Постанова

від 10.04.2019 по справі 754/16834/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження № 22-ц/824/2870/2019

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 квітня 2019 року м. Київ

Унікальний номер справи 754/16834/17

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Шахової О.В.( суддя-доповідач), Вербової І.М., Саліхова В.В., за участю секретаря судового засідання Пащенко О.П.

сторони справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - Житлово-будівельний кооператив Академічний-19 ,

третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю Контент Делівері Нетворк ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_4,

на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 14 листопада 2018 року, ухваленого під головуванням судді Панченко О.М. в приміщенні суду, -

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2017 року ОСОБА_4 звернувся з позовом до ЖБК "Академічний-19", третя особа ТОВ Контент Делівері Нетворк про визнання незаконним та розірвання договору та про усунення перешкод в користуванні спільним сумісним майном технічного поверху будинку.

Свої вимоги обґрунтовував тим, що він є членом ЖБК Академічний-19 . В серпні 2015 року кооперативом, в особі голови правління, було укладено договір з ТОВ Контент Делівері Нетворк про встановлення та експлуатацію технічних елементів (пристроїв) в багатоквартирних будинках з метою забезпечення мешканців будинку телекомунікаційними послугами. Вказане телекомунікаційне обладнання було встановлено на технічному поверсі 4 під`їзду в будинку АДРЕСА_1 тобто над квартирою позивача.

Зазначав, що він є співвласником майна багатоквартирного будинку, однак своєї згоди на розпорядження майном, що є у спільній сумісний власності не давав. Вважав, що експлуатація телекомунікаційного обладнання на технічному поверсі перешкоджає здійсненню ним, як співвласником права власності.

Оскільки відповідач відмовив йому в розірванні договору та демонтажі обладнання, звернувся до суду за захистом свого, як він вважав порушеного права.

Рішенням Деснянського районного суду м.Києва від 14 листопада 2018 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 відмовлено.

Не погодившись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_4 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом процесуального та невірне застосування норм матеріального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове про задоволення позову.

На обґрунтування доводів апеляційної скарги посилається, зокрема на те, що посилання суду у своїй мотивувальній частині на Статут ЖБК 1992 року є незаконним, оскільки позов ним подано у грудні 2017 року на момент дії статуту в редакції 2016 року, а договір про встановлення та експлуатацію технічних елементів, який укладено в серпні 2015 року пролонговано та перезаключено 1.08.2017.

Суд не задовольнив його клопотання про витребування висновків ревізійної комісії відносно оспорюваного правочину, що свідчить про упередженість суду.

Факт відсутності протоколів загальних зборів ЖБК Академічний-19 і відсутність узгодженої проектної документації взагалі не досліджувалося в суді. А заміна протоколу загальних зборів опитуванням з підписами, не нотаріально завіреними, є грубим порушенням законодавства України. Зокрема, в судовому рішенні не надано правової оцінки тому, що такий договір мав бути обов'язково посвідчений нотаріально.

У відповідача відсутнє законне право розпорядження майном кооперативу, оскільки відповідно до статуту кооперативу в редакції 2016 року вищим органом правління ЖБК є загальні збори. Тому, посилання в судовому рішенні на те що позивач не є стороною договору, є незаконним.

У відзиві на апеляційну скаргу голова правління ЖБК Академічний-19 Марусяк С.О. зазначає, що ні в апеляційній скарзі, ні у позовній заяві не зазначено, які права позивача з володіння належною йому квартирою порушені та в чому полягає це порушене право.

Разом з тим, вказує, що позивач не є стороною договору, а тому вимагати його розірвання у судовому порядку не має права, оскільки відповідно до установчих документів ЖБК Академічний-19 - це є компетенцією колегіального органу кооперативу - загальних зборів або правління.

Просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу ОСОБА_4 без задоволення.

У відзиві на апеляційну скаргу директор ТОВ Контент Делівері Нетворк Сидоренко В.В. зазначає, що позивачем не доведено та не зазначено, яким чином укладений договір та/або розташоване обладнання третьої особи заважає позивачу у володінні (користуванні) його квартиро або спільним майном будинку.

Вказує, що позивач не є стороною договору, у зв'язку з чим не має права вимагати його розірвання у судовому порядку. Вважає, що спірний договір укладено відповідно до вимог законодавства, статуту ЖБК Академічний-19 , спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним та відповідає інтересам кооперативу та його членам, у зв'язку з чим, підстав для його розірвання не вбачається.

З метою уникнення спору по суті, до суду першої інстанції надавалися докази, які свідчать про перенесення технічного обладнання в більш віддалене від квартири позивача.

Вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, а апеляційну скаргу ОСОБА_4 безпідставною

В судовому засіданні апеляційного суду позивач ОСОБА_4 доводи апеляційної скарги підтримав, з підстав в ній викладених, просив скасувати рішення суду та ухвалити нове про задоволення позову.

Представник третьої особи - Котоман Г.М. заперечував проти доводів апеляційної скарги, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився. Про розгляд справи повідомлявся належно, проте про причини неявки суд не повідомив. Відповідно до ч.2 ст. 372 ЦПК неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість постановленого по справі судового рішення, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно вимог ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що в обґрунтування позовної вимоги щодо визнання договору недійсним, позивачем не надано суду достатніх та переконливих доказів, які б доводили факт недодержання в момент вчинення правочину встановлених вимог. Вимога щодо розірвання договору є необґрунтованою, оскільки позивач не є стороною договору. Щодо вимоги про демонтування обладнання і комунікацій, то позивачем не доведено, яким саме чином вказане обладнання створює для нього незручності у користуванні майном і яким чином демонтаж відновить його право у користуванні спільним сумісним майном, як власника квартири у багатоквартирному будинку.

Апеляційний суд погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції, вважає його таким, що ґрунтується на засадах верховенства права, законним і обґрунтованим, виходячи з наступного.

Завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси. Відмова від права на звернення до суду за захистом є недійсною (статі 1, 3 ЦПК України, в редакції, чинній на час розгляду справи в суді першої інстанції).

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Статтею 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках. Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п'ятої статті 13 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 382 Цивільного кодексу України усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.

Відповідно до ст. 369 Цивільного кодексу України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом.

Законом України "Про кооперацію", який є спеціальним законом по відношенню до Цивільного кодексу України, встановлено особливий порядок управління майном кооперативу.

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про кооперацію" кооператив - юридична особа, утворена фізичними та/або юридичними особами, які добровільно об'єдналися на основі членства для ведення спільної господарської та іншої діяльності з метою задоволення своїх економічних, соціальних та інших потреб на засадах самоврядування.

Володіння, користування та розпорядження майном кооперативу здійснюють органи управління кооперативу відповідно до їх компетенції, визначеної статутом кооперативу (ст. 19 Закону України "Про кооперацію").

Правовим документом, що регулює діяльність кооперативу є його статут (ст. 8 Закону України "Про кооперацію").

Вищим органом управління кооперативу є загальні збори членів кооперативу (ст. 15 Закону України " Про кооперацію ").

Виконавчим органом кооперативу є правління, яке очолює голова, повноваження якого визначаються статутом кооперативу. Виконавчий орган підзвітний вищому органу управління кооперативу і несе перед ним відповідальність за ефективність роботи кооперативу (ст. 16 Закону України " Про кооперацію").

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, відповідно до п. 1.3 договору № 35 від 01.08.2015, укладеного між ЖБК Академічний-19 та ТОВ "Контент делівері нетворк" товариство здійснює експлуатацію телекомунікаційної мережі з метою надання мешканцям багатоквартирного будинку телекомунікаційних послуг та здійснення іншої господарської діяльності (ас. 15).

Пунктом 8.12 статуту ЖБК "Академічний-19" (в редакції від 12.10.2016 року) передбачено, що до повноважень правління відноситься укладання договорів з підприємствами-постачальниками житлово-комунальних та інших послуг, здійснення контролю за їх виконанням (ас. 11).

Аналогічна норма міститься у статуті ЖБК "Академічний-19" (в редакції від 28.01.1992 року), пункт 7 ст. 64 якого передбачає право правління укладати договори і інші угоди, пов'язані з діяльністю кооперативу (ас.ас. 57-68).

Повноваження голови ЖБК щодо укладення спірного договору передбачені статутом кооперативу, що був чинний на час укладення спірного договору (статут 1992 року).

Положення зазначеного статуту щодо існування повноважень у виконавчого органу кооперативу - правління в особі голови правління не суперечить вищевказаним нормативним актам та Статуту, на який посилався позивач у своїй позовній заяві та апеляційній скарзі.

Таким чином, встановлюється особливий порядок управління майном кооперативу, який полягає у наданні членам кооперативу як співвласникам майна правових інструментів, за допомогою яких вони можуть брати участь в управлінні майном кооперативу.

Згідно п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону України Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку спірне майно багатоквартирного будинку - приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі та споруди, які призначені для задоволення потреб співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташовані багатоквартирний будинок і належні до нього будівлі та споруди і його прибудинкова територія.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону України Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку - допоміжні приміщення багатоквартирного будинку - приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців (колясочні, комори, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші підсобні і технічні приміщення).

Як вбачається, відповідачем у справі з метою з'ясування думки мешканців будинку, було проведено опитування щодо доцільності розташування телекомунікаційного обладнання третьої особи на технічному поверсі будинку, за результатами якого отримана згода майже всіх присутніх на час опитування власників квартир на розміщення вищевказаного телекомунікаційного обладнання (ас.ас.123-124).

Дійсність таких результатів зазначеного опитування позивачем не оспорювалась.

Таким чином, доводи апеляційної скарги в цій частині не знайшли свого підтвердження та відхиляються апеляційним судом.

Щодо доводів апеляційної скарги стосовно необґрунтованої відмови в задоволенні його позову щодо розірвання договору, то вони відхиляються апеляційним судом з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 369 Цивільного кодексу України, згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.

Укладення договору про встановлення та експлуатацію технічних елементів (пристроїв) на (в) багатоквартирних будинках, який укладено між ЖБК "Академічний-19" та ТОВ Контент делівері нетворк не вимагає нотаріального посвідчення та (або) державної реєстрації.

Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

А ні в суді першої інстанції, а ні в суді апеляційної інстанції позивачем не доведено та не надано доказів того, що в момент укладення договору № 35 від 01.08.2015 року були недодержані встановлені законодавством вимог.

Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції щодо того, що позовна вимога позивача щодо розірвання договору є необґрунтованою, оскільки позивач не є стороною договору, а відповідно до ч. 2 ст. 651 Цивільного кодексу України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим порушенням шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Слід також зазначити, що відповідно до п. 5.2. Статуту ЖБК Академічний-19 , позивач, як член кооперативу, може звернутися з пропозицією скликання загальних зборів кооперативу для обговорення питання щодо розірвання спірного договору, тобто в позасудовому порядку.

Проте, матеріали справи не містять доказів того, що ОСОБА_4 звертався з такими вимогами до органів управління кооперативу.

Відповідно до ст. 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі.

Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов'язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Посилання ОСОБА_4 на те, що телекомунікаційне обладнання ТОВ Контент делівері нетворк створює йому перешкоди у користуванні майном, є недоведеними, оскільки позивачем не наведено доказів, яким саме чином вказане обладнання створює для нього незручності у користуванні майном і яким чином демонтаж обладнання відновить його право у користуванні спільним сумісним майном як власника квартири у багатоквартирному будинку.

Разом з тим, як вбачається з листа директора третьої особи ТОВ Контент делівері нетворк , адресованого ОСОБА_4, ОСОБА_8, зазначено, що з метою уникнення будь-яких непорозумінь та спірних питань, діючи за погодженням з ЖБК Академічний-19 товариство вирішило задовольнити прохання позивача та ОСОБА_8 та перенести телекомунікаційне обладнання, розташоване на технічному поверсі будинку АДРЕСА_1 в інше місце, більш віддалене від зазначеної квартири.

Відповідно до вимог ч. 2, 3 ст. 13 ЦПК України, при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Враховуючи положення вищевказаної норми, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що вимоги позивача щодо демонтажу обладнання можуть призвести до порушення прав інших співвласників багатоквартирного будинку щодо доступу до отримання телекомунікаційних послуг.

Аргументи апеляційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині рішення, та зводяться до переоцінки доказів і незгоди ОСОБА_4 з висновками суду щодо їх оцінки, що знаходиться поза межами повноважень суду апеляційної інстанції.

Докази та обставини, на які посилається заявник у апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції і при їх дослідженні та встановленні були дотримані норми матеріального і процесуального права.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Згідно зі ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

На підставі викладеного та керуючись статтями 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд,

П О С Т А Н О В И В :

Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 14 листопада 2018 року залишити без змін, а апеляційну скаргу ОСОБА_4 - без задоволення.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, касаційна скарга на постанову може бути подана безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дня її проголошення.

В разі проголошення вступної та резолютивної частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Повну постанову складено 12 квітня 2019 року.

Суддя-доповідач

Судді: