Постанова

від 03.04.2019 по справі 461/180/15-а

ВЕЛИКА ПАЛАТА ВЕРХОВНОГО СУДУ

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 квітня 2019 року

м. Київ

Справа № 461/180/15-а (К/9901/32708/18)

Провадження № 11-1337апп18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Саприкіної І. В. ,

суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Данішевської В. І., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.

розглянула в порядку письмового провадження касаційну скаргу Львівської обласної організації Національної спілки художників України на ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду (головуючий суддя Макарик В. Я., судді: Большакова О. О., Глушко І. В.) від 21 вересня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_3 та Львівської обласної організації Національної спілки художників України до Департаменту містобудування Львівської міської ради, виконавчого комітету Львівської міської ради, треті особи: Львівська регіональна філія Центру Державного земельного кадастру, Кабінет Міністрів України, Відділ охорони культурної спадщини та культурних цінностей Львівської обласної державної адміністрації, Товариство з обмеженою відповідальністю Центр розвитку нерухомості , про визнання дій протиправними, скасування державного акта на право власності на земельну ділянку,

УСТАНОВИЛА:

У січні 2015 року ОСОБА_3 та Львівська обласна організація Національної спілки художників України звернулися до Галицького районного суду міста Львова з позовом, у якому просили:

- визнати протиправними дії Департаменту містобудування Львівської міської ради щодо підпису та видачі Державного акта від 04 квітня 2005 року серії НОМЕР_1 про право власності на земельну ділянку у АДРЕСА_1;

- визнати протиправною та скасувати реєстрацію Державного акта від 04 квітня 2005 року серії НОМЕР_1 про право власності на земельну ділянку у АДРЕСА_1,

- визнати недійсним та скасувати Державний акт від 04 квітня 2005 року серії НОМЕР_1 про право власності на земельну ділянку у АДРЕСА_1;

- скасувати державну реєстрацію права власності на земельну ділянку, проведену на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 12 жовтня 2013 року, індексний номер 6724732.

Постановою Галицького районного суду міста Львова від 20 квітня 2017 року позов задоволено.

Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 21 вересня 2017 року скасовано постанову суду першої інстанції та закрито провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 157 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). Суд зазначив, що спір між сторонами повинен розглядатися за правилами цивільного (господарського), а не адміністративного судочинства.

13 жовтня 2017 року Львівська обласна організація Національної спілки художників України звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою про скасування ухвали Львівського апеляційного адміністративного суду від 21 вересня 2017 року з тих підстав, що цей спір належить до адміністративної юрисдикції.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 17 жовтня 2017 року відкрито касаційне провадження за вказаною скаргою.

15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів , яким КАС України викладено в новій редакції.

Відповідно до підп. 4 п. 1 розд. VII Перехідні положення КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 20 листопада 2018 року вказану вище справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Цю ухвалу мотивовано тим, що в касаційній скарзі Львівська обласна організація Національної спілки художників України посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, зокрема, що заявлений позов повинен розглядатися в порядку адміністративного судочинства.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та наведені в касаційній скарзі доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення за таких обставин:

Суди попередніх інстанцій установили, що 06 квітня 2001 року Виконавчий комітет Львівської міської ради прийняв рішення № 157 Про затвердження проекту відведення та надання у тимчасове довгострокове користування на умовах оренди земельної ділянки Відкритому акціонерному товариству Львівнафтопродукт (далі - ВАТ Львівнафтопродукт ) для будівництва адміністративно-торгового центру на АДРЕСА_1 , яким було підтверджено право ВАТ Львівнафтопродукт на забудову земельної ділянки.

На підставі договору купівлі-продажу від 29 серпня 2001 року АЕВ № 878836, укладеного між ВАТ Львівнафтопродукт та Львівською міською радою, ВАТ Львівнафтопродукт набув право власності на спірну земельну ділянку, що підтверджується Державним актом на право власності на земельну ділянку від 15 жовтня 2001 року.

Відповідно до Державного акта про право власності на земельну ділянку від 04 квітня 2005 року серії НОМЕР_1, виданого на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 05 березня 2005 року, укладеного між ВАТ Львівнафтопродукт та Товариством з обмеженою відповідальністю Центр розвитку нерухомості (далі - ТОВ Центр розвитку нерухомості ), останнє є власником земельної ділянки, що розташована за адресою: АДРЕСА_1.

Згідно з реєстраційним посвідченням від 15 червня 1989 року будинок за адресою: АДРЕСА_1 зареєстрований за Львівським художньо-виробничим комбінатом.

Відповідно до акта приймання-передачі від 22 квітня 1991 року приміщення Львівського художньо-виробничого комбінату передано Львівській обласній організації Спілки художників, на підставі якого 16 липня 1992 року Львівським міжміським бюро технічної інвентаризації видане реєстраційне посвідчення № 2024.

На виконання Постанови Верховної Ради України від 10 квітня 1992 року № 2268-XII Про майнові комплекси та фінансові ресурси громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташовані на території України та Постанови Верховної Ради України від 04 лютого 1994 року № 3943-XII Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР майно загальносоюзних організацій колишнього Союзу РСР було передано тимчасово Фонду державного майна України.

На підставі Закону України від 07 жовтня 1997 року № 554/97-ВР Про професійних творчих працівників та творчі спілки , постанов Кабінету Міністрів України від 19 липня 1998 року № 1058 Про передачу нерухомого майна творчим спілкам , від 27 вересня 2000 року № 1474 Про внесення змін і доповнень до постанови Кабінету Міністрів України від 10 липня 1998 року № 1058 24 лютого 2004 року видано Свідоцтво про право власності, яким засвідчено, що Львівський художньо-виробничий комбінат художнього фонду УРСР належить Спілці художників.

Вважаючи проведення державної реєстрації на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 за ТОВ Центр розвитку нерухомості протиправним, позивачі звернулися до суду з цим позовом за захистом порушених, на їх думку, прав та інтересів.

Вирішуючи справу по суті заявлених позовних вимог, Галицький районний суд м. Львова виходив із того, що цей спір є публічно-правовим і належить до юрисдикції адміністративних судів.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та закриваючи провадження в цій справі, Львівський апеляційний адміністративний суд керувався тим, що оспорювання правомірності набуття фізичною чи юридичною особою права щодо спірної земельної ділянки має вирішуватися в порядку цивільної (господарської) юрисдикції, оскільки виникає спір про право цивільне.

Велика Палата Верховного Суду вважає обґрунтованим цей висновок суду апеляційної інстанції з огляду на таке.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Згідно із ч. 2 ст. 2 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваного рішення) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Виходячи зі змісту п. 7 ч. 1 ст. 3 КАС України, суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 17 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Наведені норми узгоджуються з положеннями статей 2, 4 та 19 КАС України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте, сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.

Предметом у цій справі є вимога позивачів щодо визнання недійсним та скасування реєстрації Державного акта від 04 квітня 2005 року серії НОМЕР_1 про право власності за ТОВ Центр розвитку нерухомості на земельну ділянку на АДРЕСА_1.

Тобто, виникнення спірних правовідносин обумовлено незгодою позивачів з реєстрацією за ТОВ Центр розвитку нерухомості права власності на спірну земельну ділянку, здійсненою на підставі Державного акта від 04 квітня 2005 року серії НОМЕР_1, оскільки, на їх думку, вказані обставини унеможливлюють доступ до пам'ятки культури національного значення, яка знаходиться на цій земельній ділянці.

При цьому стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 Цивільного процесуального кодексу України (у редакції, чинній на час постановлення судом апеляційної інстанції оскаржуваного рішення) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Ураховуючи те, що в цій справі оспорюється правомірність набуття юридичною особою права власності на спірну земельну ділянку, що впливає на майнові права та інтереси цієї особи, Велика Палата Верховного Суду, незважаючи на участь у спорі суб'єктів владних повноважень, дійшла висновку, що цей спір не є публічно-правовим, а тому не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Аналогічна позиція щодо застосування норм процесуального права у подібних відносинах викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 29 серпня 2018 року у справі № 522/23245/16-а та від 28 листопада 2018 року у справі № 362/1038/17.

Отже, висновок суду апеляційної інстанції про неналежність цього спору до юрисдикції адміністративних судів є правильним.

При цьому визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі з обов'язком суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій, бездіяльності чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного (господарського) судочинства, який полягає у змагальності сторін. Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися судом, встановленим законом у розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції.

Згідно із ч. 3 ст. 3 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

За правилами п. 1 ч. 1 ст. 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

На підставі ч. 1 ст. 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Оскільки оскаржуване судове рішення апеляційної інстанції прийнято з дотриманням норм процесуального права, а доводи скаржника не спростовують правових висновків суду, Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.

Керуючись ст. 341, 345, 349, 350, 356, 359 КАС України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу Національної спілки художників України залишити без задоволення, ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 21 вересня 2017 року року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І. В. Саприкіна

Судді:

Н. О. Антонюк Н. П. Лященко

С. В. Бакуліна О. Б. Прокопенко

В. В. Британчук Л. І. Рогач

В. І. Данішевська О. М. Ситнік

О. С. Золотніков О. С. Ткачук

О. Р. Кібенко В. Ю. Уркевич

В. С. Князєв О. Г. Яновська

Л. М. Лобойко