Ухвала від 10.04.2019 по справі 817/1362/18

УХВАЛА

10 квітня 2019 року

Київ

справа №817/1362/18

касаційне провадження №К/9901/9161/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Шипуліної Т.М.,

суддів: Бившевої Л.І., Хохуляка В.В.

розглянув матеріали касаційної скарги Головного управління ДФС у Рівненській області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 14.09.2018 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 27.02.2019 у справі №817/1362/18 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю підприємства Рівнехарчопак до Головного управління ДФС у Рівненській області про визнання протиправними та скасування рішення та податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю підприємства Рівнехарчопак у травні 2018 року звернулося до адміністративного суду з позовом до Головного управління ДФС у Рівненській області про визнання протиправними та скасування рішення та податкових повідомлень-рішень від 28.03.2018 №0001424000 про застосування фінансових санкцій на суму 17000грн. за реалізацію та зберігання алкогольних напоїв без марок акцизного податку встановленого зразка, №0001414000, яким застосовано штрафну (фінансову) санкцію (штраф) в сумі 1грн. за порушення строку розрахунку у сфері зовнішньоекономічної діяльності, №0001404000, яким застосовано штрафну (фінансову) санкцію (штраф) в сумі 2220грн. за порушення строку розрахунку у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Рівненський окружний адміністративний суд рішенням від 14.09.2018 позовні вимоги задовольнив.

Восьмий апеляційний адміністративний суд постановою від 27.02.2019 рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 14.09.2018 залишив без змін.

Головне управління ДФС у Рівненській області 29.03.2019 звернулося до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 14.09.2018 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 27.02.2019, ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.

При вирішенні питання про відкриття касаційного провадження за зазначеною касаційною скаргою суд виходить з такого.

Згідно з частиною першою статті 13 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Відповідно до частини першої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.

Аналіз наведеного законодавства дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.

Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 05 квітня 2018 року (справа Зубац проти Хорватії (Zubac v.Croatia), №40160/12) вказав на обмеженість доступу ratione valoris до судів вищої інстанції. Так, право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати обмеженням, які дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, і таке регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб (див. Станєв проти Болгарії (Stanev v. Bulgaria) [ВП], № 36760/06, п. 230, ЄСПЛ 2012). Спосіб застосування пункту 1 статті 6 Конвенції до апеляційних та касаційних судів залежить від особливостей судового провадження, про яке йдеться, і необхідно враховувати всю сукупність процесуальних дій, проведених в рамках національного правопорядку, а також роль судів касаційної інстанції в них; умови прийнятності касаційної скарги щодо питань права можуть бути суворіші, ніж для звичайної скарги (див. згадане вище рішення у справі Леваж Престасьон Сервіс проти Франції , п. 45; згадане вище рішення у справі Бруалья Гомес де ла Торре проти Іспанії , п. 37; та Козліца проти Хорватії (Kozlica v. Croatia), № 29182/03, п. 32, від 2 листопада 2006 року; див. також Шамоян проти Вірменії (Shamoyan v. Armenia), № 18499/08, п. 29, від 7 липня 2015 року). 83.

Застосування передбаченого законодавством порогу ratione valoris для подання скарг до верховного суду є правомірною та обґрунтованою процесуальною вимогою, враховуючи саму суть повноважень верховного суду щодо розгляду лише справ відповідного рівня значущості (див. згадане вище рішення у справі Бруалья Гомес де ла Торре проти Іспанії , п. 36; згадане вище рішення у справі Козліца проти Хорватії , п. 33; згадане вище рішення у справі Булфрахт Лтд проти Хорватії , п. 34, Добріч проти Сербії (Dobriж ЗУБАЦ ПРОТИ ХОРВАТІЇ (ZUBAC v. CROATIA) - РІШЕННЯ 35 v. Serbia), №№ 2611/07 та 15276/07, п. 54, від 21 червня 2011 року; та Йовановіч проти Сербії (Jovanoviж v. Serbia), 32299/08, п. 48, від 2 жовтня 2012 року). 84.

При цьому, саме національний верховний суд, якщо цього вимагає національне законодавство, повинен оцінювати те, чи досягнуто передбачений законодавством поріг ratione valoris для подання скарги саме до цього суду. Відповідно, в ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволяло йому відфільтровувати справи, що надходять до нього, верховний суд не може бути зв'язаний або обмежений помилками в оцінюванні зазначеного порогу, яких припустилися суди нижчої інстанції при визначенні того, чи надавати доступ до нього (згадане вище рішення у справі Добріч проти Сербії , п. 54).

Також Європейський суд з прав людини постановив ухвалу щодо неприйнятності заяви №26293/18 від 09.10.2018 у справі "Азюковська проти України" (Azyukovska v. Ukraine), у якій зазначив, що застосування критерію малозначності справи у справі було передбачуваним, справа була розглянута судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявниця не продемонструвала наявності інших виключних обставин, які за положеннями кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи.

Європейський суд у вказаному рішенні зазначив, що в контексті аналізу застосування критерію ratione valoris щодо доступу до вищих судових інстанцій він також брав до уваги наявність або відсутність питання щодо справедливості провадження, яке здійснювалось судами нижчих інстанцій.

Отже, за прецедентною практикою Європейського суду з прав людини обмеження доступу до Верховного Суду охоплюється загальновизнаною легітимною метою встановленого законодавством порогу ratione valoris для скарг, що подаються на розгляд Верховного Суду, яка полягає в тому, щоб забезпечувати розгляд у Верховному Суді, з огляду на саму суть його функцій, лише справ необхідного рівня значущості.

Відповідно до частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до пункту 2 частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності, крім випадків, якщо:

а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;

б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;

в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;

г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.

Частиною шостою статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено перелік категорій справ, які відносяться до справ незначної складності.

Такий перелік не є вичерпним.

Зі змісту пункту 10 частини шостої статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України можна зробити висновок про те, що суд має право віднести до категорії справ незначної складності справу, яка не передбачена у вищезазначеному переліку, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.

За правилами спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи, які підлягають розгляду за правилами загального позовного провадження у виключному порядку (частина четверта статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України, а також через складність та інші обставини.

Відповідно до пункту 20 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративна справа незначної складності (малозначна справа) - адміністративна справа, у якій характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників тощо не вимагають проведення підготовчого провадження та (або) судового засідання для повного та всебічного встановлення її обставин.

Системний аналіз вищезазначених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що суд має право віднести справу до категорії малозначних за результатами оцінки характеру спірних правовідносин, предмету доказування, складу учасників та інших обставин, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, а також крім справ, які підлягають розгляду в порядку загального позовного провадження.

З матеріалів касаційної скарги та оскаржуваних судових рішень вбачається, що предметом позову у справі №817/1362/18 є вимога про визнання протиправними та скасування рішення та податкових повідомлень-рішень від 28.03.2018 №0001424000 про застосування фінансових санкцій на суму 17000грн. за реалізацію та зберігання алкогольних напоїв без марок акцизного податку встановленого зразка, №0001414000, яким застосовано штрафну (фінансову) санкцію (штраф) в сумі 1грн. за порушення строку розрахунку у сфері зовнішньоекономічної діяльності, №0001404000, яким застосовано штрафну (фінансову) санкцію (штраф) в сумі 2220грн. за порушення строку розрахунку у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Ухвалюючи рішення про задоволення адміністративного позову, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що зберігання та реалізація алкогольних напоїв за наявності марки акцизного податку встановленого зразка на пляшці або на іншій тарі згідно із законодавством розповсюджується на не відкорковані напої, а на продаж повної (всієї) пляшки або іншої тари з алкогольним напоєм, натомість у разі реалізації у закладах алкогольних напоїв на розлив чинним законодавством не вимагається наявності марки акцизного податку на такій пляшці або іншій тарі. Законодавством України не покладено на платників податку обов'язку зберігати розірвані марки акцизного податку після розкривання товару, адже природно, що в силу мети маркування і технології наклеювання марок акцизного податку відкривання відповідної пляшки або іншої тари для реалізації алкогольних напоїв на розлив виключає збереження марки акцизного податку встановленого зразка на пляшці або на іншій тарі.

При вирішенні позовних вимог судами попередніх інстанцій встановлено, що ТОВ Рівнехарчопак здійснює торгівлю алкогольними напоями на підставі отриманої в ГУ ДФС у Рівненській області ліцензії на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями №817161000308 від 25.01.2018.

Товариство здійснює реалізацію алкогольних напої з марками акцизного податку, які йому постачають виробники алкогольних напоїв, а також коктейлі з використанням цих алкогольних напоїв; сплачує акцизний податок від роздрібної ціни реалізації коктейлів.

Зокрема, Товариство здійснює продаж алкогольних напоїв безпосередньо споживачам на розлив, у скляному посуді, тарі місткістю 50, 500, 700, 1000 мл (склянках, скляних брендових пляшках); посуд (тара), у якій подаються алкогольні напої, не є герметично закорковані та використовується лише для подачі алкогольних напоїв у межах закладу.

На підтвердження походження вказаних в акті товарів в матеріалах справи містяться видаткові накладні №3377/3233 від 31.01.2018, №3701/3512 від 02.02.2018, №6180/5980 від 22.02.2018, №10279/10082 від 30.03.2018, №РХ-0000012 від 25.01.2018, №РХ-0000013 від 31.01.2018 та №РХ-0000158 від 29.03.2018.

Також у матеріалах справи містяться копії чеків, що підтверджують здійснення розрахункової операції з продажу сиропу Сервант та горілки Козацька рада із застосуванням РРО від 02.03.2018 о 12:32 та 12:38.

Також судами встановлено, що представником позивача було обґрунтовано пояснення щодо різниці у часі, тим що працівником Товариства було випадково введено продаж не 100 мл горілки Козацька рада, а 1000 мл, а тому ним здійснювалось повернення операцій, на що було витрачено відповідний час і надалі була проведена вірна операція.

Скаржник у касаційній скарзі не наводить обґрунтованих доводів, які б спростовували правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій.

Верховним Судом досліджено та взято до уваги: предмет позову, складність справи та застосування законодавства на час спірних правовідносин, а також значення справи для сторін та суспільства, які дали можливість дійти висновку про малозначність справи.

Випадків, які б виключали можливість застосування положень пункту 2 частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, не вбачається. У касаційній скарзі таких застережень не міститься.

Отже, постанова Восьмого апеляційного адміністративного суду від 27.02.2019, ухвалена за результатами апеляційного перегляду рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 14.09.2018 у справі щодо визнання протиправними та скасування рішення та податкових повідомлень-рішень, не підлягає касаційному оскарженню.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 333 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного оскарження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про необхідність відмови у відкритті касаційного провадження.

Керуючись пунктом 2 частини п'ятої статті 328, пунктом 1 частини першої статті 333 Кодексу адміністративного судочинства України, -

У Х В А Л И В :

1.Відмовити Головному управлінню ДФС у Рівненській області у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 14.09.2018 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 27.02.2019 у справі №817/1362/18 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю підприємства Рівнехарчопак до Головного управління ДФС у Рівненській області про визнання протиправними та скасування рішення та податкових повідомлень-рішень.

2. Направити копію ухвали про відмову у відкритті касаційного провадження разом з касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами особі, яка подала касаційну скаргу.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Судді Верховного Суду Т.М.Шипуліна Л.І.Бившева В.В.Хохуляк