Ухвала

від 10.06.2019 по справі 914/1074/18

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

10 червня 2019 року

м. Київ

Справа № 914/1074/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Кушнір І.В. - головуючий, Краснов Є.В., Мачульський Г.М.,

розглянувши матеріали касаційної скарги Львівської міської ради на рішення Господарського суду Львівської області від 18.12.2018 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 25.03.2019 (повний текст складено 09.04.2019)

за позовом Державного підприємства Проектно-конструкторське технологічне бюро

до 1. Галицької районної адміністрації Львівської міської ради, 2. Львівської міської ради,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Міністерство культури України,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради,

про визнання незаконним розпорядження Галицької районної адміністрації від 28.04.2005р. №469 Про оформлення права комунальної власності територіальної громади м. Львова на нежитловий будинок №4 на вул. Данилишина ; визнання недійсним свідоцтва про право власності на нежитловий будинок №Г-01324 від 28.04.2005 та визнання права власності на нежитловий будинок №4 на вул. Данилишина ,

ВСТАНОВИВ:

08.05.2019 (згідно із поштовим штемпелем на конверті) Львівською міською радою безпосередньо до Касаційного господарського суду подано касаційну скаргу на рішення Господарського суду Львівської області від 18.12.2018 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 25.03.2019 у справі № 914/1074/18.

Витягом з протоколу передачі касаційної справи раніше визначеному складу суду від 31.05.2019 року у справі №914/1074/18 визначено колегію суддів у складі: Кушнір І.В. (головуючий суддя), судді: Краснов Є.В., Мачульський Г.М.

Перевіривши матеріали касаційної скарги встановлено, що вона не відповідає вимогам статті 290 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до пункту 2 частини 4 статті 290 Господарського процесуального кодексу до касаційної скарги додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначає Закон України "Про судовий збір".

Згідно з підпунктами 1, 2 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" (в редакції закону, чинній на момент подання позовної заяви) за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру розмір ставки судового збору складав 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 150 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; за подання позовної заяви немайнового характеру розмір ставки судового збору складав 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до підпункту 5 п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" ставка судового збору за подання до господарського суду касаційної скарги на рішення суду встановлюється у розмірі - 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом позову у даній справі є:

- визнання незаконним розпорядження Галицької районної адміністрації Львівської міської ради від 28.04.2005р. №469 Про оформлення права комунальної власності територіальної громади м. Львова на нежитловий будинок №4 на вул.Данилишина ;

- визнання недійсним Свідоцтва про право власності на нежитловий будинок від 28.04.2005р. №Г-01324.

- визнання права власності на нежитловий будинок №4 площею 903,4 м.кв. на вул. Данилишина у м. Львові.

Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 163 Господарського процесуального кодексу України у позовах про визнання права власності на майно або його витребування ціна позову визначається вартістю майна.

Враховуючи предмет позову у даній справі, заявлено дві вимоги немайнового характеру та одна вимога майнового характеру , суд, виходячи із касаційної скарги, не має можливості визначити вартість спірного майна, відтак заявнику необхідно надати докази вартості спірного майна для встановлення розміру судового збору при зверненні з касаційною скаргою за вимогою майнового характеру.

Крім того, виходячи з приписів Закону України "Про судовий збір" (в редакції, чинній на дату подачі касаційної скарги), судовий збір за подання касаційної скарги за 2 немайнові вимоги мав бути сплачений в сумі 7 048 грн. (1 762 грн. x 2 x 200%).

Разом з тим, додане до касаційної скарги платіжне доручення №175 від 04.04.2019 на суму 10 572 грн. не може вважатися належним доказом сплати судового збору у встановленому законодавством розмірі.

Враховуючи викладене, касаційна скарга подана без додержання відповідних вимог процесуального законодавства, а тому підлягає залишенню без руху на підставі частини 2 статті 292 Господарського процесуального кодексу України.

Перевіривши матеріали поданої касаційної скарги, встановлено, що вона не відповідає вимогам статті 288 Господарського процесуального кодексу України.

Оскаржувана постанова Західного апеляційного господарського суду прийнята 25.03.2019, повний текст складено 09.04.2019. Таким чином, останнім днем строку подання касаційної скарги на зазначену постанову було 02.05.2019.

Скаржником касаційну скаргу на постанову Західного апеляційного господарського суду від 25.03.2019 подано 08.05.2019 , про що свідчить відбиток календарного штемпелю на поштовому конверті, тобто скаржником пропущено двадцятиденний строк, встановлений ст. 288 ГПК України для подання касаційної скарги.

До касаційної скарги додано клопотання про поновлення строку на її подання, яке обґрунтовано тим, що лише 16.04.2019 скаржником отримано копію постанови Західного апеляційного господарського суду від 25.03.2019, що на думку скаржника, є поважними причинами пропуску строку. В обґрунтування клопотання про поновлення строку, скаржник долучив копію оскаржуваної постанови з вхідним реєстраційним штампом про отримання саме 16.04.2018 оскаржуваної постанови.

Дослідивши доводи скаржника, суд, дійшов висновку, що клопотання про поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження є необґрунтованим, з наступних підстав.

Частиною 1 статті 119 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Згідно зі ст.288 Господарського процесуального кодексу України:

"1. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

2. Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.

3. Строк на касаційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з поважних причин, крім випадків, зазначених у частині четвертій статті 293 цього Кодексу."

Згідно цієї норми суд касаційної інстанції, у кожному конкретному випадку повинен, з урахуванням конкретних обставин пропуску строку, оцінки доводів щодо причин їх пропуску, зробити мотивований висновок щодо поважності чи неповажності причин пропуску такого строку.

Відповідно до наведеної норми суд касаційної інстанції має оцінити доводи заявника, інші можливі обставини, та зробити мотивований висновок щодо поважності чи неповажності причин пропуску такого строку.

Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", зазначив, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Отже можливість поновлення пропущеного строку судом касаційної інстанції не є необмеженою, а вирішення цього питання пов`язується із наявністю поважних причин пропуску строку.

Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Таким чином вказане рішення Європейського суду з прав людини суд касаційної інстанції застосовує у даній справі як джерело права.

При цьому вжиття заходів для прискорення процедури розгляду є обов`язком не тільки для держави, а й в осіб, які беруть участь у справі. Так, Європейський суд з прав людини в рішенні від 07.07.1989 у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватись від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Враховуючи, що доводи, які зазначені у клопотанні про поновлення строку на касаційне оскарження про те, що заявник отримав саме 16.04.2019 копію оскаржуваної постанови не підтверджені належними доказами, а саме, конвертом з штриховим кодовим ідентифікатором та з відбитком календарного штемпелю, тому є неповажними.

Частиною 3 статті 292 Господарського процесуального кодексу України визначено, що касаційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 288 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, наведені нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення касаційної скарги без руху особа має право звернутися до суду касаційної інстанції із заявою про поновлення строку або навести інші підстави для поновлення строку.

З огляду на викладене, оскільки касаційну скаргу подано після закінчення строку встановленого для її подання та скаржником наведені підстави у заяві про поновлення строку визнані неповажними , то така касаційна скарга підлягає залишенню без руху на підставі частини 3 статті 292 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись статтями 174, 234, 290, 292 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд -

У Х В А Л И В:

1.Касаційну скаргу Львівської міської ради залишити без руху до 10.07.2019.

2. Встановити Львівській міській раді строк усунення недоліків протягом десяти днів з дня вручення даної ухвали суду касаційної інстанції.

3. Львівській міській раді надати Касаційному господарському суду у складі Верховного Суду (01016, м. Київ, вул. О. Копиленка, 6) докази про дату вручення даної ухвали суду касаційної інстанції.

4 . У разі усунення недоліків документи направити на адресу Касаційного господарського суду: 01016, м. Київ, вул. О. Копиленка, 6.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І. Кушнір

Судді Є. Краснов

Г. Мачульський