Ухвала

від 05.04.2019 по справі 16/212-09

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

05 квітня 2019 року

м. Київ

Справа № 16/212-09

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Сухового В.Г. - головуючого, Берднік І.С., Міщенка І.С.,

розглянувши матеріали касаційної скарги Акціонерного товариства "Укртрансгаз" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 05.02.2019 (головуючий суддя Іоннікова І.А., судді Коротун О.М., Чорна Л.В.) у справі № 16/212-09 Господарського суду Сумської області

за позовом Дочірньої компанії "Укртрансгаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Спільне науково-виробниче підприємство "Технокомпресормаш" (правонаступником якого є Приватне акціонерне товариство "Науково-виробниче акціонерне товариство "ВНДІкомпресормаш")

про стягнення 135 900,00 грн,

ВСТАНОВИВ:

05.03.2019 Акціонерне товариство "Укртрансгаз" через Північний апеляційний господарський суд подало до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Північного апеляційного господарського суду від 05.02.2019 у справі № 16/212-09.

Дослідивши доводи касаційної скарги, колегія суддів Касаційного господарського суду дійшла висновку про відмову у відкритті касаційного провадження у справі, виходячи з такого.

Рішенням господарського суду Сумської області від 07.09.2009 у справі № 16/212-09 позов задоволено повністю. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Спільне науково-виробниче підприємство "Технокомпресормаш" на користь Дочірньої компанії "Укртрансгаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" 100000 грн - основного боргу, 4500,00 грн - 3% річних, 31 400,00 грн - інфляційних нарахувань, 1359 грн - витрат по сплаті державного мита, 315,00 грн - витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Рішення суду першої інстанції з посиланням на статті 536, 625, 1212, 1214 ЦК України мотивоване тим, що позивачем на виконання умов договору від 27.06.2007 № 117ТР-230 перераховано відповідачу 100 000,00 грн в якості попередньої оплати за майбутню поставку двох самохідних повітряних компресорних станцій НД-24/120У1, однак подальше виконання цього договору на підставі статті 37-1 Закону України "Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти" зупинено, внаслідок прийняття Міжвідомчою комісією з питань державних закупівель рішення від 21.12.2007 № 01/36-740рш про відміну торгів, за результатами яких укладено вищезазначений договір, подальше виконання договору стало неможливим. Судом встановлено, що 27.05.2009 позивачем надіслано вимогу про повернення коштів, отриманих за договором від 27.06.2007 № 117ТР-230 (копія листа №5327/6 від 27.05.2009), однак зазначена вимога відхилена відповідачем з тих підстав, що ці кошти використані ним для покриття понесених збитків (копія листа №04/09-3349 від 19.06.2009). Водночас постановою Київського апеляційного господарського суду від 11.02.2009 у справі № 33/389 у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Спільне науково-виробниче підприємство "Технокомпресормаш" про стягнення збитків з ДК "Укртрансгаз" НАК "Нафтогаз України" відмовлено. У зв'язку з вказаними обставинами суд дійшов висновку про безпідставне утримання відповідачем коштів та правомірність позовних вимог щодо їх повернення на підставі статті 1212 ЦК України.

Також, місцевий господарський суд з посиланням на статтю 625 Цивільного кодексу України зазначив про обґрунтованість нарахування 3% річних у розмірі 4500 грн та інфляційних втрат у розмірі 31 400 грн.

Оскарженою Постановою Північного апеляційного господарського суду від 05.02.2019 у справі № 16/212-09 апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Науково-виробниче акціонерне товариство "ВНДІкомпресормаш" задоволено, а рішення господарського суду Сумської області від 07.09.2009 у справі скасовано та прийнято нове рішення, яким у позові відмовлено.

Колегія суддів апеляційної інстанції скасовуючи рішенням місцевого суду з посиланням на правові позиції викладених у постанові Верховного Суду України від 03.06.2015 № 6-100цс15 та Верховного Суду від 04.05.2018 у справі № 927/468/17 виходила з того, що майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов'язків, зокрема, внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 Цивільного кодексу України, а тому загальна умова частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов'язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї тільки статті за наявності ознаки безпідставності такого виконання. Набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не вважається безпідставним, а тому у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, статтю 1212 Цивільного кодексу України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Скаржник у поданій касаційній скарзі зазначає, що не погоджується з оскарженою постановою в частині відмови в стягненні з відповідача 100 000,00 грн - основного боргу, 4 500,00 грн - 3% річних, 31 400,00 грн - інфляційних нарахувань, 1 359,00 грн - витрат по сплаті державного мита, 315,00 грн - витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та вважає оскаржувану постанову в цій частині такою, що прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, а саме статей 526, 530, 536, 625, 1212-1214 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України та статей 7, 236, 73, 86, 91 Господарського процесуального кодексу України.

Однак, колегія суддів Касаційного господарського суду вважає, що доводи скаржника, викладені у касаційній скарзі, не спростовують висновків апеляційного господарського суду та не викликають сумнівів щодо правомірності застосування норм матеріального права до спірних правовідносин.

При цьому, зміст касаційної скарги не містить питання права, яке має значення для формування єдиної правозастосовчої практики та не спростовує висновків викладених у правових позиціях у постанові Верховного Суду України від 03.06.2015 № 6-100цс15 та у постанові Верховного Суду від 04.05.2018 у справі № 927/468/17, які суд апеляційної інстанції врахував при прийнятті оскаржуваної постанови у даній справі.

Колегія суддів враховуючи правові позиції викладених у постановах Верховного Суду України від 03.06.2015 № 6-100цс15 Верховного Суду від 04.05.2018 у справі № 927/468/17 щодо правильного застосування статті 1212 Цивільного кодексу України та те, що суд апеляційної інстанції здійснив перегляд рішенням господарського суду Сумської області від 07.09.2009 відповідно до такого правового висновку вважає, що судом апеляційної прийнято цілком законне та обґрунтоване рішення, а доводи касаційної скарги такими, що не спростовують застосування норм матеріального права покладених в основу прийнятого оскарженого судового рішення.

Так, стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення .

Аналогічні положення закріплено і в частині 1 статті 17 Господарського процесуального кодексу України за якими учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках на касаційне оскарження судового рішення.

За приписами пункту 1 частини 2 статті 293 Господарського процесуального кодексу України у справі з ціною позову, що не перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), а також у випадку оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження , якщо Верховний Суд вже викладав у своїй постанові висновок щодо питання правильного застосування норми права, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку.

Суд вважає за необхідне звернути увагу скаржника на те, що переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави. Тим самим Верховний Суд за допомогою загальної правозастосовчої діяльності дозволяє досягнути індивідуального блага.

Згідно з імперативними вимогами статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та статті 236 Господарського процесуального кодексу України висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду; органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи не можуть приймати рішення, які скасовують судові рішення або зупиняють їх виконання.

Таким чином, призначення Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні - це, у першу чергу, сформувати обґрунтовану правову позицію стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом і таким чином спрямувати судову практику в єдине і правильне правозастосування (вказати напрямок у якому слід здійснювати вибір правової норми); на прикладі конкретної справи роз'яснити зміст акта законодавства в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах з вказівкою на обставини, що потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, але не нав'язуючи, при цьому, нижчестоящим судам результат вирішення конкретної судової справи.

Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх осіб перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.

Зважаючи на викладене, колегія суддів Касаційного господарського суду дійшла висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Акціонерного товариства "Укртрансгаз" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 05.02.2019 у справі № 16/212-09 на підставі пункту 1 частини 2 статті 293 Господарського процесуального кодексу України, оскільки Верховний Суд вже викладав у своїй постанові висновок щодо питання правильного застосування норми права, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку.

Керуючись статтями 2, 234, 287, пунктом 1 частини 2 статті 293 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Відмовити у відкритті касаційного провадження у справі № 16/212-09 за касаційною скаргою Акціонерного товариства "Укртрансгаз" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 05.02.2019 у вказаній справі.

2. Скаржнику надіслати копію даної ухвали разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами, а іншим учасникам справи - копію ухвали.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Головуючий Суховий В.Г.

Судді Берднік І.С.

Міщенко І.С.