Постанова

від 18.07.2007 по справі 06/5216

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

06/5216

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

18 липня 2007 р.                                                                                   № 06/5216  

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Невдашенко Л.П. –головуючий,

Михайлюка М.В.,

Дунаєвської Н.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві касаційну скаргу Підприємства із стопроцентним іноземним капіталом "Віртген-сервіс" на постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 28 березня 2007 року у справі № 06/5216 Господарського суду Черкаської області за позовом Підприємства із стопроцентним іноземним капіталом "Віртген-сервіс", м. Київ, до Відкритого акціонерного товариства "Уманьавтодор", м. Умань, про стягнення 168 711,67 грн.,

за участю представників сторін:

позивача –Під-во "Віртген-сервіс" –Матросов О.О. (дов. від 26.05.2006 р.);

відповідача –не з'явилися;

встановив:

У жовтні 2006 року позивач –Підприємство із стопроцентним іноземним капіталом "Віртген-сервіс" пред'явив у господарському суді позов до відповідача –Відкритого акціонерного товариства "Уманьавтодор" про стягнення 168 711,67 грн.

Вказував, що на підставі договору № 220-2005/УКР від 21 березня 2005 року та додаткової угоди до нього № 1 від 18 серпня 2005 року, укладеного між ним (продавцем) та ВАТ "Уманьавтодор" (покупцем), позивач зобов'язався продати, а відповідач купити і оплатити відповідно до умов цього договору дорожньо-будівельну техніку у кількості та комплектації згідно з специфікацією № 1, № 2 до нього.

Посилаючись на неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором в частині оплати за отриманий товар, позивач просив суд стягнути з відповідача 168 711,67 грн. заборгованості, суму сплаченого державного мита  та витрати на інформаційно технічне забезпечення судового процесу.

Рішенням Господарського суду Черкаської області від 14 грудня 2006 року (суддя Анісімова І.А.), залишеного без змін постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 28 березня 2007 року (колегія суддів у складі: Швеця В.О. –головуючого, Андрейцевої Г.М., Жук Г.А.), у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Судові рішення мотивовані тим, що додаткова угода № 1 від 18 серпня 2005 року, якою було змінено умови та розмір оплати за договором, сторонами не укладалася, а тому підстав для проведення розрахунків відповідно до цієї угоди немає.

У касаційній скарзі Підприємство із стопроцентним іноземним капіталом "Віртген-сервіс", посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просить скасувати судові рішення у даній справі та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог.

Розглянувши матеріали справи і доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права у вирішенні даного спору, колегія суддів знаходить за необхідне касаційну скаргу задовольнити з наступних підстав.

Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, що викладені в п.1 Постанови від 29.12.1976 року № 11 “Про судове рішення”, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повністю відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні.

Рішення місцевого суду та постанова апеляційного відповідають зазначеним вимогам, оскільки ґрунтуються на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 21 березня 2005 року між Підприємством "Віртген-сервіс" (продавцем) та ВАТ "Уманьавтодор" (покупцем) укладено договір № 220-2005/УКР, відповідно до умов якого позивач прийняв на себе зобов'язання продати, а відповідач купити і оплатити відповідно до умов цього договору дорожньо-будівельну техніку у кількості та комплектації згідно з специфікацією № 1, № 2 до нього.

На виконання умов договору позивачем поставлено відповідачу дорожньо-будівельну техніку на загальну суму 3 034 575,50 грн., що підтверджується видатковими накладними № РН-0000075 від 31 березня 2005 року, № РН-0000077 від 31 березня 2005 року, № РН-0000127 від 18 квітня 2005 року, № РН-0000147 від 26 квітня 2005 року № РН-0000452 від 18 серпня 2005 року.

Відповідно до п. 6.1 договору № 220-2005/УКР від 21 березня 2005 року, відповідач сплатив за отриману техніку 2 865 863,83 грн., що підтверджується платіжними дорученнями № 555 від 30 березня 2006 року, № 1076 від 14 червня 2006 року, № 1741 від 14 вересня 2006 року, № 2558 від 14 грудня 2006 року.

Звертаючись до суду з позовом Підприємство із стопроцентним іноземним капіталом "Віртген-сервіс" вказувало, що розрахунок за отриманий товар проводиться на підставі укладеної між ним та відповідачем додаткової угоди № 1 від 18 серпня 2005 року, якою було змінено умови та розмір оплати за договором.

Проте, як вбачається з матеріалів справи та встановлено господарськими судами, вказана додаткова угода ні зі сторони продавця, ні зі сторони покупця не була підписана повноважними представниками та не була скіріплена печатками підприємств.

Відповідно до п. 13.3 договору, усі зміни і доповнення до цього договору дійсні лише у тому випадку, якщо вони існують у письмовому вигляді і підписані усіма сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 654 ЦК України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

За таких обставин місцевий суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов обгрунтованого висновку про те, що підстав для проведення розрахунків відповідно до додаткової угоди № 1 від 18 серпня 2005 року немає.

З даними висновками місцевого та апеляційного судів повністю погоджується судова колегія Вищого господарського суду України, оскільки вони відповідають матеріалам справи, встановленим судом обставинам та вимогам закону.

Твердження касаційної скарги про те, що заборгованість відповідача у розмірі 168 711,67 грн. є безпосередньою різницею між вартістю фактично отриманого відповідачем товару та фактично сплаченої за нього суми є безпідставними, оскільки як встановлено судами попередніх інстанцій додатковою угодою № 1 від 18 серпня 2005 року було змінено умови та розмір оплати за договором, а враховуючи ту обставину, що вказана додаткова угода сторонами не підписана, підстав для проведення розрахунків за нею немає.

Інші доводи, наведені у касаційній скарзі, зводяться до намагань скаржника надати перевагу одних доказів над іншими, що суперечить вимогам ст. 1117 ГПК України, і тому до уваги не беруться.

Враховуючи те, що у касаційній інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи у суді першої інстанції за винятком процесуальних дій, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням, прийнята постанова відповідає нормам чинного законодавства та підстав для її скасування не вбачається.

На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Підприємства із стопроцентним іноземним капіталом "Віртген-сервіс" залишити без задоволення.

Постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 28 березня 2007 року у справі № 06/5216 залишити без змін.

Головуючий:                                                                     Л.П. Невдашенко

Судді:                                                                                             М.В. Михайлюк

                                                                                   Н.Г. Дунаєвська