Постанова

від 26.03.2019 по справі 910/3467/18

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 березня 2019 року

м. Київ

Справа № 910/3467/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Катеринчук Л.Й. - головуючий, Жуков С.В., Пєсков В.Г.

за участі секретаря судового засідання Лавринчук О.Ю.

учасники справи:

позивач - Благодійна організація Благодійного Фонду "Стабілізейшен Суппорт Сервісез",

представник - адвокат Коростельов Д.О. (довіреність від 27.12.2018)

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Преміум Медіа Груп"

представник - адвокат Авраменко І.В. (довіреність №02/01/19 від 02.01.2019)

розглянув касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Преміум Медіа Груп"

на постанову Північного апеляційного господарського суду

від 04.12.2018

у складі колегії суддів: Руденко М.А. (головуючий), Дідиченко М.А., Пономаренко Є.Ю.

та рішення Господарського суду міста Києва

від 20.09.2018

у складі судді Маринченка Я.В.

у справі №910/3467/18

за позовом Благодійної організації Благодійного Фонду "Стабілізейшен Суппорт Сервісез"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Преміум Медіа Груп"

про стягнення 52 369, 20 грн. та розірвання договору

ПРОЦЕДУРА КАСАЦІЙНОГО ПРОВАДЖЕННЯ У ВЕРХОВНОМУ СУДІ

1. 24.12.2018 поштовим відправленням Товариство з обмеженою відповідальністю "Преміум Медіа Груп" звернулося безпосередньо до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.12.2018 та рішення Господарського суду міста Києва від 20.09.2018 у справі №910/3467/18 в порядку статей 286, 287, 289 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

2. Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №910/3467/18 визначено колегію суддів Верховного Суду у складі: головуючий суддя - Катеринчук Л.Й., суддя - Пєсков В.Г., суддя - Погребняк В.Я., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.01.2019.

3. Ухвалою Верховного Суду від 07.02.2019 у складі колегії суддів: Катеринчук Л.Й. - головуючий, Пєсков В.Г., Погребняк В.Я. відкрито касаційне провадження у справі №910/3467/18 за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Преміум Медіа Груп" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.12.2018 та рішення Господарського суду міста Києва від 20.09.2018 та призначено її розгляд в судовому засіданні на 26.03.2019 о 16 год. 30 хв.

4. У зв'язку з відпусткою судді Погребняка В.Я., 25.03.2019 автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №910/3467/18 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Катеринчук Л.Й., суддя - Жуков С.В., суддя - Пєсков В.Г.

5. Ухвалою Верховного Суду від 25.03.2019 колегією суддів у складі: Катеринчук Л.Й. - головуючий, Жуков С.В., Пєсков В.Г. прийнято справу №910/3467/18 за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Преміум Медіа Груп" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.12.2018 та рішення Господарського суду міста Києва від 20.09.2018 до провадження з призначеним ухвалою Верховного Суду від 07.02.2019 розгляду на 26.03.2019.

6. 04.02.2019 Товариством з обмеженою відповідальністю "Преміум Медіа Груп" подано до Верховного Суду клопотання про розподіл судових витрат за подання апеляційної та касаційної скарг у справі №910/3467/18.

7. Ухвалою Верховного Суду від 11.03.2019 за клопотанням Товариства з обмеженою відповідальністю "Преміум Медіа Груп" зупинено виконання постанови Північного апеляційного господарського суду від 04.12.2018 та рішення Господарського суду міста Києва від 20.09.2018 у справі №910/3467/18 до закінчення їх перегляду в касаційному порядку.

8. Благодійна організація Благодійного Фонду "Стабілізейшен Суппорт Сервісез" відзиву на касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Преміум Медіа Груп" не подала.

ПРОВАДЖЕННЯ У СУДАХ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Короткий зміст позовних вимог та провадження в суді першої інстанції

9. 23.03.2018 Благодійна організація Благодійного Фонду "Стабілізейшен Суппорт Сервісез" (далі - БОБФ "Стабілізейшен Суппорт Сервісез", позивач) звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Преміум Медіа Груп" (далі - ТОВ "Преміум Медіа Груп", відповідач) про стягнення 52 369, 20 грн., з яких 27 950, 40 грн. попередньої оплати за договором №ПМ-3303 на проведення рекламної кампанії від 15.02.2018 та 19 186, 20 грн. штрафу за прострочення відповідачем початку рекламної кампанії згідно пункту 7.1.1. договору і 5 232, 60 грн. штрафу за прострочення відповідачем строків надання фотозвіту про розміщення рекламного матеріалу позивача згідно пункту 7.1.2. договору, а також про розірвання спірного договору; як підставу позову визначено положення статей 526, 901 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статей 193, 206 Господарського кодексу України (далі - ГК України).

10. 20.09.2018 рішенням Господарського суду міста Києва у справі №910/3467/18 позов задоволено частково, розірвано договір від 15.02.2018 №ПМ-3303 на проведення рекламної компанії, укладений між Благодійною організацією Благодійним Фондом "Стабілізейшен Суппорт Сервісез" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Преміум Медіа Груп", стягнено з Товариства з обмеженою відповідальністю "Преміум Медіа Груп" на користь Благодійної організації Благодійного Фонду "Стабілізейшен Суппорт Сервісез" 27 950, 40 грн. передоплати, 6 104, 70 грн. штрафу, а також витрати зі сплати судового збору на суму 2 907, 81 грн.; в іншій частині позову відмовлено.

10.1. Судом встановлено укладення 15.02.2018 між позивачем, як замовником, та відповідачем, як виконавцем, договору №ПМ-3303 на проведення рекламної кампанії, за умовами якого виконавець зобов'язався протягом строку дії договору професійно і якісно проводити рекламну компанію для замовника або клієнтів замовника на території України на узгоджених сторонами поверхнях спеціальних конструкцій, а замовник зобов'язався прийняти і вчасно й у повному обсязі оплачувати роботи та послуги виконавця в строки та на умовах, визначених даним договором; з метою проведення рекламної кампанії сторонами підписується додаток до договору (акт резервування); договір є чинним з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2018 включно, закінчення строку дії цього договору не звільняє сторони від виконання зобов'язань, що виникли у зв'язку з договором, та від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (пункти 2.1., 2.2., 6.1. Договору).

10.2. Суд встановив, що за умовами пункту 3.2.5. Договору виконавець зобов'язався надавати замовнику фотозвіт про розміщення реклами на поверхнях спеціальних конструкцій, включаючи ротацію реклами, протягом 10 календарних днів після розміщення рекламного матеріалу згідно пункту 3.2.2. договору шляхом завантаження на інтернет-ресурс, де замовник може переглянути їх в особистому кабінеті.

10.3. Судом встановлено, що вартість рекламної кампанії залежить від кількості зарезервованих поверхонь спеціальних конструкцій, строку рекламної кампанії і зазначається сторонами у додатках до договору до початку рекламної кампанії або дати ротації реклами; оплата здійснюється замовником у формі 100% передоплати не пізніше ніж за 5 календарних днів до початку проведення рекламної кампанії безготівковим розрахунком у гривнях та на підставі рахунків-фактур виконавця, які виставляються замовником для оплати не менше ніж за два банківські дні до дати платежу, передбаченої у цьому пункті договору (пункти 4.1.1., 4.2. Договору).

10.4. Судом визначено, що на виконання умов Договору згідно з Актом резервування від 20.02.2018 виконавцем було зарезервовано відібрані замовником поверхні спеціальних конструкцій на термін проведення рекламної кампанії за такими адресами: місто Київ, вул. Петлюри, 25 на строк з 02.03.2018 по 31.03.2018, місто Київ, вул. Петлюри, 29 на строк з 02.03.2018 по 31.03.2018 та місто Київ, вул. Петлюри, 25 на строк з 02.03.2018 по 31.03.2018; загальна вартість рекламної кампанії - 26 870, 40 грн.

10.5. Суд встановив, що відповідачем виставлено позивачу рахунки на оплату послуг з розміщення рекламного зображення №У-1115 від 03.03.2018 на суму 26 870, 40 грн. та на оплату послуг з обслуговування рекламоносія №У-1116 від 05.03.2018 на суму 1 080 грн.; зазначені рахунки були в повному обсязі оплачені позивачем, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями платіжних доручень №1390 від 05.03.2018 та №1391 від 05.03.2018 та не заперечується відповідачем як виконавцем за Договором.

10.6. Суд встановив, що предметом спору є стягнення з відповідача-виконавця 27 950, 40 грн. суми попередньої оплати позивача-замовника за спірним договором та 24 418, 20 грн. штрафу за прострочення виконання відповідачем зобов'язання з надання послуг щодо проведення рекламної кампанії позивача в період з 02.03.2018 по 31.03.2018, у зв'язку з порушенням виконавцем погоджених в договірному порядку строків початку рекламної кампанії на зарезервованих за позивачем-замовником поверхнях спеціальних конструкцій; позивач просив розірвати в судовому порядку спірний договір з посиланням на обставини невиконання відповідачем договірних зобов'язань у встановлені строки, що позбавило позивача того, на що він розраховував при укладенні договору №ПМ-3303 на проведення рекламної кампанії від 15.02.2018.

11. Приймаючи рішення про задоволення позову в частині стягнення з відповідача-виконавця 27 950, 40 грн. суми 100% попередньої оплати позивача-замовника за надання послуг щодо проведення його рекламної кампанії, суд першої інстанції виходив з того, що сторонами спору погоджено період надання відповідачем послуг з розміщення реклами позивача з 02.03.2018 по 31.03.2018, однак, відповідач порушив взяті на себе договірні зобов'язання та безпідставно відмовив позивачу у розміщенні наданих йому позивачем рекламних матеріалів, що не узгоджується з вимогами статей 525, 526, 901 ЦК України щодо належного виконання договірних зобов'язань, в тому числі з надання виконавцем послуг замовнику, та недопустимості односторонньої відмови сторони договору від взятих на себе зобов'язань при укладенні договору.

11.1. Місцевий суд встановив обставини звернення позивача-замовника до відповідача-виконавця з претензією №307 від 07.03.2018, за змістом якої позивач повідомив відповідача про зрив початку рекламної кампанії у зв'язку з нерозміщенням відповідачем рекламних матеріалів у погоджені в договорі №ПМ-3303 на проведення рекламної кампанії від 15.02.2018 строки та про відмову позивача від спірного договору; позивач вимагав у відповідача повернення йому вартості рекламної компанії в розмірі 26 870, 40 грн. у триденний строк з дня одержання зазначеної претензії.

11.2. Судом встановлено, що як відповідь на претензію, відповідач направив позивачу лист за №5995 від 16.03.2018, в якому зазначив, що враховуючи положення чинного законодавства та умови укладеного між сторонами спору договору, виконавцем встановлено невідповідність нормам законодавства про рекламу наданих позивачем-замовником рекламних матеріалів, про що позивача повідомлено листом відповідача за №5516 від 12.03.2018 з вимогою привести надані рекламні матеріали у відповідність до вимог Закону України "Про рекламу" та повідомити відповідача щодо подальших намірів розміщення рекламних матеріалів.

11.3. Суд встановив, що позивач-замовник відмовився замінити сюжет рекламного матеріалу, виконаний з порушенням приписів Закону України "Про рекламу", на такий, що відповідав би вимогам чинного законодавства, з огляду на що, за доводами відповідача, у нього відсутня вина у непроведенні рекламної кампанії позивача; при цьому, позивач не звільнений від оплати послуг за договором протягом строку неекспонування реклами, погодженого сторонами в договірному порядку, тому відповідач відмовив позивачу у задоволенні претензії про повернення суми попередньої оплати за договором №ПМ-3303 від 15.02.2018 на суму 26 870, 40 грн.

11.4. Місцевий суд встановив, що листом за №5516 від 12.03.2018 відповідач повідомив позивача про те, що з трьох наданих позивачем рекламних матеріалів відповідачем можуть бути розміщені лише два, оскільки один із наданих макетів суперечить вимогам Закону України "Про рекламу", так як містить недостовірну інформацію, що може ввести в оману споживачів, тому зважаючи на умови укладеного сторонами договору №ПМ-3303 від 15.02.2018, відповідач-виконавець відмовив позивачу-замовнику у розповсюдженні такого рекламного матеріалу.

Суд першої інстанції дійшов висновку про безпідставність відмови відповідача від розміщення рекламного матеріалу позивача, оскільки за змістом пунктів 3.1.2., 3.1.4., 7.2.4. договору №ПМ-3303 від 15.02.2018 сторони погодили, що за наявності у відповідача-виконавця сумнівів щодо відповідності наданого позивачем-замовником рекламного матеріалу вимогам чинного законодавства, відповідач вправі звернутися до відповідних органів контролю за додержанням вимог законодавства про рекламу за висновком щодо відповідності наданих позивачем рекламних матеріалів нормам законодавства, однак, положеннями спірного договору не передбачено права виконавця на власний розсуд встановлювати відповідність наданих замовником рекламних матеріалів вимогам чинного законодавства.

Місцевим судом не встановлено надання відповідачем доказів звернення до відповідних органів контролю за одержанням висновку щодо відповідності наданих позивачем рекламних матеріалів приписам чинного законодавства, а також доказів існування відповідного рішення уповноважених органів щодо невідповідності спірного рекламного носія вимогам Закону України "Про рекламу".

При цьому, наданий відповідачем лист органу Пенсійного фонду України №12656/03-22 від 05.04.2018 на підтвердження відповідності наданого рекламного зображення вимогам Закону України "Про рекламу" суд першої інстанції відхилив з огляду на те, що такий документ є відповіддю на запит відповідача щодо надання інформації та не містить даних щодо змісту спірного рекламного матеріалу.

Місцевий суд зазначив, що відповідачем не надано доказів його уповноваження органами місцевого самоврядування на здійснення контролю за дотриманням законодавства про рекламу при наданні послуг з розміщення рекламного матеріалу.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов висновку про порушення відповідачем умов укладеного з позивачем договору №ПМ-3303 від 15.02.2018 щодо своєчасного розміщення рекламного матеріалу позивача на зарезервованих відповідачем поверхнях спеціальних конструкцій, що є підставою для повернення позивачу внесеної 100% передоплати вартості наданих відповідачем послуг на суму 27 950, 40 грн.

12. Розглядаючи позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача 24 418, 20 грн. штрафних санкцій за прострочення виконання договірних зобов'язань, місцевий суд встановив обставини погодження сторонами спору відповідальності виконавця у випадку прострочення початку рекламної кампанії або дати ротації реклами на зарезервованих для замовника поверхнях спеціальних конструкцій у вигляді штрафу в розмірі денної договірної вартості рекламної кампанії на одній не наданій (простроченій) поверхні спеціальної конструкції помноженій на кількість днів прострочення виконання зобов'язання (пункт 7.1.1. Договору) та у випадку прострочення виконавцем строків надання фотозвіту та порушення строків усунення дефектів рекламного матеріалу у вигляді штрафу в розмірі 50% від денної договірної вартості рекламної кампанії на одній поверхні спеціальної конструкції помноженій на кількість таких поверхонь спеціальних конструкцій та на кількість днів прострочення виконання зобов'язання (пункт 7.1.2. Договору).

Судом першої інстанції встановлено, що за умовами пунктів 3.2.2., 3.4.1., 3.4.2. Договору, сторони спору погодили обов'язок позивача-замовника не менше ніж за п'ять робочих днів до початку рекламної кампанії надати відповідачу-виконавцю рекламний матеріал та строк на його розміщення відповідачем впродовж трьох робочих днів.

Місцевим судом встановлено обставини надіслання позивачем-замовником макетів рекламних матеріалів відповідачу-виконавцю засобами електронного зв'язку лише 04.03.2018, тобто після початку рекламної кампанії 02.03.2018, тому з урахуванням умов пунктів 3.2.2., 3.4.1., 3.4.2. спірного договору, розрахунок штрафних санкцій за нерозміщення відповідачем рекламного матеріалу слід було здійснювати з 15.03.2018.

За таких обставин, суд першої інстанції здійснив перерахунок заявлених позивачем сум штрафних санкцій та дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог в цій частині та стягнення з відповідача штрафу на загальну суму 6 104, 70 грн.

13. Задовольняючи позов в частині розірвання укладеного між сторонами спору договору №ПМ-3303 на проведення рекламної кампанії від 15.02.2018, місцевий суд, керуючись положеннями статей 525, 526, 610, 611, 629, 651, 907 ЦК України та умовами пункту 6.3.4. спірного договору, дійшов висновку, що у зв'язку з невиконанням відповідачем взятих на себе договірних зобов'язань з розміщення рекламного матеріалу позивача у встановлені в договорі строки позивача фактично було позбавленого того, на що він розраховував при укладенні спірного договору, що надає замовнику право ініціювати розірвання такого договору в судовому порядку.

Провадження в суді апеляційної інстанції та обґрунтування прийнятої ним постанови

14. 17.10.2018 через місцевий суд відповідач - ТОВ "Преміум Медіа Груп" подав апеляційну скаргу на рішення Господарського суду міста Києва від 20.09.2018, в якій просив скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове рішення про відмову в позові.

14.1. Скаржник доводив, що судом першої інстанції при прийнятті рішення по суті спору не враховано те, що виходячи з приписів статей 7, 26 Закону України "Про рекламу", перед проведенням рекламної кампанії на відповідача, як розповсюджувача реклами, покладається обов'язок щодо перевірки відповідності наданих позивачем-замовником рекламних матеріалів вимогам Закону України "Про рекламу", а державні органи, які уповноважені чинним законодавством України на здійснення контролю за дотриманням законодавства про рекламу, виконують функцію перевірки змісту реклами у випадку, якщо вимоги Закону України "Про рекламу" порушено розповсюджувачем реклами та (чи) рекламодавцем.

14.2. Скаржник зауважив, що зважаючи на невідповідність рекламних матеріалів замовника вимогам чинного законодавства та умовам спірного договору, рекламна кампанія не була проведена виконавцем, тому вимоги позивача про стягнення з відповідача попередньої оплати замовника та штрафних санкцій є безпідставними.

15. 04.12.2018 постановою Північного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу ТОВ "Преміум Медіа Груп" залишено без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 20.09.2018 у справі №910/3467/18 залишено без змін.

15.1. Переглядаючи справу, апеляційний суд погодився із здійсненою судом першої інстанції оцінкою доказів у справі та правильністю застосування до спірних правовідносин положень Закону України "Про рекламу", відхилив доводи відповідача про відсутність в його діях вини при невиконані договірних зобов'язань з розміщення рекламного матеріалу позивача-замовника з підстав невідповідності одного з наданих позивачем макетів вимогам Закону України "Про рекламу" та неприведення позивачем наданих рекламних матеріалів у відповідність з вимогами законодавства про рекламу.

Апеляційний суд зазначив, що відповідно до умов пунктів 3.1.2., 7.2.4. договору №ПМ-3303 від 15.02.2018, відповідач-виконавець у випадку наявності в нього сумнівів щодо відповідності наданого замовником рекламного матеріалу вимогам чинного законодавства міг звернутися до уповноваженого органу контролю за висновком щодо відповідності рекламних матеріалів замовника вимогам закону; спірним договором виконавця не наділено правом щодо встановлення відповідності наданих замовником рекламних матеріалів вимогам закону на власний розсуд та не передбачено права виконавця на відмову замовнику у розміщенні рекламних матеріалів з таких підстав.

15.2. Суд апеляційної інстанції зауважив, що за змістом пункту 7.2.4. спірного договору вбачається, що замовник несе повну відповідальність за зміст реклами у рекламних матеріалах в порядку, встановленому Законом України "Про рекламу"; у разі невідповідності змісту реклами вимогам законодавства про рекламу уповноваженим органом приймається рішення про заборону розповсюдження реклами.

Апеляційним судом не встановлено обставин звернення відповідача до органів контролю та надання ними висновку про невідповідність рекламних матеріалів позивача, що підлягали розповсюдженню відповідачем згідно з умовами спірного договору, вимогам Закону України "Про рекламу", у зв'язку з чим зроблено висновок про те, що відповідачем безпідставно відмовлено позивачу у розміщенні наданих ним рекламних матеріалів та порушено умови договору №ПМ-3303 від 15.02.2018, що є підставою для його розірвання в судовому порядку та повернення позивачу суми внесеної попередньої оплати та стягнення з відповідача штрафних санкцій у зв'язку з простроченням виконання договірних зобов'язань.

УЗАГАЛЬНЕНІ ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи скаржника (відповідач у справі)

16. Скаржник доводив, що суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували до спірних правовідносин норми матеріального права (статті 526, 530, 610 ЦК України, статтю 193 ГК України, статті 7, 26 Закону України "Про рекламу") та прийняли оскаржувані рішення від 20.09.2018 і постанову від 04.12.2018 з порушенням вимог статей 74, 86 ГПК України щодо повноти та об'єктивності дослідження доказів.

17. Скаржник зазначив, що відповідач, як виконавець за спірним договором на проведення рекламної кампанії, є розповсюджувачем реклами в розумінні Закону України "Про рекламу", тому у своїй господарській діяльності повинен керуватися принципами реклами, визначеними статтею 7 цього Закону, зокрема, законності, достовірності, недопущення підриву довіри суспільства до реклами, та не допускати порушення прав та свобод споживачів реклами, яка розповсюджується відповідачем. Зазначене, за твердженням скаржника, зумовлює обов'язок відповідача при наданні рекламних послуг здійснювати перевірку рекламного матеріалу замовника перед його розповсюдженням невизначеному колу осіб, на яких спрямовується реклама, на предмет його відповідності вимогам чинного законодавства України про рекламу.

18. Скаржник зауважив, що при укладенні договору №ПМ-3303 від 15.02.2018 сторони спору погодили право відповідача-виконавця відмовити позивачу-замовнику в розповсюдженні рекламного матеріалу на узгоджених поверхнях спеціальних конструкцій на будь-якому етапі строку дії договору у разі якщо реклама не відповідає вимогам Закону України "Про рекламу", при цьому, замовник не звільняється від оплати за договором протягом строку неекспонування реклами, яка не відповідає вимогам Закону України "Про рекламу" (підпункт 3.1.4.4. пункту 3.1.4. Договору). Відповідач, керуючись зазначеними положеннями спірного договору, встановив невідповідність одного із трьох наданих замовником рекламних матеріалів відповідно до Додатка №1 від 20.02.2018 до Договору №ПМ-3303 від 15.02.2018, про що проінформував позивача листом №5516 від 12.03.2018 з вимогою привести у відповідність до Закону України "Про рекламу" рекламного матеріалу та з проханням повідомити про подальші наміри щодо розміщення рекламних матеріалів. Скаржник зазначив про відсутність вини відповідача у невиконанні договірних зобов'язань щодо непроведення рекламної кампанії, так як позивачем у встановлений пунктом 3.4.5. договору строк не проведено ротації рекламного матеріалу та не надано відповідачу макета реклами, який би відповідав вимогам Закону України "Про рекламу".

19. Скаржник аргументував, що розповсюдження відповідачем рекламного матеріалу позивача такого змісту як "4 РОКИ ВІЙНИ ПЕНСІОНЕРИ ВИЖИВАЮТЬ БЕЗ ПЕНСІЙ" мало б наслідком порушення приписів статті 7 Закону України "Про рекламу" на предмет законності та достовірності цього твердження та підрив довіри споживачів реклами до органів державної влади в Україні, оскільки така інформація є недостовірною, так як в силу статті 7 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб", держава Україна вживає заходів для пенсійного забезпечення осіб Донецької та Луганської області з наданням їм можливості отримати соціальні виплати на неокупованій території України.

20. Скаржник доводив, що в силу приписів статті 26 Закону України "Про рекламу", орган контролю за дотриманням законодавства про рекламу вправі вимагати від рекламодавців та розповсюджувачів реклами усунення виявлених таким органом порушень вимог чинного законодавства при проведенні рекламної кампанії, тобто органи контролю можуть заборонити поширення вже оприлюдненого невизначеному колу осіб (споживачам) рекламного матеріалу розповсюджувачем реклами; спір у справі виник у зв'язку з відмовою відповідача-виконавця у проведенні рекламної кампанії ще на стадії опрацювання відповідачем рекламного матеріалу позивача на предмет його відповідності вимогам Закону України "Про рекламу" та встановлення відповідачем невідповідності одного із сюжетів реклами чинному законодавству як такого, що містить відомості, що підривають довіру до органів державної влади; з огляду на таке, виконавець, керуючись наданим йому підпунктом 3.1.4.4. пункту 3.1.4. договору правом, відмовився в поширенні такого рекламного матеріалу замовника.

21. Скаржник зазначив про передчасність висновків судів про стягнення з відповідача-виконавця суми попередньої оплати позивача-замовника за спірним договором на проведення рекламної кампанії, так як в силу підпункту 3.1.4.4. пункту 3.1.4. договору замовник не звільняється від оплати за договором протягом строку неекспонування виконавцем реклами у зв'язку з її невідповідністю вимогам чинного законодавства та протягом якого замовник вправі здійснити ротацію рекламного матеріалу та привести її форму та зміст до вимог Закону України "Про рекламу". За твердженням відповідача, є безпідставним застосування до нього штрафних санкцій за порушення договірних зобов'язань, оскільки в діях виконавця відсутня вина у простроченні початку здійснення рекламної кампанії, оскільки зазначене було зумовлено невідповідністю наданого замовником рекламного матеріалу вимогам Закону України "Про рекламу".

Доводи інших учасників справи

22. Позивач відзиву на касаційну скаргу відповідача не подав.

НОРМИ ПРАВА, ЩО ПІДЛЯГАЮТЬ ЗАСТОСУВАННЮ

23. Господарський кодекс України

Частина 1 статті 3 - під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Частина 2 статті 5 - до конституційних основ правового господарського порядку в Україні віднесено захист прав споживачів.

Частина 1 статті 6 - загальними принципами господарювання в Україні є, зокрема, свобода підприємницької діяльності у межах, визначених законом.

Частина 1 статті 19 - суб'єкти господарювання мають право без обмежень самостійно здійснювати господарську діяльність, що не суперечить законодавству.

Стаття 42 - підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Частина 1 статті 43 - підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом.

Частина 1 статті 49 - підприємці зобов'язані не завдавати шкоди довкіллю, не порушувати права та законні інтереси громадян і їх об'єднань, інших суб'єктів господарювання, установ, організацій, права місцевого самоврядування і держави.

Частина 1 статті 193 - суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання-відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

24. Цивільний кодекс України

Частина 1 статті 526 - зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Стаття 610 - порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частина 1 статті 901 - за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Стаття 907 - договір про надання послуг може бути розірваний, у тому числі шляхом односторонньої відмови від договору, в порядку та на підставах, встановлених цим Кодексом, іншим законом або за домовленістю сторін. Порядок і наслідки розірвання договору про надання послуг визначаються домовленістю сторін або законом.

25. Закон України "Про рекламу" в редакції Закону України №2210-VIII від 16.11.2017, чинній з 06.01.2018

Стаття 1. Визначення термінів

У цьому Законі наведені нижче терміни вживаються в такому значенні:

зовнішня реклама - реклама, що розміщується на спеціальних тимчасових і стаціонарних конструкціях - рекламоносіях, розташованих на відкритій місцевості, а також на зовнішніх поверхнях будинків, споруд, на елементах вуличного обладнання, над проїжджою частиною вулиць і доріг;

недобросовісна реклама - реклама, яка вводить або може ввести в оману споживачів реклами, завдати шкоди особам, державі чи суспільству внаслідок неточності, недостовірності, двозначності, перебільшення, замовчування, порушення вимог щодо часу, місця і способу розповсюдження;

реклама - інформація про особу чи товар, розповсюджена в будь-якій формі та в будь-який спосіб і призначена сформувати або підтримати обізнаність споживачів реклами та їх інтерес щодо таких особи чи товару;

рекламодавець - особа, яка є замовником реклами для її виробництва та/або розповсюдження;

розповсюджувач реклами - особа, яка здійснює розповсюдження реклами;

споживачі реклами - невизначене коло осіб, на яких спрямовується реклама.

Частина 1 статті 2 - цей Закон регулює відносини, пов'язані з виробництвом, розповсюдженням та споживанням реклами на території України.

Частини 1, 2 статті 7 - основними принципами реклами є: законність, точність, достовірність, використання форм та засобів, які не завдають споживачеві реклами шкоди. Реклама не повинна підривати довіру суспільства до реклами та повинна відповідати принципам добросовісної конкуренції.

Стаття 8. Загальні вимоги до реклами

1. У рекламі забороняється, зокрема:

вміщувати твердження, які є дискримінаційними за ознаками походження людини, її соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, освіти, політичних поглядів, ставлення до релігії, за мовними ознаками, родом і характером занять, місцем проживання, а також такі, що дискредитують товари інших осіб;

подавати відомості або закликати до дій, які можуть спричинити порушення законодавства , завдають чи можуть завдати шкоди здоров'ю або життю людей та/чи довкіллю, а також спонукають до нехтування засобами безпеки;

використовувати засоби і технології, які діють на підсвідомість споживачів реклами.

Частина 1 статті 26 - контроль за дотриманням законодавства України про рекламу здійснюють у межах своїх повноважень, зокрема, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного контролю за додержанням законодавства про захист прав споживачів, - щодо захисту прав споживачів реклами.

Частина 2 статті 26 - на вимогу органів державної влади, на які згідно із законом покладено контроль за дотриманням вимог законодавства про рекламу, рекламодавці, виробники та розповсюджувачі реклами зобов'язані надавати документи, усні та/або письмові пояснення, відео- та звукозаписи, а також іншу інформацію, необхідну для здійснення ними повноважень щодо контролю. Крім того, відповідний орган державної влади має право вимагати від рекламодавців, виробників та розповсюджувачів реклами усунення виявлених порушень вимог законодавства; надавати (надсилати) рекламодавцям, виробникам та розповсюджувачам реклами обов'язкові для виконання приписи про усунення порушень; приймати рішення про визнання реклами недобросовісною, прихованою, про визнання порівняння в рекламі неправомірним з одночасним зупиненням її розповсюдження.

26. Господарський процесуальний кодекс України

Частина 1 статті 74 - кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Частина 1 статті 77 - обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Частина 1 статті 86 - суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Частина 1 статті 236 - судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Частина 2 статті 236 - законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Частина 3 статті 236 - судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом.

Частина 5 статті 236 - обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

А. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

А.1. Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції

27. З огляду на повноваження суду касаційної інстанції при перегляді судових рішень в касаційному порядку відповідно до статті 300 ГПК України, Верховний Суд вважає прийнятною касаційну скаргу щодо доводів відповідача про порушення судами попередніх інстанцій положень статей 526, 530, 610 ЦК України, статті 193 ГК України, статей 7, 26 Закону України "Про рекламу" та статей 74, 86 ГПК України при прийнятті оскаржуваних рішень про часткове задоволення позовних вимог.

А.2. Юридична оцінка доводів касаційної скарги та висновків судів попередніх інстанцій

28. Аналіз приписів частини 1 статті 3, частини 1 статті 6 ГК та статті 42 ГК України дозволяє дійти висновку про те, що господарська діяльність як діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність, здійснюється, зокрема, у формі підприємництва для досягнення економічних і соціальних результатів за принципом свободи підприємницької діяльності у межах, визначених законом.

Положеннями частини 1 статті 19 та частини 1 статті 43 ГК України визначено, що суб'єкти господарювання вправі без обмежень самостійно здійснювати підприємницьку діяльність, що не заборонена законом та не суперечить законодавству.

Отже, законодавцем встановлено вимогу до підприємництва як самостійної, систематичної та на власний ризик господарської діяльності щодо її здійснення суб'єктами господарювання в межах закону та відповідно до чинного законодавства.

29. За змістом статті 193 ГК України вбачається, що господарські зобов'язання виконуються сторонами належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору. До виконання господарських договорів застосовуються положення Цивільного кодексу України з урахування особливостей, передбачених цим Кодексом.

Приписами частини 1 статті 901 ЦК України передбачено можливість укладення договору про надання послуг, за яким одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Різновидом послуг, як об'єкта господарських відносин, є послуги з проведення рекламної кампанії замовника, що передбачає розповсюдження виконавцем реклами, як інформації про особу чи товар, в будь-якій формі та в будь-який спосіб, що призначена сформувати або підтримати обізнаність споживачів реклами та їх інтерес щодо таких особи чи товару. Надання послуг з розповсюдження реклами замовника здійснюється виконавцем відповідно до договору та з урахуванням вимог Закону України "Про рекламу", який є спеціальним законом, що регулює відносини, пов'язані з виробництвом, розповсюдженням та споживання реклами на території України (стаття 1, частина 1 статті 2 Закону України "Про рекламу").

30. Спір у справі №910/3467/18 виник між БОБФ "Стабілізейшен Суппорт Сервісез" (позивач) та ТОВ "Преміум Медіа Груп" (відповідач) щодо повернення виконавцем попередньої оплати, внесеної замовником рекламних послуг, сплати виконавцем штрафних санкцій у зв'язку з простроченням початку рекламної кампанії та строків надання фотозвіту розміщеної зовнішньої реклами, а також щодо розірвання спірного договору на проведення відповідачем рекламної кампанії позивача.

31. Під час розгляду позовних вимог по суті суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що невиконання відповідачем обов'язку щодо розміщення реклами позивача з 02.03.2018 на зарезервованих відповідачем поверхнях спеціальних конструкцій зумовлено затримкою позивача до 04.03.2018 у наданні відповідачу рекламного матеріалу та наявності в одному із трьох макетів реклами невідповідності її змісту вимогам Закону України "Про рекламу", про що відповідач повідомив позивача листом №5516 від 12.03.2018 та просив здійснити ротацію реклами шляхом усунення її недостовірних даних і повідомити виконавця про подальші наміри щодо розміщення реклами; замовник таких вимог не виконав, що унеможливило розміщення виконавцем рекламного матеріалу, який не узгоджується з вимогами Закону України "Про рекламу".

32. Надаючи оцінку діям відповідача щодо встановлення невідповідності змісту реклами позивача вимогам Закону України "Про рекламу" як таким, що не відповідають приписам статті 26 цього Закону щодо порядку здійснення контролю за дотриманням законодавства про рекламу її виробниками, рекламодавцями та розповсюджувачами реклами, місцевий та апеляційний суди виходили з того, що прийняття рішення про невідповідність змісту рекламних матеріалів замовника вимогам законодавства про рекламу та заборону у зв'язку із цим розповсюдження реклами, приймається уповноваженим державою органом контролю.

За висновком судів, відповідач, як виконавець, не мав права на власний розсуд проводити аналіз наданих йому позивачем-замовником рекламних матеріалів на предмет їх відповідності приписам Закону України "Про рекламу" та відмовляти замовнику у проведенні рекламної кампанії з посиланням на зазначення в одному із макетів реклами недостовірної інформації з непідтверджених джерел, що підриває довіру суспільства до реклами та органів державної влади в України щодо порядку пенсійного забезпечення громадян України, що проживають на непідконтрольних державі Україна територіях Луганської та Донецької областей.

33. За змістом статті 1 Закону України "Про рекламу" можна зробити висновок про те, що послуги розповсюджувачів реклами з проведення рекламної кампанії рекламодавця споживаються в процесі їх надання невизначеним колом осіб, на яких спрямовується реклама, тобто споживачами реклами.

Положеннями частини 2 статті 5 ГК України визначено конституційні основи господарського правопорядку в Україні, до яких віднесено захист прав споживачів, а частиною 1 статті 49 ГК України встановлено обов'язок підприємців в процесі здійснення ними господарської діяльності не порушувати права та законні інтереси громадян, інших суб'єктів господарювання, установ, організацій, права місцевого самоврядування та держави.

Аналіз статті 39 ГК України дозволяє дійти висновку, що споживачам, які перебувають на території України, під час використання ними послуг гарантовано право на державний захист їх прав, належну якість та безпеку послуг, які ними споживаються.

Положеннями частин 1, 2 статті 7 Закону України "Про рекламу" визначено основні принципи реклами як інформації, що споживається невизначеним колом осіб в процесі її розповсюдження, до яких належать законність, точність, достовірність, використання форм та засобів, які не завдають споживачеві реклами шкоди, а також неможливість поширення інформації, яка підриває довіру суспільства до реклами.

Отже, під час здійснення господарської діяльності з надання рекламних послуг розповсюджувач реклами повинен керуватися основними принципами реклами (стаття 7 Закону), загальними вимогами до реклами, що спрямовується на її споживачів при наданні послуг з проведення рекламної кампанії рекламодавця (стаття 8 Закону) та не допускати поширення недобросовісної реклами, яка може ввести в оману споживачів реклами, завдати шкоди особам, державі чи суспільству внаслідок неточності, недостовірності, двозначності, перебільшення, замовчування, порушення вимог щодо часу, місця і способу розповсюдження реклами (стаття 1 Закону).

34. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим та апеляційним судами, ТОВ "Преміум Медіа Груп", як виконавець, направило на адресу замовника рекламних послуг - БОБФ "Стабілізейшен Суппорт Сервісез" лист №5516 від 12.03.2018, в якому зазначило про наявність в одному із наданих макетів для розміщення як зовнішньої реклами на поверхнях спеціальних конструкцій відповідача недоліків щодо достовірності вміщеної в ньому інформації та її невідповідності вимогам статей 1, 7 Закону України "Про рекламу"; виконавець з посиланням на приписи пункту 3.1.4. спірного договору №ПМ-3303 від 15.02.2018 зазначив про його право на відмову замовнику в розповсюдженні рекламного матеріалу на будь-якому етапі строку дії договору за умов невідповідності реклами вимогам Закону України "Про рекламу"; виконавець зазначив, що він є юридичною особою, яка здійснює господарську діяльність у суворій відповідності з вимогами чинного законодавства України, тому не може розмістити надані замовником рекламні матеріали як такі, що містять недобросовісну рекламу, поширення якої забороняється в силу статті 10 Закону України "Про рекламу" (т. 1, а.с. 38).

35. Під час розгляду справи у місцевому й апеляційному судах та за змістом касаційної скарги відповідач-виконавець доводив відсутність його вини у непроведенні рекламної кампанії позивача у строк з 02.03.2018 по 31.03.2018 та зазначав, що відмовляючи позивачу в розповсюдженні його реклами, відповідач керувався імперативними приписами статті 7 Закону України "Про рекламу", якими визначено основні принципи реклами, що споживається невизначеним колом осіб під час її поширення виконавцем, та встановлено заборону на розповсюдження реклами, що є незаконною, неточною, недостовірною, такої, що може завдати шкоди споживачеві реклами чи підірвати довіру суспільства до реклами або завдати шкоди особам, державі чи суспільству внаслідок її неточності, недостовірності, двозначності, перебільшення чи замовчування.

36. В порушення вимог статей 86, 236, 269 ГПК України, суди попередніх інстанцій не надали оцінки змісту договору №ПМ-3303 від 15.02.2018 на проведення рекламної кампанії на предмет погодження сторонами в підпункті 3.1.4.4. пункту 3.1.4. договору права виконавця відмовити замовнику в розповсюдженні рекламного матеріалу на узгоджених поверхнях спеціальних конструкцій у разі, якщо реклама не відповідає вимогам Закону України "Про рекламу", з можливістю реалізації такого права на будь-якому етапі строку дії договору, тобто з моменту його підписання сторонами 15.02.2018 і до 31.12.2018 включно (пункт 6.1. договору) (т. 1, а.с. 13-зворот, 16).

Отже, керуючись принципом свободи договору згідно із статтею 627 ЦК України, сторони спору (замовник і виконавець) передбачили право розповсюджувача реклами (відповідача) на етапі формування змісту зовнішньої реклами до моменту її поширення серед невизначеного кола осіб-споживачів реклами, відмовити у наданні рекламних послуг, якщо наданий замовником (позивачем) рекламний матеріал не узгоджується з вимогами чинного законодавства України про рекламу.

Також, судами не надано власного висновку на предмет відповідності критеріям достовірності, недвозначності та неперебільшення рекламного матеріалу позивача такого змісту : "4 РОКИ ВІЙНИ ПЕНСІОНЕРИ ВИЖИВАЮТЬ БЕЗ ПЕНСІЙ" (т. 1 а.с. 38).

Відтак, судами не застосовано приписів статті 7 Закону України "Про рекламу".

37. Аналіз приписів статті 26 Закону України "Про рекламу" дозволяє зробити висновок про те, що уповноважені державою органи контролю за дотриманням законодавства про рекламу суб'єктами господарювання при наданні рекламних послуг здійснюють контроль за рекламою, яка вже розповсюджується за замовленням рекламодавця та споживається невизначеним колом осіб, на яких така реклама спрямована.

Відтак, суди першої та апеляційної інстанцій в порушення приписів статей 73, 74, 77 ГПК України дійшли помилкового висновку про те, що єдиним допустимим доказом невідповідності змісту рекламного матеріалу позивача-замовника вимогам Закону України "Про рекламу" є відповідне рішення уповноваженого органу контролю за дотриманням законодавства про рекламу та безпідставно відхилили доводи відповідача-виконавця про встановлення ним обставин невідповідності макета реклами позивача вимогам законодавства про рекламу та його відмову у зв'язку із цим у розповсюдженні рекламних матеріалів замовника з недоліками щодо його змісту.

38. Статтею 236 ГПК України передбачено, що судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному частиною 1 статті 2 ГПК України, - справедливому, неупередженому та своєчасному вирішенню судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних (оспорюваних) прав, законних інтересів фізичних, юридичних осіб, держави.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (частина 5 статті 236 ГПК України).

У зазначеному аспекті доцільно зазначити про те, що Європейський суд з прав людини, досліджуючи питання права на справедливий суд крізь призму повноти судового рішення, зазначив, що призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті (рішення ЄСПЛ у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" від 27.09.2001). Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя.

Разом з тим, ухвалені судами першої та апеляційної інстанцій рішення від 20.09.2018 та постанова від 04.12.2018 у справі №910/3467/18 зазначеним вимогам не відповідають.

Вимога статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітися як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь вмотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів щодо прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Більше того, принцип справедливості , закріплений у статті 6 Конвенції, порушується , якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (пункт 48 Рішення ЄСПЛ у справі "Мала проти України" від 03.07.2014).

В рішеннях Європейського суду з прав людини наголошується про те, що втручання держави у свободу вираження поглядів та свободу поширення інформації, гарантоване статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, буде правомірним якщо відповідатиме трьом критеріям: законність втручання; їх демократичність (формальності, обмеження або штрафні санкції повинні бути встановлені законом і необхідними в демократичному суспільстві); підстави допустимого втручання в реалізацію права можуть бути в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки , для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я чи моралі, для захисту репутації чи прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або для підтримання авторитету і безсторонності суду.

Отже, досліджуючи обставини поширення інформації під час надання рекламних послуг за спірним договором судам також належить дослідити чи дотримуються в даному випадку критерії обмеження свободи поширення інформації шляхом надання рекламних послуг відповідачем позивачу відповідно до статті 10 Конвенції.

Суд вважає, що допущені судами процесуальні порушення на предмет повноти дослідження обставин справи та з'ясування порядку перевірки розповсюджувачем реклами наданих замовником рекламних матеріалів на предмет їх відповідності вимогам Закону України "Про рекламу", є такими помилками, які порушили принцип пропорційності господарського судочинства з метою дотримання балансу інтересів учасників справи, та, як наслідок, не забезпечили справедливого розгляду справи. Рішення судів, прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, не можуть вважатися такими, що відповідають статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод про право на справедливий суд, тому підлягають скасуванню з переданням справи на новий розгляд до місцевого суду.

А.3. Мотиви відхилення (прийняття) доводів касаційної скарги

39. Суд погоджується з доводами скаржника про передчасність висновків місцевого та апеляційного судів за результатами розгляду спору по суті, що підтверджується висновками пунктів 28-38 мотивувальної частини цієї постанови.

Б. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

40. Пунктом 2 частини 1 статті 308 ГПК України суду касаційної інстанції надано право за результатами розгляду касаційної скарги скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд.

На підставі викладеного, Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги ТОВ "Преміум Медіа Груп", скасування постанови апеляційного суду від 04.12.2018 та рішення місцевого суду від 20.09.2018 у справі №910/3467/18 та передання справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді справи судам належить із врахуванням зазначених норм господарського законодавства, законодавства про рекламу та висновків Верховного Суду з'ясувати обставини виконання сторонами спору договірних зобов'язань щодо проведення рекламної кампанії, а саме зі сторони замовника - щодо своєчасності надання виконавцю рекламних матеріалів та здійснення ротації реклами у разі невідповідності її змісту вимогам Закону України "Про рекламу" та зі сторони виконавця - щодо своєчасності початку проведення рекламної кампанії, зважаючи на виявлені недоліки у наданих замовником макетах реклами та повідомлення про це замовника з вимогою щодо усунення таких недоліків; з огляду на встановлене дійти обґрунтованого висновку за результатами розгляду позову БОБФ "Стабілізейшен Суппорт Сервісез" до ТОВ "Преміум Медіа Груп" про стягнення попередньої оплати та штрафних санкцій, розірвання спірного договору на проведення рекламної кампанії.

В. Судові витрати

41. У зв'язку із частковим задоволенням касаційної скарги відповідача та скасуванням рішень судів попередніх інстанцій по суті позовних вимог, питання про розподіл судових витрат касаційним судом не вирішується, оскільки розгляду по суті спору не відбулося.

На підставі викладеного та керуючись статтями 240, 308, 310, 315 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Преміум Медіа Груп" задовольнити частково.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.12.2018 та рішення Господарського суду міста Києва від 20.09.2018 у справі №910/3467/18 скасувати, справу №910/3467/18 передати на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Л.Й. Катеринчук

Судді С.В. Жуков

В.Г. Пєсков