Постанова

від 03.04.2019 по справі 903/710/18

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 квітня 2019 року Справа № 903/710/18

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Бучинська Г.Б., суддя Філіпова Т.Л. , суддя Василишин А.Р.

секретар судового засідання Максютинська Д.В.

за участю представників сторін:

позивач: ОСОБА_1

відповідач: ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "БЦС-Сервіс" на рішення господарського суду Волинської області, ухваленого 04.01.19р. суддею Якушева І. О. у справі № 903/710/18

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "БЦС-Сервіс"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Центроспав-Україна"

про стягнення 793 927,34 грн.

ВСТАНОВИВ:

ТОВ БЦС-Сервіс (надалі - позивач) звернулося в Господарський суд області з позовом до ТОВ Центроспав - Україна (надалі - відповідач) про стягнення 741645 грн. сплачених грошових коштів, 34665,73 грн. інфляційних та 17616,61 грн. 3% річних.

Рішенням Господарського суду Волинської області від 04.01.19 року в позові відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що факт невиконання умов договору щодо поставки товару підтверджується матеріалами справи та відповідачем не спростовано. Станом на дату звернення позивача до суду, договір є чинним, в судовому порядку не розірваний.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач обгрунтовує позовні вимоги посилаючись на ст.1212 Цивільного кодексу України, оскільки, відповідач набув попередню оплату без достатньої правової підстави. Враховуючи те, що між сторонами у справі було укладено договір поставки № 2305/2 від 23.05.2017, а грошові кошти позивачем були перераховані як попередня оплата за товар, що обумовлені вищевказаним договором, тобто за наявності відповідної правової підстави, суд першої інстанції дійшов висновку, що такі кошти не можуть бути кваліфіковані як безпідставне збагачення, а отже норма статті 1212 Цивільного кодексу України не може бути застосована.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою в якій, просить скасувати рішення Господарського суду Волинської області від 04.01.19 року в частині відмови в задоволенні позову про стягнення 741645 грн. попередньої оплати та прийняти в цій частині нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Апелянт стверджує, що суд правильно встановивши обставини справи, правовідносини сторін, при вирішенні спору не застосував норми ст. 612, ч. 2 ст.693 ЦК України. Також зауважує, що позовна заява обгрунтована не тільки посиланням ст. 1212 ЦК України, а в тому числі й ст. 222 ГК України. Застосовуючи у сукупності норми ст. 1212 ЦК України та ст. 222 ГК України можна зробити висновок, що у відповідача не було правових підстав утримувати в себе кошти позивача, які були сплачені авансом на виконання договору поставки, після закінчення строку поставки. товару.

У поясненнях відповідач стверджує, що ТОВ БЦС-Сервіс постійно ухиляється від погодження дати та часу поставки, дати монтажу та проведення інструктажу відповідних працівників, що підтверджується листами від 07.02.19 р., 27.02.19р., 06.03.19 р., а тому, позивач безпідставно звинувачує відповідача, що останній не повідомляв про готовність товару до поставки та відсутність звернень з пропозиціями про узгодження дати отримання товару.

Відповідач зауважує, що ТОВ БЦС-Сервіс не повідомляло про зручну дату та час поставки товару, так і не повідомляло про розірвання договору, а відтак, звернення позивача в суд вимогою про повернення коштів є завчасним та суперечить договірним зобов'язанням.

Розглянувши матеріали та обставини справи, апеляційну скаргу, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при винесенні рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити, а оскаржуване рішення частково скасувати, виходячи з наступного.

23.05.2017 року між ТОВ "БЦС-Сервіс" та ТОВ Центросплав-Україна укладено договір поставки №2305/2.

Відповідно до розділу 1 Договору, постачальник зобов'язався виготовити і передати у власність покупця, а покупець - прийняти цей товар та своєчасно здійснити його оплату.

Відповідно до розділу 4 договору загальна вартість товару складає 25 700 євро з ПДВ. Розрахунок за товар проводиться у національної валюті України за курсом продажу валюти КБ Приватбанк .

Розділом 4 Договору передбачено, що оплата проводиться на наступних умовах: 50% попередня оплата згідно рахунку; 40% доплата після прийняття обладнання покупцем на території продавця; 10% доплата здійснюється протягом 5-ти днів з дати проведення пуско-налагоджувальних робіт на території замовника.

Розрахунки по договору здійснюються у безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника, що вказаний в договорі, рахунках або специфікаціях.

Згідно із розділом 5 договору термін поставки становить до 14 тижнів з дати внесення передплати.

З виписки по рахунку ТОВ "БЦС-Сервіс" від 19.09.2018 року вбачається, що 25.05.2017 року позивач перерахував відповідачу кошти, як попередню оплату за товар на загальну суму 741 645 грн., а саме: 381 645 грн., що складає 12 806,88 євро (49,83% від вартості товару) та 360 000 грн., що складає 11 726,38 євро.

Однак, відповідач у визначені умовами Договору строки товар не поставив, внаслідок чого виникла заборгованість перед позивачем.

Неналежне виконання ТОВ Центроспав-України зобов'язань в частині поставки товару, стало підставою для звернення ТОВ БЦС-Сервіс в господарський суд з позовом про стягнення 741645 грн. попередньої оплати по договору. Обгрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що відповідач отримавши суму попередньої оплати у встановлений договором строк товар не передав, авансовий платіж не повернув, а тому вказана сума підлягає поверненню відповідачем позивачу відповідно до ст.ст. 670, 712 ЦК України.

При цьому, апеляційний господарський суд не погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивач обгрунтовує позовні вимоги про стягнення коштів в сумі 741645 грн., перерахованих на виконання умов договору з посиланням на ст. 1212 ЦК України, виходячи з наступного.

Із змісту позовної заяви вбачається, що позивач стверджує: не повернувши позивачу після спливу строку виконання зобов'язання з поставки товару за договором грошові кошти, сплачені позивачем за товар згідно з договором, відповідач неправомірно користувався чужими коштами та спричинив позивачу збитки у вигляді знецінення коштів внаслідок інфляції .

Таким чином, відповідач повинен повернути позивачу сплачені грошові кошти у розмірі 741645 грн. відповідно до ст.ст. 670, 712 ЦК України, та відповідач повинен сплатити позивачу інфляційні нарахування та 3% річних з отриманої суми попередньої оплати, які є збитками позивача та безпідставно отриманими коштами, оскільки, зобов'язання з постачання товару не було виконано в строк, встановлений договорі (ст.ст. 525, 526, ч. 2 ст. 536, ч. 625, ст. 611, ч. 1 ст. 612, ч.ч. 1, 2 ст. 1212, ч. 1 ст. 1213 ЦК України, ч.1 ст. 199, ч. 1 ст. 216, ч. 2 ст. 217 ГК України) та відповідач повинен був повернути отримані кошти відповідно до ч. 1 ст. 222 ГК України .

З вказаного вбачається, що крім суми попередньої оплати, позивач просив стягнути з відповідача інфляційні та річні, які на його думку є збитками позивача та безпідставно отриманими коштами, нараховані на суму попередньої оплати. При цьому, саме вимога про стягнення річних та інфляційних, обґрунтована приписами ст. 1212 ЦК України.

А відтак, відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції помилково дійшов висновку, що позивач в обґрунтування своїх позовних вимог посилається не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини - на ст.1212 ЦК України, яка в даному випадку не підлягає застосуванню.

Також суд звертає увагу на те, що підставами заявленого позову є обставини, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги, а не саме по собі посилання на норми матеріального права.

Відповідно до частини 2 статті 4, статті 162 ГПК України господарські суди розглядають справи за позовами суб'єктів господарської діяльності, фізичних осіб, які такими не є, державних та інших органів, які визначають предмет (матеріально-правову вимогу) та підстави (обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, а не самі лише посилання позивача на певну норму закону) позову.

При цьому, господарський суд з'ясувавши у розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу в обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення саме ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.

Отже, саме на суд покладено обов'язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосування для вирішення спору. (Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 908/2552/17).

Враховуючи вказане, судова колегія вважає, що суд першої інстанції помилково визначив підстави позову, як безпідставно отримані кошти та відмовив в задоволенні позовних вимог, тоді як позивач звернувся в суд з позовною заявою про стягнення з відповідача суми попередньої оплати сплаченої по договору.

Аналізуючи встановлені обставини справи, апеляційний господарський суд враховує наступне.

За своєю правовою природою укладений між сторонами договір є договором поставки.

Згідно частин першої, другої статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною першою статті 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Стаття 629 Цивільного кодексу України встановлює, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до положень статей 525, 526 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно статей 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина перша статті 612 Цивільного кодексу України).

Відповідно до приписів статті 693 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Отже, статтею 693 Цивільного кодексу України передбачено право покупця вимагати повернення передплати від продавця за умови прострочення виконання зобов'язання з постачання.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов договору позивач перерахував відповідачу кошти, як попередню оплату за товар на загальну суму 741 645 грн. Однак, відповідач на час звернення в господарський суд з даним позовом (01.10.18 р.) умови договору в частині поставки товару не виконав.

Отже, отримання коштів відповідачем відбувалось у межах та на підставі договору поставки від 23.05.17 р.., тобто при наявності достатніх правових підстав.

Таким чином, приймаючи до уваги наведене, правовою підставою перерахування грошових сум є договір поставки, яким обумовлена попередня оплата, що підпадає під правове регулювання ст. 693 Цивільного кодексу України.

Одночасно, доказів поставки товару відповідачем суду не надано.

За вказаних обставин позивач має право вимагати від відповідача повернення попередньої оплати за неотриманий товар, а тому позовні вимоги про стягнення 741645 грн. - є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Апеляційний суд вважає безпідставними твердження відповідача про те, що позивачем не було здійснено повідомлення про оплату товару, оскільки, вказане повідомлення не передбачено умовами договору.

Водночас, апеляційний суд оцінює критично посилання відповідача на листи від 17.10.18 р., 07.02.19 р., 27.02.19р., 06.03.19 р. про готовність товару до передачі, оскільки, вказані листи направлені позивачу після звернення в господарський суд з даним позов для захисту порушених прав позивача. Крім того, колегія суддів зазначає, що неповідомлення позивачем відповідача про зручну для покупця дату та час отримання товару, не звільняє постачальника від виконання взятих на себе зобов'язань по договору та поставити товар у строк передбачений розділом 5 Договору. При цьому, право відповідача бути повідомленим про зручну для покупця дату та час отримання товару, виникає лише після повідомлення про готовність товару до передачі.

Судом не беруться до уваги твердження відповідача щодо неможливості задоволення позову, оскільки умовами договору передбачено самовивезення товару позивачем, оскільки такого обов'язку не визначено умовами договору. Так, розділом 5 договору поставки № 2305/2 визначено строки та порядок поставки. Умов щодо сторони, яка зобов'язана здійснити постачання чи вивезення товару даний розділ не містить. Разом з тим, розділом 5 договору передбачено, що право власності на товар переходить до покупця в момент передачі йому товару відповідно до накладних. Накладні на передачу в матеріалах справи відсутні, як і відсутні будь-які інші докази про передання товару позивачу у строки, визначені договором (14 тижнів). При цьому судом враховано, що матеріали справи не містять будь-яких доказів звернення відповідача до позивача з повідомленнями про готовність товару до передачі, пропозиціями чи вимогами отримати виготовлену продукцію.

Також суд не бере до уваги твердження відповідача про готовність товару до передачі станом на 30.08.2017 (дата здійснення другої оплати позивачем на суму 360000 грн.), при цьому сторона посилається на те, що умовами договору (розділ 4) покупець здійснює другу частину оплати у розмірі 40 % після прийняття обладнання на території продавця. Однак сторонами не подано жодних доказів на підтвердження факту прийняття (накладних, актів). Натомість вчинення дій позивачем на виконання умов договору в частині оплати товару не може бути належним та допустимим доказом про виконання продавцем зустрічного обов'язку щодо поставки товару.

Також апеляційний господарський суд оцінює критично твердження відповідача про те, що позивач не повідомляв про розірвання договору поставки, договір є чинний, а відтак, звернення позивача в суд вимогою про повернення коштів є передчасним, виходячи з наступного.

За приписом ст.16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Як вже було зазначено вище, за приписом ст.693 Цивільного кодексу України, покупець має право вимагати повернення суми попередньої оплати у разі, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк.

При цьому, стаття 693 Цивільного кодексу України не ставить у залежність повернення передплати від розірвання договору.

Враховуючи норми чинного законодавства України та факт наявності договірних відносин між сторонами, суд дійшов висновку про наявність у позивача права вимагати від відповідача повернення перерахованої попередньої оплати та, відповідно, про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення попередньої оплати в сумі 741645 грн.

При цьому суд зазначає, що у відповідності до ч. 1 ст. 269 суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній та додатково поданими доказами та перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Враховуючи, що позивач не погоджується з рішенням суду лише в частині відмови у стягненні попередньої оплати, апеляційний суд здійснює перегляд рішення на предмет законності та обгрунтованості лише в оскаржуваній частині, за результатом якого дійшов висновку про задоволення апеляційної скарги, скасування рішення та присудження до стягнення 741645 грн. попередньої оплати.

В силу вимог ст. 129 ГПК України судовий збір за розгляд апеляційної скарги слід покласти на відповідача.

Керуючись ст. ст. 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "БЦС-Сервіс" на рішення господарського суду Волинської області від 04 січня 2019 року у справі № 903/710/18 задовольнити.

Рішення господарського суду Волинської області від 04 січня 2019 року у справі №903/710/18 скасувати в частині відмови у стягненні 741645 грн. попередньої оплати. Прийняти нове рішення в цій частині.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Центроспав-Україна" (Волинська обл., м. Нововолинськ, вул. Винниченко, 66, код 34261611) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "БЦС-Сервіс" (АДРЕСА_1, код 39327711) 741645 грн. попередньої оплати, 11124,68 грн. судового збору за розгляд позовної заяви та 16687,02 грн. судового збору за розгляд апеляційної скарги.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у строк та в порядку, встановленому статтями 287-289 ГПК України.

Справу №903/710/18 повернути господарському суду Волинської області.

Повний текст постанови складений "09" квітня 2019 р.

Головуючий суддя Бучинська Г.Б.

Суддя Філіпова Т.Л.

Суддя Василишин А.Р.