Постанова

від 28.03.2019 по справі 908/2212/17

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 березня 2019 року

м. Київ

Справа № 908/2212/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Мачульського Г.М. - головуючого, Берднік І.С., Кушніра І.В.

за участю секретаря судового засідання - Лихошерст І.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця Сергієнко Тетяни Олексіївни

на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 12.12.2018 (головуючий суддя - Подобєд І.М., судді: Широбокова Л.П., Орєшкіна Е.В.)

та на рішення Господарського суду Запорізької області від 15.01.2018 (суддя Дроздова С.С.)

за позовом Фізичної особи-підприємця Сергієнко Тетяни Олексіївни

до Пологівської районної державної адміністрації Запорізької області

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Фермерське господарство виробничий комплекс "Агроленд"

про зобов'язання укласти договір

за участю:

від позивача: Курилін В.О. (адвокат),

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа - підприємець Сергієнко Тетяна Олексіївна (далі - позивач) звернувшись в суд з позовом, просила зобов'язати Пологівську районну державну адміністрацію Запорізької області (далі - відповідач), на виконання Розпорядження голови Пологівської районної державної адміністрації Запорізької області від 01.09.2014 №367, укласти договір оренди земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 44,4 га, кадастровий №2324283500:06:020:0001, за рахунок нерозподілених (невитребуваних) земельних часток (паїв), та вважати договір оренди укладеним в редакції, наведеній в позовній заяві.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач відмовляється укласти з позивачем договір оренди земельної ділянки, яку позивачу надано в оренду для ведення товарного сільськогосподарського виробництва згідно з Розпорядженням голови Пологівської районної державної адміністрації Запорізької області від 01.09.2014 №367 (далі - Розпорядження).

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 15.01.2018 у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції вмотивоване тим, що позивачем не була дотримана визначена законодавством процедура реалізації Розпорядження відповідача, в наслідок чого позивач втратив право на оренду через закінчення строків, визначених Розпорядженням.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 17.04.2018 вказане рішення скасовано та прийнято нове, про задоволення позову.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 14.08.2018 постанову апеляційної інстанції скасовано, справу передано до апеляційного господарського суду на новий розгляд.

За наслідками нового розгляду справи постановою Центрального апеляційного господарського суду від 12.12.2018, рішення суду першої інстанції залишено без змін з аналогічних підстав.

У касаційній скарзі позивач просить рішення та постанову у справі скасувати і прийняти нове рішення, яким позов задовольнити. Ці вимоги мотивовано неправильним застосуванням норм матеріального права, неповним з'ясуванням судами обставин, що склались між сторонами, без належного встановлення характеру спірних правовідносин, зокрема того, що спірна земельна ділянка відноситься до колективної форми власності та є сформованою, порушенням норм законодавства, оскільки відповідачу не надано повноважень встановлювати додаткові вимоги щодо порядку реалізації права на земельні ділянки зазначеної вище категорії, форми власності та цільового призначення.

У відзиві на касаційну скаргу третя особа у справі просить касаційну скаргу залишити без задоволення з підстав її необґрунтованості, а оскаржувані судові рішення, як законні та такі, що відповідають обставинам справи, залишити без змін.

Переглянувши у касаційному порядку на підставі встановлених фактичних обставин справи судові рішення, враховуючи встановлені Господарським процесуальним кодексом України межі такого перегляду, суд касаційної інстанції виходить із наступного.

Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову є факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. Предметом даного судового розгляду є вимога позивача зобов'язати відповідача укласти договір оренди земельної ділянки, підставою цих вимог визначено те, що відповідачем було прийнято відповідне Розпорядження від 01.09.2014 №367, а тому у позивача існують правомірні очікування на укладання спірного правочину.

За наслідками розгляду даного спору судами встановлено, що Головою Пологівської районної державної адміністрації прийнято Розпорядження від 01.09.2014 №367 "Про передачу в оренду фізичній особі - підприємцю Сергієнко Тетяні Олексіївні земельних часток нерозподілених (невитребуваних) земельних часток (паїв) на території Новоселівської сільської ради Пологівського району Запорізької області" (надалі - Розпорядження відповідача №367 від 01.09.2014), яким:

- визнано земельні частки (паї) площею 44,4 умовних кадастрових гектара на території Новоселівської сільської ради Пологівського району Запорізької області такими, які є нерозподіленими (невитребуваними) земельними частками (паями) (пункт 1 цього Розпорядження);

- надано в оренду для ведення товарного сільськогосподарського виробництва фізичній особі - підприємцю Сергієнко Тетяні Олексіївні земельні частки нерозподілених (невитребуваних) земельних часток (паїв) із земель колективної власності колишнього колективного сільськогосподарського підприємства імені Шевченка на території Новоселівської сільської ради Пологівського району Запорізької області, загальною площею 44,4 умовних кадастрових гектара (багаторічні насадження), встановивши термін оренди до 01.11.2025 року з розміром орендної плати 4 відсотки від нормативної грошової оцінки землі та заборонити зміну виду угідь і використання земельних ділянок не за цільовим призначенням (пункт 2 цього Розпорядження);

- встановлено, що при виділенні земельних ділянок в натурі та видачі документів, що посвідчують право власності на землю громадянам-власникам сертифікатів, орендні відносини щодо площі витребуваної земельної ділянки частини (паю) припиняються (пункт 3 цього Розпорядження);

- зобов'язано фізичну особу-підприємця Сергієнко Тетяну Олексіївну надати у двомісячний термін до Пологівської райдержадміністрації проект договору оренди нерозподілених (невитребуваних) земельних часток (паїв) (пункт 4 цього Розпорядження).

Разом з тим, судами встановлено і те, що Розпорядженням голови Пологівської районної державної адміністрації Запорізької області від 02.02.2018 №57 "Про затвердження фермерському господарству виробничому комплексу "Агроленд" технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) на території Новоселівської сільської ради Пологівського району Запорізької області та передачу в оренду земельної ділянки":

- затверджено фермерському господарству виробничому комплексу "Агроленд" технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж в натурі (на місцевості) земельної ділянки площею 44,4 гектара (багаторічні насадження) кадастровий номер 2324283500:06:020:0001 із земель колективної власності колишнього колективного сільськогосподарського підприємства імені Шевченка для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Новоселівської сільської ради Пологівського району Запорізької області (за межами населених пунктів).

- передано в оренду, визначену пунктом 1 цього розпорядження земельну ділянку, фермерському господарству виробничому комплексу "Агроленд" строком на 49 років з розміром орендної плати 5 (п'ять відсотків від нормативної грошової оцінки землі.

- встановлено, що при виділенні земельних ділянок в натурі та видачі документів, що посвідчують право власності на землю громадянам - власникам сертифікатів, орендні відносини щодо площі витребуваної земельної частки (паю) припиняються.

Підстави для скасування судових рішень відсутні виходячи із наступного.

Згідно з нормами статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування (до кола яких відноситься і позивач у цій справі), їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 79 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) визначено, що земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Згідно зі статтею 79 1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об'єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; шляхом інвентаризації земель державної чи комунальної власності у випадках, передбачених законом; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв). Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

За змістом статті 2 ЗК України об'єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).

Відповідно до статті 3 Закону України "Про оренду землі" об'єктами оренди є земельні ділянки, що перебувають у власності громадян, юридичних осіб, комунальній або державній власності.

Частиною першою та другою статті 93 ЗК України унормовано, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянам та юридичним особам України, іноземцям і особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним об'єднанням і організаціям, а також іноземним державам.

Закон України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" визначає організаційні та правові засади виділення власникам земельних часток (паїв) земельних ділянок у натурі (на місцевості) із земель, що належали колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам на праві колективної власності, а також порядок обміну цими земельними ділянками.

Згідно зі статтею 13 цього Закону у редакції, чинній на час заявлення даного позову, нерозподілені (невитребувані) земельні ділянки за рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради чи районної державної адміністрації можуть передаватися в оренду для використання за цільовим призначенням на строк до моменту отримання їх власниками державних актів на право власності на земельну ділянку, про що зазначається у договорі оренди земельної ділянки, а власники земельних часток (паїв) чи їх спадкоємці, які не взяли участь у розподілі земельних ділянок, повідомляються про результати проведеного розподілу земельних ділянок у письмовій формі, у разі якщо відоме їх місцезнаходження.

Згідно з пунктом 7 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності" №5245-VI від 06.09.2012, редакція якого діє з 01.01.2013, з дня набрання чинності цим Законом землі державної та комунальної власності в Україні вважаються розмежованими.

Положеннями статті 124 ЗК України та статті 16 Закону України "Про оренду землі" визначено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Згідно частини 1 статті 122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування визначено статтею 123 ЗК України.

Враховуючи положення Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)", а також затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №122 від 04.02.2004 Порядку організації робіт та методики розподілу земельних ділянок між власниками земельних часток (паїв), нерозподілені (невитребувані) земельні ділянки не є землями державної чи комунальної власності, а перебувають лише у розпорядженні відповідних рад та адміністрацій до моменту отримання їх власниками державних актів на право власності на земельну ділянку.

Згідно з частиною 1 статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а частиною 1 статті 16 цього Кодексу визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Отже особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права, який має відповідати тим фактичним обставинам, які склалися, виходячи із тих відносин, які відповідають відповідним нормам права, і такий спосіб має забезпечувати ефективний захист та відновлення порушеного права позивача.

У постанові Верховного Суду України від 15.04.2015 № 6-55цс15 наведено правовий висновок про те, що обраний позивачем спосіб захисту права має забезпечувати ефективний захист та відновлення порушеного права позивача.

Аналогічна правова позиція викладена також у постановах Верховного Суду від 20.02.2018 у справі №902/582/17, від 04.04.2018 у справі №902/568/17, від 11.12.2018 у справі № 902/570/17, від 06.12.2018 у справі № 902/575/17, від 16.01.2019 у справі №902/569/17.

Судом апеляційної інстанції було встановлено, що земельна ділянка, стосовно якої прийнято спірне Розпорядження, знаходиться в оренді іншої особи, отже вирішення позову у даній справі у спосіб, визначений позивачем, не призведе до відновлення права позивача.

Тому колегія суддів визнає, що доводи позивача щодо помилковості мотивів судів та його правомірного очікування на укладання договору оренди земельної ділянки, не знайшли свого підтвердження за встановлених судами обставин, що склались між сторонами, а тому такі доводи є неспроможними для скасування прийнятої у справі постанови.

Аргументи, викладені у касаційній скарзі встановлених у справі обставин не спростовують при тому, що їм надавалась оцінка та вони були вмотивовано відхилені судами.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення ("Руїс Торіха проти Іспанії").

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації"), у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації", повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Наведене повністю узгоджується з правовими позиціями, сформованими Європейським судом з прав людини у справах Levages Prestations Services v. France (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) та Brualla Gomez de la Torre v. Spain (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії), згідно з якими зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.

Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже вказані рішення Європейського суду з прав людини суд касаційної інстанції застосовує у даній справі як джерело права.

За вказаних обставин оскільки фундаментальних порушень не встановлено, підстав для скасування оскарженої постанови та задоволення касаційної скарги немає.

Відтак аргументи, викладені у відзиві знайшли своє підтвердження.

Відповідно до приписів статті 129 частини 4, статті 315 частини 1 пункту 3 підпункту "в" Господарського процесуального кодексу України, судові витрати за подання касаційної скарги належить покласти на позивача.

Керуючись статтями 301, 308, 309, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця Сергієнко Тетяни Олексіївни залишити без задоволення, а постанову Центрального апеляційного господарського суду від 12.12.2018 у справі Господарського суду Запорізької області № 908/2212/17, залишити без змін.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Г.М. Мачульський

Судді І.С. Берднік

І.В. Кушнір