Постанова

від 10.04.2019 по справі 807/197/17

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 квітня 2019 рокуЛьвів№ 857/2139/19

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Онишкевича Т.В.,

суддів Іщук Л.П., Обрізка І.М.,

з участю секретаря судових засідань Гром І.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу фермерського господарства Ранет на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 7 грудня 2018 року у справі за його позовом до Ужгородського районного відділу Державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Закарпатській області про визнання протиправним та скасування постанов,

суддя у І інстанції Луцович М.М.,

час ухвалення рішення 14 год. 15 хв.,

місце ухвалення рішення м. Ужгород,

дата складення повного тексту рішення 17 грудня 2018 року,

ВСТАНОВИВ :

6 березня 2017 року фермерське господарство Ранет (далі - ФГ Ранет ) звернулося до суду із адміністративним позовом, у якому просило:

визнати неправомірними виконавчі дії Ужгородського районного відділу Державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Закарпатській області (далі - РВ ДВС) з відкриття виконавчого провадження за № 53342445;

скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження від 6 лютого 2017 року;

скасувати постанову про арешт майна боржника від 6 лютого 2017 року;

скасувати постанову про арешт коштів боржника від 17 лютого 2017 року.

7 червня 2018 року ФГ Ранет надіслало до суду заяву про уточнення позовних вимог, відповідно до якої просило позовні вимоги розглядати з урахуванням вимог про визнання неправомірними дій з відкриття виконавчого провадження № 53342445 згідно з постановою головного державного виконавця Русина А.О. від 6 лютого 2017 року та стягнути з відповідача на користь позивача суму стягнутого виконавчого збору у розмірі 86581,49 грн.

Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 7 грудня 2018 року у справі № 807/197/17 у задоволенні позову було відмовлено. При цьому суд першої інстанції виходив із того, що відповідачем під час здійснення виконавчого провадження № 53342445 не було допущено порушень вимог Закону України Про виконавче провадження , які б давали підстави для задоволення позовних вимог ФГ Ранет .

У апеляційній скарзі ФГ Ранет просить зазначене судове рішення скасувати та задовольнити його позовні вимоги у повному обсязі. Вимоги за апеляційною скаргою обґрунтовує тим, що відкриття виконавчого провадження № 53342445 у 2017 році могло матимісце лише за умови сплати авансового внеску із розрахунку мінімальної заробітної плати, установленої станом на 1 лютого 2017 року відповідно до Закону України Про Державний бюджет України на 2017 рік . Ураховуючи день надходження оригіналу виконавчого документу до відповідача (3 лютого 2017 року), авансовий внесок підлягав обрахуванню та сплаті відповідно до положень Закону України Про Державний бюджет України на 2017 рік , тобто у розмірі 2 % суми стягнення, що складає суму 17316,30 грн. Однак, стягувачем було сплачено авансовий внесок у сумі 16000,00 грн., що є підставою для відповідача повернути виконавчий документ стягувану без виконання на підставі частини 2 статті 26 Закону України Про виконавче провадження .

Посилання суду на Закон України Про Державний бюджет України на 2016 рік є юридично некоректним, так як спірне виконавче провадження № 53342445 було відкрито відповідачем 6 лютого 2017 року за заявою стягувача, яка надійшла відповідачу 3 лютого 2017 року.

При цьому суду першої інстанції в обґрунтування своєї правової позиції послався на неіснуючу статтю 137 Закону України Про виконавче провадження .

У поданому апеляційному суду відзиві на апеляційну скаргу РВ ДВС звертає увагу апеляційного суду на те, що 3 лютого 2017 року до нього надійшла заява уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ КБ Хрещатик ОСОБА_2 про відкриття виконавчого провадження від 23 грудня 2016 року № 3/12175 з виконання виконавчого напису № 2777, виданого 16 грудня 2016 року приватним нотаріусом, про стягнення з ФГ Ранет на користь ПАТ КБ Хрещатик заборгованості у розмірі 30658,74 дол. США та 71389,31 грн. Зазначена заява була надіслана на адресу РВ ДВС 27 грудня 2016 року з м. Києва, про що свідчить штамп Укрпошти на конверті. До заяви було додано оригінал платіжного доручення від 22 грудня 2016 року про сплату авансового внеску в сумі 16000,00 грн. Платіж авансового внеску за пред'явлення до виконання зазначеного виконавчого документа у розмірі 16000,00 грн. надійшов на рахунок з обліку авансових внесків РВ ДВС 22 грудня 2016 року.

Виконавче провадження ВП № 53342445 передано головному державному виконавцю Русину А.О. 3 лютого 2017 року. 6 лютого 2017 року (не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа) відповідно до статей 3, 4, 24, 25, 26, 27 Закону України Про виконавче провадження було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження, копію якої надіслано сторонам виконавчого провадження рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення, про що свідчить список поштових відправлень № 992 від 8 лютого 2017 року.

Тому державним виконавцем вчинено виконавчі дії у чіткій відповідності до Закону України Про виконавче провадження .

Представник позивача ФГ Ранет у ході апеляційного розгляду підтримала вимоги, викладені у апеляційній скарзі. Просила скасувати рішення суду першої інстанції та задовольнити позов у повному обсязі.

Представник відповідача, належним чином повідомленого про дату, час та місце розгляду справи, на виклик апеляційного суду не прибув, що відповідно до частини 2 статті 313 Кодексу адміністративного судочинства України не перешкоджає розгляду справи.

Переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи із такого.

Як безспірно встановлено судом першої інстанції, згідно з виконавчим написом приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Легкого В.В. № 2777 від 16 грудня 2016 року з позивача на користь ПАТ Комерційний Банк Хрещптик стягнено заборгованість у розмірі 30658,74 доларів США та 71389,31 грн. за кредитним договором № 03-ЮО-15КЛ від 31 липня 2015 року.

Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ КБ Хрещатик поштою надіслала до РВ ДВС заяву від 23 грудня 2016 року №3/12175 про прийняття до виконання вказаного виконавчого напису від 16 грудня 2016 року, а також надала оригінал платіжного доручення про сплату авансового внеску в сумі 16000,00 грн.

Постановою головного державного виконавця РВ ДВС Русина А.О. від 6 лютого 2017 року було відкрито виконавче провадження ВП № 53342445 з виконання виконавчого напису № 2777 від 16 грудня 2016 року та зобов'язано ФГ Ранет подати декларацію про доходи та майно і стягнено з боржника виконавчий збір/основну винагороду приватного виконавця у розмірі 86581,49 грн.

Окрім того, постановою від 6 лютого 2017 року ВП № 53342445 головним державним виконавцем РВ ДВС Русином А.О. накладено арешт на все майно боржника у межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів 952396,36 грн.

Постановою головного державного виконавця РВ ДВС Русина А.О. від 17 лютого 2017 року ВП №53342445 було накладено арешт на кошти та інші цінності позивача, що знаходяться на рахунках, вкладах та на зберіганні у банках чи інших фінансових установах, у межах суми стягнення з урахуванням виконавчого збору/основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження, штрафів - 952396,36 грн.

Надаючи правову оцінку правильності вирішення судом першої інстанції даного публічно-правового спору та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого.

Щодо доводів ФГ Ранет про неправомірність відкриття виконавчого провадження ВП № 53342445 головним державним виконавцем РВ ДВС Русином А.О. постановою від 6 лютого 2017 року у зв'язку із неналежним виконанням стягувачем вимог частини 2 статті 26 Закону України Про виконавче провадження апеляційний суд зазначає таке.

Матеріали справи свідчать, що Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ КБ Хрещатик подав до РВ ДВС заяву про відкриття виконавчого провадження від 23 грудня 2016 року № 3/12175, до якої долучив оригінал платіжного доручення № 22_196098 від 22 грудня 2016 року про сплату авансового внеску у сумі 16 000 грн. за подання заяви про примусове виконання виконавчого напису від 16 грудня 2016 року № 2777 (а.с. 175 т.1). Зазначені кошти 22 грудня 2016 року надійшли на рахунок відповідача з обліку авансових внесків при примусовому виконанні виконавчого документа № 2777, виданого 16 грудня 2016 року, що підтверджується розпорядженням № 53342445 державного виконавця Русина А.О., затвердженого начальником РВ ДВС 14 березня 2017 року (а.с. 109 т.1).

При цьому вказана заява стягувача із додатками від 23 грудня 2016 року була скерована на адресу РВ ДВС засобами поштового зв'язку 27 грудня 2016 року з м. Києва (а.с. 177 т.1).

Відповідно до приписів частини 2 статті 26 Закону України Про виконавче провадження до заяви про примусове виконання рішення стягувач додає квитанцію про сплату авансового внеску в розмірі 2 відсотків суми, що підлягає стягненню, але не більше 10 мінімальних розмірів заробітної плати, а за рішенням немайнового характеру та рішень про забезпечення позову - у розмірі одного мінімального розміру заробітної плати з боржника - фізичної особи та в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - юридичної особи.

На день сплати стягувачем 22 грудня 2016 року авансового внеску та на день звернення 23 грудня 2016 року до РВ ДВС із заявою відкриття виконавчого провадження був чинний Закон України Про державний бюджет України на 2016 рік , у відповідності до приписів статті 8 якого мінімальний розмір заробітної плати становив 1600 грн.

Таким чином, на переконання апеляційного суду, станом на час звернення стягувача до РВ ДВС із заявою відкриття виконавчого провадження про примусове виконання виконавчого напису від 16 грудня 2016 року № 2777 ним були виконання вимоги частини 2 статті 26 Закону України Про виконавче провадження у повному обсязі.

Приписами Закону України Про виконавче провадження не врегульовано особливості звернення учасників виконавчого провадження до органів державної виконавчої служби засобами поштового зв'язку.

Водночас, відповідно до положень частини 2 статті 255 Цивільного кодексу України письмові заяви та повідомлення, здані до установи зв'язку до закінчення останнього дня строку, вважаються такими, що здані своєчасно.

Підсумовуючи викладене, апеляційний суд дійшов висновку, що на час здачі 27 грудня 2016 року стягувачем заяви від 23 грудня 2016 року про відкриття виконавчого провадження про примусове виконання виконавчого напису від 16 грудня 2016 року № 2777 ним у повному обсязі були виконання вимоги щодо сплати авансового внеску у розмірі, встановленому частиною 2 статті 26 Закону України Про виконавче провадження та Законом України Про державний бюджет України на 2016 рік .

Одночасно апеляційний суд погоджується із судом першої інстанції у тому, що приписи статті 37 Закону України Про виконавче провадження у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, не містять такої підстава для повернення виконавчого документу, як сплата авансового внеску при подачі стягувачем заяви про примусове виконання рішення у меншому розмірі, ніж це передбачено Законом.

При цьому помилкове зазначення судом номеру статті вказаного Закону 137 замість 37 не впливає на правильність висновку суду першої інстанції щодо наведених обставин.

Той факт, що надіслана 27 грудня 2016 року засобами поштового зв'язку заява про відкриття виконавчого провадження від 23 грудня 2016 № 3/12175 надійшла до РВ ДВС лише 3 лютого 2017 року, на переконання апеляційного суду, не може свідчити про виникнення у стягувача обов'язку сплатити авансовий збір у більшому розмірі, ніж це було зроблено 22 грудня 2016 року.

Відповідно до статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

При цьому апеляційний суд вважає за можливе врахувати позицію Європейського суду з прав людини, яку він висловив у справі Федорченко та Лозенко проти України (заява № 387/03, 20 вересня 2012 року, п.53), відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення поза розумними сумнівом , тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.

Окрім того, апеляційний суд застосовує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58), відповідно до якої принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v.) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Підсумовуючи викладене, на переконання апеляційного суду, доводи апелянта, викладені у апеляційній скарзі, висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного рішення та задоволення позову ФГ Ранет .

Порушень норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права поза межами вимог апелянта та доводів, викладених у апеляційній скарзі, у ході апеляційного розгляду справи встановлено не було.

З огляду на викладене суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив фактичні обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а відтак апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

Керуючись статтями 241, 243, 272, 287, 308, 310, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

апеляційну скаргу фермерського господарства Ранет залишити без задоволення, а рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 7 грудня 2018 року у справі № 807/197/17 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя Т. В. Онишкевич судді Л. П. Іщук І. М. Обрізко Постанова у повному обсязі складена 12 квітня 2019 року.