Постанова

від 03.04.2019 по справі 160/628/19

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

03 квітня 2019 року м. Дніпросправа № 160/628/19

Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Панченко О.М. (доповідач),

суддів: Чередниченка В.Є., Суховарова А.В.,

розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23.01.2019 р. (суддя Жукова Є.О., м. Дніпро) у справі № 160/628/19

за позовом ОСОБА_1

до Петропавлівського районного відділу державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області

про визнання відмови протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -

встановив:

Позивач звернувся до суду з позовом до Петропавлівського районного відділу державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, в якому просив: визнати протиправною відмову Петропавлівського районного відділу державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області щодо внесення змін до Актового запису №495 від 24 грудня 1959 року, складеного виконавчим органом Залізної міської ради міста Торецька Донецької області; зобов'язати Петропавлівський районний відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області внести зміни до Актового запису №495 від 24 грудня 1959 року.

Ухвалою суду від 23.01.2019 року суд першої інстанції відмовив у відкритті провадження у справі відповідно до п.1 ч. 1 ст. 170 КАС України, посилаючись на те, що спір не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, позивач оскаржив її в апеляційному порядку, обґрунтовуючи свою апеляційну скаргу тим, що судом порушено нори процесуального права, що регламентують предметну юрисдикцію адміністративних судів.

Так, суд виходив з того, що позов спрямований на поновлення прав позивача у сфері немайнових відносин, передбачених п.1 ст. 1 ЦК України, та є спором про встановлення юридичного факту. Втім, судом не враховано, що позивачем було змінено своє ім'я з "ОСОБА_2" на "ОСОБА_1" та отримано 29.06.1983 року паспорт громадянина СРСР на це ім'я. Тому мова не йде про встановлення юридичного факту, який визнаний державою та ніким не оспорюється.

З метою внесення змін до актового запису про народження позивач звернувся до відповідача, як до органу державної влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері державної реєстрації актів цивільного стану.

Вважає, що особисті немайнові права мають не лише приватноправове, а й публічно-правове значення. У процесі реєстрації актів цивільного стану людина вступає у публічно-правові відносини з державою в особі державного органу.

Об'єктом спору є відповідний актовий запис цивільного стану, а безпосереднім предметом розгляду судами адміністративної юрисдикції - рішення відповідного органу у формі висновку про внесення змін до актового запису цивільного стану або про відмову в цьому, яке є управлінським по своїй суті.

Зазначає, що є помилковим посилання суду на постанову Верховного Суду від 14.03.2018 року у справі 363/2449/14-а, оскільки вона стосується інших правовідносин, в той час як позивач у позові посилається на висновок ВСУ від 03.10.2017 року у справі 826/5812/14, відповідно до якого цей спір належить до адміністративної юрисдикції.

Просить скасувати ухвалу суду та направити справу для продовження розгляду.

Дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги дотримання судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та знайшло своє підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що позивач 21.11.2018 року звернувся із заявою до відповідача про внесення змін до актового запису № 495 від 24.12.1959 року, в якому просив змінити власне ім'я "ОСОБА_2" на власне ім'я "ОСОБА_1".

28.12.2018 року відповідачем складено висновок про відмову у внесенні змін до актового запису у зв'язку з великою розбіжністю документів та відсутністю підстав, та неможливістю ідентифікувати особу.

Суд першої інстанції, приймаючи процесуальне рішення, виходив з того, що:

- предметом спору у даній справі є спір про немайнові відносини позивача, які виникли між ним та відповідачем внаслідок відмови останнього внести зміни до Актового запису №495 від 24 грудня 1959 року, складеного виконавчим органом Залізної міської ради міста Торецьк Донецької області з приводу встановлення певного юридичного факту, а саме: зміни імені "ОСОБА_2", вказаного в Актовому записі №495 від 24.12.1959 р., на ім'я "ОСОБА_1", яке, як вважає позивач, є його справжнім ім'ям;

- за загальним правилом у порядку цивільного судочинства суди вирішують справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, у яких хоча б одна зі сторін є фізична особа, зокрема, спори, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також із інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства;

- підставою для оскарження відмови відповідача щодо внесення змін до Актового запису №495 від 24 грудня 1959 року, є доводи позивача про те, що такою відмовою відповідач порушує його права та інтереси, та повагу до його приватного і сімейного життя. Відтак, зазначений позов спрямований на поновлення прав позивача у сфері немайнових відносин, передбачених п.1 ст.1 ЦК України, та є спором про встановлення юридичного факту.

Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно того, що спір не відноситься до юрисдикції адміністративних судів, виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що позивач, звертаючись із заявою до відповідача, бажав внести зміни до актового запису про своє народження.

Отже, спірні правовідносини пов'язані з відмовою відповідача внести зміни до актового запису про народження.

Так, у своєму позові позивач зазначає, що з червня 1982 року за всіма документами він є ОСОБА_1, і лише за свідоцтвом про народження та актовим записом про народження його власне ім'я зазначене як "ОСОБА_2". В апеляційній скарзі позивач вказує, що метою його звернення не є встановлення юридичного факту, оскільки обставини, пов'язані із зміною імені, визнані державою і ніким не оспорюються. Вважає, що відповідач, розглядаючи його заяву, допустив протиправну бездіяльність, порушив вимоги нормативних актів, які регламентують внесення змін до актових записів цивільного стану, зокрема - Закону України "Про державну реєстрацію актів цивільного стану", "Правил внесення змін до актових записів цивільного стану, їх поновлення та анулювання", затверджених наказом Міністерства юстиції України № 96/5 від 12.01.2011 року.

Надаючи юридичний аналіз вказаним обставинам, колегія суддів зазначає, що предметом цього спору не є виправлення помилкового актового запису або доведення певного юридичного факту. Предметом спору є рішення суб'єкта владних повноважень, прийняте за наслідками розгляду заяви позивача та зобов'язання відповідача вчинити певні дії.

Актами цивільного стану є події та дії, які нерозривно пов'язані з фізичною особою і започатковують, змінюють, доповнюють або припиняють її можливість бути суб'єктом цивільних прав та обов'язків.

Державна реєстрація актів цивільного стану проводиться з метою забезпечення реалізації прав фізичної особи й офіційного визнання і підтвердження державою фактів народження фізичної особи та її походження, шлюбу, розірвання шлюбу, зміни імені, смерті (ч. 1 ст. 9 Закону України "Про державну реєстрацію актів цивільного стану"), тобто дій/подій, що впливають на набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків.

Внесення змін до актового запису цивільного стану проводиться відповідним органом державної реєстрації актів цивільного стану за наявності достатніх підстав. За наслідками перевірки зібраних документів орган державної реєстрації актів цивільного стану складає обґрунтований висновок про внесення змін до актового запису цивільного стану або про відмову в цьому. У разі відмови у внесенні змін до актового запису цивільного стану у висновку вказуються причини відмови та зазначається про можливість її оскарження в судовому порядку (ч. 1 ст. 22 Закону України "Про державну реєстрацію актів цивільного стану").

Порядок внесення змін до актових записів цивільного стану також регулюють Правила внесення змін до актових записів цивільного стану, їх поновлення та анулювання, затверджені наказом Міністерства юстиції України від 12 січня 2011 року № 96/5 (далі - Правила).

Відповідно до п. 1.1 розд. І Правил внесення змін до актових записів цивільного стану, які складено органами державної реєстрації актів цивільного стану України, проводиться районними, районними у містах, міськими (міст обласного значення), міськрайонними, міжрайонними відділами державної реєстрації актів цивільного стану головного територіального управління юстиції (далі - відділи державної реєстрації актів цивільного стану) у випадках, передбачених чинним законодавством. У разі відмови у внесенні змін до актових записів цивільного стану у висновку відділу державної реєстрації актів цивільного стану вказуються причини відмови та зазначається про можливість оскарження його у судовому порядку.

Юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій (ч. 1 ст. 17 КАС України).

За правилами п. 1 ч. 2 ст. 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Справою адміністративної юрисдикції у розумінні п. 1 ч. 1 ст. 3 КАС України є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Отже, юрисдикція адміністративного суду поширюється на публічно-правові спори, ознаками яких є не лише спеціальний суб'єктний склад (хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції), але й спеціальні підстави виникнення, пов'язані з виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

Наведене узгоджується й з положеннями ст. 2, 4, 19 чинного КАС України, які закріплюють завдання адміністративного судочинства, визначення понять публічно-правового спору та суб'єкта владних повноважень, а також межі юрисдикції адміністративних судів.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суд має виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Суд першої інстанції посилається на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 14.03.2018 року у справі № К/9901/5888/18 (363/2449/14-а). Втім, спір у вказаній справі точиться відносно правомірності рішення сільської ради з тих підстав, що цим рішенням порушується право власності позивача на частину земельної ділянки. Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що у відносинах, які склалися між учасниками справи, сільська рада як власник землі вільна у виборі суб'єкта щодо передачі земельної ділянки в приватну власність у порядку, визначеному законом та не здійснює при цьому владні управлінські функції. Тому предметом позову є саме перевірка правильності формування волі однієї зі сторін стосовно розпорядження землею та передачі відповідних прав щодо неї, що не є предметом розгляду за правилами КАС України (у редакції, чинній на час прийняття рішення).

Отже, суд першої інстанції помилково посилається на вказану правову позицію Великої Палати Верховного Суду.

Колегія суддів, аналізуючи правові висновки Верховного Суду України у постанові від 3 жовтня 2017 року у справі №21-5607а15, Великої Палати Верховного Суду в постановах від 23 січня 2019 року у справі № 807/45/17, від 14 листопада 2018 року у справі № 425/2737/17, доходить висновку, що для визначення юрисдикції, в порядку якої має розглядатись спір, слід встановити суть права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характер спірних правовідносин, зміст та юридичну природу обставин у справі, оскільки саме це має вирішальне значення для вирішення цього питання.

При цьому, у своїй постанові від 23 січня 2019 року у справі № 807/45/17 Велика Палата Верховного Суду виходила з того, що за правилами адміністративного судочинства має розглядатись справа, в якій позивач звернувся до суду для захисту права на забезпечення органом державної влади особистого немайнового права (ч. 1 ст. 273 ЦК України), а не для оскарження відмови органу державної реєстрації актів цивільного стану внести зміни до актового запису цивільного стану… У позовній заяві відсутні доводи за ч. 3 ст. 2 КАС України, щодо неправомірності вказаної відмови відповідача, а лише вимога позивача зобов'язати відповідача внести зміни до актового запису…. У справах про оскарження відмови внести за заявою особи зміни до актового запису цивільного стану суд за правилами адміністративного судочинства вивчає наявність чи відсутність достатніх підстав для прийняття відповідного рішення, зокрема, перевіряє чи відповідні рішення прийняті на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а також, чи прийняті вони обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення. Завдання адміністративного суду у таких справах полягає, насамперед, у перевірці додержання процедури розгляду та прийняття органом реєстрації актів цивільного стану відповідного рішення. Адміністративний суд, розглядаючи такі справи, не вправі вийти за межі їх публічно-правових аспектів і встановлювати юридичні факти, що мають значення для внесення змін до актових записів цивільного стану.

Аналогічну правову позицію викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 425/2737/17.

Колегія суддів також приймає до уваги доводи апеляційної скарги та враховує висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 03.10.2017 року у справі №826/5812/14, в якому зазначається наступне: "Згідно з пунктом 1 частини другої статті 17 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Вжитий у цій процесуальній нормі термін "суб'єкт владних повноважень" позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

Спір у справі, що розглядається, виник у зв'язку з відмовою відділу РАЦС внести зміни до відповідного актового запису на підставі заяви ОСОБА_4. Відділ РАЦС є державним органом - суб'єктом владних повноважень, уповноваженим здійснювати державну реєстрацію актів цивільного стану, яка має публічно-правову природу. Спір щодо відмови органу державної реєстрації актів цивільного стану внести зміни до актового запису цивільного стану за заявою особи є публічно-правовим, тому належить до адміністративної юрисдикції".

Між іншим, слід зазначити, що позивач і відповідач не вступали між собою у цивільно-правові стосунки, не мають ознак рівності суб'єктів, що притаманне цивільним правовідносинам, на відміну від цього відповідач по відношенню до позивача виконує владні адміністративні функції.

Частина 2 статті 2 КАС України передбачає, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Розглядаючи позов, суд має перевірити на відповідність цим критеріям оскаржуване рішення. При цьому, суд за правилами адміністративного судочинства має вивчити наявність чи відсутність достатніх підстав для прийняття відповідного рішення, зокрема, перевіряти чи відповідне рішення прийнято на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а також, чи прийнято воно обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення. Завдання адміністративного суду у таких справах полягає, насамперед, у перевірці додержання процедури розгляду та прийняття органом реєстрації актів цивільного стану відповідного рішення. Адміністративний суд, розглядаючи такі справи, не вправі вийти за межі їх публічно-правових аспектів і встановлювати юридичні факти, що мають значення для внесення змін до актових записів цивільного стану. Таку правову позицію висловив Верховний Суд в постанові від 06.03.2019 року у справі № 822/1807/18.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.

З огляду на це, колегія суддів дійшла висновку, що суд помилково закрив провадження у справі, оскільки спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Керуючись 241-245, 250, 312, 315, 320, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд, -

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23.01.2019 р. у справі № 160/628/19 скасувати.

Справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та відповідно до статей 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя О.М. Панченко

Суддя В.Є. Чередниченко

Суддя А.В. Суховаров