Ухвала

від 19.10.2018 по справі 903/294/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10

E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

УХВАЛА

"19" жовтня 2018 р. Справа № 903/294/18 Судді господарського суду Волинської області головуючий суддя Кравчук А. М., судді О.Г. Слободян, І.О. Якушева розглянувши заяву

товариства з обмеженою відповідальністю "Освіта Плюс"

про забезпечення позову

у справі №903/294/18

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Освіта-Плюс", м.Луцьк

- Першого відділу державної виконавчої служби у м.Луцьк Головного територіального управління юстиції у Волинській області, м. Луцьк

до відповідачів: товариства з обмеженою відповідальністю "Луцький біотехнічний інститут Міжнародного науково-технічного університету", м. Харків

- товариства з обмеженою відповідальністю "Проінвестком", м. Київ

треті особи, яка не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Дебольська Вікторія Володимирівна, м.Київ

- товариство з обмеженою відповідальність "Зарум", м.Київ

- Стецюк ОСОБА_1 , м.Київ,

- ОСОБА_2 , м.Київ

про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлового приміщення

встановили: на адресу суду надійшла позовна заява №32 від 04.05.2018 року товариства з обмеженою відповідальністю "Освіта-Плюс", Першого відділу державної виконавчої служби у м.Луцьк Головного територіального управління юстиції у Волинській області до товариства з обмеженою відповідальністю "Луцький біотехнічний інститут Міжнародного науково-технічного університету", товариства з обмеженою відповідальністю "Проінвестком" про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлового приміщення від 24.05.2016 року.

Ухвалою суду від 08.05.2018 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.

17.10.2018 року на адресу суду надійшла заява ТОВ "Освіта Плюс" №91 від16.10.2018 року про вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно, а саме: нежитлове приміщення площею 645,50 кв.м. за адресою АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 928451307101.

Заява обгрунтована тим, що за наслідками укладення між ТОВ "Луцький БІМНТУ" та ТОВ "Проінвестком" оспорюваного у даній справі договору купівлі-продажу нежитлового приміщення від 24.05.2016 року, мало місце подальша передача приміщення площею 645,580 кв.м., реєстраційний номер 928451307101, що є предметом фіктивного правочину у рамках даної справи, в іпотеку ТОВ "Зарум" за зобов`язаннями, що виникли між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 згідно договору позики №31/05-16 від 31.05.2016 року. Можливе відчуження, передача спірного майна іншій особі може утруднити виконання рішення суду при задоволенні позову або зробити таке виконання неможливим.

Згідно ст. 136 ГПК України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Згідно підп. 5 п. 1 ст. 137 ГПК України позов забезпечується:

1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб;

2) забороною відповідачу вчиняти певні дії;

3) встановленням обов`язку вчинити певні дії;

4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання;

5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку;

6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту;

7) передачею речі, що є предметом спору, на зберігання іншій особі, яка не має інтересу в результаті вирішення спору;

8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об`єкти інтелектуальної власності;

9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги;

10) іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1 - 9 цієї частини.

Забезпечення позову є однією з найважливіших гарантій захисту прав, свобод та інтересів юридичних осіб, певним заходом для створення можливості реального виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог; прийняття передбачених законом заходів щодо забезпечення позову є правом суду, який розглядає спір. Заходи забезпечення позову застосовуються судом, виходячи з обставин справи, змісту заявлених позовних вимог.

Згідно п. 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року №16 "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову" особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 33 ГПК , обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову. У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Відповідно до п. 3 вказаної постанови достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду. Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії. Обрані заходи до забезпечення позову не повинні мати наслідком повне припинення господарської діяльності суб`єкта господарювання, якщо така діяльність, у свою чергу, не призводитиме до погіршення стану належного відповідачеві майна чи зниження його вартості.

Відповідно до п. 4 постанови Верховного Суду України "Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову" від 22.12.2006 року № 9, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

При встановленні зазначеної відповідності слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача , а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів. Наприклад, обмеження можливості господарюючого суб`єкта користуватися та розпоряджатися власним майном іноді призводить до незворотних наслідків.

Суд зазначає, що обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу до забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу до забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та як наслідок ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу.

Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

З урахуванням наведених законодавчих норм завданням суду при здійсненні правосуддя є забезпечення, зокрема, захисту прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, слід зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція). У пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що ця норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони втілені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, ЄСПЛ наголосив, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, передбачених національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його застосування не було ускладнено діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення ЄСПЛ у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04. 2005 (заява № 38722/02).

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду №910/23741/17 від 04.06.2018 року, №910/23488/17 від 25.05.2018 року.

Предметом спору у даній справі виступає визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлового приміщення від 24.05.2016 року, укладеного між ТОВ "Луцький біотехнічний інститут Міжнародного науково-технічного університету" та ТОВ "Проінвестком", посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дебольською В.В. та зареєстрованого в реєстрі за №128, предметом якого є нежитлове приміщення, загальною площею 645,50 кв.м., реєстраційний номер в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно №928451307101, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , щодо якого позивач і просить вжити заходи забезпечення позову, беручи до уваги те, що визначене нежитлове приміщення може бути відчужене, передане іншій особі, що в майбутньому може утруднити виконання рішення суду при задоволенні позову або зробити таке виконання неможливим.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно, а саме: нежитлове приміщення площею 645,50 кв.м. за адресою АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 928451307101.

Судом взято до уваги й той факт, що за наслідками укладення між ТОВ "Луцький біотехнічний інститут Міжнародного науково-технічного університету" та ТОВ "Проінвестком" оспорюваного в даній справі договору купівлі-продажу нежитлового приміщення від 24.05.2016 року, мала місце подальша передача нежитлового приміщення площею 645,50 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер 928451307101, що є предметом правочину, який оскаржується в даній справі, в іпотеку іпотекодержателю - ТОВ "Зарум" за зобов`язаннями, що виникли між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 згідно договору позики №31/05-16 від 31.05.2016 року.

Вжиттям заходів забезпечення позову суд не обмежує користування приміщенням. Накладення арешту не матиме наслідком погіршення стану чи зниження його вартості, не перешкоджатиме господарській діяльності власника чи користувача.

Вимоги заявника відповідно до ст. 137 ГПК України є обгрунтованими, адекватними, збалансованими з інтересами сторін та позовними вимогами.

Невжиття таких заходів може призвести до ймовірного утруднення виконання або невиконання рішення суду, порушення прав та охоронюваних законом інтересів позивача та інших осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Господарський суд, керуючись ст. 73, 80, 136, 137 ГПК України,

У Х В А Л И В :

1. Заяву товариства з обмеженою відповідальністю "Освіта Плюс" №91 від 16.10.2018 року про вжиття заходів забезпечення позову задовольнити.

2. Накласти арешт на нежитлове приміщення площею 645,50 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 928451307101.

3. Строк пред`явленням ухвали до виконання до 20.10.2021 року.

4. Стягувачем за даною ухвалою є: Товариство з обмеженою відповідальністю "Освіта-Плюс" (м. Луцьк, вул. Кравчука, 2/9, код ЄДРПОУ 34310174).

5. Боржником за даною ухвалою є : - Товариство з обмеженою відповідальністю "Проінвестком" (м. Київ, вул. Ковпака, буд. 3, офіс 1, код ЄДРПОУ 35482021).

Ухвала господарського суду набирає законної сили з моменту її підписання відповідно до ч.2 ст. 235 ГПК України.

Ухвала підписана 19.10.2018 року

Ухвали суду підлягають оскарженню до Північно-західного апеляційного господарського суду відповідно до ст.ст. 255-256, п. 17.5 Перехідних положень ГПК України.

Головуючий суддя А. М. Кравчук

Судді О.Г. Слободян

І.О. Якушева