Рішення

від 18.03.2019 по справі 703/82/19

СМІЛЯНСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 703/82/19

2/703/880/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 березня 2019 року Смілянським міськрайонний суд Черкаської області у складі:

головуючого-судді Пасацької Л.А.,

секретаря судового засідання Покотиленко І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі засідань приміщення суду в м. Сміла Черкаської області в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - приватне підприємство фірма Ірена , про стягнення боргу за договором позики,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1, звернувся 08.01.2019 до суду із вказаним позовом, в обґрунтування якого зазначив, що 18 вересня 2018 р. надав відповідачу грошові кошти в сумі 2100 доларів США, що підтверджується розпискою відповідача. За домовленістю між ними, термін повернення коштів було визначено до 18 жовтня 2018 року. Проте у визначений граничний термін відповідач борг не повернув, що свідчить про ухилення від виконання ним зобов'язань, які пояснює відсутністю коштів.

Також в укладеному між ними договорі позики у виді розписки передбачили обов'язок позичальника щодо сплати штрафу у розмірі 10% від суми боргу, що становить 210 доларів США.

У зв'язку з невиконанням відповідачем зобов'язань позивач просив стягнути з відповідача на його користь грошовий еквівалент в гривні в розмірі 59052 грн. в рахунок сплати основного боргу та штраф - 5905 грн. 20 коп., а всього стягнути 64957 грн. 20 коп., та віднести на його рахунок понесені ним витрати згідно розрахунку від 18.03.2019 р. в загальній сумі 5367 грн. 33 коп.

В порядку забезпечення позову 11.01.2019 ухвалою суду було накладено арешт на грошові кошти в сумі 64957 грн. 20 коп. на рахунок належного відповідачу ОСОБА_3 підприємства фірми Ірена (20700, Черкаська область, м. Сміла, вул. Дзержинського (ОСОБА_4), 24, кв. 17, ЄДРПОУ 32654566, р/р 26004013034134 в АТ Сбербанк Росії МФО 320627), засновником, директором, керівником та підписантом якого є ОСОБА_2.

Ухвалою Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 12.02.2019 р. відкрито спрощене позовне провадження та призначено судовий розгляд.

Відповідач ОСОБА_2 подав до суду відзив, в якому визнав обставини щодо отримання грошових коштів в сумі 2100 дол. США, укладення договору позики на цю суму в формі розписки та неможливість виконання взятих на себе зобов'язань, а тому позовні вимоги визнав в повному обсязі та просив розглянути справу за його відсутності.

Сторони у судове засідання не з'явились, позивач в клопотанні просив розглянути справу за його відсутності у зв'язку з визнанням відповідачем позову.

Представник третьої особи, ПП фірма Ірена , у судове засідання не з'явився, поважність причини неявки суду не повідомив, пояснення третьої особи щодо позову в установлений судом строк не подав. Разом з тим, враховуючи, що директором вищевказаної фірми, відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, являється відповідач ОСОБА_2, який просив справу розглянути без його участі, суд вважає за можливе розгляд справи провести без участі представника третьої особи.

Згідно положень ст. 206 ЦПК України відповідач може визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. До ухвалення судового рішення у зв'язку з визнанням позову відповідачем суд роз'яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій… У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Суд, вивчивши матеріали справи, з урахуванням вимог ст.ст. 206, 223 ЦПК України, вважає можливим розглянути справу за відсутності сторін, від яких надійшли відповідні письмові заяви та прийняти визнання відповідачем позову, що не суперечить закону та не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб.

Відповідно до ч.2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи в разі, якщо відповідно до положень цього кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального засобу не здійснюється.

Оскільки розгляд справи відбувався за відсутності учасників судового процесу, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального засобу не здійснювалось.

Суд, вивчивши матеріали справи, надані сторонами докази, дослідивши їх всебічно, повно, безпосередньо та об'єктивно, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у сукупності, з'ясувавши всі обставини справи, приходить до наступного висновку:

Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Як вбачається з розписки від 18 вересня 2018 року, ОСОБА_2, проживаючий ІНФОРМАЦІЯ_1, (місце реєстрації АДРЕСА_1) НОМЕР_1, виданий Смілянським МРВ УМВС України в Черкаській області 05 листопада 1997 року, код ІПН НОМЕР_2, даю дану розписку ОСОБА_1, що отримав від нього в борг 2100.00 (дві тисячі сто) доларів США терміном на один місць і зобов'язуюсь їх повернути йому зазначену вище суму не пізніше 18 жовтня 2018 року (а.с.5 та наданий позивачем оригінал міститься в матеріалах справи).

Під текстом вищевказаної розписки виконаний рукописний текст: Напечатано і прочитано мною ОСОБА_2, підпис, 18.9.2018 г. (а.с.5).

Згідно ч.1 ст.82 ЦПК України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Враховуючи, що відповідач ОСОБА_2 позовні вимоги визнав у повному обсязі, викладених у розписці від 18 вересня 2018 року обставин не заперечує, суд приходить до висновку, що рукописний текст під змістом розписки від 18 вересня 2018 року, відповідно до якої ОСОБА_2 отримав у борг від ОСОБА_1 2100 доларів США, виконаний саме відповідачем.

Відповідно до ч.1 ст.1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За своїми ознаками договір позики є реальним, оплатним або диспозитивно безоплатним, одностороннім, строковим або безстроковим.

Згідно ч.2 ст.1046 ЦК України, договір позики вважається укладеним в момент здійснення дій з передачі предмета договору на основі попередньої домовленості.

Ця особливість реальних договорів зазначена в ч.2ст. 640 ЦК України, за якою якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й передачі грошової суми позичальнику.

Відповідно до ч.1 ст.207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони..

Досліджуючи договори позики чи боргові розписки, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа і, зважаючи на встановлені результати, робити відповідні правові висновки.

Крім того, частиною першою статті 1049 ЦК України, встановлено, що за договором позики позичальник зобов'язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.

Таким чином, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов'язання, має містити умови отримання позичальником в борг із зобов'язанням її повернення та дати отримання коштів.

Така ж правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, 11 листопада 2015 року в справі № 6-1967цс15.

Відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Як вбачається з розписки від 18 вересня 2018 року, відповідач ОСОБА_2 зобов'язався повернути борг позивачу ОСОБА_1 протягом визначеного у розписці строку та вона скріплена підписом відповідача ОСОБА_2

Таким чином, вищевказана розписка містить в собі інформацію щодо отримання позичальником коштів в борг та зобов'язання щодо повернення боргу у визначений строк.

Відповідно до ст.545 ЦК України, прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов'язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.

Аналізуючи вищевказаному норму чинного ЦК України, суд вважає, що доказом повернення позики є факт передачі позикодавцем оригінала боргового документа позичальникові, або зазначення кредитором відомостей у розписці про повернення боргу щодо неможливості повернення боргового документа.

Зазначені висновки суду повністю узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду України, висловленою у постанові від 25 квітня 2012 року, справа № 6-24ц12.

Як вбачається з матеріалів цивільної справи та не заперечується відповідачем, оригінал розписки від 18 вересня 2018 року перебуває у позивача ОСОБА_1 та не повернутий відповідачу ОСОБА_2

При цьому, доказів надання позивачем ОСОБА_1 розписки про повернення боргу, в якій зазначено неможливість повернення боргового документу відповідачу ОСОБА_2, тобто розписки від 18 вересня 2018 року, а також повернення на час розгляду справи по суті відповідачем ОСОБА_2 позивачу ОСОБА_1 боргу по вказаній розписці, матеріали справи не містять.

Згідно ч.1 ст.526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.527 ЦК України, боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Згідно ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч.2 ст.524 ЦК України, сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Вищевказані встановлені судом обставини свідчать про невиконання відповідачем ОСОБА_2 боргового зобов'язання, яке викладене у розписці від 18 вересня 2018 року, перед позивачем ОСОБА_1 у визначений вказаною розпискою строк.

Згідно ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як вбачається з розписки від 18 вересня 2018 року, позивачем та відповідачем у ній визначено, що в разі прострочення зобов'язання вчасного повернення вказаних коштів, ОСОБА_2 зобов'язується крім суми основного боргу сплатити штраф в розмірі 10% від суми боргу (а.с.5).

Частиною 1 статті 1050 ЦК України встановлено, що у разі порушення боржником зобов'язання він зобов'язаний сплатити неустойку.

Відповідно до ч.1 ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно ч.2 ст.549 ЦК України, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Таким чином, враховуючи, що відповідач порушив умови розписки від 18 вересня 2018 року та прострочив виконання грошового зобов'язання за нею, позивач має право на стягнення з відповідача суми боргу у розмірі 2100 доларів США, яка зазначена у вказаній розписці, а також 10 відсотків від простроченої суми боргу, що становить 210 доларів США.

Відповідно до ст.192 ЦК України, законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно ч.1 та ч.2 ст.533 ЦК України, грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Разом з тим, у постанові Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі №373/2054/16-ц зроблено висновок, що суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов'язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.

Зазначений висновок кореспондується з постановою Великої палати Верховного Суду від 16.01.2019 р. в справі № 373/2054/16-ц, яка враховується судом, як обов'язкова при прийнятті рішення, в якій зазначено наступне.

Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня. При цьому ОСОБА_5 не встановлює заборони щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.

Відповідно до статті 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Тобто відповідно до чинного законодавства гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.

Такі випадки передбачені статтею 193, частиною четвертою статті 524 ЦК України, Законом України від 16 квітня 1991 року № 959-XII Про зовнішньоекономічну діяльність , Декретом Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 Про систему валютного регулювання і валютного контролю (далі Декрет № 15-93), Законом України від 23 вересня 1994 року № 185/94-ВР Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті .

Декретом № 15-93 встановлено режим здійснення валютних операцій на території України, визначено загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функції банків та інших фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права й обов'язки суб'єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства…

У частині четвертій статті 5 Декрету № 15-93 наведено вичерпний перелік обставин, за яких особа, яка здійснює валютну операцію, має отримати на її здійснення індивідуальну ліцензію. Декретом № 15-93 не передбачено обов'язку в отриманні індивідуальної ліцензії на передачу/отримання між фізичними особами - резидентами/нерезидентами, які перебувають в Україні, іноземної валюти в позику.

Розпискою від 18 вересня 2018 року не встановлено іншого порядку повернення боргу та не передбачено його визначення в грошовому еквіваленті до національної валюти України - гривні, в зв'язку з чим суд приходить до висновку, що правові підстави для перерахунку боргу у вказаній розписці у сумі 2100 доларів США, а також 10 відсотків від простроченої суми боргу, що становить 210 доларів США, за офіційним курсом НБУ, відсутні.

Натомість положення ст.ст. 13, 14 ЦК України визначають, що цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. Цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї.

У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду. (ст.11 ЦК України).

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст.5 ЦПК України).

Враховуючи, що згідно ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках, а позивач ОСОБА_1, діючи на власний розсуд просить стягнути з відповідача в рахунок виконання зобов'язань грошовий еквівалент до національної валюти України - гривні станом на день ухвалення рішення, що не суперечить закону, а тому суд вважає можливим задовольнити ці вимоги.

Станом на 18 березня 2019 курс НБУ долара США до гривні складав 27,01…, а тому грошовий еквівалент невиконаних валютних зобов'язань відповідача, з урахуванням штрафу, в розмірі 2310 дол. США (2100+210) до національної валюти України - гривні станом на день ухвалення рішення складає загальну суму - 62393 грн. 10 коп. (2310 дол. США*27,01), які підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до ч.1 ст.133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Згідно ч.3 ст.133 ЦПК України, до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Як вбачається з кінцевого розрахунку судових витрат в цивільній справі від 18 березня 2019 року, позивач ОСОБА_1 зазначає, що ним понесені судові витрати: 768 гривень 40 копійок - судовий збір сплачений при зверненні з позовною заявою; 384 гривні 20 копійок - судовий збір сплачений при зверненні з заявою про забезпечення позову; 4214 гривень 73 копійки - витрати по сплаті авансового внеску в ДВС по відкриттю виконавчого провадження на виконання ухвали суду про забезпечення позову.

Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно п.1 ч.2 ст.141 ЦПК України, інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.

Відповідно до квитанції №0.0.1231883011.1 від 08.01.2019 р. позивач при поданні позову до суду сплатив судовий збір у сумі 768 грн. 40 коп. (а.с.1). та при зверненні із заявою про забезпечення позову відповідно до квитанції №0.0.1231885587.1 від 08.01.2019 р. - судовий збір у сумі 384 грн. 20 коп. (а.с.15), які підлягають стягненню з відповідача.

Також, ухвалою Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 11.01.2019 р. було задоволено заяву ОСОБА_1 та забезпечено позовні вимоги, яка направлена на виконання до Смілянського МВ ДВС ГТУЮ в Черкаській області. Проте за пред'явлення до примусового виконання позивачем було сплачено згідно ч.2 ст.26 ЗУ Про виконавче провадження авансовий внесок відповідно до копії квитанції №0.0.1248378594.1 від 24.01.2019 р. в сумі 4173 грн. та комісія за проведення операції у сумі 41 гривня 73 копійки, а всього - 4214 гривень 73 копійки.

Проте позивач помилково вважає сплачений авансовий внесок витратами, пов'язаними з розглядом справи, оскільки в порядку виконання ухвали суду про забезпечення позову авансовий внесок повертається стягувачу після закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа стягувачу в порядку, передбаченому ЗУ Про виконавче провадження .

На підставі вищевикладеного, враховуючи, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню у повному обсязі, з відповідача ОСОБА_2 на його користь підлягають стягненню понесені витрати по сплаті судового збору у загальній сумі 1152 гривень 60 копійок.

Згідно ч.7 ст.158 ЦПК України, у разі ухвалення судом рішення про задоволення позову заходи забезпечення позову продовжують діяти протягом дев'яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи.

Відповідно до ч.8 ст.158 ЦПК України, якщо протягом вказаного строку за заявою позивача (стягувача) буде відкрито виконавче провадження, вказані заходи забезпечення позову діють до повного виконання судового рішення.

Враховуючи, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню, суд вважає, що заходи забезпечення позову застосовані ухвалою Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 11 січня 2019 року скасуванню не підлягають.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст.4, 9, 7, 12, 13, 76-78, 81, 95, 133, 137, 141, 158, 206, 223, 258-259, 263-265 ЦПК України, ст.ст.15, 16, 192, 207, 524, 526, 527, 530, 533, 545, 549, 625, 1046, 1049, 1050 ЦК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики (розпискою), укладеного 18 вересня 2018 року в рахунок сплати основної суми - 57621 грн. та штрафу 10% від суми боргу - 5762 грн. 10 коп., а також судові витрати в загальній сумі 1152 грн. 60 коп., а всього стягнути суму 64535 грн. 70 коп. (шістдесят чотири тисячі п"ятсот тридцять п"ять гривень 70 копійок).

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду Черкаської області шляхом подачі апеляційної скарги через Смілянський міськрайонний суд Черкаської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, учасник справи має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційну скаргу подано протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Сторони у справі:

Позивач - ОСОБА_1, адреса: Черкаська область, м. Сміла, пров. Восток, буд.17, реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_3.

Відповідач - ОСОБА_2, адреса: АДРЕСА_2, реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_2.

Третя особа - Приватне підприємство фірма Ірена , адреса: АДРЕСА_3, код ЄДРПОУ 32654566.

Головуючий: Л. А. Пасацька