Постанова

від 26.03.2019 по справі 914/1036/18

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" березня 2019 р. Справа №914/1036/18

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії:

головуючого судді Кравчук Н.М.

суддів Дубник О.П.

Кордюк Г.Т.

при секретарі судового засідання: Шкребій А.

розглянувши апеляційну скаргу приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "АХА Страхування", б/н від 07.11.2018 (вх. № ЗАГС 01-05/1110/18 від 15.11.2018)

на рішення Господарського суду Львівської області від 09.10.2018 (суддя Синчук М.М., повний текст складено 18.10.2018)

у справі № 914/1036/18

за позовом: товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерміськбуд-2" (надалі ТзОВ "Інтерміськбуд-2"), м. Львів

до відповідача: приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "АХА Страхування" (надалі ПрАТ "СК "АХА Страхування"), м. Київ

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: фізичної особи - підприємця Бурого Юрія Володимировича (надалі ФОП Бурий Ю.В.), с. Годовиця Пустомитівського району Львівської області

про стягнення суми страхового відшкодування в розмірі 751 198, 00 грн, пеню 9 840,69 грн, інфляційні збитки - 57 369,67 грн та 3 % річних - 14 879,89 грн

за участю учасників справи:

від позивача: Перунов В.В. - адвокат (ордер ЛВ № 099481 від 26.12.2018)

від відповідача: Деревецький В.В. - адвокат (договір б/н від 18.02.2019, ордер КВ № 289441 від 05.03.2019, свідоцтво КВ № 6136 від 26.07.2018)

від третьої особи: не з'явився

ВСТАНОВИВ:

06.06.2018 ТзОВ "Інтерміськбуд-2" звернулося до Господарського суду Львівської області з позовом до ПрАТ "Страхова компанія "АХА Страхування" про стягнення суми страхового відшкодування в розмірі 751 198,00 грн, пені в розмірі 9 840,69 грн, інфляційних втрат в розмірі 57 369,67 грн та 3 % річних в розмірі 14 879,89 грн.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 09.10.2018 у справі №914/1036/18 позовні вимоги задоволено повністю. Стягнуто з ПрАТ "Страхова компанія "АХА Страхування" на користь ТзОВ "Інтерміськбуд-2" 751 198,00 грн, пені - 9 840,69 грн, інфляційних втрат - 57 369,67 грн, 3 % річних - 14 879,89 грн та судового збору в розмірі 12 499,33 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд виходив з того, що долучені відповідачем докази, які слугували підставою для відмови йому у виплаті страхового відшкодування, спростовані судом в загальному порядку. Відтак, встановивши, що ДТП, яка сталася 30.08.2017, є страховим випадком згідно з договором добровільного страхування наземного транспорту Все включено від 13.02.2017 №39а7зга, суд дійшов висновку, що наявні підстави для виплати страхового відшкодування. Оскільки матеріалами справи підтверджено несвоєчасне виконання відповідачем своїх зобов'язань з виплати страхового відшкодування, суд, перевіривши правильність нарахування позивачем пені, інфляційних втрат та річних, стягнув з відповідача на користь позивача пеню в розмірі 9 840,69 грн, інфляційні втрати в розмірі 57 369,67 грн та 14 879,89 грн 3% річних, як такі, що правомірно нараховані.

Не погоджуючись з даним рішенням, ПрАТ "Страхова компанія "АХА Страхування" подало апеляційну скаргу, в якій вказує, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, не враховано надані ним докази та аргументи, а відтак, винесено незаконне рішення, просить його скасувати, прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю. Зокрема, скаржник стверджує, що підставою для відмови ПрАТ "СК "АХА Страхування" у виплаті страхового відшкодування ТзОВ "Інтерміськбуд-2" було ряд дій водія застрахованого автомобіля та страхувальника, які полягали у порушенні умов договору та які суперечили доказам, зібраних страховиком. Звертає увагу на неправильне встановленння судом обставин подання заяви на виплату страхового відшкодування до страхової компанії, невірне встановлення судом відсутності порушень позивачем обов язків, передбачених п.п. 24.2.2; 25.1.2; 25.1.4; 25.1.6; 25.1.10 договору страхування. Також апелянт вважає, що суд невірно встановив підсудність даної справи, тому просить направити справу для розгляду за підсудністю до Господарського суду м. Києва за місцезнаходженням відповідача, як юридичної особи, оскільки Західна головна дирекція АТ СК АХА Страхування не є функціонально самостійною, не має статусу філії чи представництва.

Представник скаржника в судовому засіданні, проведеному в режимі відеоконфефренції, доводи апеляційної скарги підтримав повністю.

Представник позивача в судовому засідання проти доводів скаржника заперечив з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу (зареєстрований в канцелярії суду за вх№ 01-04/1349/18 від 11.12.2018) рішення суду першої інстанції вважає законним та обґрунтованим, відтак просить суд залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Третя особа явку уповноваженого представника в судове засідання жодного разу не забезпечила, хоча належним чином була повідомлена про дату, час і місце розгляду справи.

Вивчивши апеляційну скаргу, здійснивши оцінку доказів, що містяться в матеріалах справи, заслухавши учасників справи, Західний апеляційний господарський суд встановив наступне.

17.02.2016 між ОСОБА_5 (наймодавець/власник) та ТзОВ "Інтерміськбуд-2" (наймач) було укладено договір найму транспортного засобу, згідно з яким ОСОБА_5 передав, а ТзОВ "Інтерміськбуд-2" прийняв в тимчасове платне користування строком на три роки транспортний засіб - MERCEDES-BENZ S65, р/р НОМЕР_1, 2008 року випуску (а.с 49-50 том ІІІ).

13.02.2017 між АТ "СК "АХА Страхування" (страховик) та ТзОВ "Інтерміськбуд-2" (страхувальник/вигодонабувач) було укладено договір добровільного страхування наземного транспорту "Все включено" № 39а7зга, предметом якого є майнові інтереси страхувальника (вигодонабувача), що не суперечить закону, пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням наземними транспортними засобами та іншим майном, які вказані в розділі 5 цього договору (а.с. 20-26 том І).

У п. 23.1 договору зазначено, що за умовами цього договору, страховик бере на себе зобов'язання компенсувати страхувальнику прямі збитки, які є наслідком настання певних подій за страховими ризиками, що наведені у п.23.2 цього договору (викрадення, збитки внаслідок ДТП, збитки внаслідок інших подій), які носять ознаки ймовірності та випадковості, а також зобов'язується компенсувати понесені страховиком додаткові витрати, згідно з п.32.1 та п. 32.2 договору, в результаті настання страхового випадку.

За змістом договору страховим випадком визнається виникнення пошкоджень ТЗ чи втрата ТЗ внаслідок однієї події, зазначеної у п. 23.2 договору.

Згідно додатку № 2 до договору Перелік ТЗ, які приймаються на страхування було застраховано автомобіль MERCEDES-BENZ S65, р/р НОМЕР_1 (а.с. 27 том І).

30.08.2017 о 03:40 год в смт. Брюховичі Львівської області з автомобілем, яким керував водій ОСОБА_6 та який був застрахований відповідно до договору, відбулась дорожньо-транспортна пригода (наїзд на інші види перешкод), внаслідок якої автомобілю було спричинено ряд механічних пошкоджень, що підтверджується довідкою про ДТП № 3017242538977033 (а.с. 16-17 том ІІ).

Дії страхувальника в разі настання страхового випадку (події, що має ознаки страхового випадку) сторонами передбачено в п.25 договору №39а7зга від 13.02.2017. Підпункт 25.1.3 вказує на обов'язок страхувальника протягом 3-х робочих днів з моменту настання події сповістити про це страховика шляхом надання повідомлення про настання події, що має ознаки страхового випадку.

31.08.2017 ТзОВ "Інтерміськбуд-2" було повідомлено (повідомлення №1.003.17.0013711) відповідача про зазначений вище випадок ДТП, повідомлення було надано разом із заявою на виплату страхового відшкодування (а.с 31-33 том І).

У п. 24.1.2 договору зазначено, що страховик зобов'язаний протягом 2-х робочих днів, як тільки йому стане відомо про настання страхового випадку, вжити заходів щодо оформлення всіх необхідних документів для своєчасної виплати страхового відшкодування. Страховик повинен скласти страховий акт протягом 10-ти робочих днів, починаючи з моменту отримання повідомлення про подію, письмової заяви на виплату страхового відшкодування та інших документів та/або інформації згідно з розділом 26 договору. Вказаний строк може збільшуватися відповідно до п.27.4 та п.27.15 договору (п.27.3 договору).

Пунктом 27.15 договору передбачено, що страховик має право відстрочити складання страхового акту (прийняття рішення за подією) у випадку якщо у нього є сумніви в правомірності вимог на одержання страхувальником страхового відшкодування, - до того часу, поки не будуть передбачені необхідні докази, але не більше ніж на 3 місяці з дня отримання від страхувальника заяви на виплату страхового відшкодування та інших документів та/або інформації, передбачених розділом 26 договору.

Проте, відповідач лише 07.12.2017 листом №3329/12 Цв повідомив позивача про те, що з метою перевірки достовірності повідомленої інформації та після отримання усіх відомостей від компетентних органів, страховиком буде прийнято рішення щодо визнання заявленого випадку страховим (не страховим) та здійснення (не здійснення) виплати страхового відшкодування (а.с 34 том І).

16.02.2018 відповідач листом №1690/12Цв повідомив позивача, що не вбачає правових підстав для здійснення страхового відшкодування щодо випадку, який згідно повідомлення подію стався 30.08.2017 із застрахованим ТЗ (а.с 35 том І).

Додатком № 2 до договору передбачено, що умовою виплати страхового відшкодування згідно з п. 27.13 договору є - СТО за вибором страховика. Це означає, що при розрахунку розміру страхового відшкодування в кошторис включається вартість запасних частин, деталей, обладнання, матеріалів та ремонтних робіт, що визначаються виключно з відновлення пошкодженого ТЗ на базі СТО за вибором страховика.

Відповідно до п.25.1.8 договору, страхувальник повинен надати представнику страховика можливість провести огляд пошкодженого ТЗ у світлу пору доби та скласти акт огляду ТЗ.

Відповідно до п.26.2 договору розмір завданих збитків визначається страховиком на підставі документа, де зазначено перелік знищених, пошкоджених або викрадених складових частин чи в цілому об'єкта страхування; документа, складеного компетентними органами, про обставини, час, місце страхового випадку із зазначенням знищеного, пошкодженого або викраденого об'єкта страхування чи його частин; документа, що містить розрахунок розміру витрат на компенсацію скоєних збитків.

Відповідно до п.27.12 договору при пошкодженні ТЗ внаслідок страхового випадку розмір збитків визначається шляхом складання кошторису вартості відновлення ТЗ (кошторису збитків), в який включається вартість запасних запчастин, деталей, обладнання та матеріалів, що підлягають заміні, а також вартість ремонтних робіт.

З матеріалів справи вбачається, що після ДТП транспортний засіб було доставлено на СТО - ФОП Бурого Ю.В., визначену страховиком, для визначення розміру завданого збитку внаслідок ДТП, як особи уповноваженої страховиком на вчинення відповідних дій відповідно до існуючого договору про співпрацю, укладеного між ФОП Бурий Ю.В. та відповідачем. Разом з автомобілем було надано копії документів: довідка з міського травмологічного пункту №2, схема місця ДТП, результати токсилогічного дослідження №70/2, протокол про адміністративне правопорушення БР №200797 (а.с. 125-140 том ІІ).

19.09.2017 Бурим Ю.В. складено акт огляду транспортного засобу, в якому здійснено попередню оцінку пошкоджень, а 29.09.2017 було складено ремонтну калькуляцію 1.003.17.0014711 на суму 603 853,89 грн. Проте, вказана калькуляція не враховувала повного переліку запчастин та ремонтних робіт, що були необхідні для здійснення відновлювального ремонту автомобіля.

30.10.2017 на замовлення позивача відповідачем повторно здійснено розрахунок повної вартості відновлювального ремонту зазначеного ТЗ. Згідно з рахунком-фактурою № ПП00002655 від 30.10.2017 сума відновлювального ремонту становила 892 740,73 грн.

Враховуючи, що страховик свої зобов'язання щодо вчинення усіх дій для з'ясування причин та обставин страхового випадку - складення страхового акту у строк, передбачений договором (протягом 10 робочих днів, починаючи з моменту отримання повідомлення про подію) не здійснив, позивач 26.12.2017, з метою зменшення вартості відновлюваного ремонту, самостійно забезпечив придбання таких самих запчастин необхідних для здійснення відновлюваного ремонту та переміщено застрахований ТЗ на СТО ОСОБА_7, яке мало нижчі розцінки на ремонтні (відновлювальні) роботи (а.с. 37, 38-39, 46-58 том І).

Позивач стверджує, що загальна сума понесених витрат на ремонт авто, після настання страхового випадку, становить 751 198,00 грн, що на 141 249,73 грн менше, аніж сума, що зазначена СТО, яка визначена страховиком.

23.10.2017 рішенням Шевченківського районного суду м. Львова у справі №466/6470/17 було встановлено відсутність складу адміністративного правопорушення за ст. 130 КУпАП в діях водія застрахованого транспортного засобу ОСОБА_6 та закрито провадження в адміністративній справі. Проте, постановою Шевченківського районного суду м. Львова у справі № 466/6488/17 водія ОСОБА_6 було притягнуто до відповідальності за ст. 124 КУпАП.

Відтак, враховуючи відмову відповідача здійснити виплату страхового відшкодування, позивач звернувся до суду з даним позовом.

В свою чергу відповідач проти позову заперечує, при цьому стверджує, що підставою для відмови у виплаті страхового відшкодування слугувало порушення страхувальником умов договору. Зокрема, що водій ОСОБА_6 відмовився пройти огляд на стан алкогольного сп'яніння, чим не виконав вимоги п. 24.2.2 та п. 25.1.6 договору; водієм порушено обов'язок щодо збереження слідів події, чим не виконано вимоги п. 25.1.4 договору; страхувальником порушено обов'язки, передбачені п.24.2.2., 25.1.9, 25.1.10, 27.12 договору та самостійно здійснено відновлювальний ремонт застрахованого транспортного засобу; страхувальником без погодження страховика було обрано станцію технічного обслуговування та проведено ремонтно-відновлювальні роботи, чим не виконано вимоги п. 24.2.2, 25.1.9, 27.17, 25.1.2, 25.14, 25.1.6, 25.1.10 договору.

Третя особа у письмових поясненнях підтвердила факт звернення позивача до нього, як особи уповноваженої страховиком на вчинення відповідних дій відповідно до існуючого договору про співпрацю, укладеного між ФОП Бурий Ю.В. та відповідачем, з метою оглянути застрахований транспортний засіб та складання акту. При цьому зазначив, що усі необхідні документи позивачем було долучено, ним було складено акт та рахунок, які з усіма документами були направлені ПрАТ "СК "АХА Страхування". Проте, страховиком вказаний рахунок так і не був оплачений, а всі перемовини щодо відновлювального ремонту спірного автомобіля були припиненні. В подальшому позивач забрав вказаний автомобіль для здійснення відновлювального ремонту в іншому місці (а.с. 124-149 том ІІ).

При винесенні постанови колегія суддів керувалася наступним.

Відповідно до п.1.2 Правил № 003 добровільного страхування наземного транспорту (крім залізничного), затверджених 13.03.2009, страхувальником є юридична чи фізична особа, яка уклала договори страхування або є страхувальниками відповідно до законодавства України.

Згідно з цим же пунктом, вигодонабувачем є фізичні чи юридичні особи, які мають заснований на законі, іншому правовому акті або договорі інтерес у збереженні застрахованого майна, і які при укладенні договору страхування призначені страхувальником для отримання страхового відшкодування.

Відповідно до п.1.4 Правил, страхувальником може бути будь-яка юридична особа або дієздатна фізична особа, що уклала із страховиком договір страхування транспортного засобу, що належить йому на праві власності, повного господарського відання, оперативного управління або на інших підставах, що не суперечать законодавству (зокрема, і договору оренди).

Відповідно до п.1.6 Правил, вигодонабувачем може бути власник ТЗ або особа, якій власник у встановленому порядку передав право розпорядження ТЗ.

Згідно п.1.7 Правил, ТЗ може бути застрахований за договором страхування лише на користь тієї особи, що має заснований на законі, іншому правовому акті або договорі інтерес у збереженні цього транспортного засобу.

Як зазначалося вище, 17.02.2016 між ОСОБА_5 та ТзОВ "Інтерміськбуд-2" було укладено договір найму транспортного засобу, згідно якого ОСОБА_5 передав, а ТзОВ "Інтерміськбуд-2" прийняв в тимчасове платне користування строком на три роки, транспортний засіб - MERCEDES-BENZ S65, р/р НОМЕР_1, 2008 року випуску (а.с 49-50 том ІІІ).

Таким чином, у ТзОВ "Інтерміськбуд-2" наявне право на звернення із даним позовом у цій справі, оскільки відмовою здійснити страхове відшкодування відповідачем порушено законні права та інтереси позивача на отримання внаслідок настання страхового випадку.

За змістом частин 1, 2 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

За змістом ч. 1 ст. 626 та ч. 1 ст. 628 цього Кодексу договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 979 ЦК України визначено, що за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 988 ЦК України страховик зобов'язаний у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату у строк, встановлений договором. Страхова виплата за договором майнового страхування і страхування відповідальності (страхове відшкодування) не може перевищувати розміру реальних збитків. Інші збитки вважаються застрахованими, якщо це встановлено договором.

У п. 23.1 договору зазначено, що за умовами цього договору, страховик бере на себе зобов'язання компенсувати страхувальнику прямі збитки, які є наслідком настання певних подій за страховими ризиками, що наведені у п.23.2 цього договору (викрадення, збитки внаслідок ДТП, збитки внаслідок інших подій), які носять ознаки ймовірності та випадковості, а також зобов'язується компенсувати понесені страховиком додаткові витрати, згідно з п.32.1 та п. 32.2 договору, в результаті настання страхового випадку.

За змістом договору страховим випадком визнається виникнення пошкоджень ТЗ чи втрата ТЗ внаслідок однієї події, зазначеної у п. 23.2 договору. ДТП - подія, що сталася під час руху ТЗ, в результаті якої завдані матеріальні збитки: зокрема, наїзд на рухомі чи нерухомі об'єкти.

Факт вчинення ДТП 30.08.2017 о 03:40 год в смт. Брюховичі підтверджується довідкою про ДТП № 3017242538977033, схемою місця ДТП та постановою Шевченківського районного суду м. Львова усправі №466/6488/17 від 23.10.2017, в яких зазначено, що автомобіль, яким керував водій ОСОБА_6, отримав механічні пошкодження в результаті наїзду на інші перешкоди (зіткнення з деревом та металевою огорожею) (а.с. 41 том І, а.с. 16-17, 138 том ІІ).

За змістом статей 509, 526 ЦК України і статей 173, ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Отже, з урахуванням положень чинного законодавства та умов договору страхування, у разі якщо подія, яка настала, може бути кваліфікована як страховий випадок відповідно до вимог договору страхування або закону, у страховика виникає обов'язок здійснити страхове відшкодування.

За змістом ст. 1 Закону України "Про страхування" страховим відшкодуванням є страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності у разі настання страхового випадку.

Випадки, що не є страховими містяться у п. 28.2 договору, проте зазначена подія не входить у цей перелік.

Таким чином, наведена вище ДТП, яка сталася 30.08.2017, є страховим випадком згідно з договором добровільного страхування наземного транспорту Все включено від 13.02.2017 №39а7зга.

Як вбачається із матеріалів справи, у листах від 07.12.2017 та 16.02.2018 страховиком вказану подію не було визнано страховим випадком (а.с. 28, 34-35 том ІІ).

Підставою ж для відмови ПрАТ "СК "АХА Страхування" у виплаті страхового відшкодування ТзОВ "Інтерміськбуд-2" було ряд дій водія застрахованого автомобіля та страхувальника, які полягали у порушенні умов договору та які суперечили доказам, зібраними страховиком. Зокрема, визначено, що водій ОСОБА_6 відмовився пройти огляд на стан алкогольного сп'яніння, чим не виконав вимоги п. 24.2.2 та п. 25.1.6 договору; водієм порушено обов'язок щодо збереження слідів події, чим не виконано вимоги п. 25.1.4 договору; страхувальником порушено обов'язки передбачені п.24.2.2., 25.1.9, 25.1.10, 27.12 договору та самостійно здійснено відновлювальний ремонт застрахованого транспортного засобу; страхувальником без погодження страховика було обрано станцію технічного обслуговування та проведено ремонтно-відновлювальні роботи, чим не виконано вимоги п. 24.2.2, 25.1.9, 27.17, 25.1.2, 25.14, 25.1.6, 25.1.10 договору (а.с. 34-35 том ІІ).

Щодо доводів ПрАТ "СК "АХА Страхування" про порушення ТзОВ "Інтерміськбуд-2" умов договору стосовно належного повідомлення про настання страхового випадку, суд зазначає наступне.

Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 989 ЦК України страхувальник зобов'язаний повідомити страховика про настання страхового випадку у строк, встановлений договором.

Підпунктом 25.1.3 договору визначено обов'язок страхувальника протягом 3-х робочих днів з моменту настання події сповістити про це страховика шляхом надання повідомлення про настання події, що має ознаки страхового випадку.

Як вбачається з матеріалів справи, 31.08.2017 ТзОВ "Інтерміськбуд-2" було повідомлено (повідомлення №1.003.17.0013711) відповідача про зазначений вище випадок ДТП, повідомлення було надано разом із заявою на виплату страхового відшкодування (а.с 31-33 том І).

Факт отримання такого повідомлення визнається самим відповідачем у листі від 07.12.2017 №3329/12 Цв, в якому останній повідомив позивача про те, що з метою перевірки достовірності повідомленої інформації та після отримання усіх відомостей від компетентних органів, страховиком буде прийнято рішення щодо визнання заявленого випадку страховим (не страховим) та здійснення (не здійснення) виплати страхового відшкодування (а.с 34 том І).

Відповідно до ст.20 Закону України "Про страхування страховик зобов'язаний протягом двох робочих днів, як тільки стане відомо про настання страхового випадку, вжити заходів щодо оформлення всіх необхідних документів для своєчасного здійснення страхової виплати або страхового відшкодування страхувальнику.

При настанні страхового випадку страховик повинен здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк.

Відповідно до ст.25 Закону України "Про страхування" здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника.

Здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.

Відповідно до ст.26 Закону України "Про страхування" рішення про відмову у страховій виплаті приймається страховиком у строк не більший передбаченого правилами страхування та повідомляється страхувальнику в письмовій формі з обґрунтуванням причин відмови.

Страховик повідомив страхувальнику про відсутність правових підстав для здійснення виплати страхового відшкодування лише листом від 16.02.2018 (а.с. 35 том І).

Відповідно до ч.3 ст.538 ЦК України у разі невиконання однією із сторін у зобов'язанні свого обов'язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов'язку у встановлений строк (термін) або виконає його не в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов'язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі.

Судом встановлено, що здійснення позивачем самостійно відновлювального ремонту застрахованого транспортного засобу мало місце 26.12.2017, тобто через 78 днів з дня отримання відповідачем повідомлення про настання страхової події та заяви про виплату страхового відшкодування. Страхувальником самостійно здійснено ремонт після спливу строку, протягом якого страховик був зобов'язаний вчинити усі дії щодо з'ясування причин та обставин страхового випадку - складення страхового акту.

Щодо твердження скаржника з приводу неналежності, недопустимості, недостовірності доказу, долученого позивачем - копії судового рішення у справі №466/6470/17, суд апеляційної інстанції вважає їх безпідставними з огляду на наступне.

Закон України "Про доступ до судових рішень" визначає порядок доступу до судових рішень з метою забезпечення відкритості діяльності судів загальної юрисдикції, прогнозованості судових рішень та сприяння однаковому застосуванню законодавства.

Згідно з ст. 4 цього Закону судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України.

З метою об'єктивного, повного та всебічного розгляду справи, судом апеляційної інстанції перевірено відомості Єдиного державного реєстру судових рішень та встановлено, що постанова Шевченківського районного суду м. Львова у справі № 466/6470/17 від 23.10.2017 наявна в Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Частина 3 ст. 6 Закону України "Про доступ до судових рішень" передбачає, що суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Реєстру.

Відповідно до ч.4 ст.75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Як зазначалося вище, рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 23.10.2017 у справі №466/6470/17 було встановлено відсутність складу адміністративного правопорушення у діях водія застрахованого ТЗ та, як наслідок, закрито провадження у адміністративній справі. Це рішення набрало законної сили, а тому до нього застосовуються положення ч.4 ст.75 ГПК України.(а.с 41-43 том І).

Господарський суд враховує, що встановлення вини особи у вчиненні такого адміністративного правопорушення, як порушення Правил дорожнього руху, що спричинило пошкодження транспортного засобу (стаття 124 КУпАП), має здійснюватися місцевим судом загальної юрисдикції, оскільки відповідно до статті 20 ГПК України розгляд таких справ не віднесено до підвідомчості господарських судів, й відповідно встановлення фактів дотримання учасником дорожнього руху на момент дорожньо-транспортної пригоди Правил дорожнього руху згідно з положеннями Кодексу України про адміністративні правопорушення перебуває поза межами компетенції господарського суду.

Тобто, саме суд загальної юрисдикції має оцінювати дії водія, який керував автомобілем у момент вчинення ДТП, на предмет відповідності Правилам дорожнього руху та знаходження у причинному зв'язку з виникненням ДТП.

Встановлення в межах даного спору обставин та підстав для стягнення страхового відшкодування оцінюється господарським судом на загальних підставах.

В рішенні Шевченківського районного суду м. Львова у справі №466/6470/17 зазначено, що пояснення свідків Тістик та Епейко, на які посилається відповідач, не можуть свідчити про відмову ОСОБА_6 пройти медичне освідчення, оскільки такі відібрані об 06.30 год., а пояснення ОСОБА_6, де він відмовлявся від такого, були відібрані об 03.40 год. Тому, як зазначено в постанові суду, що набрала законної сили, свідки не могли чути про відмову водія ОСОБА_6 пройти медичне освідчення.

В той же час, судом було встановлено, що ОСОБА_6 заперечив, що саме такі пояснення, на які посилається відповідач та які були долучені до матеріалів справи №466/6470/17, що були оформлені працівником поліції, він підписав. Більше того, таких показів ОСОБА_6 не надавав, перебував у стані шоку та вимагав доставити його в медичний заклад для надання медичної допомоги, оскільки отримав забій грудної клітини. Також суд вказав, що обставини, викладені в протоколі про адміністративне правопорушення серії БР № 200798 від 30.08.2017, на який посилається скаржник, не підтвердилися , тому ОСОБА_6 і не було притягнуто до адміністративної відповідальності.

Щодо позиції скаржника про недостатність та недостовірність результату токсикологічного дослідження №70/2 від 31.08.2017 судом встановлено наступне.

Відповідно до п.7 Розділу 1 Наказу МВС та МОЗ України №1452/735 від 09.11.2015 "Про затвердження Інструкції про виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції", у разі відмови водія транспортного засобу від проходження огляду на стан сп'яніння на місці зупинки транспортного засобу або його незгоди з результатами огляду, проведеного поліцейським, такий огляд проводиться в найближчому закладі охорони здоров'я, якому надано право на його проведення відповідно до статті 266 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - заклад охорони здоров'я).

Відповідно до п.12 Розділу 2 Наказу, у разі наявності підстав вважати, що водій транспортного засобу перебуває у стані наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, згідно з ознаками, визначеними в пункті 4 розділу І цієї Інструкції, поліцейський направляє цю особу до найближчого закладу охорони здоров'я. Форма направлення на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, наведена в додатку 1 до цієї Інструкції. (п.8 Розділу 2 Наказу).

Аналіз вищевказаних нормативних актів свідчить про те, що оформлення працівниками поліції направлення на медичний огляд до відповідного закладу охорони здоров'я з метою виявлення стану сп'яніння є обов'язковим. Якщо після оформлення направлення, водій транспортного засобу відмовляється від проведення медичного огляду і в закладі охорони здоров'я, поліцейський в присутності двох свідків складає протокол про адміністративне правопорушення, у якому зазначає ознаки сп'яніння і дії водія щодо ухилення від огляду.

Однак, у матеріалах справи відсутнє направлення на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану наркотичного сп'яніння, що свідчить про те, що поліцейський у встановленому законом порядку не направляв водія у заклад охорони здоров'я для проходження огляду на стан сп'яніння.

Відповідно до ч.1 ст.77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У зв'язку із цим посилання скаржника на відмову ОСОБА_6 пройти медичний огляд на стан алкогольного сп'яніння є безпідставним, а такі докази - не можуть вважатися допустимими в розумінні ст.77 ГПК України.

Згідно результатів токсикологічного дослідження №70/2 від 31.08.2017, проведеного токсикологічною лабораторією Львівської міської клінічної лікарні швидкої медичної допомоги в крові ОСОБА_6 етанол становить 0 (нуль) г/л (%) (а.с. 139 том ІІ).

Для проведення токсикологічного дослідження зразків крові, ОСОБА_6 30.08.2017 звернувся самостійно та добровільно (а.с. 58-59 том ІІІ), наступного ж дня після ДТП, оскільки працівники поліції не забезпечили такого його права, що і було встановлено вищезгаданим рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 23.10.2017.

Щодо порушення водієм обов'язку щодо збереження слідів події (невиконання п. 25.1.4 договору). Зазначений пункт договору передбачає, що в разі настання передбаченої у п. 23.2 договору події страхувальник зобов'язаний: вжити заходів по збереженню слідів події.

В матеріалах справи наявна схема місця ДТП, складена уповноваженими працівниками поліції, в якій зафіксовані сліди події. За матеріалами цієї схеми, постановою Шевченківського районного суду м. Львова від 23.10.2017 у справі №466/6488/17 було встановлено, що 30.08.2017 о 03.40 год., ОСОБА_6 керуючи транспортним засобом (далі -ТЗ) MERCEDES-BENZ S65, р/р НОМЕР_1, не впорався із керуванням ТЗ та виїхав на тротуар, зіткнувшись із деревом та металевою огорожею внаслідок чого транспортний засіб отримав механічні пошкодження з матеріальними збитками, чим вчинив правопорушення, передбачене ст.124 КУпАП.

Відповідно до п.25.1.8 договору страхувальник повинен надати представнику страховика можливість провести огляд пошкодженого ТЗ у світлу пору доби та скласти акт огляду ТЗ. Після ДТП ТЗ було доставлено на СТО, визначену страховиком, а саме ФОП Бурим Ю.В. та складено акт огляду від 19.09.2017, яким зафіксовано шкоду, нанесену ТЗ, та підраховано попередні витрати на його відновлення (а.с 36 том І).

Щодо порушення страхувальником обов'язків, передбачених п.24.2.2, 25.1.9, 25.1.10, 27.17 договору.

Відповідно до п.25.1.9 договору страхувальник зобов'язаний без дозволу страховика не проводити ніяких робіт щодо відновлення та зміни стану ТЗ, крім заходів, необхідних для транспортування, рятування чи запобігання надзвичайних ситуацій.

Усі дії щодо з'ясування причин та обставин страхового випадку страховик повинен здійснити у межах 10 денного строку (максимум трьохмісячного) з моменту повідомлення про страховий випадок та отримання заяви про виплату страхового відшкодування (п. 27.3 договору).

Відповідно до ст.26 Закону України "Про страхування" рішення про відмову у страховій виплаті приймається страховиком у строк не більший передбаченого правилами страхування та повідомляється страхувальнику в письмовій формі з обґрунтуванням причин відмови.

Як зазначалося вище, страховик повідомив страхувальнику про відсутність правових підстав для здійснення виплати страхового відшкодування листом лише 16.02.2018, тобто поза межами строку встановлено договором.

Щодо порушення страхувальником п.25.1.2 договору та порушення страховиком строків прийняття рішення за заявленим випадком пошкодження застрахованого ТЗ, суд встановив наступне.

ОСОБА_6 подав повідомлення про подію наступного дня після настання ДТП 31.08.2017 в порядку, передбаченому п. 26.1.1.1. Доказом цього є відповідні відмітки на повідомлені про настання події, що має ознаки страхового випадку та заяві на виплату страхового відшкодування, в яких зазначено дату фіксації події - 31.08.2017р., що складені самим відповідачем.

Відповідно до п.27.1 договору, страхове відшкодування виплачується страховиком згідно з договором на підставі повідомлення про подію, письмової заяви Страхувальника (його правонаступника, вигодонабувача) на виплату страхового відшкодування і страхового акту, який складається страховиком.

Згідно з п.27.15 договору страховик має право відстрочити складання страхового акту у випадку, якщо у нього є сумніви в правомірності вимог на одержання страхувальником грошового відшкодування до того часу, коли не будуть представлені необхідні докази, але не пізніше ніж на три місяці з дня отримання заяви на виплату відшкодування та інших документів, передбачених розділом 28 договору.

Матеріалами справи підтверджується, що заява на виплату страхового відшкодування була подана разом із повідомленням про настання події, а також була подана "СТО за вибором страховика" ФОП Бурому Ю.В. 19.09.2017, як особи уповноваженої страховиком на вчинення відповідних дій відповідно до існуючого договору про співпрацю, укладеного між ФОП Бурий Ю.В. та відповідачем.

Зазначених обставин ПрАТ "СК "АХА Страхування" не спростовано, а доводи, викладені у апеляційній скарзі, зводяться до незгоди із встановленими судом обставинами справи та наданою судом оцінкою доказів, наявних у матеріалах справи.

Таким чином, колегія суддів вважає, що долучені відповідачем докази, які слугували йому підставою для відмови у виплаті страхового відшкодування, спростовані судом в загальному порядку. Відтак, враховуючи, що наведена вище ДТП, яка сталася 30.08.2017, є страховим випадком згідно з договором добровільного страхування наземного транспорту Все включено від 13.02.2017 №39а7зга, то відповідно наявні підстави для виплати страхового відшкодування.

Щодо доводів апелянта про необґрунтований розмір страхового відшкодування, заявлений позивачем, з посиланням на висновок експерта №257/18 від 26.06.2018, яким визначено вартість відновлювального ремонту на суму 645 337,46 грн (а.с. 87-93 том І).

Згідно ч.1, ч.2 ст. 98 ГПК України висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством. Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань.

Судом встановлено, що проведене експертом дослідження було проведено на підставі наданих лише відповідачем документів. Поряд з цим відповідач не взяв до уваги, що при попередньому огляді транспортного засобу та складанні ремонтної калькуляції на суму 603 853,89 грн не було враховано повного переліку запчастин та ремонтних робіт, що були необхідні для здійснення відновлювального ремонту автомобіля. В зв'язку з чим 30.10.2017, як зазначалося вище, відповідачем повторно здійснено розрахунок повної вартості відновлювального ремонту зазначеного ТЗ, сума якого згідно з рахунком-фактурою № ПП00002655 від 30.10.2017 становила 892 740,73 грн. Проте, відповідачем не було надано такого рахунку експерту.

В даному випадку, враховуючи, що позивачем вчасно було повідомлено відповідача про настання події (ДТП), і позивач мав достатньо часу для встановлення усіх обставин ДТП, проте таких дій у строк визначених договором не вчинив. З врахуванням того, що станом на момент розгляду справи позивачем самостійно відновлено пошкоджений автомобіль, суд не бере до уваги вказаний висновок експерта. Оскільки, згідно з рахунком-фактурою № ПП00002655 від 30.10.2017 сума відновлювального ремонту становила 892 740,73 грн. , з метою зменшення вартості відновлюваного ремонту, позивач самостійно забезпечив придбання таких самих запчастин необхідних для здійснення відновлюваного ремонту, в результаті чого загальна сума понесених витрат на ремонт авто, після настання страхового випадку, становить 751 198,00 грн, що на 141 249,73 грн менше, аніж сума, що зазначена СТО, яка визначена була страховиком.

Здійснення позивачем самостійно відновлювального ремонту застрахованого транспортного засобу мало місце 26.12.2017, тобто після спливу строку, протягом якого страховик був зобов'язаний вчинити усі дії щодо з'ясування причин та обставин страхового випадку - складення страхового акту.

Витрати позивача на самостійне здійснення відновлюваного ремонту складаються з витрат на придбання запчастин -723 498,00 грн та витрат на здійснення ремонтних робіт - 27 700,00 грн.

Відтак, враховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає, що вимога позивача про стягнення з відповідача страхового відшкодування в розмірі 751 198,00 грн є документально обґрунтованою, відповідно правомірно задоволена судом першої інстанції.

Положеннями ст. 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно із ст.611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Частиною 1 ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Зобов'язання за договором виконуються сторонами належним чином і у визначений термін. Відповідно до п.27.3 договору, страховик повинен скласти страховий акт протягом 10 робочих днів, починаючи з моменту отримання Повідомлення про подію, письмової заяви на виплату страхового відшкодування та інших документів та/або інформації згідно розділу 26. Враховуючи повідомлення страховика про настання страхової події 31.08.2017, такий акт мав бути складений не пізніше 14.09.2017.

Відповідно до п.27.16 договору, страхове відшкодування сплачується протягом 10 робочих днів з дня складання страхового акту.

Враховуючи вищенаведене, строк виплати страхового відшкодування закінчився 29.09.2017.

Відповідно до п.31.1 договору, страховик несе майнову відповідальність за несвоєчасне здійснення виплати страхового відшкодування шляхом сплати страхувальнику пені в розмірі 0.01% від суми несвоєчасно виплаченого страхового відшкодування за кожний робочий день прострочення здійснення страхового відшкодування.

Відповідно до ст.232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Враховуючи факт прострочення відповідачем грошового зобов'язання, здійснивши перерахунок заявленої до стягнення пені, суд зазначає, що позивачем, в межах визначеного періоду, правомірно нараховано пеню в розмірі 9 840,69 грн, яка підлягає до задоволення (а.с. 59 том І).

В силу вимог ч.2 ст.625 ЦК України, боржник який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно розрахунку, позивачем заявлено до стягнення 57 369,67 грн інфляційних втрат та 14 879,89 грн 3% річних нарахованих за період з 01.10.2017 по 01.06.2018 (а.с. 59-60 том І).

З урахуванням зазначеного, а також враховуючи те, що матеріалами справи підтверджено несвоєчасне виконання відповідачем своїх зобов'язань з виплати страхового відшкодування, суд апеляційної інстанції, перевіривши правильність нарахування позивачем інфляційних та річних, погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення вимоги про стягнення інфляційних втрат в розмірі 57 369,67 грн та 14 879,89 грн 3% річних.

Відтак, враховуючи вищенаведене, до задоволення підлягають вимоги позивача про стягнення з відповідача 751 198,00 грн страхового відшкодування, 9 840,69 грн пені, 14 879,89 грн 3% річних та 57 369,67 грн інфляційні втрати, як такі, що належним чином обґрунтовані та підставно заявлені.

Щодо твердження скаржника, що дана справа має розглядатися в Господарському суду м. Києва за місцезнаходженням юридичної особи, оскільки Західна головна дирекція Західна страхова агенція АТ СК АХА Страхування не є функціонально самостійною, не має статусу філії чи представництва, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

За загальним правилом позови до юридичних осіб пред'являються в суд за їхнім місцезнаходженням згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (ст. 27 ГПК України).

У той же час, статтею 29 ГПК України визначена підсудність справ за вибором позивача. Зокрема, позови у спорах, що виникають з діяльності філії або представництва юридичної особи, можуть пред'являтися також за їх місцезнаходженням. Позови у спорах, що виникають з договорів, в яких визначено місце виконання або виконувати які через їх особливість можна тільки в певному місці, можуть пред'являтися також за місцем виконання цих договорів. Позови про відшкодування шкоди, заподіяної майну, можуть пред'являтися також за місцем заподіяння шкоди.

Позивач, вказуючи в позовній заяві, що справа підсудна Господарському суду Львівської області, послався, зокрема на те, що позов виник із діяльності представництва відповідача - юридичної особи, місцезнаходження якого розташовано на території юрисдикції цього місцевого господарського суду.

В договорі страхування, укладеного між сторонами, страховиком вказано АТ СК АХА Страхування Західна головна дирекція, Західна страхова агенція, адреса: м. Львів, вул. Вербицького,8/1. Тобто договір укладався в Західній головній дирекції АТ СК АХА Страхування в м. Львів (а.с. 20-26 том І).

В матеріалах даної справи наявне Положення про Регіональну дирекцію, затверджене Наказом № 225-0 від 24.06.2014 (а.с. 135-138 том І).

З пункту 1.2. згаданого Положення вбачається, що Дирекція є постійно діючим відокремленим структурним підрозділом (виробничою структурною безбалансовою одиницею), що розташований поза місцезнаходженням АТ СК АХА Страхування та здійснює частину функцій з надання фінансових послуг від імені АТ СК АХА Страхування і не є функціонально самостійним, не має статусу філії чи представництва, не має свого поточного та валютного рахунків в установах банку, не має власної каси, немає власної печатки та кутового штампу, не може бути позивачем, відповідачем, третьою особою та будь-яким іншим учасником процесу.

Зі змісту пунктів 5.3.-5.6 Положення вбачається, що керівництво Дирекцією здійснює Директор на підставі Положення та генеральної (загальної) довіреності виданої Головою правління.

В розумінні ч.1 ст.95 ЦК України, філією є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює всі або частину її функцій.

Відповідно до ч.3, ч.4 цієї ж статті, філії не є юридичними особами. Вони наділяються майном юридичної особи, що їх створила, і діють на підставі затвердженого нею положення. А керівники філій призначаються юридичною особою і діють на підставі виданої нею довіреності.

З аналізу ст.95 ЦК України та наявного в справі Положення про Регіональну дирекцію, вбачається, що така наділена всіма ознаками, що притаманні філії, а саме:

- є відокремленим підрозділом;

- здійснює частину функцій юридичної особи - з надання фінансових послуг від імені АТ СК АХА Страхування ;

- діє на підставі Положення;

- її керівник призначається та звільняється юридичною особою та діє на підставі положення та виданої довіреності від імені юридичної особи.

Суд відхиляє покликання апелянта на те, що п. 1.2 Положення містить вказівку на те, що Дирекція не має статусу філії. Чинне законодавство, зокрема ст.95 ЦК України та ст.58 ГК України не визначають такого юридичного терміну як Статус філії . Для ідентифікації відокремленого підрозділу суд аналізує, чи наділений відокремлений підрозділ тими ознаками, що встановлені у згаданих статтях. З огляду на це, вказівка у Положенні - не має статусу філії - не має юридичного значення.

Також суд відхиляє покликання апелянта на п.20 ст.9 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань та ч.5 ст.95 ЦК України та доводи про те, що в Єдиному державному реєстрі відсутні будь-які відомості про відокремлені підрозділи АТ СК АХА Страхування з огляду на таке:

Відповідно до ч. 5 ст. 95 ЦК України відомості про філії та представництва юридичної особи включаються до Єдиного державного реєстру.

Стаття 58 ГК України визначає, що відкриття суб'єктом господарювання філій (відділень), представництв без створення юридичної особи не потребує їх державної реєстрації.

Відомості про відокремлені підрозділи суб'єктів господарювання залучаються до її реєстраційної справи та включаються до Єдиного державного реєстру в порядку, визначеному законом.

В той же час, у ст.10 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань , встановлено наслідки внесення неправдивих відомостей та/або невнесення відомостей до Єдиного державного реєстру.

У частині 2 цієї статті вказано, якщо відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Частина 3 цієї ж статті визначає, що якщо відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не внесені до нього, вони не можуть бути використані у спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості.

З аналізу вищезазначених приписів законодавства, суд вважає, що сам по собі факт внесення чи не внесення відомостей до Єдиного державного реєстру про наявність філій (відділень), представництв, не спричиняє будь-яких обмежень у діяльності таких відокремлених підрозділів; обізнаність третіх осіб про обставини, які є підставою для внесення відомостей до Єдиного державного реєстру є обов'язковими для таких осіб, незважаючи на те, що такі відомості не внесено.

Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає, що Західна головна дирекція АТ СК АХА Страхування є постійно діючим відокремленим структурним підрозділом та здійснює частину функцій з надання фінансових послуг від імені АТ СК АХА Страхування . Працівники дирекції на підставі довіреності укладають договори страхування, в яких зазначається адреса страховика місцезнаходження Західної головної дирекції АТ СК АХА Страхування . Тобто, за своїми ознаками є філією, відомості про яку не внесено до Єдиного державного реєстру, ці обставини в розумінні ч. 3 ст. 10 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань є обов'язковими, в тому числі при визначення територіальної підсудності даної справи.

Окрім того, предметом позову є стягнення страхового відшкодування за договором добровільного страхування наземного транспорту Все включено від 13.02.2017 за № 39а7зга в сумі 751 198,00 грн, тобто, грошова сума, що витрачена позивачем на відновлення транспортного засобу, внаслідок пошкоджень, отриманих в ДТП, яка мала місце в смт. Брюховичі Львівської області.

З огляду на викладене, доводи апелянта про наявність підстав для скасування рішення суду першої інстанції з підстав, передбачених ст. 279 ГПК України, є безпідставними.

Таким чином, матеріали справи свідчать про те, що, приймаючи рішення про задоволення позову, місцевий господарський суд всебічно, повно і об'єктивно дослідив матеріали справи в їх сукупності, дав вірну юридичну оцінку обставинам справи та прийняв рішення, яке відповідає вимогам закону та обставинам справи.

Твердження скаржника про порушення і неправильне застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення не знайшло свого підтвердження, в зв'язку з чим підстави для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового рішення відсутні.

Приписами ст. 13 ГПК України визначено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Дана норма кореспондується зі ст. 46 ГПК України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.

Згідно зі ст. ст. 73,74,77 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Частиною 1 ст. 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безсторонньому дослідженні наявних у справі доказів.

Однак, апелянтом всупереч вищенаведеним нормам права, не подано доказів, які б спростували факти, викладені в позовній заяві, а доводи, наведені в апеляційній скарзі, не спростовують правомірність висновків, викладених в оскаржуваному рішенні суду першої інстанції.

В свою чергу позивачем належним чином підтверджено свої доводи.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Керуючись, ст.ст. 269, 275, 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Західний апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ :

1. Рішення Господарського суду Львівської області від 09.10.2018 у справі № 914/1036/18 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

2. Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку в строки передбаченні ст.288 ГПК України.

4. Справу повернути до Господарського суду Львівської області.

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/.

Головуючий суддя Н.М. Кравчук

судді О.П. Дубник

Г.Т. Кордюк