Рішення

від 08.04.2019 по справі 922/96/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан ОСОБА_1, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" квітня 2019 р.м. ХарківСправа № 922/96/19

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Присяжнюка О.О.

при секретарі судового засідання Лепенець К.В.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Харківської місцевої прокуратури №2(61002, м. Харків, вул. Сумська, 76) в інтересах держави, в особі Харківської міської ради(61003, м. Харків, майдан Конституції, 7) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківський метизний завод"(84200,АДРЕСА_1) про стягнення коштів за участю представників:

Прокурора -Клейн Л. В.,

представника позивача - не з'явився

представника відповідача - ОСОБА_2 адвокат;

представника відповідача - ОСОБА_1,директор;

ВСТАНОВИВ:

Харківська місцева прокуратура №2 в інтересах держави в особі Харківської міської ради, звернувся до господарського суду Харківської області із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківський метизний завод" про стягнення з відповідача на користь Харківської міської ради безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати у сумі 4905614,08 грн.

В обґрунтування позову прокурор вказує, що відповідачем у період з 01.01.2016 по 30.06.2018 не було сплачено за користування земельною ділянкою по вул. Метизний,10, 9 у м. Харкові площею 4 033 га плату за землю у розмірі 4905614,08 грн., внаслідок чого відповідач зберіг у себе майно - грошові кошти. В якості правових підстав позову прокурор посилається на ст.ст. 1212-1214 ЦК України.

Ухвалою господарського суду від 10.01.2019 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 922/96/19. Постановлено справу розглядати за правилами загального позовного провадження з повідомленням сторін, підготовче засідання призначено на 05 лютого 2019 року о 10:30 год.

01.02.2019 року від Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківський метизний завод", через канцелярію суду вх.№2861 надійшли заперечення на позов, в яких останній наголошував на тому , що Департаментом Харківської міської ради вживались заходи щодо з'ясування обставин права користування земельною ділянкою по пров. Метизному,10 у м. Харкові, вважає, що позов до суду подала неналежна сторона.

В судовому засіданні 05.02.2019 постановлено протокольну ухвалу про перерву в підготовчому засіданні на підставі ст. 183 ГПК України до 26 лютого 2019 року об 10:30 год.

В порядку ст.ст. 120-121 ГПК України сторони повідомлені на наступне судове засідання ухвалами від 05.02.2019.

22.02.2019 року від Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківський метизний завод", через канцелярію суду (вх.№4771) надійшов відзив на позовну заяву, де відповідач наголошував на тому, що обов'язок укладення договору оренди земельної ділянки не може бути покладено на відповідача, адже він не є власником землі і не може розпоряджатись цією земельною ділянкою , у зв'язку із чим вважає вимоги прокуроа зі сплати відповідачем розміру орендної плати за користування земельною ділянкою, розташованою за адресою: м. Харків, пров.Метизний,10, таким, що прямо суперечить засадам цивільного законодавства.

26.02.2019 року від Харківської місцевої прокуратури №2 , через канцелярію суду (вх.№5024) надійшла заява про зменшення позовних вимог, в якій прокурор просив суд стягнути з відповідача 4 614 552,93грн., а також повернути прокуратурі Харківської області судовий збір в розмірі 4365,94грн. на підставі п.5 ч.1 ст.7 Закону України " Про судовий збір".

Протокольною ухвалою господарського суду від 26.02.2019 року, прийнято заяву прокурора про зменшення позовних вимог (вх. №5024 )в порядку ст.46 ГПК України . Продовжено строк підготовчого провадження у справі № 922/96/19 на тридцять днів. Відкладено підготовче засідання до 19.03.19 о 11:30 год.

18.03.2019 року від Харківської міської ради (вх.№6772 ) надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

18.03.2019 року від Харківської місцевої прокуратури №2, через канцелярію суду (вх.№6626) надійшла відповідь на відзив відповідача, в яких прокурор наполягає на задоволенні позовних вимог, оскільки, на думку прокурора, Харківська міська рада має всі законні підстави на отримання плати за користування цією , у тому числі, з огляду на положення ст.206 ЗК України.

19.03.2019 року від Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківський метизний завод", через канцелярію суду (вх.№6821) надійшли заперечення на позов, в якому останній наголошував на тому, що розрахунок безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати, наданий позивачем, не відповідає вимогам ст.ст. 76, 77 ГПК України, оскільки у цьому розрахунку фактично здійснено обчислення нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що знаходиться за адресою: м. Харків, пров. Метизний, 10, при цьому, відповідачу незрозумілим, яким чином встановлено вихідні дані для складення розрахунку, адже у наданому позивачем документі, на думку відповідача не має обгрунтування щодо застосування саме такого розміру зазначеної земельної ділянки.

В судовому засіданні 19.03.2019 постановлено протокольну ухвалу про задоволення клопотання позивача щодо відкладення розгляду справи та закриття підготовчого провадження та призначення справи у судовому засіданні по суті 03.04.2019 року.

В порядку ст.ст. 120-121 ГПК України сторони повідомлені на наступне судове засідання ухвалами від19.03.2019.

В судовому засіданні 03.04.2019 постановлено протокольну ухвалу про відкладення розгляду справи по суті на підставі п.2 ч.2 ст.202 ГПК України до 08.04.2019 року.

В порядку ст.ст. 120-121 ГПК України сторони повідомлені на наступне судове засідання ухвалами від 03.04.2019.

Прокурор у судовому засіданні 08.04.2019 позовні вимоги підтримав у повному обсязі, з підстав наведених у позовній заяві.

Представник позивача в судове засідання 08.04.2019 року, не з'явився.

Представник відповідача у судовому зсіданні 08.04.2019 року проти задоволення позовних вимог заперечив, з мотивів, наведених у відзиві на позову заяву.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Згідно з п. п. 1, 2 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки (п. 1) повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки (п. 2).

Отже, враховуючи, що сторони були належним чином повідомлені про дату, час та місце призначеного судового засідання, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника позивача за наявними в матеріалах справи документами.

З огляду на те, що у матеріалах справи достатньо документів для правильного вирішення спору по даній справі, у судовому засіданні 08.04.2019р. на підставі ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду по даній справі.

Розглянувши матеріали справи в їх сукупності, створивши у відповідності до ст. 13 ГПК України сторонам необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, суд встановив наступне.

Стаття 53 Господарського процесуального Кодексу України (далі - ГПК України) передбачає право прокурора звертатися до господарського суду з позовною заявою в інтересах держави. Прокурор, звертаючись до суду, у позовній заяві обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з'ясовуючи поняття "інтереси держави", висловив міркування, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини).

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

Із врахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (п. 4 мотивувальної частини).

У цій справі прокурор зазначив, що орган місцевого самоврядування - Харківська міська рада, при наявності порушень інтересів територіальної громади м. Харкова, а саме факту не сплати відповідачем плати за користування земельною ділянкою у передбаченому законодавством розмірі, судовому порядку не вживає відповідних заходів та не здійснює захист порушених законних економічних (матеріальних) інтересів місцевого самоврядування, територіальної громади міста та як наслідок й інтересів держави в цілому. Вказане є підставою для захисту порушених інтересів держави прокуратурою шляхом представництва в суді.

Харківська міська рада є органом місцевого самоврядування, що представляє спільні інтереси територіальної громади жителів міста Харкова, здійснює відповідно до закону від імені та в інтересах вказаної "територіальної громади правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права власності. Оскільки, Харківська міська рада є орендодавцем, на її території знаходиться орендована земельна ділянка та кошти за її оренду надходять на рахунок вказаної ради, її визначено позивачем у справі.

З метою виконання покладених на органи прокуратури функцій та завдань, реалізуючи права, передбачені вищевказаними нормативно-правовими актами, керівник Харківської місцевої прокуратури № 2 звертається до суду з даною позовною заявою в інтересах держави в особі Харківської міської ради.

Виходячи із вищенаведеного, господарський суд Харківської області приходить до висновку про підставність звернення прокурора із позовною заявою в інтересах держави в особі Харківської міської ради.

Прокурор обґрунтовує позовні вимоги тим, що Харківською місцевою прокуратурою № 2 проведено вивчення правомірності використання земельних ділянок, розташованих на території Новобаварського району м. Харкова.

В позові прокурор вказує , що на земельну ділянку по пров. Метизному, 10 у м. Харкові відсутні документи, що посвідчують право власності або користування.

Так, згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно нежитлові будівлі літ. Ж-1 121,3 кв.м, літ. С-3 8716 кв.м., літ. Т-3 7049 кв.м., літ. Х1-1 188,1 кв.м., літ. Х-1 785,8 кв.м., літ. Х2-1 193,4 кв.м., літ. У-4 1487,5 кв.м., літ. Ф-1 644,4 кв.м., літ. Ю-1 34,2 кв.м., літ. Ш-1 5,6 кв.м., літ. Ц-1 104 кв.м., літ. Я-1 11,5кв.м. по пров. Метизному,10 у м.Харкові належить на праві приватної власності ПАТ Харківський метизний завод на підставі наказу Фонду державного майна України, серія та номер: 15-АТ, виданий 22.05.1995, та серія та номер: б/н від 12.08.1999.

Згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань ТОВ Харківський метизний завод є правонаступником ПАТ Харківський метизний завод .

Відповідно до акту огляду земельної ділянки Харківської міської ради від 09.02.2017 земельна ділянка за адресою: м. Харків, пров. Метизний, 10 орієнтовною площею 4,0331га, з усіх сторін огороджена, документи, що посвідчують право власності або користування на земельну ділянку, відсутні, що підтверджується інформацією Управління Держгеокадастру у м. Харкові Харківської області від 29.03.2017 № 19-20.08-3-1184/20-17.

Для встановлення остаточної суми завданих битків виникла необхідність у проведенні відповідних геодезичних досліджень.

На підставі визначених за результатами топографічного знімання координат земельної ділянки, оброблених та сформованих в електронному файлі .shp , та програмних комплексів з нормативної грошової оцінки земель міста Харкова, розроблених на підставі Технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Харкова станом на 01.01.2013, затвердженої рішенням Харківської міської ради № 1209)113 від 03.07.2013 та введеної в дію з 01.01.2014, Департаментом територіального контролю ХМР проведено розрахунок розміру шкоди, нанесеної ТОВ Харківський метизний завод за використання земельної ділянки, площею 4033 кв. м., розташованої за адресою: м. Харків, пров. Метизний, 10, яку мав би отримати бюджет у випадку належного оформлення права користування зазначеною земельною ділянкою.

У зв'язку з викладеним, на виконання листа місцевої прокуратури № 04-10-4280вих18 від 20.07.2018 Департаментом територіального контролю Харківської міської ради проведено розрахунок збитків через відсутність у ТОВ Харківський метизний завод укладеного договору оренди земельної ділянки по пров. Метизний, 10 у м. Харкові, зарахуванням сплати земельного податку підприємством.

Так, відповідно до розрахунку Харківської міської ради за 2016р. розмір орендної плати в місяць, який підлягав сплаві, становив 112 000, 71 грн. (який складається з нормативної грошової оцінки - 33600212грн., ставки річної орендної плати - 4.00%, коефіцієнту складних інженерно-геологічних умов - 1, коефіцієнту розміру земельної ділянки - 1, відсотку строку оренди - 100,00%)

Отже, за січень - грудень 2016 року ТОВ Харківський метизний завод мав би сплатити до бюджету 1 344 008,48 грн., за 2017 рік - 2 374 403,72 грн., за січень - червень 2018 року - 1 187 201,88 грн., а всього за період з 01.01.2016 по 30.06.2018 - 4 905 614,08 грн. (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог - 4 614 552,93грн.).

Харківська місцева прокуратура № 2 звернулась до господарського суду Харківської області з позовом до ТОВ Харківський метизний завод про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати у сумі 4 614 552,93грн., обґрунтовуює позов тим, що відповідач, набувши право власності на об'єкт нерухомості, розташований на земельній ділянці комунальної власності, належним чином не оформив правовідносини щодо користування земельною ділянкою та у період з 01.01.2016 по 30.06.2018 не сплачував плату за користування земельною ділянкою у встановленому законодавчими актами розмірі. У зв'язку з цим, з посиланням на статті 1212-1214 ЦК України, позивач вважає, що відповідач зберіг кошти, не сплачуючи орендну плату за користування земельної ділянки, за відсутності укладеного договору, тим самим збільшив вартість власного майна, а позивач втрачає належне йому майно (кошти від орендної плати), тобто відбувається факт безпідставного збереження саме коштів у розмірі орендної плати відповідачем за рахунок позивача.

При прийнятті рішення суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 80 ЗК України суб'єктами права на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.

Відповідно до статей 122, 123, 124 ЗК України міські ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі - продажу права оренди земельної ділянки.

У силу статті 206 ЗК України використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Плата за землю - обов'язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності (підпункт 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Земельним податком є обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендною платою за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункти 14.1.72, 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 ПК України у вказаній редакції).

З наведеного вбачається, що чинним законодавством розмежовано поняття «земельний податок» і «орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності» .

Відповідач не є власником або постійним землекористувачем спірної земельної ділянки, а тому не є суб'єктом плати за землю у формі земельного податку, при цьому, єдино можливою формою здійснення плати за землю для нього як землекористувача є орендна плата (підпункт 14.1.72 пункту 14.1 статті 14 ПК України).

У разі надання земельної ділянки в оренду укладається договір оренди земельної ділянки, яким за положенням частини першої статті 21 Закону України "Про оренду землі" визначається орендна плата за землю як платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати, який в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлено положеннями пункту 288.5.1 статті 288 ПК України (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 10.09.2018 по справі №920/739/17).

Відповідно до частини другої статті 152 ЗК України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. При цьому згідно з пунктом «д» частини першої статті 156 цього Кодексу власникам землі відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

Згідно з пунктом 2 частини 2 статті 22 ЦК України збитками є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

За змістом указаних приписів Цивільного та Земельного кодексів України відшкодування шкоди (збитків) є заходом відповідальності, зокрема, за завдану шкоду майну чи за порушення прав власника земельної ділянки.

Шкода, завдана майну юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (частина перша статті 1166 ЦК України). Підставою для відшкодування є наявність таких елементів складу цивільного правопорушення, як: шкода; протиправна поведінка її заподіювача; причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; вина. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає. Особа, яка завдала шкоду, звільняється від обов'язку її відшкодовувати, якщо доведе, що шкоди заподіяно не з її вини (частина друга статті 1166 ЦК України).

Предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Відповідно до частин першої та другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК України.

За змістом приписів глав 82 і 83 ЦК України для деліктних зобов'язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов'язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов'язаннях. Натомість для кондикційних зобов'язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Таким чином, обов'язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов'язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберіг), або вартість цього майна.

Частина перша статті 93 ЗК України встановлює, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Предметом позову в цій справі є стягнення з власника об'єкта нерухомого майна безпідставно збережених коштів орендної плати на підставі статей 1212, 1214 ЦК України за фактичне користування без належних на те правових підстав, земельною ділянкою, на якій цей об'єкт розміщений.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач є власником нерухомого майна, проте матеріали справи не містять доказів належного оформлення власником будівлі права користування земельною ділянкою, зокрема укладення відповідних договорів оренди з Харківською міською радою та державної реєстрації такого права.

У позовній заяві підставами позову позивач зазначив, що відповідач за відсутності договору оренди земельної ділянки не сплачував за користування земельною ділянкою, а тому безпідставно зберіг кошти за рахунок позивача, які зобов'язаний повернути на підставі статей 1212 - 1214 Цивільного кодексу України.

Збитки за користування земельною ділянкою без правовстановлюючих документів та безпідставно набуте майно мають різну правову природу і підпадають під різне нормативно-правове регулювання. Втім на відміну від збитків, для стягнення яких підлягає доведенню наявність складу правопорушення, а саме таких складових як: шкода, протиправна поведінка її заподіювача, причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача, а також вина, для висновків про наявність підстав для повернення безпідставно набутих коштів є встановлення обставин набуття або збереження майна (коштів) за рахунок іншої особи (потерпілого) та те, що набуття або збереження цього майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

Враховуючи правову природу кондикційних зобов'язань (стаття 1212 ЦК України), для яких вина не має значення, важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої, тобто обов'язок відповідача повернути безпідставно набуте (збережене) майно не є заходом відповідальності.

Під безпідставно збереженим майном Харківська міська рада має на увазі грошові кошти в розумінні ст.ст. 179, 190 ЦК України, оскільки відповідно до ст. 206 ЗК України використання землі в Україні є платним.

Отже, для визначення розміру безпідставно збереженої орендної плати, яку просить стягнути позивач, необхідним є встановлення її розміру, шляхом множення площі земельної ділянки, фактичне користування якою встановлено в ході обстеження та розміру нормативної грошової оцінки займаної земельної ділянки.

Так, для врегулювання судом кондиційних правовідносин між позивачем та відповідачем потрібно встановити фактичну площу земельної ділянки, яку використовує набувач майна та розмір безпідставно збереженого коштів.

При цьому, для визначення розміру земельного податку, державного мита при міні, спадкуванні та даруванні земельних ділянок, орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності необхідно виходити з витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки.

Вказаний витяг землекористувачі отримують у разі наявності розробленої та затвердженої, відповідно до вимог чинного законодавства, технічної документації на конкретну земельну ділянку.

З аналізу матеріалів справи вбачається, що прокурором при зверненні до суду, встановлена орієнтовна площа земельної ділянки, яку використовує відповідач, виходячи з того, земельна ділянка не була сформована, та її межи були ним визначені за фактичним землекористуванням на підставі геодезичної зйомки при проведенні акту обстеження, з урахування цього позивачем був розрахований розмір безпідставно збережених відповідачем коштів.

Проте у даній справі господарським судом встановлено, що земельна ділянка під нерухомим майном не сформована як об'єкт цивільних прав в розумінні статті 79-1 ЗК України, що виключає можливість обчислення розміру безпідставно збережених коштів у вигляді орендної плати за землю, оскільки об'єктом оренди може бути тільки земельна ділянка як сформований у встановленому законодавством порядку об'єкт цивільних прав. Таким чином, розмір заявлених до стягнення позовних вимог є недоведеним.

Відсутність підстав для виникнення орендних правовідносин в порядку Закону України "Про оренду землі" унеможливлює одержання позивачем орендної плати за користування цими земельними ділянками. Це, в свою чергу, унеможливлює застосування статті 1212 ЦК України у разі її, орендної плати, несплати.

Крім того суд вважає за необхідне зазначити, що після ратифікації Верховною радою України Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, остання, відповідно до статті 9 Конституції України набула статусу частини національного законодавства.

З прийняттям у 2006 році Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини , Конвенція та практика Суду застосовується судами України як джерело права.

Як зазначено у рішенні по справі "Серявін та інші проти України" від 10.02.2010 року, заява № 4909/04, що суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

За таких обставин, з урахуванням приписів наведених правових норм та на підставі матеріалів справи суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги є незаконними, необґрунтованими, а відтак задоволенню не підлягають.

Частиною четвертою статті 129 ГПК України визначено, що судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача. Таким чином, судовий збір у даній справі залишається за прокурором.

Разом з тим, у зв'язку із зменшенням розміру позовних вимог прокурор просив суд повернути зайво сплачений судовий збір при поданні позовної заяви.

Так, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 ЗУ Про судовий збір , сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Відтак. на підставі вищенаведеної норми, суд дійшов висновку, що прокурору підлягає до повернення з Державного бюджету України зайво сплачена сума судового збору в розмірі 4365,94 грн.

Враховуючи викладене та керуючись ст. ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України; ст.ст. 22, 83, 654,1166, 1212 Цивільного кодексу України; ст. 152 Земельного кодексу України; ст.ст. 73, 74, 86, 129, 183, 236-238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення, відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України та п.п. 17.5 п. 17 Розділу XI Перехідні положення Господарського процесуального кодексу України, може бути оскаржено до Харківського апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги через Господарський суд Харківської області протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач: Харківська міська рада (61003, м. Харків, майдан Конституції, 7, код 04059243).

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю "Харківський метизний завод" (84200,АДРЕСА_1, код 00223220).

Повне рішення складено "10" квітня 2019 р.

Суддя ОСОБА_3