Постанова

від 30.05.2019 по справі 922/96/19

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" травня 2019 р. Справа № 922/96/19

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Фоміна В.О. , суддя Геза Т.Д. , суддя Шевель О.В.

за участю секретаря судового засідання Кладька А.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Прокуратури Харківської області (вх. №1472 Х/2) на рішення Господарського суду Харківської області від 08.04.2019 ухвалене у приміщенні Господарського суду Харківської області суддею Присяжнюком О.О. у справі № 922/96/19

за позовом Харківської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Харківської міської ради, м. Харків

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківський метизний завод", м. Дружківка Донецької області

про стягнення коштів

ВСТАНОВИЛА:

У січні 2019 року Харківська місцева прокуратура №2 звернулась до Господарського суду Харківської області з позовом в інтересах держави в особі Харківської міської ради про стягнення з ТОВ Харківський метизний завод на користь Харківської міської ради безпідставно набуті кошти у розмірі 4614552,93 грн.(з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог вх. 5024 від 26.02.2019).

Рішенням Господарського суду Харківської області від 08.04.2019 в задоволенні позовної заяви відмовлено.

Прокуратура Харківської області з рішенням суду не погодилась, звернулась до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 08.04.2019 та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов прокурора.

Апеляційна скарга прокурора мотивована тим, що відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов необґрунтованого висновку про недоведеність прокурором розміру заявленої до стягнення суми позову з огляду на відсутність в матеріалах справи витягу з нормативної грошової оцінки спірної землі, тоді як Харківською міською радою вжито заходи самоврядного контролю та здійснено відповідний розрахунок безпідставно збережених коштів, матеріали справи містять належні, достатні та допустимі докази на підтвердження цих обставин. Апелянтом зазначено, що для врегулювання судом кондикційних правовідносин між позивачем та відповідачем не потрібен факт наявності сформованої земельної ділянки, як об`єкту цивільних прав, а потрібно встановити фактичну площу земельної ділянки, яку використовує набувач майна та розмір безпідставно збережених коштів.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 16.05.2019 у даній справі відкрито апеляційне провадження, повідомлено учасників справи, що розгляд справи відбудеться 30.05.2019.

Від відповідача відзиву не надходило.

В судовому засіданні 30.05.2019 прокурор підтримав апеляційну скаргу, просив суд скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 08.04.2019, прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечував проти задоволення апеляційної скарги, просив суд оскаржуване рішення залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, з`ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами в межах, встановлених статтею 269 ГПК України, а також перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, встановила наступне.

Предметом позову в цій справі є стягнення з власника об`єктів нерухомого майна безпідставно збережених коштів орендної плати за фактичне користування без належних на те правових підстав земельною ділянкою, на якій ці об`єкти розміщені.

Підставами звернення з таким позовом саме прокурора, останній обгрунтовує проведенням перевірки вивчення правомірності використання земельних ділянок, розташованих на території Новобаварського району м. Харкова. Зокрема, прокурором зазначено, що на земельну ділянку по пров. Метизному, 10 у м. Харкові відсутні документи, що посвідчують право власності або право користування.

Розглянувши обставини наявності у прокурора підстав звернення з таким позовом, з урахуванням положень статті 23 Закону України Про прокуратуру , колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності обгрунтованих підстав для звернення прокурора з даним позовом.

Так, статтею 53 Господарського процесуального Кодексу України (далі - ГПК України) передбачено право прокурора звертатися до господарського суду з позовною заявою в інтересах держави. Прокурор, звертаючись до суду, у позовній заяві обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття "інтереси держави", висловив міркування, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини).

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

Із врахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (п. 4 мотивувальної частини).

За висновками Верховного Суду, що викладені у постанові від 02.10.2018 у справі № 4/166"б", прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. При цьому, "виключні випадки" мають оцінюватися судами, виходячи з наявності (обґрунтованості прокурором) порушення або загрози порушення інтересів держави.

Правова позиція Верховного Суду базується на тому, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень (орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, частина третя статті 23 Закону України "Про прокуратуру"), який або відсутній, або який всупереч вимог закону не здійснює захисту чи робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Аналіз ч.3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді у випадках:

- якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;

- у разі відсутності такого органу.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

"Не здійснення захисту" виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

"Здійснення захисту неналежним чином" виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Тож, звертаючись з позовом в інтересах держави в особі Харківської міської ради у даній справі, прокурор зазначив. що орган місцевого самоврядування - Харківська міська рада, при наявності порушень інтересів територіальної громади м. Харкова, а саме факту не сплати відповідачем плати за користування земельною ділянкою у передбаченому законодавством розмірі, в судовому порядку не вживає відповідних заходів та не здійснює захист порушених законних економічних (матеріальних) інтересів місцевого самоврядування, територіальної громади міста та як наслідок й інтересів держави в цілому.

З матеріалів даної справи вбачається, що у лютому 2017 Харківською міською радою було здійснено обстеження спірної земельної ділянки та встановлено її користування відповідачем. Листом від 17.03.2017 Управління Держгеокадастру у Харківській області відповіло Харківській міській раді про відсутність станом на 29.12.2012 правовстановлюючих документів на право власності та право користування на спірну земельну ділянку. В листі також вказано, що з 01.01.2013 державну реєстрацію прав на земельні ділянки здійснюють суб`єкти державної реєстрації прав.

Заявником не надано документів, що підтверджують наявність правовстановлюючих документів на спірну земельну ділянку зареєстрованих після 01.01.2013.

Тобто, при таких обставинах, протягом майже двох років розпорядником землі, Харківською міською радою, не вживались заходи щодо приведення у відповідність спірних правовідносин.

Харківська міська рада є органом місцевого самоврядування, що представляє спільні інтереси територіальної громади жителів міста Харкова, здійснює відповідно до закону від імені та в інтересах вказаної "територіальної громади правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права власності. Оскільки, Харківська міська рада є орендодавцем, на її території знаходиться орендована земельна ділянка та кошти за її оренду надходять на рахунок вказаної ради, її визначено позивачем у справі.

04.01.2019 прокурор звернувся до Харківської міської ради з повідомленням, в якому висловив намір використати право на звернення до суду з даним позовом.

Тому, колегія суддів вважає, що прокурором дотримано приписи статті 23 Закону України Про прокуратуру .

Що ж до суті позовних вимог прокурора, колегія суддів зазначає наступне.

Як зазначалось, позов прокурора обґрунтований користуванням ТОВ Харківський метизний завод земельною ділянкою по пров. Метизному. 10 у м. Харкові без достатніх правових підстав, тобто без оформленого належним чином права власності або права користування цією ділянкою.

09.02.2017 головним спеціалістом відділу контролю за використанням земель Департаменту територіального контролю Харківської міської ради Марковим А.Ю. проведено комплекс перевірочних заходів щодо земельної ділянки, яка розташована по пров. Метизному , 10 у м. Харкові , про складено Акт огляду земельної ділянки.

Даним актом проведеним на місцевості оглядом земельної ділянки встановлено, що земельна ділянка по пров. Метизному, 10 орієнтовною площею 4,0331 га огорожена та використовується для експлуатації та обслуговування нежитлових будівель (виробничі).

Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно нежитлові будівлі літ. "Ж-1" 121,3 кв.м, літ. "С-3" 8716 кв.м., літ. "Т-3" 7049 кв.м., літ. "Х1-1" 188,1 кв.м., літ. "Х-1" 785,8 кв.м., літ. "Х2-1" 193,4 кв.м., літ. У-4" 1487,5 кв.м., літ. "Ф-1" 644,4 кв.м., літ. "Ю-1" 34,2 кв.м., літ. "Ш-1" 5,6 кв.м., літ. "Ц-1" 104 кв.м., літ. "Я-1" 11,5 кв.м. по пров. Метизному,10 у м. Харкові належить на праві приватної власності ПАТ "Харківський метизний завод" на підставі наказу Фонду державного майна України, серія та номер: 15-АТ, виданий 22.05.1995, та серія та номер: б/н від 12.08.1999.

Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань ТОВ "Харківський метизний завод" є правонаступником ПАТ "Харківський метизний завод".

Відповідно до листа Управління Держгеокадастру у Харківській області від 17.03.2017 №19-20.08-3-1184/20-17 станом на 29.12.2012 в управлінні не обліковуються правовстановлюючі документи на право власності або право користування на спірну земельну ділянку.

Отже, посилаючись на те, що відповідач не набув належних прав власності або користування на земельну ділянку загальною площею 4,0331 га по пров. Метизному, 10 у м. Харкові, а тому використовує земельну ділянку без достатніх правових підстав і не сплачує орендної плати, прокурор звернувся до Господарського суду Харківської області з даним позовом, в якому на підставі статей 1212-1214 Цивільного кодексу України просив стягнути з відповідача безпідставно збережені кошти в розмірі орендної плати в сумі 4614552,93 грн. за період з 01.01.2016 по 30.06.2018.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, судом першої інстанції встановлено, що земельна ділянка під нерухомим майном, що належить відповідачу, не сформована як об`єкт цивільних прав в розумінні статті 79-1 ЗК України, що виключає можливість обчислення розміру безпідставно збережених коштів у вигляді орендної плати за землю, а тому, розмір заявлених до стягнення позовних вимог є недоведеним. Суд першої інстанції вказав, що відсутність підстав для виникнення орендних правовідносин в порядку Закону України "Про оренду землі" унеможливлює одержання позивачем орендної плати за користування цими земельними ділянками, що, в свою чергу, унеможливлює застосування статті 1212 ЦК України у разі її несплати.

Надаючи оцінку аргументам місцевого господарського суду у відповідності до підпункту б) пункту 3 частини 1 статті 282 ГПК України, з урахуванням меж апеляційного перегляду, встановлених ст.269 ГПК України, колегія суддів зазначає, що з висновками суду першої інстанції слід погодитися з огляду на наступне.

Предметом регулювання глави 83 Цивільного кодексу України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Статтею 1212 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Згідно статті 1214 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов`язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави. З цього часу вона відповідає також за допущене нею погіршення майна.

Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК України.

За змістом приписів глав 82 і 83 ЦК України для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов`язаннях. Натомість для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Таким чином, обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберіг), або вартість цього майна.

Частина перша статті 93 ЗК України встановлює, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Предметом позову в цій справі є стягнення з власника об`єкта нерухомого майна безпідставно збережених коштів орендної плати на підставі статей 1212, 1214 ЦК України за фактичне користування без належних на те правових підстав, земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розміщений.

Враховуючи правову природу кондикційних зобов`язань (стаття 1212 ЦК України), для яких вина не має значення, важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої, тобто обов`язок відповідача повернути безпідставно набуте (збережене) майно не є заходом відповідальності.

Під безпідставно збереженим майном Харківська міська рада має на увазі грошові кошти в розумінні ст.ст. 179, 190 ЦК України, оскільки відповідно до ст. 206 ЗК України використання землі в Україні є платним.

Отже, для визначення розміру безпідставно збереженої орендної плати, яку просить стягнути позивач, необхідним є встановлення її розміру, шляхом множення площі земельної ділянки, фактичне користування якою встановлено в ході обстеження та розміру нормативної грошової оцінки займаної земельної ділянки.

Так, для врегулювання судом кондиційних правовідносин між позивачем та відповідачем потрібно встановити фактичну площу земельної ділянки, яку використовує набувач майна та розмір безпідставно збереженого коштів у вигляді орендної плати.

Втім, правовий механізм переходу прав на землю, пов`язаний із переходом права на будинок, будівлю або споруду, визначено у статті 120 Земельного кодексу України.

Виходячи зі змісту зазначеної статті, норма щодо переходу права на земельну ділянку у разі переходу права на будинок, будівлю і споруду може бути застосована у випадках, якщо земельна ділянка перебуває у власності або у користуванні колишнього власника будівлі.

Як вбачається із положень статті 120 Земельного кодексу України, виникнення права власності на об`єкт нерухомості не є підставою для автоматичного виникнення права власності чи укладення (продовження, поновлення) договору оренди земельної ділянки.

За змістом глави 15 Земельного кодексу України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, право користування земельною ділянкою комунальної власності реалізується, зокрема, через право оренди.

Частина перша статті 93 Земельного кодексу України встановлює, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Землекористувачі також зобов`язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт "в" частини першої статті 96 Земельного кодексу України).

Водночас за змістом статті 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Отже, за змістом указаних приписів виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені та яка не була відведена в оренду попередньому власнику. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права. Проте з огляду на приписи частини другої статті 120 Земельного кодексу України не вважається правопорушенням відсутність у власника будинку, будівлі, споруди зареєстрованого права оренди на земельну ділянку, яка має іншого власника і на якій розташоване це нерухоме майно.

Матеріали справи свідчать, що відповідач є власником нерухомого майна, розміщеного на відповідній земельній ділянці, на підставі наказу Фонду державного майна України, серія та номер: 15-АТ, виданий 22.05.1995, та серія та номер: б/н від 12.08.1999.

Доказів належного оформлення права користування вказаною земельною ділянкою ТОВ "Харківській метизний завод", зокрема, укладення відповідних договорів оренди з Харківською міською радою та державної реєстрації такого права в матеріалах справи відсутні.

Відповідно до статей 122, 123, 124 ЗК України міські ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі - продажу права оренди земельної ділянки.

У разі надання земельної ділянки в оренду укладається договір оренди земельної ділянки, яким за положенням частини першої статті 21 Закону України "Про оренду землі" визначається орендна плата за землю як платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

У силу статті 206 ЗК України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності (підпункт 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Земельним податком є обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендною платою за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункти 14.1.72, 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 ПК України у вказаній редакції).

З наведеного вбачається, що чинним законодавством розмежовано поняття "земельний податок" і "орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності".

Для укладення договору оренди та, відповідно визначення орендної плати необхідною умовою є сформування земельної ділянки, як об`єкту цивільних прав.

Частиною 1 ст. 79 ЗК України передбачено, що земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Відповідно до ч. 1, 3, 4, 9 ст. 79-1 цього Кодексу формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру; сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі; земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера; земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Зазначені обставини, з урахуванням вимог ст. 77 ГПК України, повинні бути підтверджені певними засобами доказування відповідно до земельного законодавства і не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 3 ЗУ Про оренду землі об`єктами оренди є земельні ділянки, що перебувають у власності громадян, юридичних осіб, комунальній або державній власності.

Орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди (ч. 1 ст. 21 ЗУ Про оренду землі ).

Основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності є нормативна грошова оцінка земель, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати, який в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлено положеннями п. 288.5.1 ст. 288 ПК України.

Розрахунок нормативної грошової оцінки земельної ділянки здійснюється відповідно до Методики нормативної грошової оцінки земель населених пунктів, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 23 березня 1995 року № 213.

Згідно з пунктом 21 Методики нормативна грошова оцінка земель населених пунктів визначається за спеціальною формулою з урахуванням, зокрема, коефіцієнта, який характеризує функціональне використання земельної ділянки (під житлову та громадську забудову, для промисловості, транспорту тощо).

Відповідно до ч. 2 ст. 20 і ч. 3 ст. 23 ЗУ Про оцінку земель дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель. Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

З огляду на вказані приписи положень чинного законодавства України нормативна грошова оцінка вартості земельної ділянки є обов`язковим доказом для встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення такої справи, зокрема щодо площі земельної ділянки для розрахунку суми недоотриманих доходів позивача, а також щодо визначення розміру орендної плати за земельні ділянки на підставі нормативної грошової оцінки.

Таким чином, для вирішення даного спору встановленню підлягають обставини, зокрема, чи є спірна земельна ділянка сформованим об`єктом цивільних прав, за користування якою позивач просить стягнути безпідставно збережені кошти.

Відповідно до матеріалів справи Департаментом територіального контролю ХМР проведено розрахунок суми позову, відповідно до якого за січень - грудень 2016 року ТОВ "Харківський метизний завод" ХМР нараховано 1 344 008,48 грн., за 2017 рік - 2 374 403,72 грн., за січень - червень 2018 року - 1 187 201,88 грн., а всього за період з 01.01.2016 по 30.06.2018 - 4 905 614,08 грн. (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог - 4 614 552,93грн.).

Здійснюючи такий розрахунок, Департаментом враховані вихідні дані щодо нормативної грошової оцінки - 33600212грн. за 2016 рік, 59 360 093 грн. - за 2017 та 2018 роки, ставки річної орендної плати - 4.00%, коефіцієнту складних інженерно-геологічних умов - 1, коефіцієнту розміру земельної ділянки - 1, відсотку строку оренди - 100,00% тощо.

Однак, слід зазначити про те, що у матеріалах справи відсутні докази проведення нормативної грошової оцінки спірної земельної ділянки, відповідні витяги про нормативну грошову оцінку земельної ділянки площею 4,033 га по пров. Метизному, 10 у м. Харкові за 2016-:-2018 роки також відсутні.

До того ж, інформації щодо джерел застосування показників в наданих розрахунках матеріали справи не містять.

Застосування в розрахунку критерію функціональне призначення - для земельних ділянок, інформація про які не внесена до відомостей Державного земельного кадастру також не відповідає приписам земельного законодавства.

Тому, невідомо з яких причин Харківською міською радою застосовані коефіцієнти - Кф, Км2, Км3 та К (і).

Отже, розрахунки, які надані прокурором до позову на підтвердження заявленої до стягнення суми є неналежними і не допустимими доказами у розумінні ст. ст. 76-:-77 ГПК України у даній справі, оскільки, крім іншого вони також не мають і дати складення, підпису особи, яка їх склала, зроблені не на бланку якого небудь структурного підрозділу чи виконавчого органу позивача чи прокурора та не завірені печаткою.

На підставі наведеного, колегія суддів зазначає, що визначений прокурором розмір зобов`язання шляхом арифметичного розрахунку, не є належним доказом на підтвердження суми заявленої до стягнення.

В даному випадку необхідним є з`ясування, чи розроблялася, погоджувалася та затверджувалася нормативна грошова оцінка спірної земельної ділянки у визначеному законодавством порядку, а також питання звідки прокурором чи позивачем бралися вихідні дані для розрахунку недоотриманого доходу за фактичне користування земельною ділянкою.

Отже обставин щодо визначення розміру орендної плати на підставі затвердженої у встановленому законом порядку нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що, у свою чергу, є необхідним для визначення розміру недоотриманого доходу за фактичне користування земельною ділянкою, мають значення для правильного вирішення таких спорів, зважаючи на предмет і підстави заявленого позову.

До такого висновку дійшов Верховний Суд при застосуванні аналогічних норм права у постановах від 23.05.2018 по справі 629/4628/16-ц, від 13.02.2019 у справі №320/5877/17.

Також, Верховним Судом зазначено, що оскільки позивачі в таких позовах посилаються на те, що позбавлені можливості отримати дохід у відповідному розмірі від здачі земельної ділянки в оренду, то вони повинні в обґрунтування заявлених позовних вимог про стягнення недоотриманих коштів надати суду докази на підтвердження обставин, на які вони посилаються, а саме докази існування протягом зазначеного в позові періоду земельної ділянки як об`єкта цивільних прав у розумінні та визначенні земельного законодавства, реальної можливості передачі позивачем цієї земельної ділянки в оренду відповідно до ЗУ Про оренду землі у зазначений період, а також обґрунтованість розрахунку стягуваної суми (збереженого відповідачем за рахунок позивача майна (коштів)).

Таким чином, доводи апеляційної скарги відхиляються колегією суддів, як такі, що не знайшли свого підтвердження в матеріалах справи.

У справі Устименко проти України (заява № 32053/13) Європейський суд з прав людини констатував, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом першим статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Процедура розгляду справи судами повинна відповідати вимогам статті 6 Конвенції та положенням законодавства України та має бути збалансована з реальністю правового захисту та ефективністю рішень судів усіх інстанцій, як найважливіших аспектів реалізації принципу верховенства права.

Керуючись практикою Європейського Суду з прав людини, колегія суддів зазначає, що у Рішенні Серявін та інші проти України (№ 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року) Високий Суд вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Статтею 236 ГПК України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до статті 276 ГПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 269, 270, п. 1 ст. 275, ст. 276, ст. 282 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду,

ПОСТАНОВИЛА :

Апеляційну скаргу Прокуратури Харківської області залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Харківської області від 08.04.2019 у справі №922/96/19 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки оскарження передбачені ст. ст. 286- 289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 04.06.2019

Головуючий суддя В.О. Фоміна

Суддя Т.Д. Геза

Суддя О.В. Шевель