Постанова

від 27.03.2019 по справі 911/512/18

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 березня 2019 року

м. Київ

Справа № 911/512/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Берднік І.С. - головуючого, Міщенка І.С., Сухового В.Г.,

за участю секретаря судового засідання - Корнієнко О.В.,

за участю представників:

Селянського фермерського господарства "Берегиня" - не з'явився,

Головного управління Держгеокадастру у Київській області - Тичини І.В.,

ОСОБА_5 - ОСОБА_6,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Селянського фермерського господарства "Берегиня"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 08.01.2019 (у складі колегії суддів: Хрипун О.О. (головуючий), Агрикова О.В., Чорногуз М.Г.)

у справі за позовом Селянського фермерського господарства "Берегиня"

до Головного управління Держгеокадастру у Київській області,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - ОСОБА_5,

про визнання поновленим договору оренди і укладеною додаткової угоди,

ВСТАНОВИВ:

Селянське фермерське господарство "Беригиня" (далі - СФГ "Беригиня") звернулось до Господарського суду Київської області з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Київській області про визнання договору оренди земельної ділянки від 28.12.2012 (укладеного між Фастівською районною державною адміністрацією Київської області та громадянином України ОСОБА_9 - засновником СФГ "Беригиня") поновленим та визнання додаткової угоди, надісланої відповідачу листом від 19.09.2017, укладеною.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що СФГ "Беригиня", яке виконує обов'язки орендаря за спірним договором, продовжує користування земельною ділянкою, яка була об'єктом договору оренди земельної ділянки від 28.12.2012, належним чином виконує визначені вказаним договором обов'язки, в той час як відповідач у встановлений законодавством строк не заперечив проти продовження дії цього договору, що свідчить про те, що договір оренди земельної ділянки від 28.12.2012 є автоматично поновленим на той самий строк та на тих самих умовах на підстав ч. 6 ст. 33 Закону України "Про оренду землі".

Рішенням Господарського суду Київської області від 16.08.2018 позов задоволено частково, вирішено вважати договір оренди земельної ділянки від 28.12.2012, укладений між Фастівською районною державною адміністрацією Київської області та громадянином України ОСОБА_9, поновленим на той самий строк (на п'ять років) та на тих самих умовах. В частині позовних вимог про визнання укладеною додаткової угоди, надісланої листом від 19.09.2017, відмовлено.

Задовольняючи позовні вимоги в частині визнання спірного договору оренди поновленим на підставі ч. 6 ст. 33 Закону України "Про оренду землі", місцевий суд мотивував свої висновки тим, що матеріалами справи підтверджено, що позивач продовжив користування відповідною земельною ділянкою після закінчення строку його дії, належним чином виконує свої обов'язки за вказаним договором, в той час як відповідач протягом місяця після закінчення строку його дії не заперечив проти такого поновлення.

Стосовно позовної вимоги про визнання укладеною додаткової угоди, надісланої відповідачу листом від 19.09.2017, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні такої вимоги з огляду на те, що позивач звертався до відповідача 19.09.2017 та 13.11.2017 з проханням поновити договір оренди земельної ділянки від 28.12.2012 терміном на 7 (сім) років, що є зміною умов договору. Докази досягнення сторонами домовленості на таку зміну умов договору, як передбачено ч. 4 ст. 33 Закону України "Про оренду землі", відсутні.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 08.01.2019 рішення Господарського суду Київської області від 16.08.2018 скасовано. Прийнято нове рішення, яким у позові відмовлено повністю.

Суд апеляційної інстанції зазначив про те, що на момент звернення з даним позовом до суду земельна ділянка, яка була об'єктом договору оренди земельної ділянки від 28.12.2012, припинила своє існування в натурі як єдиний об'єкт, оскільки була поділена на 14 земельних ділянок, право власності на які було оформлено за відповідними фізичними особами, які їх відчужили на користь іншої фізичної особи ОСОБА_10

Крім того, апеляційний суд зазначив, що поновлення договору оренди земельної ділянки на підставі ч. 6 ст. 33 Закону України "Про оренду землі" з укладення додаткової угоди до нього можливе у разі, якщо між сторонами не існувало процедури його поновлення на підставі ч. 5 ст. 33 вказаного Закону.

Не погоджуючись з висновками апеляційного суду, 04.02.2019 СФГ "Беригиня" звернулось звернулось з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, просить постанову Північного апеляційного господарського суду від 08.01.2019 скасувати, а рішення Господарського суду Київської області від 16.08.2018 - залишити в силі.

Вимоги касаційної скарги обґрунтовані тим, що суд апеляційної інстанції невірно застосував до спірних правовідносин положення ст. 33 Закону України "Про оренду землі".

Представниками ОСОБА_5 та Головного управління Держгеокадастру у Київській області подано відзиви на касаційну скаргу, у яких просять постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Учасники справи були належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак СФГ "Беригиня" не скористалось передбаченим законом правом на участь у розгляді справи судом касаційною інстанцією через свого представника.

Водночас СФГ "Беригиня" подало клопотання про відкладення розгляду справи, обґрунтоване тим, що його адвокат знаходиться на лікарняному.

Суд касаційної інстанції відхиляє вказане клопотання СФГ "Беригиня", оскільки останнім не надано жодних доказів перебування його адвоката на лікарняному. Крім того, СФГ "Беригиня" не було позбавлено права направити іншого представника у судове засідання, а явка учасників справи у судове засідання не визнавалась обов'язковою.

Водночас відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Враховуючи те, що матеріали справи містять докази повідомлення усіх учасників судового процесу про дату, час та місце судового засідання, виходячи зі змісту ст.ст. 202, 216 ГПК України, Верховний Суд не вбачає підстав для відкладення розгляду справи, з урахуванням того, що розгляд касаційної скарги обмежений процесуальними строками, зокрема ст. 306, а відкладення справи призведе лише до необґрунтованого затягування розгляду даної справи.

За таких обставин справи, суд касаційної інстанції дійшов висновку про можливість розгляду касаційної скарги за відсутності представника СФГ "Беригиня", повідомленого належним чином.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників учасників справи, які з'явились у судове засідання, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, подані заперечення, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 28.12.2012 між Фастівською районною державною адміністрацією Київської області (далі - Фастівська РДА) як орендодавцем та громадянином України ОСОБА_9 як орендарем укладено договір оренди земельної ділянки (далі - договір), на умовах якого орендодавець на підставі розпорядження Фастівської РДА від 10.09.2012 № 578-од "Про передачу земельної ділянки в оренду громадянину України ОСОБА_9 для ведення фермерського господарства в межах Веприцької сільської ради Фастівського району Київської області", висновку державної експертизи землевпорядної документації від 11.07.2012 № 64/24 надає, а орендар приймає в тимчасове платне володіння та користування земельну ділянку, яка розташована на території Веприцької сільської ради Фастівського району Київської області, загальною площею 32,0050 га для ведення фермерського господарства за рахунок земель державної власності в межах Веприцької сільської ради Фастівського району Київської області. Земельна ділянка виділена в натурі (на місцевості) у встановленому законом порядку. Права третіх осіб на земельну ділянку відсутні, під заставою не знаходиться (п. 1.3 договору).

Підпунктом 2.1.1 п. 2.1 договору визначено, що земельна ділянка надається для ведення фермерського господарства.

Відповідно до пп. 2.2.1 п. 2.2 договору він укладається на термін 5 (п'ять) років, починаючи з дати його реєстрації у відповідності до чинного законодавства України.

Згідно з пп. 2.2.2 п. 2.2 договору по закінченні терміну договору орендар має переважне право на його поновлення на новий термін. У цьому разі зацікавлена сторона повинна повідомити письмово іншу сторону про бажання щодо продовження дії договору на новий термін не пізніше, ніж за два місяці до його закінчення.

Пунктом 4.6 договору визначено, що у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну цього договору після закінчення строку його чинності протягом одного місяця, договір підлягає продовженню на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором, з урахуванням змін у законодавстві на дату продовження цього договору.

Згідно із п. 6.1 договору цей договір набуває чинності після його підписання сторонами та державної реєстрації у встановленому порядку.

Договір оренди земельної ділянки від 28.12.2012 зареєстровано в Управлінні Держкомзему у Фастівському районі за № 322490004003331/ 322490004003332 від 28.12.2012, про що зроблено запис на договорі.

Судами встановлено, що 20.02.2013 проведено державну реєстрацію СФГ "Берегиня", засновником і головою якого, відповідно до п. 1.2 Статуту та витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, є ОСОБА_9

Відповідно до п. 5.1 статуту СФГ "Берегиня" виробничою основою господарства є земельна ділянка загальною площею 32,0050 га, що надана засновнику фермерського господарства - ОСОБА_9, як громадянину України, згідно з договором оренди земельної ділянки від 28.12.2012 на підставі розпорядження Фастівської РДА від 10.09.2012 № 578-од та висновку державної експертизи землевпорядної документації від 11.07.2012 № 64/24.

За змістом ст. 1, 5, 7, 8 і 12 "Про фермерське господарство" після укладення договору оренди земельної ділянки для ведення фермерського господарства та проведення державної реєстрації такого господарства обов'язки орендаря цієї земельної ділянки виконує фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалась.

Аналогічну правову позицію висловила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.12.2018 у справі № 704/26/17-ц.

Судами також встановлено, що Законом України від 06.09.2012 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності" (який набрав чинності 01.01.2013), зокрема, внесено зміни до ЗК України, відповідно до яких з 01.01.2013 повноваження щодо розпорядження земельними ділянками сільськогосподарського призначення державної власності перейшли до Центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальних органів (Держземагентство України).

Таким чином, після укладення спірного договору оренди земельної ділянки від 28.12.2012 та станом на час закінчення строку, на який його було укладено, змінився також орендодавець земельної ділянки за договором оренди земельної ділянки, наразі ним є Головне управління Держгеокадастру у Київській області.

Суди встановили, що голова СФГ "Берегиня" ОСОБА_9 на підставі ч.ч. 1-5 ст. 33 Закону України "Про оренду землі" звернувся до ГУ Держгеокадастру у Київській області із клопотанням б/н від 19.09.2017 (тобто у визначений пп. 2.2.2 п. 2.2 договору строк) про укладення договору оренди земельної ділянки площею 32,0050 га з СФГ "Берегиня" терміном на 7 (сім) років (тобто на інших умовах), в додатках до якого вказані копія договору оренди земельної ділянки від 28.12.2012, копія паспорту та ідентифікаційного коду ОСОБА_9, копія свідоцтва про реєстрацію СФГ "Берегиня", копія статуту СФГ "Берегиня".

На зазначене клопотання ГУ Держгеокадастру у Київській області листом № 27-13032/0-16990/6-17 від 18.10.2017 повідомило голові СФГ "Берегиня" про відсутність підстав для укладення договору оренди земельної ділянки загальною площею 32,0050 га з СФГ "Берегиня" терміном на 7 років, оскільки до клопотання долучено договір оренди земельної ділянки від 28.12.2012, в якому не враховано умови ст. 15 Закону України "Про оренду землі" та не додано проекту додаткової угоди та невід'ємних частин договору.

Голова СФГ "Берегиня" повторно звернувся до ГУ Держгеокадастру у Київській області з клопотанням б/н від 13.11.2017 (поза межами строку, встановленого пп. 2.2.2 п. 2.2 договору) про поновлення договору оренди земельної ділянки від 28.12.2012 терміном на 7 (сім) років, яке зареєстровано в ГУ Держгеокадастру у Київській області 13.11.2017 за № 27-15373/0/1-17.

На зазначене клопотання ГУ Держгеокадастру у Київській області листом № 27-15373/0-19641/6-17 від 13.12.2017 повідомило голові СФГ "Берегиня" про відсутність підстав для поновлення договору оренди земельної ділянки площею 32,0050 га з СФГ "Берегиня" терміном на 7 (сім) років, посилаючись на те, що до клопотання не було додано листа-повідомлення про поновлення договору оренди земельної ділянки з проектом додаткової угоди, а також на те, що термін дії договору від 28.12.2012 становить 5 (п'ять) років, в той час як позивачем порушено визначений пп. 2.2.2 п. 2.2 договору строк звернення до орендодавця з заявою про його поновлення на інших умовах

Водночас судами встановлено, що позивач продовжив користування орендованою земельною ділянкою.

Посилаючись на те, що протягом одного місяця після закінчення дії договору оренди земельної ділянки від 28.12.2012 відповідач не надав заперечень стосовно поновлення цього договору, позивач вважає спірний договір оренди земельної ділянки від 28.12.2012 поновленим на підставі ч. 6 ст. 33 Закону України "Про оренду землі", у зв'язку з чим звернувся до суду з даним позовом.

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що для застосування положень ч. 1 ст. 33 Закону України "Про оренду землі" та визнання за орендарем переважного права на поновлення договору оренди необхідно встановити такі юридичні факти: орендар належним чином виконує свої обов'язки за договором; орендар до спливу строку договору повідомив орендодавця у встановлені строки про свій намір скористатися переважним правом укладення договору на новий строк; до листа-повідомлення орендар додав проект додаткової угоди; орендодавець протягом місяця не повідомив орендаря про наявність заперечень і своє рішення.

Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення із проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення (ч. 5 ст. 33 Закону України "Про оренду землі").

З урахуванням встановлених обставин справи та умов пп. 2.2.2 п. 2.2 договору, апеляційний суд дійшов вірного висновку щодо недотримання позивачем процедури поновлення спірного договору оренди земельної ділянки на підстав ч.ч. 1 - 5 ст. 33 Закону України "Про оренду землі".

Водночас підставою позовних вимог у даній справі позивач визначив ч. 6 ст. 33 Закону України "Про оренду землі".

Частиною 6 ст. 33 зазначеного Закону врегульовано пролонгацію договору на той самий строк і на тих самих умовах, що були передбачені договором, за наявності такого фактичного складу: користування орендарем земельною ділянкою після закінчення строку оренди і відсутність протягом одного місяця заперечення орендодавця проти такого користування (що можна кваліфікувати як "мовчазну згоду" орендодавця на пролонгацію договору).

При цьому необхідно звернути увагу, що повідомлення орендарем орендодавця про намір скористатися правом на поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених ч. 6 ст. 33 Закону України "Про оренду землі", не вимагається. Суть поновлення договору оренди згідно з цією частиною статті саме і полягає у тому, що орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку оренди, а орендодавець, відповідно, не заперечує у поновленні договору, зокрема у зв'язку з належним виконанням договору оренди землі.

У подальшому, якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення дії договору оренди і орендодавець не надав заперечень стосовно поновлення цього договору протягом одного місяця після його закінчення, орендар має право звернутися із вимогою про визнання укладеною угоди про поновлення договору на тих самих умовах і на той самий строк. Орендодавець, у свою чергу, в будь-який час до укладення додаткової угоди стосовно поновлення договору на той самий строк і на тих самих умовах може звернутися із вимогою про звільнення земельної ділянки. Тобто договір оренди землі вважатиметься поновленим лише у разі укладення додаткової угоди, про що безпосередньо зазначено у частині 8 статті 33 Закону України "Про оренду землі". При цьому відмову або зволікання в укладенні додаткової угоди до договору оренди землі може бути оскаржено у суді.

Щодо прав та обов'язків орендодавця слід акцентувати, що орендодавець має право заперечити стосовно поновлення згідно із ч. 6 ст. 33 Закону України "Про оренду землі", і таке заперечення має бути заявлено саме протягом одного місяця після закінчення дії договору оренди землі.

Аналогічна правова позиція щодо застосування ст. 33 Закону України "Про оренду землі" наведена Верховним Судом у постановах від 10.09.2018 у справі № 920/739/17 та від 29.11.2018 у справах № 920/752/17, № 920/737/17, № 920/747/17, № 920/751/17, № 920/746/17, № 920/744/17, № 920/748/17, № 920/749/17.

Враховуючи зазначене, помилковими є висновки суду апеляційної інстанції про те, що поновлення договору оренди земельної ділянки на підставі ч. 6 ст. 33 Закону України "Про оренду землі" з укладенням додаткової угоди до нього, можливе лише в разі, якщо між сторонами не існувало процедури його поновлення на підставі ч. 5 ст. 33 Закону України "Про оренду землі".

Разом з тим, помилковість вказаних висновків суду апеляційної інстанції не призвело до неправомірності вирішення даного спору по суті, враховуючи наступне.

Відповідно до ч. 9 ст. 79-1 ЗК України земельна ділянка може бути об'єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється, зокрема шляхом поділу чи об'єднання раніше сформованих земельних ділянок.

Частиною 10 ст. 79-1 ЗК України передбачено, що державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі.

Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера відповідно до ч. 4 ст. 79-1 ЗК України.

Під час розгляду справи судом апеляційної інстанції встановлено факт поділу земельної ділянки, яка була предметом оренди за договором оренди земельної ділянки від 28.12.2012.

Так, ПП "Землевпорядний центр АО" листом повідомило ОСОБА_9, що на момент складання технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) на території Веприцької сільської ради Фастівського району Київської області з кадастровим номером НОМЕР_1 площею 27,1564 га було встановлено, що на місці розміщення цієї ділянки вже зареєстровані інші земельні ділянки по 2,0000 га з кадастровими номерами: НОМЕР_2, НОМЕР_3, НОМЕР_4, НОМЕР_5, НОМЕР_6, НОМЕР_7, НОМЕР_8, НОМЕР_9, НОМЕР_10, НОМЕР_11, НОМЕР_12, НОМЕР_13, НОМЕР_14 та земельної ділянки НОМЕР_15 - 1,1564 га.

Таким чином, апеляційним судом встановлено, що станом на час розгляду справи земельна ділянка, яка були предметом договору оренди від 28.12.2012, про поновлення якого подано позов у цій справі, поділена, внаслідок чого сформовано інші земельні ділянки, яким присвоєно кадастрові номери та які надано у власність відповідним фізичним особам.

Крім того, встановлено, що земельні ділянки, утворені внаслідок поділу спірної земельної ділянки та оформлені у власність фізичних осіб, були відчужені на користь ОСОБА_10 та об'єднані в земельну ділянку загальною площею 27,1564 га з кадастровим номером НОМЕР_16 (приватна власність) для ведення особистого селянського господарства.

Земельна ділянка загальною площею 27,1564 га з кадастровим номером НОМЕР_16 була подарована ОСОБА_5 за договором дарування від 11.04.2018, відомості про ОСОБА_5 як власника вказаної земельної ділянки 11.04.2018 було внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Тобто земельна ділянка, про поновлення договору оренди якої подано позов у цій справі, не існує як об'єкт цивільних прав, оскільки в її межах шляхом поділу утворені інші земельні ділянки, що унеможливлює задоволення даного позову.

Обраний позивачем спосіб захисту права щодо поновлення договору оренди від 28.12.2012 на той же строк і на тих же умовах земельної ділянки, яка вже не існує, за обставин реєстрації за ОСОБА_5 земельної ділянки, утвореної після поділу спірної земельної ділянки, яка була предметом договору оренди від 28.12.2012, не забезпечує ефективного захисту та відновлення порушеного права позивача.

Враховуючи, що заходи щодо поділу спірної земельної ділянки є чинними, відомості щодо оскарження та скасування цих заходів відсутні, поновлення прав позивача шляхом поновлення договору оренди потребуватиме об'єднання земельних ділянок, утворених за наслідками поділу, та створення земельної ділянки зі складу існуючих ділянок, які вже сформовані як об'єкти цивільних прав, що не може бути вирішено в межах цього позову.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16.

Крім того, відповідно до п. 9 ст. 238 ГПК України у спорі, що виник при укладанні або зміні договору, в резолютивній частині вказується рішення з кожної спірної умови договору, а у спорі про спонукання укласти договір - умови, на яких сторони зобов'язані укласти договір, з посиланням на поданий позивачем проект договору.

Позивачем при зверненні до суду з даним позовом проекту додаткової угоди про поновлення спірного договору оренди надано не було, що також виключає можливість задоволення позовних вимог.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 908/127/17.

З урахуванням наведеного, відсутні підстави вважати, що висновок суду апеляційної інстанції щодо відмови у задоволенні позовних вимог є неправомірними, а тому оскаржувана постанова Північного апеляційного господарського суду від 08.01.2019 підлягає залишенню без змін, з мотивів наведених у даній постанові суду касаційної інстанції

Відповідно до ст. 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Оскільки невірне застосування апеляційним судом положень ст. 33 Закону України "Про оренду землі" не вплинуло на правомірність висновків апеляційного суду по суті спору щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог, Верховний Суд не вбачає підстав для скасування оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції.

Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку ст. 129 ГПК України покладається на скаржника.

Керуючись ст.ст. 300, 301, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Селянського фермерського господарства "Берегиня" залишити без задоволення.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 08.01.2019 у справі № 911/512/18 залишити без змін з урахуванням мотивувальної частини даної постанови.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І.С. Берднік

Судді І.С. Міщенко

В.Г. Суховий