Постанова

від 03.04.2019 по справі 370/1034/15-ц

ВЕЛИКА ПАЛАТА ВЕРХОВНОГО СУДУ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

3 квітня 2019 року

м. Київ

Справа № 370/1034/15-ц

Провадження № 14-103цс19

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача ЛященкоН. П. ,

суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Данішевської В. І., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Апеляційного суду Київської області від 26 липня 2018 року (судді Савченко С. І., Верланов С. М., Голуб С. А.) у справі за скаргою ОСОБА_3, заінтересовані особи: відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, державний виконавець відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Іванюта ІванМиколайович, на дії та постанову державного виконавця,

УСТАНОВИЛА:

У лютому 2018 року ОСОБА_3 звернулась до суду зі скаргою на дії та постанову державного виконавця, заінтересовані особи: відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, державний виконавець відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Іванюта І. М. (далі - Державний виконавець), у якій просила скасувати постанову Державного виконавця від 26 квітня 2017 року про стягнення виконавчого збору.

Скаргу мотивовано тим, що постановою Державного виконавця від 4 грудня 2015 року відкрито виконавче провадження за виконавчим листом, виданим 28 жовтня 2015 року Макарівським районним судом Київської області, згідно з яким у рахунок погашення заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю Еліт союз ЛТД (далі - Еліт союз ЛТД ) перед Публічним акціонерним товариством Європейський газовий банк (далі - ПАТ Єврогазбанк ) у розмірі 73 млн 30 тис. 171 грн 37 коп. звернуто стягнення на предмет іпотеки - земельну ділянку площею 6,3730 га, що розташована у Макарівському районі Київської області, яка належить на праві власності ОСОБА_3 Остання виступила майновим поручителем за кредитним договором від 30 липня 2013 року, укладеним між ПАТ Єврогазбанк та ТОВ Еліт союз ЛТД . У подальшому постановою Державного виконавця від 26 квітня 2017 року повернуто виконавчий документ про звернення стягнення на вказану земельну ділянку стягувачу - ПАТ Єврогазбанк за його заявою, тобто без виконання.

Постановою Державного виконавця від 26 квітня 2017 року з ОСОБА_3 стягнуто виконавчий збір у розмірі 7 млн 303 тис. 17 грн 13 коп.

Заявниця вважає, що оскаржувана нею постанова у виконавчому провадженні про стягнення виконавчого збору від 26 квітня 2017 року є протиправною та підлягає скасуванню, оскільки винесена всупереч вимогам Закону України від 2 червня 2016 року № 1404- VIII Про виконавче провадження (далі - Закон № 1404-VIII ).

Ухвалою Макарівського районного суду Київської області від 17 травня 2018 року поновлено ОСОБА_3 строк на оскарження постанови Державного виконавця, а її скаргу задоволено. Скасовано постанову Державного виконавця від 26 квітня 2017 року про стягнення з ОСОБА_3 виконавчого збору.

Ухвалу суду першої інстанції мотивовано тим, що оскаржувана постанова Державного виконавця про стягнення виконавчого збору прийнята неправомірно, з порушенням вимог Закону № 1404-VIII .

Постановою Апеляційного суду Київської області від 26 липня 2018 року ухвалу суду першої інстанції скасовано, провадження у справі закрито.

Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, що узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постановах від 6 та 13 червня 2018 року у справах № 127/9870/16-ц та № 307/1451/15-ц відповідно.

У касаційній скарзі, поданій у серпні 2018 року, ОСОБА_3 просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі ухвалу суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що апеляційний суд не врахував, що постанова про стягнення виконавчого збору, яка прийнята під час виконання судового рішення та в межах основного виконавчого провадження, оскаржується до суду, який видав виконавчий документ.

Касаційна скарга містить посилання на те, що апеляційний суд безпідставно послався на висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постановах від 6 та 13 червня 2018 року у справах № 127/9870/16-ц та № 307/1451/15-ц відповідно, оскільки при розгляді цих справ Велика Палата Верховного Суду не проводила системного аналізу приписів частини першої та другої статті 74 Закону № 1404-VIII і частини першої статті 447 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги.

Ухвалою Верховного Суду від 28 серпня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі.

Відповідно до частини шостої статті 403 ЦПК України справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду у всіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції.

Згідно із частинами першою та четвертою статті 404 ЦПК України питання про передачу справи на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи. Про передачу справи на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду суд постановляє ухвалу, зокрема, з обґрунтуванням підстав, визначених у частинах п'ятій або шостій статті 403 цього Кодексу.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою від 20 лютого 2019 року передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки касаційна скарга містить доводи щодо порушення судами правил предметної юрисдикції.

Ухвалою ВеликоїПалати Верховного Суду від 11 березня 2019 року зазначену справу прийнято до провадження та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами (у письмовому провадженні).

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи в межах підстав оскарження, встановлених частиною шостою статті 403 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом.

За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII Про судоустрій і статус суддів суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі визначеного законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

При визначенні предметної та/або суб'єктної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Згідно із частиною першою статті 1 Закону № 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

За змістом пункту 5 частини першої статті 3 Закону № 1404-VIII постанови державних виконавців про стягнення виконавчого збору, витрат на проведення виконавчих дій та накладення штрафу є окремими виконавчими документами.

Тобто примусовому виконанню підлягають не лише виконавчі документи , видані судами в передбачених законом випадках на виконання судових рішень , але й постанови державноговиконавцяпростягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу.

Гарантією прав фізичних і юридичних осіб у виконавчому провадженні є можливість оскарження дій або бездіяльності державних виконавців.

Відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.

Згідно із частиною першою статті 448 ЦПК України скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції.

Справи за скаргами на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи посадової особи державної виконавчої служби розглядаються судом за загальними правилами ЦПК України з особливостями, встановленими статтею 450 цього Кодексу, за участю стягувача, боржника і державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби чи приватного виконавця, рішення, дія чи бездіяльність якої оскаржуються.

За результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу (частина перша статті 451 ЦПК України).

Отже, як право на звернення зі скаргою, так і порядок її розгляду та постановлення ухвали пов'язані з наявністю судового рішення, ухваленого за правилами ЦПК України, та його примусовим виконанням.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.

Частиною першою статті 287 КАС України передбачено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду з позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Крім загального порядку оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби, визначеного наведеними нормами процесуального законодавства, відповідні спеціальні норми встановлені й Законом № 1404-VIII, згідно із частиною першою статті 74 якого рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Водночас частиною другою статті 74 зазначеного Закону передбачено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

З урахуванням вищенаведеного можна зробити висновок, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи з приводу оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів, незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, вони видані.

Аналогічний висновок вже висловлювався Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 6 червня 2018 року (справа № 127/9870/16-ц), від 30 січня 2019 року (справа № 161/8267/17) та інших.

Таким чином, правильними є висновки суду апеляційної інстанції про неможливість розгляду вимог щодо оскарження постанови Державного виконавця про стягнення виконавчого збору у порядку цивільного судочинства, оскільки їх розгляд віднесено до юрисдикції адміністративних судів.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Ураховуючи викладене, ВеликаПалата Верховного Суду вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення апеляційної інстанції - без змін.

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки в цьому випадку оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін, розподілу судових витрат ВеликаПалата Верховного Суду не здійснює.

Керуючись статтями 400, 402-404, 409, 410, 416ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Постанову Апеляційного суду Київської області від 26 липня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Н. П. Лященко Судді: Н. О. Антонюк Л. М. Лобойко С. В. Бакуліна О. Б. Прокопенко В. В. Британчук Л. І. Рогач В. І. Данішевська І. В. Саприкіна О. С. Золотніков О. М. Ситнік О. Р. Кібенко О. С. Ткачук В. С. Князєв В. Ю. Уркевич О. Г. Яновська