Рішення

від 02.04.2019 по справі 904/164/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49600

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.04.2019м. ДніпроСправа № 904/164/19

за позовом Криворізької міської ради, м.Кривий Ріг

до Публічного акціонерного товариства "АрселорМіттал ОСОБА_1 Ріг", м.Кривий Ріг

про стягнення заборгованості з орендної плати в розмірі 265 225,67 грн.

Суддя Красота О.І.

За участю секретаря судового засідання Сулими Д.В.

Представники:

від Позивача: ОСОБА_2, довіреність №17/26/4308 від 28.12.2018р., представник

ОСОБА_3 довіреність №17/26/4298 від 28.12.19р. представник

від Відповідача:ОСОБА_4, довіреність №14-437юр. від 20.12.2018р., адвокат

ОСОБА_5 довіреність №14-440юр. від 20.12.19р. адвокат

СУТЬ СПОРУ:

Криворізька міська рада звернулася до господарського суду з позовом до Публічного акціонерного товариства "АрселорМіттал ОСОБА_1 Ріг" і просить суд стягнути заборгованість з орендної плати за земельну ділянку за періоди з 01.05.2017р. по 19.12.2017р. включно та з 01.01.2018р. по 24.07.2018р. включно у загальному розмірі 225 275,61 грн. та пеню за період з 01.07.2017р. по 31.12.2017р. у загальному розмірі 39 950,06 грн. та судовий збір.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням Відповідачем зобов'язань за Договором оренди земельної ділянки №3043 від 01.07.2011р. в частині оплати орендованого майна.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 18.01.2019р. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання на 14.02.2019р.

07.02.2019р. Криворізька міська рада подала до господарського суду клопотання про об'єднання справ в одне провадження, яким просить об'єднати справу №904/163/19 за позовом Криворізької міської ради до Публічного акціонерного товариства "АрселорМіттал ОСОБА_1 Ріг" про стягнення заборгованості з орендної плати в сумі 79 113,41 грн. за Договором оренди земельної ділянки №3041 від 01.07.2011р. в одне провадження зі справою №904/164/19 за позовом Криворізької міської ради до Публічного акціонерного товариства "АрселорМіттал ОСОБА_1 Ріг" про стягнення заборгованості з орендної плати в розмірі 265 225,67 грн. за Договором оренди земельної ділянки №3043 від 01.07.2011р.

Клопотання мотивоване тим, що:

- позови у справах №904/163/19 та №904/164/19 пред'явлені одним і тим же самим Позивачем - Криворізькою міською радою до одного і того ж Відповідача - Публічного акціонерного товариства "АрселорМіттал ОСОБА_1 Ріг";

- в обох справах Позивач просить стягнути з Відповідача заборгованість зі сплати орендної плати за один і той самий період, однак за двома різними договорами оренди, умови яких є повністю ідентичними;

- Відповідач сплачував орендну плату за обома спірними договорами оренди у складі єдиного платежу, а саме, у складі орендної плати за користування земельними ділянками, розташованими у Металургійному районі м. Кривого Рогу. Неналежне виконання Відповідачем своїх обов'язків зі сплати орендної плати в обох справах підтверджується одними й тими самими платіжними дорученнями;

- позовні вимоги в обох справах обґрунтовано одними й тими ж доказами.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 11.02.2019р. в задоволенні клопотання Криворізької міської ради про об'єднання в одне провадження справи №904/163/19 за позовом Криворізької міської ради до Публічного акціонерного товариства "АрселорМіттал ОСОБА_1 Ріг" про стягнення заборгованості з орендної плати в сумі 79 113,41 грн. за Договором оренди земельної ділянки №3041 від 01.07.2011р. та справи №904/164/19 за позовом Криворізької міської ради до Публічного акціонерного товариства "АрселорМіттал ОСОБА_1 Ріг" про стягнення заборгованості з орендної плати в розмірі 265 225,67 грн. за Договором оренди земельної ділянки №3043 від 01.07.2011р. - відмовлено.

12.02.2019р. до господарського суду від Відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому проти позовних вимог заперечує та в позові просить відмовити в повному обсязі, мотивуючи тим, що Рішення Криворізької міської ради від 26.04.2017 року №1620 "Про внесення змін до рішення міської ради від 24.06.2015 №3727 "Про встановлення ставок земельного податку, розміру орендної плати та пільг зі сплати за землю на території міста ОСОБА_1" визнані протиправними та нечинними рішеннями судів у справах 804/8091/17 та 804/5884/17, не підлягають застосуванню до Відповідача, оскільки вони не відповідають вимогам законодавства, а при їх прийнятті Криворізька міська рада діяла не на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, що встановлено судами у вказаних справах.

Крім того, Відповідач зазначає, що у нього відсутній податковий борг з орендної плати, у тому числі за користування земельними Металургійного району м.Кривий Ріг, що підтверджується копією роздруківки з електронного кабінету платників податків ПАТ АрселорМіттал ОСОБА_1 Ріг, що фіксує стан розрахунків з бюджетом за орендною платою за користування земельними ділянками Металургійного району м.Кривий Ріг (а.с.132-157). Тому Відповідач вважає будь-які вимоги Позивача щодо стягнення орендної плати безпідставними.

14.02.2019р. в підготовчому засіданні представник Позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив суд їх задовольнити.

Представник Відповідача у підготовчому засіданні проти позовних вимог заперечував та просив суд відмовити в позові.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 14.02.2019р. відкладено підготовче засідання на 12.03.2019р. о 12:00.

27.02.2019р. Позивач подав відповідь на відзив, в якій просить суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, посилаючиьс на те, що за правилами ч.2 ст.265 діючого Кодексу адміністративного судочинства України нормативно-правовий акт втрачає чинність повінстю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду. Отже, Позивач вважає до моменту набрання законної сили відповідними судовими рішеннями існують підстави вважати рішення Криворізької міської ради від 26.04.2017р. №1620 та від 12.07.2017р. №1862 чинними, а відтак і застосувати в них ставку 1,91% при розрахунку орендної плати у правовідносинах з Відповідачем з 01.05.2017р. до 19.12.2017р. включно та з 01.01.2018р. до 24.07.2018р. включно.

11.03.2019р. Відповідач подав заперечення та зазначив, що пояснення викладені Позивачем у відповіді на відзив необґрунтовані та такі, що не відповідають вимогам законодавства, тому Відповідач просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Також представник Відповідача долучив до матеріалів справи висновок експерта у галузі права щодо застосування аналогії закону та аналогії права, підготовленого Київським регіональним центром Національної академії правових наук України.

У висновку експерти в результаті проведеного дослідження підсумували, що фізичні та юридичні особи не зобов'язані виконувати обов'язки майнового характеру, передбачені визнаними судом нечинними положеннями нормативно-правового акту, у випадку встановлення судом протиправності (незаконності) цих положень у мотивувальній чи резолютивній частині судового рішення; суб'єкт владних повноважень не має права застосовувати до фізичних та юридичних осіб норми права зобов'язального характеру, передбачені визнаними судом нечинними положеннями нормативно-правового акту, у випадку встановлення судом протиправності (незаконності) цих положень у мотивувальній чи резолютивній частині судового рішення, та застосовувати заходи юридичної відповідальності за їх невиконання.

12.03.2019р. долучив до матеріалів справи лист Головного управління ДФС у Дніпропетровській області від 01.03.2019р. №24105/10/04-36-56-44 з розрахунками задекларованих та сплачених податкових зобов'язань з орендної плати за землю за 2017-2018 роки ПАТ "АрселорМіттал ОСОБА_1 Ріг" з орендної плати за договором оренди №3043 від 01.07.2011р. та договором оренди №3041 від 01.07.2011р.

Позивач в підготовчому судовому засіданні 12.03.2019р. підтримав позовні вимоги в повному обсязі.

Відповідач в підготовчому судовому засіданні 12.03.2019р. проти позовних вимог заперечує в повному обсязі.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 12.03.2019р. продовжено строк розгляду справи у підготовчому провадженні на 30 днів та відкладено підготовче засідання на 02.04.2019 об 11:00 год.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 14.03.2019р. виправлено допущену описку в четвертому абзаці описової та в резолютивній частині ухвали господарського суду від 11.02.2019р.; в четвертому та шостому абзаці описової частини ухвали господарського суду від 14.02.2019р.; в четвертому та шостому абзаці описової частини ухвали господарського суду від 12.03.2019р. по справі №904/164/19 та вважати за вірне в наступній редакції: "клопотання про об'єднання справ в одне провадження заявлено Публічним акціонерним товариством "АрселорМіттал ОСОБА_1 Ріг".

01.04.2019р. від Позивача на адресу суду надійшли додаткові пояснення, а 02.04.2019р. клопотання про долучення до матеріалів справи листа Головного управління ДФС у Дніпропетровській області від 26.03.2019р. за № 35398/10/04-36-56-44 з розрахунками задекларованих та сплачених податкових зобов язань з орендної плати за землю за 2017-2018 р. р.

01.04.2019р. та 02.04.2019р. від Відповідача на адресу суду надійшли додоткові клопотання про приєднання доказів та пояснення.

В підготовчому засіданні 02.04.2019р. представник Позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі та просив суд їх задовольнити.

В підготовчому засіданні 02.04.2019р. представник Відповідача проти позовних вимог заперечує в повному обсязі та просить суд відмовити в їх задоволенні.

В судовому засіданні представниками Позивача та Відповідача надіні суду заяви про закриття підготовчого провадження та про розгляд справи по суті.

Відповідно до ч. 6 ст. 183 ГПК України, якщо під час підготовчого судового засідання вирішені питання, зазначені у частині другій статті 182 цього Кодексу, за письмовою згодою всіх учасників справи, розгляд справи по суті може бути розпочатий у той самий день після закінчення підготовчого судового засідання.

Ухвалою господарського суду від 02.04.2019р. закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті 02.04.2019р.

В судовому засіданні 02.04.2019р. представник Позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі та просив суд їх задовольнити.

В судовому засіданні 02.04.2019р. представник Відповідача проти позовних вимог заперечує в повному обсязі та просить суд відмовити в їх задоволенні.

У порядку статті 240 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши представників сторін, оцінивши надані докази в їх сукупності, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

01.07.2011 р. між Криворізькою міською радою (далі - Орендодавець) та Публічним акціонерним товариством АрселорМіттал ОСОБА_1 Ріг (далі - Орендар) було укладено договір оренди №3043 (далі - Договір).

Відповідно до пункту 1 Договору Орендодавець на підставі рішень міської ради від 27.04.2011 №357 та від 25.05.2011 р. №417 надає, а Орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення для розміщення металургійного виробництва (ділянка №4), яка знаходиться на вул. Орджонікідзе, 1 в Дзержинському районі м. Кривого Рогу.

Відповідно до пункту 2 Договору в оренду передається земельна ділянка площею 1,2441 га. Згідно з пунктом 4 Договору кадастровий номер земельної ділянки: 1211000000:02:125:0010.

Як зазначено у пункті 9 Договору оренди, орендна плата вноситься щомісячно протягом 30-ти календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного місяця.

Відповідно до пункту 12 Договору оренди розмір та сума орендної плати переглядається без внесення змін до цього Договору у разі:

- зміни умов господарювання, передбачених договором;

- зміни розмірів річної орендної плати за землю, базової вартості 1 кв. м. земель міста, розмірів земельного податку, підвищення цін і тарифів, зміни коефіцієнтів індексації, визначених законодавством;

- погіршення стану орендованої земельної ділянки не з вини Орендаря, що підтверджується документами;

- в інших випадках, передбачених законодавством та цим договором.

Відповідно до пункту 13 Договору у разі невнесення орендної плати у строки, визначені цим договором, справляється пеня, яка нараховується на суму боргу по орендній платі за земельну ділянку (включаючи суму штрафних санкцій за їх наявності) із розрахунку 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, діючої на день виникнення такого боргу по орендній платі або на день його (його частини) погашення, залежно від того, яка з величин таких ставок є більшою, за кожний календарний день прострочення у його сплаті, включаючи день такого погашення.

Пунктом 14 Договору встановлено, що Орендар самостійно обчислює суму орендної плати щороку станом на 1 січня і до 1 лютого поточного року подає відповідному органу державної податкової служби податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою центральним податковим, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями.

Передача земельної ділянки Орендарю здійснюється за актом її приймання -передачі, який набуває чинності виключно з дати державної реєстрації цього Договору (п.17 Договору).

Акт приймання - передачі земельної ділянки підписаний сторонами (а.с.22).

Станом на 1 січня 2017 року розміри орендної плати за користування земельними ділянками на території м. Кривий Ріг встановлювалися рішенням Криворізької міської ради Про встановлення ставок земельного податку, розміру орендної плати та пільг зі сплати за землю на території міста ОСОБА_1 від 24.06.2015 р. №3727 (а.с.42-43).

Відповідно до пункту 4 цього рішення оренда плата за користування земельними ділянками складала 3 відсотка від нормативної грошової оцінки цих ділянок.

Згідно з пунктом 6 вказаного рішення при розрахунку ставок земельного податку та розміру орендної плати за користування земельними ділянками було введено понижувальний коефіцієнт до вартості земельних ділянок, визначеної відповідно до витягу з технічної документації щодо нормативної грошової оцінки земель міста, у розмірі 0,30.

Таким чином, з урахуванням понижувального коефіцієнту розмір орендної плати відповідно до вказаного рішення складав 0,9 відсотка від нормативної грошової оцінки.

26.04.2017 р. Криворізькою міською радою було прийнято рішення № 1620 (а.с. 44) Про внесення змін до рішення міської ради від 24.06.2015 №3727 Про встановлення ставок земельного податку, розміру орендної плати та пільг зі сплати за землю на території міста ОСОБА_1 .

Пунктом 1 вказаного рішення орендну плату для суб'єктів господарювання для розміщення комплексу об'єктів і споруд металургійної галузі було встановлено на рівні 1,91 відсотка від нормативної грошової оцінки земель міста.

Вказані положення поширювалися на Позивача як орендаря земельної ділянки за договором оренди №3043 від 01.07.2011 р.

Вважаючи рішення Криворізької міської ради від 26.04.2017 р. №1620 незаконним, Відповідач звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом про визнання нечинними положень вказаного рішення щодо встановлення орендної плати для розміщення комплексу об'єктів і споруд металургійної галузі.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26.10.2017 р. у справі 804/5884/17 позов було задоволено частково, рішення Криворізької міської ради від 26.04.2017 р. №1620 у відповідній частині стосовно пункту 1 вказаного рішення де мова йде про орендну плату для суб'єктів господарювання для розміщення комплексу об'єктів і споруд металургійної галузі було встановлено на рівні 1,91 відсотка від нормативної грошової оцінки земель міста визнано нечинним (а.с. 45-49).

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 20.12.2017 р. постанова Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26.10.2017 р. у справі 804/5884/17 була залишена без змін (50-54).

12.07.2017 р. Криворізькою міською радою було прийнято рішення №1862 (а.с. 55) Про встановлення ставок земельного податку, розміру орендної плати, пільг зі сплати за землю та затвердження Регламенту оподаткування земельних ділянок на території міста ОСОБА_1 у 2018 році .

Положеннями Додатку 1 (а.с.60) до вказаного рішення Криворізької міської ради було встановлено річний розмір орендної плати за користування земельними ділянками на рівні 1,91 % від нормативної грошової оцінки земель міста для юридичних осіб з видами економічної діяльності за КВЕД 24,19 , за користування земельними ділянками наступного цільового призначення земель (згідно з Класифікацією видів цільового призначення земель, затвердженою Наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 23 липня 2010 року №548, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 01 листопада 2010 року за №1011/18306 (зі змінами): код - 11.02 ; назва - землі промисловості; для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості . Вказані положення поширювалися на позивача як орендаря земельної ділянки за договором оренди №3043 від 01.07.2011 р.

Вважаючи вказане рішення Криворізької міської ради протиправним, Відповідач звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом про визнання вищенаведених положень зазначеного рішення протиправними та нечинними.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26.04.2018 р. у справі 804/8091/17, залишеною без змін постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 25.07.2018 р., позов Відповідача було задоволено у повному обсязі.

Судом встановлено та сторонами не заперечується, що у 2017 році Відповідач сплачував орендну плату за договором оренди №3043 від 01.07.2011 р. за ставкою орендної плати у розмірі 0,9 відсотка від нормативної грошової оцінки земель міста (зокрема, орендна плата розраховувалась, виходячи зі ставки у розмірі 3 відсотків від нормативної грошової оцінки земель міста, із застосуванням понижувального коефіцієнта до вартості земельних ділянок, визначеної відповідно до витягу з технічної документації щодо нормативної грошової оцінки земель міста, у розмірі 0,30), що підтверджується наданою до суду Відповідачем звітною податковою декларацією за 2017 рік (а.с. 133-135) та платіжними дорученнями (а.с. 147-153).

Судом встановлено, що за січень - травень 2018 року Відповідач сплачував орендну плату за договором оренди №3043 від 01.07.2011 р. за ставкою 1,91 відсотка від нормативної грошової оцінки земель міста, що підтверджується наданою до суду звітною податковою декларацією за 2018 рік від 20.02.2018 р. (а.с. 137-140), а також платіжними дорученнями (а.с. 153-156)

Також, судом встановлено, що 26.07.2018 р. (а.с. 142) Відповідачем до Криворізької державної об'єднаної податкової інспекції було подано уточнюючу податкову декларацію, у якій Відповідач перерахував розмір податкових зобов'язань з орендної плати за договором оренди №3043 від 01.07.2011 р. за ставкою 0,9 відсотка, тобто вже без урахування визнаних судом протиправними та нечинними положень рішення Криворізької міської ради від 12.07.2017 р. №1862.

Позивач обґрунтовує позовні вимоги тим, що Відповідач сплачував орендну плату за період з 01.05.2017 р. по 19.12.2017 р. без урахування положень про розміри орендної плати, що містилися у рішенні Криворізької міської ради від 26.04.2017 р. №1620, та за період з 01.01.2018 р. по 24.07.2018 р. без урахування положень про розміри орендної плати, що містилися у рішенні Криворізької міської ради від 12.07.2017 р. №1862.

Позивач вказує, що незважаючи на те, що положення зазначених рішень Криворізької міської ради були визнані протиправними та нечинними судом, вони є обов'язковими до виконання за період до дат набрання чинності відповідними судовими рішеннями у справах 804/5884/17 та 804/8091/17.

Посилаючись на вищевикладені обставини, Позивач вважає, що у Відповідача виникла заборгованість зі сплати орендної плати за договором №3043 від 01.07.2011 р. за періоди з 01.05.2017 р. по 19.12.2017 р. включно в сумі 119 204,14 грн. та з 01.01.2018 р. по 24.07.2018 р. включно в сумі 106 071,47 грн., у загальному розмірі 225 275,61 грн., що і є причиною виникнення спору.

Також, Позивач просить стягнути з Відповідача на свою користь пеню, нараховану Позивачем на вказану суму заборгованості, у загальному розмірі 39 950,06 грн.

З наданих Позивачем до суду листа Криворізької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Дніпропетровській області №3044/10/04-82-08-027 від 22.08.2018 р. (а.с. 34-35 т.1) та листа Головного управління ДФС у Дніпропетровській області №24105/10/04-36-56-44 від 01.03.2019 р. вбачається (а.с. 2 т.2), що за інформацією вказаних податкових органів у Відповідача відсутня заборгованість зі сплати орендної плати за договором оренди №3043 від 01.07.2011 р.

Вказане вище також підтверджується листом Головного управління ДФС у Дніпропетровській області №35398/10/04-36-56-44 від 26.03.2019 р. наданого Позивачем та листами Головного управління ДФС у Дніпропетровській області №31878/10/04-36-17-01-14 від 20.03.2019 р. та №33555/10/04-36-56-44 від 22.03.2019р. наданих Відповідачем.

Крім того, у листі Криворізької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Дніпропетровській області №3044/10/04-82-08-027 від 22.08.2018 р. зазначається, що Відповідач має переплату з орендної плати по Металургійному району станом на 17.08.2018 р. у розмірі 88 019 523 грн.

З наданого Відповідачем висновку експерта у галузі права від 15.02.2019 р. вбачається, що Відповідач звертався до Київського регіонального центру Національної академії правових наук України за наданням висновку щодо застосування аналогії закону та/або аналогії права.

Перед експертами були поставлені наступні питання:

1. Чи зобов'язані фізичні та юридичні особи виконувати обов'язки майнового характеру, передбачені визнаними судом нечинними положеннями нормативно-правового акту, у випадку встановлення судом протиправності (незаконності) цих положень у мотивувальній чи резолютивній частині судового рішення?

У випадку відсутності в законодавстві України прямих норм, які б регулювали відповідні правовідносини, чи можуть останні бути врегульовані із застосуванням принципів аналогії закону та/або аналогії права, і яким чином?

2. Чи має право суб'єкт владних повноважень застосовувати до фізичних та юридичних осіб норми права зобов'язального характеру, передбачені визнаними судом нечинними положеннями нормативно-правового акту, у випадку встановлення судом протиправності (незаконності) цих положень у мотивувальній чи резолютивній частині судового рішення, та застосовувати заходи юридичної відповідальності за їх невиконання?

У випадку відсутності в законодавстві України прямих норм, які б регулювали відповідні правовідносини, чи можуть останні бути врегульовані із застосуванням принципів аналогії закону та/або аналогії права, і яким чином? .

У висновку експерти в результаті проведеного дослідження підсумували, що фізичні та юридичні особи не зобов'язані виконувати обов'язки майнового характеру, передбачені визнаними судом нечинними положеннями нормативно-правового акту, у випадку встановлення судом протиправності (незаконності) цих положень у мотивувальній чи резолютивній частині судового рішення; суб'єкт владних повноважень не має права застосовувати до фізичних та юридичних осіб норми права зобов'язального характеру, передбачені визнаними судом нечинними положеннями нормативно-правового акту, у випадку встановлення судом протиправності (незаконності) цих положень у мотивувальній чи резолютивній частині судового рішення, та застосовувати заходи юридичної відповідальності за їх невиконання.

Щодо вказаного висновку суд зазначає наступне.

Частиною 1 статті 70 ГПК України передбачено, що як експерт з питань права може залучатися особа, яка має науковий ступінь та є визнаним фахівцем у галузі права. Рішення про допуск до участі в справі експерта з питань права та долучення його висновку до матеріалів справи ухвалюється судом.

Відповідно до статті 108 ГПК України учасники справи мають право подати до суду висновок експерта у галузі права щодо: 1) застосування аналогії закону, аналогії права; 2) змісту норм іноземного права згідно з їх офіційним або загальноприйнятим тлумаченням, практикою застосування, доктриною у відповідній іноземній державі. Висновок експерта у галузі права не може містити оцінки доказів, вказівок про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про переваги одних доказів над іншими, про те, яке рішення має бути прийнято за результатами розгляду справи.

Висновок експерта в галузі права, наданий Відповідачем, долучений судом до матеріалів справи.

Суд зазначає, що оцінка доказів при розгляді справи відповідно до приписів процесуального законодавства є прерогативою суду, а не експерта з питань права.

Згідно зі статті 109 Господарського процесуального кодексу України висновок експерта у галузі права не є доказом, має допоміжний (консультативний) характер і не є обов'язковим для суду. Суд може посилатися в рішенні на висновок експерта у галузі права як на джерело відомостей, які в ньому містяться, та має зробити самостійні висновки щодо відповідних питань.

З урахуванням викладеного суд відзначає, що наданий Відповідачем висновок відповідає вимогам до висновку експерта у галузі права, що встановлені ГПК України, однак не визнається судом у якості доказу в справі.

Приймаючи рішення, господарський суд виходив з наступного.

Частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

В статті 762 Цивільного кодексу України, яка кореспондується зі статтею 286 Господарського кодексу України зазначено про те, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Якщо розмір плати не встановлений договором, він визначається з урахуванням споживчої якості речі та інших обставин, які мають істотне значення. Плата за користування майном може вноситися за вибором сторін у грошовій або натуральній формі. Форма плати за користування майном встановлюється договором найму. Договором або законом може бути встановлено періодичний перегляд, зміну (індексацію) розміру плати за користування майном. Наймач має право вимагати зменшення плати, якщо через обставини, за які він не відповідає, можливість користування майном істотно зменшилася. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором. Наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.

Згідно з частиною 3 статті 18 Закону України Про оренду державного та комунального майна та частиною 3 статті 285 Господарського кодексу України орендар зобов'язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі.

Частиною 1 статті 19 Закону України Про оренду державного та комунального майна передбачено, що орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності.

Частиною 3 статті 19 Закону України Про оренду державного та комунального майна та частиною 4 статті 286 Господарського кодексу України передбачено, що строки внесення орендної плати визначаються у договорі.

Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України зазначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Господарське зобов'язання виникає, зокрема із господарського договору (стаття 174 Господарського кодексу України).

Статтями 525 та 526 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова вiд зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином вiдповiдно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (стаття 530 Цивільного кодексу України).

Під час розгляду справи Позивач не надав суду доказів неналежного виконання Відповідачем обов'язків зі сплати орендної плати, зокрема доказів існування у Відповідача заборгованості з орендної плати за договором №3043 від 01.07.2011 р., яка утворилась внаслідок неналежної сплати орендної плати за періоди з 01.05.2017 р. по 19.12.2017 р. включно та з 01.01.2018 р. по 24.07.2018 р. включно так як в матеріалах справи містяться листи Криворізької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Дніпропетровській області №3044/10/04-82-08-027 від 22.08.2018 р., Головного управління ДФС у Дніпропетровській області №24105/10/04-36-56-44 від 01.03.2019 р., №35398/10/04-36-56-44 від 26.03.2019 р. №31878/10/04-36-17-01-14 від 20.03.2019 р. та №33555/10/04-36-56-44 від 22.03.2019р. з яких вбачається, що у Відповідача відсутня заборгованість зі сплати орендної плати за вказаним вище Договором стосовно зобов'язань з орендної плати за ставкою 0,9 відсотка.

Тобто, за заявлений Позивачем період, останній отримував орендну плату за користування земельною ділянкою, загальною площею 1,2441 га, що розташована за адресою: м. Кривий Ріг, вул. Орджонікідзе, 1 стосовно зобов'язань з орендної плати за ставкою 0,9 відсотка.

Вказані вище обставини не заперечуються сторонами у справі.

Стосовно доводів Позивача щодо обов'язку сплати Відповідачем орендної плати відповідно до положень рішень Криворізької міської ради від 26.04.2018 р. №1620 та від 12.07.2017 р. №1862, в межах заявлених вимог, суд вважає їх необґрунтованими, з огляду на наступне.

Суд не бере до уваги посилання Позивача в обґрунтування своєї позиції на норму частини 2 статті 265 Кодексу адміністративного судочинства України, виходячи з таких міркувань.

Відповідно до частини 2 статті 265 Кодексу адміністративного судочинства України нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.

Як вбачається з вказаної норми, предметом її регулювання є встановлення моменту втрати чинності нормативно-правовим актом, визнаним судом нечинним.

Поряд з цим, для розгляду даної справи ключовим є інше питання, яке не регулюється зазначеною нормою, зокрема питання щодо правомірності вимог Позивача про застосування Відповідачем норм нормативно-правових актів, визнаних судом протиправними. Оцінюючи правомірність таких вимог, суд виходить з наступного.

Згідно з частиною 1 статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Відповідно до частини 4 статті 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Відповідно до статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини від 23 лютого 2006 року № 3477-IV, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно з частиною 1 статті 1 Протоколу 1 до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення першого пункту дозволяє позбавлення власності лише на умовах, передбачених законом , а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію законів (пункт 49 рішення у справі Україна-Тюмень проти України та інші).

Необхідно також зазначити, що податок являє собою інструмент владного впливу держави в суспільних інтересах, оскільки за своєю суттю є соціальним обовязком, від виконання якого залежить суспільний розвиток.

Суд звертає увагу на те, що у процесі нормативного регулювання оподаткування важливим є забезпечення справедливого балансу інтересів держави та платника податків, оскільки можливість платника податків чітко розуміти та передбачати правові наслідки вчинюваних ним дій має фундаментальне значення для правильності його застосування, а у випадках неоднозначності нормативних приписів підлягає застосуванню підхід, відповідно до якого істотні правові сумніви мають тлумачитися на користь платника.

Так, у справі Щокін проти України Європейський суд з прав людини висловив позицію щодо сумісності способу, у який тлумачиться і застосовується національне законодавство, з принципами Конвенції та практикою ЄСПЛ в світлі захисту прав, гарантованих статтею 1 Першого протоколу до Конвенціїпро захист прав людини і основоположних свобод.

Так, у пунктах 50.51.56 рішення у цій справі від 14 жовтня 2010 року, Європейський суд зазначив: перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним… Говорячи про закон , стаття 1 Першого протоколу до Конвенції посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях Конвенції (див. рішення у справі Шпачекs.r.o. проти Черкаської Республіки , № 26449/95, пункт 54, від 09 листопада 1999 року). ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підставі в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі Бейлер проти Італії № 33202/96. пункт 109. ЄСПЛ 2000-1… .

На думку Cуду, відсутність в національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення такого важливого фінансового питання, порушує вимогу якості закону , передбачену Конвенцією, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника .

У цій справі Суд постановив, що мало місце порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, у тому числі через те, що органи державної влади віддали перевагу найменш сприятливому тлумаченню національного законодавства, що призвело до накладення на заявника додаткових зобовязань зі сплати прибуткового податку.

Як зазначив Європейський суд з прав людини у пункті 53 свого рішення Суханов та Ільченко проти України , яке набуло статусу остаточного 26.09.2014 року, Суд повторює, що першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету в інтересах суспільства . Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено справедливий баланс між загальними інтересами суспільства та обовязком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар.

Вирішуючи питання про справедливу рівновагу між інтересами суспільства і конкретної особи Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі Трегубенко проти України від 02.11.2004 року категорично ствердив, що правильне застосування законодавства незаперечно становить суспільний інтерес (п. 54 рішення).

Як вказувалось вище, відповідно до статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини від 23 лютого 2006 року №3477-IV, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Судовими інстанціями по справі №804/5884/17 та №804/8091/17 встановлено, що Позивач при винесенні Рішень Криворізької міської ради вказаних вище, діяв поза межами наданих повноважень та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до пункту 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя №9 від 01.11.96. судам необхідно виходити з того, що нормативно-правові акти будь-якого державного чи іншого органу (акти Президента України, постанови Верховної Ради України, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, нормативно-правові акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим чи рішення Ради міністрів Автономної Республіки Крим, акти органів місцевого самоврядування, накази та інструкції міністерств і відомств, накази керівників підприємств, установ та організацій тощо) підлягають оцінці на відповідність як Конституції, так і закону. Якщо при розгляді справи буде встановлено, що нормативно-правовий акт, який підлягав застосуванню, не відповідає чи суперечить законові, суд зобов'язаний застосувати закон, який регулює ці правовідносини.

Згідно з частиною 7 статті 11 ГПК України у разі невідповідності правового акта правовому акту вищої юридичної сили суд застосовує норми правового акта вищої юридичної сили.

Виходячи з наведеного, суд дійшов до висновку, що положення рішень Криворізької міської ради від 26.04.2018 р. №1620 та від 12.07.2017 р. №1862, визнані протиправними та нечинними рішеннями судів у справах 804/8091/17 та 804/5884/17, не підлягають застосуванню до Відповідача, оскільки вони не відповідають вимогам законодавства, а при їх прийнятті Криворізька міська рада діяла не на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, що встановлено судами у вказаних справах.

Рішення яке прийнято з порушенням закону, не повинно породжувати наслідків втручання в майнові інтереси особи шляхом посягання на його власність.

Виходячи з вищевказаного, суд вважає позовні вимоги у частині стягнення заборгованості з орендної плати необґрунтованими та такими що не підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог про стягнення пені, суд також відмовляє у задоволенні цих позовних вимог, оскільки Позивачем не було належними та допустимими доказами доведено наявності у Відповідача заборгованості зі сплати орендної плати за наведений у позовній заяві період, а відтак, відсутні правові підстави для нарахування пені.

Стосовно заяви Відповідача, зробленої у наданих до господарського суду запереченнях від 11.03.2019 р., про застосування позовної давності у частині позовних вимог про стягнення пені, нарахованої Позивачем за період з 01.07.2017 по 19.12.2017 р., суд відзначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст.256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, в межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права та інтересу.

Згідно із ст.257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч.3 ст.267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою Сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

З огляду на вказані норми Цивільного кодексу України, відсутність підстав для задоволення позовних вимог Позивача, обставини щодо пропуску строку позовної давності не досліджуються судом, з огляду на необґрунтованість самих вимог за позовом з вище встановлених підстав.

Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Частина 1 статті 74 ГПК України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. (статті 76-79 ГПК України).

Відповідно до статті 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи викладене, суд вважає позовні вимоги безпідставними та необґрунтованими, а тому такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати покладаються на Позивача.

Керуючись Законом України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини , Закон України Про оренду державного та комунального майна , ст. 8, 19 Конституції України, ст.ст. 174, 193, 285, 286, ст.ст. 11, 256, 257, 509, 530, 612, 759, 762 Цивільного кодексу України, ст.ст. 73, 74, 76-79, 123, 129, 232, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного провадження.

Рішення може бути оскаржено до Центрального апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області протягом 20 днів з дня його оголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя О.І. Красота

Повне рішення складено

03.04.2019р.

Повне рішення складено 03.04.2019