Постанова

від 04.04.2019 по справі 903/294/18

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 квітня 2019 року Справа № 903/294/18

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Філіпова Т.Л., суддя Бучинська Г.Б. , суддя Грязнов В.В.

секретар судового засідання Гладка Л.А.

за участю представників сторін:

позивач 1 - ОСОБА_1, ОСОБА_2 (в режимі відеоконференції)

позивач 2 - не з'явився

відповідач 1 - не з'явився

відповідач 2 - не з'явився

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів - не з'явилися

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Луцький біотехнічний інститут Міжнародного науково-технічного університету" на рішення господарського суду Волинської області 10.01.19р. у справі №903/294/18 ухвалене колегією суддів: головуючий суддя Кравчук А.М., судді Костюк С.В., Якушева І.О., повний текст складено 21.01.2019 р.

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Освіта-Плюс"

Першого відділу державної виконавчої служби у м.Луцьк Головного територіального управління юстиції у Волинській області

до відповідачів Товариства з обмеженою відповідальністю "Луцький біотехнічний інститут Міжнародного науково-технічного університету"

Товариства з обмеженою відповідальністю "Проінвестком"

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Дебольська Вікторія Володимирівна, м.Київ

- Товариство з обмеженою відповідальність "Зарум", м.Київ

- ОСОБА_5, м.Київ,

- ОСОБА_6, м.Київ

про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлового приміщення

Товариство з обмеженою відповідальністю "Освіта-Плюс" та Перший відділ державної виконавчої служби у м.Луцьк Головного територіального управління юстиції у Волинській області звернулися до господарського суду Волинської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Луцький біотехнічний інститут Міжнародного науково-технічного університету", Товариства з обмеженою відповідальністю "Проінвестком" про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлового приміщення від 24.05.2016 року.

Позовна заява обгрунтована ухиленням Товариства з обмеженою відповідальністю "Луцький біотехнічний інститут Міжнародного науково-технічного університету" від виконання рішення господарського суду Волинської області №903/914/15 від 16.11.2015 року шляхом укладення фіктивного договору купівлі-продажу нежитлового приміщення №128 від 24.05.2016 року.

Рішенням господарського суду Волинської області від 10.01.2019 р. позов Товариство з обмеженою відповідальністю "Освіта-Плюс" та Перший відділ державної виконавчої служби у м.Луцьк Головного територіального управління юстиції у Волинській області - задоволено.

Не погоджуючись із рішення господарського суду Волинської області від 10.01.2019 р. у справі №903/294/18, Товариство з обмеженою відповідальністю "Луцький біотехнічний інститут Міжнародного науково-технічного університету" звернулося до апеляційного господарського суду зі скаргою на рішення суду першої інстанції, в якій просить рішення господарського суду Волинської області від 10.01.2019 р. у справі №903/294/18 скасувати та винести нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, скаржник звертає увагу на те, що оспорюваний договір купівлі-продажу був спрямований саме на купівлю-продаж нерухомого майна і за результатами його реалізації відповідне майно, як зазначає апелянт, за оплату перейшло від Товариства з обмеженою відповідальністю "Луцький біотехнічний інститут Міжнародного науково-технічного університету" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Проінвестком".

Окрім того, апелянт звертає увагу, що судом першої інстанції не визначено із посиланням на будь-які належні та допустимі докази обставин фіктивності спірного правочину (оскільки такі докази та обставини об'єктивно відсутні), а відповідний договір спрямований саме на настання обумовлених наслідків.

Також, апелянт в своїй апеляційній скарзі акцентує увагу на тому, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Освіта-Плюс" не мав прав та обов'язків по оспорюваному договору купівлі-продажу, а відтак, такий договір, на переконання Товариства з обмеженою відповідальністю "Луцький біотехнічний інститут Міжнародного науково-технічного університету", не стосується прав та обов'язків Товариства з обмеженою відповідальністю "Освіта-Плюс", та не входить до сфери його охоронюваних законом інтересів.

Скаржник також звертає увагу суду апеляційної інстанції, на те, що на час відчуження майна Товариством з обмеженою відповідальністю "Луцький біотехнічний інститут Міжнародного науково-технічного університету" постанова державного виконавця від 23 травня 2016 року не була доведена до відома для Товариства з обмеженою відповідальністю "Луцький біотехнічний інститут Міжнародного науково-технічного університету" та органу, який здійснює реєстрацію відповідного обтяження.

Отже, при вирішенні даного спору суд першої інстанцій не дотримався вимог господарського процесуального кодексу України щодо прийняття судового рішення на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Ухвалами апеляційного господарського суду від "07" лютого 2019 р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Луцький біотехнічний інститут Міжнародного науково-технічного університету" на рішення господарського суду Волинської області від 10.01.2019 р. у справі №903/294/18 та призначено справу до розгляду.

21.02.2019 р. на адресу апеляційного суду надійшло клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Освіта-Плюс" про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції у справі №903/294/18. Зокрема, просить проведення відеоконференції доручити господарському суду Волинської області.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 21.02.2019 р. клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Освіта-Плюс" про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції у справі №903/294/18 - задоволено. Доручено забезпечити проведення відеоконференції господарському суду Волинської області.

21.02.2019 р. на адресу апеляційного суду надійшло клопотання від Товариства з обмеженою відповідальністю "Луцький біотехнічний інститут Міжнародного науково-технічного університету" про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції у справі №903/294/18. Зокрема, просить проведення відеоконференції доручити одному з перелічених судів, а саме: Голосіївському районному суді міста Києва, Подільському районному суді міста Києва, Печерському районному суді міста Києва, господарському суді міста Києва, або будь-якому іншому суді, який знаходиться на території м.Києва.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 22.02.2019 р. клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Луцький біотехнічний інститут Міжнародного науково-технічного університету" про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції у справі №903/294/18 - задоволено. Доручено забезпечити проведення відеоконференції господарському суду міста Києва. 25.02.2019 р. на адресу апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Освіта-Плюс" надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач стверджує, що рішення господарського суду Волинської області від 10.01.2019р. прийняте з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, а відтак апеляційну скаргу необхідно залишити без змін.

У судовому засіданні в режимі відеоконференції, представники Товариства з обмеженою відповідальністю "Освіта-Плюс" заперечили проти доводів апеляційної скарги та надали пояснення на обґрунтування своєї правової позиції. Вважають, що рішення господарського суду Волинської області від 10.01.2019 р. у справі №903/294/18 є законним та обґрунтованим, тому просять залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Луцький біотехнічний інститут Міжнародного науково-технічного університету", Перший відділ державної виконавчої служби у м.Луцьк Головного територіального управління юстиції у Волинській області, Товариство з обмеженою відповідальністю "Проінвестком" та треті особи не реалізували процесуальне право на участь в судовому засіданні апеляційної інстанції, хоча про розгляд справи повідомлялись належним чином.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, Північно-західний апеляційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи, 10.05.2005 року між ТзОВ Луцький біотехнічний інститут Міжнародного науково-технічного університету та Волинським обласним благодійним фондом Ліки укладений договір пожертви, посвідчений приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Дунаєвою Ю. О., зареєстрований у реєстрі нотаріальних дій за №665.

02.08.2006 року між Волинським обласним благодійним фондом Ліки та Товариством з обмеженою відповідальністю Освіта-Плюс укладений договір купівлі - продажу, посвідчений приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Грушицькою В. В., зареєстрований у реєстрі нотаріальних дій за № 3518.

Вказані договори засвідчували перехід права власності на об'єкт нерухомості за адресою вул. Електроапаратна, буд. 3, в м. Луцьк, площею 645,5 кв.м.

Рішенням господарського суду Волинської області від 28.08.2012 року у справі №5004/726/12 вищевказані договори визнано недійсними та визнано за ТОВ Луцький біотехнічний інститут Міжнародного науково-технічного університету право власності на нежитлове приміщення, розташоване за адресою: вул. Електроапаратна, буд. 3, в м. Луцьк, площею 645,5 кв.м. Рішення суду набрало законної сили 03.12.2012 року.

Рішенням господарського суду Волинської області від 16.11.2015 року №903/914/15, залишеним в силі постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 22.03.2016 року, стягнуто з ТОВ Луцький біотехнічний інститут Міжнародного науково - технічного університету на користь ТОВ "Освіта-Плюс" 968 326 грн. 00 коп., 19 366 грн. 52 коп. витрат по сплаті судового збору, а всього: 987 692 грн. 52 коп. Рішення набрало законної сили 22.03.2016 р. Під час оголошення вступної та резолютивної частин судових рішень у справі №903/914/15 представник ТОВ Луцький біотехнічний інститут Міжнародного науково - технічного університету був присутнім. Відтак, ТОВ Луцький біотехнічний інститут Міжнародного науково - технічного університету був обізнаний про зміст ухвалених судових рішень.

На підставі наказу господарського суду Волинської області від 04.04.2016 №903/914/15-1 головним державним виконавцем Першого відділу ДВС Луцького МУЮ Радчук Л.А. 08.04.2016 відкрито виконавче провадження ВП №50739235 про стягнення з ТОВ "Луцький біотехнічний інститут МНТУ" 968 326,00 грн, 19 366,52 грн витрат зі сплати судового збору.

Постанова від 08.04.2016 ВП №50739235 про відкриття виконавчого провадження позивачем та відповідачем-1 не оскаржувалась.

17 травня 2016 року ТОВ "Луцький біотехнічний інститут МНТУ" отримав постанову головного державного виконавця Першого відділу ДВС Луцького МУЮ Радчук Л.А. від 08.04.2016 ВП №50739235 про відкриття виконавчого провадження, згідно з якою боржника - ТОВ "Луцький біотехнічний інститут МНТУ" було зобов'язано добровільно в семиденний термін з моменту винесення вказаної постанови виконати наказ господарського суду Волинської області від 04.04.2016 №903/914/15-1.

23 травня 2016 року державний виконавець Першого відділу ДВС Луцького МУЮ Радчук Л.А. виніс постанови про арешт коштів та майна боржника - ТОВ "Луцький біотехнічний інститут МНТУ" та оголошення заборони на відчуження майна. Відповідно до інформації, що міститься у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію обтяжень, вказаний арешт на нерухоме майно в межах суми боргу 987 692,52 грн зареєстровано 16.06.2016р.

Наведені вище обставини у розумінні ч.1 ст.75 ГПК України визнаються учасниками справи, як і про відкриття виконавчого провадження з виконання наказу господарського суду Волинської області від 04.04.2016р. №903/914/15-1.

23 травня 2016 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу на підставі рішення суду від 28.08.2012 у справі 5004/726/12 зареєстровано за ТОВ "Луцький біотехнічний інститут МНТУ" право власності на нежитлове приміщення, площею 645,5 кв.м., розташоване за адресою: м.Луцьк, вул.Електроапаратна, буд.3.

24 травня 2016 року між ТОВ "Луцький біотехнічний інститут МНТУ" (продавець) та ТОВ "Промінвестком" (покупець) укладено Договір купівлі-продажу, відповідно до якого продавець передав, а покупець прийняв у власність належне продавцю на праві приватної власності нежитлове приміщення, що знаходиться за адресою: Волинська обл., м. Луцьк, вул. Електроапаратна, буд. 3). Реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно: 928451307101. Нежитлове приміщення, що відчужується, має загальну площу 645,5 кв.м. та розташована на земельній ділянці площею 0,1302 га, кадастровий номер 0710100000:34:069:0086, яка належить на праві комунальної власності Територіальній громаді міста Луцька в особі Луцької міської ради, цільове призначення-для обслуговування адміністративно комплексу.

Згідно пункту 1 даного Договору нежитлове приміщення, що продається, належить продавцю на підставі рішення господарського суду у справі №5004/726/12 від 28.08.2012 р. Право власності зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 23 травня 2016 року, номер запису про право власності 14625870, інформаційна довідка з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №59697378.

У відповідності до пункту 2 Договору за погодженням сторін продаж об'єкту вчинено за 289 069 грн 95 коп. без ПДВ. Покупець зобов'язується оплатити наведену вище суму до 24 травня 2017 року. Покупець здійснює розрахунок за даним Договором шляхом та в спосіб, що не суперечить діючому законодавству, зокрема і шляхом видачі (передачі) продавцю векселів. Покупець має право здійснити розрахунок за даним договором достроково.

Згідно пункту 3 Договору: відповідно до статті 334 Цивільного кодексу України право власності покупця на вказане нежитлове приміщення підлягає державній реєстрації та виникає з дня такої реєстрації. Продавець надає згоду на реєстрацію за покупцем права власності на нежитлове приміщення у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно з моменту підписання цього Договору. Передача нежитлового приміщення, що відчужується, здійснюється шляхом підписання сторонами акту прийому-передачі в день підписання цього Договору.

Пунктом 4 Договору визначено, що відповідно до довідки складеної Товариством з обмеженою відповідальністю "Луцький біотехнічний інститут Міжнародного науково-технічного університету" 20 травня 2016 року за № 222, балансова вартість нежитлового приміщення, що відчужується Договором, становить 289 069 грн 95 коп. без врахування ПДВ.

Як передбачено пунктами 5-6 цього Договору: продавець стверджує, що нежитлове приміщення, яке є об'єктом Договору, нікому іншому не продано, не подаровано, не відчужено іншим особам, не заставлено, не здано в оренду, в спорі і під забороною (арештом) не перебуває, прав щодо нього у третіх осіб як в Україні так і за її межами немає, заборгованості по оплаті комунальних та інших платежів немає; в разі виникнення прав третіх осіб на нерухоме майно, продавець зобов'язався компенсувати вартість вищевказаного майна третім особам на частину майна, на яку вони б мали право; податкова застава щодо покупця та продавця відсутня; відчужуване нежитлове приміщення візуально оглянуто представником покупця, до оформлення цього Договору; недоліки або дефекти, які перешкоджали б його використанню за призначенням на момент огляду, виявлені не були; продавець стверджує, що повідомив про всі відомі йому явні та приховані дефекти.

Пунктом 13 даного Договору сторони передбачили, що всі доповнення та зміни до цього Договору повинні бути укладені сторонами у письмовій формі та нотаріально посвідчені.

Даний договір підписано сторонами, підписи скріплені відтиском їх печатки та зареєстрований в реєстрі за №128.

24 травня 2016 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Луцький біотехнічний інститут Міжнародного науково-технічного університету" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Проінвестком" було підписано акт прийому-передачі нежитлового приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3.

02 червня 2016 року об'єкт нерухомості - нежитлове приміщення площею 645,5 кв.м. за адресою м. Луцьк, вул. Електроапаратна, буд.3, реєстраційний номер 928451307101, що є предметом правочину який оскаржується, переданий в іпотеку іпотекодержателю - Товариству з обмеженою відповідальністю "ЗАРУМ" за зобов'язаннями, що виникли між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 згідно з договором позики №31/05-16 від 31.05.2016. Договір іпотеки посвідчений 02.06.2016 та зареєстрований у реєстрі за №164.

24.05.2016 року між ТОВ Луцький біотехнічний інститут Міжнародного науково-технічного університету та ТОВ Проінвестком підписано договір купівлі-продажу та акт прийому-передачі приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, прощею 2542,7 кв.м.. Договір посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дебольською Вікторією Володимирівною та зареєстрований в реєстрі за №131.

Зазначене приміщення не є предметом розгляду у даній справі, проте засвідчує факт вибуття в той же самий день із власності ТОВ Луцький біотехнічний інститут Міжнародного науково-технічного університету ще одного об'єкта нерухомості.

Досліджуючи оспорюваний Договір щодо характеру його фіктивності, що входить в предмет позовної вимоги позивача та проти чого заперечує апелянт в своїй апеляційній скарзі, колегія суддів досліджує наступні обставини.

Відповідно до статті 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.

Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (частина 5 статті 203 ЦК України).

Відповідно до статті 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно з частинами 1, 2 статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони, вчиняючи його, знають, що він не буде виконаним. Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. Вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків, які встановлені законом для цього виду правочину.

Отже, основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов'язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину. Враховуючи вище викладене колегія суддів приходить до висновку, що відповідачі усвідомлювали характер своїх дій (передання майна шляхом купівлі-продажу об'єкту нерухомості), передбачали наслідки дій (залишення без ліквідного майна боржника по справі №903/914/15 Товариства з обмеженою відповідальністю "Луцький біотехнічний інститут Міжнародного науково-технічного університету").

Крім того, відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 691 Цивільного кодексу України визначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Згідно статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відтак, кваліфікуючими ознаками договору купівлі-продажу є передання (продаж) майна продавцем та оплата (прийняття) такого майна покупцем. При цьому, у разі нездійснення покупцем оплати товару, зобов'язання продавця щодо передачі майна не виникає, а при переданні майна у такому разі, продавець несе всі ризики невиконання зобов'язання зі сторони покупця.

Оспорюваний позивачем у даній справі Договір було укладено 24 травня 2016 року.

У відповідності до пункту 2 Договору за погодженням сторін продаж об'єкту вчинено за 289 069 грн 95 коп. без ПДВ.

Строк оплати за спірним договором настав 24 травня 2017 року. Проте у матеріалах справи відсутні будь-які докази вчинення Товариством з обмеженою відповідальністю "Проінвестком" дій, спрямованих на виконання умов договору про оплату. В свою чергу Товариство з обмеженою відповідальністю "Луцький біотехнічний інститут Міжнародного науково-технічного університету" також не вчинив жодних дій щодо витребування у відповідача-2 коштів за проданий ним об'єкт нерухомості.

Колегія суддів звертає увагу, що неоплачений по оспорюваному Договору об'єкт нерухомості - нежитлове приміщення площею 645,50 кв.м за адресою АДРЕСА_3, був переданий Товариством з обмеженою відповідальністю "Проінвестком" в іпотеку Товариству з обмеженою відповідальністю Зарум за зобов'язаннями, що виникли між ОСОБА_5 та ОСОБА_6, згідно договору позики №31/05-16 від 31 травня 2016 року.

За даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань ОСОБА_5 є керівником ТзОВ Проінвестком та його одноособовим засновником.

З огляду на зазначене, враховуючи положення Закону України Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в України у тій частині, що будь-яка дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів підприємства повинна бути відображена в первинних документах підприємства, колегія зазначає наступне.

Господарська операція з купівлі-продажу нерухомого майна Товариства з обмеженою відповідальністю "Луцький біотехнічний інститут Міжнародного науково-технічного університету" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Проінвестком", не знайшла відображення в бухгалтерському обліку і податковій звітності господарюючих суб'єктів, про що свідчить відсутність податкових декларацій із зазначенням відповідної суми продажу та купівлі, відсутність декларування сум ПДВ.

Зазначене свідчить, що Товариством з обмеженою відповідальністю "Луцький біотехнічний інститут Міжнародного науково-технічного університету" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Проінвестком" не було вчинено всіх необхідних дій, спрямованих на досягнення правових наслідків, передбачених оспорюваним Договором. Зважаючи на наявність заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю "Луцький біотехнічний інститут Міжнародного науково-технічного університету" на підставі рішення суду, яке виконується у примусовому порядку, є сумнівним наявність справжнього наміру щодо фактичного здійснення купівлі-продажу майна, та в цілому свідчить про умисел сторін вчинити правочин без створення правових наслідків.

Крім того, стосовно відкритого виконавчого провадження ВП №50739235 колегія суддів, зважаючи на заперечення Товариства з обмеженою відповідальністю "Луцький біотехнічний інститут Міжнародного науково-технічного університету" щодо наявності заборони на відчуження майна та доводи позовної заяви щодо наявність непогашеної заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю "Луцький біотехнічний інститут Міжнародного науково-технічного університету", зазначає наступне.

04.04.2016 року на виконання рішення по справі №903/914/15 господарським судом Волинської області видано відповідний наказ №903/914/15-1 про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Луцький біотехнічний інститут Міжнародного науково-технічного університету" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Освіта-Плюс" 968 362 грн заборгованості та 19 366 грн 52 коп. судового збору.

08.04.2016 року державним виконавцем Першого відділу державної виконавчої служби Луцького міського управління юстиції Радчук Л.О. було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження за ВП №50739235. Постанова була отримана 17 травня 2016 року Товариством з обмеженою відповідальністю "Луцький біотехнічний інститут Міжнародного науково-технічного університету", що підтверджується відміткою на рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення.

23 травня 2016 року державним виконавцем Першого відділу державної виконавчої служби Луцького міського управління юстиції Радчук Л.О. було винесено постанову про арешт майна Відповідача 1 та оголошення заборони про його відчуження у межах суми звернення стягнення (987 692 грн 52 коп).

Дана постанова була внесена в Державний реєстр обтяжень рухомого майна 16 червня 2016 року № 49791646.

Виходячи з пункту 9 частини 3 статті 129 та статті 129-1 Конституції України, однією з основних засад судочинства є обов'язковість рішень суду, що слід розуміти як повне, точне та безумовне виконання судового рішення.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою до інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Згідно частини третьої статті 13 Цивільного кодексу України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Цивільно-правовий договір (в тому числі й договір купівлі-продажу) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення про стягнення боргу, що набрало законної сили. Укладення боржником, проти якого розпочате судове провадження про стягнення боргу, договору купівлі-продажу, і в першу чергу, з тривалою відстрочкою платежу, може свідчити про його недобросовісність та зловживання правами стосовно кредитора, оскільки такий договір купівлі-продажу може порушити майнові інтереси кредитора і бути направлений саме на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які можуть хоч і не порушувати конкретних імперативних норм, але бути недобросовісними та зводитися до зловживання правом.

Така правова позиції наведена в постанові Верховного Суду від 5 липня 2018 року № 922/2878/17.

Окрім того слід зважити на те, що у постанові від 13 лютого 2018 року в справі № 905/3038/16 Верховний Суд погодився з висновком місцевого суду, який надав правову оцінку діям сторін у правовідносинах, зазначивши, що сторони діяли не з метою створення реальних правових наслідків у вигляді переходу права власності, а за для формальної зміни титулу спірного майна, з метою його приховання від органів державної виконавчої служби та ухилення від виконання рішень суду щодо стягнення з відповідача грошових коштів.

Враховується також думка Верховного Суду України у постанові від 23 серпня 2017 року № 6-1873цс16 , у якій Верховний Суд вказав, що відповідач, відчужуючи належне йому на праві власності нерухоме майно, був обізнаний про судове рішення про стягнення з нього заборгованості на користь позивачки, отже, міг передбачити негативні наслідки для себе у випадку виконання судового рішення шляхом звернення стягнення на це нерухоме майно.

Установивши ці обставини, зазначає Верховний Суд, суди не надали належної оцінки тому, що спірні договори дарування нерухомого майна уклали сторони, які є близькими родичами, та не перевірили, чи передбачали ці сторони реальне настання правових наслідків, обумовлених спірними правочинами; чи направлені дії сторін договорів на фіктивний перехід права власності на нерухоме майно з метою приховати це майно від виконання в майбутньому за його рахунок судового рішення про стягнення грошових коштів, зокрема чи продовжував дарувальник фактично володіти та користуватися цим майном.

Такий висновок цілком відповідає і досліджуваним у цій справі обставинам.

Аналогічні висновки були викладені в постанові Верховного Суду України від 9 серпня 2017 року у справі № 6-2690цс16.

Що ж стосується доводів Товариства з обмеженою відповідальністю "Луцький біотехнічний інститут Міжнародного науково-технічного університету", наведених в апеляційній скарзі, щодо відсутності у позивача права оскаржувати цей правочину як особи, що не є стороною Договору, колегія суддів зазначає наступне.

Звертаючись до суду з позовом, Товариство з обмеженою відповідальністю "Освіта-Плюс" обгрунтовує наявність порушеного права тим, що оспорюваним правочином порушено його права як кредитора та стягувача за виконавчим провадженням №50739235, оскільки боржник продав майно під час примусового виконання судового рішення та дії заборони на його відчуження, з метою ухилення від примусового виконання наказу суду, про що беззаперечно свідчить фіктивний характер правовідносин в розумінні статті 234 ЦК України.

Частиною першої статті 203, частиною першою статті 215 Цивільного кодексу України визначено, що зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, а недодержання стороною (сторонами) правочину в момент його вчинення цих вимог є підставою для визнання недійсності відповідного правочину.

Згідно із частинами другою та третьою статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

При цьому стаття 2015 Цивільного кодексу України наділяє правом оспорювати правочин не лише сторону (сторони) правочину, але й інших, третіх осіб, що не є сторонами правочину, визначаючи їх статус як заінтересовані особи .

З огляду на зазначені приписи, правила статей 15, 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист, у тому числі судовий, свого цивільного права та інтересу, що загалом може розумітися як передумова для виникнення або обов'язковий елемент конкретного суб'єктивного права, як можливість задовольнити свої вимоги за допомогою суб'єктивного права та виражатися в тому, що особа має обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності/відсутності цивільних прав або майна в інших осіб.

Вказаний висновок узгоджується з правовою позицією, викладеною в постанові Верховного Суду України від 25 травня 2016 року № 6-605цс16.

При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, Цивільного кодексу України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене, в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулось.

Зважаючи на те, що оспорюваним правочином на переконання позивача порушено його права як кредитора та стягувача за виконавчим провадженням, оскільки вимоги позивача в рамках виконавчого провадження забезпечені шляхом накладення арешту на нежитлове приміщення (зважаючи на те, що у відповідача 1 відсутнє будь-яке інше майно та кошти), суд апеляційної інстанції вважає підставними та обґрунтованими доводи позивача про те, що нежитлове приміщення, яке було предметом угоди, перебуває під забороною відчуження, а тому не могло бути реалізоване шляхом укладення договору купівлі-продажу.

Відтак, позивач належним чином звернувся до суду із зазначеним позовом саме як заінтересована особа з метою захисту свого порушеного права.

Що ж стосується доводів апеляційної скарги відносного того, що на момент вчинення оспорюваного правочину не існувало обмежень щодо відчуження нежитлового приміщення, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Статтями 11, 57 Закону України Про виконавче провадження передбачено право державного виконавця у процесі здійснення виконавчого провадження накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку.

Арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем, зокрема, шляхом винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.

Згідно з частиною другою статті 27 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень державна реєстрація обтяжень проводиться, зокрема, на підставі рішення державного виконавця щодо обтяження речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до статті 1 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень обтяження - це заборона розпоряджатися та/або користуватися нерухомим майном, яка встановлена або законом, або актами уповноважених на це органів державної влади, їх посадових осіб або яка виникає на підставі договорів.

Враховуючи вище викладене, колегія суддів звертає увагу на те, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Отже, державна реєстрація завжди у часі слідує за юридичним фактом, на підставі якого виникає, змінюється, або припиняється право або його обтяження, і завжди є похідною. Сама державна реєстрація не може бути юридичним фактом чи замінити його. Такий юридичний факт є підставою для державної реєстрації.

Вирішуючи спір, колегією суддів враховується, що на час укладення оспорюваного Договору купівлі-продажу 24 травня 2016 року спірний об'єкт нерухомості перебував під забороною відчуження, оскільки існувало обтяження у вигляді арешту, накладеного постановою державного виконавця на майно відповідача 1 в частині суми боргу - 987 692 грн 52 коп..

Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що на момент укладення оспорюваного правочину встановлені постановою державного виконавця обмеження не було зареєстровано у відповідному державному реєстрі, ведення якого передбачено Законом України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , сам по собі не може слугувати підставою для висновку про відсутність такого обмеження і про те, що відповідач має право вільно розпоряджатися нерухомим майном, якщо про встановлену державним виконавцем заборону відчужувати майно йому достеменно відомо.

Отже, правочин щодо відчуження майна, яке перебуває під арештом, може бути визнано недійсним за позовом заінтересованої особи, незалежно від того, чи було зареєстроване таке обтяження відповідно до вимог Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень на час його укладення, якщо про встановлену заборону сторонам правочину було відомо.

Такого ж висновку дійшов Верховний Суд у справі №761/17290/15-ц провадження № 61-13614св18 від 7 листопада 2018 року та Верховний Суд України у постановах від 25 травня 2016 року № 6-605цс16, від 24 травня 2017 року № 6-640цс17 та від 18 січня 2017 року № 6-2552цс16.

Таким чином, суд першої інстанції повно з'ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку на підставі доказів, що були надані сторонами. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права судом першої інстанції, судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга, не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі судового рішення, а наведені в ній доводи не спростовують висновків суду.

З врахуванням вище викладеного, рішення господарського суду Волинської області від 10 січня 2019 року у справі №903/294/18 ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів за наслідком апеляційного перегляду приходить до висновку, що доводами апеляційної скарги висновків господарського суду не спростовано, підстав скасування чи зміни рішення, передбачених ст.277-279 Господарського процесуального кодексу України не встановлено, а відтак апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, рішення господарського суду - без змін.

Також, 01.04.2019 р. до Північно-західного апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Освіта-Плюс" надійшло клопотання про відшкодування судових витрат по справі №903/294/18. Заявник просить стягнути солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю "Луцький біотехнічний інститут Міжнародного науково-технічного університету" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Проінвестком" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Освіта-Плюс" по 4000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу адвоката у суді апеляційної інстанції.

Статтею 123 ГПК України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до положень ч.1 ст.126 ГПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч.3 ст.126 ГПК України).

Частиною 8 ст.129 ГПК України, передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу адвоката позивачем додано до матеріалів справи свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю №985 від 19.12.2017 та договір про надання правової допомоги №02 від 26.12.2017 р., акт прийому передачі послуг від 29.03.2019 р. про надання правової допомоги по договору про надання правової допомоги №2 від 26.12.2017 року виконаних робіт до договору про надання правової допомоги, квитанція від 29.03.2019 р. №0.0.1311723101.1 про сплату 8000,00 грн.

Відповідно до приписів ч.4 ст.126 ГПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч.5 ст.126 ГПК України).

Обов'язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч.6 ст.126 ГПК України).

Як свідчать матеріали справи, позивач просить стягнути з відповідачів 4000,00грн.( з кожного ) витрат на професійну правничу допомогу адвоката, зокрема, згідно акту прийому передачі послуг від 29.03.2019 р. про надання правової допомоги по договору про надання правової допомоги №2 від 26.12.2017 року виконаних робіт до договору про надання правової допомоги.

Отже, враховуючи наведене вище, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Освіта-Плюс" від 01.04.2019 про відшкодування судових витрат по справі №903/294/18 та стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Луцький біотехнічний інститут Міжнародного науково-технічного університету" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Проінвестком" по 4000,00 грн. витрат по оплаті професійної правничої допомоги адвоката.

Судові витрати зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги покладаються на апелянта згідно ст.129 ГПК.

Керуючись ст. ст. 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Луцький біотехнічний інститут Міжнародного науково-технічного університету" на рішення господарського суду Волинської області 10.01.19р. у справі №903/294/18 - залишити без задоволення, рішення господарського сулу Волинської області - залишити без змін.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Луцький біотехнічний інститут Міжнародного науково-технічного університету" (61000, Харківська обл., м. Харків, вул. 17-го Партз'їзду, буд. 38А, ідентифікаційний код ЄДРПОУ 31572252) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Освіта-Плюс" (43026, Волинська обл., місто Луцьк, вул.Кравчука, буд. 2, квартира 9, ідентифікаційний код ЄДРПОУ 34310174) 4000 грн. 00 коп. витрат по оплаті професійної правничої допомоги адвоката.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Проінвестком" (03150, м.Київ, вул. Ковпака, буд. 3, офіс 1, ідентифікаційний код ЄДРПОУ 35482021) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Освіта-Плюс" (43026, Волинська обл., місто Луцьк, вул.Кравчука, буд. 2, квартира 9, ідентифікаційний код ЄДРПОУ 34310174) 4000грн. 00 коп. витрат по оплаті професійної правничої допомоги адвоката.

Видачу наказів доручити господарському суду Волинської області.

Постанова суду апеляційної інстанції в порядку ст. 284 Господарського процесуального кодексу України набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у строк та в порядку встановленому статтями 287-289 ГПК України.

Справу №903/294/18 повернути господарському суду Волинської області.

Повний текст постанови складений "10" квітня 2019 р.

Головуючий суддя Філіпова Т.Л.

Суддя Бучинська Г.Б.

Суддя Грязнов В.В.