Рішення

від 27.03.2019 по справі 910/10225/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.03.2019 м. Київ Справа № 910/10225/18

За позовом: товариства з обмеженою відповідальністю "ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "НОВИЙ РЕГІОН";

до: Київської міської ради;

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача:

1) Головне управління державної казначейської служби у м. Києві;

2) Департамент комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації);

про: стягнення 149.248.874,35 грн.

Суддя Балац С.В.

Секретар судового засідання Кучерява О.М.

Представники:

позивача: Таран О.М.;

відповідача: Тхорик С.М.;

третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача:

1) ОСОБА_3;

2) ОСОБА_4

С У Т Ь С П О Р У :

Товариство з обмеженою відповідальністю "ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "НОВИЙ РЕГІОН" (далі - позивач) звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Київської міської ради (далі - відповідач) про стягнення 149.248.874,35 грн.

Позовні вимоги мотивовані наявністю підстав для стягнення з відповідача 149.248.874,35 грн., з яких: 466.955,93 грн. - 3 % річних та 148.781.918,42 грн. - інфляційних втрат у зв'язку із несвоєчасним неповерненням відповідачем грошових коштів (триваюче порушення).

Ухвалою господарського суду міста Києва від 14.08.2018 (суддя Васильченко Т.В.) позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/10225/18 та вирішено розгляд справи здійснювати в порядку (за правилами) загального позовного провадження.

Відповідач скориставшись своїм правом, наданим ст. 165 Господарського процесуального кодексу України, надав суду відзив, яким позов відхилив повністю з урахуванням наступного: саме з 18.01.2011 (дата набрання законної сили рішенням у справі № 11/304) розпочав перебіг трирічний строк позовної давності із вимогами про стягнення виплат, передбачених ст. 625 Цивільного кодексу України, який закінчився 17.01.2014; доводи позивача про переривання строку позовної давності є необґрунтованими; висновки судів про необхідність застосувати до спірних відносин положення частини 1 статті 1048 Цивільного кодексу України за аналогією закону, або визначити розмір процентів, є помилковими, оскільки у справі йдеться про неправомірну поведінку боржника (в той же час як частина 1 статті 1048 Цивільного кодексу України застосовується у випадку правомірної поведінки).

Ухвалою господарського суду від 11.09.2018 суд, за клопотаннями відповідача, залучив до участі у справі Головне управління державної казначейської служби у м. Києві та Департамент комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача.

Позивач скориставшись своїм правом, наданим ст. 166 Господарського процесуального кодексу України, надав суду відповідь на відзив, в якій вказано про те, що постанова Великої палати Верховного суду у справі № 910/10156/17 не стосується індексу інфляції; постановою Верховного суду від 26.04.2017 у справі № 3-1522гс16 (918/329/16) зазначено, що законодавець визначає обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням рівня індексу інфляції та 3 % річних за весь час прострочення, у зв'язку з чим таке зобов'язання є триваючим ; оскільки у справі № 910/10156/17 позовною вимогою були лише відсотки, а інфляційні втрати не заявлялись, то були розглянуті лише відсотки, суд касаційної інстанції не може розглядати вимоги, які не були заявлені у суді першої інстанції;

Відповідач скориставшись своїм правом, наданим ст. 167 Господарського процесуального кодексу України, надав суду заперечення на відповідь на відзив, в яких вказав про те, що у постанові Великої палати Верховного суду від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17, викладена правова позиція лише щодо розміру відсотків за користування чужими грошовими коштами, а питання стягнення інфляційних втрат зазначена постанова не стосується; в рамках справи № 910/10156/17 Верховним судом вирішено питання сплати на користь позивача суми основного боргу та відсотків за період до 11.08.2017, виходячи з викладеного обґрунтованими доводи позивача є лише в частині нарахування відсотків за період 11.08.2017 по 01.10.2017.

Розпорядженням керівника апарату господарського суду міста Києва від 04.12.2018 № 05-23/2068 призначено повторний автоматичний розподіл справи № 910/10225/18 у зв'язку з відрядженням судді Васильченко Т.В. в результаті якого вказану справу передано на розгляд судді Балац С.В.

Ухвалою господарського суду від 11.12.2018 справу № 910/10225/18 прийнято до провадження судді Балац С.В. та вирішено розгляд справи здійснювати в порядку (за правилами) загального позовного провадження. Підготовче засідання призначене на 14.01.2019.

В підготовчому засіданні 14.01.2019 оголошено перерву до 21.01.2019.

В підготовчому судовому засіданні 21.01.2019 суд на місці ухвалив: закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті на 11.02.2019.

В судовому засіданні 11.02.2019 оголошено перерву до 04.03.2019.

В судовому засіданні 04.03.2019 розгляд справи відкладено до 11.03.2019.

До господарського суду надійшла заява позивача про відвід судді Балац С.В.

В судовому засіданні 11.03.2019 суд на місці ухвалив: заяву позивача про відвід судді Балац С.В. від розгляду справи визнати необґрунтованою та передати зазначену заяву для визначення судді в порядку, встановленому частиною першою статті 32 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою господарського суду від 13.03.2019 № 910/10225/18 (суддя Чебикіна С.О.) у задоволенні заяви позивача про відвід судді Балац С.В. від розгляду даної справи відмовлено, з підстав, викладених у вказаній ухвалі.

Ухвалами-повідомленнями від 18.03.2019 сторони процесу повідомлені про призначення судового засідання на 27.03.2019.

В судовому засіданні 27.03.2019 судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши доводи уповноважених представників сторін по суті спору та дослідивши наявні докази у матеріалах даної справи, господарський суд міста Києва,

В С Т А Н О В И В :

Між відповідачем, як продавцем та позивачем, як покупцем, укладено Договір купівлі-продажу акцій акціонерного товариства холдингової компанії "КИЇВМІСЬКБУД" від 29.07.2009 № Д-2009/07/29 (далі - Договір № Д-2009/07/29).

За умовами вказаного договору продавець за результатами аукціону з продажу належного територіальній громаді міста Києва пакету акцій акціонерного товариства холдингової компанії "КИЇВМІСЬКБУД" у кількості 52.910.760 штук, що відбувся 21.07.2009 (протокол № 1 від 21.09.2009, затверджений наказом головного управління комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 24.07.2009 № 210), передає у власність покупцю, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити ціну продажу акцій, що становить 114.075.598,56 грн.

Вартість акцій сплачена покупцем в повному обсязі, що підтверджується платіжними дорученнями: від 16.07.2009 № 2 на суму 11. 407.559,85 грн., від 27.08.2009 № 16 на суму 45.630.239,43 грн., від 24.09.2009 № 25 на суму 29.400.000,00 грн., від 25.09.2009 № 1 на суму 27.637.799,28 грн., а також банківськими виписками з рахунку головного управління комунальної власності міста Києва за 16.07.2009, 31.08.2009, 27.08.2009, 02.09.2009, 25.09.2009 та 28.09.2009. Факт сплати позивачем відповідачу акцій в повному обсязі встановлено рішенням господарського суду м. Києва від 20.10.2010 у справі № 11/304, постановою київського апеляційного господарського суду від 18.01.2011 № 11/304 та постановою Вищого господарського суду України від 02.03.2011 № 11/304.

Рішенням господарського суду м. Києва від 20.10.2010 року № 11/304, позов задоволено частково по відношенню до позивача. Визнано право власності територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради на 59.910.760 штук простих іменних акцій акціонерного товариства холдингова компанія "КИЇВМІСЬКБУД", що становить 80 % статутного капіталу акціонерного товариства холдингова компанія "КИЇВМІСЬКБУД". Провадження у справі № 11/304 в частині позовних вимог до товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Термінал-Реєстр" та товариства з обмеженою відповідальністю "Адрем" припинено на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України. В іншій частині позову відмовлено. Стягнуто з позивача на користь державного бюджету України 25.500,00 грн. державного мита та 118,00 грн. коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Постановою київського апеляційного господарського суду від 18.01.2011 року № 11/304 рішення господарського суду м. Києва від 20.10.2010 у справі № 11/304 скасовано в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про визнання Договору № Д-2009/07/29 недійсним. Визнано недійсним Договір № Д-2009/07/29.

Постановою Вищого господарського суду України від 02.03.2011 № 11/304, касаційні скарги позивача, "Сатіліна Лімітед (SATILINA LIMITED)", "Атіма Лімітед (ATIMA LIMITED)" залишено без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 18.01.2011 у справі № 11/304 - без змін

Як встановлено вищевказаними рішеннями Договір № Д-2009/07/29 визнано недійсним в зв'язку з порушенням вимог чинного законодавства, а саме норм : Закону України "Про приватизацію державного майна"; Закону України "Про товарну біржу"; Положення про порядок продажу в процесі приватизації на фондових біржах пакетів акцій відкритих акціонерних товаристві, затвердженого наказом Фонду державного майна України, Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку, Антимонопольного комітету України від 16.11.1998 № 2141/297/9.

Відповідно до ч. 5 ст. 216 ЦК України, вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою.

Так позивач, 24.12.2014 звернувся до господарського суду м. Києва із позовом до відповідача про стягнення з останнього грошових коштів в сумі 114.075.598,56 грн., які отримані від позивача на виконання умов недійсного Договору №Д-2009/07/29, а також процентів за користування чужими грошовими коштами в сумі 50.243.742,50 грн.

Рішенням господарського суду м. Києва від 24.03.2015 у справі № 910/29514/14 позовні вимоги задоволені повністю, стягнуто з відповідача на користь позивача 114.075.598,56 грн. грошових коштів, 50.243.724,50 грн. - процентів за користування чужими грошовими коштами в період з 25.09.2009 по 23.12.2014.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 22.03.2017 рішення господарського суду м. Києва від 24.03.2015 у справі № 910/29514/14 скасовано частково та прийнято нове рішення, яким стягнуто з відповідача на користь позивача 114.075.598,56 грн. грошових коштів та 28.116.202,28 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами.

Постановою Вищого господарського суду України від 14.06.2017 постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.03.2017 залишено без змін.

На виконання рішення від 24.03.2015 у справі № 910/29514/14, яке частково скасоване постановою Київського апеляційного господарського суду від 22.03.2017 відповідачем перераховані на користь позивача грошові суми, а саме: 28.09.2017 - 83.544.632,40 грн., 02.10.2017 - 30.530.966,16 грн.

Рішенням господарського суду м. Києва від 17.08.2017 у справі № 910/10156/17, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 03.10.2017, позовні вимоги задоволені частково, стягнуто з відповідача на користь позивача 58.739.001,85 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами в період з 24.12.2014 по 11.08.2017.

Рішення господарського суду м. Києва у справі № 910/10156/17 від 17.08.2017 та постанова Київського апеляційного господарського суд мотивовані наступним.

Статтею 1212 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно; особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. На порушення цієї норми відповідач не повернув сплачені позивачем гроші.

Згідно із частиною другою статті 1214 ЦК у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу). Водночас, в даному випадку розмір процентів за користування грошовими коштами законом не передбачено.

Відтак нарахування відповідачу процентів за користування чужими грошовими коштами може бути здійснене на рівні облікової ставки Національного банку України за аналогією закону на підставі приписів статті 1048 ЦК .

Відповідно до постанови Великої палати Верховного суду у справі від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17:, висновки судів про необхідність застосовувати до спірних відносин положення частини першої статті 1048 ЦК за аналогією закону, аби визначити розмір процентів, є помилковими, бо, по-перше, у цій справі йдеться про неправомірну поведінку боржника (в той час як частина 1 статті 1048 ЦК застосовується у випадку правомірної поведінки), а по-друге, у законодавстві немає прогалини у цій частині.

Крім того, у постанові Верховного Суду України від 01 червня 2016 року у справі № 910/22034/15 зроблений висновок, що стаття 625 ЦК поширює свою дію на всі види грошових зобов'язань. Велика Палата Верховного Суду погоджується з цим висновком. Тому у разі прострочення виконання зобов'язання, зокрема щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей, нараховуються 3 % річних від простроченої суми відповідно до частини 2 статті 625 ЦК.

Тому, відповідно до частини другої статті 625 ЦК проценти підлягають до стягнення виходячи з суми простроченого грошового зобов'язання (114.075.598,56 грн.) за період, заявлений позивачем, тобто з 24.12.2014 по 11.08.2017 (2 роки і 231 день), в сумі 9.010.409,61 грн. (114.075.598,56 грн. х (2 + 231 : 365) х 3 % : 100 %).

Враховуючи тривале неповернення відповідачем грошових коштів (триваюче порушення) та враховуючи, що обов'язок щодо повернення коштів є триваючим позивачем заявлені позовні вимоги про стягнення з відповідача 149.248.874,35 грн., з яких: 466.955,93 грн. - 3 % річних (з 11.08.2017 по 28.09.2017 та з 29.09.2017 по 01.10.2017) та 148.781.918,42 грн. - інфляційних втрат (з 01.2011 по 10.2017).

Виходячи з викладених вище обставин та наявних у матеріалах даної справи доказів, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню частково з урахуванням такого.

Приписами частини 4 статті 75 Господарського кодексу України встановлено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до п. 7.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум.

Відтак, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.

Приписами ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 Цивільного кодексу України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Так постановою Великої палати Верховного суду від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17 з відповідача стягнуто суму 3 % річних в розмірі 9.010.409,61 грн. з 24.12.2014 по 11.08.2017 (2 роки і 231 день), в сумі 9.010.409,61 грн. (114.075.598,56 грн. х (2 + 231 : 365) х 3 % : 100 %).

Відтак право нарахування 3 % річних позивач має з 12.08.2017.

Позивачем заявлено до стягнення 466.955,93 грн. - 3 % річних (з 11.08.2017 по 28.09.2017 та з 29.09.2017 по 01.10.2017).

Проте, поданий позивачем розрахунок 3 % річних суд визнав арифметично невірним, враховуючи дати здійснення оплати відповідачем (28.09.2017 - 83.544.632,40 грн., 02.10.2017 - 30.530.966,16 грн.).

Таким чином, позовна вимога про стягнення з відповідача 3 % річних підлягає задоволенню в сумі 450.713,18 грн. за таким розрахунком суду:

Сума боргу (грн.)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір відсотків річнихСума 3% за період прострочення 114.075.598,56 12.08.2017 - 27.09.2017 47 3 % 440.675,60 30.530.966,16 28.09.2017 - 01.10.2017 4 3 % 10.037,58 Загальна сума 3 % складає 450.713,18

Також позивачем заявлено до стягнення 148.781.918,42 грн. - інфляційних втрат, яка складається із:

- 148.415.546,83 грн. в період з 18.01.2011 по 28.09.2017;

- 366.371,59 грн. - в період з 29.09.2017 по 01.10.2017.

Відносно вимоги позивача про стягнення з відповідача інфляційних втрат в сумі 366.371,59 грн. - в період з 29.09.2017 по 01.10.2017, суд зазначає, що вказана вимога задоволенню не підлягає, оскільки кількість днів прострочки становила 3 дні, в той час, як нарахування інфляційних втрат вважається правомірним при простроченні понад 15 днів у місяці.

Відносно вимоги позивача про стягнення з відповідача інфляційних втрат в сумі 148.415.546,83 грн. в період з 18.01.2011 по 28.09.2017 суд зазначає, що вказаний позивачем розрахунок є арифметично невірним.

Водночас, з огляду на те, що за розрахунками суду сума інфляційних втрат в період з 18.01.2011 по 28.09.2017 перевищує суму, заявлену позивачем до стягнення, позовна вимога про стягнення з відповідача суми інфляційних втрат в період з 18.01.2011 по 28.09.2017 в розмірі 148.415.546,83 грн. підлягає задоволенню повністю.

Подані до суду заперечення відповідача судом відхилені з наступних підстав.

Велика палата Верховного суду у справі № 910/10156/17 забезпечила єдність правозастосовної практики у разі порушення позадоговірного грошового зобов'язання, що виникло на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України.

У вказаній вище постанові додатково підтверджено порушення відповідачем позадоговірного грошового зобов'язання у зв'язку з утриманням грошових коштів позивача.

У постанові Верховного суду України від 01.06.2016 у справі № 22034/15 зроблений висновок, що стаття 625 ЦК України поширює свою дію на всі види грошових зобов'язань. Велика палата Верховного суду погоджується із цим висновком. Тому у разі прострочення виконання зобов'язання, зокрема щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей, нараховуються 3 % річних від простроченої суми відповідно до частини 2 статті 625 ЦК.

У справі № 910/10156/17 позовною вимогою були лише відсотки, а інфляційні втрати заявлені до стягнення не були, відтак Великою палатою Верховного суду розглянуті лише 3 % річних, однак правозастосовну практику здійснено щодо застосування частини 2 статті 625 ЦК України в цілому (індекс інфляції та 3 % річних).

Постанова Великої палати Верховного суду у справі № 910/10156/17 не стосується індексу інфляції; постановою Верховного суду від 26.04.2017 у справі № 3-1522гс16 (918/329/16) зазначено, що законодавець визначає обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням рівня індексу інфляції та 3 % річних за весь час прострочення, у зв'язку з чим таке зобов'язання є триваючим.

Відтак, враховуючи те, що з огляду на вказану вище практику та приймаючи до уваги, що вимоги за ч. 2 ст. 625 поширюються на всі види грошових зобов'язань та є частиною боргу, доводи відповідача про сплив строку позовної давності є помилковий, оскільки інфляційні та річні не є додатковими вимогами в розумінні ст. 266 ЦК України.

Відповідно до частини 2 статті 264 Цивільного кодексу України, позовна давність переривається у разі пред'явлення позову до боржника і у тому разі, коли предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

Таким чином, строк позовної давності переривався вказаними вище поданими позивачем до суду позовами, оскільки, як встановлено судом, предметом поданих позовів була лише частина вимог, право на які має позивач.

Твердження відповідача про аналогічний спір у справі № 910/1523/18 судом відхилені, оскільки у справі № 910/1573/18 були заявлені вимоги про стягнення відсотків за користування чужими грошовими коштами на підставі статей 8, 536, 1048, 1212, 1214 Цивільного кодексу України. Позовні вимоги у даній справі заявлені до постанови Великої палати Верховного суду у справі № 910/10156/17.

Водночас, після постанови Великої палати Верховного суду у справі № 910/10156/17 позивачем було подано заяву про зміну предмету позову, яка не була прийнята судом, з огляду на те, що відбулося одночасна зміна предмету і підстав позову, а при винесенні рішення у справі № 910/1573/18 суд керувався практикою Великої палати Верховного суду, яка була встановлена за наслідками розгляду справи № 910/10156/17 щодо застосування у даному випадку норм частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України.

Водночас, за результатами розгляду справи вказаної справи № 910/1523/18 прийнято рішення від 19.07.2018 про відмову у задоволенні позову, яке оскаржено не було.

Крім того, про правомірне нарахування відсотків за період 11.08.2017 по 01.10.2017 відповідач вказує в поданих до суду запереченнях на відповідь на відзив.

Доводи відповідача про те, що останній не є належним відповідачем судом відхилені з огляду на те, що відповідача визнано належним відповідно до вказаних вище рішень судів.

Приписами частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Враховуючи приписи пункту 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, суд покладає витрати по сплаті судового збору на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 74, 76, 77, 78, 79, 86, 123, 129, 233, 236, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва,

В И Р І Ш И В :

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Київської міської ради (01044, м. Київ, вул. Хрещатик, буд. 36, ідентифікаційний код: 22883141) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "НОВИЙ РЕГІОН" (03150, м. Київ, вул. Анрі Барбюса, буд. 40, ідентифікаційний код: 35920996) 3 % річних в сумі 450.713 (чотириста п'ятдесят тисяч сімсот тринадцять) грн. 18 коп., інфляційні втрати в сумі 148.415.546 (сто сорок вісім мільйонів чотириста п'ятнадцять тисяч п'ятсот сорок шість) грн. 83 коп., витрати по сплаті судового збору в сумі 616.700 (шістсот шістнадцять тисяч сімсот) грн. 00 коп.

3. В іншій частині позовних вимог відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили та може бути оскаржено в порядку та строки встановлені ст.ст. 241, 254, 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 10 квітня 2019 року

Суддя С.В. Балац