Рішення

від 02.04.2019 по справі 906/22/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УКРАЇНА

Господарський суд

Житомирської області

10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65, тел. (0412) 48-16-20,

E-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, веб-сайт: http://zt.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" квітня 2019 р. м. Житомир Справа № 906/22/19

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Вельмакіної Т.М.

секретар судового засідання: Антонова О.В.

за участю представників сторін:

від позивача: Раєцький А.О. - ордер №054583 від 13.12.2018;

від відповідача: не прибув;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу

за позовом Приватного підприємства "Райгородоцьке"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Цефей-Груп"

про стягнення 546916,46 грн

Приватне підприємство "Райгородоцьке" звернулося до суду з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Цефей-Груп" 546916,46грн, з яких 514482,95грн основного боргу, 2494,89грн 3% річних, 29938,62грн пені.

Ухвалою суду від 14.01.2019 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

Ухвалою суду від 27.02.2019 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

В судовому засіданні 19.03.2019, з метою перевірки інформації щодо місця знаходження відповідача, суд здійснив пошуковий запит та отримав електронний витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, згідно якого вірною адресою відповідача з 15.03.2019 є: 04119, м. Київ, вул. Дегтярівська, буд.25Л (а.с. 79-94).

Враховуючи неявку представника відповідача в судове засідання 19.03.2019 та зміну юридичної адреси відповідача, з метою забезпечення необхідних умов для повного, всебічного і об'єктивного розгляду справи, розгляд справи було відкладено.

01.04.2019 на адресу суду, з поштовою відміткою "за закінченням встановленого строку зберігання", повернулись копії ухвал від 19.03.2019, які направлялися відповідачу за адресами: 11772, Новоград- Волинський р-н., с.Бронники, вул. Весела, 7 та 04119, м. Київ, вул.Дегтярівська, буд.25Л.

Відповідно до частин 3, 7 статті 120 ГПК України, виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Отже, у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.

При цьому, згідно п.3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", якщо ухвалу було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Аналогічні приписи містить п.5 ч.6 ст. 242 ГПК України.

Крім того, відповідно до статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі.

Ухвала Господарського суду Житомирської області від 19.03.2019 була оприлюднена у Єдиному державному реєстрі судових рішень (http://reyestr.court.gov.ua), тому відповідач міг ознайомитися з текстом цієї ухвали.

Таким чином, ТОВ "Цефей-Груп" не було позбавлене об'єктивної можливості дізнатися про рух справи №906/22/19, користуючись засобами поштового зв'язку, відкритим безоплатним цілодобовим доступом до Єдиного державного реєстру судових рішень тощо, однак наданими йому процесуальними правами не скористалося.

Враховуючи вищевикладені обставини, оскільки поштова кореспонденція направлялась відповідачу за юридичною адресою, суд вважає, що ним вжито всі залежні від нього заходи для повідомлення відповідача про час і місце розгляду справи та забезпечення явки представника останнього в судове засідання для реалізації ним права на судовий захист своїх прав та інтересів.

Оскільки явка представника відповідача в судове засідання не визнавалася обов'язковою, суд вважає, що неявка останнього не перешкоджає розгляду справи за наявними в ній матеріалами.

В засіданні суду 02.04.2019 представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві та у відповіді на відзив відповідача.

Дослідивши матеріали справи, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Між ПП "Райгородоцьке" (позивач/орендодавець) та ТОВ "Цефей-Груп" (відповідач/орендар) було укладено Договір оренди (суборенди) транспортних засобів та самохідних машин чи механізмів з екіпажем № 02/10/2018 від 01 жовтня 2018 року (далі - Договір (а.с. 14-16).

Згідно з п. 1.1 Договору орендодавець зобов'язався передати орендареві в строкове платне користування транспортні засоби та самохідні машини чи механізми (далі - Техніка) разом із обслуговуючим персоналом (далі - Екіпажем), а орендар зобов'язався прийняти техніку орендодавця та сплачувати орендодавцеві орендну плату за її використання.

Позивач вказує, що 09 жовтня 2018 року відбулася передача техніки, що підтверджується Актом № ОУ-0000034 здачі-прийняття робіт (надання послуг) та Актом приймання - передачі наданих послуг від 17.10.2018 на загальну суму 514482,95 грн.

Не проведення відповідачем у повному обсязі розрахунків за оренду техніки стало підставою для звернення позивача за захистом порушеного права до суду.

Крім суми основного боргу у розмірі 514482,95грн, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 2494,89грн 3% річних та 29938,62грн пені.

В обґрунтування позовних вимог позивач зсилається на ст. 509, 526, 549, 610, 625, 627, 629, 759 ЦК України та 173,193,216,283 ГК України.

Відповідач, у відзиві на позов (а.с.33), позовні вимоги вважає безпідставними та такими, що суперечать чинному законодавству України. Зокрема, вважає що договір № 02/10/2018 від 01.10.2018 є недійсним, тому не породжує будь-яких юридичних наслідків, оскільки укладений директором ТОВ "Цефей-Груп" ОСОБА_3 з перевищенням повноважень. Пояснює, що пунктом 8.4.3 Статуту ТОВ "Цефей Груп" передбачені обмеження щодо укладення директором ТОВ "Цефей-Груп" господарських договорів (угод, контрактів, інших правочинів) на суму, що перевищує 100000,00 (сто тисяч гривень). Вважає, що позивач при укладанні спірного договору знав/повинен був знати про обмеження повноважень директора ТОВ "Цефей-Груп", оскільки в договорі є вказівка на те, що директор діє на підставі статуту. При цьому вказує, що вчинення дій на схвалення спірного правочину особою, яка не мала повноважень на його вчинення, не може вважаєтся схваленням правочину. Враховуючи, що спірні договори укладено з перевищенням повноважень, то як наслідок і подальші дії щодо виконання цих правочинів також вчинені з перевищенням повноважень. Правильність наведеної позиції відповідач підтверджує постановою Верховного суду у справі №910/19164/17.

Позивач, згідно відповіді на відзив (а.с. 64-66), із аргументами відповідача не погоджується. Зсилаючись на приписи ст. 204, 629, 640 Цивільного кодексу України, вважає укладений сторонами Договір оренди від 01.10.2018 дійсним, оскільки правові підстави вважати його недійсним відсутні. Зауважує, що відповідні обмеження директора на укладення договорів у відкритому доступі на офіційному веб-сайті розпорядника Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб відсутні. При цьому, вказує, що статутом позивача передбачено не укладення договорів, а визначено лише їх затвердження.

Зазначає, що у даній справі відсутні докази недобросовісності позивача, в той час як зі сторони відповідача відбулося схвалення правочину шляхом підписання актів, отримання, використання та повернення техніки, часткової сплати заборгованості. Водночас, як зауважує позивач, правочин був укладений з метою досягнення статутних цілей Товариства і отримання у подальшому прибутку.

Оцінивши в сукупності матеріали справи, проаналізувавши вимоги чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини, врахувавши пояснення представників сторін, господарський суд дійшов висновку про часткову обгрунтованість позовних вимог, враховуючи наступне.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України, господарський договір є підставою виникнення господарських зобов'язань.

Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ст. 509 ЦК України).

Відповідно до статті 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Як вбачається з матеріалів справи, спірні правовідносини між сторонами виникли на підставі договору оренди (суборенди) транспортних засобів та самохідних машин чи механізмів з екіпажем за №02/10/2018 від 01.10.2018 (а.с. 14-17).

Відповідно до ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

За умовами п. 1.1 Договору, орендодавець зобов'язався передати орендареві в строкове платне користування транспортні засоби та самохідні машини чи механізми (далі - Техніка) разом із обслуговуючим персоналом (далі - Екіпажем), а орендар зобов'язався прийняти техніку орендодавця та сплачувати орендодавцеві орендну плату за її використання.

Відповідно до п. 3.1. Договору, техніка повинна бути передана орендодавцем та прийнята орендарем в термін до 31.12.2018 або в інший термін, додатково погоджений Сторонами. Передача Техніки здійснюється за місцезнаходженням орендаря на умовах "DDP - склад Орендаря або інше місце в межах України, додатково вказане Орендарем" згідно "Інкотермс-2010".

За п. 3.2. Договору, передача Техніки в оренду здійснюється сторонами за Актом приймання-передачі. Акт приймання-передачі підписується повноважними представниками сторін та скріплюється печатками орендаря та орендодавця (за наявності у орендодавця печатки).

У п. 3.3. Договору сторони погодили, що орендар зобов'язаний у присутності орендодавця перевірити справність, кількість та комплектність Техніки. Після підписання представником орендаря Акту приймання-передачі Техніка вважається такою, що передана в належному стані.

Наявним у справі актом приймання-передачі по договору №02/10/2018 від 01.10.2018 оренди транспортних засобів та самохідних машин чи механізмів з екіпажем від 09.10.2018 (а.с.18) підтверджено, що позивач виконав свої зобов'язання за Договором, передавши відповідачу обумовлену сторонами техніку, а відповідач прийняв вказану техніку, про що свідчать підписи представників сторін та відтиски їх печаток. При цьому, згідно акта сторони підтверджують, що техніка знаходиться у нормальному технічному стані і повністю придатна для використання за її цільовим призначенням. Зауваження до зовнішнього вигляду та технічного стану техніки відсутні.

У ч.ч. 1, 4 ст. 286 ГК України визначено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Так, у п.п 5.1.,5.2. Договору сторони погодили, що орендна плата за Договором становить загальну вартість наданих послуг з оренди, сплачених орендарем орендодавцеві протягом дії Договору на підставі актів приймання - передачі наданих послуг. Орендна плата визначається в акті приймання - передачі наданих послуг, що підписується Сторонами протягом 5 (п'яти) робочих днів після кожного місяця оренди Техніки (5.2. Договору).

Виплата орендної плати проводиться протягом 10 (десяти) банківських днів після підписання сторонами акта приймання - передачі наданих послуг. Орендар має право достроково сплатити орендну плату на користь орендодавця. Орендар має право здійснити попередню оплату, яка здійснюється на підставі виставленого орендодавцем рахунку (п. 5.3. Договору).

Остаточний розрахунок за даним договором здійснюються на підставі акта приймання-передачі наданих послуг з оренди, що оформлюється протягом 5 (п'яти) календарних днів з моменту закінчення терміну оренди (п. 5.8. Договору).

Матеріали справи містять підписаний сторонами Акт приймання-передачі наданих послуг з оренди від 17.10.2018 (а.с. 19), з якого вбачається, що на підставі умов Договору орендодавець прийняв, у період з 09.10.2018 по 16.10.2018, послуги з оренди техніки у повному обсязі на загальну суму 514482,95грн.

На вказану суму сторонами також підписано Акт №ОУ-000034 здачі-прийняття робіт (надання послуг) (а.с. 20) та для оплати виписано позивачем рахунок-фактуру №СФ-0000076 від 17.10.2018 (а.с. 21).

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст.ст. 525,526 ЦК України, ст. 193 ГК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства тощо. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Враховуючи те, що доказів погашення орендної плати в заявленому розмірі станом на день розгляду справи відповідачем не надано, позовні вимоги про стягнення з останнього на користь позивача основного боргу (орендної плати) в розмірі 514482,95 грн, є обґрунтованими.

Що стосується заперечень відповідача, які ґрунтуються на твердженні про те, що підпис на Договорі було вчинено директором підприємства без відповідних повноважень, слід зазначити наступне.

Відповідно до ч.1 ст 241 ЦК України, правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.

З договору №02/10/2018 від 01.10.2018 вбачається, що останній від імені ТОВ "Цефей-Груп" підписано директором ОСОБА_3 Згідно п. 7.14 Статуту ТОВ "Цефей-Груп" (затверджений протоколом №1/08-2018 загальних зборів учасників від 01.08.2018), директор товариства, має право, зокрема, укладати угоди, контракти, договори, інші правочини які стосуються діяльності Товариства, крім господарських договорів (правочинів) на суму, що перевищує 50000,00 (п'ятдесят тисяч) гривень, або договорів (угод), заяв, згод і т.п. щодо розірвання (відмови) від укладених (чинних) договорів оренди землі (земельних часток (паїв)) незалежно від сум цих угод, які можуть підписуватися лише за умови їх попереднього погодження з загальними зборами учасників.

Разом з тим, підписаний директором відповідача Договір №02/10/2018 не містить ціни останнього, а надані послуги з оренди транспортних засобів на суму 514482,95грн підтвержені відповідачем, про що свідчать, підписані та засвідчені печатками сторін, акт приймання-передачі об'єкта оренди від 09.10.2018, акт приймання-передачі наданих послуг з оренди від 17.10.2018, Акт здачі-прийняття робіт (а.с. 18-20). Крім того, Довідкою (а.с. 22) відповідач підтвердив виконання робіт трактора з сівалкою на полях підприємства з 09.10.2018 по 16.10.2018 (а.с. 22). Вказане свідчить про схвалення правочину відповідачем.

Враховуючи ту обставину, що позивач вчиняв дії на виконання оспорюваного Договору, які свідчать про подальше схвалення останнього, при цьому жодних доказів не схвалення правочину товариством, а також доказів визнання його недійсним з вказаних вище підстав, відповідач не надав, згідно положень ст. 241 ЦК України, у суду відсутні підстави вважати Договір №02/10/2018 таким, що не породжує правових наслідків для сторін. При цьому зсилання відповідача на постанову Верховного суду від 05.10.2018 у справі №910/19164/17 є недоречними, оскільки предмети спору у вказаній справі та у справі, що розглядається, різні.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч.1 ст.612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За ч. 2 ст.625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно розрахунку позивача (а.с. 13), 3% річних останнім нараховано за період з 31.10.2018 по 28.12.2018 у розмірі 2494,89грн.

Перевіривши вказаний розрахунок, з урахуванням п.1.9. постанови Пленуму № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", судом було встановлено, що позивач невірно визначив початок нарахування річних, а саме - з 31.10.2018, тоді як вірним є їх нарахування з 01.11.2018, оскільки саме 31.10.2018 є останнім днем оплати (17.10.2019 + 10 банківських днів за п. 5.3. Договору).

За вказаного, вимога про стягнення 3% річних є обгрунтованою за період з 01.11.2018 по 28.12.2018 на суму 2452,60грн. У стягненні 42,29 грн 3% річних слід відмовити, за безпідставністю їх нарахування.

Що стосується заявленої позивачем пені, нарахованої у розмірі 29938,62грн за період з 31.10.2018 по 28.12.2018 (а.с. 12), суд враховує наступне.

Відповідно до п. 1 ст. 230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Обгрунтовуючи вимогу стягнення пені, позивач зсилається на ч. 1 ст. 216 ГК України, ст. 549, 611 ЦК України та ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

Як зазначено в абзацах 3, 4 п. 2.1 та п. 2.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 N 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", якщо у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені не визначено або вміщено умову (пункт) про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, суму пені може бути стягнуто лише у разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом. Так, нарахування пені у відповідному відсотковому розмірі від суми простроченого платежу передбачено статтею 14 Закону України "Про державний матеріальний резерв", статтею 36 Закону України "Про телекомунікації", статтею 1 Закону України "Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій". У таких випадках нарахування пені здійснюється не за Законом України "Про відповідальність за невиконання грошових зобов'язань", а на підставі спеціального нормативного акта, який регулює відповідні правовідносини.

Згідно ч. 2 ст. 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Крім того, стаття 1 ЗУ "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачає, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Відповідно до ст. 546 ЦК України, пеня є видом забезпечення виконання зобов'язання.

Водночас ст. 547 ЦК України в імперативному порядку визначено, що правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Натомість, в укладеному сторонами Договорі нарахування пені взагалі не обумовлено, а зазначено лише загальну умову (п. 8.1 Договору) про те, що у разі порушення своїх зобов'язань за цим Договором, сторони несуть відповідальність, визначену цим Договором і чинним законодавством України.

З урахуванням викладеного, суд вважає нарахування пені необґрунтованим, тому в задоволенні позову у цій частині слід відмовити.

Згідно ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами статтей 76, 77 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Відповідно до ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи викладене, зважаючи на те, що відповідач доводи позивача не спростував, позовні вимоги на суму 516935,55грн, з яких: 514482,95грн основного боргу та 2452,60 грн 3% річних є обґрунтованими, заявленими відповідно до вимог чинного законодавства та підлягають задоволенню. У стягненні 29938,62 грн пені, та 42,29 грн 3% річних суд відмовляє.

Що стосується заявлених позивачем витрат на правничу допомогу у розмірі 54691,65грн, суд враховує наступне.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою (ч. 1 ст. 16 ГПК України).

Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (ч. 2 ст. 16 ГПК України).

Згідно ч. 3 ст. 123 ГПК України, до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Пунктом 1 частини 1 статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначено, що адвокат - це фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом.

Так, у матеріалах справи міститься копія свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, виданого Раєцькому Андрію Олександровичу (а.с. 30).

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги (ч.1 ст.26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

Відповідно до частини 3 статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до частин 1-4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

На обґрунтування заявленого розміру витрат на правову допомогу, представником позивача подано, укладений 13.12.2018 між Адвокатським Бюро Сергія Хоменка (Адвокатське бюро) та П "Райгородецьке" (клієнт) договір про надання правової допомоги (а.с. 103-108), Протокол погодження гонорару від 13.12.2018 (а.с. 27), Одер серії ЖТ №054583 про надання правової допомоги ПП "Райгородецьке" адвокатом Адвокатського об'єднання Сергія Хоменка адвокатом Раєцьким Андрієм Олександровичем (а.с. 29).

Відповідно до п.п. 1.1. договору Адвокатське бюро зобов'язалося за винагороду надати Клієнтові правову допомогу, з метою захисту інтересів Клієнта в якості його захисника та/або представника зі всіма процесуальними правами, що має клієнт, в порядку та на умовах, передбачених цим договором, його додатками та доповненнями, якщо такі будуть укладені, а клієнт зобов'язався прийняти та оплатити послуги, отримані за цим договором.

Згідно протоколу погодження гонорару (а.с. 27), гонорар за Договором складається з визначеного відсотку від суми заборгованості, що підлягає до стягнення, тобто від ціни позову та становить десять відсотків від ціни позову. До даного гонорару входить вивчення матеріалів справи, підготовка до участі в судових засіданнях, формування правової позиці адвоката у справі, підготовка позову / заперечення / відзиву / письмових пояснень по справі / заяв / клопотань / скарг , участь у судових засіданнях, апеляційний супровід, супровід виконання рішення.

Оплата гонорару здійснюється в національній валюті на рахунок адвокатського бюро двома частинами. Перша частина в розмірі половини обумовленого гонорару сплачується в день підписання договору про надання правової допомоги. Друга частина не пізніше трьох днів з підписання акту виконаних робіт та отримання клієнтом рахунку на оплату по завершенню виконання бюро своїх зобов'язань.

За даним протоколом погодження обумовлена вартість послуг щодо формування позовних вимог та подальше стягнення заборгованості з ТОВ "Цефей-груп" за оренду техніки на користь клієнта.

На підтвердження понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу адвоката, до матеріалів справи долучено розрахунок обсягу наданих послуг і виконаних робіт адвокатом, копія платіжного доручення №119 від 13.12.2018 (а.с. 85-86) При цьому, адвокат в судовому засіданні пояснив, що на виконання умов договору платіжним дорученням №119 від 13.12.2018 ПП "Райгородецьке" перерахувало на рахунок АБ Сергія Хоменка 33000 (тридцять три тисячі) гривень, з яких 50% від вказаної вартості витрат по даній справі та 50% витрат по іншій справі. Пояснено, що решта коштів буде сплачуватися протягом та після розгляду справи після підписання актів виконаних робіт. Вказане відповідає умовам Договору.

Вирішуючи питання про розподіл витрат, пов'язаних з наданням правничої допомоги адвокатом, суд враховує, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Суд не має право втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Водночас, для включення всієї суми гонорару та фактичних витрат у відшкодування за рахунок відповідача має бути встановлено, що такі витрати позивача були необхідними, а розмір є розумний, виправданий, що передбачено у ст.126 ГПК України та у ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність". Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Згідно ст.15 ГПК України, суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N19336/04, п. 269).

Аналогічний висновок міститься в Постанові ВГСУ № 914/434/17 від 22.11.2017.

Також судом взято до уваги, що заявлена сума на професійну правничу допомогу визначена за погодженням сторін Договору про надання професійної правничої допомоги, як гонорар адвоката, без будь-яких застережень, зокрема, як щодо об'єму виконаних робіт, так і щодо результату вирішення спору.

Суд також враховує, що обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами, як це визначено частиною шостою статті 126 ГПК України.

Разом із тим, відповідач жодних заперечень стосовно заявленої до стягнення суми витрат на професійну правничу допомогу не подав.

Отже, керуючись принципом змагальності сторін у господарському судочинстві відповідно до статті 13 ГПК України, суд при здійсненні розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу не зменшує з власної ініціативи розмір таких витрат, оскільки обов'язок доведення їх неспівмірності у розумінні положень частини четвертої статті 126 ГПК України покладено на сторону, яка за результатами розгляду справи по суті повинна понести тягар компенсації таких витрат іншій стороні у справі, яка їх сплатила (додаткова постанова КГС ВС від 07.12.2018 у справі № 922/749/18).

За вказаного, з урахуваннням норм ст. 126 ГПК України, суд вважає правомірним визначення витрат на правничу допомогу у розмірі 54691,65 грн, однак бере до уваги, що відповідно до ч.4 ст. 129 ГПК України, інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються, зокрема, у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене, відповідно до ст.126, ч.9 ст. 129 ГПК України, витрати на професійну правничу допомогу та судовий збір покладаються на відповідача пропорційно розміру обгрунтовано заявленим позовним вимогам.

Керуючись ст. 2, 73-79, 86, 123, 129, 233, 236-238, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позов Приватного підприємства "Райгородоцьке" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Цефей - Груп" задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Цефей - Груп" (04119, м. Київ, вул. Дехтярівська, буд. 25Л, ід код 37529380) на користь Приватного підприємства "Райгородоцьке" (13362, Житомирська обл., Бердичівський р-н, с. Райгородок, вул. Зарічна, буд. 23. ід код 38349493):

- 514482,95 грн основного боргу;

- 2452,60 грн 3% річних;

- 7754,04 грн судового збору;

- 24347,73 грн витрат на правничу допомогу.

3. У стягненні 29938,62 грн пені, 42,29 грн 3% річних та 2998,09 грн витрат на правничу допомогу відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено: 15.04.19

Суддя Вельмакіна Т.М.

1 - у справу;

2 - позивачу - 13362, Бердичівський р-н., м.Райгородок, вул. Зарічна, 23 - рек.з пов.;

3 відповідачу - 04119, м. Київ, вул.Дегтярівська, буд.25Л - рек. з пов.