Постанова

від 25.03.2019 по справі 914/1074/18

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" березня 2019 р. Справа №914/1074/18

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Орищин Г.В.

суддів Галушко Н.А.

Кравчук Н.М.

секретар судового засідання Кишенюк Н.Т.

розглянув апеляційні скарги:

· Львівської міської ради від 08.01.2019

· Галицької районної адміністрації Львівської міської ради від 11.01.2019

на рішення Господарського суду Львівської області від 18.12.2018 (суддя

Фартушок Т. Б., повний текст складено 20.12.2018)

у справі №914/1074/18

за позовом Державного підприємства "Проектно-конструкторське технологічне бюро", м. Львів

до відповідача 1 Галицької районної адміністрації Львівської міської ради , м. Львів

до відповідача 2 Львівської міської ради , м. Львів

третя особа 1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Міністерство культури України, м. Київ

третя особа 2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, м. Львів

про визнання незаконним розпорядження Галицької районної адміністрації від 28.04.2005р. №469 "Про оформлення права комунальної власності територіальної громади м. Львова на нежитловий будинок №4, визнання недійсним свідоцтва про право власності на нежитловий будинок №Г-01324 від 28.04.2005р. та визнання права власності на нежитловий будинок №4

за участю представників учасників судового процесу:

від позивача: Ільницький О.В. - адвокат;

від відповідача 1: Мартин О.В. - представник ;

від відповідача 2: Кулик А. - представник;

третя особа 1: не з'явились;

третя особа 2: не з'явились;

12.06.2018 Державне підприємство Проектно-конструкторське технологічне бюро звернулось до Господарського суду Львівської області з позовною заявою до Галицької районної адміністрації, Львівської міської ради про визнання незаконним розпорядження Галицької районної адміністрації №469 від 28.04.2005 Про оформлення права комунальної власності територіальної громади м. Львова на нежитловий будинок №4 на вул. Данилишина , визнання недійсним свідоцтва про право власності на нежитловий будинок №Г-01324 від 28.04.2005 та визнання права державної власності на нежитловий будинок №Г-01324 від 28.04.2005 на вул. Данилишина 4 (Т-1, а.с.6-11).

Дані вимоги мотивовано тим, що Управління комунального майна Львівської міської ради, не маючи у своєму розпорядженні жодного правовстановлюючого документа, а також не маючи на балансі спірних приміщень, які в свою чергу перебувають на балансі позивача, який підпорядкований Міністерству культури України, порушуючи усі вимоги Положення про порядок оформлення права власності, подав клопотання про оформлення права комунальної власності на об'єкти, які є державною власністю відповідно до вимог чинного законодавства. Вважає, що розпорядження Галицької районної адміністрації №469 від 28.04.2005 Про оформлення права комунальної власності територіальної громади м. Львова на нежитловий будинок №4 на вул. Данилишина є незаконним, а свідоцтво про право власності на нежитловий будинок №Г-01324 від 28.04.2005р. є недійсним.

Ухвалою Господарського суду від 28.08.2018 залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Міністерство культури України (Т-2, а.с.82-83).

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 19.09.2018 залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Львівську міську раду (Т-2, а.с.102-104)

В подальшому, ухвалою суду від 03.10.2018 залучено до участі у справі №914/1074/18 в якості співвідповідача Львівську міську раду (Т-2, а.с.124-127).

Ухвалою Господарського суду Львівської області у даній справі від 30.10.2018 залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради (Т-2, а.с.148-150).

28.08.2018 відповідачем 1 подано відзив на позовну заяву де зазначено, зокрема, що позивач пропустив строки звернення до суду, оскільки ще у 2005 році міг довідатися про прийняття оскаржуваного розпорядження Галицькою районною адміністрацією Львівської міської ради ((Т-2, а.с.3-5).

13.11.2018 відповідачем 2 подано відзив на позовну заяву, до якого долучено заяву про застосування строків позовної давності (Т-2, а.с.166).

Рішенням Господарського суду Львівської області від 18.12.2018 у справі №914/1074/18 позовні вимоги - задоволено. Визнано незаконним розпорядження Галицької районної адміністрації Львівської міської ради (79000, Львівська область, м. Львів, вул. Ф.Ліста, буд.1; ідентифікаційний код 20847537) від 28.04.2005р. №469 Про оформлення права комунальної власності територіальної громади м. Львова на нежитловий будинок №4 на вул. Данилишина . Визнано недійсним Свідоцтво про право власності на нежитловий будинок від 28.04.2005 №Г-01324. Визнано право державної власності на нежитловий будинок №4 площею 903,4 м. кв. на вул. Данилишина у м. Львові за Державним підприємством Проектно-конструкторське технологічне бюро (79007, Львівська область, м. Львів, вул. Данилишина, буд.4; ідентифікаційний код 02403452). Стягнуто з Галицької районної адміністрації Львівської міської ради (79000, Львівська область, м. Львів, вул. Ф.Ліста, буд.1; ідентифікаційний код 20847537) на користь Державного підприємства Проектно-конструкторське технологічне бюро (79007, Львівська область, м. Львів, вул. Данилишина, буд.4; ідентифікаційний код 02403452) 2 643грн. судового збору. Стягнуто з Львівської міської ради (79008, Львівська область, м. Львів, пл. Ринок, буд.1; ідентифікаційний код 04055896) на користь Державного підприємства Проектно-конструкторське технологічне бюро (79007, Львівська область, м. Львів, вул. Данилишина, буд.4; ідентифікаційний код 02403452) 2 643 грн. судового збору.

Приймаючи рішення, суд першої інстанції виходив з доведення позивачем належності на праві власності спірних приміщень, внаслідок чого у нього виникло право на визнання права власності з підстав його порушення Львівською міською радою при видачі свідоцтва про право власності на нежитловий будинок від 28.04.2005 №Г-01324. При цьому, зазначено, що позивачем належним чином дотримано процедуру оформлення права державної власності, а саме керівником ДП Проектно-конструкторське бюро подано до відділу приватизації Галицької районної адміністрації всі необхідні документи.

Відповідач 2 - Львівська міська рада, не погодившись з ухваленим рішенням подав апеляційну скаргу, в якій посилається на те, що таке прийнято з порушенням норм чинного матеріального та процесуального права та з неповним дослідженням матеріалів та обставин справи.

Скаржник вказує, що позивач серед підстав позову зазначає, що є власником майна, однак таке твердження, як вказує останній не підтверджено жодними доказами, оскільки позивач, як державне підприємство перебуває у підпорядкуванні Міністерства культури України, відтак вважає, що власником майна, яке йому може бути передано засновником є Міністерство культури України, яке не зверталось з позовом щодо захисту порушеного права.

Безпідставним також вважає посилання суду першої інстанції на те, що спірне приміщення до 1992 року не було передано у комунальну власність, оскільки така передача не передбачалась з огляду на відомче підпорядкування ДП Проектно-конструкторське технологічне бюро Міністерству культур України. Матеріалами справи не підтверджено перебування спірного приміщення на балансі позивача до 1997 року, а підтверджено передачу приміщення позивачу саме рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради №645 від 31.10.1997. Крім цього, звертає увагу на те, що перебування майна на балансі підприємства (організації) не є безспірною ознакою наявності у цього підприємства права повного господарського відання державним майном.

Щодо посилання місцевого господарського суду на те, що Порядок оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна та затвердження вартості цих послуг затверджений рішенням Львівської міської ради від 02.07.1999 року не містить строків розгляду поданих документів на державну реєстрацію та обов'язку цікавитись результатами розгляду, вказує скаржник на те, що рішення було прийнято до вступу в силу Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень , який передбачає строки розгляду документів щодо державної реєстрації права власності та є актом вищої юридичної сили ніж рішення Львівської міської ради від 02.07.1999 №351.

Крім цього, скаржник вказує, що позивачем пропущено строк позовної давності, який сплив 25.04.2008, а відтак, місцевий господарський суд протиправно відмовив у задоволенні клопотання про застосування строку позовної давності, проявивши формальний підхід та не з'ясувавши про причини невчинення позивачем жодних дій щодо можливості дізнатись про хід оформлення документів щодо його права на спірне приміщення протягом 14 років.

Відповідно до цього, просить рішення місцевого господарського суду скасувати та прийняти нове, яким в задоволенні позовних вимог - відмовити.

Відповідач 1 - Галицька районна адміністрація Львівської міської ради, також не погодившись з винесеним рішенням подав апеляційну скаргу, в якій посилається на те, що ухвалене рішення прийнято з порушенням норм чинного матеріального та процесуального права та з неповним дослідженням матеріалів та обставин справи.

Скаржник посилається на те, що судом неправомірно зроблено посилання на довідку Міністерства культури і мистецтв України від 14.06.2001 №18-1/44, у якій вказано, що Міністерство підтверджує, що будівлі та споруди, які розташовані за адресами: м. Львів Збоїща, 15 та м. Львів вул. Данилишина, 4 є державним майном. Вказує, що дані відомості, які зазначено в листі не підтверджуються жодним документом про оформлення права державної власності на майно; не було оформлено чи видано свідоцтва про право власності чи іншого правовстановлюючого документа.

Крім цього, скаржник стверджує, що в матеріалах справи наявний акт від 18.02.1999, який підтверджує, що будинок за адресою : м. Львів, вул. Данилишина, 4 належить місцевій раді. Станом на момент прийняття вказаного рішення, жодних правовстановлюючих документів на будівлю на вул. Данилишина, 4 у позивача не існувало.

Щодо незастосування строку позовної давності місцевим господарським судом то, скаржник вважає це помилкою, оскільки позивача мав можливість дізнатися про так зване порушення його права (про прийняття оскаржуваного розпорядження) ще у 2005 році , а не у 2016 році, як вказує у позові.

Відповідно до цього, просить рішення місцевого господарського суду скасувати та прийняти нове, яким в задоволенні позову - відмовити.

18.03.2019 в канцелярію суду позивачем подано письмові пояснення на апеляційні скарги, б/н від 13.03.2019, в яких вказано, що до 1991 (в період дії законодавства УРСР) всі об'єкти нерухомого майна на території України перебували в державній власності. Дані обставини в процесі розгляду справи сторонами не заперечувались. 05.11.1991 Кабінетом Міністрів України прийнята постанова №311 Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною) власністю, якою постановлено затвердити перелік державного майна України, яке передається до власності адміністративно-територіальних одиниць (комунальної власності), до якого зокрема, включено житловий та нежитловий фонд рад народних депутатів, житлово-експлуатаційні, житлово-комунальні, ремонтно-будівельні та інші організації, пов'язані з обслуговуванням та експлуатацією цього житлового фонду. Вказує, що серед організацій культури передаються всі, крім тих, що перебувають у відомчому підпорядкуванні. Станом на 1991 рік попередник ДП Проектно-конструкторське технологічне бюро підпорядковувалось Міністерству культури УРСР. Жодних доказів на спростування даних фактів, як вказує позивач апелянтами не подано. Крім цього, Львівська міська рада вказує, що спірне майно не вибувало з комунальної власності, що на думку позивача є невірним. Позивач вказує, що спірне майно в силу вимог чинного законодавства перебувало у державній (загальнодержавній) власності та не передавалось у комунальну власність, а тому не вибувало з державної власності і до сьогоднішнього дня спірні приміщення перебувають у фактичному володінні та користуванні ДП Проектно-конструкторське технологічне бюро . Щодо строку позовної давності, то вказує, що лише у 2017 році він дізнався про те, що ставиться під сумнів приналежність йому приміщень до державної власності у процесі розгляду справи №914/2025/17, а відтак строк позовної давності вважає не пропущеним. Відповідно до цього, рішення місцевого господарського суду просить залишити без змін, а апеляційні скарги - без задоволення.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 21.01.2019 (головуючий суддя Орищин Г.В., судді - Кравчук Н.М., Галушко Н.А.) відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Галицької районної адміністрації Львівської міської ради на рішення Господарського суду Львівської області від 18.12.2018 у справі №914/1074/18.

В подальшому, ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 01.02.2019 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Львівської міської ради на рішення Господарського суду Львівської області від 18.12.2018 у справі №914/1074/18.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 01.03.2019 призначено до спільного розгляду апеляційні скарги Львівської міської ради та Галицької районної адміністрації Львівської міської ради у справі №914/1074/18 на 13.03.2019 .

В судовому засіданні 13.03.2019 розгляд справи відкладено в судове засідання на 25.03.2019.

В судове засідання 25.03.2019 з'явились представники позивача та відповідачів, які підтримали свої доводи і заперечення з мотивів, наведених в апеляційних скаргах та письмових поясненнях на них.

Вивчивши матеріали справи в сукупності з апеляційними скаргами та письмовими поясненнями, оцінивши зібрані у справі докази, заслухавши пояснення представників сторін, судова колегія Західного апеляційного господарського суду прийшла до висновку про відповідність рішення Господарського суду Львівської області від 18.12.2018 у справі №914/1074/18 нормам чинного законодавства, матеріалам та обставинам справи, виходячи з наступного:

Рішенням Виконавчого комітету Львівської обласної ради депутатів трудящих від 15.08.1969 №583 вирішено виділити Проектно-конструкторське бюро з виробничого комбінату Львівського обласного управління кінофікації, створивши на його базі Проектно-конструкторське бюро з господарським розрахунком та підпорядкувати його обласному управлінню кінофікації (Т-1, а.с.43).

Нежитлову будівлю, яка знаходиться за адресою м. Львів , вул. Данилишина, 4 займає ДП Проектно-конструкторське технологічне бюро , яке належить до сфери управління Міністерства культури України.

Згідно з рішенням виконкому Львівської міської ради депутатів трудящих від 05.06.1975 №372 Державному підприємству Проектно-конструкторське технологічне бюро передано службові приміщення двоповерхової будівлі площею 566,9 кв. м. по вул. Проїзній, 4 (сьогодні вул. Д.Данилишина). Під час проведення необхідної реконструкції (1976-1978 рр.) зусиллями ДП Проектно-конструкторське технологічне бюро , державним коштом здійснено прибудову веранди та надбудову третього поверху існуючої будівлі. Після проведення відповідних будівельних робіт загальна площа будинку збільшилась на 353,4 кв. м., склавши 920,3 кв. м. (відповідно до довідки ОКП ЛОР БТІ та ЕО від 01.02.2016 ст.87 інвентарної справи). Згідно архівних матеріалів змінилась площа нежитлової будівлі літ. А-3 по вул. Данилишина, 4 у м. Львові з 920,3 кв. м., на 903,4 кв. м. внаслідок переобмірів). Рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради №645 від 31.10.1997 нежитловий будинок загальною площею 915,2 кв. м. на вул. Д.Данилишина, 4 у м. Львові передано у повне господарське відання ДП Проектно-конструкторське технологічне бюро (Т-2, а.с.167). На підставі цього рішення Шевченківською районною адміністрацією передано будинок №4 на вул. Данилишина на баланс ДП Проектно-конструкторське технологічне бюро . Дані обставини встановлені при розгляді Господарським судом Львівської області справи №914/2025/17 та відображені у рішенні Господарського суду Львівської області у даній справі від 14.12.2017 .

26.11.1976 наказом Державного комітету Ради Міністрів УРСР по кінематографії №347 створено виробниче об'єднання Укркінотехніка , до складу якого, серед інших, входило і Проектно-конструкторське бюро управління кінофікації виконкому Львівської обласної ради депутатів трудящих.

ПКБ Львівського обласного управління кінофікації перейменовано на ПКБ ВО Укркінотехніка при Держкіно УРСР з 01.06.1979 (наказ №184 від 01.06.1979р. Держкіно УРСР); ПКБ ВО Укркінотехніка при Держкіно УРСР перейменовано на ДПКТБ Міністерства культури з підпорядкуванням НВО Київкультрембудреставрація з 01.11.1988 (наказ №363 від 02.11.1988р. Міністерства культури України); ДПКТБ Міністерства культури України з підпорядкуванням НВО Київкультрембудреставрація з 01.03.1992 перейменовано на ДПКТБ Міністерства культури України (наказ №35 від 28.02.1992р. Міністерства культури України); ДПКТБ Міністерства культури України з 22.06.1998р. перейменовано на ДП ПКТБ Міністерства культури і мистецтв України; ДП ПКТБ Міністерства культури і мистецтв України з 05.05.2009р. перейменовано на ДП ПКТБ Міністерства культури і туризму України (наказ №290/0/16-09 Міністерства культури і туризму України); ДП ПКТБ Міністерства культури і туризму України з 29.12.2012р. перейменовано на ДП ПКТБ (наказ №1621 від 29.12.2012р. Міністерства культури України).

Наказом Міністерства культури України №361 від 23.12.1993 відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України від 15.12.1992 №08-98 Про управління майном, що є у загальнодержавній власності затверджено статут Львівського державного проектно-конструкторського технологічного бюро (Т-2, а.с.32-38). Відповідно до статуту (1993 року) Проектно-конструкторське технологічне бюро створено відповідно до наказу Міністерства культури України від 02.11.1988 №363, засновано на державній власності і підпорядковується Міністерству культури України (Т-1, а.с.157). Відповідно до п. 4.2. майно ДПКТБ є державною власністю і закріплюється за ним на праві повного господарського відання.

Відповідно до п. 5 Декрету Кабінету Міністрів України від 15.12.1992 №8-92 Про управління майном, що є у загальнодержавній власності заборонено підприємствам, що є у загальнодержавній власності, передавати безоплатно закріплене за ними майно іншим підприємствам, організаціям і установам, а також громадянам.

Проектно-конструкторським технологічним бюро Міністерства культури 17.02.1994 оформлено свідоцтво про державну перереєстрацію (первинна реєстрація 06.04.1992) де засновником вказано Міністерство культури України.

05.05.2004 затверджено статут Державного підприємства Проектно-конструкторське технологічне бюро Міністерства культури і мистецтв України в якому вказано, що таке є правонаступником підприємств Проектно-конструкторське технологічне бюро Міністерства культури України, створено відповідно до наказу Міністерства культури України від 02.11.1988 року, №363, заснованого на державній власності, у 1998 році перепідпорядкованого Міністерству культури і мистецтв України (Т-2, а.с.40-47).

18 червня 2001 ЛО ДК БТІ та ЕО видано Реєстраційне посвідчення на право державної власності серія КММ №012923 на приміщення ДП Проектно-конструкторське технологічне бюро на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.1991р. №311, довідки Міністерства культури і мистецтв України від 14.06.2001 №18-1/44. У довідці Міністерства культури і мистецтв України від 14.06.2001 №18-1/44 зазначено, що Міністерство культури і мистецтв України підтверджує, що будівлі та споруди, які розташовані за адресою м. Львів, вул. Збоїща, 15 та м. Львів, вул. Д.Данилишина, 4 згідно з додатком 1, є державним майном (Т-1, а.с.120).

В матеріалах справи наявний лист від 25.10.2004 №105 адресований до голови Галицької районної адміністрації Львівської міської ради за підписом директора Державного підприємства Проектно-конструкторське технологічне бюро з клопотанням видати державному підприємству Проектно-конструкторське технологічне бюро свідоцтво про право державної власності на будинок по вул. Данилишина, 4 у м. Львові. Додатками до листа зазначено: копія рішення виконкому Львівської міської ради №645 від 31.10.1997р.; копія акта прийому-передачі будинку по вул. Данилишина, 4 у м. Львові від 18.02.1999р.; копія техпаспорта будинку по вул. Данилишина, 4 у м. Львові; копія свідоцтва про державну реєстрацію львівського державного проектно-конструкторського технологічного бюро; копія Статуту ЛДПКТБ; копія Статуту ДП ПКТБ , копія наказу Міністерства культури УРСР №363 від 02.11.1988. Резолюція від 28.10.2004 на листі №105 від 25.10.2004 засвідчує, що такий було передано завідувачу відділом приватизації В.Чопику для підготовки проекту розпорядження (Т-1, а.с.121).

В листі від 02.11.2004 №108, який адресовано до Державне підприємство Проектно-конструкторське технологічне бюро за підписом начальника ЛОДКБТІ та ЕО міститься інформація про те, що державна реєстрація права власності на об'єкт нерухомого майна за адресою м. Львів, вул. Данилишина, 4 за Проектно-конструкторським технологічним бюро Міністерства культури і мистецтв України не здійснювалася (Т-1, а.с.122).

21.12.2004 на адресу Державного підприємства Проектно-конструкторське технологічне бюро за підписом зав. відділом приватизації скеровано лист наступного змісту розглянувши Вашу заяву щодо оформлення права державної власності на нежитловий будинок на вул. Данилишина, 4 повідомляємо, що необхідно долучити наступні документи: - технічний паспорт на будинок; оплату за послуги; довідку з БТІ про технічний стан будинку та чи реєструвалось право власності; довідку зі статуправління; доручення на оформлення права власності (Т-1, а.с.123).

22.12.2004 за №123 в доповнення до листа 105 від 25.10.2004 позивачем на адресу відділу приватизації направлено установчі документи підприємства, технічний паспорт, а також довідки ЛОДКБТІ та ЕО про його технічний стан та відомості про державну реєстрацію права власності (Т-1, а.с.124).

Відтак, враховуючи наведене, позивачем належним чином дотримано процедуру оформлення права державної власності, всі документи подано до відділу приватизації Галицької районної адміністрації керівником Державного підприємства Проектно-конструкторське технологічне бюро .

Однак, 28.04.2005 Галицькою районною адміністрацією прийнято розпорядження №469 Про оформлення права комунальної власності територіальної громади м. Львова на нежитловий будинок №4 на вул. Данилишина (Т-1, а.с.125). Згадане Розпорядження №469 було прийнято на підставі листа управління комунального майна від 27.04.2005 №12-1193 та документів, які подавались керівником Державного підприємства Проектно-конструкторське технологічне бюро у період з жовтня 2005 на адресу відділу приватизації Галицької районної адміністрації.

Як вбачається з листа від 27.04.2005 №12-1193 жодних додатків до нього Управління комунального майна Львівської міської ради не надало (Т-1, а.с.126), а відтак, вбачається, що вищевказане розпорядження прийнято на виконання лише листа Управління комунальної майна Львівської міської ради від 27.04.2005 №12-113 та наявних документів у відділі приватизації Галицької районної адміністрації, які подавались ДП Проектно-конструкторське технологічне бюро у період з жовтня 2005 для оформлення права державної власності.

З відзиву відповідача вбачається, що 15.03.2016 видано дублікат свідоцтва про право власності №Г-01324 від 28.04.2005, в якому зазначено, що Галицька районна адміністрація Львівської міської ради посвідчує, що територіальній громаді м. Львова дійсно належить на праві комунальної власності нежитловий будинок, що знаходиться за адресою м. Львів, вул. Данилишина, 4, загальною площею 920,3 кв. м.; згідно із інформацією зазначеною у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 16.03.2016 зареєстровано право комунальної власності на нежитловий будинок загальною площею 903,4 кв. м. за адресою: Львівська область, м. Львів, вул. Данилишина, буд. 4.

Позивач вказує, що дізнався про оформлення права комунальної власності на нежитловий будинок №4 на вул. Данилишина, а не права державної власності в процесі розгляду справи №914/2025/17, коли додатком до позову було додано дублікат свідоцтва про право власності №Г-01324 від 15.03.2016 (Т-1, а.с.161-166).

Відтак, з цього, слідує, що ДП Проектно-конструкторське технологічне бюро довідалось про реєстрацію права комунальної власності згідно дубліката свідоцтва, про яке зазначено вище, лише у 2017 році.

Право комунальної власності на нежитловий будинок загальною площею 903,4 кв. м. за адресою: Львівська область, м. Львів, вул. Данилишина, буд. 4 зареєстровано у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 16.03.2016.

З матеріалів справи вбачається, що на час прийняття розпорядження Галицькою районною адміністрацією №469 від 28.04.2005, діяло рішення Львівської міської ради від 02.07.1999 №351 Про порядок оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна та затвердження вартості цих послуг , яким визначено процедуру та перелік документів, які подаються для оформлення права власності (Т-1, а.с.181-183).

Відтак, відповідно до цього порядку, 25.10.2004 директор ДП Проектно-конструкторське технологічне бюро звернувся до голови Галицької районної адміністрації Львівської міської ради з проханням видати ДП Проектно-конструкторське технологічне бюро свідоцтво про право державної власності на будинок по вул. Данилишина, 4 у м. Львові (Т-1, а.с.121). При цьому, як вбачається з порядку, затвердженого рішенням Львівської міської ради від 02.07.1999 №351, такий не містить строків розгляду поданих документів та обов'язку цікавитись про розгляд таких.

При перегляді рішення місцевого господарського суду в апеляційному порядку, судова колегія Західного апеляційного господарського суду керувалась наступним:

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (ч.1 ст. 15 Цивільного кодексу України).

Згідно ч.1 ст. 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до положень ст. 328 Цивільного кодексу України право власності набувається з підстав, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю , результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства , погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі (стаття 41 Конституції України).

Згідно ч.4 ст. 41 Конституції України та ч.1 ст. 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним та ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійснені.

Частиною 1 ст. 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Право власності є непорушним є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Пунктом 3 ч.2 ст. 331 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

У статті першій Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17 липня 1997 №475/97 Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 , Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 ТА 11 ДО Конвенції, зазначено, що кожна фізична особа або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

На виконання постанов Верховної Ради УРСР від 08.12.1990 Про порядок введення в дію Закону Української РСР Про місцеві ради народних депутатів та місцеве самоврядування , від 26.03.1991 Про введення в дію Закону Української РСР Про власність , Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 05.11.1991 №311 Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною власністю) , у пункті 3 якої передбачено, що розмежування майна між власністю областей, міст Києва та Севастополя і власністю районів, міст обласного підпорядкування, районів міст Києва та Севастополя провадиться облвиконкомами, Київським і Севастопольським міськвиконкомами з участю виконкомів нижчестоящих рад народних депутатів.

Згідно п. п. 1, 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.1991 №331 Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною) власністю постановлено затвердити перелік державного майна України, яке передається до власності адміністративно-територіальних одиниць (комунальної) власності; встановити, що державне майно України, крім майна, яке належить до комунальної власності, є загальнодержавною власністю; Міністерствам і відомствам України, органам, уповноваженим управляти державним майном, здійснити до 1 січня 1992 року передачу державного майна, яке перебуває у їх віданні, до комунальної власності згідно із затвердженим цією постановою переліком.

Згідно Переліку державного майна України, що передається до власності адміністративно-територіальних одиниць (комунальної власності) затвердженого Постановою Кабінету Міністрів від 05.11.1991 №331, серед організацій культури передаються всі крім тих, що перебувають у відомчому підпорядкуванні.

Згідно ст. 10 Конституції Української Радянської Соціалістичної Республіки від 20.08.1978 (чинної станом на дату прийняття Постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.1991 №331) основу економічної системи Української РСР становить соціалістична власність на засоби виробництва у формі державної (загальнонародної) і колгоспно-кооперативної власності.

Статтею 87 Цивільного кодексу Української РСР ( в редакції 1963 року), соціалістичною власністю є: державна (загальнодержавна) власність; колгоспно-кооперативна власність; власність профспілкових та інших громадських організацій.

У відповідності до вимог ст.31 Закону України Про власність комунальна власність належала до державної власності. Суб'єктами права комунальної власності були адміністративно-територіальні одиниці в особі обласних, районних, міських, селищних, сільських рад народних депутатів (стаття 32 Закону).

Законом України Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності визначено процедуру передачі об'єктів права державної власності у комунальну власність.

Відтак, враховуючи наведене, місцевим господарським судом вірно зазначено, що майно за адресою вул. Данилишина, 4, у м. Львові, в силу вимог норм Конституції УРСР, Закону України Про власність , було у загальнодержавній (республіканській) власності.

У 1991 році на момент прийняття Постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.1991 №331 Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною власністю) , спірне приміщення знаходилось на балансі та у фактичному користуванні Держаного підприємства Проектно-конструкторське технологічне бюро , до 1992 року не було передано у комунальну власність, оскільки така передача не передбачалась, з огляду на відомче підпорядкування Держаного підприємства Проектно-конструкторське технологічне бюро Міністерству культури України та відповідно до норм чинного законодавства є державною власністю. Ні місцевому господарському суду ні апеляційному господарському суду відповідачем 2 не подано акту приймання - передачі спірного приміщення з державної у комунальну власність.

Згідно п.1 Рішення Львівської міської ради від 20.10.2000 №535 Про оформлення права власності територіальної громади міста Львова на об'єкти нерухомого майна оформити свідоцтво про право власності територіальної громади міста Львова на об'єкти нерухомого майна, які знаходяться на їх балансі мали підприємства, установа, організації, власником або засновником яких є Львівська міська рада. Щодо Державного підприємства Проектно-конструкторське технологічне бюро з моменту створення і по сьогоднішній день Львівська міська рада не була ані власником, ані засновником даного підприємства.

Відтак, судова колегія погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що Державне підприємство Проектно-конструкторське технологічне бюро відповідно до закону не було об'єктом права комунальної власності і, в силу вимог ч.1 ст.60 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні територіальній громаді сіл, селищ, міст, районів у містах воно не належить до комунальної власності.

Як вбачається з обставин справ, відповідачем 2 та відповідачем 1 в суді першої інстанції подані заяви про застосування позовної давності (Т-2, а.с.3-5, а.с.166), в яких зазначено, що, позивач вважає себе власником майна, користується даним майном з 2001 року, а в 2004 році вчиняв дії щодо юридичного оформлення такого права. При цьому, вказує, що вчинивши дії щодо оформлення права власності за собою у 2004 році шляхом подання документів на реєстрацію права власності, позивач не цікавився подальшим розглядом цих документів, не оскаржував дії щодо відмови у реєстрації прав власності та інші дії (бездіяльність реєструючого органу). Зазначає відповідач 2, що у випадку вчинення таких дій позивач дізнався би про оскаржуване розпорядження Галицької районної адміністрації від 25.04.2005 та про свідоцтво про право власності від 25.04.2005. За таких обставин вважає, що позивачем було пропущено строки позовної давності, які сплили ще 25.04.2008 (Т-2, а.с.166).

Згідно вимог ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк протягом якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого порушеного права або інтересу. Загальний строк позовної давності визначено тривалістю у три роки (ст. 257 Цивільного кодексу України).

З довідки ОКП ЛОР БТІ та ЕО станом на 15.09.2005 вбачається, що згідно архівних даних ОКП ЛОР БТІ та ЕО державна реєстрація права власності на нерухоме майно по вул. Данилишина, 4 в м. Львові відсутня, а відповідно до Інформаційної довідки 16.03.2016 зареєстровано право комунальної власності на нежитловий будинок заг. пл. 903,4 кв. м. за адресою: Львівська обл., м. Львів, вул. Данилишина буд.4, отже, право на звернення до суду з вимогою про захист свого порушеного права або інтересу у позивача виникло з 16.03.2016, відтак, судова колегія апеляційного суду погоджується з висновком місцевого господарського суду, що даний позов подано в межах строку позовної давності.

При цьому, відповідачами не доведено ні суду першої, ні апеляційної інстанцій, що позивач дізнався про порушення його права до 2016 року, а також вірно взято до уваги те, що позивач відкрито користувався спірним майном. З підстав наведеного, місцевим господарським судом правомірно відмовлено в задоволенні заяв відповідача 1 та відповідача-2 про застосування строку позовної давності у даній справі.

Крім цього, судова колегія апеляційного господарського суду зазначає, що стаття 392 Цивільного кодексу України, в якій йдеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне у позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

Згідно ч.4 ст. 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право власності є непорушним.

Враховуючи наведене, судова колегія апеляційного суду вважає, що відповідачами не спростовано доводів позовної заяви належними та допустимими доказами згідно вимог ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, як в суді першої так і апеляційної інстанцій.

Відтак, враховуючи вищенаведене, в тому числі доведення належності позивачу на праві державної власності спірних приміщень, внаслідок чого у нього виникло право на визнання права власності з підстав його порушення відповідачем 2 при видачі свідоцтва про право власності на нежитловий будинок від 28.04.2005 №Г-01324 та, беручи до уваги наявні в матеріалах справи докази і обраний позивачем спосіб захисту своїх порушених прав, місцевий господарський суд дійшов правомірного висновку про підставність та обґрунтованість позовних вимог ДП Проектно-конструкторське технологічне бюро .

Статтею 73 ГПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч.1 ст.86 ГПК України).

Відповідно до ст.236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Статтею 276 ГПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на наведене, колегія суддів дійшла висновку про залишення рішення місцевого господарського суду без змін, а апеляційних скарг - без задоволення.

Судовий збір за подання апеляційної скарги, у відповідності до ст.129 ГПК України, покладається на скаржника.

Керуючись ст.ст.269, 273, 275, 276, 282, 284 ГПК України, суд, постановив:

Рішення Господарського суду Львівської області від 18 грудня 2018 року у справі №914/1074/18 залишити без змін, а апеляційні скарги - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку згідно ст.ст.287, 288 ГПК України.

Справу повернути в місцевий господарський суд

Повний текст постанови складено 09.04.2019, а підписано 15.04.2019 з врахуванням того, що суддя Кравчук Н.М. перебувала у відпустці з 01.04.2019 по 12.04.2019.

Головуючий суддя Орищин Г.В.

Суддя Галушко Н.А.

Суддя Кравчук Н.М.