Постанова

від 04.04.2019 по справі 924/349/18

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 квітня 2019 року

м. Київ

Справа № 924/349/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Мачульського Г.М. - головуючого, Кушніра І.В., Краснова Є.В.

за участю секретаря судового засідання Лихошерст І.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги заступника прокурора Рівненської області та Хмельницької міської ради

на постанову Північно-Західного апеляційного господарського суду від 20.12.2018 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Дужич С.П., судді Савченко Г.І., Павлюк І.Ю.)

за позовом заступника прокурора Хмельницької області в інтересах держави в особі Хмельницької міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Рембуд-Інвест"

про внесення змін до договору

за участю:

відповідача: Ткачук Ю.Г. (адвокат)

прокурора: Кравчук О.М. (посвідчення),

ВСТАНОВИВ:

Звернувшись у суд з даним позовом, заступник прокурора Хмельницької області (далі - прокурор) в інтересах держави в особі Хмельницької міської ради (далі - позивач), уточнивши свої вимоги, просив внести зміни до договору оренди землі від 09.06.2009 № 040974200125 (далі-договір), який укладено між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю "Рембуд-Інвест" (далі - відповідач), а саме викласти пункти 5 та 9 договору, у запропонованій ним редакції.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач в добровільному порядку не вніс зміни до договору в частині розміру її нормативної грошової оцінки, яка впливає на розмір орендної плати, у зв'язку з чим внесення таких змін до договору підлягає в судовому порядку.

Рішенням Господарського суду Хмельницької області від 28.08.2018 (суддя Танасюк О.Є.), позов задоволено.

Оскарженою постановою Північно-Західного апеляційного господарського суду від 20.12.2018, вказане рішення суду скасовано та прийнято нове, яким в позові відмовлено.

У касаційних скаргах прокурор та позивач просять скасувати вище вказану постанову суду апеляційної інстанції, а рішення суду першої інстанції залишити в силі, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального та порушення норм процесуального права.

В обґрунтування доводів касаційної скарги позивач посилався на те, що висновки апеляційного суду є такими, що не узгоджуються з правовими позиціями Верховного Суду, які викладені у постановах від 13.03.2018 у справі № 911/620/17, від 13.11.2018 у справі № 910/2989/18, від 22.12.2018 у справі № 925/217/18, від 16.04.2018 у справі № 910/7905/17, від 07.06.2018 у справі № 922/518/14.

В обґрунтування доводів касаційної скарги прокурор вказував на те, що апеляційний суд не врахував правових позицій Верховного Суду від 13.03.2018 у справі № 911/620/17, від 20.02.2018 № 910/10779/17, у зв'язку з чим апеляційний суд безпідставно скасував рішення суду першої інстанції.

У відзиві на касаційну скаргу прокурора відповідач просить залишити без змін вказану постанову суду апеляційної інстанції, посилаючись на те, що апеляційним судом у відповідності до норм матеріального та процесуального права надано належну правову оцінку поданим сторонами доказам, а доводи касаційної скарги прокурора її не спростовують.

Переглянувши у касаційному порядку судові рішення, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, беручи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, виходить з наступного.

Як встановлено судами, 09.06.2009 між позивачем (орендодавець) та відповідачем (орендар) був укладений договір оренди землі № 040974200125, з урахуванням змін, за умовами якого орендар, на підставі рішення 22-ої сесії позивача від 17.12.2008 № 30, прийняв в строкове платне користування земельну ділянку, кадастровий номер 6810100000:18:002:0023, площею 5000 кв.м, під будівництво, яка знаходиться в м.Хмельницькому, по Старокостянтинівському шосе, 5/5а, (далі - земельна ділянка), строком до 17.12.2028.

Пунктом 5 договору, в редакції додаткової угоди від 10.10.2016 № 1356/02, встановлено, що нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 11 889 571,00 грн.

Згідно пункту 9 договору, в редакції додаткової угоди від 10.10.2016 № 1356/02, орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі відповідно до статті 22 Закону України "Про оренду землі" та розмірі 366 198,84 грн. в рік, що становить 8 (вісім) відсотків під будівництво торгівельних приміщень, 6 (шість) відсотків під будівництво офісних приміщень, 3 (три) відсотки під будівництво житлового масиву від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, а на 2016 рік орендна плата за землю складає 363 702,02 грн., що становить 6,8 (шість цілих вісім десятих) відсотка під будівництво торгівельних приміщень, 5,1 (п'ять цілих одна десята) відсотка під будівництво офісних приміщень, 3 (три) відсотки під будівництво житлового масиву від нормативної грошової оцінки земельної ділянки на відповідний рахунок.

Відповідно до пункту 13 договору розмір орендної плати переглядається у разі зміни розмірів земельного податку, підвищення цін і тарифів, зміни коефіцієнтів індексації, визначених законодавством, в інших випадках, передбачених законом.

Суд першої інстанції встановив, що рішенням позивача від 15.12.2010 № 20 було затверджено технічну документацію з нормативної грошової оцінки земель міста Хмельницького.

Листом від 21.11.2017 № 3381/02-01-15 (далі-Лист) позивач звернувся до відповідача, у якому, враховуючи наказ Міністерства аграрної політики та продовольства України від 25.11.2016 № 489 (далі-Наказ), яким були змінено коефіцієнти, що застосовуються для обрахунку нормативної грошової оцінки земельних ділянок, вказував на необхідність відповідачу привести у відповідність до вимог чинного законодавства нормативну грошову оцінку земельної ділянки шляхом звернення із заявою про проведення розрахунку та виготовлення проекту додаткової угоди до договору.

Згідно витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 03.04.2018 № 18-22-0.33-1410/116-18 (далі-Витяг) нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 25 205 891,00 грн.

Листом від 04.04.2018 № 12-1432-02-10 позивач повідомив прокурора про те, що з урахуванням нової нормативної грошової оцінки земельної ділянки на 2018 рік, розмір орендної плати на 2018 рік за використання земельної ділянки складає 776341,45 грн., що становить 8 (вісім) відсотків під будівництво торгівельних приміщень, 6 (шість) відсотків під будівництво офісних приміщень, 3 (три) відсотки під будівництво житлового масиву.

Наполягаючи на задоволенні позову, прокурор вказував на те, що відповідач жодних дій направлених на внесення змін у пункти 5 та 9 договору, з огляду на зміни в законодавстві та нової нормативної грошової оцінки земельної ділянки на 2018 рік, не здійснив.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, свій висновок мотивував, зокрема, тим, що зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для внесення змін до договору в частині визначення нормативної грошової оцінки земельної ділянки та розміру орендної плати.

Скасовуючи наведене рішення суду та приймаючи нове, про відмову в позові, апеляційний суд виходив з того, що прокурор передчасно звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі позивача, не зазначивши причин, за якими позивач не може самостійно захищати свої інтереси у суді, у зв'язку з чим відсутні підстави для представництва прокурором інтересів позивача. Крім того, апеляційний суд послався на те, що суд першої інстанції не з'ясував, чи є зміни нормативної грошової оцінки обов'язковими для внесення змін у договір та наскільки зміна коефіцієнтів встановлених Наказом, змінює розмір такої оцінки та наскільки вона впливає чи може вплинути на розмір орендної плати.

Проте судові рішення підлягають скасуванню з огляду на наступне.

Відповідно до статті 131-1 Конституції України на органи прокуратури України покладено функцію представництва інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

За приписами статті 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами (ч. 3); прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу (ч. 4).

Згідно частин першої та третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Отже представництво прокурором в суді законних інтересів держави здійснюється у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень.

Скасовуючи рішення місцевого господарського суду суд апеляційної інстанції свою постанову мотивував тим, що прокурор не зазначив у позові причин, за якими позивач не може самостійно захищати свої інтереси у суді, у зв'язку з чим відсутні підстави для представництва прокурором інтересів позивача.

Разом з тим із наведених положень процесуального законодавства вбачається, що представництво прокурором в суді законних інтересів держави здійснюється і у разі, якщо захист цих інтересів не здійснює, або неналежним чином здійснює відповідний орган.

При цьому, як встановлено судом першої інстанції, листом від 21.11.2017 № 3381/02-01-15 (далі-Лист) позивач звернувся до відповідача, у якому, враховуючи наказ Міністерства аграрної політики та продовольства України від 25.11.2016 № 489 (далі-Наказ), яким були змінено коефіцієнти, що застосовуються для обрахунку нормативної грошової оцінки земельних ділянок, вказував на необхідність відповідачу привести у відповідність до вимог чинного законодавства нормативну грошову оцінку земельної ділянки шляхом звернення із заявою про проведення розрахунку та виготовлення проекту додаткової угоди до договору. Після наведеної дати із встановлених судами обставин справи не вбачається, що позивачем вчинялися інші дії на захист цих інтересів держави і у травні 2018 прокурор звернувся із позовом у даній справі.

Як вбачається із позовної заяви звертаючись до суду з позовом у даній справі, прокурор відповідно до вимог статті 23 Закону України "Про прокуратуру" та статті 53 Господарського процесуального кодексу належним чином обґрунтував наявність у нього підстав для представництва інтересів держави у суді, визначив в чому полягає порушення інтересів держави та правильно визначив орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. Як зазначено прокурором міською радою самостійно заходи щодо усунення вказаних порушень у судовому порядку не виживалися.

Отже враховуючи нездійснення позивачем тривалий час захисту інтересів держави у спірних правовідносинах, не звернення у суд із відповідним позовом протягом тривалого часу після звернення до відповідача, прокурор мав право звернутися у суд із даним позовом, тому вказані висновки суду апеляційної інстанції не можуть бути підставою для скасування судових рішень.

Мотивуючи свою постанову суд апеляційної інстанції вказав, що прокурор не встановивши причин, за яких позивач не здійснює захист своїх інтересів, передчасно звернувся у суд з даним позовом в інтересах держави в особі позивача.

Однак із наведених вище положень законодавства не вбачається, що прокурор зобов'язаний встановлювати причини, за яких позивач не здійснює захист своїх інтересів, таких норм не навів і суду апеляційної інстанції у своїй постанові.

Крім того, місцевим господарським судом встановлено, що у п. 13 договору сторони погодили, що розмір орендної плати переглядається в разі: зміни умов господарювання, передбачених договором; зміни розмірів земельного податку, підвищення цін та тарифів, зміни коефіцієнтів індексації, назначених законодавством; погіршення стану орендованої земельної ділянки не з вини орендаря, що підтверджено документами; в інших випадках, передбачених законом.

Згідно зі статтею 21 Закону України "Про оренду землі" орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України).

За змістом статті 1 Закону України "Про оцінку земель", нормативна грошова оцінка земельних ділянок - капіталізований рентний дохід із земельної ділянки, визначений за встановленими і затвердженими нормативами.

Відповідно до пункту 289.1 статті 289 Податкового кодексу України, для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок.

Отже, у разі зміни нормативної грошової оцінки землі, яка є базою оподаткування для плати за землю, змінюється й річна сума податкового зобов'язання по земельному податку та орендній платі за земельні ділянки державної та комунальної власності.

Згідно статті 30 Закону України "Про оренду землі" зміна умов договору оренди землі здійснюється за взаємною згодою сторін, у разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору оренди землі спір вирішується в судовому порядку.

Відповідно до частини першої, другої статті 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Згідно з частини першої, другої статті 632 цього кодексу ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, визначених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.

Ураховуючи наведені положення законодавства та умови договору, суд першої інстанції, виходячи із встановлених судами обставин справи, дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позову. Суд апеляційної інстанції цих висновків суду не спростував.

Разом з тим, відповідно до положень частин 1, 2, 5 статті 236 Господарським процесуальним кодексом України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Європейський Суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі "Ф.В. проти Франції" (F.W. v. France) від 31.03.2005, заява 61517/00, пункт 27).

Отже принцип рівності сторін є важливим елементом судового розгляду.

Водночас, ЄСПЛ уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо Суд вирішує наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.

Відповідно до пункту третього частини першої статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Отже виходячи із наведеного участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін, оскільки ця обставина може впливати на дотримання принципу рівності сторін, має бути обґрунтована у судовому рішенні.

Разом з тим як рішення місцевого господарського суду по суті спору, так і ухвала цього суду про відкриття провадження у справі, такого обґрунтування не містять.

За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі "Хаджинастасиу проти Греції", національні суди повинні зазначати з достатньою ясністю підстави, на яких ґрунтується їхнє рішення, що, серед іншого, дає стороні можливість ефективно скористатися наявним у неї правом на апеляцію. У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації" зазначено, що ще одним завданням вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції.

Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Проніна проти України").

Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже вказані рішення Європейського суду з прав людини суд касаційної інстанції застосовує у даній справі як джерело права.

За вказаних обставин і рішення місцевого господарського суду, прийняте за результатами вирішення спору, визнати обґрунтованим не можна, у зв'язку із чим воно підлягає скасуванню.

Під час нового розгляду справи суду першої інстанції слід дослідити наявні у справі докази, всебічно, повно й об'єктивно встановити обставини справи та вирішити спір відповідно до вимог чинного законодавства.

Відповідно до приписів статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати у справі, в тому числі й сплачені за подання апеляційних та/або касаційних скарг, оскільки за результатами розгляду касаційних скарг спір у даній справі не вирішено, має здійснюватися господарським судом, який приймає рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 301, 308, 310, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги заступника прокурора Рівненської області та Хмельницької міської ради задовольнити частково.

Постанову Північно-Західного апеляційного господарського суду від 20.12.2018 та рішення Господарського суду Хмельницької області від 28.08.2018 у справі № 924/349/18 скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Г.М. Мачульський

Судді І.В. Кушнір

Є.В. Краснов