 березня 2019 року ОСОБА_2 (далі також - скаржник, позивач) звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 06 лютого 2019 року.

Перевіривши відповідність вказаної касаційної скарги та доданих до неї документів вимогам статті 330 КАС України, суддя-доповідач приходить до висновку, що вказана скарга підлягає залишенню без руху, виходячи з наступного.

Оскаржувана постанова П'ятого апеляційного адміністративного суду прийнята 06 лютого 2019 року, а касаційна скарга надіслана скаржником на адресу Верховного Суду 13 березня 2019 року, тобто з пропуском строку на касаційне оскарження.

Відповідно до статті 329 КАС України касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.

Строк на подання касаційної скарги також може бути поновлений у разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною п'ятою статті 333 цього Кодексу.

Відповідно до статті 121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

В касаційній скарзі скаржник зазначив, що копію оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції ним було отримано 20 лютого 2019 року, однак, питання про поновлення строку на касаційне оскарження постанови П'ятого апеляційного адміністративного суду від 06 лютого 2019 року скаржником не порушувалося.

Відповідно до частини другої статті 44 КАС України учасники справи зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки.

Крім того, згідно з пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються, зокрема, обґрунтування вимог особи, що подає касаційну скаргу, із зазначенням того, у чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з імперативними вимогами частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції, переглядаючи судові рішення, перевіряє винятково правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги.

Таким чином, у тексті касаційної скарги повинні зазначатися підстави для касаційного оскарження з детальним обґрунтуванням неправильного застосування судом норм матеріального чи порушення процесуального права. Такі підстави викладаються в касаційній скарзі з вказівкою на конкретні висновки суду, рішення якого оскаржується, із одночасним зазначенням положень (пункту, частини, статті) закону або іншого нормативно-правового акта, який застосований цим судом при прийнятті відповідного висновку. Це дозволяє суду касаційної інстанції на виконання вимог статті 341 КАС України перевірити правильність застосування норм матеріального і процесуального права у конкретній справі.

Як вбачається з тексту касаційної скарги, скаржником не наведено належних підстав для касаційного оскарження постанови П'ятого апеляційного адміністративного суду від 06 лютого 2019 року, оскільки в ній не міститься належного обґрунтування неправильного застосування судом при прийнятті оскаржуваного судового рішення норм матеріального права (зокрема, Закону України Про архітектурну діяльність , Закону України Про регулювання містобудівної діяльності ).

Верховний Суд протягом своєї діяльності вже напрацював практику (правові позиції) застосування норм матеріального права (в тому числі, Закону України Про архітектурну діяльність , Закону України Про регулювання містобудівної діяльності ), зокрема у спорах пов`язаних з визнання протиправними та скасування приписів і наказів. Крім того, певна практика була напрацьована також Верховним Судом України.

Разом з тим, у касаційній скарзі лише у загальній формі викладено припущення скаржника стосовно прийняття оскаржуваних судових рішень з неправильним застосуванням норм матеріального права та при порушенні норм процесуального права, їх незаконності та необґрунтованості.

У касаційній скарзі не конкретизовано, яку саме правову позицію Верховного Суду та/або Верховного Суду України (судове рішення суду касаційної інстанції, в якій вона сформована) неправильно застосовано судом, а також не зазначено, яка позиція Верховного Суду та/або Верховного Суду України повинна була бути застосована у даній справі судами. Не містить касаційна скарга і обґрунтування необхідності формування Верховним Судом нової правової позиції стосовно застосування норм матеріального права.

Крім того, слід зазначити, що статтею 129 Конституції України як одну з основних засад судочинства визначено забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Згідно з частиною першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.

Виходячи з аналізу наведених положень законодавства, право на касаційне оскарження судового рішення мають учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, однак, лише у визначених законом випадках.

У відповідності до пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України судові рішення у справах незначної складності не підлягають касаційному оскарженню.

За визначенням пункту 20 частини першої статті 4 КАС України адміністративною справою незначної складності (малозначною справою) є адміністративна справа, у якій характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників тощо не вимагають проведення підготовчого провадження та (або) судового засідання для повного та всебічного встановлення її обставин.

Орієнтовний перелік справ незначної складності наведений в частині шостій статті 12 КАС України.

Важливо, що згідно з положеннями пункту 10 частини шостої статті 12 КАС України до справ незначної складності може бути віднесена будь-яка справа, у якій суд дійде висновку про її незначну складність, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.

Одним із випадків обмеження можливості суду віднести справу до категорії справ незначної складності слід розглядати положення частин третьої, четвертої статті 12 КАС України, у відповідності до яких виключно за правилами загального позовного провадження розглядаються справи, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні, у спорах: 1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом; 2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб'єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об'єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності; 4) щодо оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Разом з тим, скаржник має можливість скористатися правом на оскарження судових рішень у касаційному порядку, обґрунтувавши з наданням відповідних належних доказів те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу (пункт 2 частини п'ятої статті 328 КАС України).

Таким чином, особа, яка подає касаційну скаргу до Верховного Суду, крім зазначення підстав для касаційного оскарження (детального обґрунтування неправильного застосування судом норм матеріального чи порушення процесуального права) зобов'язана зазначити та обґрунтувати з наданням відповідних доказів існування виняткових обставин, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України, для перегляду Верховним Судом справи в касаційному порядку.

Проте, в касаційній скарзі ОСОБА_2 на постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 06 лютого 2019 року не зазначено та не обґрунтовано передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України виняткових обставин для перегляду Верховним Судом судового рішення, ухваленого у даній справі, як такій, що може бути віднесена до категорії справ незначної складності, в касаційному порядку.

Згідно з частиною першою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (частина третя статті 90 КАС України).

Відповідно до частини другої статті 332 КАС України до касаційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 330 цього Кодексу, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу, а саме така касаційна скарга залишається без руху.

Згідно з частиною третьою статті 332 КАС України касаційна скарга залишається без руху у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 329 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення касаційної скарги без руху особа має право звернутися до суду касаційної інстанції із заявою про поновлення строків або вказати інші підстави для поновлення строку.

Виходячи з наведеного, касаційну скаргу слід залишити без руху та надати скаржнику строк для усунення згаданих вище недоліків шляхом направлення на адресу суду касаційної скарги з належним обґрунтуванням вимог до суду касаційної інстанції, а також наявності передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України виняткових обставин для перегляду судових рішень, ухвалених у даній справі, як такій, що може бути віднесена до категорії справ незначної складності, в касаційному порядку; заяви про поновлення строку на касаційне оскарження з обґрунтуванням причин пропуску такого строку.

Залишаючи касаційну скаргу без руху суд враховує положення пункту 32 Копенгагенської декларації, схваленої 12-13 квітня 2018 року в Комітеті міністрів Ради Європи, згідно з яким схвалюється суворе та послідовне застосування критеріїв стосовно прийнятності заяви у судовому процесі та в повному обсязі використання можливості оголосити заяву неприйнятною, якщо заявники не постраждали від значної шкоди.

Також суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, згідно з якою умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви; зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури в суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо якщо провадження у справах здійснюється судом після їх розгляду судом апеляційної інстанції (пункт 48 рішення у справі "Levages Prestations Services v. France" № 21920/93 та рішення у справі "Brualla Gomez de la Torre v. Spain" № 26737/95).

Крім того, у пункті 40 рішення у справі "Пономарьов проти України" № 3236/03 ЄСПЛ зазначив, що "право на справедливий розгляд судом, яке гарантовано пунктом 1 статті 6 Конвенції, має розумітися у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна із сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру. Аналогічні висновки викладені ЄСПЛ і у пункті 33 рішення у справі "Христов проти України" № 24465/04, пункті 46 рішення у справі "Устименко проти України" № 32053/13, пункті 61 рішення у справі "Брумареску проти Румунії" № 28342/95, пунктах 51, 52 рішення у справі "Рябих проти Росії" № 52854/39.

Також суд враховує позицію ЄСПЛ, яка зводиться до того що, касаційні провадження стосуються виключно питань права, а не фактів (пункт 30 рішення у справі "Міллер проти Швеції" № 55853/00, пункт 37 рішення у справі "Mirovni Institut v. Slovenia" № 32303/13); у Верховному Суді, зважаючи на його особливу роль, повинна бути створена так звана система фільтрації, спрямована на звільнення суду від необхідності вирішувати суть чималої кількості справ та надання можливості зосередитись на своєму головному завданні - забезпеченні єдності застосування права всією судовою системою (пункти 27, 82-95 рішення у справі "Вальчев та інші проти Болгарії" №№ 47450/11, 26659/12, 53966/12).

У випадку неусунення недоліків касаційної скарги остання може бути повернута скаржнику відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 169 та частини другої статті 332 КАС України. Крім того, недоведення скаржником існування виняткових обставин, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України, для перегляду Верховним Судом справи в касаційному порядку та неподання заяви про поновлення строку на касаційне оскарження може бути підставою для відмови у відкритті касаційного провадження (пункти 1, 4 частини першої статті 333 КАС України).

Керуючись статтями 121, 169, 248, 328, 330, 332, 355, 359 КАС України,

УХВАЛИВ:

1. Залишити касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 06 лютого 2019 року за позовом ОСОБА_2 до Управління Державної архітектурно-будівельної інспекції у Миколаївській області про визнання протиправним та скасування припису без руху та надати строк для усунення недоліків 10 днів з моменту вручення даної ухвали.

2. Надіслати ОСОБА_2 копію ухвали про залишення касаційної скарги без руху.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання.

4. Ухвала є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя Я.О. Берназюк