Постанова

від 27.03.2019 по справі 910/7085/16

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" березня 2019 р. Справа№ 910/7085/16

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Михальської Ю.Б.

суддів: Тищенко А.І.

Іоннікової І.А.

секретар судового засідання: Ніконенко Ю.А.

за участю представників: згідно протоколу судового засідання від 27.03.2019,

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Авістар

на рішення Господарського суду міста Києва від 08.10.2018 (повний текст складено 12.10.2018)

у справі №910/7085/16 (головуючий суддя Літвінова М.Є.)

за позовом Публічного акціонерного товариства Дельта Банк в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ Дельта Банк Кадирова В.В.

до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Іпотека Кредит ;

2) Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Авістар

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: 1) Товариство з обмеженою відповідальністю Фараон ЛТД ;

2) ОСОБА_4;

3) ОСОБА_5

про визнання Договорів недійсними та застосування наслідків їх недійсності

В С Т А Н О В И В :

Короткий зміст позовних вимог

Публічне акціонерне товариство Дельта Банк в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ Дельта Банк Кадирова В.В. (далі, позивач або Банк) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом (із урахуванням заяви про зміну предмету позову від 22.06.2016) до Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Іпотека Кредит (далі, відповідач-1 або ТОВ ФК Іпотека Кредит ) та Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Авістар (далі, відповідач-2 або ТОВ ФК Авістар ) про:

- визнання недійсним укладеного між Публічним акціонерним товариством Дельта Банк та Товариством з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Іпотека Кредит Договору про відступлення права вимоги №56/12 від 26.09.2014;

- визнання недійсним укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Іпотека Кредит та Товариством з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Авістар Договору про відступлення права вимоги №2702АВІК від 02.03.2015;

- зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Авістар повернути Публічному акціонерному товариству Дельта Банк оригінали кредитної справи та договорів, переданих на виконання Договору про відступлення права вимоги №2702АВІК від 02.03.2015 від Товариства з обмеженою відповідальністю Іпотека Кредит на підставі Акту приймання-передачі від 02.03.2016.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.05.2016 залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю ФАРАОН ЛТД (далі, третя особа-1), ОСОБА_4 (далі, третя особа-2), ОСОБА_5 (далі, третя особа-3).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оспорюваний Договір про відступлення права вимоги №56/12 від 26.09.2014 є нікчемним з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 3, 5, 7 частини 3 статті 38 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб та частини 2 статті 215 Цивільного кодексу України, оскільки уклавши вказаний правочин у межах річного терміну до дня введення тимчасової адміністрації у Банку, за ціною, нижчою від звичайної (сума оплати більше ніж на 90% відрізняється від вартості майнових прав) та провівши розрахунки за ним з порушенням обмежень, встановлених Національним банком України на підставі постанов Правління №560/БТ від 11.09.2014 Про встановлення особливого режиму контролю за діяльністю Публічного акціонерного товариства Дельта Банк та №692/БТ від 30.10.2014 Про віднесення Публічного акціонерного товариства Дельта Банк до категорії проблемних , на підставі яких Банку заборонялося використовувати для розрахунків у національній валюті прямі кореспондентські рахунки, а було зобов'язано здійснювати останні виключно через кореспондентський рахунок, відкритий у НБУ, зобов'язано Банк погоджувати укладання такого договору із куратором НБУ, якому було надано повноваження, визначені Положенням №346 від 17.08.2012 Про застосування Національним Банком України заходів впливу , здійснювати погашення заборгованості, що виникла за будь-якими кредитними договорами, лише у грошовій формі, Банк фактично відмовився від власних майнових вимог до позичальників (третіх осіб у справі) за Кредитним договором №56/12 від 05.10.2017 без зустрічного отримання коштів у відповідній сумі (що не могло не вплинути на стан його платоспроможності та можливості виконання своїх зобов'язань перед кредиторами та вкладниками). Укладання та виконання Договору про відступлення права вимоги №56/12 від 26.09.2014 вчинено з порушенням вимог статей 3, 47, 49, 66 Закону України Про банки і банківську діяльність , Закону України Про Національний банк України , статті 207 Господарського кодексу України.

Оспорюваний Договір про відступлення права вимоги №2702АВІК від 02.03.2015, у свою чергу, з огляду на встановлені положення статей 215, 216, 236 Цивільного кодексу України (наслідки недійсності/нікчемності правочинів), є недійсним, оскільки укладений між відповідачами у справі на підставі нікчемного Договору про відступлення права вимоги №56/12 від 26.09.2014, який в силу його нікчемності відповідно до закону, не створив будь-яких правових наслідків для його сторін.

Також позивач, з посиланням на приписи статей 215, 216 Цивільного кодексу України, просить повернути передані іншому набувачу - відповідачу-2 на виконання Договору про відступлення права вимоги № 2702АВІК від 02.03.2015 оригінали кредитної справи та договорів.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

Рішенням Господарського суду міста Києва від 08.10.2018 у справі №910/7085/16 позовні вимоги Публічного акціонерного товариства Дельта Банк в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ Дельта Банк Кадирова В.В. до Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Іпотека Кредит та Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Авістар про визнання Договорів недійсними та застосування наслідків їх недійсності задоволено частково.

Визнано недійсним Договір відступлення права вимоги №56/12 від 26.09.2014, укладений між Публічним акціонерним товариством Дельта Банк та Товариством з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Іпотека Кредит .

Визнано недійсним Договір про відступлення права вимоги №2702АВІК від 02.03.2015, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Іпотека Кредит та Товариством з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Авістар .

Відмовлено у задоволенні позову Публічного акціонерного товариства Дельта Банк в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ Дельта Банк Кадирова В.В. про зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Авістар повернути оригінали кредитної справи та договорів, переданих на виконання Договору про відступлення права вимоги №2702АВІК від 02.03.2015 від Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Іпотека Кредит на підставі Акту приймання-передачі від 02.03.2015.

Присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Іпотека Кредит на користь Публічного акціонерного товариства Дельта Банк витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 378 (одну тисячу триста сімдесят вісім) грн. 00 коп.

Присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Авістар на користь Публічного акціонерного товариства Дельта Банк витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 378 (одну тисячу триста сімдесят вісім) грн. 00 коп.

Приймаючи вказане рішення про часткове задоволення позовних вимог, місцевий господарський суд виходив, зокрема, з доведеності та обґрунтованості вимог вважати спірний Договір про відступлення права вимоги №56/12 від 26.09.2014 нікчемним на підставі частини 2 статті 215 Цивільного кодексу України та пунктів 1, 2, 7 частини 3 статті 38 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб , як такий, що укладений з порушенням обмежень, встановлений Національним банком України на підставі постанов Правління №560/БТ від 11.09.2014 Про встановлення особливого режиму контролю за діяльністю Публічного акціонерного товариства Дельта Банк та №692/БТ від 30.10.2014 Про віднесення Публічного акціонерного товариства Дельта Банк до категорії проблемних щодо: заборони використовувати для розрахунків в національній валюті прямі кореспондентські рахунки та зобов'язання здійснювати останні виключно через кореспондентський рахунок, відкритий у НБУ); необхідності попереднього інформування та погодження з куратором НБУ укладання вказаного правочину; зобов'язання Банку приймати погашення заборгованості, що виникла за будь-якими кредитними договорами, лише у грошовій формі.

Суд встановив, що реального надходження коштів у розмірі 4 250 000,00 грн. (ціна відступлення за Договором №56/12 від 26.09.2014) на користь Банку не відбулося, а відбулось лише коригування структури банківського балансу шляхом зміни обліку грошових зобов'язань.

Внаслідок укладення Договору про відступлення права вимоги №56/12 від 26.09.2014 Банк відмовився від власних майнових вимог до позичальників згідно договору кредитної лінії, договорів іпотеки та поруки, однак, внаслідок такої відмови не отримав реальних грошових коштів, а відтак наявні підстави нікчемності, визначені пунктом 1 частини 3 статті 38 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб .

Неотримання ПАТ Дельта Банк реальних грошових коштів від відповідача-1 у розмірі 4 250 000,00 грн. може бути причиною неплатоспроможності ПАТ Дельта Банк або неможливості виконання ним грошових зобов'язань перед кредиторами та є підставою для визнання договору нікчемним у відповідності до пункту 2 частини 3 статті 38 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб .

Відповідач-1, отримавши право вимоги до боржників на підставі спірного Договору та не сплативши належним чином ціну договору відступлення фактично перерахованими грошовими коштами виключно із застосуванням кореспондентського рахунку, відкритого у Національному банку України, отримав переваги (пільги) перед іншими кредиторами ПАТ Дельта Банк щодо черговості та порядку задоволення вимог кредиторів до банку в результаті ліквідації та реалізації майна ПАТ Дельта Банк , яка передбачена статтею 52 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб (в редакції, чинній на момент укладення спірного договору), що у відповідності до пункту 7 частини 3 статті 38 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб також є підставою для визнання договору нікчемним

Разом з тим, суд першої інстанції відхилив посилання позивача на те, що, уклавши спірний Договір, він здійснив відчуження майна (майнових прав) за ціною, нижчою від звичайної (сума оплати на 90% відрізняється від вартості майнових прав), що зазначено у пункті 3 частини 3 статті 38 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб як ознака нікчемності правочину, оскільки згідно з Висновком Вінницького відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз №3089/16-21/3965/17-21 за результатами проведення судової економічної експертизи вартість прав вимоги, що виникли з Кредитного договору №56/12 від 05.10.2017 та додаткових угод до нього, та які відступлені ПАТ Дельта Банк за Договором про відступлення права вимоги №56/12 від 26.09.2014 відповідає рівню звичайних цін, що склалися на даний товар станом на дату 26.09.2014, а також зазначив, що не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи доводи позивача в частині того, що внаслідок укладення спірного правочину банк прийняв на себе зобов'язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України Про банки і банківську діяльність .

Встановивши, що Договір про відступлення права вимоги №56/12 від 26.09.2014 є недійсним, суд зазначив, що у відповідача-1 були відсутні підстави на відчуження таких прав вимог відповідачу-2, у зв'язку з чим, Договір відступлення прав вимоги № 2702АВІК від 02.03.2015 суперечить приписам частин 1, 2 статті 319, частині 1 статті 321 та статті 658 Цивільного кодексу України та має бути визнаний недійсним.

Водночас, відмовляючи у задоволенні позовних вимог про зобов'язання повернути Банку оригінали кредитної справи та договорів, суд встановив, що така вимога не можу бути задоволена на підставі статті 216 Цивільного кодексу України.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погодившись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Авістар звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 08.10.2018 у справі №910/7085/16 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Апеляційна скарга обґрунтована порушенням судом норм матеріального та процесуального права.

Узагальнені доводи апеляційної скарги відповідача-2 зводяться до наступного:

- вартість прав вимоги, що виникли з Кредитного договору №56/12 від 26.09.2014 та додаткових угод до нього, та які відступлені ПАТ Дельта Банк за оспорюваним договором від 26.09.2014, відповідають рівню звичайних цін що вклались на даний товар станом на дату укладення спірного договору;

- використання рахунків при здійсненні розрахунку відповідачем-1 з ПАТ Дельта Банк відповідає Плану рахунків бухгалтерського обліку банків України та не суперечить обмеженням, встановленим на той час постановами Правління НБУ стосовно позивача;

- враховуючи те, що у відповідача-1 був відкритий рахунок в ПАТ Дельта Банк , на якому обліковувались його кошти, використання балансового рахунку 1200 Кореспондентський рахунок банку в Національному банку України , про який зазначає місцевий господарський суд в оскарженому рішенні, при здійсненні такої операції є безпідставним;

- норми статті 75 Закону України Про банки і банківську діяльність наділяють НБУ повноваженнями щодо встановлення заборони проблемному банку використовувати для розрахунків прямі кореспондентські рахунки та/або вимагати від проблемного банку проведення розрахунків виключно через консолідований кореспондентський рахунок, однак не наділяють НБУ повноваженнями розширювати вказані обмеження на клієнтів банку та їх розрахунки;

- постанови Правління НБУ №560/БТ від 11.09.2014 Про встановлення особливого режиму контролю за діяльністю Публічного акціонерного товариства Дельта Банк та №692/БТ від 30.10.2014 Про віднесення Публічного акціонерного товариства Дельта Банк , на які посилається позивач та суд в оскарженому рішенні, не були опубліковані та містять інформацію з обмеженим доступом, не були доведені до відома юридичних осіб - клієнтів банку, а відтак їх дія на клієнтів банку поширюватись не може. Такі постанови НБУ не є актами цивільного законодавства і не можуть впливати на дійсність договорів, укладених банком із третіми особами;

- посилання позивача та суду в оскарженому рішенні на необхідність узгодження угод із призначеним НБУ куратором банку спростовуються тим, що повноваження особи, яка підписала договір зі сторони банку не були офіційно обмежені, а навіть якщо і припустити перевищення повноважень особою, що підписала договір зі сторони банку, то у відповідності до частини 3 статті 92 Цивільного кодексу України у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження. Однак, оскільки постанови Правління НБУ не були доведені до відома відповідача-1, посилання на відповідні обмеження є безпідставними.

Узагальнені доводи та заперечення учасників справи

Заперечуючи проти доводів апеляційної скарги, представник позивача у відзиві на апеляційну скаргу, поданому до суду 08.01.2019, зазначає, що твердження відповідача-2, викладені в апеляційній скарзі, є безпідставними. На думку позивача, суд першої інстанції прийняв законне та обґрунтоване рішення у чіткій відповідності із встановленими фактичними обставинами справи. При цьому позивач також послався на судову практику з аналогічних правовідносин, а саме постанову Київського апеляційного господарського суду від 09.08.2018 у справі №910/4123/16, постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2018 у справі №910/4123/16, від 16.05.2018 у справі №910/10916/16, від 14.06.2018 у справі №910/14617/16, постанови Вищого господарського суду України від 16.01.2017 у справі №910/10780/16, від 27.02.2017 у справі №910/10368/16 (копії додані до відзиву).

Відзивів на апеляційну скаргу від відповідача-1 та третіх осіб до суду не надходило, що з огляду на положення статті 263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду рішення суду в апеляційному порядку.

Водночас, у матеріалах справи міститься заява ОСОБА_8 від 18.03.2019 про розгляд справи у його відсутності, у якій він також повідомив суд, що підтримує апеляційну скаргу відповідача-2.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Авістар у справі №910/7085/16 передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі головуючого судді Михальської Ю.Б., суддів: Тищенко А.І., Скрипки І.М.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.11.2018 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Авістар на рішення Господарського суду міста Києва від 08.10.2018 у справі №910/7085/16 та справу призначено до розгляду на 22.01.2019.

Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 22.01.2019 №09.1-08/338/19, у зв'язку із перебуванням судді Скрипки І.М. на лікарняному, яка не є головуючою суддею (суддею-доповідачем), призначено повторний автоматизований розподіл судової справи.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.01.2019 справу №910/7811/18 передано на розгляд колегії суддів у складі головуючий суддя: Михальська Ю.Б., судді: Тищенко А.І., Іоннікова І.А.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.01.2019 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Авістар на рішення Господарського суду міста Києва від 08.10.2018 у справі №910/7085/16 прийнято до провадження у складі колегії суддів Північного апеляційного господарського суду: головуючий суддя: Михальська Ю.Б., судді: Тищенко А.І., Іоннікова І.А. та справу призначено до розгляду на 05.02.2019.

Ухвалами Північного апеляційного господарського суду від 05.02.2019 та 12.03.2019 розгляд справи відкладено відповідно на 12.03.2019 та 20.03.2019.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.03.2019 судом у судовому засіданні було оголошено перерву до 27.03.2019.

Явка представників сторін

Представники відповідача-1 та третіх осіб -1, -3 у судові засідання суду апеляційної інстанції жодного разу не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином, що підтверджується наявними у матеріалах справи повідомленнями про вручення поштових відправлень та з огляду на положення частини 12 статті 270 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає розгляду справи.

При цьому судом встановлено, що 19.03.2019 третя особа ОСОБА_8 подав через відділ документального забезпечення Північного апеляційного господарського суду заяву від 18.03.2019 про розгляд справи у його відсутності.

У судових засіданнях 05.02.2019, 12.03.2019 та 20.03.2019 були присутні представники позивача, відповідача-2 та третьої особи-2.

У судове засідання 27.03.2019 з'явився лише представник позивача.

27.03.2019 від директора відповідача-2 Козачок О.А. на електронну пошту суду та через відділ документального забезпечення Північного апеляційного господарського суду надійшли два ідентичні клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку із терміновим відрядженням адвоката Тихомирова Р.Л., який представляє інтереси відповідача-2 у даній справі, до міста Львів для участі в судовому засіданні в іншій справі, на підтвердження чого до клопотання додана роздруківка із сайту Судова влада України щодо справи №465/3915/18.

Представник третьої особи-2 ОСОБА_11 також подала 27.03.2019 через відділ документального забезпечення Північного апеляційного господарського суду клопотання про відкладення розгляду справи, мотивоване неможливістю з'явитись у судове засідання у даній справі у зв'язку із зайнятістю в іншому судовому процесі. Також представник повідомила, що сама третя особа-2 також не зможе прибути у судове засідання.

Колегія суддів, розглянувши вищевказані клопотання відповідача-2 та третьої особи-2 про відкладення розгляду справи, ухвалила відмовити у їх задоволенні з огляду на наступне.

В силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 даної Конвенції (§66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі Смірнова проти України ).

Відповідно до пункту 11 статті 270 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними.

Відповідно до положень частини 3 статті 56 Господарського процесуального кодексу України юридична особа бере участь у справі через свого керівника або члена виконавчого органу, уповноваженого діяти від імені відповідно до закону, статуту, положення (само представництво юридичної особи), або через представника.

Отже, відповідач-2 не був позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частиною 3 статті 56 Господарського процесуального кодексу України. Водночас, неможливість такої заміни представника, як і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах. Однак, до клопотання про відкладення відповідачем-2 не додано жодних доказів на підтвердження таких обставин, як і не додано доказів того, що саме адвокат Тихомиров Р.Л., який представляє інтереси відповідача-2 у даній справі, був відряджений до міста Львів для участі в судовому засіданні у справі №465/3915/18.

Відтак, наведені відповідачем-2 у клопотанні про відкладення розгляду справи причини неявки у судове засідання його представника не є поважними.

Водночас, клопотання про відкладення третьої особи-2 також не підлягає задоволенню, оскільки представник третьої особи-2 до останнього не додав жодного доказу на підтвердження викладених у ньому обставин щодо участі в іншому судового засіданні, а також неможливості з'явитись у судове засідання самого ОСОБА_4

При цьому судом взято до уваги, що Північним апеляційним господарським судом явка представників сторін до суду не визнавалась обов'язковою. Поруч із цим, представники відповідача-2 та третьої особи-2 були присутні у трьох судових засіданнях, що передували останньому, та висловлювали свою позицію по суті спору.

Відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів, враховуючи доказове наповнення матеріалів справи, вважає можливим здійснити перевірку рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку за наявними матеріалами справи та без участі представників відповідача-2 та третьої особи-2 та відмовляє у задоволенні їх клопотань про відкладення розгляду справи.

Представник позивача у судовому засіданні 27.03.2019 заперечував проти доводів апеляційної скарги з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу, просив її відхилити, а оскаржене рішення суду залишити без змін.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції у даній справі та перевірені судом апеляційної інстанції

05.10.2007 між ЗАТ ТАС-ІНВЕСТБАНК (Банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю Фараон ЛТД , ОСОБА_4, ОСОБА_5 (Позичальник) було укладено Кредитний договір №56/12, відповідно до пункту 1.1. якого Банк відкриває Позичальнику мультивалютну кредитну лінію, що відновлюється, відповідно до якої надає Позичальнику кредит у гривнях та доларах США на умовах, передбачених Договором, а Позичальник зобов'язується одержувати кошти кредиту, а також повернути кошти кредиту у строки, визначені у Графіках встановлення та зменшення лімітів заборгованості за кредитною лінією (Додаток №1 до Договору), сплатити проценти за користування ними та виконати інші зобов'язання, передбачені Договором.

Згідно з пунктом 1.2. Кредитного договору загальний закритий ліміт заборгованості за кредитною лінією встановлений 10 000 000,00 гривень. Позичальник може користуватись кредитними коштами в межах відкритого (доступного) ліміту заборгованості за кредитною лінією відповідно до нижчезазначених умов пункту 1.2. Договору:

1.2.1. Відкритий (доступний Позичальнику, тобто в межах якого він фактично може користуватися кредитними коштами) ліміт заборгованості за кредитною лінією, з дати підписання Договору: 7 500 000, 00 грн., що зменшується згідно з Додатком № 1 (діючий Графік) до Договору. Відкритий ліміт розподіляється наступним чином: для ТОВ Фараон Лтд - 2 450 000,00 грн., для ОСОБА_4 - 1 000 000,00 грн., для ОСОБА_5 - 0,00 грн. Надалі відкритий (доступний Позичальнику) ліміт заборгованості в межах встановленого загального ліміту заборгованості протягом дії кредитної лінії поступово збільшується на підставі додаткових договорів до Договору після надання Банку додаткової застави (іпотеки) та (або) переоцінки Банком наданого забезпечення.

Строк дії кредитної лінії: з 05.10.2007 по 04.10.2012 включно (пункт 1.3. Кредитного договору).

05.10.2007 між ОСОБА_5 (Іпотекодавець) та ЗАТ ТАС-ІНВЕСТБАНК (Іпотекодержатель) було укладено Іпотечний договір №56/12/іп-1, за умовами якого Іпотекодавець як солідарний боржник, передає, а Іпотекодержатель приймає у іпотеку нежитлові будівлі та споруди, розташовані за адресою: Україна, Чернівецька область, м. Чернівці, вул. Коломийська, буд. 1ж в кількості 5 одиниць загальною площею 5662,0 кв.м., а саме: цех, літ.П, загальною площею 1939,50 кв.м., склад, літ.Р, загальною площею 926,80 кв.м., склад для тари літ.Р' загальною площею 927,10 кв.м., склад для тари літ. Р" загальною площею 926,20 кв.м., склад для тари літ. Р''' загальною площею 942,40 кв.м., огорожа, на забезпечення наступних зобов'язань Позичальника, що випливають із Кредитного договору від 05.10.2007 № 56/12.

Також, в якості забезпечення виконання позичальником зобов'язань за Кредитним договором, ЗАТ ТАС-ІНВЕСТБАНК (Банк) та ОСОБА_12 (Поручитель) було укладено Договір поруки №56/12/П-1 від 05.10.2007, відповідно до умов якого Поручитель зобов'язується перед Банком відповідати за виконання зобов'язань, що випливають із Кредитного договору.

14 серпня 2013 року між ПАТ Омега Банк (правонаступник ЗАТ ТАС-ІНВЕСТБАНК ), як Продавцем, та позивачем, як Покупцем, було укладено Договір купівлі-продажу прав вимоги №5, посвідчений Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко Д.Г. за реєстровим №2035, за умовами якого позивач придбав права вимоги за Кредитним договором та забезпечувальними договорами.

Згідно з постановою Правління Національного банку України №102/БТ від 26.02.2014 Про надання кредиту для збереження ліквідності (зі змінами, внесеними постановою від 12.06.2014 №348/БТ), ПАТ Дельта Банк було надано кредит рефінансування та застосовано до банку обмеження у його діяльності, визначені п.12 Положення про надання Національним банком України кредитів банкам України для збереження їх ліквідності, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 24.02.2014 №91.

Зокрема, у постанові №102/БТ від 26.02.2014 вказується, що на підставі звернення ПАТ Дельта Банк щодо отримання кредиту, з метою недопущення погіршення стану ліквідності АТ Дельта Банк , Правління Національного банку України постановило надати АТ Дельта Банк кредит для збереження ліквідності в сумі 800 млн. грн. на строк до 360 днів (п.1 постанови); як забезпечення за наданим кредитом узяти майнові права за укладеними кредитними договорами з юридичними (крім банків) та фізичними особами, заборгованість за якими класифікована за І та ІІ категоріями якості (п.3 постанови).

У подальшому Правлінням Національного банку України була прийнята постанова №560/БТ від 11.09.2014 Про встановлення особливого режиму контролю за діяльністю Публічного акціонерного товариства Дельта Банк (далі, Постанова №560/БТ).

Постанова №560/БТ від 11.09.2014 містить інформацію про те, що Правління Національного банку України за результатами безвиїзного банківського нагляду дійшло до висновку про виникнення реальної загрози невиконання АТ Дельта Банк своїх зобов'язань перед клієнтами і кредиторами та потребу в посиленому контролі за діяльністю АТ Дельта Банк .

Правління Національного банку України постановило призначити куратором АТ Дельта Банк службовця НБУ Губенко С.М. для забезпечення виконання функцій згідно з повноваженнями, визначеними Положенням про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства №346 від 17.08.2012.

Згідно з постановою №692/БТ від 30.10.2014 Про віднесення Публічного акціонерного товариства Дельта Банк до категорії проблемних (далі, Постанова №692/БТ) Правління Національного банку України дійшло висновку про факт здійснення АТ Дельта Банк ризикової діяльності, що загрожує інтересам вкладників і кредиторів АТ Дельта Банк , та запровадило, зокрема, такі обмеження: погашення заборгованості, що виникла за будь-якими активними операціями банку, приймати тільки в грошовій формі; не здійснювати будь-якого відчуження будівель та споруд банку без погодження з Національним банком України (п. 2 постанови).

26.09.2014 між позивачем (первісний кредитор, банк) та відповідачем-1 (новий кредитор), було укладено Договір про відступлення права вимоги №56/12 (далі, Договір про відступлення-1), відповідно до пункту 1.1 якого первісний кредитор передає, а новий кредитор приймає на себе право вимоги належного виконання зобов'язань:

- Товариство з обмеженою відповідальністю Фараон ЛТД , ОСОБА_4, ОСОБА_5 (далі - Боржник) за Кредитним договором № 56/12 від 05.10.2007 із змінами та доповненнями внесеними діючими Додатковими договорами та Додатковими договорами, що можуть бути укладені у майбутньому, разом надалі - основне зобов'язання.

Згідно з пунктом 1.5. Договору про відступлення-1 з моменту та за умови перерахування коштів у розмірі та у терміни, зазначені в пунктах 1.6 - 1.7 цього Договору на рахунок первісного кредитора, новий кредитор повністю замінює первісного кредитора у основному договорі, зазначеному в пункті 1.1 цього договору, та отримує всі права, що виникають з договорів, укладених в забезпечення виконання боржником зобов'язань за основним зобов'язанням.

Сторони домовились, що ціна відступлення права вимоги за основним договором, що підлягає сплаті новим кредитором на користь первісного кредитора встановлюється в розмірі 4 250 000, 00 грн. без ПДВ.

Згідно з пунктом 2.2. Договору про відступлення-1 новий кредитор зобов'язаний сплатити на користь первісного кредитора вказану в пункті 1.6. цього Договору ціну відступлення права вимоги, шляхом перерахування грошових коштів на рахунок №373980012 в АТ Дельта Банк , МФО 380236, у розмірах та у терміни, визначені пунктами 1.6.-1.7. цього Договору.

26.02.2015 ціна відступлення 4 250 000,00 грн. була сплачена банку новим відповідачем-1 з його поточного рахунку, відкритого в АТ Дельта Банк , що вбачається з меморіального ордеру № 98.

Як вбачається зі змісту постанови Правління Національного банку України від 02.03.2015 №150 Про віднесення ПАТ Дельта Банк до категорії неплатоспроможних , однією з підстав віднесення позивача до категорії неплатоспроможних стало те, що на момент прийняття такої постанови обсяг високоліквідних коштів (готівка та кошти на кореспондентському рахунку в Національному банку України) значно зменшився, що унеможливлювало виконання зобов'язань банку перед його кредиторами.

На підставі постанови Правління Національного банку України від 02.03.2015 №150 Про віднесення ПАТ Дельта Банк до категорії неплатоспроможних виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення №51 від 02.03.2015 Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ Дельта Банк , згідно з яким тимчасову адміністрацію у позивача запроваджено строком з 03.03.2015 до 02.06.2015; призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ Дельта Банк провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Кадирова В.В.

03.08.2015 Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення №147, яким строк здійснення тимчасової адміністрації продовжено по 02.10.2015 включно; продовжено повноваження уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ Дельта Банк Кадирова В.В. по 02.10.2015 включно.

На підставі постанови Правління Національного банку України від 02.10.2015 №664 Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію публічного акціонерного товариства Дельта Банк виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 02.10.2015 №181 Про початок ліквідації АТ Дельта Банк та делегування повноважень ліквідатора банку, яким розпочато процедуру ліквідації банку з 05.10.2015 по 04.10.2017 включно та призначено уповноважену особу Фонду та делеговано всі повноваження ліквідатора АТ Дельта Банк , визначені Законом України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб , зокрема, статтями 37, 38, 47-51 вказаного Закону, провідному професіоналу з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Кадирову В.В. на два роки з 05.10.2015 по 04.10.2017 включно.

Згідно наказу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації, уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Кадирова В.В. №67 від 11.03.2015 Про перевірку правочинів (договорів) в АТ Дельта Банк вирішено здійснити в АТ Дельта Банк перевірку правочинів на предмет нікчемності, створено відповідну комісію з перевірки правочинів (інших договорів) за кредитними операціями.

В ході здійснення комісією перевірки договору відступлення права вимоги від 26.09.2014, укладеного між позивачем та відповідачем-1, було прийнято рішення, оформлене протоколом від 10.08.2015 №38, про віднесення вказаного договору до нікчемних на підставі частини 3 статті 38 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб .

Повідомленнями про нікчемність від 11.08.2015 №№ 6678, 6680, 6681, 6683, 6684 Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у АТ Дельта Банк Кадировим В.В. було повідомлено відповідача, позичальників та поручителя про нікчемність згідно з частиною 3 статті 38 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб договору про відступлення права вимоги від 26.09.2014, укладеного між позивачем та відповідачем-1. При цьому, згідно повідомлення про нікчемність від 11.08.2015 № 1092, адресованого відповідачу-1, від останнього також вимагалось негайно повернути всі отримані відповідачем-1 згідно умов нікчемного договору оригінали документів (кредитні договори, договори забезпечення, всі інші документи).

Відповідач-1 вказані повідомлення не визнав, матеріали справи не містять доказів повернення останнім оригіналів документів (кредитні договори, договори забезпечення, всі інші документи).

Відповідач-1 у письмових поясненнях суду першої інстанції від 30.05.2016 повідомив, що не має змоги повернути позивачу оригінали документів у зв'язку з тим, що вони були передані відповідачу-2 згідно Акту приймання-передачі права вимоги від 02.03.2015 на підставі укладеного Договору відступлення прав вимоги №2702АВІК від 02.03.2015.

02.03.2015 між відповідачем-1 (первісний кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Авістар (новий кредитор), було укладено Договір про відступлення права вимоги №2702АВІК (далі, Договір про відступлення-2), відповідно до пункту 1.1 якого первісний кредитор передає, а новий кредитор приймає на себе право вимоги належного виконання зобов'язань:

- Товариства з обмеженою відповідальністю Фараон ЛТД , ОСОБА_4, ОСОБА_5 (далі - Боржник) за Кредитним договором №56/12 від 05.10.2007 із змінами та доповненнями внесеними діючими Додатковими договорами, що належать первісному кредиторові на підставі Договору про відступлення права вимоги №56/12 від 26.09.2014.

Згідно з пунктом 1.3. Договору про відступлення-2 з моменту та за умови перерахування коштів у розмірі та у терміни зазначені в пунктах 1.5 - 1.6. цього Договору на рахунок первісного кредитора, новий кредитор повністю замінює первісного кредитора у основному договорі, зазначеному в пункті 1.1 цього договору.

Сторони домовились, що ціна відступлення права вимоги за основним зобов'язанням, що підлягає сплаті новим кредитором на користь первісного кредитора встановлюється в розмірі 4 300 000, 00 грн. без ПДВ.

02.03.2015 між сторонами Договору про відступлення-2 складено акт приймання-передачі прав вимоги до Договору про відступлення-2 та акт приймання-передачі документів - оригіналу кредитного договору №56/12 від 05.10.2007 (з усіма додатковими угодами та додатками).

Позивач вважає, що Договір про відступлення права вимоги №56/12 від 26.09.2014 є нікчемним з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 3, 5, 7 частини 3 статті 38 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб та частини 2 статті 215 Цивільного кодексу України, у зв'язку з чим оригінали документів (кредитної справи та договорів) мають бути повернуті позивачу.

Факт визнання нікчемним Договору про відступлення права вимоги №56/12 від 26.09.2014 і, як наслідок, Договору відступлення прав вимоги №2702АВІК від 02.03.2015, та наявність обов'язку повернути позивачу оригінали документів, відповідачами не визнається, що і стало підставою для звернення позивача до суду із позовом (із урахуванням заяви про зміну предмету позову) у даній справі.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

У відповідності до вимог частин 1, 2, 4, 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Суд, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, відзиву на неї, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскарженого рішення, дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржене рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.

Відповідно до частини 1 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Загальні підстави і наслідки недійсності правочинів (господарських договорів) встановлені статтями 215, 216 Цивільного кодексу України, статтями 207, 208 Господарського кодексу України.

Як передбачено частиною 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.

Відповідно до частини 1 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з частиною статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Процедура щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків врегульована Законом України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб , який є спеціальним законом у спірних правовідносинах.

Згідно з частиною 1 статті 1 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб цим Законом встановлюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.

Відповідно до статті 2 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб тимчасова адміністрація - процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом, а ліквідація банку - процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства.

Частиною 1 статті 35 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб визначено, що тимчасовим адміністратором неплатоспроможного банку та ліквідатором банку (крім ліквідації банку за рішенням власників) є Фонд. Здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації банків Фонд здійснює через призначену виконавчою дирекцією уповноважену особу Фонду.

З дня призначення уповноваженої особи Фонду призупиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і Правління (ради директорів) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Уповноважена особа Фонду від імені Фонду набуває всі повноваження органів управління банку та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення (частина 1 статті 36 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб в редакції на момент визнання ПАТ Дельта Банк неплатоспроможним).

Відповідно до пунктів 3, 4 частини 2 статті 37 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб уповноважена особа Фонду має право:

- продовжувати, обмежувати або припиняти здійснення банком будь-яких операцій;

- повідомляти сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняти дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів.

У відповідності з положеннями частини 1 статті 38 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб та абзацу 3 пункту 1.18. глави 1 розділу ІІІ Положення про виведення неплатоспроможного банку з ринку , затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 05.07.2012 №2 (далі, Рішення №2) уповноважена особа Фонду зобов'язана забезпечити збереження активів та документації банку.

Частиною 2 статті 38 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб передбачено, що протягом дії тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов'язана забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.

Частиною 3 статті 38 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб (у редакції, чинній станом на дату укладення договору відступлення) визначено перелік підстав, з яких правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними, зокрема:

1) банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог;

2) банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим;

3) банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов'язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору;

5) банк прийняв на себе зобов'язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України Про банки і банківську діяльність ;

7) банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку.

Відповідно до частин 4, 5 статті 38 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб Уповноважена особа Фонду:

1) протягом дії тимчасової адміністрації, а також протягом ліквідації повідомляє сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів;

2) вживає заходів до витребування (повернення) майна (коштів) банку, переданого за такими договорами;

3) має право вимагати відшкодування збитків, спричинених їх укладенням.

У разі отримання повідомлення уповноваженої особи Фонду про нікчемність правочину на підставах, передбачених частиною третьою цієї статті, кредитор зобов'язаний повернути банку майно (кошти), яке він отримав від такого банку, а у разі неможливості повернути майно в натурі - відшкодувати його вартість у грошових одиницях за ринковими цінами, що існували на момент вчинення правочину.

Так, виконуючи обов'язки та здійснюючи повноваження, надані Уповноваженій особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб вказаними вище нормами Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб , Уповноваженою особою Фонду на підставі наказу №67 від 11.03.2015 Про перевірку правочинів (договорів) в АТ Дельта Банк було створено комісію з перевірки правочинів (інших договорів) за кредитними операціями, за результатами роботи якої було прийнято рішення, оформлене протоколом від 10.08.2015 №38, про віднесення договору про відступлення права вимоги №56/12 від 26.09.2014 до нікчемних на підставі частини 3 статті 38 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб .

Після затвердження результатів роботи комісії Уповноваженою особою Фонду на виконання вимог частини 4 статті 38 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб листами від 11.08.2015 було повідомлено відповідача-1, а також позичальників та поручителя про нікчемність договорів. Зокрема, згідно повідомлення, адресованого відповідачу-1, від останнього також вимагалось негайно повернути всі отримані ним згідно умов нікчемного договору оригінали документів (кредитні договори, договори забезпечення та інші отримані документи).

Досліджуючи умови Договору про відступлення-1 в частині наявності ознак нікчемності/недійсності договору, судом першої інстанції було правомірно встановлено, що у відповідності з положеннями даного договору Банк відступив ТОВ ФК Іпотека Кредит належні йому майнові права за Кредитним договором №56/12. При цьому, відповідачі не заперечували проти дійсності вимог, які передавалися на підставі вказаного спірного правочину.

Як на одну із підстав нікчемності спірного договору, позивач посилається на те, що ПАТ Дельта Банк безоплатно здійснив відчуження свого майна та відмовився від власних майнових вимог. Позивач стверджує, що ПАТ Дельта Банк не отримав реальних грошових коштів на оплату відступлених майнових вимог.

Із цього приводу судом встановлено наступне.

Відповідно до статті 1 Закону України Про Національний банк України Національний банк України (далі - НБУ) є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації якого визначаються Конституцією України, цим Законом та іншими законами України.

За змістом статті 2 Закону України Про Національний банк України банківське регулювання - одна із функцій Національного банку України, яка полягає у створенні системи норм, що регулюють діяльність банків, визначають загальні принципи банківської діяльності, порядок здійснення банківського нагляду, відповідальність за порушення банківського законодавства; банківський нагляд - система контролю та активних впорядкованих дій Національного банку України, спрямованих на забезпечення дотримання банками та іншими особами, стосовно яких Національний банк України здійснює наглядову діяльність законодавства України і встановлених нормативів, з метою забезпечення стабільності банківської системи та захисту інтересів вкладників та кредиторів банку.

За приписами статті 7 Закону України Про Національний банк України НБУ встановлює для банків правила проведення банківських операцій, бухгалтерського обліку і звітності, захисту інформації, коштів та майна; регулює діяльність платіжних систем та систем розрахунків в Україні, визначає порядок і форми платежів, у тому числі між банками; здійснює банківське регулювання та нагляд на індивідуальній та консолідованій основі.

Головна мета банківського регулювання і нагляду - безпека та фінансова стабільність банківської системи, захист інтересів вкладників і кредиторів (частина 1 статті 55 Закону України Про Національний банк України ).

Частиною 12 статті 47 Закону України Про банки і банківську діяльність Національний банк України з метою захисту прав вкладників та інших кредиторів має право встановлювати додаткові вимоги, включаючи вимоги щодо підвищення рівня регулятивного капіталу банку чи інших економічних нормативів, щодо певного виду діяльності та надання фінансових послуг, які має право здійснювати банк.

На підставі частини 1 статті 66 Закону України Про банки і банківську діяльність державне регулювання діяльності банків здійснюється Національним банком України, зокрема, у формі встановлення вимог та обмежень щодо діяльності банків.

Відповідно до статті 67 Закону України Про банки і банківську діяльність Національний банк України має право запровадити особливий режим контролю за діяльністю банку та призначити куратора банку. Особливий режим контролю є додатковим інструментом банківського нагляду.

На підставі частини 4 статті 75 Закону України Про банки і банківську діяльність проблемному банку забороняється використовувати для розрахунків прямі кореспондентські рахунки в національній та іноземній валюті. Проведення розрахунків здійснюється виключно через консолідований кореспондентський рахунок у Національному банку України.

Крім того, відповідно до пункту 4.4. Положення про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства, затвердженого постановою Правління НБУ №346 від 17.08.2012 (в редакції, чинній на момент укладення оспорюваного договору), НБУ має право встановити особливий режим контролю за діяльністю банку й усуненням ним допущених порушень, який передбачає обмеження щодо діяльності банку шляхом призначення куратора банку (далі - особливий режим контролю).

Пунктом 4.8. вищевказаного Положення передбачено, що куратор банку здійснює посилений контроль за діяльністю банку шляхом проведення аналізу фінансової, статистичної звітності та іншої інформації, що надається банком до Національного банку, та/або перебуваючи безпосередньо в банку. Пунктом 4.9. визначені повноваження куратора банку.

Згідно пункту 7.9. Положення №346 банк з моменту отримання рішення Національного банку про обмеження окремих видів здійснюваних банком операцій та протягом визначеного цим рішенням строку (або до визначеного терміну) укладає договори та здійснює операції, у тому числі згідно з договорами, що укладені ним з клієнтами до моменту отримання рішення, виключно з урахуванням установлених обмежень.

Так, судом встановлено, що постановою Правління Національного банку України №560/БТ від 11.09.2014 Про встановлення особливого режиму контролю за діяльністю Публічного акціонерного товариства Дельта Банк у зв'язку з виникненням реальної загрози невиконання Банком своїх зобов'язань перед клієнтами і кредиторами та потребу в посиленому контролі за діяльністю АТ Дельта Банк , призначено куратором АТ Дельта Банк службовця НБУ Губенко С.М. для забезпечення виконання функцій згідно з повноваженнями, визначеними положенням №346 (п. 1 постанови); куратору банку надано право керуватися у своїй діяльності повноваженнями, визначеними в п. 4.9 глави 4 розділу І Положення №346 (п. 2 постанови); заборонено банку використовувати прямі кореспондентські рахунки (п. 3 постанови); зобов'язано банк здійснювати розрахунки в національній валюті виключно через кореспондентський рахунок, відкритий у Національному банку України (крім операцій за розрахунками з міжнародними платіжними системами згідно з укладеними договорами та за правочинами щодо цінних паперів за кореспондентським рахунком у ПАТ Розрахунковий центр ). У зв'язку з цим перерахувати кошти в національній валюті з кореспондентських рахунків Банку, відкритих у банках-кореспондентах, на кореспондентський рахунок, відкритий у Національному банку України (п.4 постанови).

У подальшому, у зв'язку з встановленням високого ризику ліквідності Банку, що загрожувало інтересам вкладників і кредиторів Банку, Національним банком України була прийнята постанова №692/БТ від 30.10.2014 Про віднесення Публічного акціонерного товариства Дельта Банк до категорії проблемних .

Вказаною постановою НБУ було запроваджено для Банку низку обмежень, зокрема, зобов'язано Банк приймати погашення заборгованості, що виникла за будь-якими активними операціями банку, тільки в грошовій формі за погодженням із куратором банку.

При цьому колегія суддів зауважує, що обмеження, встановлене постановою №692/БТ від 30.10.2014 стосовно прийняття погашення заборгованості, що виникла за будь-якими активними операціями банку, тільки в грошовій формі кореспондується та є прямим продовженням в дії обмежень, встановлених постановою №560/БТ від 11.09.2014 щодо заборони використовувати для розрахунків у національній валюті прямі кореспондентські рахунки та зобов'язання здійснювати розрахунки виключно через кореспондентський рахунок, відкритий у Національному банку України, адже зазначені обмеження фактично мають на меті забезпечення зовнішніх надходжень коштів до проблемного банку з метою покращення поточної ліквідності Банку та недопущення погіршення його фінансового стану.

Як вказувалось вище, відповідно до частини 4 статті 75 Закону України Про банки і банківську діяльність Національний банк України мав право заборонити проблемному банку використовувати для розрахунків прямі кореспондентські рахунки та/або вимагати від проблемного банку проведення розрахунків виключно через консолідований кореспондентський рахунок. Тобто, зобов'язання проведення розрахунків через консолідований кореспондентський рахунок та заборона використання прямих кореспондентських рахунків не є тотожними поняттями.

Поняття консолідованого кореспондентського рахунку закріплено в Інструкції про міжбанківський переказ коштів в Україні в національній валюті, затвердженій постановою Правління НБУ від 16.08.2006 №320.

Консолідований кореспондентський рахунок - це кореспондентський рахунок, що відкритий у Національному банку і на якому об'єднані кошти банку та його філій для роботи банку у системі електронних платежів за відповідною моделлю обслуговування консолідованого кореспондентського рахунку.

Таким чином, з урахуванням обмежень, встановлених Постановою Правління НБУ №560/БТ від 11.09.2014, саме з цього рахунку мали б списуватись кошти під час проведення транзакцій з перерахування коштів з рахунків клієнтів банку, і саме на цьому рахунку кошти мали б відображатись у разі їх реального надходження.

Згідно з Інструкцією про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку в банках України, затвердженою постановою Правління НБУ від 17.06.2004 №280, за дебетом балансового рахунку 1200 Кореспондентський рахунок банку в Національному банку України проводяться суми коштів, які надходять на користь банку та його клієнтів, за кредитом рахунку проводяться суми коштів, які списуються Національним банком України за дорученням банку - власника рахунку за власними операціями, операціями його клієнтів.

На кореспондентському рахунку відображаються фактичні надходження і видатки грошових коштів з/на рахунок банку. Тобто, всі кошти, які надходять на користь Банку та його клієнтів, зараховуються на кореспондентський рахунок банку в НБУ; для обліку коштів, які надходять на користь клієнтів, банк відкриває на своєму балансі аналітичні рахунки балансових рахунків (поточні рахунки) тощо.

Відповідно до Закону України Про банки і банківську діяльність банківські рахунки - це рахунки, на яких обліковуються власні кошти, вимоги, зобов'язання банку стосовно його клієнтів і контрагентів та які дають можливість здійснювати переказ коштів за допомогою банківських платіжних інструментів.

З аналізу вказаної норми вбачається, що у банківській системі кошти клієнтів обліковуються як запис, однак, за відсутності коштів у банка платника, такі кошти не можуть перераховуватись на будь-який інший рахунок, в тому числі відкритий в цьому ж банку.

Так, в силу приписів Інструкції, затвердженої постановою НБУ Про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті від 21.02.2004 №22, безготівкові розрахунки це - перерахування певної суми коштів з рахунків платників на рахунки отримувачів коштів, а також перерахування банками за дорученням підприємств і фізичних осіб коштів, унесених ними готівкою в касу банку, на рахунки отримувачів коштів. Ці розрахунки проводяться банком на підставі розрахункових документів на паперових носіях чи в електронному вигляді.

Преамбулою цієї ж Інструкції визначено, що розрахунковий документ - це документ на паперовому носії, що містить доручення та/або вимогу про перерахування коштів з рахунку платника на рахунок отримувача.

У свою чергу платіжне доручення - це розрахунковий документ, що містить письмове доручення платника обслуговуючому банку про списання зі свого рахунку зазначеної суми коштів та її перерахування на рахунок отримувача.

Разом з тим, пунктом 1.12. вказаної Інструкції №22 визначений алгоритм дій банку у разі неможливості виконання платіжного доручення клієнта через відсутність коштів на кореспондентському рахунку банку.

Тобто, законодавець визначив, що за відсутності коштів на кореспондентському рахунку банку платіжне доручення клієнтів не виконується.

У свою чергу, в порушення обмежень, встановлених постановою правління Національного банку України №560/БТ від 11.09.2014 (заборона Банку використовувати для розрахунків у національній валюті прямі кореспондентські рахунки), а також №692/БТ від 30.10.2014 (щодо прийняття погашення заборгованості, що виникла за будь-якими активними операціями, тільки у грошовій формі), відповідачем-1 оплата за Договором відступлення-1, як вбачається із виписки з особових рахунків відповідача-1 та меморіального ордеру №98 від 26.02.2015, була проведена 26.02.2015 шляхом перерахування ціни відступлення (4 250 000,00грн.) з його прямого кореспондентського рахунку №26507002000017, відкритого у ПАТ Дельта Банк , на інший прямий кореспондентський рахунок №373980012373980012 самого ПАТ Дельта Банк , який не є кореспондентським рахунком, відкритим в Національному банку України.

З огляду на вищевикладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого та правомірного висновку про те, що оскільки операція щодо перерахування коштів за Договором про відступлення-1 була проведена з порушенням обмежень, встановлених постановою Національного банку України №560/БТ від 11.09.2014, в межах єдиного балансу АТ Дельта Банк шляхом перерахування коштів на прямий кореспондентський рахунок, а не на кореспондентський рахунок №12000001, відкритий в НБУ, як того вимагала вказана постанова від АТ Дельта Банк , проблемність якого, між іншим, на час проведення розрахунку була встановлена постановою №692/БТ від 30.10.2014, тобто за умов практичної неможливості виконання Банком своїх грошових зобов'язань, то реального надходження грошових коштів в розмірі 4 250 000, 00 грн. на користь ПАТ Дельта Банк не відбулось (зокрема, через касу банку, з іншого банку тощо), а відбулось лише коригування структури банківського балансу шляхом зміни обліку грошових зобов'язань.

З наведеного вище вбачається, що ПАТ Дельта Банк внаслідок укладення Договору відступлення-1 відмовився від власних майнових вимог до позичальників згідно договору кредитної лінії, договорів іпотеки та поруки, однак внаслідок такої відмови не отримав реальних грошових коштів.

Відтак, твердження позивача та висновки суду першої інстанції з приводу того, що оспорюваний договір є нікчемним на підставі пункту 1 частини 3 статті 38 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб є обґрунтованими, оскільки банк фактично безоплатно (без реального отримання коштів) здійснив відчуження майна, відмовившись від власних майнових вимог.

Судом при цьому належним чином надано оцінку обставинам справи щодо наявності реальної можливості оплати за спірним правочином, в т.ч. з урахуванням спеціальних обмежень щодо порядку розрахунків, запроваджених Національним банком України.

Позивач у позові також стверджував, що уклавши договір відступлення взяв на себе зобов'язання щодо відступлення прав вимоги за кредитним договором, що стало однією з причин його неплатоспроможності, неможливості виконання грошових зобов'язань перед кредиторами, та така обставина відповідно до пункту 2 частини 3 статті 38 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб є ознакою нікчемності укладеного правочину.

За приписами пункту 2 частини 3 статті 38 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними, якщо банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим.

Зі змісту наведеної норми вбачається, що негативні наслідки у вигляді неплатоспроможності або неможливості в тому числі частково виконання грошових зобов'язань перед іншими кредиторами мають настати саме у зв'язку з укладенням відповідного правочину. Наведена норма визначає укладення правочину як підставу, а неплатоспроможність чи неможливість частково виконання зобов'язань банку, як наслідок такої обставини - укладення договору.

Як вже зазначалось судом, внаслідок укладення спірного договору відступлення, ПАТ Дельта Банк втратило власні майнові права вимоги до боржників згідно Договору кредитної лінії та договорів іпотеки та застави. Водночас, відповідач-1 фактично не перерахував кошти у розмірі 4 250 000,00 грн. на користь ПАТ Дельта Банк , а ПАТ Дельта Банк не отримало реальне виконання своїх зобов'язань від відповідача-1 за оспорюваним правочином.

Зважаючи на наведене, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про те, що факт неотримання ПАТ Дельта Банк реальних грошових коштів від відповідача-1 у розмірі 4 250 000,00 грн. може бути причиною неплатоспроможності ПАТ Дельта Банк або неможливості виконання ним грошових зобов'язань перед кредиторами.

Відтак, посилання позивача на пункт 2 частини 3 статті 38 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб як на підставу визнання договору відступлення недійсним також є обґрунтованими.

Також матеріалами справи підтверджується і не заперечувалось сторонами, що відповідач-1 на момент укладення Договору відступлення-1 був кредитором Банку за відповідним договором банківського рахунку, на якому обліковувались належні товариству кошти.

Відповідно до пункту 7 частини 3 статті 38 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними, зокрема, у разі, якщо банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку.

Таким чином, відповідач-1, отримавши право вимоги до боржників на підставі спірного Договору та не сплативши належним чином ціну договору відступлення фактично перерахованими грошовими коштами, отримав переваги (пільги) перед іншими кредиторами ПАТ Дельта Банк щодо черговості та порядку задоволення вимог кредиторів до банку в результаті ліквідації та реалізації майна ПАТ Дельта Банк , яка передбачена статтею 52 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб (в редакції, чинній на момент укладення спірного договору).

Отже, Договір відступлення права вимоги №56/12 від 26.09.2014 є нікчемним в силу пункту 7 частини 3 статті 38 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб .

Разом з тим, суд першої інстанції обґрунтовано відхилив доводи позивача в частині того, що уклавши спірний Договір він здійснив відчуження майна (майнових прав) за ціною, нижчою від звичайної (сума оплати на 90% відрізняється від вартості майнових прав), що зазначено у пункті 3 частини 3 статті 38 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб як ознака нікчемності правочину, оскільки згідно з Висновком Вінницького відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз № 3089/16-21/3965/17-21 за результатами проведення у даній справі судової економічної експертизи вартість прав вимоги, що виникли з Кредитного договору №56/12 від 05.10.2017 та додаткових угод до нього, та які відступлені ПАТ Дельта Банк за Договором про відступлення права вимоги №56/12 від 26.09.2014 відповідає рівню звичайних цін, що склалися на даний товар станом на дату 26.09.2014.

Також не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи доводи позивача в частині того, що внаслідок укладення спірного правочину банк прийняв на себе зобов'язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України Про банки і банківську діяльність .

Підсумовуючи викладене вище, оцінивши наявні в матеріалах справи докази в сукупності, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог ПАТ Дельта Банк про визнання Договору про відступлення права вимоги № 56/12 від 26.09.2014 недійсним, оскільки позивачем доведено наявність обставин, з якими закон пов'язує визнання цього Договору недійсним.

Водночас, судом вірно встановлено, що оскільки Договір про відступлення права вимоги №56/12 від 26.09.2014 є недійсним, то у відповідача-1 були відсутні підстави на відчуження таких прав вимог відповідачу-2, у зв'язку з чим, Договір відступлення прав вимоги №2702АВІК від 02.03.2015 суперечить приписам частин 1, 2 статті 319, частині 1 статті 321 та статті 658 Цивільного кодексу України та має бути визнаний недійсним.

Стосовно позовних вимог про зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Авістар повернути оригінали кредитної справи та договорів, переданих на виконання Договору про відступлення права вимоги № 2702АВІК від 02.03.2015 від Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія "Іпотека Кредит на підставі Акту приймання-передачі від 02.03.2015 року, суд зазначає наступне.

Правові наслідки недійсності правочину встановлені статтею 216 Цивільного кодексу України, зокрема, частиною першої названої статті встановлено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Реституція як спосіб захисту цивільного права застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним. У зв'язку з цим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред'явлена тільки стороні недійсного правочину.

Норма частини першої статті 216 Цивільного кодексу України не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі.

У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною першою статті 388 Цивільного кодексу України.

Таким чином, аналіз вищенаведених норм права в їх сукупності дає підстави для висновку, що у разі передачі майна власником за правочином, який є нікчемним, то позов про застосування наслідків недійсності правочину має пред'являтися лише у випадку коли майно залишається у набувача. Тобто, якщо вчинений один правочин і повернути майно можна шляхом застосування реституції, то ефективним способом захисту буде визнання правочину недійсним та/або застосування наслідків реституції. Застосування реституції та повернення майна за недійсним правочином, враховуючи положення статті 216 Цивільного кодексу України, є можливим тоді, коли предметом спору є правочин за участю власника і першого покупця (набувача).

Відповідно до частини 1 статті 388 Цивільного кодексу України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Оскільки добросовісне набуття у розумінні статті 388 Цивільного кодексу України можливе лише тоді, коли майно придбано не безпосередньо у власника, а в особи, яка не мала права відчужувати це майно, наслідком правочину, укладеного з таким порушенням, є не двостороння реституція, а повернення майна із незаконного володіння.

Права особи, яка вважає себе власником майна (в тому числі набутого права), не підлягають захисту шляхом задоволення позову до добросовісного набувача із використанням правового механізму, передбаченого статтями 215, 216 Цивільного кодексу України.

Як зазначалось судом вище, 02.03.2015 між відповідачем-1 як Первісним кредитором, та відповідачем-2 як Новим кредитором було укладено Договір про відступлення права вимоги № 2702АВІК, на виконання умов якого відповідач-1 передав відповідачу-2 оригінали договорів, на підставі яких виникло право вимоги, що підтверджується Актами приймання-передачі від 02.03.2015.

Таким чином, документи, які позивач, з посиланням на приписи статей 215, 216 Цивільного кодексу України просить повернути, передані іншому набувачу - відповідачу-2.

Враховуючи вищевикладене, приймаючи до уваги те, що відповідачем-1 на підставі Договору про відступлення права вимоги № 2702АВІК від 02.03.2015 року відчужено третій особі - відповідачу-2 права вимоги за кредитним договором та відповідно передано оригінали кредитного договору з усіма змінами та доповненнями до нього, а також всі інші документи, суд вважає, що відсутні правові підстави для зобов'язання відповідача-2 в порядку статті 216 Цивільного кодексу України повернути позивачу оригінали кредитної справи та договорів, переданих на виконання Договору про відступлення права вимоги № 2702АВІК від 02.03.2015.

З огляду на вищевикладене, позовні вимоги у даній справі підлягають частковому задоволенню, про що вірно зазначено в оскарженому рішенні суду.

Мотиви прийняття або відхилення аргументів, викладених відповідачем-2 в апеляційній скарзі

Посилання скаржника в апеляційній скарзі на те, що використання прямих кореспондентських рахунків №26507002000017 та №373980012373980012 при здійсненні розрахунку відповідачем-1 з ПАТ Дельта Банк за Договором відступлення-1 відповідає Плану рахунків бухгалтерського обліку банків України та не суперечить обмеженням, встановленим на той час постановами Правління НБУ стосовно позивача, а також те, що оскільки у відповідача-1 був відкритий рахунок в ПАТ Дельта Банк , на якому обліковувались його кошти, використання балансового рахунку 1200 Кореспондентський рахунок банку в Національному банку України при здійсненні такої операції є безпідставним, колегією суддів до уваги не приймаються, оскільки спростовуються сукупністю вищенаведених норм права та висновками суду апеляційної інстанції з цього приводу.

Твердження скаржника із приводу того, що постанови Правління НБУ №560/БТ від 11.09.2014 та №692/БТ від 30.10.2014 не є актами цивільного законодавства і не можуть впливати на дійсність договорів, укладених із третіми особами, встановлені ними обмеження поширювались виключно на ПАТ Дельта Банк , а також доводи апеляційної скарги в цій частині з посиланням на статтю 92 Цивільного кодексу України, не приймаються судом до уваги з огляду на наступне.

Статтею 4 Цивільного кодексу України передбачено, що органи державної влади України можуть видавати нормативно-правові акти, що регулюють цивільні відносини, лише у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом.

Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 66 Закону України Про банки і банківську діяльність державне регулювання діяльності банків здійснюється Національним банком України шляхом встановлення вимог та обмежень діяльності банків.

Статтею 56 Закону України Про Національний банк України (у редакції, чинній на час прийняття НБУ Постанови про віднесення АТ Дельта банк до категорії проблемних) встановлено, що Національний банк видає нормативно-правові акти з питань, віднесених до його повноважень, які є обов'язковими для органів державної влади і органів місцевого самоврядування, банків, підприємств, організацій та установ незалежно від форм власності, а також для фізичних осіб.

Нормативно-правові акти Національного банку видаються у формі постанов Правління Національного банку, а також інструкцій, положень, правил, що затверджуються постановами Правління Національного банку. Вони не можуть суперечити законам України та іншим законодавчим актам України і не мають зворотної сили, крім випадків, коли вони згідно з законом пом'якшують або скасовують відповідальність.

Нормативно-правові акти Національного банку, які відповідно до закону є регуляторними актами, розробляються, розглядаються, приймаються та оприлюднюються з урахуванням вимог Закону України Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності .

Нормативно-правові акти Національного банку України набирають чинності з дня їх офіційного опублікування, якщо більш пізній строк набрання чинності не передбачений у такому акті. Офіційним опублікуванням нормативно-правового акта Національного банку вважається перше опублікування його повного тексту в одному з періодичних друкованих видань - Офіційному віснику України , газетах Урядовий кур'єр , Голос України або перше розміщення на сторінці Офіційного інтернет-представництва Національного банку України.

Згідно з пунктом 7.9. Положення про застосування Національним банком України заходів впливу, затвердженого постановою НБУ від 17.08.2012 №346 банк з моменту отримання рішення Національного банку про обмеження окремих видів здійснюваних банком операцій та протягом визначеного цим рішенням строку (або до визначеного терміну) укладає договори та здійснює операції, у тому числі згідно з договорами, що укладені ним з клієнтами до моменту отримання рішення, виключно з урахуванням установлених обмежень.

Відповідно до пункту 12.4. вказаного Положення Національний банк інформує банк та Фонд гарантування про прийняте ним рішення про віднесення до категорії проблемних з дотриманням вимог нормативно-правового акта Національного банку з питань захисту банківської таємниці.

З врахуванням викладеного, постанови правління Національного банку України №560/БТ від 11.09.2014 Про встановлення особливого режиму контролю за діяльністю Публічного акціонерного товариства Дельта Банк шляхом призначення куратора та №692/БТ від 30.10.2014 Про віднесення Публічного акціонерного товариства Дельта Банк до категорії проблемних є нормативно-правовими актами з обмеженим доступом, які є обов'язковими для виконання.

Наведеним спростовуються доводи апеляційної скарги відповідача-2 про те, що господарським судом неправильно визначено правову природу постанов НБУ та що останні не є актами цивільного законодавства та не можуть впливати на дійсність укладеного із відповідачем-1 договору, оскільки на час укладення оспорюваного договору діяльність позивача була обмежена НБУ.

Посилання скаржника на норми статті 92 Цивільного кодексу України у даному контексті є помилковими, оскільки у вказаних постановах НБУ були встановлені обмеження у діяльності ПАТ Дельта Банк як юридичної особи, що входить до банківської системи України. Окрім того, підстави визнання правочину недійсним з підстав порушення позивачем обмежень, встановлених вищевказаними постановами НБУ (зокрема щодо погодження укладення оспорюваного правочину із куратором НБУ), за своєю правовою природою відрізняються від визнання правочину недійсним з підстав перевищення представником наданих йому повноважень, тому норма частини 3 статті 92 Цивільного кодексу України не підлягає застосуванню до спірних правовідносин.

Відхиляючи доводи апеляційної скарги відповідача-2 судом також взяті до уваги висновки Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2018 у справі №910/4123/16, від 16.05.2018 у справі №910/10916/16 та від 14.06.2018 у справі №910/14617/16.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно частини 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості, що скаржником зроблено не було.

При цьому судом враховано, що Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення ЄСПЛ у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, пункт 29; рішення ЄСПЛ у справі Серявін проти України від 10 травня 2011 року, пункт 58).

За таких обставин решту аргументів відповідача-2 (скаржника), окрім викладених у мотивувальній частині постанови, суд визнає такими, що не мають суттєвого впливу на прийняття рішення у даній справі та не спростовують правильних висновків суду першої інстанції про часткове задоволення позову.

Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов'язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах.

Доводи апеляційної скарги відповідача-2 не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки не спростовують висновків суду першої інстанції. Скаржником не надано суду доказів, які б свідчили про необґрунтованість позовних вимог, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не можуть бути підставою для зміни чи скасування рішення місцевого господарського суду.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Згідно пункту 1 частини 1 статті 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає рішення суду у даній справі обґрунтованим, прийнятим з додержанням норм матеріального та процесуального права та таким, що відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи, підстав для його скасування чи зміни не вбачається. Апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Авістар є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.

Порушень норм процесуального права, які могли бути підставою для скасування або зміни оскарженого рішення у відповідності до норм статті 277 Господарського процесуального кодексу України, судом апеляційної інстанції не виявлено.

Судові витрати за подання зазначеної апеляційної скарги згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача-2.

Керуючись статтями 129, 269, 270, 273, пунктом 1 частини 1 статті 275, статтями 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Авістар на рішення Господарського суду міста Києва від 08.10.2018 у справі №910/7085/16 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 08.10.2018 у справі №910/7085/16 залишити без змін.

Матеріали справи №910/7085/16 повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у порядку, передбаченому статтями 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 08.04.2019.

Головуючий суддя Ю.Б.Михальська

Судді А.І. Тищенко

І.А. Іоннікова