Постанова

від 18.09.2019 по справі 914/1074/18

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 вересня 2019 року

м. Київ

Справа № 914/1074/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Кушнір І.В. - головуючий, Краснов Є.В., Мачульський Г.М.,

За участю секретаря судового засідання Шпорта О.В.

розглянувши касаційні скарги Галицької районної адміністрації Львівської міської ради та Львівської міської ради на рішення Господарського суду Львівської області від 18.12.2018 (суддя Фартушок Т.Б.) та постанову Західного апеляційного господарського суду від 25.03.2019 (головуючий суддя: Орищин Г.В., судді: Галушко Н.А., Кравчук Н.М.)

за позовом Державного підприємства "Проектно-конструкторське технологічне бюро"

до 1. Галицької районної адміністрації Львівської міської ради, 2. Львівської міської ради,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Міністерство культури України,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради,

про визнання незаконним розпорядження Галицької районної адміністрації від 28.04.2005 №469 "Про оформлення права комунальної власності територіальної громади м. Львова на нежитловий будинок № 4 на вул. Данилишина"; визнання недійсним свідоцтва про право власності на нежитловий будинок №Г-01324 від 28.04.2005 та визнання права власності на нежитловий будинок № 4 на вул . Данилишина ,

За участю представників:

позивача - Ільницький О.В. - адвокат

відповідача-1 - не з`явився

відповідача-2 - не з`явився

третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - не з`явився

третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - не з`явився

ВСТАНОВИВ:

І. Короткий зміст позовних вимог і заперечень

1. 12.06.2018 Державне підприємство "Проектно-конструкторське технологічне бюро" звернулось до Господарського суду Львівської області з позовною заявою до Галицької районної адміністрації Львівської міської ради про визнання незаконним розпорядження Галицької районної адміністрації №469 від 28.04.2005 "Про оформлення права комунальної власності територіальної громади м.Львова на нежитловий будинок № 4 на вул .Данилишина", визнання недійсним свідоцтва про право власності на нежитловий будинок №Г-01324 від 28.04.2005 та визнання права державної власності на нежитловий будинок

в„–4 на вул.Данилишина. 2 . Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Управління комунального майна Львівської міської ради, не маючи у своєму розпорядженні жодного правовстановлюючого документа, а також не маючи на балансі спірних приміщень, які, в свою чергу, перебувають на балансі позивача, який підпорядкований Міністерству культури України, порушуючи усі вимоги Положення про порядок оформлення права власності, подав клопотання про оформлення права комунальної власності на об`єкти, які є державною власністю відповідно до вимог чинного законодавства. Вважає, що розпорядження Галицької районної адміністрації №469 від 28.04.2005 "Про оформлення права комунальної власності територіальної громади м. Львова на нежитловий будинок в„–4 на вул . Данилишина" є незаконним, а свідоцтво про право власності на нежитловий будинок №Г-01324 від 28.04.2005 є недійсним.

3. Ухвалами Господарського суду Львівської області від 28.08.2018, від 03.10.2018, від 30.10.2018 залучено до участі у справі: Міністерство культури України в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, Львівську міську раду в якості співвідповідача, Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, відповідно.

4. Відповідач-1 у відзиві проти позову заперечив, зазначивши, що в позовній заяві позивач посилається на довідку Міністерства культури і мистецтв України від 14.06.2001 №18-1/44, у якій вказано, що Міністерство підтверджує, що будівлі та споруди, які розташовані за адресами: м.Львів, вул. Збоїща, 15 та м.Львів, вул. Д .Данилишина, 4, є державним майном, однак вказаний факт не підтверджується жодним належним документом про оформлення права державної власності на майно. Також відповідач-1 вказав, що подавши пакет документів ще у 2004 році ДП "Проектно-конструкторське технологічне бюро" абсолютно не цікавилось результатом їх розгляду і не було зацікавлене в оформленні права власності на нежитловий будинок на вул.Д.Данилишина , 4. Крім того, відповідач-1 звернув увагу на пропуск позивачем строку для звернення до суду за захистом свого порушеного, на його думку, права, оскільки ще у 2005 році міг довідатися про прийняття оскаржуваного розпорядження Галицькою районною адміністрацією Львівської міської ради.

5. Відповідач-2 у відзиві на позовну заяву вважає, що з 05.11.1991, внаслідок прийняття постанови КМУ №311 "Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною) власністю", спірний будинок перейшов у комунальну власність, у 1997 році (в період дії ЗУ "Про власність") уповноваженим органом власника було прийнято рішення про передачу останнього у повне господарське відання позивачу, а у 2005 році (після вступу в дію ЦК України) проведено державну реєстрацію права власності з метою приведення правовстановлюючих документів вимогам чинного законодавства. Вказує, що право власності у позивача до 2004 року теж не виникло. Крім того, відповідач-2 подав заяву про застосування строків позовної давності, у якій просить суд застосувати до правовідносин, які виникли між сторонами, наслідки спливу строку позовної давності за вимогами, з якими позивач звернувся до суду про захист своїх порушених прав.

ІІ. Короткий зміст судових рішень

6. Рішенням Господарського суду Львівської області від 18.12.2018 у справі №914/1074/18, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 25.03.2019, позов задоволено повністю.

ІІІ. Процедура касаційного провадження у Верховному Суді

7. 26.04.2019 (згідно із поштовим штемпелем на конверті) Галицькою районною адміністрацією Львівської міської ради безпосередньо до Касаційного господарського суду подано касаційну скаргу на рішення Господарського суду Львівської області від 18.12.2018 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 25.03.2019 у справі № 914/1074/18.

Витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.05.2019 у справі №914/1074/18 визначено колегію суддів у складі: Кушнір І.В. (головуючий суддя), судді: Краснов Є.В., Мачульський Г.М.

Ухвалою Верховного Суду від 30.05.2019 у справі № 914/1074/18 касаційну скаргу Галицької районної адміністрації Львівської міської ради залишено без руху до 01.07.2019 на підставі частини 2 статті 292 Господарського процесуального кодексу України, оскільки скаржником не було додано документа, що підтверджує сплату судового збору у встановленому порядку та розмірі, встановлено Галицькій районній адміністрації Львівської міської ради строк усунення недоліків протягом десяти днів з дня вручення даної ухвали суду касаційної інстанції.

21.06.2019 скаржник звернувся до Касаційного господарського суду із заявою на виконання ухвали Верховного Суду від 30.05.2019 у справі № 914/1074/18. До заяви скаржник долучив платіжне доручення № 167 від 09.04.2019 на суму 3524 грн. та платіжне доручення № 301 від 20.06.2019 на суму 7048 грн.

Крім того, скаржником заявлено клопотання про поновлення строків на касаційне оскарження.

8. 08.05.2019 (згідно із поштовим штемпелем на конверті) Львівською міською радою безпосередньо до Касаційного господарського суду подано касаційну скаргу на рішення Господарського суду Львівської області від 18.12.2018 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 25.03.2019 у справі № 914/1074/18.

Витягом з протоколу передачі касаційної справи раніше визначеному складу суду від 31.05.2019 у справі №914/1074/18 визначено колегію суддів у складі: Кушнір І.В. (головуючий суддя), судді: Краснов Є.В., Мачульський Г.М.

Ухвалою Верховного Суду від 10.06.2019 у справі № 914/1074/18 касаційну скаргу Львівської міської ради залишено без руху до 10.07.2019 на підставі частини 2 статті 292 Господарського процесуального кодексу України, оскільки скаржником не було додано документа, що підтверджує сплату судового збору у встановленому порядку та розмірі, та на підставі частини 3 статті 292 Господарського процесуального кодексу України, оскільки скаржником наведені підстави у заяві про поновлення строку визнані неповажними, встановлено Львівській міській раді строк усунення недоліків протягом десяти днів з дня вручення даної ухвали суду касаційної інстанції.

05.07.2019 скаржник звернувся до Касаційного господарського суду із заявою на виконання ухвали Верховного Суду від 10.06.2019 у справі № 914/1074/18.

Касаційна скарга подана разом із заявою про поновлення строку на касаційне оскарження ухвали у справі № 914/1074/18.

9. Ухвалою Верховного Суду від 08.07.2019 у справі № 914/1074/18 витребувано з Господарського суду Львівської області та/або з Західного апеляційного господарського суду матеріали справи № 914/1074/18.

01.08.2019 до Верховного Суду надійшли матеріали справи № 914/1074/18.

10. Ухвалою Верховного Суду від 05.08.2019 заяву Львівської міської ради про поновлення строку на касаційне оскарження задоволено, поновлено Львівській міській раді строк для подання касаційної скарги на рішення Господарського суду Львівської області від 18.12.2018 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 25.03.2019 у справі № 914/1074/18, відкрито касаційне провадження за вказаними касаційними скаргами та призначено їх до розгляду на 18.09.2019, визначено строк для подання відзиву на касаційні скарги з доказами надсилання копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи.

11. Позивачем та третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, до Касаційного господарського суду направлено відзиви на касаційні скарги.

12. Ухвалою Верховного Суду від 09.09.2019 відмовлено у задоволенні клопотання Львівської міської ради про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції у справі № 914/1074/18, оскільки вказане клопотання не відповідає вимогам статті 197 Господарського процесуального кодексу України.

13. У судове засідання 18.09.2019 з`явився представник позивача, який виклав заперечення проти касаційних скарг та просив відмовити в їх задоволенні. Представники відповідачів та третіх осіб у судове засідання не з`явилися, хоча вказані учасники справи про дату, час та місце судового засідання були повідомлені належним чином, що підтверджується матеріалами справи.

ІV. Короткий зміст касаційної скарги і заперечень на неї

14. У касаційній скарзі Галицька районна адміністрація Львівської міської ради (скаржник-1, відповідач-1) просить скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 18.12.2018 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 25.03.2019 у справі № 914/1074/18, ухвалити нове рішення, яким у позові відмовити повністю.

Обґрунтовуючи касаційну скаргу скаржник-1 вважає, що оскаржувані судові рішення прийнято з неправильним застосуванням норм матеріального права, а викладені в них висновки судів не відповідають обставинам справи.

На думку відповідача-1, суди попередніх інстанцій неправомірно посилаються на довідку Міністерства культури і мистецтв України від 14.06.2001 №18-1/44, у якій вказано, що Міністерство підтверджує, що будівлі та споруди, які розташовані за адресами: м. Львів Збоїща, 15 та м. Львів вул. Данилишина, 4, є державним майном. Вказує, що дані відомості, які зазначено в листі, не підтверджуються жодним документом про оформлення права державної власності на майно; не було оформлено чи видано свідоцтва про право власності чи інший правовстановлюючий документ.

Скаржник-1 зазначає, що відповідно до рішення виконавчого комітету Львівської міської ради №645 від 31.10.1997 передано у повне господарське відання нежитловий будинок №4 на вул. Данилишина заг.пл. 915,2 кв. м Львівському державному проектно-конструкторському бюро для службових потреб при умові укладення угоди щодо порядку і терміну проведення ремонту, тобто рішення про передачу майна у повне господарське відання позивачу приймалось Виконавчим комітетом Львівської міської ради (уповноваженим органом). На думку відповідача-1 вказане свідчить, що з 05.11.1991, внаслідок прийняття постанови КМУ № 311 "Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною) власністю", спірний будинок перейшов у комунальну власність, у 1997 році (в період дії ЗУ "Про власність") уповноваженим органом власника було прийнято рішення про передачу останнього у повне господарське відання позивачу, а у 2005 році (після вступу в дію ЦПК України) проведено державну реєстрацію права власності з метою приведення правовстановлюючих документів вимогам чинного законодавства. Зазначене також підтверджує, що право власності у позивача до 2004 року також не виникло.

Крім цього, скаржник-1 стверджує, що в матеріалах справи наявний акт від 18.02.1999, який свідчить, що будинок за адресою: м. Львів, вул. Данилишина, 4 належить місцевій раді.

Відповідач-1 вважає, що видача розпорядження районною адміністрацією не є юридично завершеним фактом оформлення права власності. Після його отримання особі, що звертається, також слід було отримати свідоцтво про право власності та звернутися в Львівське обласне державне комунальне бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки для реєстрації права власності.

На думку скаржника-1, подавши пакет документів для оформлення права власності, ДП "Проектно-конструкторське технологічне бюро" абсолютно не цікавилось результатом їх розгляду і не було зацікавлене в оформленні права власності на нежитловий будинок на вул. Д.Данилишина, 4.

Разом з тим, відповідач-1 зазначає, що судами неправомірно не взято до уваги доводи відповідачів про пропуск позивачем позовної давності.

15. У касаційній скарзі Львівська міська рада (скаржник-2, відповідач-2) просить скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 18.12.2018 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 25.03.2019 у справі № 914/1074/18 та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Обґрунтовуючи касаційну скаргу скаржник-2 вважає, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального права та порушили норми процесуального права.

На думку Львівської міської ради, суди не встановили, на якій підставі позивач в період з 1975 по 1991 рік володів приміщеннями за адресою: м. Львів, вул. Д.Данилишина, 4.

Відповідач-2 зазначає, що позивач в обґрунтування підстав позову вказує, що є власником майна, однак таке твердження не підтверджено жодними доказами, оскільки позивач, як державне підприємство, перебуває у підпорядкуванні Міністерства культури України, відтак вважає, що власником майна, яке йому може бути передано засновником є Міністерство культури України, яке не зверталось з позовом щодо захисту порушеного права.

Безпідставним також вважає посилання судів першої та апеляційної інстанцій на те, що спірне приміщення до 1992 року не було передано у комунальну власність, оскільки така передача не передбачалась з огляду на відомче підпорядкування ДП "Проектно-конструкторське технологічне бюро" Міністерству культури України. Матеріалами справи не підтверджено перебування спірного приміщення на балансі позивача до 1997 року, а підтверджено передачу приміщення позивачу саме рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради №645 від 31.10.1997. Крім того, звертає увагу на те, що перебування майна на балансі підприємства (організації) не є безспірною ознакою наявності у цього підприємства права повного господарського відання державним майном.

Щодо посилання судів на те, що "Порядок оформлення права власності на об`єкти нерухомого майна та затвердження вартості цих послуг", затверджений рішенням Львівської міської ради від 02.07.1999, не містить строків розгляду поданих документів на державну реєстрацію та обов`язку "цікавитись" результатами розгляду, скаржник-2 вказує, що рішення було прийнято до вступу в силу Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень", який передбачає строки розгляду документів щодо державної реєстрації права власності та є актом вищої юридичної сили ніж рішення Львівської міської ради від 02.07.1999 №351.

Також скаржник-2 вважає, що акцентування уваги на статусі позивача та його статутних положеннях є недоцільним, оскільки виходить за межі предмету доказування у даній справі.

Крім того, на думку відповідача-2, позивачем пропущено строк позовної давності, який сплив 25.04.2008, тому суди попередніх інстанцій протиправно відмовили у задоволенні клопотання про застосування строку позовної давності, проявили формальний підхід та не з`ясували причини невчинення позивачем дій щодо можливості дізнатись про порушення свого права на спірне приміщення протягом 14 років.

16. У відзивах на касаційні скарги позивач та третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, просять залишити касаційні скарги без задоволення, а судові рішення - без змін, оскільки вважають, що судові рішення ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, з повним та всебічним вивченням всіх матеріалів справи, судами вірно встановлено, що спірне майно є державною власністю та у жоден період часу не перебувало у комунальній власності.

V. Фактичні обставини, встановлені судами попередніх інстанцій

17. Рішенням Виконавчого комітету Львівської обласної ради депутатів трудящих від 15.08.1969 №583 вирішено виділити Проектно-конструкторське бюро з виробничого комбінату Львівського обласного управління кінофікації, створивши на його базі Проектно-конструкторське бюро з господарським розрахунком та підпорядкувати його обласному управлінню кінофікації (т. 1, а.с.43).

18. Нежитлову будівлю, яка знаходиться за адресою м. Львів, вул. Данилишина, 4 займає ДП "Проектно-конструкторське технологічне бюро", яке належить до сфери управління Міністерства культури України.

19. Згідно з рішенням виконкому Львівської міської ради депутатів трудящих від 05.06.1975 №372 Державному підприємству "Проектно-конструкторське технологічне бюро" передано службові приміщення двоповерхової будівлі площею 566,9 кв. м по вул. Проїзній, 4 (сьогодні вул. Д.Данилишина). Під час проведення необхідної реконструкції (1976-1978 рр.) зусиллями ДП "Проектно-конструкторське технологічне бюро", державним коштом здійснено прибудову веранди та надбудову третього поверху існуючої будівлі. Після проведення відповідних будівельних робіт загальна площа будинку збільшилась на 353,4 кв. м, склавши 920,3 кв. м (відповідно до довідки ОКП ЛОР "БТІ та ЕО" від 01.02.2016 ст.87 інвентарної справи). Згідно архівних матеріалів змінилась площа нежитлової будівлі літ. А-3 по вул. Данилишина, 4 у м. Львові з 920,3 кв. м, на 903,4 кв. м внаслідок переобмірів). Рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради №645 від 31.10.1997 нежитловий будинок загальною площею 915,2 кв. м на вул. Д.Данилишина, 4 у м. Львові передано у повне господарське відання ДП "Проектно-конструкторське технологічне бюро" (т.2, а.с.167). На підставі цього рішення Шевченківською районною адміністрацією передано будинок №4 на вул. Данилишина на баланс ДП "Проектно-конструкторське технологічне бюро". Дані обставини встановлені при розгляді Господарським судом Львівської області справи №914/2025/17 та відображені у рішенні Господарського суду Львівської області у даній справі від 14.12.2017 .

20. 26.11.1976 наказом Державного комітету Ради Міністрів УРСР по кінематографії №347 створено виробниче об`єднання "Укркінотехніка", до складу якого, серед інших, входило і Проектно-конструкторське бюро управління кінофікації виконкому Львівської обласної ради депутатів трудящих.

21. ПКБ Львівського обласного управління кінофікації перейменовано на ПКБ ВО "Укркінотехніка" при Держкіно УРСР з 01.06.1979 (наказ №184 від 01.06.1979р. Держкіно УРСР); ПКБ ВО "Укркінотехніка" при Держкіно УРСР перейменовано на ДПКТБ Міністерства культури з підпорядкуванням НВО "Київкультрембудреставрація" з 01.11.1988 (наказ №363 від 02.11.1988р. Міністерства культури України); ДПКТБ Міністерства культури України з підпорядкуванням НВО "Київкультрембудреставрація" з 01.03.1992 перейменовано на ДПКТБ Міністерства культури України (наказ №35 від 28.02.1992р. Міністерства культури України); ДПКТБ Міністерства культури України з 22.06.1998р. перейменовано на ДП ПКТБ Міністерства культури і мистецтв України; ДП ПКТБ Міністерства культури і мистецтв України з 05.05.2009р. перейменовано на ДП ПКТБ Міністерства культури і туризму України (наказ №290/0/16-09 Міністерства культури і туризму України); ДП ПКТБ Міністерства культури і туризму України з 29.12.2012р. перейменовано на ДП ПКТБ (наказ №1621 від 29.12.2012р. Міністерства культури України).

22. Наказом Міністерства культури України №361 від 23.12.1993 відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України від 15.12.1992 №08-98 "Про управління майном, що є у загальнодержавній власності" затверджено Статут Львівського державного проектно-конструкторського технологічного бюро (т.2, а.с.32-38). Відповідно до Статуту (1993 року) Проектно-конструкторське технологічне бюро створено відповідно до наказу Міністерства культури України від 02.11.1988 №363, засновано на державній власності і підпорядковується Міністерству культури України (т.1, а.с.157). Відповідно до п. 4.2. майно ДПКТБ є державною власністю і закріплюється за ним на праві повного господарського відання.

23. Відповідно до п. 5 Декрету Кабінету Міністрів України від 15.12.1992 №8-92 "Про управління майном, що є у загальнодержавній власності" заборонено підприємствам, що є у загальнодержавній власності, передавати безоплатно закріплене за ними майно іншим підприємствам, організаціям і установам, а також громадянам.

24. Проектно-конструкторським технологічним бюро Міністерства культури 17.02.1994 оформлено свідоцтво про державну перереєстрацію (первинна реєстрація 06.04.1992), де засновником вказано Міністерство культури України.

25. 05.05.2004 затверджено Статут Державного підприємства "Проектно-конструкторське технологічне бюро" Міністерства культури і мистецтв України в якому вказано, що таке є правонаступником підприємства Проектно-конструкторське технологічне бюро Міністерства культури України, створеного відповідно до наказу Міністерства культури України від 02.11.1988 №363, заснованого на державній власності, у 1998 році перепідпорядкованого Міністерству культури і мистецтв України (т.2, а.с.40-47).

26. 18 червня 2001 року ЛО ДК БТІ та ЕО видано Реєстраційне посвідчення на право державної власності серія КММ №012923 на приміщення ДП "Проектно-конструкторське технологічне бюро" на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.1991р. №311, довідки Міністерства культури і мистецтв України від 14.06.2001 №18-1/44.

У довідці Міністерства культури і мистецтв України від 14.06.2001 №18-1/44 зазначено, що Міністерство культури і мистецтв України підтверджує, що будівлі та споруди, які розташовані за адресою м. Львів, вул. Збоїща, 15 та м. Львів, вул. Д.Данилишина, 4, згідно з додатком 1, є державним майном (т.1, а.с.120).

27. В матеріалах справи наявний лист від 25.10.2004 №105 адресований до голови Галицької районної адміністрації Львівської міської ради за підписом директора Державного підприємства "Проектно-конструкторське технологічне бюро" з клопотанням видати державному підприємству "Проектно-конструкторське технологічне бюро" свідоцтво про право державної власності на будинок по вул. Данилишина, 4 у м. Львові. Додатками до листа зазначено: копія рішення виконкому Львівської міської ради №645 від 31.10.1997р.; копія акта прийому-передачі будинку по вул. Данилишина, 4 у м. Львові від 18.02.1999р.; копія техпаспорта будинку по вул. Данилишина, 4 у м. Львові; копія свідоцтва про державну реєстрацію львівського державного проектно-конструкторського технологічного бюро; копія Статуту ЛДПКТБ; копія Статуту ДП "ПКТБ", копія наказу Міністерства культури УРСР №363 від 02.11.1988. Резолюція від 28.10.2004 на листі №105 від 25.10.2004 засвідчує, що такий було передано завідувачу відділом приватизації В.Чопику для підготовки проекту розпорядження (т.1, а.с.121).

28. В листі від 02.11.2004 №108, який адресовано до Державного підприємства "Проектно-конструкторське технологічне бюро" за підписом начальника ЛОДКБТІ та ЕО, міститься інформація про те, що державна реєстрація права власності на об`єкт нерухомого майна за адресою м. Львів, вул. Данилишина, 4, за Проектно-конструкторським технологічним бюро Міністерства культури і мистецтв України не здійснювалася (т.1, а.с.122).

29. 21.12.2004 на адресу Державного підприємства "Проектно-конструкторське технологічне бюро" за підписом зав. відділом приватизації скеровано лист наступного змісту "розглянувши Вашу заяву щодо оформлення права державної власності на нежитловий будинок на вул. Данилишина, 4 повідомляємо, що необхідно долучити наступні документи: - технічний паспорт на будинок; оплату за послуги; довідку з БТІ про технічний стан будинку та чи реєструвалось право власності; довідку зі статуправління; доручення на оформлення права власності" (т.1, а.с.123).

30. 22.12.2004 за №123 в доповнення до листа 105 від 25.10.2004 позивачем на адресу відділу приватизації направлено установчі документи підприємства, технічний паспорт, а також довідки ЛОДКБТІ та ЕО про його технічний стан та відомості про державну реєстрацію права власності (т.1, а.с.124).

31. 28.04.2005 Галицькою районною адміністрацією прийнято розпорядження №469 "Про оформлення права комунальної власності територіальної громади м.Львова на нежитловий будинок №4 на вул. Данилишина" (т.1, а.с.125). Згадане Розпорядження №469 було прийнято на підставі листа управління комунального майна від 27.04.2005 №12-1193 та документів, які подавались керівником Державного підприємства "Проектно-конструкторське технологічне бюро" у період з жовтня 2005 на адресу відділу приватизації Галицької районної адміністрації.

32. 27.04.2005 на адресу Голови Галицької районної адміністрації Львівської міської ради надіслано лист №12-1193, в якому Управління комунального майна Львівської міської ради просить оформити право комунальної власності територіальної громаді м.Львова на нежитловий будинок №4 на вул. Данилишина загальною площею 920,3 кв.м. Жодних додатків Управління комунального майна Львівської міської ради до згаданого листа надано не було, а відтак Розпорядження №469 від 28.04.2005 "Про оформлення права комунальної власності територіальної громади м.Львова на нежитловий будинок №4 на вул. Данилишина" прийняте на виконання лише листа управління комунального майна від 27.04.05 №12-1193 та наявних документів у відділі приватизації галицької районної адміністрації, які подавались Державним підприємством "Проектно-конструкторське технологічне бюро" у період з жовтня 2005р. для оформлення права державної власності.

33. У поданому Львівською міською радою відзиві вказано, що 15.03.2016 видано дублікат Свідоцтва про право власності №Г-01324 від 28.04.05 в якому зазначено, що Галицька районна адміністрація Львівської міської ради посвідчує, що територіальній громаді м.Львова дійсно належить на праві комунальної власності нежитловий будинок, що знаходиться за адресою м.Львів, вул. Данилишина, 4, заг. площею 920,3 кв.м.

34. Згідно з інформацією, зазначеною у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, 16.03.2016 зареєстровано право комунальної власності на нежитловий будинок заг. пл. 903,4 кв.м за адресою: Львівська обл., м.Львів, вул. Данилишина, буд. 4.

35. Позивач вказує, що дізнався про оформлення права комунальної власності на нежитловий будинок №4 на вул. Данилишина, а не права державної власності, в процесі розгляду справи №914/2025/17, коли додатком до позову було додано дублікат свідоцтва про право власності №Г-01324 від 15.03.2016 (т.1, а.с.161-166).

VІ. Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій

36. Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з доведення позивачем права саме державної власності на спірні приміщення та його порушення Львівською міською радою при видачі свідоцтва про право комунальної власності на нежитловий будинок від 28.04.2005 №Г-01324.

При цьому, місцевий господарський суд вказав, що позивачем належним чином дотримано процедуру оформлення права державної власності, а саме керівником ДП "Проектно-конструкторське бюро" подано до відділу приватизації Галицької районної адміністрації всі необхідні документи.

Разом з тим, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність правових підстав до застосування до правовідносин, які виникли між сторонами, наслідків спливу строку позовної давності, оскільки відповідачами не доведено, що позивач дізнався про порушення його права до 2016 року. При цьому, суд також взяв до уваги, що позивач відкрито користувався спірним майном.

37. Суд апеляційної інстанції погодився з висновками місцевого господарського суду.

VІІ. Позиція Верховного Суду

38. Згідно зі ст.300 Господарського процесуального кодексу України:

"1. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

2. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

3. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

4. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права."

З урахуванням викладеного, судом не приймаються та не розглядаються доводи скаржника, пов`язані з переоцінкою доказів, визнанням доведеними/ недоведеними або встановленням по новому обставин справи.

39. На виконання постанов Верховної Ради УРСР від 08.12.1990 "Про порядок введення в дію Закону Української РСР "Про місцеві ради народних депутатів та місцеве самоврядування , від 26.03.1991 "Про введення в дію Закону Української РСР "Про власність", Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 05.11.1991 №311 "Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною власністю)", у пункті 3 якої передбачено, що розмежування майна між власністю областей, міст Києва та Севастополя і власністю районів, міст обласного підпорядкування, районів міст Києва та Севастополя провадиться облвиконкомами, Київським і Севастопольським міськвиконкомами з участю виконкомів нижчестоящих рад народних депутатів.

Згідно п. п. 1, 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.1991 №331 "Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною) власністю" постановлено затвердити перелік державного майна України, яке передається до власності адміністративно-територіальних одиниць (комунальної) власності; встановити, що державне майно України, крім майна, яке належить до комунальної власності, є загальнодержавною власністю; Міністерствам і відомствам України, органам, уповноваженим управляти державним майном, здійснити до 1 січня 1992 року передачу державного майна, яке перебуває у їх віданні, до комунальної власності згідно із затвердженим цією постановою переліком.

Згідно Переліку державного майна України, що передається до власності адміністративно-територіальних одиниць (комунальної власності), затвердженого Постановою Кабінету Міністрів від 05.11.1991 №331, серед організацій культури передаються всі, крім тих, що перебувають у відомчому підпорядкуванні .

40. Згідно зі ст. 10 Конституції Української Радянської Соціалістичної Республіки від 20.08.1978 (чинної станом на дату прийняття Постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.1991 №331) основу економічної системи Української РСР становить соціалістична власність на засоби виробництва у формі державної (загальнонародної) і колгоспно-кооперативної власності.

Статтею 87 Цивільного кодексу Української РСР (в редакції 1963 року), соціалістичною власністю є: державна (загальнодержавна) власність; колгоспно-кооперативна власність; власність профспілкових та інших громадських організацій.

У відповідності до вимог ст.31 Закону України "Про власність" комунальна власність належала до державної власності. Суб`єктами права комунальної власності були адміністративно-територіальні одиниці в особі обласних, районних, міських, селищних, сільських рад народних депутатів (стаття 32 Закону).

Законом України "Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності" визначено процедуру передачі об`єктів права державної власності у комунальну власність.

41. Судами першої та апеляційної інстанції на підставі власної оцінки доказів встановлено наступне.

Згідно з рішенням виконкому Львівської міської ради депутатів трудящих від 05.06.1975 №372 Державному підприємству "Проектно-конструкторське технологічне бюро" передано службові приміщення двоповерхової будівлі площею 566,9 кв. м по вул. Проїзній, 4 (сьогодні вул. Д.Данилишина).

Під час проведення необхідної реконструкції (1976-1978 рр.) зусиллями ДП "Проектно-конструкторське технологічне бюро", державним коштом здійснено прибудову веранди та надбудову третього поверху існуючої будівлі.

Наказом Міністерства культури України №361 від 23.12.1993 відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України від 15.12.1992 №08-98 "Про управління майном, що є у загальнодержавній власності" затверджено Статут Львівського державного проектно-конструкторського технологічного бюро (т.2, а.с.32-38).

Відповідно до Статуту (1993 року) Проектно-конструкторське технологічне бюро створено відповідно до наказу Міністерства культури України від 02.11.1988 №363, засновано на державній власності і підпорядковується Міністерству культури України (т.1, а.с.157). Відповідно до п. 4.2. майно ДПКТБ є державною власністю і закріплюється за ним на праві повного господарського відання.

05.05.2004 затверджено Статут Державного підприємства "Проектно-конструкторське технологічне бюро" Міністерства культури і мистецтв України в якому вказано, що таке є правонаступником підприємства Проектно-конструкторське технологічне бюро Міністерства культури України, створеного відповідно до наказу Міністерства культури України від 02.11.1988 №363, заснованого на державній власності, у 1998 році перепідпорядкованого Міністерству культури і мистецтв України.

42. Враховуючи викладене, суди попередніх інстанцій вірно зазначили, що майно за адресою вул. Данилишина, 4, у м. Львові, в силу вимог норм Конституції УРСР, Закону України "Про власність" було у загальнодержавній (республіканській) власності.

У 1991 році, на момент прийняття Постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.1991 №331 "Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною власністю)", спірне приміщення знаходилось на балансі та у фактичному користуванні Державного підприємства "Проектно-конструкторське технологічне бюро", до 1992 року не було передано у комунальну власність, оскільки така передача не передбачалась з огляду на відомче підпорядкування Державного підприємства "Проектно-конструкторське технологічне бюро" Міністерству культури України, та відповідно до норм чинного законодавства є державною власністю.

Згідно п.1 Рішення Львівської міської ради від 20.10.2000 №535 "Про оформлення права власності територіальної громади міста Львова на об`єкти нерухомого майна" оформити свідоцтво про право власності територіальної громади міста Львова на об`єкти нерухомого майна, які знаходяться на їх балансі мали підприємства, установа, організації, власником або засновником яких є Львівська міська рада .

Щодо Державного підприємства "Проектно-конструкторське технологічне бюро" з моменту створення і по сьогоднішній день Львівська міська рада не була ані власником, ані засновником даного підприємства.

Тому, колегія суддів касаційного господарського суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що Державне підприємство "Проектно-конструкторське технологічне бюро" відповідно до закону не було об`єктом права комунальної власності і не належало та не належить до комунальної власності.

Відповідачами не подано суду акту приймання - передачі спірного приміщення з державної у комунальну власність.

При цьому, судами встановлено, що 27.04.2005 за №12-1193 на адресу Голови Галицької районної адміністрації Львівської міської ради надіслано листа, в якому Управління комунального майна Львівської міської ради просить оформити право комунальної власності територіальної громаді м.Львова на нежитловий будинок №4 на вул. Данилишина загальною площею 920,3 кв.м.

Жодних додатків Управління комунального майна Львівської міської ради до згаданого листа надано не було, а відтак Розпорядження №469 від 28.04.2005 Про оформлення права комунальної власності територіальної громади м.Львова на нежитловий будинок №4 на вул. Данилишина прийняте на виконання лише листа управління комунального майна відповідача-2 від 27.04.05 №12-1193 та наявних документів у відділі приватизації галицької районної адміністрації, які подавались саме Державним підприємством Проектно-конструкторське технологічне бюро у період з жовтня 2005р . для оформлення права державної власності .

43. Враховуючи викладене, суди дійшли правомірного висновку про незаконність оспорюваних документів, оскільки відповідачами недоведений факт переходу спірного приміщення з державної власності у комунальну власність територіальної громади міста Львова чи виникнення права такої комунальної власності на це приміщення з будь-яких інших законних підстав.

44. Щодо доводів скаржників, що суди попередніх інстанцій протиправно відмовили у задоволенні клопотання про застосування строку позовної давності, суд касаційної інстанції відмічає таке.

Як вбачається з обставин справ, відповідачем-2 та відповідачем-1 в суді першої інстанції подані заяви про застосування позовної давності, в яких зазначено, що, позивач вважає себе власником майна, користується даним майном з 2001 року, а в 2004 році вчиняв дії щодо юридичного оформлення такого права. При цьому, вказує, що вчинивши дії щодо оформлення права власності за собою у 2004 році шляхом подання документів на реєстрацію права власності, позивач не цікавився подальшим розглядом цих документів, не оскаржував дії щодо відмови у реєстрації прав власності та інші дії (бездіяльність реєструючого органу). Як зазначає відповідач-2, у випадку вчинення таких дій позивач дізнався би про оскаржуване розпорядження Галицької районної адміністрації від 25.04.2005 та про свідоцтво про право власності від 25.04.2005. За таких обставин вважає, що позивачем було пропущено строки позовної давності, які сплили ще 25.04.2005 (т.2, а.с.166).

Згідно зі ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк протягом якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого порушеного права або інтересу.

Відповідно до ст. 257 Цивільного кодексу України загальний строк позовної давності визначено тривалістю у три роки.

Як встановлено судами, у поданому Львівською міською радою відзиві вказано, що саме 15.03.2016 видано дублікат Свідоцтва про право власності №Г-01324 від 28.04.05, в якому зазначено, що Галицька районна адміністрація Львівської міської ради посвідчує, що територіальній громаді м.Львова дійсно належить на праві комунальної власності нежитловий будинок, що знаходиться за адресою м.Львів, вул. Данилишина, 4 заг. площею 920,3 кв.м.

Крім того, згідно з інформацією, зазначеною у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, саме лише 16.03.2016 було зареєстровано право комунальної власності на нежитловий будинок.

При цьому, судами вірно взято до уваги те, що позивач відкрито користувався спірним майном до 2016 року.

З урахуванням викладеного, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що право на звернення до суду з вимогою про захист свого порушеного права або інтересу у позивача виникло з 16.03.2016, даний позов подано в межах строку позовної давності, відповідачами не доведено, що позивач дізнався або міг дізнатися про порушення його права до 2016 року, а тому правомірно відмовили в задоволенні заяв відповідачів про застосування строку позовної давності у даній справі.

45. Доводи касаційних скарг фактично зводяться до незгоди з вищевказаними висновками судів попередніх інстанцій про недоведеність фактів, наведених скаржниками, вимоги до касаційного суду здійснити переоцінку доказів по справі та встановити по новому фактичні обставини справи, визнавши доведеність скаржниками фактів, покладених ними в основу касаційних скарг.

Разом з тим, суд касаційної інстанції, в силу положень наведеної ч.2 ст.300 Господарського процесуального кодексу України позбавлений права самостійно досліджувати, перевіряти та переоцінювати докази, самостійно встановлювати по новому фактичні обставини справи, певні факти або їх відсутність.

Згідно з ч.1 ст.300 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє виключно правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Обґрунтованих та переконливих доводів щодо неправильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права касаційні скарги не містять.

З урахуванням викладеного колегія суддів вважає доводи касаційних скарг необґрунтованими.

VІІІ. Висновки Верховного Суду

46. Відповідно до п.1 ч.1 ст.308 Господарського процесуального кодексу України:

"Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право:

1) залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення."

Згідно з ч.1 ст.309 Господарського процесуального кодексу України:

"Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права."

47. З урахуванням викладеного суд доходить висновку про необхідність залишення касаційних скарг Галицької районної адміністрації Львівської міської ради та Львівської міської ради без задоволення, а рішення Господарського суду Львівської області від 18.12.2018 та постанови Західного апеляційного господарського суду від 25.03.2019 у справі № 914/1074/18 - без змін.

48. У зв`язку з тим, що суд відмовляє у задоволенні касаційних скарг та залишає без змін раніше ухвалені судові рішення, суд покладає на скаржників витрати зі сплати судового збору за подання касаційних скарг.

Керуючись статтями 129, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційні скарги Галицької районної адміністрації Львівської міської ради та Львівської міської ради на рішення Господарського суду Львівської області від 18.12.2018 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 25.03.2019 у справі № 914/1074/18 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Львівської області від 18.12.2018 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 25.03.2019 у справі № 914/1074/18 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий І. Кушнір

Судді Є. Краснов

Г. Мачульський