Постанова

від 10.09.2019 по справі 922/96/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 вересня 2019 року

м. Київ

справа № 922/96/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Могил С.К. - головуючий (доповідач), Волковицька Н.О., Случ О.В.,

за участю секретаря судового засідання Кравчук О.І.

та представників

позивача: не з`явились,

відповідача: Салій С.Ф. (керівник), Ляпін Д.Б. (ордер серії ЗР № 60507 від 10.09.2019),

прокуратури: Закусова О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Заступника прокурора Харківської області

на постанову Східного апеляційного господарського суду від 30.05.2019 (колегія суддів у складі: Фоміна В.О. - головуючий, Геза Т.Д., Шевель О.В.)

та рішення Господарського суду Харківської області від 08.04.2019 (суддя Присяжнюк О.О.)

у справі № 922/96/19

за позовом Харківської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Харківської міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківський метизний завод"

про стягнення коштів,

В С Т А Н О В И В:

У січні 2019 року Харківська місцева прокуратура № 2 в інтересах держави в особі Харківської міської ради звернулась до Господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківський метизний завод" (далі - ТОВ "Харківський метизний завод") про стягнення на користь Харківської міської ради безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати у сумі (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог) 4 614 552, 93 грн. за користування без правовстановлюючих документів земельною ділянкою по пров. Метизний, 10 , у м . Харкові, площею 4 033 га.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 08.04.2019, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 30.05.2019, у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Судами обох інстанцій встановлено, що згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно нежитлові будівлі літ. "Ж-1" 121,3 м 2 , літ. "С-3" 8 716 м 2 , літ. "Т-3" 7 049 м 2 , літ. "Х1-1"188,1 м 2 , літ. "Х-1" 785,8 м 2 , літ. "Х2-1" 193,4 м 2 , літ. У-4 1 487,5 м 2 , літ. "Ф-1" 644,4 м 2 , літ. "Ю-1" 34,2 м 2 , літ. "Ш-1" 5,6 м 2 , літ. "Ц-1" 104 м 2 , літ. "Я-1" 11,5 м 2 по пров . Метизному, 10, у м. Харкові належать на праві приватної власності ПАТ "Харківський метизний завод" (правонаступником якого є ТОВ "Харківський метизний завод") на підставі наказу Фонду державного майна України.

Головним спеціалістом відділу контролю за використанням земель Департаменту територіального контролю Харківської міської ради Марковим А.Ю. 09.02.2017 проведено комплекс перевірочних заходів щодо земельної ділянки, яка розташована по пров. Метизному, 10 у м. Харкові, за результатами чого складено акт огляду земельної ділянки, у якому зазначено, що земельна ділянка по пров. Метизному, 10 орієнтовною площею 4,0331 га огорожена та використовується для експлуатації та обслуговування нежитлових будівель (виробничі).

Відповідно до листа Управління Держгеокадастру у Харківській області від 17.03.2017 №19-20.08-3-1184/20-17 станом на 29.12.2012 в управлінні не обліковуються правовстановлюючі документи на право власності або право користування на спірну земельну ділянку.

Посилаючись на те, що відповідач не набув належних прав власності або користування на земельну ділянку загальною площею 4,0331 га по пров. Метизному, 10 у м. Харкові, у зв`язку з чим використовує земельну ділянку без достатніх правових підстав і не сплачує орендної плати, прокурор звернувся до Господарського суду Харківської області з даним позовом, в якому на підставі ст.ст. 1212-1214 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) просив стягнути з відповідача безпідставно збережені кошти в розмірі орендної плати в сумі 4 614 552, 93 грн. за період з 01.01.2016 по 30.06.2018.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог місцевий господарський суд виходив з того, що земельна ділянка під нерухомим майном, що належить відповідачу, не сформована як об`єкт цивільних прав в розумінні ст. 79 1 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), що виключає можливість обчислення розміру безпідставно збережених коштів у вигляді орендної плати за землю, а тому розмір заявлених до стягнення позовних вимог є недоведеним. Суд першої інстанції вказав, що відсутність підстав для виникнення орендних правовідносин в порядку Закону України "Про оренду землі" унеможливлює одержання позивачем орендної плати за користування цими земельними ділянками, що, в свою чергу, унеможливлює застосування ст. 1212 ЦК України у разі її несплати.

Підтримуючи висновки місцевого господарського суду, апеляційний господарський суд зазначив, що нормативна грошова оцінка вартості земельної ділянки є обов`язковим доказом для встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення такої справи, зокрема щодо площі земельної ділянки для розрахунку суми недоотриманих доходів позивача, а також щодо визначення розміру орендної плати за земельні ділянки на підставі нормативної грошової оцінки. Проте у матеріалах справи відсутні докази проведення нормативної грошової оцінки спірної земельної ділянки, відповідні витяги про нормативну грошову оцінку земельної ділянки площею 4,033 га по пров. Метизному, 10 у м . Харкові за 2016-2018 роки також відсутні. Таким чином, визначений прокурором розмір зобов`язання шляхом арифметичного розрахунку не є належним доказом на підтвердження заявленої до стягнення суми.

Не погоджуючись з постановою апеляційного та рішенням місцевого господарських судів, Заступник прокурора Харківської області звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі.

В обґрунтування своїх вимог заявник касаційної скарги посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та порушення норм процесуального права, що призвело до помилкового висновку про відмову в позові.

Так скаржник зазначає, що:

- судами не взято до уваги, що обов`язок розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки покладено на особу, зацікавлену в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, тобто на відповідача. При цьому, відповідно до чинного законодавства, позивач позбавлений можливості самостійно здійснити розробку проекту землеустрою;

- позивачем вжито заходи самоврядного контролю та здійснено відповідний розрахунок безпідставно збережених коштів, а матеріали справи містять належні, достатні та допустимі докази на підтвердження цих обставин;

- для розрахунку розміру безпідставно збережених відповідачем грошових коштів за використання земельної ділянки комунальної власності та вирішення справи по суті не потрібен Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки;

- для врегулювання судом кондикційних правовідносин між позивачем та відповідачем не потрібен факт наявності сформованої земельної ділянки, як об`єкта цивільних прав, а потрібно встановити фактичну площу земельної ділянки, яку використовує набувач майна та розмір безпідставно збережених коштів;

- суд апеляційної інстанції не взяв до уваги висновки Великої Палати Верховного Суду у справі № 922/3412/17.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.08.2019 відкрито провадження за касаційною скаргою, призначено її до розгляду у відкритому судовому засіданні на 10.09.2019 та надано строк на подання відзивів на касаційну скаргу до 04.09.2019.

До Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому відповідач посилається на помилковість доводів останньої.

Прокурором відділу забезпечення представництва у Верховному Суді Генеральної прокуратури України до початку судового засідання 10.09.2019 подання клопотання, в якому він просить касаційну скаргу задовольнити, а у тому разі, якщо колегія суддів дійде висновку про необхідність відступу від позицій Верховного Суду в аналогічних справах № 922/2976/17 та № 922/3412/17 - передати справу № 922/96/19 разом з касаційною скаргою на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Так, у вказаному клопотанні прокурор посилається на висновки, викладені у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в аналогічній справі № 922/2976/17, у якій зазначено, що розрахунок орендної плати за спірну земельну ділянку правомірно здійснений на підставі Земельного кодексу України, Податкового кодексу України, Порядку впровадження нормативної грошової оцінки земель міста Харкова станом на 01.01.2013, затвердженого рішенням Харківської міської ради від 25.09.2013 №1269/13, Положення про порядок визначення розміру орендної плати, плати за суперфіцій, земельний сервітут при наданні земельних ділянок у платне користування в місті Харкові, затвердженого рішенням Харківської міської ради від 27.02.2008 №41/08, рішення Харківської міської ради від 03.07.2013 №1209/13 "Про затвердження "Технічної документанції з нормативно грошової оцінки земель міста Харкова станом на 01.01.2013р.".

Крім цього, у постанові від 23.05.2018 у справі № 922/3412/17 Велика Палата Верховного Суду, скасовуючи постанову апеляційного господарського суду, зазначила, що поза увагою суду апеляційної інстанції залишився доказ, наданий Харківською міською радою, що встановлює фактичний розмір земельної ділянки, яку використовує відповідач, - акт обстеження, визначення меж, площі та конфігурації земельної ділянки від 04.09.2017, складений Департаментом територіального контролю Харківської міської ради на виконання самоврядних повноважень позивача, визначених приписами Земельного кодексу України та Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".

Відповідно до ч. 4 ст. 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати.

Оскільки колегія суддів у даній справі не відступає від висновків Великої Палати Верховного Суду щодо застосування норми права, викладених у постанові від 23.05.2018 у справі № 922/3412/17, вказане клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду підлягає залишенню без задоволення.

Заслухавши доповідь головуючого судді, пояснення прокурора та представників відповідача, переглянувши в касаційному порядку постанову апеляційного та рішення місцевого господарських судів, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.

Відповідно до ст. 80 ЗК України суб`єктами права на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.

Згідно з положеннями ч.ч. 1 ст.ст. 122, 123, 124 ЗК України міські ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі - продажу права оренди земельної ділянки.

У силу ст. 206 ЗК України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

У разі надання земельної ділянки в оренду укладається договір оренди земельної ділянки, яким за положенням ч. 1 ст. 21 Закону України "Про оренду землі" визначається орендна плата за землю як платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Згідно з п. "д" ч. 1 ст. 156 ЗК України власникам землі відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 22 ЦК України збитками є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

За змістом вказаних приписів Цивільного та Земельного кодексів України відшкодування шкоди (збитків) є заходом відповідальності, зокрема, за завдану шкоду майну чи за порушення прав власника земельної ділянки.

Шкода, завдана майну юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (ч. 1 ст. 1166 ЦК України). Підставою для відшкодування є наявність таких елементів складу цивільного правопорушення, як: шкода; протиправна поведінка її заподіювача; причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; вина. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає. Особа, яка завдала шкоду, звільняється від обов`язку її відшкодовувати, якщо доведе, що шкоди заподіяно не з її вини (ч. 2 ст. 1166 ЦК України).

Предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Відповідно до ч.ч. 1 та 2 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК України.

За змістом приписів глав 82 і 83 ЦК України для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов`язаннях. Натомість для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Таким чином, обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберіг), або вартість цього майна.

Частина 1 ст. 93 ЗК України встановлює, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Предметом позову в цій справі є стягнення з власника об`єкта нерухомого майна безпідставно збережених коштів орендної плати на підставі ст.ст. 1212, 1214 ЦК України за фактичне користування без належних на те правових підстав земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розміщений.

Перехід прав на земельну ділянку, пов`язаний з переходом права на будинок, будівлю або споруду, регламентується ЗК України. Так, якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача (ч. 2 ст. 120 ЗК України). Набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці, є підставою припинення права користування земельною ділянкою у попереднього землекористувача (п. "е" ч. 1 ст. 141 цього Кодексу).

Водночас за змістом ст. 125 ЗК право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Отже, за змістом указаних приписів виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди (користування) земельної ділянки, на якій вони розміщені. Право оренди (користування) земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору (тощо) з моменту державної реєстрації цього права.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідач є власником нерухомого майна, розміщеного на відповідній земельній ділянці, на підставі наказу Фонду державного майна України. Докази належного оформлення права користування вказаною земельною ділянкою ТОВ "Харківській метизний завод", зокрема, укладення відповідних договорів оренди з Харківською міською радою та державної реєстрації такого права, в матеріалах справи відсутні.

Відтак, оскільки до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними, ТОВ "Харківській метизний завод" як фактичний користувач земельної ділянки, що без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі ч. 1 ст. 1212 ЦК України.

Аналогічні правові висновки викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц, від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17, а також у постановах Верховного Суду України від 30.11.2016 у справі № 922/1008/15, від 07.12.2016 у справі № 922/1009/15, від 12.04.2017 у справах № 922/207/15, № 922/5468/14.

Разом з тим, нормами ст. 120 ЗК України та ст. 377 ЦК України встановлено, що до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача). Розмір та кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв`язку з переходом права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, є істотними умовами договору, який передбачає набуття права власності на ці об`єкти (крім багатоквартирних будинків).

З огляду на вищевказані законодавчі приписи, предметом доказування у даному спорі є, зокрема, обставини щодо земельної ділянки, площі, меж та кадастрового номеру земельної ділянки, право на яку перейшло до набувача будівлі.

Визначення земельної ділянки наведено в ч. 1 ст. 79 ЗК України, відповідно до положень якої земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Як встановлено приписами ч.ч. 1, 3, 4, 9 ст. 79 1 ЗК України, формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру; сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі; земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера; земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Зазначені обставини, з урахуванням вимог ст. 77 ГПК України, повинні бути підтверджені певними засобами доказування відповідно до земельного законодавства і не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про оренду землі" об`єктами оренди є земельні ділянки, що перебувають у власності громадян, юридичних осіб, комунальній або державній власності.

Орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди (ч. 1 ст. 21 названого Закону).

Отже, позивач (прокурор) у даній справі має надати докази існування протягом зазначеного в позові періоду земельної ділянки як об`єкта цивільних прав у розумінні та визначенні земельного законодавства, реальної можливості передачі позивачем цієї земельної ділянки в оренду відповідно до Закону України "Про оренду землі" у зазначений період, а також обґрунтованість розрахунку стягуваної суми (збереженого відповідачем за рахунок позивача майна (коштів).

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 13.02.2019 у справі №922/392/18, від 07.02.2019 у справі №922/3639/17, від 06.02.2018 у справі №923/921/17.

Місцевим господарським судом встановлено, що прокурором при зверненні до суду встановлена орієнтовна площа земельної ділянки, яку використовує відповідач, виходячи з того, земельна ділянка не була сформована, та її межи були ним визначені за фактичним землекористуванням на підставі геодезичної зйомки при проведенні обстеження, з урахування цього позивачем був розрахований розмір безпідставно збережених відповідачем коштів. При цьому земельна ділянка під нерухомим майном не сформована як об`єкт цивільних прав в розумінні ст. 79 1 ЗК України, що виключає можливість обчислення розміру безпідставно збережених коштів у вигляді орендної плати за землю, оскільки об`єктом оренди може бути тільки земельна ділянка як сформований у встановленому законодавством порядку об`єкт цивільних прав. Таким чином, розмір заявлених до стягнення позовних вимог є недоведеним.

Колегія суддів також зазначає, що основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності є нормативна грошова оцінка земель, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати, який в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлено положеннями п. 288.5.1 ст. 288 Податкового кодексу України (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 10.09.2018 у справі №920/739/17).

Відповідно до ч. 2 ст. 20 та ч. 3 ст. 23 Закону України "Про оцінку земель" дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель. Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Апеляційним господарським судом встановлено, що у матеріалах справи відсутні докази проведення нормативної грошової оцінки спірної земельної ділянки, відповідні витяги про нормативну грошову оцінку земельної ділянки площею 4,033 га по пров. Метизному, 10 у м. Харкові за 2016-2018 роки також відсутні. Інформації щодо джерел застосування показників в наданих розрахунках матеріали справи не містять.

Також судом визнано неналежними та недопустимими доказами, у розумінні ст.ст. 76-77 ГПК України, розрахунки, які надані прокурором до позову на підтвердження заявленої до стягнення суми, оскільки, крім іншого, вони також не мають дати складення, підпису особи, яка їх склала, зроблені не на бланку якого небудь структурного підрозділу чи виконавчого органу позивача чи прокурора та не завірені печаткою.

Враховуючи положення ст. 79 1 ЗК України та статей 20, 23 Закону України "Про оцінку земель", беручи до уваги встановлені судами попередніх інстанцій обставини щодо відсутності будь-яких доказів виділення земельної ділянки, її кадастрового номеру та площі, тобто доказів формування земельної ділянки як об`єкта цивільних прав, а також відсутність доказів проведення нормативної грошової оцінки спірної земельної ділянки, Витягу з нормативної грошової оцінки землі, що виключає можливість обчислення розміру безпідставно збережених коштів у вигляді орендної плати за землю, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позову.

Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 29.05.2018 у справі № 922/955/18 та від 06.08.2019 у справі № 922/3560/18.

Доводи скаржника зазначеного не спростовують.

З огляду на викладене та встановлені судами обох інстанцій обставини справи, а також приймаючи до уваги межі перегляду справи в суді касаційної інстанції, оскільки колегія суддів погоджується з висновками судів обох інстанцій про відмову у задоволенні позову, касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова апеляційного та рішення місцевого господарських судів - без змін.

Оскільки суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін оскаржувані судові рішення, судові витрати, відповідно до ст. 129 ГПК України, покладаються на заявника касаційної скарги.

Керуючись ст.ст. 240, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Суд, -

П О С ТА Н О В И В:

Касаційну скаргу Заступника прокурора Харківської області залишити без задоволення.

Постанову Східного апеляційного господарського суду від 30.05.2019 та рішення Господарського суду Харківської області від 08.04.2019 у справі № 922/96/19 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Могил С.К.

Судді: Волковицька Н.О.

Случ О.В.