Рішення

від 25.03.2019 по справі 909/959/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25.03.2019 м. Івано-ФранківськСправа № 909/959/18 Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Максимів Т. В., секретар судового засідання Масловський А. Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Фізичної особи-підприємця Мельника Петра Михайловича

до відповідача: Фізичної особи-підприємця Дубини Наталії Іванівни

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні

позивача - Калуської міської ради

про зобов'язання усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою

за участю:

від позивача: Бойко Роман Богданович,

від відповідача: Аверкова Наталія Олександрівна,

Дубина Наталія Іванівна,

від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Калуської міської ради: представник не з"явився

встановив: Фізична особа-підприємець Мельник Петро Михайлович звернувся до Господарського суду Івано-Франківської області із позовною заявою до фізичної особи-підприємця Дубини Наталії Іванівни про зобов'язання усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою площею 0,0088 га, кадастровий номер 2610400000:08:006:0014, яка розташована по вул. Б.Хмельницького в м. Калуші Івано-Франківської області.

Вирішення процесуальних питань під час розгляду справи.

06.11.2018 суд постановив прийняти позовну заяву до розгляду, здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження та призначити підготовче засідання на 27.11.2018 (ухвала від 06.11.2018).

20.11.2018 представник позивача подав заяву про залучення Калуської міської ради в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача вх.№17651.

23.11.2018 відповідач подав відзив на позов вх.№18331/18.

27.11.2018 суд постановив залучити до участі у справі Калуську міську раду в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача та відкласти підготовче засідання у справі на 18.12.2018, в якому оголошено перерву до 03.01.2019.

03.01.2019 третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Калуська міська рада подала пояснення по суті спору вх.№123/19. В судовому засіданні 03.01.2019 суд постановив продовжити підготовче провадження строком на 30 днів до 06.02.2019 та відкласти підготовче засідання у справі на 11.01.2019, в якому оголошено перерву до 04.02.2019.

Відповідач 04.02.2019 у судовому засіданні подав відповідь на пояснення третьої особи (вх.№1888/19), яку суд оглянув та приєднав до матеріалів справи.

04.02.2019 суд закрив підготовче провадження у справі та призначив розгляд справи по суті на 26.02.2019 в якому оголосив перерву до 19.03.2019 та до 25.03.2019.

Представник третьої особи, яка не заявляє вимог на предмет спору на стороні позивача в судове засідання 25.03.2019 не з"явився, однак 26.02.2019 подав клопотання вх.№3275/19 про розгляд справи за відсутності представника Калуської міської ради.

В судовому засіданні 25.03.2019 суд проголосив вступну та резолютивну частини рішення.

Позиція позивача.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем права користування земельною ділянкою позивача на якій розташований його об"єкт незавершеного будівництва. Позивач зазначив, що відповідач здійснила часткову забудову площею 0,0005 га орендованої Фізичною особою- підприємцем Мельником П.М. земельної ділянки. Також позивач, посилаючись на акт обстеження земельної ділянки від 30.06.2017 сертифікованим інженером-землевпорядником ОСОБА_7 вказав, що зовнішні геометричні розміри та розташування будівлі магазину "Гурман" не відповідають архітектурно-планувальному завданню на проектування вказаного магазину на основі якого він будувався та генплану забудови земельної ділянки на основі якого воно видавалось в 2002 році.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі, зазначив що порушення права є триваючим, просив суд позов задовольнити.

Заперечення відповідача.

Відповідач проти позову заперечила, зазначила що її земельна ділянка сформована 02.06.2008, а земельна ділянка, яку орендує відповідач - 16.05.2013. Земельна ділянка відповідачкою забудована у 2004 році; погодження із суміжними землекористувачами на час початку будівництва позивачем відсутнє. Відповідач зазначила, що на час здійснення нею будівництва, орендарем суміжної ділянки було інше товариство, тому відповідно вона не порушувала право теперішнього орендаря.

В судовому засіданні представник відповідача проти позову заперечила, просила суд у позові відмовити повністю.

Позиція третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Калуська міська рада надала пояснення, в якому зазначила, що підтримує позов, оскільки відповідачка здійснила часткову забудову земельної ділянки позивача. Вказала що відповідно до ч.1 ст.79-1 ЗК України, формування земельної ділянки полягає у визначенні її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Згідно п.2 Прикінцевих і Перехідних положень Закону України "Про Державний земельний кадастр", земельні ділянки, право власності (користування) на які виникло до 2004 року, вважаються сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номера. З поданих позивачем документів вбачається, що як земельна ділянка, якою користується позивач, так і земельна ділянка, яка є власністю відповідачки сформовані як об"єкт цивільних прав, із внесенням інформації про них до Державного земельного кадастру.

Обставини справи. Оцінка доказів.

Предметом спору є зобов'язання усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою шляхом звільнення її від частини належної відповідачу нежитлової будівлі.

30.03.2013 приватний підприємець Тимків Олена Василівна та приватний підприємець Мельник Петро Миколайович уклали договір суборенди земельної ділянки для будівництва магазину "Риба", яка знаходиться в м.Калуш на вул.Б.Хмельницького, загальною площею 0,0088 га (а.с.12).

Право оренди за орендарем ФОП Тимків О.В. зареєстровано 17.05.2013 (Витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права а.с.13).

Згідно з витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку - дата державної реєстрації земельної ділянки площею 0,0088 га, кадастровий номер 2610400000:08:006:0014, яка розташована по вул. Б.Хмельницького в м. Калуші Івано-Франківської області, власність - комунальна - 16.05.2013 (а.с.24).

Суборендар Мельник Петро Миколайович зареєстрував своє речове право суборенди 23.05.2013 (Витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права (а.с.23).

17.08.2015 зареєстрована Декларація про початок виконання будівельних робіт на будівництво продтоварного магазину (а.с.14-18), містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки у якій, видані Відділом у справах архітектури та містобудівного кадастру Калуської міської ради, не відповідають чинному законодавству. Цей факт встановлений постановою Львівського апеляційного адміністративного суду 13.03.2018 у справі №876/727/17 (а.с.67-73).

31.10.2016 представником ПП "Захід Земля" в присутності орендаря О.Тимків, суборендаря П.Мельника складено Акт про встановлення меж в натурі земельної ділянки на місцевості для будівництва продтоварного магазину на вул. Б.Хмельницького в м. Калуші, в якому зазначено, що ніяких заперечень з боку представників при встановленні в натурі меж земельної ділянки не виявлено (а.с.38). Разом з тим, суд зазначає, що матеріали справи не містять доказів погодження меж із суміжними землекористувачами, зокрема відповідачем у справі.

Технічний паспорт на об"єкт незавершеного будівництва позивача виготовлений 01.11.2016. (а.с.19-22.)

Відповідно до рішення Калуської міської ради від 22.12.2016 №673, міська рада вирішила - припинити термін дії договору оренди землі (за взаємною згодою) від 06.03.2009 №040929600025, укладений між Калуською міською радою та підприємцем Тимків Оленою Василівною площею 0,0088 га, кадастровий номер 2610400000:08:006:0014, яка знаходиться на вул. Б.Хмельницького, для будівництва магазину "Риба"; затвердити підприємцю Мельнику П.М. технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для будівництва продтоварного магазину; надати в оренду терміном 5 років підприємцю Мельнику П.М. земельну ділянку кадастровий номер 2610400000:08:006:0014, площею 0,0088 га, на вул. Б.Хмельницького, для будівництва продтоварного магазину.

30.12.2016 між Калуською міською радою та підприємцем Мельником П.М. укладений договір оренди (далі - договір).

Орендодавець, відповідно до рішення Калуської міської ради від 22.12.2016 №673 надав в оренду земельну ділянку (кадастровий номер 2610400000:08:006:0014) в строкове платне користування для будівництва продтоварного магазину, яка знаходиться на вул. Б.Хмельницького (п.1 договору).

Згідно п. 2 договору, в оренду надана земельна ділянка загальною площею 0,0088 га.

Земельна ділянка передається в оренду на якій розміщені об"єкти - нерухоме майно незавершене будівництво (продтоварний магазин). Земельна ділянка, яка передається в оренду немає недоліків, що можуть перешкодити її ефективному використанню. Інших особливостей об"єкта оренди, які можуть вплинути на орендні відносини немає. (п. 4,6,7 договору) (а.с.31).

Про передачу та прийом земельної ділянки в натурі сторони орендних правовідносин, а саме Калуська міська рада та підприємець Мельник П.М. склали Акт про передачу земельної ділянки в натурі (а.с.35). У вказаному Акті сторони зазначили, що межі земельної ділянки проходять умовно і погоджено із суміжними землекористувачами. Спірних питань немає.

Представник відповідача звертала увагу суду на те, що Акт про передачу земельної ділянки в натурі є недопустимим доказом, оскільки не містить дати його складення. Суд спростовує це заперечення тим, що Акт містить підписи уповноважених осіб сторін договору, засвідчений гербовою печаткою міської ради, в ньому є посилання на рішення Калуської міської ради від 22.12.2016 №673, тому суд вважає його належним доказом у розумінні ст.76 ГПК України та складеним на виконання договору оренди від 30.12.2016. Відповідно до Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права (індексний номер 79933336) позивач зареєстрував своє речове право - право оренди земельної ділянки 07.02.2017 (а.с.37).

18.05.2017 позивач звернувся до міського голови м.Калуша із заявою про часткову забудову суміжним землекористувачем Дубиною Н.І. орендованої ним земельної ділянки та проханням про перевірку вимог державних будівельних норм та вихідних даних (архітектурно-планувальному завданню) будівництва Дубиною Н.І. будівлі магазину "Гурман".(а.с.40).

20.06.2017 міський голова згідно із розпорядженням №198-р створив робочу групу з розгляду звернення підприємця Мельника П.М. (а.с.42).

30.06.2017 створена робоча група обстежила спірну земельну ділянку та склала Акт в якому зазначено, що власником будівлі магазину "Гурман" Дубиною Н.І. здійснено часткову забудову орендованої ФОП Мельником П.М. земельної ділянки. Площа забудови становить 0,0005 га. Крім того робоча група оглянула архітектурно-планувальне завдання на проектування магазину "Гурман" на вул.Б.Хмельницького, виданого відділом у справах архітектурно- містобудівного кадастру міської ради і шляхом співставлення із фактичною забудовою встановлено, що зовнішні геометричні розміри та розташування будівлі магазину "Гурман" не відповідають генплану забудови земельної ділянки на основі якого видавалося у 2002 році (а.с.43).

Позивач вважає, що часткова забудова відповідачем земельної ділянки, яку він орендує порушує його права як землекористувача, тому керуючись ст.391 ЦК України звернувся за захистом порушеного права до суду.

В заперечення позовних вимог представник відповідача подав суду:

1. Рішення господарського суду Івано-Франківської області від 03.11.2005 у справі №6/224, яке залишене без змін відповідно до постанови Львівського апеляційного господарського суду від 22.12.2005. Згідно до зазначеного вище рішення, господарський суд зобов"язав Споживче товариство "Хвиля" не чинити перешкод підприємцю Дубині Н.І. в користуванні земельною ділянкою площею 143 кв.м. в м.Калуш на вул.Б.Хмельницького (а.с.65-66).

2. Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 13.03.2018 у справі №876/7271/17, відповідно до якої суд апеляційної інстанції скасував постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 23.05.2017 та прийняв нову постанову, якою в задоволенні позову Мельника П.М. до головного інспектора будівельного нагляду управління державної архітектурно-будівельної інспекції в Івано-Франківській області про визнання протиправним та скасування рішення відмовив. Відповідно до вказаної постанови, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку, що містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки від 05.08.2015 №26/15 не відповідають містобудівному законодавству, містобудівній документації на місцевому рівні, будівельним нормам, стандартам і правилам та скасував їх, відповідно до ч.8 ст.29 Закону України "Про регулювання містобудівної документації" (67-73).

3. Постанову Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю від 28.10.2002 №734/22 про відміну припису №728/22 про призупинення будівництва магазину продтоварів з кафетерієм на вул. Б.Хмельницького (а.с.75).

3. Інформаційну довідку №69366034 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, відповідно до якої земельна ділянка площею 0,0143 га із цільовим призначенням - для обслуговування магазину, кадастровий номер 2610400000:08:006:0001 за адресою м.Калуш, вул. Б.Хмельницького55-а належить Дубині Н.І. на праві приватної власності. Підставою виникнення права власності є державний акт на право власності на земельну ділянку, серія ЯЕ №845476 від 02.06.2008. (а.с.76).

4. Витяги з Державного земельного кадастру про земельну ділянку- кадастровий номер 2610400000:08:006:0014 із датою державної реєстрації цієї ділянки -16.05.2013 та земельну ділянку- кадастровий номер 2610400000:08:006:0001 із датою державної реєстрації цієї ділянки - 02.06.2008 (а.с.119-129).

В справі суд встановив, що позивач набув право власності на нежитлове приміщення, що підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об"єктів нерухомого майна. Дата внесення відомостей про право власності на об"єкт нерухомого майна до Реєстру прав власності на нерухоме майно - 16.04.2004 (а.с.45-46).

Суд зазначає, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов"язків, передбачених Господарським процесуальним кодексом.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Статтею 76 ГПК України встановлено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (ст.86 ГПК України).

Норми права та мотиви, якими суд керувався при ухваленні рішення.

Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Суб'єктами права на землі комунальної власності згідно статті 80 Земельного кодексу України є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.

Відповідно до ст.93 ЗК України, право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове, платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

За змістом статті 377 ЦК України, частини першої та другої статті 120 ЗК України, до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

У разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Зазначені норми закріплюють загальний принцип цілісності об'єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об'єкт розташований. За ними визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на нерухомість.

Таким чином, аналіз змісту норм статті 120 ЗК України та статті 377 ЦК України у їх сукупності дає підстави для висновку про однакову спрямованість їх положень щодо переходу прав на земельну ділянку при виникненні права власності на будівлю і споруду, на якій вони розміщені.

При цьому при застосуванні положень ст.120 ЗК України у поєднанні з нормою статті 125 ЗК України слід виходити з того, що у випадку переходу права власності на об'єкт нерухомості у встановленому законом порядку, право власності на земельну ділянку у набувача нерухомості виникає одночасно із виникненням права власності на зведені на земельній ділянці об'єкти. Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об'єкта права власності.

Таким чином, право власності на будівлі, з усіма притаманними для власності складовими - володіння, користування, розпорядження ними, неможливе без перебування у власника будівель земельної ділянки, на якій розташовані об'єкти нерухомості (в даному випадку будівлі), у власності або користуванні.

За положеннями частини 4 статті 41 Конституції України, частини 1 статті 321 ЦК України, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно зі статтею 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно ч.1 ст.316, ст.317, ч.ч.1, 2, 3 ст.319, ч.ч.1, 2 ст.321 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до ст. 179 ЦК України річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов'язки.

Частиною 2 ст. 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" встановлено, що речові права на нерухоме майно та їх обтяження, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

До нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення (ч. 1 ст. 181 ЦК України).

Висновки суду.

З системного аналізу викладеного вище законодавства слідує, що нерухоме майно нерозривно пов'язане із земельною ділянкою, на якій воно знаходиться, і переміщення такого майна неможливе без його знецінення, а відтак використання нежитлового приміщення, яке належить відповідачу, неможливе без відповідної земельної ділянки.

Таким чином, хоча право користування/власності земельною ділянкою, яка знаходиться під частиною об"єкта нерухомості, що належить відповідачу на праві власності, належним чином не оформлене, зазначене не може бути підставою для обмеження права відповідача як власника нерухомого майна на користування зазначеним майном та, відповідно, земельною ділянкою на якій воно розташоване, оскільки, як зазначалося вище, користування нерухомістю неможливе без користування земельною ділянкою. Зазначені обставини, в свою чергу, виключають можливість звільнення спірної земельної ділянки під будівлею з посиланням на її самовільне зайняття.

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Статтею 16 цього Кодексу передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. (Аналогічна норма права закріплена статтею 20 Господарського кодексу України).

За змістом положень указаних норм права суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права й охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються. Розпорядження своїм правом на захист є приписом цивільного законодавства і полягає в наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Установивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту їх порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу в захисті, встановивши безпідставність та (або) необґрунтованість заявлених вимог.

Згідно зі статтею 152 Земельного кодексу України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання прав, визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, а також застосування інших, передбачених законом, способів, у тому числі шляхом поновлення порушених прав юридичних і фізичних осіб, що виникають у результаті рішень, дій чи бездіяльності органів або посадових осіб місцевого самоврядування, в судовому порядку.

Відповідно до частини другої цієї ж статті землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Аналіз положень указаних норм законодавства свідчить про те, що особа, законний інтерес або право якої порушено, може скористатися способом захисту, який прямо передбачено нормою матеріального права.

Статтею 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

У ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено право людини на доступ до правосуддя, а у ст. 13 вказаної Конвенції - на ефективний спосіб захисту прав, а саме - особа має право пред'явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення.

Звертаючись з позовом про усунення перешкоди у користуванні земельною ділянкою шляхом звільнення її від частини належної відповідачці нежитлової будівлі ФОП Мельник П.М. використав передбачений ст.16 ЦК України, ст.20 ГК України спосіб захисту прав, але без врахування конкретних обставин, а саме того, що на спірній земельній ділянці з 2004 року знаходиться об'єкт нерухомого майна (магазин), право власності на який відповідач зареєстрував у встановленому законом порядку.

Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" встановлено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (ст. 2).

З огляду на вказане, обраний позивачем спосіб захисту шляхом звільнення земельної ділянки на якій розміщений об'єкт нерухомості, право власності на який оформлено у встановленому законом порядку, порушує права особи, гарантовані ст. 41 Конституції України, оскільки заявлені позивачем вимоги спрямовані на позбавлення права володіти, користуватися та розпоряджатися своєю власністю, та фактично йдеться про припинення права власності відповідача шляхом знесення об"єкта нерухомості та є неефективним в розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Щодо порушеного права.

З виникненням прав власності на будівлю чи споруду у особи виникає право одержати земельну ділянку в користування на якій розміщено її нерухоме майно, а розглянути таке питання та прийняти відповідне рішення в строки, встановлені законом, зобов'язаний відповідний повноважний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який реєструючи право власності на майно офіційно визнав і підтвердив факт виникнення, переходу прав на нерухоме майно, шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Суд зазначає, що орган місцевого самоврядування в 2002 році надаючи дозвіл на продовження будівництва шляхом скасування припису про призупинення будівництва магазину, знав про накладення двох ділянок на межу будівництва, проте визнав, що питання відводу земельної ділянки під будівництво магазину "Риба" ( землекористувачем якого було Споживче товариство "Хвиля" ) відпадає, оскільки минули всі терміни по затвердженню проекту відводу.

Суд констатує, що у 2016 році Калуська міська рада надаючи в оренду позивачу земельну ділянку на якій розташована частина об"єкта нерухомості відповідачки, в порушення вимог ст.12 Земельного кодексу України, не переконалася у відсутності недоліків, що можуть перешкоджати її ефективному використанню орендарем, чим порушила як право позивача на мирне володіння земельною ділянкою, так і право відповідача на мирне володіння нерухомим майном.

Отже, ФОП Мельник П.М. як особа, якій належить право користування земельною ділянкою, наділений правом на звернення до суду з метою захисту порушеного права. Проте позивачем не доведено, що саме відповідач порушила його право, оскільки забудова земельної ділянки відбулась у період, коли суміжним землекористувачем була інша особа, а реєстрація права власності на об"єкт нерухомості проведена відповідно до закону.

Суд враховує, що у справі "Серявін та інші проти України", Європейський суд з прав людини зазначив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип пов"язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

За таких обставин, в позові належить відмовити.

Судові витрати.

Згідно з ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Суд враховуючи відмову у задоволенні позову , судовий збір в сумі 1762 грн покладає на позивача.

Керуючись ст. 8, 124 Конституції України, ст. 2, 86, 129, 233, 236-238, 240, 241, 256 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

У позові Фізичної особи-підприємця Мельника Петра Михайловича до Фізичної особи-підприємця Дубини Наталії Іванівни про зобов'язання усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою площею 0,0088 га, кадастровий номер 2610400000:08:006:0014, яка розташована по вул. Б.Хмельницького в м. Калуші Івано-Франківської області шляхом звільнення цієї земельної ділянки від частини належної Фізичній особі-підприємцю Дубині Наталії Іванівній нежитлової будівлі, яка розташована за адресою по вул.Б.Хмельницького,55А в м.Калуш, Івано-Франківської обл. - відмовити.

Судові витрати покласти на позивача.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Західного апеляційного господарського суду в порядку та строк, передбаченими Розділом IV Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 05.04.2019

Суддя Т. В. Максимів