Постанова

від 27.03.2019 по справі 815/152/2012

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

27 березня 2019 року

м. Київ

справа № 815/152/2012

провадження № 61-532св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В., Хопти С. Ф., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

заявник - ОСОБА_4,

суб'єкт оскарження - Вознесенівський відділ державної виконавчої служби м. Запоріжжя Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на ухвалу Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області у складі судді Колодіної Л. В. від 29 травня 2018 року та постанову Запорізького апеляційного суду у складі колегії суддів: Воробйової І. А., Бєлки В. Ю., Онищенка Е. А., від 28 листопада 2018 року,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2018 року ОСОБА_4 звернувся до суду зі скаргою на дії Вознесенівського відділу державної виконавчої служби м. Запоріжжя Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області (далі - Вознесенівський (Орджонікідзевський) ВДВС м. Запоріжжя ГТУЮ у Запорізькій області) щодо стягнення виконавчого збору та щодо відмови у скасуванні арешту, накладеного постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 03 листопада 2014 року № 45202198, зняття арешту з рухомого та нерухомого майна боржника.

Скарга мотивована тим, що на виконання судового рішення, яким, зокрема, з нього на користь публічного акціонерного товариства Укрсиббанк (далі - ПАТ УкрСиббанк ) стягнуто заборгованість за кредитним договором, Орджонікідзевським відділом державної виконавчої служби Запорізького міського управління юстиції відкрито такі виконавчі провадження: ВП № 50285715 (про стягнення суми боргу у розмірі 10 130,92 грн); ВП № 50285584 (про стягнення суми боргу у розмірі 86 457,36 грн); ВП № 50285880 (про стягнення суми боргу у розмірі 1 625 449,29 грн); ВП № 50285505 (про стягнення суми боргу у розмірі 298 304,81 грн).

Як йому стало відомо, в межах виконавчого провадження 03 листопада 2014 року винесено постанову про арешт майна боржника.

12 серпня 2016 року стягувач ПАТ Укрсиббанк на адресу державної виконавчої служби подав заяву про закриття вищевказаних виконавчих проваджень у зв'язку з добровільним повним погашенням боржником суми боргу та судових витрат, які були закриті постановами від 30 червня 2016 року.

Разом із тим, Орджонікідзевський ВДВС Запорізького МУЮ не скасував арешт, накладений на його майно.

Зазначав, що посилання виконавчої служби на законність арешту майна у зв'язку з несплатою виконавчого збору та витрат на проведення виконавчих дій є безпідставними. Вказував, що фактичного стягнення заборгованості у примусовому порядку державною виконавчою службою проведено не було, так як він виконав рішення суду у добровільному порядку, а тому відсутні підстави для стягнення виконавчого збору та витрат на проведення виконавчих дій.

З урахуванням зазначеного, ОСОБА_4 просив визнати неправомірними дії Вознесенівського ВДВС м. Запоріжжя ГТУЮ у Запорізькій області щодо стягнення виконавчого збору та щодо відмови у скасуванні арешту, накладеного постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 03 листопада 2014 року № 45202198, та зняти арешт з рухомого та нерухомого майна, що йому належить.

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

Ухвалою Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 29 травня 2018 року у задоволенні скарги ОСОБА_4 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні скарги, суд першої інстанції виходив із того, що дії Вознесенівського ВДВС м. Запоріжжя ГТУЮ у Запорізькій області щодо стягнення виконавчого збору за проведення дій щодо примусового виконання рішення суду та накладення арешту на майно боржника є правомірними, а тому відсутні підстави для задоволення скарги ОСОБА_4

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Запорізького апеляційного суду від 28 листопада 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишено без задоволення, ухвалу суду першої інстанції залишено без змін.

Судове рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення скарги ОСОБА_4 на дії державного виконавця, оскільки, стягуючи виконавчий збір за проведення дій щодо примусового виконання рішення суду та накладаючи арешт на майно боржника, державний виконавець діяв відповідно до положень статті 25 Закону України Про виконавче провадження .

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У січні 2019 року ОСОБА_4 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати вказані судові рішення, справу направити на новий судовий розгляд.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, що подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не врахували, що арешт належного йому майна порушує норми статті 50 Закону України Про виконавче провадження , оскільки він у повному обсязі сплатив суму боргу та судові витрати. Виконавчий лист у цивільній справі № 815/152/2013 про стягнення боргу на виконанні не перебуває, матеріали виконавчого провадження знищені, будь-якого відкритого і невиконаного ним як боржником виконавчого провадження не існує, а відтак наявність вказаного арешту на належне йому майно без будь-якої законної підстави перешкоджає вільно володіти та розпоряджатися власністю.

Отже, суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про відсутність підстав для скасування арешту.

Також суди дійшли помилкового висновку про правомірність дій Вознесенівського ВДВС м. Запоріжжя ГТУЮ у Запорізькій області щодо накладення стягнення виконавчого збору, оскільки він виконав судове рішення у добровільному порядку, а не у примусовому порядку. Також виконавча служба не надала доказів відкриття виконавчого провадження щодо стягнення з нього виконавчого збору.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 24 січня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 11 березня 2019 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

У справі, що переглядається, установлено, що 30 вересня 2013 року головним державним виконавцем Орджонікідзевського ВДВС Запорізького МУЮ, на підставі рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 24 липня 2012 року у справі № 815/152/2012 за позовом ПАТ УкрСиббанк до ОСОБА_5, ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 про стягнення заборгованості, винесено постанови про відкриття стосовно ОСОБА_4 виконавчих проваджень: ВП № 50285715 (про стягнення суми боргу у розмірі 10 130,92 грн); ВП № 50285584 (про стягнення суми боргу у розмірі 86 457,36 грн); ВП № 50285880 (про стягнення суми боргу у розмірі 1 625 449,29 грн), ВП № 50285505 (про стягнення суми боргу у розмірі 298 304,81 грн).

Згідно з інформаційною довідкою Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта № 108521967 від 21 грудня 2017 року, постановою про арешт майна боржника від 03 листопада 2014 року, виданої Орджонікідзевським ВДВС Запорізького МУЮ, накладено арешт на все нерухоме майно боржника ОСОБА_4

11 травня 2016 року стягувачем ПАТ Укрсиббанк були направлені заяви до начальника Орджонікідзевського ВДВС Запорізького МУЮ про закриття виконавчого провадження з примусового виконання виконавчих листів про стягнення з ОСОБА_4 суми боргу та судових витрат у зв'язку з їх повною сплатою.

30 червня 2016 року старшим державним виконавцем Вознесенівського ВДВС м. Запоріжжя ГТУЮ у Запорізькій області Стратій О. С. були винесені постанови про закінчення вказаних виконавчих проваджень, виділення в окреме провадження стягнення з боржника виконавчого збору та витрат на проведення виконавчих дій, припинення чинності арешту майна боржника та скасування інших заходів примусового виконання рішення.

При цьому, у вказаних постановах державним виконавцем встановлено, що виконавчий збір та витрати за проведення виконавчих дій не стягнуто та виділені окремі провадження.

Відповідно до довідки Вознесенівського ВДВС м. Запоріжжя ГТУЮ у Запорізькій області від 29 січня 2018 року при примусовому виконанні виконавчого листа № 815/152/2013, виданого 05 вересня 2013 року Мелітопольським міськрайонним судом Запорізької області (ВП № 50285715, ВП № 50285584, ВП № 50285880, ВП № 50285505) про стягнення з ОСОБА_4 на користь ПАТ УкрСиббанк суми боргу у боржника ОСОБА_4 є непогашеними: виконавчий збір у розмірі 1 013,09 грн та витрати на проведення виконавчих дій у розмірі 58,80 грн; виконавчий збір у розмірі 8 645,74 грн та витрати на проведення виконавчих дій у розмірі 58,80 грн; виконавчий збір у розмірі 162 544,93 грн та витрати на проведення виконавчих дій у розмірі 58,80 грн; виконавчий збір у розмірі 29 830,48 грн та витрати на проведення виконавчих дій у розмірі 58,80 грн.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Зазначеним вимогам закону судове рішення суду апеляційної інстанції не відповідає.

У пункті 9 частини першої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено, зокрема, обов'язковість рішень суду.

На час відкриття виконавчого провадження чинним був Закон України Про виконавче провадження від 21 квітня 1999 року № 606-XIV (далі - Закон ), згідно зі статтею 1 якого, виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Статтею 57 Закону передбачено, що арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.

Відповідно до частини першої статті 50 Закону, у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв'язку із завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.

Згідно з частиною третьою статті 27 Закону, у разі отримання документального підтвердження про повне виконання рішення боржником до початку його примусового виконання державний виконавець закінчує виконавче провадження в порядку, встановленому цим Законом. Виконавчий збір та витрати, пов'язані з організацією та проведенням виконавчих дій, у такому разі з боржника не стягуються.

Частиною першою статті 27 Закону передбачено, що, у разі ненадання боржником у строки, встановлені частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення, документального підтвердження повного виконання рішення державний виконавець на наступний день після закінчення відповідних строків розпочинає примусове виконання рішення.

Матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що ОСОБА_4 виконав рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 24 липня 2012 року до початку його примусового виконання або виконав самостійно у строк, передбачений частиною другою статті 25 Закону. За таких обставин державний виконавець Вознесенівського ВДВС м. Запоріжжя ГТУЮ у Запорізькій області мав передбачене Законом право стягнути виконавчий збір та витрати на проведення виконавчих дій.

З огляду на це, безпідставними є доводи касаційної скарги про неправомірність дій державного виконавця щодо стягнення виконавчого збору та витрат на проведення виконавчих дій.

Пунктом 8 частини першої статті 49 Закону передбачено, що виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

У справі, що переглядається, установлено, що 30 червня 2016 року державним виконавцем були винесені постанови про закінчення виконавчих проваджень про стягнення грошових коштів на виконання рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 24 липня 2012 року на підставі пункту 8 частини першої статті 49 Закону, у яких зазначено, що виконавчий збір та витрати на проведення виконавчих дій не стягнуто та виділено в окремі провадження.

Згідно з частиною шостою статті 28 Закону, у разі завершення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 47, пунктами 2 і 8 частини першої статті 49 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня після завершення (закінчення) такого виконавчого провадження відкриває виконавче провадження за постановою про стягнення виконавчого збору.

Згідно з пунктом 7 частини другої статті 17 Закону постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу є виконавчим документом.

Згідно з частиною другою статті 25 Закону державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.

Разом із тим, матеріали справи не містять даних про те, що після завершення виконавчих проваджень ВП № 50285715, ВП № 50285584, ВП № 50285880, ВП № 50285505, відкритих на виконання рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 24 липня 2012 року, державний виконавець у строки, передбачені законом, виніс постанову про стягнення виконавчого збору та витрат за проведення виконавчих дій та відкрив провадження про стягнення виконавчого збору та витрат за проведення виконавчих дій.

Суди попередніх інстанцій, посилаючись на лист Вознесенівського ВДВС м. Запоріжжя ГТУЮ у Запорізькій області від 29 січня 2018 року, згідно з яким за даними Автоматизованої системи виконавчих проваджень ОСОБА_4 не сплатив виконавчий збір та витрати за проведення виконавчих дій за вказаними виконавчими провадженнями, не перевірили, чи був виконавчий документ - постанова про стягнення виконавчого збору та витрат за проведення виконавчих дій, чи було про відкрито державним виконавцем виконавче провадження за постановою про стягнення несплаченого боржником виконавчого збору та витрат за проведення виконавчих дій, оскільки матеріали справи не містять таких постанов.

Також суди не перевірили, чи є відповідач боржником у будь-якому виконавчому провадженні і який стан його виконання, враховуючи, що Вознесенівський ВДВС м. Запоріжжя ГТУЮ у Запорізькій області вказував на те, що виконавчі провадження про виконання рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 24 липня 2012 року (ВП № 50285715, ВП № 50285584, ВП № 50285880, ВП № 50285505) знищені за строком зберігання (а. с. 133 т. 4).

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За таких обставин висновок судів про правомірність дій державного виконавця щодо збереження арешту майна ОСОБА_4 ґрунтується на припущеннях, оскільки матеріали справи не містять документального підтвердження відкритих виконавчих проваджень щодо ОСОБА_4 як боржника, а тому дійшли передчасного висновку про те, що обтяження його майна арештом та його збереження станом на 2018 рік відбувається на законних підставах.

На стадії касаційного розгляду справи суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, та переоцінювати докази у справі, з огляду на положення статті 400 ЦПК України.

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

За викладених обставин судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді судам слід врахувати вищезазначене та висновок Великої Палати Верховного Суду, який викладений у постановах від 06 червня 2018 року у справі № 127/9870/16-ц та від 30 січня 2019 року у справі № 161/8267/17, згідно з яким юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи з приводу оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів, незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, вони видані.

Керуючись статтями 400, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити.

Ухвалу Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 29 травня 2018 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 28 листопада 2018 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник Судді: О. В. Білоконь Є. В. Синельников С. Ф. Хопта Ю. В. Черняк