Рішення

від 10.01.2019 по справі 903/294/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10

E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

10 січня 2019 р. Справа № 903/294/18

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Освіта-Плюс", м.Луцьк

- Першого відділу державної виконавчої служби у м.Луцьк Головного територіального управління юстиції у Волинській області, м. Луцьк

до відповідачів: Товариства з обмеженою відповідальністю "Луцький біотехнічний інститут Міжнародного науково-технічного університету", м. Харків

- Товариства з обмеженою відповідальністю "Проінвестком", м. Київ

треті особи, яка не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Дебольська Вікторія Володимирівна, м.Київ

- Товариство з обмеженою відповідальність "Зарум", м.Київ

- Стецюк Андрій ОСОБА_1 , м.Київ,

- ОСОБА_2 , м.Київ

про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлового приміщення

Головуючий суддя: Кравчук А.М.

Судді: Костюк С.В.

Якушева І.О.

Секретар судового засідання Легерко В.Б.

Представники:

від позивача ТОВ "Освіта Плюс": н/з

від позивача ДВС ГТУЮ: н/з

від відповідача ТОВ "ЛБІМНТУ": н/з

від відповідача ТОВ "Провінвестком": н/з

від третіх осіб: н/з

встановив: на адресу суду надійшла позовна заява №32 від 04.05.2018 року Товариства з обмеженою відповідальністю "Освіта-Плюс", Першого відділу державної виконавчої служби у м.Луцьк Головного територіального управління юстиції у Волинській області до Товариства з обмеженою відповідальністю "Луцький біотехнічний інститут Міжнародного науково-технічного університету", Товариства з обмеженою відповідальністю "Проінвестком" про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлового приміщення від 24.05.2016 року.

Позовна заява обгрунтована ухиленням Товариства з обмеженою відповідальністю "Луцький біотехнічний інститут Міжнародного науково-технічного університету" від виконання рішення Господарського суду Волинської області №903/914/15 від 16.11.2015 року шляхом укладення фіктивного договору купівлі-продажу нежитлового приміщення №128 від 24.05.2016 року.

Крім того, позивачами подані клопотання про витребування у приватного нотаріуса Дебольської В.В., ТОВ "ЛБТІ МНТУ" відповідних документів, заява свідка ОСОБА_3 , заява про письмове опитування свідків, зокрема, директора ТОВ "ЛБТІ МНТУ", директора та представника ТОВ "Промінвестком", приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Дебольської В.В.

Ухвалою суду від 08.05.2018 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено 06.06.2018 року на 12 год. 30 хв., зобов`язано відповідачів не пізніше ніж у 15-ти денний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі подати суду письмові відзиви (заперечення) на позовну заяву із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення, якщо такі докази не надані позивачем, та документи, що підтверджують надіслання відзивів і доданих до нього доказів позивачам.

ТОВ "Освіта Плюс" у клопотанні №44 від 04.06.2018 року розгляд справи просить призначити в колегіальному складі суду.

Крім того, на адресу суду надійшли заява, клопотання ТОВ "ЛБІ МНТУ" від 06.06.2018 року про передачу справи за територіальною підсудністю, продовження терміну виконання ухвали суду від 08.05.2018 року та надання відзиву на позовну заяву на два тижні до 20.06.2018 року.

Суд, на підставі ст. 120 ГПК України, протокольною ухвалою від 06.06.2018 року задовольнив клопотання ТОВ "Освіта Плюс" №44 від 04.06.2018 року про розгляд справи в колегіальному складі суду.

Протоколом автомазиваного визначення складу колегії суддів від 06.06.2018 року визначено колегію суддів в складі головуючого судді Кравчук А.М., суддів Якушевої І.О., Дем`як В.М.

Ухвалою суду від 06.06.2018 року справу №903/294/18 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Освіта-Плюс", Першого відділу державної виконавчої служби у м. Луцьк Головного територіального управління юстиції у Волинській області до Товариства з обмеженою відповідальністю "Луцький біотехнічний інститут Міжнародного науково-технічного університету", Товариства з обмеженою відповідальністю "Проінвестком" про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлового приміщення прийнято до розгляду в колегіальному складі суду: головуючий суддя Кравчук А.М., судді Дем`як В.М., Якушева І.О.; визначено розгляд справи на стадії підготовчого провадження проводити спочатку; розгляд справи у підготовчому засіданні призначено 17.07.2018 року о 12 год. 00 хв.; запропоновано відповідачам не пізніше ніж у 15-ти денний строк з дня вручення даної ухвали подати суду письмові відзиви (заперечення) на позовну заяву із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення, якщо такі докази не надані позивачем, та документи, що підтверджують надіслання відзивів і доданих до нього доказів позивачам.

Строк подання відзиву ТОВ "Луцький біотехнічний інститут Міжнародного науково-технічного університету" - по 10.07.2018 року.

Відзив Товариства з обмеженою відповідальністю "Луцький біотехнічний інститут Міжнародного науково-технічного університету" на адресу суду надійшов 13.07.2018 року (відправлений товариством 11.07.2018 року), тобто з пропуском встановленого судом строку.

Суд протокольною ухвалою від 17.07.2018 року продовжив строк ТОВ "Луцький біотехнічний інститут Міжнародного науково-технічного університету" для подання відзиву по 11.07.2018 року та долучив його до матеріалів справи.

Згідно відзиву Товариство з обмеженою відповідальністю "Луцький біотехнічний інститут Міжнародного науково-технічного університету" позов заперечує, оскільки факт укладення спірного договору будь-яким чином не змінив та не порушив права позивача у справі №903/914/15. Посиланням на порушення прав ДВС, як уповноваженого органу, що не може виконати судове рішення, останній фактично визнає, що у даному випадку діє не у власних інтересах, а в інтересах ТОВ "Освіта Плюс", що значно перевищує надані їй повноваження, як державному органу. Право власності на спірне приміщення виникло у відповідача на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. Крім того, оскаржуваний договір немає дефектів, що визначали б настання наслідків, з яким закон пов`язує недійсність правочинів та не суперечить чинному законодавству. Спірний договір не стосується прав та законних інтересів позивача, його майна або майнових чи немайнових прав і обов`язків. Постанова органу ДВС про арешт майна боржника та оголошення заборони на адресу боржника не надсилалась та іншим уповноваженим на це органом на наступний день її прийняття не вносилась до Єдиного державного реєстру виконавчих проваджень в момент її створення, зокрема, 23.05.2015 року, такі відомості були відображені лише 16.06.2016 року.

ТОВ "Освіта-Плюс" у відповіді на відзив від 16.07.2018 року зазначає, що належним та допустимим доказом наявності умислу, як головна складова фіктивного правочину, є звукозапис судового засідання 06.02.2018 року у справі №903/855/17, в якому зафіксовано наступні слова представника ТОВ "ЛБІМНТУ": "Вам ніхто ці кошти не заплатить тому, що ви їх... тобто коли придбавали дане майно ви використали кошти ЛБІ МНТУ". Крім того, відповідач у відзиві фактично визнає отримання постанови про відкриття виконавчого провадження та свою проінформованість про наявність відкритого виконавчого провадження.

Перший відділ ДВС міста Луцьк ГТУЮ у Волинській області у відзиві №406904 від 16.07.2018 року клопотання про передачу справи за територіальною підсудністю заперечує. Зазначає, що у зв`язку з укладенням відповідачами фіктивного правочину, ДВС позбавлена права виконати покладені на неї ЗУ "Про виконавче провадження" обов`язки щодо виконання наказу суду №903/914/15-1 та стягнення з відповідача в дохід Державного бюджету України 10% виконавчого збору.

Суд протокольними ухвалами від 17.07.2018 року клопотання ТОВ "Освіта Плюс" від 12.07.2018 року про залишення клопотання про опитування учасників справи як свідків, заяву свідка ОСОБА_3 без розгляду задовольнив; залучив приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Дебольську Вікторію Володимирівну в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів; клопотання позивача про витребування доказів задовольнив, розгляд справи у підготовчому засіданні відклав на 31.07.2018 року о 14 год. 30 хв.

ТОВ "ЛБІМНТУ" у поясненнях від 26.07.2018 року позовні вимоги заперечив, оскільки на час накладення відповідачем оскаржуваного арешту на майно ТОВ "ЛБІМНТУ", таке майно належало на праві власності ТОВ "Проінвестком", а тому арешт майна є неправомірним.

Крім того, ТОВ "ЛБІМНТУ" у заяві від 06.06.2018 року просить передати справу за належною територіальною юрисдикцією в порядку приписів ст. 27 ГПК України.

Суд протокольною ухвалою від 31.07.2018 року заяву ТОВ "ЛБІМНТУ" від 06.06.2018 року про передачу справи за належною територіальною юрисдикцією відхилив як необґрунтовану.

Згідно ч. 3 ст. 30 ГПК України спори, що виникають з приводу нерухомого майна, розглядаються господарським судом за місцезнаходженням майна або основної його частини.

Предметом спірного договору купівлі-продажу від 24.05.2016 року є нежитлове приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Протокольною ухвалою від 17.07.2018 року суд продовжив строк підготовчого засідання по 05.09.2018 року, розгляд справи у підготовчому засіданні відклав, ухвалою суду від 17.07.2018 року повідомлено сторони, що розгляд справи у підготовчому засіданні відбудеться 04.09.2018 року о 12 год. 00 хв.

У зв`язку з перебування судді-члена колегії Дем`як В.М. у відпустці, на підставі розпорядження в.о. керівника апарату №01-3/129 від 04.09.2018 року здійснено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями. Ухвалою суду від 04.09.2018 року справу прийнято до провадження в колегіальному складі суду: головуючий суддя Кравчук А.М., судді - Слободян О.Г., Якушева І.О.

Від Товариства з обмеженою відповідальністю "Освіта-Плюс" надійшло клопотання від 07.09.2018 року про залучення Товариства з обмеженою відповідальністю "ЗАРУМ", ОСОБА_2 та ОСОБА_4 до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів.

З огляду на те, що об`єкт нерухомості-нежитлове приміщення площею 645,50 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер 928451307101, що є предметом правочину, який оскаржується в рамках судової справи №903/294/18, переданий в іпотеку іпотекодержателю - Товариству з обмеженою відповідальністю "ЗАРУМ" за зобов`язаннями, що виникли між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 згідно договору позики №31/05-16 від 31.05.2016 року, наявність у вказаних осіб юридичного інтересу у даній справі, оскільки рішення у даній справі в майбутньому може вплинути на їх права чи обов`язки щодо однієї із сторін, а також враховуючи те, що у зв`язку з прийняттям судового рішення у даній справі їх може бути наділено новими правами чи покладено на них нові обов`язки, або змінено їх наявні права та/або обов`язки у майбутньому, суд протокольною ухвалою задовольнив заяву ТОВ "Освіта-Плюс" та в порядку, визначеному ст. 50 ГПК України, залучив Товариство з обмеженою відповідальністю "ЗАРУМ" (03150, м. Київ, вул. Анрі Барбюса, буд. 58/1, кв. 28, код ЄДРПОУ 41755478), ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ) та ОСОБА_4 ( АДРЕСА_3 ) до участі в справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів.

Протокольною ухвалою від 04.09.2018 року суд закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті 01.10.2018 року.

Враховуючи відсутність доказів повідомлення учасників справи про дату, час та місце розгляду справи, рівність всіх учасників судового процесу, суд, на підставі ст.ст. 120, 202, 234 ГПК України, протокольною ухвалою від 01.10.2018 року розгляд справи відклав. Ухвалою суду від 01.10.2018 року повідомлено сторони про відкладення розгляду справи по суті на 29.10.2018 року о 15 год. 00 хв.

17.10.2018 року на адресу суду надійшла заява ТОВ "Освіта Плюс" №91 від16.10.2018 року про вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно, а саме: нежитлове приміщення площею 645,50 кв.м. за адресою АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 928451307101.

Заява обґрунтована тим, що за наслідками укладення між ТОВ "Луцький БІМНТУ" та ТОВ "Проінвестком" оспорюваного у даній справі договору купівлі-продажу нежитлового приміщення від 24.05.2016 року, мала місце подальша передача приміщення площею 645,580 кв.м., реєстраційний номер 928451307101, що є предметом фіктивного правочину у рамках даної справи, в іпотеку ТОВ "Зарум" за зобов`язаннями, що виникли між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 згідно договору позики №31/05-16 від 31.05.2016 року. Можливе відчуження, передача спірного майна іншій особі може утруднити виконання рішення суду при задоволенні позову або зробити таке виконання неможливим.

Ухвалою суду від 19.10.2018 року заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Освіта Плюс" №91 від 16.10.2018 року про вжиття заходів забезпечення позову задоволено. Накладено арешт на нежитлове приміщення площею 645,50 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 928451307101.

У судовому засіданні 29.10.2018 року відповідач звернувся з клопотанням про зупинення провадження у справі, мотивуючи тим, що Господарським судом Волинської області була розглянута позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Освіта-Плюс» у справі № 903/439/18 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Луцький біотехнічний інститут Міжнародного науково-технічного університету» (відповідач-1), Товариства з обмеженою відповідальністю «Проінвестком» (відповідач-2), треті особи - Перший відділ державної виконавчої служби м. Луцька, приватний нотаріусу Київського міського нотаріального округу Дебольська В.В., ТОВ "Зарум", ОСОБА_2 , ОСОБА_4 про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_4 , загальною площею 2 542,7 кв. м., що посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дебольською В.В., та зареєстрований за №131, який укладено між відповідачем-1 та відповідачем-2. За результатами розгляду зазначеної справи рішенням Господарського суду Волинської області від 01.10.2018 року позов було задоволено, визнано недійсним договір купівлі-продажу від 24.05.2016 року нежитлового приміщення. Спір у наведеній вище справі № 903/439/18 є аналогічним спору у даній справі № 903/294/18, предметом обох справ є різні, проте однакові за змістом договори купівлі - продажу, що вчинені одними і тими самими особами (відповідачем 1 та відповідачем 2) за одних і тих самих обставин. В обох справах ТОВ «Освіта-Плюс» виступає позивачем та визначає аналогічні підстави для визнання недійсними обох оскаржуваних договорів. Таким чином, беручи до уваги факт аналогічності фактичних обставин по зазначених справах та факт аналогічної правової позиції сторін цих справ та доводів, з яких вони виходять обґрунтовуючи свої вимоги і заперечення в наведених справах, вважає за неможливе і недоцільне вирішення спору у справі №903/294/18 до вирішення в апеляційному господарському суді спору у справі № 903/439/18. Просить зупинити провадження у справі до розгляду та прийняття рішення Північно-західним апеляційним господарським судом за результатами розгляду апеляційної скарги на рішення Господарського суду Волинської області від 01.10.2018 у справі №903/439/18.

Суд протокольною ухвалою від 30.10.2018 року в задоволенні клопотання ТОВ «Луцький біотехнічний інститут Міжнародного науково-технічного університету» від 29.10.2018 року про зупинення провадження у справі до закінчення перегляду справи №903/439/18 в апеляційному порядку Північно-західним апеляційним господарським судом відмовив.

Відповідач у судовому засіданні звернувся із заявою від 29.10.2018 року про відвід колегії суддів Кравчук А.М., Слободян О.Г., Якушева О.І.

Заява обґрунтована тим, що колегією суддів призначено справу до розгляду в судовому засіданні незважаючи на оскарження в апеляційному порядку рішення в аналогічній справі №903/439/18. Про призначення справи до розгляду дізнався з реєстру судових рішень, перед днем слухання справи.

Ухвалою суду від 30.10.2018 року провадження у справі №903/294/18 зупинено до вирішення питання про відвід колегіальному складу суду: головуючий суддя - Кравчук А.М., судді - Слободян О.Г., Якушева І.О.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 31.10.2018р. розгляд заяви про відвід колегіального складу суду було розподілено судді Войціховському В.А.

Ухвалою суду від 31.10.2018 року у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Луцький біотехнічний інститут Міжнародного науково-технічного університету" про відвід колегіального складу суду: головуюча суддя Кравчук А.М., судді Слободян О.Г., Якушева І.О. від участі у розгляді справи №903/294/18 відмовлено.

У зв`язку з перебуванням судді Слободян О.Г. у відпустці протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.11.2018 року суддю Слободян О.Г. замінено на суддю Костюк С.В.

Ухвалами суду від 06.11.2018 року справу № 903/294/18 прийнято до провадження в колегіальному складі суду: головуючий суддя Кравчук А.М., судді - Костюк С.В, Якушева І.О.; провадження у справі №903/294/18 поновлено, визначено розгляд справи по суті проводити спочатку, судове засідання щодо розгляду справи по суті призначено 04.12.2018 року на 12:00 год.

04.12.2018 року на адресу суду надійшла заява ТОВ "Промінвестком" про відвід суддів у справі Кравчук А.М., Слободян О.Г., Якушевої І.О.

Заява обгрунтована тим, що товариством до Північно-західного апеляційного господарського суду подано апеляційну скаргу на ухвалу суду Господарського суду Волинської області від 19.10.2018 року про вжиття заходів забезпечення позову, яка призначена судом апеляційної інстанції 04.12.2018 року о 15 год. 00 хв. Не зважаючи на це Господарським судом Волинської області у складі колегії суддів Кравчук А.М., Слободян О.Г., Якушева І.О. продовжено розгляд справи №903/294/18 та призначено судове засідання на 04.12.2018 року о 12 год. 00 хв. Про наведену обставину товариству стало відомо 03.12.2018 року з інформаційного центру Господарського суду Волинської області. Таким чином, факт ухвалення рішення про забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно ТОВ "Промінвестком" в межах немайнового спору та подальше вирішення спору не зважаючи на оскарження відповідного судового рішення викликають сумніви у товариства щодо неупередженості та об`єктивності суддів, які розглядають справу.

Ухвалою суду від 04.12.2018 року провадження у справі №903/294/18 зупинено до вирішення питання про відвід колегіальному складу суду: головуючий суддя - Кравчук А.М., судді - Слободян О.Г., Якушева І.О.

Ухвалою суду від 05.12.2018 року заяву ТзОВ "Проінвестком" за вх.№01-142/11/18 від 04.12.2018р. про відвід колегії суддів у складі: Кравчук А. М., Слободян О. Г., Якушевої І. О. від участі у розгляді справи № 903/294/18 залишено без задоволення.

Ухвалою суду від 10.12.2018 року провадження у справі №903/294/18 поновлено, судове засідання щодо розгляду справи по суті призначено "10" січня 2019 р. на 14:30 год.

10.01.2019 року на адресу суду надійшло клопотання ТОВ "Освіта-Плюс" Терлецького О.М. про розгляд справи без участі представників позивача.

ТОВ "ЛБІ МНТУ" у клопотанні від 10.01.2019 року розгляд справи просить відкласти у зв`язку з хворобою представника, відсутністю можливості визначити та направити у відрядження нового представника.

Згідно ч.ч. 2-3 ст. 169 ГПК України заяви, клопотання і заперечення подаються в письмовій або усній формі. У випадках, визначених цим Кодексом, або на вимогу суду заяви і клопотання подаються тільки в письмовій формі. Заяви, клопотання і заперечення подаються та розглядаються в порядку, встановленому цим Кодексом. У випадках, коли цим Кодексом такий порядок не встановлений, він встановлюється судом.

Письмові заяви, клопотання підписуються заявником чи його представником (ч. 2 ст. 170 ГПК України).

Згідно ч. 1 ст. 56 ГПК України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь в судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.

Представником у суді може бути адвокат або законний представник (ст. 58 ГПК України).

Повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (ч. 4 ст. 60 ГПК України).

Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Згідно з абз. 1, п.11, п.16-1 розділу XV "Перехідні положення" Конституції України, представництво відповідно до пункту 3 частини першої статті 131-1 та статті 131-2 цієї Конституції виключно прокурорами або адвокатами у Верховному Суді та судах касаційної інстанції здійснюється з 1 січня 2017 року; у судах апеляційної інстанції - з 1 січня 2018 року; у судах першої інстанції - з 1 січня 2019 року.

Докази отримання ОСОБА_5 , ОСОБА_6 свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю в матеріалах справи відсутні.

Таким чином, клопотання представника ТОВ "Освіта-Плюс" ОСОБА_5 , ТОВ "ЛБІ МНТУ" ОСОБА_6 . судом не беруться до уваги.

Сторони правом участі у судовому засіданні не скористалися, повноважних представників не направили, хоч були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи.

Згідно ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

В силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, 1950 року, учасником якої є Україна, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору (§ 66-69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

Враховуючи, що норми ст. 74 ГПК України щодо обов`язку суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п. 4 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що ним, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та вважає за необхідне розгляд справи проводити за наявними в ній матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, господарський суд, -

в с т а н о в и в:

10.05.2005 року між ТзОВ Луцький біотехнічний інститут Міжнародного науково-технічного університету та Волинським обласним благодійним фондом Ліки укладений договір пожертви, посвідчений приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Дунаєвою Ю. О., зареєстрований у реєстрі нотаріальних дій за № 665.

02.08.2006 року між Волинським обласним благодійним фондом Ліки та Товариством з обмеженою відповідальністю Освіта-Плюс укладений договір купівлі - продажу, посвідчений приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Грушицькою В. В., зареєстрований у реєстрі нотаріальних дій за № 3518.

Вказані договори засвідчували перехід права власності на об`єкт нерухомості за адресою АДРЕСА_1 , площею 645,5 кв.м.

Рішенням Господарського суду Волинської області від 28.08.2012 року у справі №5004/726/12 вищевказані договори визнано недійсними та визнано за ТОВ Луцький біотехнічний інститут Міжнародного науково-технічного університету право власності на нежитлове приміщення, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , площею 645,5 кв.м.

Рішення суду набрало законної сили 03.12.2012 року.

Рішенням Господарського суду Волинської області від 16.11.2015 року №903/914/15, залишеним в силі постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 22.03.2016 року, стягнуто з ТОВ Луцький біотехнічний інститут Міжнародного науково - технічного університету на користь ТОВ "Освіта-Плюс" 968 326 грн. 00 коп., 19 366 грн. 52 коп. витрат по сплаті судового збору, а всього: 987 692 грн. 52 коп.

На виконання рішення та постанови видано наказ суду №903/914/15-1 від 04.04.2016 року.

Відповідно до ч. 4. ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Згідно вступної частини рішення Господарського суду Волинської області від 16.11.2015 року №903/914/15, постанови Рівненського апеляційного господарського суду від 22.03.2016 року вбачається, що при оголошенні судами результативної частини судових рішень був присутній представник ТОВ Луцький біотехнічний інститут Міжнародного науково - технічного університету .

08.04.2016 року відкрито виконавче провадження №50739235 по виконанню наказу суду №903/914/15-1 від 04.04.2016 року.

17.05.2016 року ТОВ Луцький біотехнічний інститут Міжнародного науково - технічного університету отримана постанова першого відділу ДВС Луцького міського управління юстиції про відкриття виконавчого провадження, про що свідчить зворотне поштове повідомлення про вручення рекомендованого листа, долучене до матеріалів справи (том 1, а.с. 98).

23 травня 2016 року державним виконавцем Першого відділу ДВС Луцького МУЮ Радчук Л.А. були винесені постанови про арешт коштів та майна боржника - ТОВ "Луцький біотехнічний інститут Міжнародного науково - технічного університету" та оголошення заборони на відчуження майна (том 1, а.с. 99-100).

Арешт на нерухоме майно в межах суми боргу 987 692 грн. 52 коп. зареєстровано 16.06.2016 року.

23.05.2016 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу на підставі рішення суду від 28.08.2012 року у справі 5004/726/12 зареєстровано за ТОВ Луцький біотехнічний інститут Міжнародного науково-технічного університету право власності на нежитлове приміщення, площею 645,5 кв.м., розташоване за адресою: АДРЕСА_5 Луцьк АДРЕСА_1 .

24.05.2016 року між ТОВ Луцький біотехнічний інститут Міжнародного науково-технічного університету та ТОВ Проінвестком підписано договір купівлі-продажу та акт прийому-передачі приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Договір посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дебольською Вікторією Володимирівною та зареєстрований в реєстрі за №128.

02.06.2016 року об`єкт нерухомості - нежитлове приміщення площею 645,5 кв.м. за адресою АДРЕСА_1 , реєстраційний номер 928451307101, що є предметом правочину який оскаржується, переданий в іпотеку іпотекодержателю - ТОВ ЗАРУМ за зобов`язаннями, що виникли між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 згідно договору позики №31/05-16 від 31.05.2016. Договір іпотеки посвідчений 02.06.2016 року та зареєстрований в реєстрі за №164.

24.05.2016 року між ТОВ Луцький біотехнічний інститут Міжнародного науково-технічного університету та ТОВ Проінвестком підписано договір купівлі-продажу та акт прийому-передачі приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 , прощею 2542,7 кв.м.. Договір посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дебольською Вікторією Володимирівною та зареєстрований в реєстрі за №131.

Зазначене приміщення не є предметом розгляду у даній справі, проте засвідчує факт вибуття в той же самий день із власності ТОВ Луцький біотехнічний інститут Міжнародного науково-технічного університету ще одного об`єкта нерухомості.

У зв`язку із неможливістю виконати рішення суду в рамках виконавчого провадження №50739235 у справі №903/914/15 за позовом ТОВ Освіта Плюс до ТОВ Луцький біотехнічний інститут Міжнародного науково - технічного університету про стягнення 987 692 грн. 52 коп., ТОВ Освіта Плюс звернулось із позовом про визнання недійсним фіктивного договору купівлі-продажу від 24.05.2016 року нежитлового приміщення, загальною площею 645,5 кв.м., реєстраційний номер в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно №928451307101, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , який укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю Луцький біотехнічний інститут Міжнародного науково-технічного університету та Товариством з обмеженою відповідальністю Проінвестком , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дебольською Вікторією Володимирівною та зареєстрований в реєстрі за №131.

Згідно ст.1 ЗУ Про виконавче провадження виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів та посадових осіб,визначених у цьому Законі,що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які проводяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами.

Стаття 129-1 Конституції України містить норму, згідно якої, держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Підставою звернення до суду в даній судовій справі став факт невиконання (неможливості виконання) рішення суду в рамках виконавчого провадження №50739235 у справі №903/914/15 за позовом ТОВ Освіта Плюс до ТОВ Луцький біотехнічний інститут Міжнародного науково - технічного університету про стягнення 987 692 грн. 52 коп.

Причиною неможливості виконання рішення суду у справі №903/914/15 є відсутність майна, на яке можливо звернути стягнення.

Відповідачі 24.05.2016 року будучи ознайомлені зі вступною та резолютивною частинами рішення Господарського суду Волинської області від 16.11.2015 року по справі №903/914/15, постанови Рівненського апеляційного господарського суду від 22.03.2016 року, будучи повідомлені 17.05.2016 року про відкриття 08.04.2016 року виконавчого провадження №50739235, здійснили відчуження об`єктів нерухомості, а саме нежитлового приміщення, загальною площею 2542,7 кв.м., реєстраційний номер в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно №652836207101, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 та нежитлового приміщення площею 645,5 кв.м., розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно №928451307101, що призвело до фактичної неможливості виконання рішення суду №903/914/15.

Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Згідно ч.5 ст. 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним (ст. 234 ЦКУ).

Як слідує з правового висновку у постанові ВСУ по справі № 6-1873цс16 від 19 жовтня 2016 року основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину. Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п`ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.

Таким чином, Верховний Суд України визначив три самостійних одна від одної обставини, за наявності яких договір є фіктивним, а саме: введення в оману, свідомий намір не виконати зобов`язання та приховування справжніх намірів.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 ЦКУ).

Згідно ст. 691 ЦКУ покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно ст. 692 ЦКУ покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Тобто, законодавець визначив одну з головних умов договору купівлі-продажу - це оплата вартості майна після його одержання.

Оспорюваний договір укладено 24.05.2016 року.

Згідно п. 2 оскаржуваного договору за погодженням сторін продаж об`єкту вчинено за 289 069 грн. 95 коп. без ПДВ. Покупець зобов`язується оплатити наведену вище суму до 24.05.2017 року.

Ухвалою від 17.07.2018 року у відповідачів витребовувались відомості, зокрема, платіжні доручення, які підтверджують розрахунок за оскаржуваним договором.

Відповідачі платіжні доручення не надали та не підтвердили факт розрахунку за оскаржуваним договором.

ТОВ Луцький біотехнічний інститут Міжнародного науково-технічного університету не надав доказів звернення до суду за стягненням заборгованості по оскаржуваному договору.

Отже, покупцем не виконано обов`язку, визначеного ст.ст. 691 та 692 ЦКУ щодо оплати чи вчинення за свій рахунок дій, необхідних для здійснення платежу, а продавцем не вчинено дій щодо витребування у покупця коштів за проданий об`єкт нерухомості.

Об`єкт нерухомості - нежитлове приміщення площею 645,5 кв.м. за адресою АДРЕСА_1 , реєстраційний номер 928451307101, що є предметом правочину, який оскаржується, переданий в іпотеку іпотекодержателю - ТОВ ЗАРУМ за зобов`язаннями, що виникли між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 згідно договору позики №31/05-16 від 31.05.2016. ОСОБА_4 є боржником ОСОБА_2 згідно договору позики №31/05-16 від 31.05.2016 на суму 100 000 000 грн.

Згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань ОСОБА_4 є керівником ТзОВ Проінвестком та його одноособовим засновником.

Тобто, суд, не ставлячи під сумнів правомірність та реальність вчиненого правочину позики, засвідчує, що отримавши кошти в позику ОСОБА_4 мав реальну можливість зарахувати кошти на рахунок ТзОВ Проінвестком шляхом збільшення статутного фонду чи надання фінансової допомоги власно створеній юридичній особі, чи вчинення будь-якого іншого законом дозволеного правочину для підтвердження факту переказу коштів на рахунок ТзОВ Проінвестком , чим міг створити всі умови для здійснення розрахунку за отриманий об`єкт нерухомості, що не було здійснено.

Про відсутність наміру сплачувати кошти за рішенням суду №903/957/16 заявив представник ТОВ "ЛБІ МНТУ" у судовому засіданні 06.02.2018 року.

Згідно п.3.11. постанови Пленуму ВГСУ №11 від 29.05.13 року Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними фіктивний правочин (стаття 234 ЦК України) є недійсним незалежно від мети його укладення, оскільки сторони не мають на увазі настання правових наслідків, що породжуються відповідним правочином. Таким може бути визнаний будь-який правочин, в тому числі нотаріально посвідчений. Якщо сторонами не вчинено ніяких дій на виконання фіктивного правочину, господарський суд приймає рішення лише про визнання фіктивного правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі коли на виконання правочину було передано якесь майно, такий правочин не може розцінюватися як фіктивний. Саме лише невчинення сторонами тих чи інших дій на виконання правочину не означає його фіктивності. Визнання фіктивного правочину недійсним потребує встановлення господарським судом умислу його сторін. З урахуванням того, що фіктивний правочин не спрямований на набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов`язків, він не створює цивільно-правових наслідків незалежно від того, чи він був визнаний судом недійсним. У розгляді відповідних справ суд має враховувати, що ознака фіктивності має бути притаманна діям усіх сторін правочину. Якщо хоча б одна з них намагалася досягти правового результату, то даний правочин не може визнаватися фіктивним. Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що всі учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент його вчинення.

При встановленні факту фіктивності правочину позивач повинен довести, а суд встановити умисел сторін, чи були здійснені будь які дії чи намагання сторін, спрямовані на досягнення правового результату.

Відповідачі, усвідомлюючи характер своїх дій (передача один одному шляхом купівлі-продажу об`єкт нерухомості), передбачили наслідки дій (залишення без ліквідного майна боржника по справі №903/914/15 за позовом ТОВ Освіта Плюс до ТОВ Луцький біотехнічний інститут Міжнародного науково - технічного університету ) та бажали настання таких наслідків (ТОВ ПРОІНВЕСТКОМ не оплачує за отримане майно, а ТОВ ЛБІ МНТУ фактично не матиме ні коштів, ні майна для задоволення вимог кредитора).

Умисел як ставлення до діяння характерний не юридичній особі, а фізичній особі, яка представляє згідно закону інтереси юридичної особи, тому факт доведення умислу, на чому наполягає ВГСУ у п.3.11. постанови №11 від 29.05.13 року, зводиться до аналізу не лише правочинів, договорів чи бухгалтерських документів, які є основою в доказовій базі господарського процесу, а й до аналізу будь-яких інших даних, доказів, які б містили інформацію про думки та мислення особи, її бажання та мотиви вчиненого.

Враховуючи відсутність доказів оплати по оскаржуваному договору, претензій чи судових справ щодо стягнення заборгованості, ознайомлення відповідачів із судовими рішеннями та наявним відкритим виконавчим провадженням, наявність реальної можливості у власника ТОВ ПРОІНВЕСТКОМ здійснити розрахунок за отримане приміщення, яке в тому числі здане в іпотеку від імені відповідача, інших судових спорів щодо оскарження вчинених відповідачами правочинів щодо відчуження майна, які фактично пов`язані одним умислом та вчинені одночасно, суд дійшов висновку про реальну наявність умислу в діях відповідачів, що правочин вчинений без мети реального настання правових наслідків, зокрема, отримання оплати по договору, що є обов`язковою умовою договору купівлі продажу в силу ст.ст. 655, 691, 692 ЦКУ, з метою невиконання рішення суду у справі №903/914/15.

ТОВ ЛБІ МНТУ у відзиві зазначає, що сторонами по оскаржуваному правочину здійснено передання нерухомого майна згідно акту приймання-передачі майна. Посилається на постанову Верховного Суду 27.02.2018 року у справі №910/9195/17 та акцентує увагу на тому, що у разі коли на виконання правочину було передано якесь майно, такий правочин не може розцінюватися як фіктивний.

Проте, у вказаній постанові Верховний Суд також зазначає таке: Саме лише невчинення сторонами тих чи інших дій на виконання правочину не означає його фіктивності. Визнання фіктивного правочину недійсним потребує встановлення господарським судом умислу його сторін. З урахуванням того, що фіктивний правочин не спрямований на набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов`язків, він не створює цивільно-правових наслідків незалежно від того, чи він був визнаний судом недійсним. У розгляді відповідних справ суд має враховувати, що ознака фіктивності має бути притаманна діям усіх сторін правочину. Якщо хоча б один із них намагався досягти правового результату, то даний правочин не може визнаватися фіктивним. Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що всі учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент його вчинення.

Саме по собі посвідчення нотаріусом договору купівлі-продажу майна та передання сторонами цього майна по акту приймання-передачі є лише однією частиною оскаржуваного двостороннього правочину, проте, не завершує його в цілому.

Для завершення правочину сторонам слід здійснити оплату по договору в спосіб, визначений чинним законодавством, причому якби хоч одна зі сторін намагалась досягти правового результату в частині оплати шляхом, наприклад, внесення коштів на депозит нотаріусу чи подання позову про стягнення заборгованості за правочином у період з моменту вчинення до подання позову позивачем у даній справі, то були б підстави вважати бажання сторін настання реальних правових результатів по вчиненому правочину. Проте, таких дій відповідачі не вчинили.

Таким чином, висновок щодо фіктивності правочину є обґрунтованим.

Твердження ТОВ ЛБІ МНТУ , що самим фактом укладення оскаржуваного договору ТОВ ЛБІ МНТУ засвідчило та реалізувало намір здійснити відчуження відповідного майна та отримати за нього кошти, а ТОВ ПРОІНВЕСТКОМ засвідчило та реалізувало намір придбати у власність відповідне майно судом не приймається.

У судовій практиці Верховного Суду України, викладеній в постановах від 09.08.2017 у справі №359/1654/15-ц, від 18.01.2017 року у справі №554/410/15-ц, від 01.02.2017 у справі №175/1274/15-ц, зазначено, що сторона у справі в подібних правовідносинах була обізнана про судове рішення про стягнення з нього заборгованості на користь іншої сторони, отже, могла передбачити негативні наслідки для себе у випадку виконання судового рішення шляхом звернення стягнення на це нерухоме майно. Установивши ці обставини, судам необхідно перевірити, чи передбачали сторони реальне настання правових наслідків, обумовлених спірними правочинами; чи направлені дії сторін договорів на фіктивний перехід права власності на нерухоме майно з метою приховати це майно від виконання в майбутньому за його рахунок судового рішення про стягнення грошових коштів, зокрема, чи продовжувала сторона фактично володіти та користуватися цим майном.

Згідно реєстру виданих ліцензій на здійснення освітньої діяльності у сфері освіти за адресою м. Луцьк, вул. Сагайдачного, 6, освітню діяльність здійснює Волинський коледж Приватного вищого навчального закладу Міжнародний науково-технічний університет імені академіка Юрія Бугая .

Згідно даних Інтернет-ресурсу Волинської обласної державної адміністрації від 09 липня 2018 № 415 головою ОДА підписано розпорядження № 415 Про переоформлення ліцензії на провадження освітньої діяльності у сфері загальної середньої освіти, на безстрокову , яким переоформлено за заявою ліцензіата ліцензію Приватному вищому навчальному закладу "Міжнародний Науково-технічний університет імені академіка Юрія Бугая" (для Волинського коледжу при приватному вищому навчальному закладі "Міжнародний науково-технічний університет імені академіка Юрія Бугая") на право провадження освітньої діяльності у сфері повної загальної середньої освіти з ліцензованим обсягом 130 осіб, яка мала обмежений термін дії, на безстрокову.

За адресою АДРЕСА_1 , знаходиться гуртожиток Волинського коледжу Приватного вищого навчального закладу Міжнародний науково-технічний університет імені академіка Юрія Бугая , що підтверджується відомостями з Інтернет-ресурсу https://istu.edu.ua/koledzh/pravila-priiomu-do-volinskogo-koledzhu-pvnz-mntu-u-2018-roci/ про вступну кампанію 2018.

Згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань Приватний вищий навчальний заклад "Міжнародний науково-технічний університет імені академіка Юрія Бугая" містить в переліку засновників ОСОБА_7 .

Вказані вище фізична та юридична особи є співзасновниками відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю Луцький біотехнічний інститут Міжнародного науково-технічного університету : ОСОБА_8 Адольфівна з розміром внеску до статутного фонду 2487897.00 грн. та Приватний вищий навчальний заклад Міжнародний науково-технічний університет імені академіка Юрія Бугая з розміром внеску до статутного фонду 743138.00 грн.

Таким чином, суд дійшов висновку, що засновники відповідача ТОВ ЛБІ МНТУ продовжують в повній мірі користуватись проданим майном згідно оскаржуваного правочину, здійснюючи там освітню діяльність під виглядом інших юридичних осіб, а продаж майна в користь ТОВ ПРОІНВЕСТКОМ не був спрямований на повну та безумовну втрату права користування майном, яке є складовою частиною права власності в силу ст. 317 ЦКУ.

Твердження ТОВ ЛБІ МНТУ щодо відсутності умислу не приймається до уваги, так як така правова категорія як умисел полягає у виявленні справжніх мотивів, які побудили сторону на вчинення того чи іншого правочину.

Увесь спір зводиться до одного факту, що позивач бажає задовольнити свої вимоги щодо відшкодування витрачених коштів на придбання приміщення, яке в подальшому рішенням суду було повернуте первісному власнику, а первісний власник не бажає оплачувати ці кошти, так як вважає, що вони належали ТОВ ЛБІ МНТУ .

ТОВ ЛБІ МНТУ зазначає, що позивач не є стороною оскаржуваного правочину, а отже цей правочин не стосується майна позивача або його майнових чи немайнових прав.

З огляду на п.5, п.15 постанови Пленуму Верховну Суду України від 06.11.2009 року Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними вказівка в ч.3 ст.215 ЦК на те, що правочин може бути визнаний судом недійсним не лише за позовом однієї із сторін договору, а й за позовом заінтересованої особи, стосується тих випадків, коли заінтересована особа домагається відновлення порушеного договором її права, не вимагаючи повернення їй переданого на виконання цього договору майна, а вимагаючи повернути сторони договору до первісного стану.

Позивач не вимагає повернення йому переданого на виконання цього договору майна, а вимагає повернути сторони договору до первісного стану, з метою реального виконання рішення суду по справі №903/914/15 за позовом ТОВ Освіта Плюс до ТОВ Луцький біотехнічний інститут Міжнародного науково - технічного університету .

У п.2.5.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 25.03.2011 року Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними зазначено, що необхідно з урахуванням приписів статті 215 ЦК України та статті 207 ГК України розмежовувати види недійсності правочинів, а саме: нікчемні правочини, недійсність яких встановлена законом (наприклад, частина перша статті 220, частина друга статті 228 ЦК України, частина друга статті 207 ГК України, стаття 13 Закону України "Про створення вільної економічної зони "Крим" та особливості здійснення економічної діяльності на тимчасово окупованій території України"), і оспорювані, які можуть бути визнані недійсними лише в судовому порядку за позовом однієї з сторін, іншої заінтересованої особи, прокурора (зокрема, частина перша статті 227, частина перша статті 229, частина перша статті 230, частина перша статті 232 ЦК України, частина перша статті 207 ГК України)

Окрім того, Верховний Суд у постанові по справі №6-2552 від 18.01.2017 року зазначив, що : Згідно із частинами другою та третьою статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Загальним правовим наслідком недійсності правочину (стаття 216 ЦК України) є реституція, яка застосовується як належний спосіб захисту цивільного права та інтересу за наявності відносин, які виникли у зв`язку із вчиненням особами нікчемного правочину та внаслідок визнання його недійсним. При цьому правом оспорювати правочин і вимагати проведення реституції ЦК України наділяє не лише сторону (сторони) правочину, але й інших, третіх осіб, що не є сторонами правочину, визначаючи їх статус як заінтересовані особи (статті 215, 216 ЦК України).

У справі №6-605 цс16 (постанова від 25 травня 2016 року) Верховний Суд України висловив правову позицію, що з огляду на зазначені приписи, правила статей 15, 16 ЦК України, а також статей 1, 2-4, 14, 215 ЦПК України кожна особа має право на захист, у тому числі судовий, свого цивільного права, а також цивільного інтересу, що загалом може розумітися як передумова для виникнення або обов`язковий елемент конкретного суб`єктивного права, як можливість задовольнити свої вимоги за допомогою суб`єктивного права та виражатися в тому, що особа має обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності/відсутності цивільних прав або майна в інших осіб. Таким чином, оспорювати правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була стороною правочину, на час розгляду справи судом не має права власності чи речового права на предмет правочину та/або не претендує на те, щоб майно в натурі було передано їй у володіння. Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним (частина третя статті 215 ЦК України), спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

Від повернення предмету правочину, який перебував у власності ТОВ ЛБІ МНТУ , до первинного правового становища, залежатиме подальша можливість законної реалізації позивачем свого права на отримання присудженого згідно рішення суду, а отже права позивача в дійсності є порушеними та піддягають судовому захисту.

Твердження ТОВ ЛБІ МНТУ щодо відсутності заборон в реєстрі спростовується таким.

23.05.2016 року державним виконавцем в рамках виконавчого провадження №50739235 винесено постанову про арешт майна ТОВ Луцький біотехнічний інститут Міжнародного науково-технічного університету .

24.05.2016 року між ТОВ Луцький біотехнічний інститут Міжнародного науково-технічного університету та ТОВ Проінвестком підписано Договір купівлі-продажу та акт прийому-передачі приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

У відповідності до ч.3 ст. 5 ЦКУ якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

У відповідності до ч.3 ст. 3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Таким чином, до вказаних правовідносин слід застосовувати Закон України Про виконавче провадження , який був чинний на момент вчинення відповідних дій.

Станом на 23.05.2016 року був чинним Закон України Про виконавче провадження від 21 квітня 1999 року №606-XIV, в діючій станом на 28.12.2015 року редакції згідно ЗУ Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв`язку з прийняттям Закону України "Про Національну поліцію" від 23 грудня 2015 року № 901-VIII. Наступні зміни Закону України Про виконавче провадження внесені 11.06.2016 року Законом України від 10 листопада 2015 року №772-VIII Про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів .

В період 23 - 24.05.2016 року був чинним Закон України Про виконавче провадження від 21 квітня 1999 року №606-XIV у редакції станом на 28.12.2015 року.

Згідно ч.ч.1 та 2 ст. 57 ЗУ Про виконавче провадження від 21 квітня 1999 року арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження. Постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження виноситься державним виконавцем не пізніше наступного робочого дня після закінчення строку для самостійного виконання рішення (якщо така постанова не виносилася під час відкриття виконавчого провадження) та не пізніше наступного робочого дня із дня виявлення майна.

Згідно ч.3 ст. 57 ЗУ Про виконавче провадження постановами, передбаченими частиною другою цієї статті, може бути накладений арешт у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій та застосованих державним виконавцем штрафів, на все майно боржника або на окремі предмети. Копії постанови, якою накладено арешт на майно боржника та оголошено заборону на його відчуження, державний виконавець надсилає органам, що здійснюють реєстрацію майна або ведуть реєстр заборони на його відчуження.

Згідно ч.6 ст. 57 ЗУ Про виконавче провадження порушення заборони державного виконавця розпоряджатися або користуватися майном, на яке накладено арешт, тягне за собою передбачену законом відповідальність зберігача майна.

Зі змісту статті 57 ЗУ Про виконавче провадження слідує, що державний виконавець на момент винесення постанови про арешт від 23 травня 2016 року не наділений повноваженнями щодо проведення державної реєстрації заборони на відчуження нерухомого майна, а лише здійснює надсилання постанови про арешт майна відповідному суб`єкту права державної реєстрації.

У постанові Верховного Суду України від 18 січня 2017 року у справі N 6-2552цс16 зазначено: Той факт, що встановлені ухвалою суду про забезпечення позову обмеження не були зареєстровані у відповідному державному реєстрі, ведення якого передбачено Законом України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , не може слугувати підставою для висновку про відсутність таких обмежень і про те, що відповідач має право вільно розпоряджатися нерухомим майном, якщо про встановлену судом заборону відчужувати майно відповідачу було відомо .

В ухвалі від 17 липня 2013 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ (справа № 6-21250 св 13) дійшов висновку, що забезпечення судом позову у виді накладення арешту на об`єкт нерухомого майна означає, що цей об`єкт набуває правового режиму обмеженого в цивільному обороті. В тому разі, коли під час дії заборони відбувається відчуження такого майна особою, обізнаною про накладення арешту на майно, відповідний правочин може визнаватися недійсним і є таким, що порушує публічний порядок. При цьому не має правового значення і не може бути перешкодою для визнання договору недійсним той факт, що ухвала суду про накладення арешту не була зареєстрована відповідно до Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень .

В ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 грудня 2013 року (справа № 35523 св 13) суд касаційної інстанції зробив висновок, що укладення договору про відчуження незакінченого будівництвом будинку під час дії судової заборони на його відчуження (арешту) порушує публічний порядок, не залежно від того, що інформація про арешт була відсутня у відповідному державному реєстрі. При цьому оспорювати такий договір мають право не тільки його сторони, але й інша, заінтересована особа, якщо права цієї особи можуть бути захищені в спосіб визнання правочину недійсним.

Згідно з ухвалою від 25 грудня 2013 року (справа № 6-37238 св 13) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ виходив із того, що договори купівлі-продажу квартири, укладені під час строку дії ухвали суду про заборону відчуження квартири, є такими, що не відповідають вимогам закону, і можуть визнаватися недійсними. При цьому вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що відсутність реєстрації у відповідному державному реєстрі арешту, накладеного постановою державного виконавця від 23 травня 2016 року, не свідчить про відсутність таких обмежень, право відповідача вільно розпоряджатися нерухомим майном.

Наявність відкритого виконавчого провадження, наявність факту повідомлення про відкриття такого виконавчого провадження та наявність постанови про арешт майна свідчить про те, що ТОВ Луцький біотехнічний інститут Міжнародного науково-технічного університету здійснило відчуження нерухомого майна згідно оскаржуваного правочину будучи обізнаним про процедуру примусового виконання рішення суду, усвідомлюючи, що відчуження унеможливить виконання рішення суду.

Відповідно до ст.1, п.1 ст.6 Конвенції "Про захист прав людини і основоположних свобод", ст.1 Першого протоколу до Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У постанові по справі №13/357 від 11.09.2017 року Верховний суд України зазначив, що рішенням ЄСПЛ установлено порушення національним судом п.1 ст.6 Конвенції щодо права підприємства-заявника на доступ до суду, оскільки ВГС при розгляді повторної касаційної скарги виявив надмірний формалізм, повертаючи скаргу без розгляду у зв`язку з пропуском строку, встановленого для її подання, без клопотання про відновлення цього строку і безпідставно не дав оцінки супровідному листу підприємства-заявника, в якому містилося клопотання про продовження відповідного строку і розгляд по суті касаційної скарги.

У постанові Верховного Суду від 12 квітня 2018 року №915/47/16 зазначено, що у зв`язку з ідентичністю предмету, підстав позовів та сторін у зазначених двох справах та, враховуючи положення ГПК України щодо неможливості розгляду спору за наявності рішення суду між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, з яким погодився суд апеляційної інстанції, про припинення провадження у цій справі на підставі пункту 2 частини першої статті 80 ГПК України.

Верховний Суд визначив тріаду ідентичності предмету, підстав позовів та сторін.

Матеріалами справи спростовуються висновки ТОВ "ЛБІ МНТУ" щодо ідентичності підстав позову у даній справі та справі №903/457/16.

Станом на дату винесення рішення у справі №903/457/16 - 27.09.2016 року та перегляду рішення апеляційною інстанцією 21.11.2016 року у ТОВ ПРОІНВЕСТКОМ не настав обов`язок здійснити оплату придбаного товару, у ТОВ ЛБІ МНТУ не було права вимагати таких дій. Зазначені права та обов`язки виникли 25.05.2017 року, так як строк оплати по оскаржуваному договору встановлений до 24.05.2017 року.

Зазначена обставина, факт виконання обов`язків чи факт вчинення дій (намагання вчинити дії) підлягає вивченню судом, так як це не було і не могло бути досліджено в попередній судовій справі.

Предмет позову у справі №903/457/16 не стосується фіктивності договору. Суб`єктний склад у справах не ідентичний.

Досягнувши певного результату в частині відмови в задоволенні позову по справі №903/457/16, відповідачі зобов`язані були вжити відповідних дій, що свідчили б про реальні наміри створити правові наслідки вчинення оспорюваного правочину, зокрема, здійснити оплату для подальшого спрямування коштів на погашення заборгованості перед стягувачем.

Відповідач ТОВ ЛБІ МНТУ будучи пов`язаним афілійованими особами з Приватним вищим навчальним закладом Міжнародний науково-технічний університет імені академіка Юрія Бугая продовжує використання об`єкта нерухомості, який є предметом оспорюваного правочину, що не було предметом дослідження у справі №903/457/16.

Враховуючи вищевикладене, доводи позивача, що спірна угода укладена з метою приховання спірного майна від органів державної виконавчої служби та ухилення від виконання рішення суду щодо стягнення з ТОВ "Промінвестком" на його користь грошових коштів, тобто, фактично на порушення одного з фундаментальних принципів судочинства відповідно до Конституції України та необхідної складової "права на справедливий суд" в розумінні Європейського Суду з прав людини, дослідивши подані сторонами на підтвердження чи заперечення фіктивності оспорюваного договору докази, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог та визнання недійсним договору від 24.05.2016 року купівлі-продажу приміщення, загальною площею 645,5 кв.м., реєстраційний номер в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно №928451307101, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю Луцький біотехнічний інститут Міжнародного науково-технічного університету (код ЄДРПОУ 31572252) та Товариством з обмеженою відповідальністю Проінвестком (код ЄДРПОУ 35482021), посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дебольською Вікторією Володимирівною та зареєстрованого в реєстрі за №128.

Аналогічна правова позиція щодо аналогічного спору викладена у постанові Північно-західного апеляційного господарського суду №903/439/18 від 08.01.2019 року.

У відповідності до ст.8 Конституції України норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Отже, суд не може обмежити право позивача на повторне звернення до суду за захистом своїх прав лише з питань формальної схожості позовів, проте, реальної їх відмінності, зокрема, в частині дослідження нових обставин та наявності іншого правового обґрунтування позову.

У п.12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 року №14 Про судове рішення у цивільній справі зазначено, що в мотивувальній частині кожного рішення у разі необхідності мають бути посилання на Конвенцію та рішення Європейського суду, які згідно з Законом №3477 Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини є джерелом права і підлягають застосуванню в такій справі .

Так, у Рішенні Руїз Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 Європейський Суд з прав людини нагадав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються; межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватись в світлі обставин кожної справи.

Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях, аналізуючи національні системи правового захисту на предмет дотримання права на ефективність внутрішніх механізмів в аспекті забезпечення гарантій, визначених ст. 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, вказував, що для того, щоб бути ефективним, засіб захисту має бути незалежним від будь-якої вжитої на розсуд державних органів дії, бути безпосередньо доступним для тих, кого він стосується (див. рішення від 06.09.2005 р. у справі Гурепка проти України (Gurepka v. Ukraine), заява № 61406/00, п. 59); спроможним запобігти виникненню або продовженню стверджуваному порушенню чи надати належне відшкодування за будь-яке порушення, яке вже мало місце (див. рішення від 26.10.2000 р. у справі Кудла проти Польщі (Kudla v. Poland), заява № 30210/96, п. 158) (п. 29 рішення Європейського суду з прав людини від 16.08.2013 р. у справі Гарнага проти України (Garnaga v. Ukraine), заява № 20390/07).

У вирішенні питання про справедливий судовий розгляд Європейський суд з прав людини, застосовує концепцію розбите дзеркало , сутність якої полягає в підході до оцінювання доказів із погляду не єдиного масиву інформації, що міститься в передбаченому законом джерелі, а щодо самостійних її блоків, кожен із яких пов`язаний єдиним змістом і підтверджує або спростовує одну чи декілька обставин, що підлягають доказуванню, тобто оцінку допустимості всього ланцюжка доказів, що базуються один за іншим.

За результатами оцінки доказів по даній справі суд дійшов висновку, що укладення спірного правочину не спрямоване на реальне настання правових наслідків.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Оскільки спір до розгляду суду доведено з вини відповідачів, то витрати по сплаті судового збору в сумі 1 762 грн. 00 коп. відповідно до ст. 129 ГПК України слід віднести на них.

Згідно ст. 123 ГПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно із ст. 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно п. 6.3 постанови Пленуму ВГС України № 7 від 21.02.2013 року "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов`язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об`єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п`ятою статті 49 ГПК. Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об`єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій. У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум.

ТОВ "Освіта-Плюс" просить вирішити питання щодо розподілу витрат на правничу допомогу.

26.12.2017 року між ТОВ "Освіта-Плюс" та Адвокатським бюро "Леонід Романюк" укладено договір про надання правової допомоги.

Згідно акту прийому-передачі виконаних робіт від 26.09.2018 року вартість виконаних робіт складає 15 000 грн. 00 коп.

Згідно банківської квитанції від 25.09.2018 року ТОВ "Освіта-Плюс" перерахувало на рахунок Адвокатського бюро "Леонід Романюк" 15 000 грн. 00 коп. понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу внаслідок розгляду даної справи в суді.

Як вбачається з ордеру Адвокатського бюро "Леонід Романюк" на надання правової допомоги серії ВЛ №000044823 від 19.12.2017 року, ордер видано адвокату Романюку Л.С. (свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії ВЛ №985).

Таким чином, вартість адвокатських послуг Адвокатського бюро "Леонід Романюк" по справі №903/294/18 складає 15 000грн. 00 коп., перевірена судом, підтверджена матеріалами справи, в т. ч. актом прийому-передачі виконаних робіт з розшифровкою виконаних робіт, а тому підлягає до стягнення з відповідачів на підставі ст. 129 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 129, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

в и р і ш и в:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати недійсним договір купівлі-продажу від 24.05.2016 року приміщення, загальною площею 645,5 кв.м., реєстраційний номер в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно №928451307101, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю Луцький біотехнічний інститут Міжнародного науково-технічного університету (м. Харків, вул. 17-го Партз`їзду, буд. 38А, код ЄДРПОУ 31572252) та Товариством з обмеженою відповідальністю Проінвестком (м.Київ, вул. Ковпака, буд. 3, код ЄДРПОУ 35482021), посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дебольською Вікторією Володимирівною та зареєстрований в реєстрі за №128.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Луцький біотехнічний інститут Міжнародного науково-технічного університету" (м. Харків, вул. 17-го Партз`їзду, 38А, код ЄДРПОУ 31572252) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Освіта-Плюс" (м. Луцьк, вул. Кравчука, 2/9, код ЄДРПОУ 34310174)

- 881 грн. 00 коп. витрат, пов`язаних з оплатою судового збору за подання позовної заяви, 7 500 грн. 00 коп. витрат на оплату професійної правничої допомоги по справі, а всього: 8 381 грн. 00 коп. (вісім тисяч триста вісімдесят одна грн. 00 коп.).

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Проінвестком" (м. Київ, вул. Ковпака, будинок 3, офіс 1, код ЄДРПОУ 35482021) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Освіта-Плюс" (м. Луцьк, вул. Кравчука, 2/9, код ЄДРПОУ 34310174)

- 881 грн. 00 коп. витрат, пов`язаних з оплатою судового збору за подання позовної заяви, 7 500 грн. 00 коп. витрат на оплату професійної правничої допомоги по справі, а всього: 8 381 грн. 00 коп. (вісім тисяч триста вісімдесят одна грн. 00 коп.).

5. Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене до Рівненського апеляційного господарського суду відповідно до ст. 256, п. 17.5 Перехідних положень ГПК України.

Повний текст рішення

складений 21.01.2019 року

Головуючий суддя А. М. Кравчук

Судді С.В. Костюк

І.О. Якушева