Постанова

від 11.04.2019 по справі 156/22/18

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 156/22/18 Головуючий у 1 інстанції: Нєвєров І. М. Провадження № 22-ц/802/350/19 Категорія: 47 Доповідач: Матвійчук Л. В.

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 квітня 2019 року місто Луцьк

Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Матвійчук Л.В.,

суддів - Русинчука М.М., Федонюк С.Ю.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Управління Державної архітектурно-будівельної інспекції у Волинській області про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_2 на рішення Іваничівського районного суду Волинської області від 20 грудня 2018 року

В С Т А Н О В И В:

У січні 2018 року позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, мотивуючи позовні вимоги тим, що починаючи із 2010 року сім'я відповідача перешкоджає їй у користуванні земельною ділянкою, яка перебуває у спільному користуванні: на вказаній земельній ділянці, без відповідних документів, збудована тимчасова споруда - гараж дерев'яний, який перебуває у розпорядженні та користуванні ОСОБА_2 Гараж перешкоджає їй вільно пересуватися та потрапляти до належної їй квартири. Всі прийняті нею заходи бажаного результату не дали. Відповідач не бажає добровільно демонтувати гараж. Просить зобов'язати ОСОБА_2 усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою по АДРЕСА_1 шляхом демонтажу тимчасової споруди (гаража дерев'яного) за власний рахунок, а також стягнути в її користь судові витрати.

Рішенням Іваничівського районного суду Волинської області від 20 грудня 2018 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Управління державної архітектурно-будівельної інспекції у Волинській області про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою задоволено повністю.

Ухвалено зобов'язати ОСОБА_2 усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою по АДРЕСА_1 шляхом демонтажу тимчасової споруди (гаража дерев'яного) за власний рахунок.

Стягути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 640 грн. понесених нею судових витрат.

В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_2 покликаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просить скасувати це рішення і ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Сторони в судове засідання не з'явились. Про час та місце розгляду справи в апеляційному суді повідомлялись належним чином.

Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших осіб які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час та місце розгляду справи не перешкоджає розгляду справи.

Колегія суддів, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги приходить до висновку, що апеляційну скаргу відповідача слід задовольнити, а рішення суду- скасувати та ухвалити нове рішення з наступних підстав.

Постановляючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив із того, що дерев'яний гараж розташовано на прибудинковій території та, дійсно перешкоджає ОСОБА_1 вільно пересуватися та потрапляти до належної їй квартири та відповідно до положень статті 376 ЦК України підлягає знесенню.

Однак з таким висновком суду не можна погодитись з огляду на наступне.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 є співвласником квартири АДРЕСА_2 що підтверджено свідоцтвом про право власності на житло від 18.10.2005 року та витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно № НОМЕР_1 від 16.11.2005 року (а.с. 7, 8). Із відповіді Державної інспекції сільського господарства вбачається, що рішенням Грядівської сільської ради Іваничівського району Волинської області № 23/10 від 28.05.2013 року було затверджено акт про визначення меж та площу земельної ділянки для кожного власника квартири (а.с. 17, 83).

Відповідно до схеми земельної ділянки та світлин, які містяться у матеріалах справи вбачається, що гараж дійсно розташований на земельній ділянці, яка перебуває у спільному користуванні всіх власників квартир по АДРЕСА_2 (а.с.12, 55-58, 82).

Згідно відповіді Грядівської сільської ради Іваничівського району Волинської області № 653/01-14 від 14.12.2018 року вбачається, що гараж, який стоїть на прибудинковій території, був перенесений батьком відповідача - ОСОБА_3 з попереднього місця проживання його сім'ї. Гараж дійсно розміщено не за планом. На даний час власником гаража є відповідач, який зобов'язався знести його або перенести на надану йому земельну ділянку під будівництво гаража до квітня 2019 року (а.с. 81).

Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Статтею 317 ЦК України визначено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. (ч. 1 ст. 319 ЦК України).

У відповідності до ч. 2 ст. 319 ЦК України власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. У разі порушення своїх прав власник згідно зі ст. 391 ЦК України має право, зокрема, вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Отже, у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права.

Умови та порядок знесення самочинного будівництва передбачені ст.376 ЦК України.

Відповідно до ч. 7 ст. 376 ЦК України у разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов'язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову. Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов'язана відшкодувати витрати, пов'язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану.

Згідно з ч. 1 ст. 38 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності № 3038-VI у разі виявлення факту самочинного будівництва об'єкта, перебудова якого з метою усунення істотного відхилення від проекту або усунення порушень законних прав та інтересів інших осіб, істотного порушення будівельних норм є неможливою, посадова особа органу державного архітектурно-будівельного контролю видає особі, яка здійснила (здійснює) таке будівництво, припис про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил з визначенням строку для добровільного виконання припису. У разі якщо особа в установлений строк добровільно не виконала вимоги, встановлені у приписі, орган державного архітектурно-будівельного контролю подає позов до суду про знесення самочинно збудованого об'єкта та компенсацію витрат, пов'язаних з таким знесенням.

Пунктом 5 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ№ 6 від 30 березня 2012 року Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва) передбачено, що відповідно до вимог статті 376 ЦК право на звернення до суду з позовом про знесення або перебудову самочинно збудованого об'єкта нерухомості мають як органи державної влади, так і органи місцевого самоврядування. У випадках порушення прав інших осіб право на звернення до суду належить і таким особам за умови, що вони доведуть наявність порушеного права (стаття 391 ЦК), а також власнику (користувачу) земельної ділянки, якщо він заперечує проти визнання за особою, яка здійснила самочинне будівництво на його земельній ділянці, права власності на самочинно збудоване нерухоме майно (частина четверта статті 376 та стаття 391 ЦК). Відповідно до положень статті 38 Закону № 3038-VI право на звернення до суду з позовом про знесення самочинно збудованих об'єктів містобудування належить також відповідним інспекціям державного архітектурно-будівельного контролю. Такий позов може бути пред'явлено до суду у разі, якщо особа в установлений строк добровільно не виконала вимоги, встановлені у приписі про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил із визначенням строку для добровільного виконання припису, та/або якщо перебудова об'єкта є неможливою. Розглядаючи зазначені позови відповідно до вимог вказаної норми та положень частини сьомої статті 376 ЦК, суди мають встановлювати, чи було видано особі, яка здійснила самочинне будівництво, припис про усунення порушень, чи можлива перебудова об'єкту та чи відмовляється особа, яка здійснила самочинне будівництво, від такої перебудови.

За змістом п. 17, 24 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 року № 6 Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва) позов про знесення самочинно збудованого нерухомого майна може бути пред'явлено власником чи користувачем земельної ділянки або іншою особою, права якої порушено, зокрема, власником (користувачем) суміжної земельної ділянки з підстав, передбачених статтями 391, 396 ЦК, статтею 103 ЗК.

Знесення нерухомості, збудованої з істотним відхиленням від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотним порушенням будівельних норм і правил (у тому числі за відсутності проекту), можливе лише за умови, що неможлива перебудова нерухомості відповідно до проекту або відповідно до норм і правил, визначених державними правилами та санітарними нормами, або якщо особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від такої перебудови.

Якщо технічна можливість перебудови об'єкта нерухомості відсутня або забудовник відмовляється від такої перебудови, суд, незалежно від поважності причин відмови, за позовом зазначених органів або особи, права чи інтереси якої порушено таким будівництвом, ухвалює рішення про знесення житлового будинку або іншого нерухомого майна.

Європейський суд з прав людини у справі Іванова і Черкезов проти Болгарії (№ 46577/15) від 21 квітня 2016 року, підтвердив, що знесення самочинного будівництва є крайньою мірою і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством заходи щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності.

Таким чином, аналіз норм права, викладених у статті 376 ЦК України, дає підстави для висновку про те, що право на звернення до суду з вимогою про знесення самочинно побудованого нерухомого майна належить і особам за умови, що вони доведуть наявність порушеного свого права.

Відповідно до вимог ч. ч. 1, 5, 6 ст. ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Позивачкою не надано доказів, які саме перешкоди створює спірний дерев'яний гараж та яким саме чином він заважає позивачці користуватися належним їй нерухомим майном, а саме квартири АДРЕСА_2 доказів суттєвого порушеннями будівельних норм та правил, неможливості іншим шляхом вирішити спір між сторонами.

При цьому необхідно ураховувати, що спірний дерев'яний гараж не є нерухомими майном відповідно до вимог ст. 181 ЦК України, не підпадає під предмет регулювання визначений нормами ст. 376 ЦК України, крім того, відповідач, зобов'язався знести дану тимчасову споруду або перенести на надану йому земельну ділянку під будівництво гаража до квітня 2019 року.

Крім того, за змістом ст. 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав, проте матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, що позивач ОСОБА_1 є власником чи користувачем земельної ділянки на якій розміщений спірний дерев'яний гараж та підтверджують право позивача звертатись з матеріально-правовою вимогою про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції зазначене не врахував, не встановив чи порушені права позивача, не взяв до уваги, що дерев'яний гараж не є нерухомими майном, та дійшов помилкового висновку про задоволення позову.

Відповідно до п. 3,4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

З врахуванням наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що у зв'язку з невідповідністю висновків суду першої інстанції фактичним обставинам справи, порушенням норм матеріального права рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позову.

Відповідно до частини 13 статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює або ухвалює нове рішення, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

З матеріалів справи вбачається, що при подачі апеляційної скарги відповідачем ОСОБА_2 було сплачено судовий збір у розмірі 960 гривень, який слід стягнути в його користь з позивача ОСОБА_1.

За змістом ч.ч. 4, 5 ст. 268 ЦПК України у разі неявки всіх учасників справи в судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляд справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Керуючись ст. ст. 268, 367, 374, 375, 381-382, 384 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Іваничівського районного суду Волинської області від 20 грудня 2018 року в даній справі скасувати та ухвалити нове судове рішення.

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Управління Державної архітектурно-будівельної інспекції у Волинській області про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 понесені судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 960(дев'ятсот шістдесят) гривень.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий

Судді