Постанова

від 02.04.2019 по справі 910/13042/18

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" квітня 2019 р. Справа№ 910/13042/18

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Михальської Ю.Б.

суддів: Скрипки І.М.

Тищенко А.І.

секретар судового засідання : Ніконенко Ю.А.

за участю представників : згідно протоколу судового засідання від 02.04.2019,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерного товариства Банк Кредит Дніпро

на рішення Господарського суду міста Києва від 15.01.2019 (повний текст складено 18.01.2019)

у справі №910/13042/18 (суддя Кирилюк Т.Ю.)

за позовом Акціонерного товариства Банк Кредит Дніпро

до 1) Приватного акціонерного товариства Геркулес

2) Товариства з обмеженою відповідальністю Провінція Плюс

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача-1 : Приватний нотаріус КМНО Погорєлов Броніслав Сергійович

про визнання недійсним договору купівлі-продажу, скасування запису про реєстрацію права власності та зобов'язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

Акціонерне товариство Банк Кредит Дніпро (далі -позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства Геркулес (далі - відповідач-1) та Товариства з обмеженою відповідальністю Провінція Плюс (далі - відповідач-2) про:

- визнання недійсним укладеного між Приватним акціонерним товариством Геркулес та Товариством з обмеженою відповідальністю Провінція Плюс договору купівлі-продажу від 22.02.2016 нежитлових будівель, що розташовані за адресою: м. Харків, вул. Ревкомівська (вул. Семена Кузнеця), 62-В, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Погорєловим Б.С.;

- скасування запису про реєстрацію за Товариством з обмеженою відповідальністю Провінція Плюс права власності на нежитлові будівлі, що розташовані за адресою: м. Харків, вул. Ревкомівська (вул. Семена Кузнеця), 62-В;

- зареєструвати за Приватним акціонерним товариством Геркулес право власності на нежитлові будівлі, що розташовані за адресою: м. Харків, вул. Ревкомівська (вул. Семена Кузнеця), 62-В.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що укладений між відповідачами договір купівлі-продажу нежитлових будівель, що розташовані за адресою: м. Харків, вул. Ревкомівська (вул. Семена Кузнеця), 62-В, не спрямований на реальне настання правових наслідків та є фіктивним.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.01.2019 у справі №910/13042/18 у позові відмовлено повністю.

Рішення місцевого господарського суду обґрунтовано тим, що позивачем не доведено, що укладений відповідачами договір купівлі-продажу нежитлових будівель від 22.02.2016, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Погорєловим Б.С., містить ознаки фіктивності, оскільки суд вважає, що не є належною правовою підставою для визнання правочину недійсним факт невиконання особою свого договірного зобов'язання щодо повідомлення контрагента протягом п'яти днів про факт такого відчуження. Крім того, суд вказав, що власник майна є носієм права вільно на свій власний розсуд розпоряджатись належним йому майном.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погодившись з прийнятим рішенням, Акціонерне товариство Банк Кредит Дніпро звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 15.01.2019 у справі №910/13042/18 та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Апеляційна скарга мотивована неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального і процесуального права.

Також апелянт зазначає, що суд першої інстанції не надав належної оцінки тому, що Приватне акціонерне товариство Геркулес знало про факт порушення зобов'язань ПП Український продукт за кредитним договором, спірний договір купівлі-продажу нерухомого майна уклали сторони, які є пов'язаними між собою. Крім того, апелянт вказує, що сторони не передбачали реальне настання правових наслідків, обумовлених спірними правочинами та дії сторін договорів направлені на фіктивний перехід права власності на нерухоме майно з метою приховати це майно від виконання в майбутньому за його рахунок судового рішення про стягнення грошових коштів.

Узагальнені доводи відзивів на апеляційну скаргу

Заперечуючи проти апеляційної скарги, відповідач-1 у своєму відзиві, поданому до суду 19.02.2019, зазначає, що рішення суду прийнято при повному з'ясуванні обставин справи, з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, без їх порушення, тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає і рішення слід залишити без змін. Крім того, відповідач-1 вказує, що на момент укладення спірного договору та на момент подання позову відсутні будь-які рішення суду щодо примусового стягнення заборгованості з Приватного акціонерного товариства Геркулес на користь АТ Банк Кредит Дніпро .

Приватне акціонерне товариство Геркулес вказує, що не являється боржником АТ Банк Кредит Дніпро , а є фінансовим поручителем ПП Український продукт .

Відповідач-1 також наголошує, що позивач не є ані стороною договору купівлі-продажу, ані особою, яка має відношення до майна Приватного акціонерного товариства Геркулес або Товариства з обмеженою відповідальністю Провінція Плюс .

Більш того, відповідач-1 зазначає, що Приватне акціонерне товариство Геркулес та Товариство з обмеженою відповідальністю Провінція Плюс , укладаючи договір купівлі-продажу, мали на меті та досягли правових наслідків у вигляді передання права власності на об'єкт нерухомості, що підтверджується доказами, долученими до матеріалів справи. Отже, на думку відповідача-1, відсутні правові підстави для визнання договору купівлів-продажу таким, що не спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

В свою чергу, 22.02.2019 відповідач-2 подав до Північного апеляційного господарського суду відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає, що твердження позивача, викладені в апеляційній скарзі, є безпідставними. Товариство з обмеженою відповідальністю Провінція Плюс наголошує, що, оскільки на підставі договору купівлі-продажу виникли обумовлені ним правові наслідки, а саме: відповідач-1 передав у власність відповідача-2 майно (право власності на майно зареєстровано за відновідачем-2), а відповідач-2 перерахував відповідачу-1 грошові кошти в обумовленій у договорі сумі, то об'єктивно відсутні ознаки фіктивності у договорі.

Також, відповідач-2 зазначає, що позивач не є стороною спірного договору, тобто не є суб'єктом правовідносин, які виникли на його підставі. Зазначений договір не породжує для позивача жодних прав та обов'язків, отже не може бути визнаний недійсним.

Як вбачається з матеріалів справи, третьою особою не було надано відзив на апеляційну скаргу, що, в свою чергу, не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції відповідно до частини 3 статті 263 Господарського процесуального кодексу України.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.02.2019 апеляційну скаргу Акціонерного товариства Банк Кредит Дніпро у справі №910/13042/18 передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі головуючого судді Михальської Ю.Б., суддів: Скрипки І.М., Тищенко А.І.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.02.2019 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Банк Кредит Дніпро на рішення Господарського суду міста Києва від 15.01.2019 у справі №910/13042/18 та справу призначено до розгляду на 05.03.2019.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 05.03.2019 розгляд справи №910/13042/18 відкладено на 02.04.2019 у зв'язку з неявкою у судове засідання представників позивача, відповідача-1 та третьої особи.

Явка представників сторін у судове засідання

Представники відповідача-2 та третьої особи у судове засідання 02.04.2019 не з'явились, про причини неявки суд не повідомили.

Враховуючи те, що у матеріалах справи містяться докази належного повідомлення відповідача-2 та третьої особи про дату, час і місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку за наявними матеріалами справи та без участі представників відповідача-2 та третьої особи.

Представник позивача в судовому засіданні апеляційної інстанції 02.04.2019 підтримав доводи апеляційної скарги з підстав, викладених у ній, просив її задовольнити, оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове про задоволення позову.

Представник відповідача-1 в судовому засіданні апеляційної інстанції 02.04.2019 заперечував проти доводів апеляційної скарги з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу, просив її відхилити, а оскаржуване рішення залишити без змін.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

19.06.2013 між Публічним акціонерним товариством Банк Кредит Дніпро (позивач) та Приватним підприємством Український продукт (позичальник) укладено генеральний договір на здійснення кредитних операцій № 190613-КЛВТ, згідно з яким визначаються загальні умови надання банком кредитів (траншів) позичальнику в майбутньому, на підставі якого банк надав позичальнику кредити (транші) на загальну суму 15000000,00 грн. зі строком погашення не пізніше 18.06.2014.

В забезпечення виконання Приватним підприємством Український продукт зобов'язань за генеральним договором на здійснення кредитних операцій № 190613-КЛВТ від 19.06.2013, між Публічним акціонерним товариством Банк Кредит Дніпро (кредитор) та Приватним акціонерним товариством Геркулес (поручитель) укладено договір поруки № 190613-П від 19.06.2013.

Згідно з п. 1.1 договору поруки 190613-П від 19.06.2013 предметом цього договору є зобов'язання поручителя перед кредитором солідарно відповідати за виконання Приватним підприємством Український продукт (боржником) зобов'язань перед кредитором за кредитним договором № 190613-КЛВТ від 19.06.2013.

Відповідно до п. 2.1 договору поруки №190613-П від 19.06.2013 поручитель зобов'язується у разі невиконання або неналежного виконання боржником зобов'язань перед кредитором за кредитним договором № 190613-КЛВТ від 19.06.2013, на підставі письмової вимоги кредитора, що містить розрахунок заборгованості, перерахувати суми, що підлягають погашенню згідно з розділом 1 цього договору на рахунки, на яких враховується заборгованість боржника перед кредитором, протягом десяти банківських днів з моменту отримання письмової вимоги.

Крім того, вказані обставини встановлено рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 15.02.2016 (провадження №22ц/774/240/16) у справі за позовом Публічного акціонерного товариства Банк Кредит Дніпро до ОСОБА_6, Приватного акціонерного товариства Геркулес та Приватного підприємства Український продукт про стягнення заборгованості за генеральним договором на здійснення кредитних операцій № 190613-КЛВТ від 19.06.2013.

Так, рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 04.02.2015 у справі №200/14506/14-ц за позовом Публічного акціонерного товариства Банк Кредит Дніпро до ОСОБА_6, Приватного акціонерного товариства Геркулес та Приватного підприємства Український продукт про стягнення заборгованості за генеральним договором на здійснення кредитних операцій № 190613-КЛВТ від 19.06.2013 позов задоволено повністю, зокрема, стягнуто солідарно з Приватного акціонерного товариства Геркулес та Приватного підприємства Український продукт заборгованість за генеральним договором на здійснення кредитних операцій № 190613-КЛВТ від 19.06.2013 у розмірі 15836575,33 грн.: 15000000,00 грн. заборгованість за кредитом та 836575,33 грн. заборгованість за відсотками.

Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 15.02.2016 (провадження №22ц/774/240/16) у справі за позовом Публічного акціонерного товариства Банк Кредит Дніпро до ОСОБА_6, Приватного акціонерного товариства Геркулес та Приватного підприємства Український продукт про стягнення заборгованості за генеральним договором на здійснення кредитних операцій №190613-КЛВТ від 19.06.2013 рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 04.02.2015 скасовано в частині присуджених до стягнення з Приватного акціонерного товариства Геркулес грошових сум заборгованості за кредитом та судового збору; відмовлено в задоволенні позову Публічного акціонерного товариства Банк Кредит Дніпро до Приватного акціонерного товариства Геркулес про стягнення заборгованості за кредитним договором. Вказане рішення мотивоване тим, що рішенням Господарського суду Донецької області від 22.10.2015 у справі №905/2309/15, яке залишене без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 08.12.2015, визнано припиненою поруку ПрАТ Геркулес за договором поруки 190613-П від 19.06.2013.

Постановою Вищого господарського суду України від 29.02.2016 у справі №905/2309/15 вказане рішення Господарського суду Донецької області від 22.10.2015 та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 08.12.2015 у справі №905/2309/15, якими визнано припиненою поруку ПрАТ Геркулес за договором поруки 190613-П від 19.06.2013, скасовано; прийнято нове рішення, яким у задоволенні позову Приватного акціонерного товариства Геркулес відмовлено.

Зазначені обставини встановлені рішенням Господарського суду міста Києва від 07.06.2016 у справі № 910/7392/16.

Частиною 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиційні факти є обов'язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв'язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.

Норми статті 129 Конституції України визначають, що основними засадами судочинства є обов'язковість судового рішення.

Згідно з преамбулою та статтею 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, згідно рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 у справі за заявою №48553/99 Совтрансавто-Холдінг проти України , а також згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 28.10.1999 у справі за заявою №28342/95 Брумареску проти Румунії встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Таким чином, рішення Господарського суду міста Києва від 07.06.2016 у справі № 910/7392/16, яке набрало законної сили у встановленому порядку, не може бути поставлено під сумнів, а інші рішення, в тому числі і у даній справі, не можуть йому суперечити.

22.02.2016 між Приватним акціонерним товариством Геркулес (далі - продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю Провінція Плюс (далі - покупець) укладено договір купівлі-продажу нежитлових будівель (далі - договір купівлі-продажу) (т. 1; а.с. 81-83).

Відповідно до п. 1.1 договору купівлі-продажу ПрАТ Геркулес передає, а ТОВ Провінція Плюс приймає у власність нежитлові будівлі: літ. А-1 площею 360,0 кв.м, літ. Б площею 265,8 кв.м, літ. Г-2 площею 22,3 кв.м, літ. Е-2 площею 426,3 кв.м, що розташовані за адресою: м. Харків, вул. Ревкомівська, 62-В (надалі - нежитлові будівлі), та зобов'язується оплатити їх вартість за ціною та на умовах, встановлених у цьому договорі.

Пунктами 1.2-1.3 договору купівлі-продажу встановлено, що нежитлові будівлі передаються разом з будь-яким інженерними та іншими комунікаціями, санітарно-технічними системами, що забезпечую можливість використання нежитлових будівель за призначенням.

Нежитлові будівлі знаходяться на земельній ділянці, площею 0,6306 га, кадастровий номер: 6310136300:08:021:0507, що розташовані за адресою: м. Харків, вул. Ревкомівська, земельна ділянка 62-В.

Документом, що підтверджує право власності продавця на відчужувані нежитлові будівлі, є Дублікат Свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданий Виконавчим комітетом Харківської міської ради 20.12.2004, замість Свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого Виконавчим комітетом Харківської міської ради 07.10.2003.

Право власності продавця на нежитлові будівлі зареєстроване в Комунальному підприємстві Харківське міське бюро технічної інвентаризації в реєстровій книзі 1 за номером 3383, та в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 356881463101, номер запису про право власності: 5606962.

Згідно з п. 2.1 договору купівлі-продажу продаж нежитлових будівель вчиняється між сторонами за 509 728 ,95 грн. з урахуванням ПДВ в розмірі 84 954,82 грн. Зазначена ціна відповідає волевиявленню продавця та покупця та є остаточною і змінам не піддягає.

Сторони у пунктах 2.3, 2.4 договору купівлі-продажу покупець зобов'язується сплатити продавцю вартість нежитлових будівель протягом 20 банківських днів з моменту нотаріального посвідчення цього договору шляхом безготівкового перерахування коштів на банківський рахунок продавця (реквізити: р/р 26000300005316 в ПАТ Діамантбанк , МФО 320854, ЄДРПОУ 25117467), що має бути підтверджено відповідним банківським документом. Продавець не має жодних заперечень щодо зазначеного вище порядку розрахунку за нежитлові будівлі.

Звертаючись до суду з позовом, Акціонерне товариство Банк Кредит Дніпро зазначило, що укладення договору купівлі-продажу спрямовано на уникнення Приватним акціонерним товариством Геркулес майнової відповідальності як поручителя Приватного підприємства Український продукт за виконання останнім грошових зобов'язань за кредитним договором, укладеним з Акціонерним товариством Банк Кредит Дніпро . Оскільки договір купівлі-продажу є фіктивним, позивач просить визнати його недійсним на підставі статей 202 , 203 , 215 , 234 Цивільного кодексу України .

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Згідно з приписами частини першої статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів (стаття 20 Господарського кодексу України ).

У відповідності до частин першої та другої статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

За приписом статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу , а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Пунктом 2.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" №11 від 29.05.2013 визначено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.

Згідно з пунктом 2.9 вказаної постанови відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Статтею 73 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (стаття 74 Господарського процесуального кодексу України ).

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

За таких обставин, приймаючи до уваги положення Цивільного кодексу України , Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України , саме позивачем при зверненні до суду з вимогами про визнання договору недійсним повинно бути доведено наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними.

Крім того, виходячи зі змісту статей 15 , 16 Цивільного кодексу України , статті 20 Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України , застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб'єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.

Частиною 7 статті 179 Господарського кодексу України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (стаття 626 Цивільного кодексу України ).

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з статтею 234 Цивільного кодексу України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Правові наслідки визнання фіктивного правочину недійсним встановлюються законами.

Отже, фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для вигляду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаним; вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, які передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків. При цьому ознака вчинення його лише для вигляду повинна бути властива діям обох сторін правочину, у зв'язку з чим для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину.

Водночас зі змісту статті 655 Цивільного кодексу України вбачається, що договір купівлі-продажу є двостороннім оплатним правочином, який спрямований на безповоротне відчуження продавцем майна і перехід його у власність покупця на умовах сплати покупцем певної грошової суми.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 21.08.2018 у справі № 922/3844/17.

У пункті 3.11 постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними від 29.05.2013 № 11 визначено, що фіктивний правочин (стаття 234 Цивільного кодексу України ) є недійсним незалежно від мети його укладення, оскільки сторони не мають на увазі настання правових наслідків, що породжуються відповідним правочином. Таким може бути визнаний будь-який правочин, в тому числі нотаріально посвідчений. Якщо сторонами не вчинено ніяких дій на виконання фіктивного правочину, господарський суд приймає рішення лише про визнання фіктивного правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі коли на виконання правочину було передано якесь майно, такий правочин не може розцінюватися як фіктивний. Саме лише невчинення сторонами тих чи інших дій на виконання правочину не означає його фіктивності. Визнання фіктивного правочину недійсним потребує встановлення господарським судом умислу його сторін.

З урахуванням того, що фіктивний правочин не спрямований на набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків, він не створює цивільно-правових наслідків незалежно від того, чи він був визнаний судом недійсним.

У розгляді відповідних справ суд має враховувати, що ознака фіктивності має бути притаманна діям усіх сторін правочину. Якщо хоча б одна з них намагалася досягти правового результату, то даний правочин не може визнаватися фіктивним. Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що всі учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент його вчинення.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов договору купівлі-продажу відповідач-1 передав, а відповідач-2 прийняв продане у власність 22.02.2016 нерухоме майно, що підтверджується актом приймання-передачі нерухомого майна від 22.02.2016 (т. 1; а.с. 84).

Також, на виконання умов договору купівлі-продажу відповідач-2 сплатив відповідачу-1 грошові кошти за нерухомість у розмірі 509 728,95 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 110 від 11.03.2016 (т. 1; а.с. 85).

Право власності на майно зареєстровано за Товариством з обмеженою відповідальністю Провінція Плюс в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за № 389, що підтверджується наявними у матеріалах справи поясненнями Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Погорєлова Броніслава Сергійовича (т. 1; а.с. 66).

З доданої до позовної заяви інформаційної довідки №98190965 від 22.09.2017 вбачається, що право власності на нежитлові приміщення по вулиці Ревкомівській 62-В у місті Харкові перейшло від відповідача-1 до відповідача-2.

Отже, оскільки на підставі договору купівлі-продажу виникли обумовлені ним правові наслідки, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність ознак фіктивності оспорюваного правочину.

Крім того, обізнаність або необізнаність відповідача-1 про наміри позивача звернутись з позовом до суду про стягнення боргу за відсутності встановлених Законом, судом або договором обмежень відчуження майна не є правовою підставою для визнання правочину недійсним.

Також, позивачем не обґрунтовано та жодними належними і достатніми доказами відповідно до статей 76 , 79 Господарського процесуального кодексу України не підтверджено відсутності наміру створити правові наслідки на момент укладення договору купівлі-продажу відповідачем-2, що також свідчить про відсутність ознак фіктивності оспорюваного правочину.

Відтак, реальність намірів сторін, фактичне досягнення змісту правочину, настання юридичних та правових наслідків, фактичне виконання договору свідчить про відсутність ознак фіктивності договору купівлі-продажу в розумінні статті 234 Цивільного кодексу України .

Водночас, за змістом статті 215 Цивільного кодексу України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненим правочином.

Статтею 15 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Процесуально-правовий зміст захисту права, закріпленого у Господарському процесуальному кодексі України , полягає у тому, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (стаття 4 Господарського процесуального кодексу України ).

Статтею 16 Цивільного кодексу України закріплено перелік способів захисту цивільних прав та інтересів, згідно з яким кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилось або зникло як таке, порушення права пов'язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Оцінюючи наявність порушення права позивача внаслідок укладення спірного договору, суд зазначає, що за змістом статті 553 Цивільного кодексу України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя (стаття 554 Цивільного кодексу України).

У разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо (стаття 543 Цивільного кодексу України).

Під терміном "порука" в розумінні статті 553 Цивільного кодексу України, розуміється як фінансова порука, що не пов'язана з майновою порукою (заставою), яка є окремим видом забезпечення виконання зобов'язання та регулюється нормами параграфа 6 (статті 572-593) глави 49 Цивільного кодексу України та Законами України Про іпотеку та Про заставу .

Порука, яка виникла на підставі договору поруки №190613-П від 19.06.2013, в забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором (генеральним договором на здійснення кредитних операцій № 190613-КЛВТ від 19.06.2013), за своєю правовою природою є фінансовою порукою, що передбачає солідарне зобов'язання ПрАТ Геркулес (відповідача-1) зі сплати грошових коштів та такою, що на відміну від іпотечного зобов'язання, не пов'язана із переданням будь-якого майна, в тому числі нерухомого майна, переданого за оспорюваним договором купівлі-продажу.

З огляду на наведене, оскільки відповідач-1 є майновим поручителем на підставі договору поруки №190613-П від 19.06.2013, позивач вправі вимагати виконання обов'язку за основним зобов'язанням частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

Водночас, учасниками судового процесу не надано суду будь-яких доказів у підтвердження існування судового рішення про стягнення коштів з ПрАТ Геркулес як поручителя відносно зобов'язання з погашення кредиту за кредитним договром № 190613-КЛВТ від 19.06.2013, як і не надано, відповідно, доказів відкриття виконавчого провадження щодо примусового стягнення коштів з відповідача-1 як поручителя.

Так само, позивачем не надано суду жодних доказів на підтвердження відсутності у відповідача-1 (солідарного боржника) будь-яких грошових коштів, на які, в порядку ч. 2 ст. 52 Закону України Про виконавче провадження (у випадку відкриття виконавчого провадження), першочергово звертається стягнення, для того, щоб розпочати звернення стягнення на інше майно, що належить боржнику на праві власності.

Крім того, позивачем не доведено, що у відповідача-1 (солідарного боржника) відсутнє будь-яке інше (не обтяжене) майно, на яке, у випадку відкриття виконавчого провадження, в порядку ч. 5 ст. 52 Закону України Про виконавче провадження , може бути звернуто стягнення (у разі встановлення відсутності грошових коштів в розмірі, достатньому для задоволення вимог стягувача), тобто, що виключно те майно, яке є об'єктом оспорюваного договору купівлі-продажу, є тим єдиним майном, за рахунок якого можна задовольнити вимоги кредитора за генеральним договором на здійснення кредитних операцій № 190613-КЛВТ від 19.06.2013.

Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем не доведено наявність ознак фіктивності при вчиненні оспорюваного договору купівлі-продажу, а також порушення його права чи інтересу відповідачами шляхом укладення такого договору та відповідно необхідність його відновлення, у зв'язку з чим позовні вимоги є необґрунтованими та задоволенню не підлягають у повному обсязі.

Крім того, відповідач-1 у відзиві на апеляційну скаргу вказав орієнтовний розрахунок витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 3 000 грн. та просив покласти всі судові витрати відповідача-1 на позивача.

У відповідності до частин 1-4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Колегія суддів зазначає, що в якості доказів здійснення витрат на послуги адвоката у даній справі у розмірі 3 000 грн. відповідачем-1 долучено до матеріалів справи лише орієнтовний розрахунок суми судових витрат, які відповідачем-1 поніс у зв'язку із розглядом справи.

Відповідно до частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу Україн, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

До матеріалів справи відповідач-1 не долучив відповідні докази, що сторона сплатила судові витрати у зв'язку з розглядом справи № 910/13042/18.

Отже, приймаючи до уваги викладене, з огляду на заявлені судові витрати, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що вимога відповідача-1 про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 3 000 грн. залишається без розгляду.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Таким чином, місцевий господарський суд вірно зазначив, що оскільки права та охоронювані законом інтереси позивача, за захистом яких той звернувся до суду, не порушено відповідачами, то позовні вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу, скасування запису про реєстрацію права власності та зобов'язання вчинити дії не підлягають задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно частини 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості, що скаржником зроблено не було.

При цьому судом враховано, що Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення ЄСПЛ у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, пункт 29; рішення ЄСПЛ у справі "Серявін проти України" від 10 травня 2011 року, пункт 58).

За таких обставин решту аргументів апелянта, окрім викладених у мотивувальній частині постанови, суд визнає такими, що не мають суттєвого впливу на прийняття рішення у даній справі та не спростовують правильних висновків суду першої інстанції про часткове задоволення позову.

Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов'язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах.

Доводи апеляційної скарги позивача не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки не спростовують висновків суду першої інстанції. Скаржником не надано суду доказів, які б свідчили про обґрунтованість позовних вимог, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не можуть бути підставою для зміни чи скасування рішення місцевого господарського суду.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Згідно пункту 1 частини 1 статті 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає рішення суду у даній справі обґрунтованим, прийнятим з додержанням норм матеріального та процесуального права та таким, що відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи, підстав для його скасування чи зміни не вбачається. Апеляційна скарга Акціонерного товариства Банк Кредит Дніпро є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.

Порушень норм процесуального права, які могли бути підставою для скасування або зміни оскарженого рішення у відповідності до норм статті 277 Господарського процесуального кодексу України, судом апеляційної інстанції не виявлено.

З урахуванням відмови в задоволенні апеляційної скарги, судові витрати за розгляд справи в суді апеляційної інстанції покладаються на апелянта в порядку статті 129 ГПК України.

Керуючись статтями 129, 269, 270, пунктом 1 частини 1 статті 275, статтями 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Банк Кредит Дніпро на рішення Господарського суду міста Києва від 15.01.2019 у справі №910/13042/18 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 15.01.2019 у справі №910/13042/18 залишити без змін.

Матеріали справи №910/13042/18 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у порядку, передбаченому статтями 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст складено та підписано 11.04.2019.

Головуючий суддя Ю.Б.Михальська

Судді І.М. Скрипка

А.І. Тищенко