Постанова

від 02.04.2019 по справі 2-а-28701/08

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

Київ

02 квітня 2019 року

справа №2-а-28701/08

адміністративне провадження №К/9901/3097/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Ханової Р.Ф.(суддя-доповідач),

суддів: Гончарової І.А., Олендера І.Я.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу засновника Товариства з обмеженою відповідальністю Лапідінвест ОСОБА_1

на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 27 січня 2009 року у складі судді Кузьменко Л.В.

та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 19 листопада 2018 року у складі суддів Залімського І. Г., Сушка О. О., Смілянця Е. С.

у справі № 2-а-28701/08

за позовом Головного управління ДФС у Житомирській області

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лапідінвест"

про припинення юридичної особи,

У С Т А Н О В И В :

У 2008 році Коростишівська міжрайонна державна податкова інспекція (далі - податковий орган, позивач у справі) звернулась до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Граніт-вироби" (далі - Товариство, платник податків, відповідач у справі), в якому просить припинити цю юридичну особу.

27 січня 2009 року постановою Житомирського окружного адміністративного суду адміністративний позов задоволено, припинено юридичну особу - Товариство з обмеженою відповідальністю Граніт-вироби (с. Новогородецьке Коростишівського району Житомирської області, ідентифікаційний код 34736006), а також вирішено копію постанови суду після набрання нею законної сили, направити державному реєстратору за місцезнаходженням відповідача для внесення до Єдиного державного реєстру запису про судове рішення.

16 квітня 2018 року засновник Товариства з обмеженою відповідальністю Граніт-вироби звернувся до апеляційного суду із апеляційною скаргою та клопотанням про поновлення пропущеного строку у зв'язку з отриманням повного тексту оскаржуваної постанови лише 05 квітня 2018 року.

18 червня 2018 року клопотання про поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження задоволено з мотивів необхідності надання належного судового захисту порушених прав особи.

19 листопада 2018 року суд апеляційної інстанції протокольною ухвалою замінив позивача - Коростишівську міжрайонну державну податкову інспекцію на Головне управління Державної фіскальної служби у Житомирській області, а також замінив відповідача з Товариства з обмеженою відповідальністю "Граніт-вироби" на Товариство з обмеженою відповідальністю "Лапідінвест".

19 листопада 2018 року постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду постанову суду першої інстанції залишено без змін.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з наявності підстав для припинення юридичної особи внаслідок неподання Товариством податкової звітності протягом року та наявності у податкового органу повноважень на звернення до суду з відповідним позовом.

25 січня 2019 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга засновника Товариства з обмеженою відповідальністю Лапідінвест (правонаступника позивача).

У касаційній скарзі скаржник вказує, що Товариство по теперішній час здійснює свою господарську діяльність, його діяльність не шкодить інтересам держави. На момент прийняття рішення судом першої інстанції існувала заборгованість перед бюджетом, яка виникла за липень-вересень 2007 року (справа № 2-а-11552/08). Ні судом першої інстанції, ні судом апеляційної інстанції не перевірено дотримання податковим органом вимог пункту 11.10 Порядку обліку платників податків і зборів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 09 грудня 2011 року № 1588, а саме наявність чи відсутність перед бюджетом заборгованості у платника податків та відповідного розпорядження керівника органу державної податкової служби щодо платника податків про звернення до суду про припинення юридичної особи.

Скаржник також зауважує, що припинення юридичної особи унеможливить виконання зобов'язань за договором оренди рухомого майна від 16 квітня 2009 року № б/н, укладеного з Закритим акціонерним товариством Спілка .

У зв'язку із наведеним скаржник просить скасувати оскаржувані судові рішення та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

18 лютого 2019 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження за наслідком усунення скаржником недоліків касаційної скарги в установлений судом строк та витребувано з Житомирського окружного адміністративного суду справу № 2-а-28701/08.

18 березня 2019 року справа № 2-а-28701/08 надійшла до Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Касаційний розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження відповідно до статті 345 Кодексу адміністративного судочинства України.

Верховний Суд, переглянувши постанову суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, вбачає підстави для часткового задоволення касаційної скарги.

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення не відповідають.

Суди першої та апеляційної інстанцій установили, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Граніт-вироби" знаходилося на обліку як платник податків у Коростишівській міжрайонній державній податковій інспекції з 17 листопада 2006 року.

Підставою для звернення з позовом стала інформація, наведена в акті про результати перевірки діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю "Граніт-Вироби" від 08 серпня 2008 року, відповідно до якої платник податків не звітує перед податковим органом з 01 липня 2007 року, тобто на момент подачі позову до суду - більше року.

26 лютого 2018 року засновником Товариства з обмеженою відповідальністю "Граніт-вироби" ОСОБА_1 відступлено 50% частки у цьому Товаристві ОСОБА_2, одночасно змінено найменування Товариства з обмеженою відповідальністю "Граніт-вироби" на Товариство з обмеженою відповідальністю "Лапідінвест" та місцезнаходження товариства, що підтверджується витягом з ЄДРЮОФОП від 15 квітня 2018 року №1003865934.

Касаційна скарга підлягає перегляду в межах доводів та вимог відповідно до частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців від 15 травня 2003 року № 755-IV (далі - Закон № 755-IV) відносини, які виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, регулюються Конституцією України, цим Законом та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону.

Згідно із статтею 4 Закону № 755-IV державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом) здійснюються шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру.

Отже, зазначений Закон України Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців є спеціальним нормативно-правовим актом, що прийнятий з метою регулювання правовідносин, які виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, у тому числі й порядку та підстав припинення державної реєстрації підприємницької діяльності суб'єкта господарювання.

Частиною другою статті 38 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (у редакції, чинній на момент прийняття рішення судом першої інстанції) встановлено, що підставою для постановлення судового рішення щодо припинення юридичної особи, що не пов'язано з банкрутством юридичної особи є, зокрема, неподання протягом року органам державної податкової служби податкових декларацій, документів фінансової звітності відповідно до закону.

Задовольняючи позовні вимоги у цій справі, суди попередніх інстанцій виходили з того, що така підстава як неподання податкової звітності підтверджується актом перевірки від 08 серпня 2008 року.

Верховний Суд вважає, що такі висновки судів є передчасними, оскільки акт, на який посилаються суди першої та апеляційної інстанцій відсутній в матеріалах справи та не досліджувався судами при ухваленні судового рішення, а відтак не може бути допустимим джерелом доказів у розумінні статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, що діяла на момент розгляду справи у суді першої інстанції) та статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, що діє на момент розгляду справи судами апеляційної та касаційної інстанцій).

Жодних інших доказів неподання податкової звітності до податкового органу протягом року до моменту звернення з позовом до суду матеріали справи не містять. На противагу цьому відповідач в суді апеляційної інстанції, так само як і у касаційній скарзі, вказував, що фактично така звітність подавалася, що підтверджується рішенням у справі № 2-а-11552/08, яке набрало законної сили. Цим рішенням стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Граніт-вироби" на користь Управління Пенсійного фонду України в Коростишівському районі Житомирської області 2 693 грн 56 коп. боргу з недоїмки по страхових внесках на загальнообов'язкове державне страхування за період з липня по вересень 2007 року.

Відповідно до частини четвертої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, що діє на момент розгляду справи судами апеляційної та касаційної інстанцій) суб'єкти владних повноважень мають право звернутися до адміністративного суду виключно у випадках, визначених Конституцією та законами України. При цьому кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Правильне вирішення питання щодо дійсних намірів засновника, а відтак і відповідності створення підприємства вимогам закону вимагало встановлення в судовому процесі обставин щодо фактичної діяльності підприємства, його органу управління, дотримання вимог щодо звітності перед контролюючими органами. Ці обставини, однак, в судовому процесі не встановлені, хоча відповідно до положень частини першої статті 138 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, що діяла на момент розгляду судом першої інстанції) входять до предмету доказування з врахуванням наведених доводів податкового органу.

Суд апеляційної інстанції також не встановив всіх обставин, що входять до предмету доказування, крім того, не перевірив чи був належним чином повідомлений відповідач про час і місце судового розгляду справи у суді першої інстанції, адже матеріали справи містять докази того, що фактично скаржник отримав копію оскаржуваного судового рішення лише через 10 років. У зв'язку зі спливом значного проміжку часу між ухваленням рішення суду першої інстанції та суду апеляційної інстанції, суду апеляційної інстанції необхідно було також встановити чи здійснювало Товариство фактичну господарську діяльність у подальшому; чи подавало податкову звітність та чи сплачувало податки; чи проводилися податковим органом перевірки вказаного платника податків (діяльність якого припинена з 2009 року) у цей період.

Встановлення вказаних обставин має важливе значення з огляду на вимоги принципу пропорційності та дотримання балансів інтересів, адже припинення діяльності Товариства, яке є добросовісним платником податків та виконує належним чином податкові зобов'язання протягом зазначеного строку не може визначатися співмірними негативними наслідками, враховуючи фактичне невиконання судового рішення протягом тривалого часу.

Виконання судового рішення лише через 10 років призведе і до негативних наслідків для всіх контрагентів вказаного Товариства. Такі негативні наслідки можуть бути визнані судами співмірними лише за умови здійснення повного, всебічного дослідження всіх обставин справи та встановлення за його результатами систематичного неподання Товариством податкової звітності, невиконання й у подальшому своїх податкових зобов'язань, а також протиправного ухилення платником податків від виконання судового рішення, яке набрало законної сили.

Верховний Суд зауважує, що мета адміністративного судочинства досягається виключно за умови, якщо суд оцінює кожен специфічний, доречний та важливий аргумент, а інакше суди не виконують свої зобов'язання щодо пункту першого статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до частин четвертої та п'ятої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час розгляду справи судом першої інстанції) та частини четвертої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, що діє після 15 грудня 2017 року) суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

Враховуючи положення вищенаведених норм, Верховний Суд вважає, що податковим органом не виконано свій обов'язок щодо надання належних та допустимих доказів в підтвердження наявності підстав для задоволення вимог про зупинення юридичної особи. При цьому, судами першої та апеляційної інстанцій, в порушення принципу офіційного з'ясування всіх обставин у справі, не витребувано у сторін документів та інформації, яка стала підставою для обґрунтування таких вимог.

Відповідно до частини четвертої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Верховний Суд вважає, що вище встановлені порушення, допущені як судом апеляційної, так і судом першої інстанцій, відтак справа підлягає направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 341, 345, 349, пунктом 1 частини 2, частиною 4 статті 353, статтями 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу засновника Товариства з обмеженою відповідальністю Лапідінвест ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 27 січня 2009 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 19 листопада 2018 року у справі № 2-а-28701/08 скасувати.

Адміністративну справу № 2-а-28701/08 направити на новий розгляд до Житомирського окружного адміністративного суду.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Р.Ф. Ханова

Судді І.А. Гончарова

І.Я. Олендер