Рішення

від 05.04.2019 по справі 470/419/18

БЕРЕЗНЕГУВАТСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 2/470/13/19

Справа № 470/419/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 квітня 2019 року смт. Березнегувате

Березнегуватський районний суд Миколаївської області у складі:

головуючого судді Лусти С.А.,

за участю позивача ОСОБА_1 , представника позивача Гулейбича А.А ., представника відповідача Пересунька Р.В., секретаря судового засідання Дячук А.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду смт. Березнегувате в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до фермерського господарства Валентина про визнання договору на право оренди земельної ділянки недійсним,

ВСТАНОВИВ:

15 червня 2018 року позивач звернувся до суду з позовом до відповідача у якому зазначив, що є власником земельної ділянки площею 9,3365 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої в межах території Березнегуватської селищної ради, яку успадкував за заповітом після смерті свої бабусі ОСОБА_3 , що померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після вступу у володіння земельною ділянкою дізнався, що вона нібито перебуває в оренді відповідача, та звернувся до нього щодо розірвання договору. Однак отримав відмову та примірник договору від 01 листопада 2006 року, з якого побачив, що договір підписано не бабусею, а іншою особою. Посилаючись на викладене та те, що його бабуся ОСОБА_3 за життя договір оренди земельної ділянки від 01 листопада 2006 року не підписувала, а отже в оренду відповідачу земельну ділянку не передавала, позивач просив суд визнати недійсним договір на право оренди земельної ділянки від 01 листопада 2006 року, зареєстрований у Державному реєстрі земель 13 листопада 2006 року за № 040600800548 та стягнути з відповідача судові витрати.

Позивач та його представник - адвокат Гулейбич А.А . (ордер серії МК № 104607 ) в судовому засіданні позовні вимоги, викладені в позовній заяві підтримали у повному обсязі, просили суд їх задовольнити.

Представник відповідача Пересунько Р.В. (за договором про надання правової допомоги № 12 від 01.08.2018 року) в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, пояснив, що ОСОБА_3 особисто підписала оспорюваний договір оренди земельної ділянки, позивач з 2014 по 2017 рік отримував за неї орендну плату, а тому знав про укладений договір, але будь-яких зауважень щодо нього не висловлював. Крім того, просив суд застосувати позовну давність до вимог позивача та відмовити йому в задоволені позову.

Вислухавши пояснення позивача та представників сторін, дослідивши матеріали справи та наявні у ній докази, суд доходить наступного.

З матеріалів справи вбачається, що на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_3 ОСОБА_3 належала земельна ділянка площею 9,34 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташована в межах території Березнегуватської селищної ради Березнегуватського району Миколаївської області (а.с.38).

Після її смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 року, позивач отримав свідоцтво про право на спадщину за заповітом на вказану земельну ділянку, та 20 липня 2017 року зареєстрував право власності на неї у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (а.с.5-6).

За життя, а саме 01 листопада 2006 року, ОСОБА_3 було укладено договір на право оренди земельної ділянки, за яким відповідачу було передано у строкове платне користування строком на п`ятнадцять років земельну ділянку площею 9,34 га, згідно державного акту на право власності на землю серії НОМЕР_3 , за яким орендодавцем зазначена ОСОБА_3 Зазначений договір було зареєстровано у Березнегуватському реєстраційному окрузі (офісі) про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 13 листопада 2006 року за № 040600800548 (а.с.35,39).

Однак, згідно висновку експерта № 491 від 27 листопада 2018 року, проведеної у справі судово-почеркознавчої експертизи, підпис у графі Орендодавець договору оренди землі від 01 листопада 2006 року, укладеного між ОСОБА_3 та фермерським господарством Валентина смт. Березнегувате Березнегуватського району Миколаївської області, зареєстрованого у Державному реєстрі земель від 13 листопада 2006 року за № 040600800548, виконано не ОСОБА_3, а іншою особою (а.с.60-66).

Відповідно до частини четвертої статті 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

Згідно статей 13, 14 Закону України Про оренду землі , (далі - Закон), договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства. Договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально.

Частиною першою статті 4 Закону передбачено, що орендодавцями земельних ділянок є громадяни та юридичні особи, у власності яких перебувають земельні ділянки, або уповноважені ними особи.

Положеннями частини першої статті 16 Закону визначається, що укладення договору оренди земельної ділянки із земель приватної власності здійснюється за згодою орендодавця та особи, яка згідно із законом вправі набувати право оренди на таку земельну ділянку.

Договір оренди землі укладається у письмовій формі та за бажанням сторін може бути посвідчений нотаріально. Договір оренди землі, (у редакції Закону, що була чинною на час укладення оспорюваного правочину), набирає чинності з моменту його державної реєстрації (статті 14, 18, 20 цього Закону).

Відповідно до частини четвертої статті 202 ЦК України дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Статтею 203 ЦК України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно із частинами другою, четвертою статті 207 ЦПК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства. Якщо фізична особа у зв`язку з хворобою або фізичною вадою не може підписатися власноручно, за її дорученням текст правочину у її присутності підписує інша особа. Підпис іншої особи на тексті правочину, що посвідчується нотаріально, засвідчується нотаріусом або посадовою особою, яка має право на вчинення такої нотаріальної дії, із зазначенням причин, з яких текст правочину не може бути підписаний особою, яка його вчиняє. Підпис іншої особи на тексті правочину, щодо якого не вимагається нотаріального посвідчення, може бути засвідчений відповідною посадовою особою за місцем роботи, навчання, проживання або лікування особи, яка його вчиняє.

Статтею 208 ЦК України встановлено, що правочини між фізичною та юридичною особами належить вчиняти у письмовій формі.

Відповідно до частин першої, другої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Частиною першою статті 216 ЦК України встановлено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Відповідно до правових позицій Верховного суду України, викладених у постановах від 18.12.2013 року по справі № 6-127 цс 13 та від 22.04.2015 року по справі № 6-48 цс 15, своє волевиявлення на укладення договору учасник правочину виявляє в момент досягнення згоди з усіх істотних умов складання та скріплення підписом письмового документа.

Оскільки оспорюваний договір оренди земельної ділянки від 01 листопада 2006 року підписаний не ОСОБА_3 , а іншою особою, що підтверджується висновком почеркознавчої експертизи, відповідно він був укладений без волевиявлення ОСОБА_3 , а тому є недійсним з моменту його укладення згідно положень частини третьої статті 203 та частини першої статті 215 ЦК України.

Щодо доводів представника відповідача про застосування до вимог позивача наслідків спливу строку позовної давності, які є підставою для відмови у позові, то суд вважає їх безпідставники з огляду на наступне.

Згідно вимог статей 256, 257, 261 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальний строк позовної давності встановлений у три роки, а її перебіг починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або особу, яка його порушила.

Матеріалами справи підтверджено, що позивач набув право власності на земельну ділянку тільки 20 липня 2017 року. Сторонами в судовому засіданні визнано, що копію оспорюваного договору позивач отримав від відповідача влітку 2018 року. Оскільки позивач звернувся до суду в червні 2018 року, то позов пред`явлено в межах строку позовної давності.

З огляду на викладене суд доходить висновку, що позовні вимоги позивача є законними та обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню у повному обсязі.

На підставі ст.141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню понесені та документально підтверджені витрати по сплаті судового збору та за проведення судової почеркознавчої експертизи.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до фермерського господарства Валентина про визнання договору на право оренди земельної ділянки недійсним, задовольнити.

Визнати недійсним договір на право оренди земельної ділянки, укладений 01 листопада 2006 року між ОСОБА_3 та фермерським господарством Валентина , зареєстрований у Державному реєстрі земель 13 листопада 2006 року за № 040600800548.

Стягнути з фермерського господарства Валентина , код ЄДРОПУ 20888789, на користь ОСОБА_1 витрати на оплату судового збору, в розмірі 704,8 грн. та витрати на оплату судової почеркознавчої експертизи, в розмірі 2250,24 грн.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Миколаївського апеляційного суду через Березнегуватський районний суд Миколаївської області шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів, з дня його оголошення.

Учасник справи, якому повний текст рішення не було вручено в день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку, якщо апеляційна скарга подана протягом 30 днів з дня вручення йому повного тексту рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Сторони:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , паспорт НОМЕР_4 , виданий Березнегуватським РС УДМС України в Миколаївській області 05 червня 2015 року, ідентифікаційний номер НОМЕР_5 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідач: фермерське господарство Валентина , код ЄДРПОУ 20888789, вул. Ціолковського, 32 смт. Березнегувате Миколаївської області, 56203.

Суддя С. А. Луста