Постанова

від 04.04.2019 по справі 815/3690/17

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 квітня 2019 р.м. ОдесаСправа № 815/3690/17

Категорія: 8.3 Головуючий в І інстанції: Бойко О.Я.

Дата та місце ухвалення: 28.09.2017 р. м. Одеса

П'ятий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

судді-доповідача - Шеметенко Л.П.

судді - Стас Л.В.

судді - Турецької І.О.

за участю: секретаря - Коваль Т.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі апеляційну скаргу Головного управління ДФС в Одеській області на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 28 вересня 2017 року по справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Охоронний пожежний підрозділ-Юг до Головного управління ДФС в Одеській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень, -

В С Т А Н О В И В:

В липні 2017 року до Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю Охоронний пожежний підрозділ-Юг до Головного управління ДФС в Одеській області, в якому позивач просив суд: визнати протиправними та скасувати повністю податкові повідомлення-рішення, прийняті Головним управлінням ДФС в Одеській області на підставі акту перевірки № 497/15-32-14-07/37784398 від 01.06.2017 року, а саме: податкове повідомлення-рішення від 23.06.2017 року № 0016021407, яким збільшено суму грошового зобов'язання за податком на додану вартість у розмірі 457873 грн.; податкове повідомлення-рішення за формою В4 від 23.06.2017 року № 0016011407, яким встановлена сума завищення від'ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду у розмірі 28843 грн. за платежем податок на додану вартість.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 28 вересня 2017 року позов задоволено.

Визнано протиправними та скасовано повністю податкові повідомлення-рішення, прийняті Головним управлінням ДФС в Одеській області на підставі акту перевірки № 497/15-32-14-07/37784398 від 01.06.2017 року, а саме: податкове повідомлення-рішення від 23.06.2017 року № 0016021407, яким збільшено суму грошового зобов'язання за податком на додану вартість у розмірі 457873 грн.; податкове повідомлення-рішення за формою В4 від 23.06.2017 року № 0016011407, яким встановлена сума завищення від'ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду у розмірі 28843 грн. за платежем податок на додану вартість.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні заявленого позову, наголошуючи, зокрема, на порушенні судом першої інстанції норм матеріального права, неповне з'ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, що призвело до неправильного її вирішення.

Вислухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що в період з 19.05.2017 року по 25.05.2017 року, на підставі направлень від 18.05.2017 року та наказу № 1515 від 15.05.2017 року, відповідач здійснив документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ Охоронний пожежний підрозділ-Юг з питань дотримання вимог законодавства з податку на додану вартість по взаємовідносинам з платниками ТОВ Альтера Юніверс за період січень 2017 року, ТОВ Стейл Плюс за період липень 2016 року, ТОВ Степн ЛТД за період червень 2015 року та ТОВ Дрім Євро Трейд за період травень 2016 року.

За результатами перевірки відповідач склав акт від 01.06.2017 року № 497/15-32-14-07/37784398, згідно з висновками якого позивач порушив наступні вимоги: пп. а п. 198.1 та абзаців першого і другого пп. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість в сумі 366298 грн., у тому числі, в розрізі звітних податкових періодів: червень 2015 р. - 15261 грн., травень 2016 р. - 230787 грн., липень 2016 р. - 3736 грн., січень 2017 р. - 116514 грн., та завищення суми від'ємного значення на 28843 грн.

На підставі вказаного акту перевірки відповідач прийняв податкові повідомлення - рішення: № 0016021407 від 23.06.2017 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на суму 457873 грн.; № 0016011407 від 23.06.2017 року, яким зменшено суму від'ємного значення, що зараховуються до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду у розмірі 28843 грн.

Не погоджуючись із вказаними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся до суду.

Вирішуючи справу, суд першої інстанції виходив з того, що первинними документами спростовуються виявлені під час перевірки позивача порушення, а тому прийняті на підставі таких висновків перевірки рішення про збільшення грошових зобов'язань з податку на додану вартість та зменшення від'ємного значення суми податку на додану вартість є неправомірними та підлягають скасуванню.

Колегія суддів частково погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції з огляду на викладене.

Так, як вбачається з акту оскаржуваної перевірки та наданого відповідачем на вимогу суду апеляційної інстанції розрахунку, який викладено у письмових поясненнях, підставою для виставлення позивачу податкового повідомлення - рішення № 0016011407 від 23.06.2017 року про зменшення суми від'ємного значення, що зараховуються до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду, у розмірі 28843 грн. став висновок відповідача про порушення позивачем пп. а п. 198.1 та абзаців першого і другого п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України та неправомірне формування податкового кредиту за рахунок операцій з ТОВ Альтера Юніверс за січень 2017 року.

Відповідно до пп. а п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України (чинного та в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів та послуг.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України (чинного та в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Виходячи зі змісту наведених вище норм законодавства, право на віднесення сум ПДВ, сплачених при придбанні товару, до податкового кредиту виникає у суб'єкта господарювання у разі дотримання ним наступних умов: фактичності придбання такого товару, тобто, реальності відповідної господарської операції; наявності податкових накладних, складених особою, зареєстрованою платником податку, чи митних декларацій на підтвердження придбання такого товару та сплати відповідної суми ПДВ; подальшого використання придбаного товару в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності підприємства. При цьому, сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем та суму бюджетного відшкодування. Водночас, наявність податкової накладної за відсутності здійснення господарської операції позбавляє покупця права на формування податкового кредиту.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного розгляду справи, що в періоді, який перевірявся, позивач уклав договір з ТОВ Альтера Юніверс № 38/2016 від 26.12.2016 року та додаткову угоду до нього, предметом договору є поставка труб та послуги з різання металопрокату (а.с.168-171 т.1).

Виконання умов вказаного договору підтверджується, як наданими до перевірки, так і до суду, видатковою накладною, довіреністю на отримання товару, податковою накладною (а.с.183-175 т.1).

Також, як встановлено самим відповідачем, доставка товару здійснювалась орендованим транспортом, що підтверджується відповідним договором лізингу та подорожніми листами наданими до перевірки.

На підтвердження бухгалтерського обліку придбаного товару позивачем до суду надані картки рахунків 201, 631, 644 за січень 2017 року та оборотно-сальдову відомість по рахунку 10 за січень 2017 року (а.с.176-184 т.1).

При цьому, під час розгляду справи суд першої інстанції встановив, що позивач за КВЕД займається такими видами діяльності: 43.22-монтаж водопровідних мереж, систем опалення та кондиціонування, 43.21 електромонтажні роботи, 80.20 обслуговування систем безпеки.

Тобто, вбачається, що укладення між позивачем та ТОВ Альтера Юніверс договору повністю узгоджується та відповідає тому виду діяльності, яким займається позивач.

Як вбачається зі змісту акту оскаржуваної перевірки, при її проведенні відповідачем були досліджені наведені первинно - бухгалтерські документи позивача щодо господарських операцій з ТОВ Альтера Юніверс та відповідачем зазначено про наявність податкової накладної, включення сум податку на додану вартість за податковою накладною до складу податкового кредиту відповідного періоду, відображення у реєстрі отриманих податкових накладних, які відповідають даним Додатку 5 податкової декларації.

Поряд з цим, як відображено в акті спірної перевірки, а також поданій апеляційній скарзі, висновки щодо порушення позивачем вимог податкового законодавства по операціям з ТОВ Альтера Юніверс ґрунтуються на наведеній в акті перевірки інформації щодо вказаного контрагента позивача.

Так, відповідач вказав на те, що за результатом аналізу інформації щодо контрагентів-постачальників позивача, зокрема, ТОВ Альтера Юніверс встановлено, що операції з постачання товарів на адресу останнього здійснювалось з метою надання податкової вимоги.

При цьому, доходячи таких висновків, відповідач зазначив, що відповідно до Єдиного реєстру податкових накладних за січень 2017 року встановлено, що ТОВ Альтера Юніверс не відображено придбання товарів у січні 2017 року.

Разом з цим, колегія суддів погоджується з доводами позивача, що відсутність придбання ТОВ Альтера Юніверс саме у січні 2017 року товару, що був реалізований позивачу у цьому місяці, жодним чином не свідчить про відсутність у ТОВ Альтера Юніверс такого товару. Колегія суддів вважає, що позивачем вірно зазначено, що ТОВ Альтера Юніверс не обов'язково мало придбати товар, що був реалізований позивачу у січні 2017 року, саме у цьому місяці. Більш того, договір між вказаними підприємствами, укладений у грудні 2016 року. В свою чергу, відповідачем діяльність ТОВ Альтера Юніверс за інші місяці, ніж січень 2017 року, не досліджувалась взагалі.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що висновок відповідача, за відсутності дослідження діяльності ТОВ Альтера Юніверс за інші місяці, ніж січень 2017 року, про не підтвердження взаємовідносин позивача та ТОВ Альтера Юніверс згідно аналізу інформації стосовно ТОВ Альтера Юніверс є безпідставним та необґрунтованим.

Крім того, колегія суддів вважає недостатніми для висновків акту перевірки про порушення позивачем податкового законодавства, посилання в ньому лише на податкову інформацію щодо контрагента позивача, оскільки без визначення в акті перевірки і дослідження договорів позивача з його контрагентом, які, на думку перевіряючих, не відповідають закону, поставок та інших господарських операцій, умов цих договорів, їх виконання з посиланням на первинні документи, такі висновки не ґрунтуються на законодавстві і не можуть бути підставою для прийняття рішень про донарахування податкових зобов'язань.

На думку колегії суддів, такого роду обґрунтування, взагалі не припустимі в офіційних документах суб'єктів владних повноважень, на підставі яких приймаються акти індивідуальної дії, на зразок оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, оскільки, по-перше, приписами ч. 2 ст. 19 Конституції України чітко визначено, що органи державної влади та їх посадові особи можуть діяти виключно на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, тобто, роблячи висновок про допущення будь-яким суб'єктом правовідносин порушення діючого законодавства, орган державної влади зобов'язаний чітко встановити склад такого порушення, зазначивши, в якій саме події воно полягає та якими саме фактичними даними (доказами) це підтверджується, та жодним чином не викладати припущення щодо порушення законодавства за відсутності належних доказів на підтвердження їх вчинення. По-друге, суб'єкт владних повноважень повинен бути здатним підтвердити правомірність зроблених ним висновків у законодавчо визначеному порядку.

Крім того, колегія суддів зазначає, що Податковий кодекс України не ставить право на податковий кредит в залежність від обов'язкового підтвердження декларування відповідної суми податкових зобов'язань контрагентом. Податок на додану вартість є непрямим податком і сплачується при придбанні товару (послуги) не безпосередньо до бюджету, а постачальнику товарів (послуг). І лише у такого постачальника товарів (послуг), який у складі вартості проданого товару (послуги) отримав податок на додану вартість, виникають зобов'язання стосовно сплати податку до бюджету. При цьому, покупець товарів (послуг) не може нести відповідальність за постачальника. Відповідно, несплата податку на додану вартість постачальником сама по собі не є підставою для зменшення податкового кредиту зазначеного податку товариству, яке віднесло до податкового кредиту суму податку на додану вартість, сплачену в ціні товару.

Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку, оскільки відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Можливі ж порушення податкового законодавства з боку ТОВ Альтера Юніверс при здійсненні господарських операцій в ланцюзі постачання з третіми особами для зниження об'єкту оподаткування, доказів чого податковим органом до суду надано не було, не можуть бути самостійною та достатньою підставою для висновку про відсутність фактичного здійснення цим суб'єктом господарювання господарських операцій для позивача та відсутність у позивача, як покупця товару/послуг, права на податковий кредит, а тому не можуть бути підставою для позбавлення позивача права формувати такий податковий кредит по господарських операціях з цим контрагентом.

Також, колегія суддів зазначає, що у разі, якщо на час здійснення господарських операцій, за якими податковий орган не визнає обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість, постачальники були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також мали свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість, покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями та їх постачальниками, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного розгляду, позивач та ТОВ Альтера Юніверс на момент укладання та виконання спірних операцій були зареєстровані в ЄДР, знаходились на податкову обліку в ДПІ, мали свідоцтва платника податку на додану вартість, що не заперечується відповідачем, а також відображено в акті оскаржуваної перевірки.

Що стосується посилань відповідача, які ним наведені, як в акті перевірки, так і поданій апеляційній скарзі, як на підставу для виключення сум ПДВ по операціям з ТОВ Альтера Юніверс з податкового кредиту позивача, на відсутність товарно-транспортних накладних та недоліки подорожніх листів, колегія суддів зазначає наступне.

Так, відповідач, доходячи наведених висновків вказує на те, що для перевезення кабелю та дверей протипожежних повинні використовуватись вантажні автомобілі, а для перевезення вогнезахисних засобів для обробки дерева - вантажний автомобіль повинний бути спеціально обладнаний.

Проте, предметом договору між позивачем та ТОВ Альтера Юніверс не була поставка, ані кабелю та дверей протипожежних, ані вогнезахисних засобів для обробки дерева.

Позивач уклав договір з ТОВ Альтера Юніверс , предметом якого є поставка труб та послуги з різання металопрокату.

Таким чином, наведені висновки відповідача взагалі не мають ніякого відношення до операцій позивача з ТОВ Альтера Юніверс .

Крім того, колегія суддів зазначає, що відповідно до глави 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених Наказом Міністерства транспорту України № 363 від 14.10.1997 року (чинних та в редакції на момент виникнення спірних правовідносин), товарно-транспортна документація - комплект юридичних документів, на підставі яких здійснюють облік, приймання, передавання, перевезення, здавання вантажу та взаємні розрахунки між учасниками транспортного процесу, а товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Згідно із п. 11.1, 11.3, 11.4, 11.5, 11.7 вказаних Правил основним документом на перевезення вантажів є товарно-транспортна накладна. Оформлення перевезень вантажів товарно-транспортними накладними здійснюється незалежно від умов оплати за роботу автомобіля. Товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Замовник (вантажовідправник) засвідчує всі екземпляри товарно-транспортної накладної підписом і при необхідності печаткою (штампом). Після прийняття вантажу згідно з товарно-транспортною накладною водій (експедитор) підписує всі її екземпляри. У тих випадках, коли в товарно-транспортній накладній немає можливості перерахувати всі найменування вантажу, підготовленого для перевезення, до такої накладної Замовник додає документ довільної форми з обов'язковим зазначенням відомостей про вантаж (графи 1-10 товарно-транспортної накладної).

Разом з тим, вказані правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні не встановлюють правил податкового обліку платників податку, а лише встановлюють права, обов'язки та відповідальність власників автомобільного транспорту (перевізників). При цьому, документи обумовлені вказаними правилами, зокрема, товарно-транспортна накладна не є документами первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей.

Наявність чи відсутність товарно-транспортних накладних є лише дотриманням чи порушенням правил перевезень автомобільним транспортом, які не пов'язані з дотриманням вимог податкового законодавства. Відтак відсутність товарно-транспортних накладних не є самодостатнім аргументом, що свідчить про фіктивність операції чи порушення податкового законодавства.

Колегія суддів зазначає, що наявність документів, які підтверджують фактичне отримання товару та його використання у власній господарській діяльності є підставою для висновку про реальність здійснення господарської операції.

Висновки податкового органу про нереальність господарських операцій через відсутність товарно-транспортних накладних та недоліки подорожніх листів спростовуються наданими позивачем доказами щодо операцій з його контрагентом ТОВ Альтера Юніверс , які досліджені відповідачем та судом, зокрема, договором, видатковою та податковою накладними, оборотно-сальдовими відомостями щодо придбаного товару.

Таким чином, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції, що доводи відповідача щодо відсутності фактичності поставки товару від ТОВ Альтера Юніверс за перевіряємий період, які покладені в основу оскаржуваного податкового повідомлення-рішення № 0016011407 від 23.06.2017 року, ґрунтуються виключно на припущеннях та не підтверджені жодними документами та доказами з боку відповідача.

На підставі наведеного у сукупності, враховуючи надану позивачем первинно-бухгалтерську документацію щодо операцій з ТОВ Альтера Юніверс , з огляду на те, що усі доводи відповідача, що наведені ним в акті оскаржуваної перевірки та поданій апеляційній скарзі, в обґрунтування правомірності винесення податкового повідомлення - рішення № 0016011407 від 23.06.2017 року та відповідно в обґрунтування висновків про безпідставність формування позивачем податкового кредиту за перевіряємий період щодо ТОВ Альтера Юніверс спростовані матеріалами справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення заявленого позову в частині скасування оскаржуваного податкового повідомлення - рішення № 0016011407 від 23.06.2017 року.

Разом з цим, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення вимог позивача в частині скасування податкового повідомлення - рішення № 0016021407 від 23.06.2017 року з огляду на викладене.

Так, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, на підставі даних, не підтверджених документами.

Статтями 1, 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16.07.1999 року № 996-XIV (чинного та в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) визначено загальне поняття та характеристика документу, на підставі якого виникає право та обов'язок в платника податків на формування показників податкової, бухгалтерської та фінансової звітності. Таким документом є первинний документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Також, ст. 9 вказаного Закону встановлені вимоги до первинного документу та визначено, що такий документ повинен мати наступні обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства (ст. 1 Закону від 16.07.1999 року № 996-XIV).

Таким чином, проведення будь-якої господарської операції підприємства фіксується та підтверджується первинними документами, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16.07.1999 року № 996-XIV (чинного та в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) на даних бухгалтерського обліку базуються фінансова, податкова, статистична та інші види звітності.

Отже, первинні документи по відображенню господарської операції є підставою й для податкового обліку.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України (чинного та в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України, у вказаній редакції, передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України (чинного та в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 статті 198 цього Кодексу передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

З наведеного вбачається, що первинні документи, на підставі яких підприємством формується податковий кредит, повинні бути складені у встановленому законом порядку та бути підписані уповноваженою на то особою. Підписання первинних документів, податкової накладної уповноваженою особою на підтвердження фактичного здійснення операцій надає документу юридичну значимість, робить його дійсним та, відповідно, є підставою для виникнення відповідних податкових наслідків за фактично здійсненою господарською операцією.

У той же час, у разі підписання первинного документу (податкової накладної) не уповноваженою особою, такий документ, як юридично дефектний, не створює будь-яких правових наслідків у бухгалтерському та податковому обліку (у вигляді виникнення права на податковий кредит).

Підписання первинних документів, податкових накладних не уповноваженими особами позбавляє такі документи юридичної значимості для цілей формування податкового кредиту з ПДВ.

Таким чином, відсутність сукупності зазначених чинників, з якими Податковий кодекс України, пов'язує можливість формування платником податків податкового кредиту, у т.ч. недоведеність фактичного (реального) виконання операцій, відсутність складених та підписаних уповноваженими особами постачальника первинних документів та податкових накладних на підтвердження фактично вчинених операцій (підписання первинних документів не уповноваженими (невідомими) особами), виключає можливість формування податкового кредиту з ПДВ навіть за наявності правильно оформлених за зовнішніми ознаками та формою первинних документів (у т.ч. податкових накладних).

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного розгляду справи, що в періоді, який перевірявся, позивач уклав договір з ТОВ Степн ЛТД № 2СЛ/06-15 від 30.06.2015 року та додаткову угоду до нього, предметом договору є поставка кабелю.

З матеріалів справи також вбачається, що позивач уклав договір з ТОВ Дрім Євро Трейд № 08д/05-16 від 04.05.2016 року та додаткову угоду до нього, предметом договору є поставка товару: круг 8мм, полоса 40х4руб.

Позивач, окрім викладеного, уклав договір з ТОВ Дрім Євро Трейд № 18д/05-16 від 23.05.2016 року та додаткову угоду до нього, предметом якого є поставка дверей протипожежних вхідних в квартиру.

Поряд з цим, ТОВ Дрім Євро Трейд з ТОВ Арт Світ Стар укладено договір відступлення право вимоги за вказаним договором.

Крім того, позивач уклав договори №№ 15с/05-16, 16с/05-16, 17с/05-16 від 13.05.2016 року, після відступлення право вимоги ТОВ Сітіпрайс за договором, з ТОВ Дрім Євро Трейд щодо поставки дверей протипожежних вхідних в квартиру.

Судом першої інстанції також встановлено та підтверджено під час апеляційного розгляду справи, що в періоді, який перевірявся, позивач уклав договір з ТОВ Стейн Плюс № 25т/07-16 від 25.07.2016 року та додаткову угоду до нього, предметом договору є поставка вогнегасного засобу для обробки дерева.

На підтвердження виконання умов вказаних договорів позивачем надані видаткові накладні, довіреності на отримання товару, податкові накладні, рахунки на оплату товару, платіжне доручення.

Проте, як під час перевірки, так і під час судового розгляду справи, позивачем не підтверджено жодним чином транспортування придбаного товару з урахуванням кількості товару та безпеки перевезення поставляємого товару, та відповідно фактичне отримання цього товару від наведених контрагентів.

При цьому, судом апеляційної інстанції витребовувались від позивача письмові пояснення та відповідні підтверджуючи докази щодо транспортування товару, операції щодо якого були предметом перевірки, з урахуванням кількості товару та безпеки перевезення поставляємого товару, із зазначенням, в тому числі: виду транспорту, яким здійснювалось перевезення; ким здійснювалось перевезення; кому належать транспорті засоби, якими здійснювалось перевезення, на якому праві, чим це підтверджується; кількість рейсів здійснених з метою перевезення товару; пункт навантаження та пункт розвантаження; чи складались товарно-транспортні накладі щодо перевезення товару, у разі якщо такі накладні не складались вказати підстави; яким чином здійснювалось перевезення товару - вогнегасного засобу для обробки дерева та яким чином забезпечено безпеку такого перевезення; якими доказами підтверджується факт перевезення товару та його передання від постачальника до покупця; письмові пояснення та відповідні підтверджуючи докази щодо використання товару, операції щодо якого були предметом перевірки, у власній господарській діяльності, із зазначенням відповідних договорів та наданням бухгалтерського обліку товару, з якого б можливо встановити кількість використаного товару у власній господарській діяльності.

Однак, таких доказів позивачем не надано.

Також, колегією суддів встановлено, що договір, видаткові та податкові накладні з боку ТОВ Сітіпрайс підписані директором ОСОБА_4, договір, видаткові та податкові накладні з боку ТОВ Дрім Євро Трейд підписані директором ОСОБА_5, договір, видаткові та податкові накладні з боку ТОВ Арт Світ Стар підписані директором ОСОБА_6, договір, видаткові та податкові накладні з боку ТОВ Степн ЛТД підписані директором ОСОБА_7, договір, видаткові та податкові накладні з боку ТОВ Стейн Плюс підписані директором ОСОБА_8

Разом з тим, вироком Святошинського районного суду м. Києва у справі № 757/24218/17-к, що набрав законної сили, визнано винними ОСОБА_9 та ОСОБА_10 у вчинені кримінального злочину, передбаченого ч. 2 ст. 205 Кримінального кодексу України (фіктивне підприємництво).

При цьому, вказаним вироком встановлено, що ОСОБА_9 за попередньою змовою з ОСОБА_10 та іншими невстановленими в ході слідства особами, в порушення ст.ст. 81, 87, 89 Цивільного Кодексу України від 16.01.2003 року № 435-IV (зі змінами та доповненнями), статей 56, 57, 62, 79, 80, 89 Господарського кодексу України від 16.01.2003 року № 436-1V (зі змінами та доповненнями) та статей 8, 24 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 15.05.2003 року № 755-IV (зі змінами та доповненнями), організував вчинення фіктивного підприємництва шляхом координації та фінансування дій щодо створення та придбання суб'єктів підприємницької діяльності, з метою прикриття незаконної діяльності, шляхом документального оформлення псевдогосподарських операцій, а також незаконного формування податкового кредиту з податку на додану вартість та валових витрат з податку на прибуток підприємства на користь суб'єктів підприємницької діяльності реального сектору економіки.

Так, зокрема, наведеним вироком, що набрав законної сили, встановлено, що ОСОБА_11, ОСОБА_4, ОСОБА_12, ОСОБА_5, ОСОБА_8 було запропоновано виступити за грошову винагороду одноосібними засновниками, директорами та головними бухгалтерами ТОВ Степн ЛТД , ТОВ Сітіпрайс , ТОВ Арт Світ Стар , ТОВ Дрім Євро Трейд , ТОВ Стейн Плюс без мети здійснювати статутну діяльність, аби в подальшому ці підприємства були використані для прикриття незаконної діяльності. ОСОБА_11, ОСОБА_4, ОСОБА_12, ОСОБА_5, ОСОБА_8 не маючи наміру здійснювати діяльність підприємств, пов'язану з виробництвом товарів, виконанням робіт або наданням послуг, зафіксовану в статутних документах ТОВ Степн ЛТД , ТОВ Сітіпрайс , ТОВ Арт Світ Стар , ТОВ Дрім Євро Трейд , ТОВ Стейн Плюс , усвідомлюючи протиправний характер запропонованих їм дій як майбутніх власників та керівників вказаних підприємств погодились на таку пропозицію. Після цього, ОСОБА_11, ОСОБА_4, ОСОБА_12, ОСОБА_5, ОСОБА_8 передали оригінали статутних документів та ключі доступу для дистанційної роботи з розрахунковими рахунками, у повне володіння невстановлених осіб, підконтрольних ОСОБА_9, та у подальшому фінансово-господарської діяльності не вели, печатками підприємств не володіли, господарських угод не укладали, постачання товарно-матеріальних цінностей та надання послуг не здійснювали, грошовими коштами підприємств не розпоряджалися, бухгалтерський та податковий обліки не вели, звітні документи, що надаються до контрольних органів не складали, не підписували та не подавали, оскільки не мали наміру вчинювати зазначені дії. Отримавши таким чином контроль над ТОВ Степн ЛТД , ТОВ Сітіпрайс , ТОВ Арт Світ Стар , ТОВ Дрім Євро Трейд , ТОВ Стейн Плюс ОСОБА_9 разом з ОСОБА_10 та іншими невстановленими слідством особами, використовували вказані фіктивні підприємства з метою прикриття незаконної діяльності та уникли контролю за своєю діяльністю зі сторони контролюючих органів, завдяки чому отримали можливість складати фіктивні господарські угоди та фіктивні первинні документи.

Також, вироком Святошинського районного суду м. Києва у справі № 757/24218/17-к встановлено, що ТОВ Степн ЛТД , ТОВ Сітіпрайс , ТОВ Арт Світ Стар , ТОВ Дрім Євро Трейд , ТОВ Стейн Плюс надавало послуги підприємствам реального сектору економіки з незаконного переведення безготівкових коштів у готівку, штучного формування валових витрат та податкового кредиту з ПДВ на підставі проведення безтоварних операцій із використанням документів первинного бухгалтерського та податкового обліків.

Відповідно до ст. 205 Кримінального кодексу України фіктивне підприємництво, тобто створення або придбання суб'єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб) з метою прикриття незаконної діяльності або здійснення видів діяльності, щодо яких є заборона, - карається штрафом від п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Ті самі дії, якщо вони вчинені повторно або заподіяли велику матеріальну шкоду державі, банкові, кредитним установам, іншим юридичним особам або громадянам, - караються штрафом від трьох тисяч до п'яти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

В силу ч. 6 ст. 78 Кодексу адміністративного судочинства України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Таким чином, оскільки, ТОВ Стейл Плюс , ТОВ Степн ЛТД , ТОВ Дрім Євро Трейд , ТОВ Сітіпрайс , ТОВ Арт Світ Стар не провадили будь-якої фактичної господарської діяльності та від імені цих підприємств складались завідомо неправдиві первинні документи, колегія суддів вважає, що надані позивачем первинні документи по операціям з ТОВ Стейл Плюс , ТОВ Степн ЛТД , ТОВ Дрім Євро Трейд , ТОВ Сітіпрайс , ТОВ Арт Світ Стар щодо поставки товарів та щодо відступлення прав вимог не можуть враховуватись при формуванні податкового кредиту, а тому судом першої інстанції помилково зроблено висновок щодо правомірності віднесення позивачем до складу податкового кредиту сум за цими операціями.

Колегія суддів погоджується з доводами відповідача, що вищенаведене у сукупності є підставою вважати непідтвердженими первинними документами податковий кредит сформований позивачем на підставі документів, виписаних від імені ТОВ Стейл Плюс , ТОВ Степн ЛТД , ТОВ Дрім Євро Трейд , ТОВ Сітіпрайс , ТОВ Арт Світ Стар щодо поставки товарів та щодо відступлення прав вимог, а також свідчить про відсутність здійснення реальних вказаних господарських операцій з позивачем, і, як наслідок, відсутність у позивача права на формування податкового кредиту за рахунок таких операцій.

Доводи позивача, про те, що він діяв добросовісно, а відтак у відповідача не має правових підстав для позбавлення останнього право на податковий кредит, колегія суддів вважає безпідставними з огляду на наступне.

Так, частиною 7 статті 179 Господарського кодексу України (чинного та в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до положень статті 180 Господарського кодексу України (чинного та в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) зміст господарського договору становить умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.

Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Згідно з частиною 2 статті 207 Цивільного кодексу України правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

Отже, сторони договору, в тому числі поставки, купівлі-продажу, зобов'язані знати про повноваження свого контрагента, тобто вчинити дії щодо перевірки повноважень осіб, які від його імені укладають договори та виконують його. Платник не може вважатися добросовісним, якщо при виборі контрагента він не проявив необхідного ступеня обережності шляхом перевірки наявності повноважень у особи, яка вчиняє юридично значимі дії та підписує документи від імені контрагента.

В даному випадку позивач не скористався своїм правом забезпечити документальне підтвердження відомостей, зазначених у первинних документах, тим самим взявши на себе ризик негативних наслідків своєї бездіяльності, зокрема, таких як неможливість документально підтвердити права на податковий кредит.

Також, колегія суддів вважає, що статус фіктивних, нелегальних підприємств несумісний з легальною підприємницькою діяльністю. Господарські операції таких підприємств не можуть бути легалізовані навіть за формального підтвердження документами бухгалтерського обліку.

Висновки суду апеляційної інстанції у даній справі узгоджуються з правовою позицією висловленою Верховним Судом України, зокрема, у постановах від 21.01.2011 року, від 05.03.2012 року, від 01.12.2015 року справи №№ 21-37а10, 21-421а11, 826/15034/14, а також Верховним Судом, зокрема, у постановах від 06.06.2018 року у справі № 814/864/13-а, від 29.01.2019 року у справі № 815/3813/16, від 27.02.2019 року у справі № 813/3594/17, відповідно до якої податкові накладні, які стали підставою для формування податкового кредиту, виписані від імені осіб, які заперечують свою участь у діяльності контрагентів платника податків, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним.

Враховуючи викладені обставини та з огляду на наведені положення законодавства, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, судове рішення суду першої інстанції скасуванню із прийняттям нового рішення про часткове задоволення заявленого позову.

Також, підлягають перерозподілу понесені позивачем судові витрати пропорційно до задоволених вимог.

Керуючись ст.ст. 139, 241, 243, 250, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління ДФС в Одеській області - задовольнити частково.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 28 вересня 2017 року скасувати та прийняти нове судове рішення, яким адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю Охоронний пожежний підрозділ-Юг до Головного управління ДФС в Одеській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Головного управління ДФС в Одеській області № 0016011407 від 23.06.2017 року.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з Головного управління ДФС в Одеській області (код ЄДРПОУ 39398646) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Охоронний пожежний підрозділ-Юг (код ЄДРПОУ 37784398) сплачений судовий збір у сумі 432 (чотириста тридцять дві) гривні 65 коп.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення постанови в повному обсязі безпосередньо до Верхового Суду.

Судове рішення складено у повному обсязі 10.04.2019 р.

Суддя-доповідач: Л.П. Шеметенко

Суддя: Л.В. Стас

Суддя: І.О. Турецька