Постанова

від 15.04.2019 по справі 922/1046/18

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" квітня 2019 р. Справа №922/1046/18

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Хачатрян В.С., суддя Гетьман Р.А., суддя Россолов В.В.,

при секретарі Довбиш А.Ю.,

за участю представників:

позивача - ОСОБА_1, за довіреністю №08-21/20/2-19 від 02.01.2019 року;

відповідача - ОСОБА_2, посвідчення №1276 від 08.02.2017 року, довіреність від 25.03.2019 року;

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача - Харківської міської ради, м.Харків, (вх.№884Х/1-40) на рішення Господарського суду Харківської області від 13.02.2019 року по справі №922/1046/18,

за позовом Харківської міської ради, м.Харків,

до Товариства з обмеженою відповідальністю Лісобуд , м.Харків,

про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати у сумі 838087,38 грн.,-

ВСТАНОВИЛА:

У квітні 2018 року Харківська міська рада звернулась до Господарського суду Харківської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю Лісобуд про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати у сумі 838087,38 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач, з 23.06.2007 року та по теперішній час, в порушення вимог ст.ст. 125-126 Земельного кодексу України, використовує земельну ділянку площею 0,82003 га по просп. Індустріальному, 104-А у м.Харкові без виникнення в останнього права власності на землю, права постійного користування земельною ділянкою та права оренди земельної ділянки без державної реєстрації, у зв'язку з тим, що дана земельна ділянка залишається в комунальній власності, відповідач, зберігає кошти, не сплачуючи орендну плату за користування земельної ділянки, таким чином на підставі ст.ст. 1212-1214 Цивільного кодексу України, на думку позивача, відповідач зобов'язаний відшкодувати позивачу всі доходи, які він одержав чи міг би одержати від цього майна, а тому відповідачем порушені права та інтереси позивача щодо неодержаних грошових коштів у розмірі безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за земельну ділянку.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 13.02.2019 року у справі №922/1046/18 (повний текст складено 26.02.2019 року, суддя Новікова Н.А.) у задоволені позову відмовлено повністю.

Судові витрати покладено на позивача - Харківську міську раду.

Позивач з вказаним рішенням суду першої інстанції не погодився та звернувся до суду апеляційної інстанції зі скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм права, на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, а також на невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 13.02.2019 року та прийняти нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що відповідач, не сплачуючи оренду плату за користування земельною ділянкою за відсутності укладеного договору, збільшує вартість власного майна, а позивач втрачає належне йому майно (кошти від оренди), тобто відбувається факт безпідставного збереження саме грошових коштів у розумінні плати відповідачем за рахунок позивача. Відсутність договору оренди земельної ділянки має фактичним наслідком набуття відповідачем володіння і користування чужою земельною ділянкою без відповідної грошової компенсації. В результаті цього відбулося збереження відповідачем належних до сплати за таке володіння і користування коштів у вигляді орендної плати. На думку скаржника, між позивачем та відповідачем виникли позадоговірні кондикційні правовідносини щодо набуття, збереження майна без достатньої правової підстави, які регулюються главою 83 ЦК України. Позивач вважає, що відсутність договору оренди земельної ділянки має фактичним наслідком набуття відповідачем володіння і користування чужою земельною ділянкою без відповідної грошової компенсації. В результаті цього відбулося збереження відповідачем належних до сплати за таке володіння і користування коштів у вигляді орендної плати, яка за розрахунком позивача становить 838087,38 грн.

Скаржник вказує, що витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки розробляється при надані земельних ділянок комунальної власності у користування та розрахунку при цьому орендної плати, у той час розрахунок безпідставно збережених коштів зроблений позивачем, стосується лише обґрунтування способу захисту порушеного права у межах ст.ст. 121-1214 Цивільного кодексу України.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 20.03.2019 року у справі №922/1046/18 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою позивача та призначено справу до розгляду. Встановлено відповідачу строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, а також встановлено строк на протязі якого учасники справи мають право подати до суду клопотання та документи в обґрунтування своєї позиції по справі.

01.04.2019 року від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.№3269), в якому зазначає, що згоден з рішенням господарського суду першої інстанції, вважає його обґрунтованим та законним, прийнятим при об'єктивному та повному досліджені всіх матеріалів справи, без порушення матеріального чи процесуального права, у зв'язку з чим просить оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

У судовому засіданні 15.04.2019 року представник позивача підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги в повному обсязі та наполягав на її задоволенні.

Представник відповідача проти позиції апелянта заперечував з підстав викладених у відзиві на апеляційну скаргу, який міститься в матеріалах справи.

Відповідно до ч.1 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлених обставин справи та відповідність їх наданим доказам, заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши справу в порядку ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила наступне.

14.06.2006 року позивач на підставі договору купівлі-продажу нежитлових приміщень, укладеного з ЗАТ Спіка-плюс набув права власності на нежитлове приміщення літ.С-1,загальною площею 10 кв.м. за адресою: м.Харків, пр. Індустріальний (пр. Фрунзе), б.104-а, нежитлове приміщення лит. Т-1, загальною площею 469,4 кв.м. за адресою: м.Харків, пр. Індустріальний (пр. Фрунзе), б. 104-а, нежитлове приміщення лит. Р-1,загальною площею 90,8 кв.м. за адресою: м. Харків, пр. Індустріальний (пр. Фрунзе), б. 104-а; нежитлове приміщення лит. Н-2, загальною площею 537,9 кв.м. за адресою: м.Харків, пр. Індустріальний (пр. Фрунзе), б. 104-а. Договором про відчуження будівлі розмір земельної ділянки не визначений.

Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 13.02.2018 року №113767091 право власності на нежитлові будівлі літ. «Т-1» загальною площею 469,4 м.кв., літ. «Н-2» загальною площею 537,9 м.кв., літ. «Р-1» загальною площею 90,8 м.кв., літ. «С-1» загальною площею 10,0 м.кв. по просп. Індустріальному, 104-А у м.Харкові зареєстровано за Товариством з обмеженою відповідальністю Лісобуд на підставі свідоцтва про право власності від 12.03.2007 року.

Відповідно до вказаної інформаційної довідки та листа Управління Держгеокадастру у м.Харкові Харківської області від 27.01.2017 року №19-20.08-3-398/20-17 та листа Департаменту земельних відносин Харківської міської ради від 10.02.2017 року №840/0/225-17 речові права відповідача на земельну ділянку по просп. Індустріальному, 104-А у м.Харкові не зареєстровані.

Позивач вказував, що рішення про надання у користування та продаж зазначеної земельної ділянки не приймалось.

Департаментом територіального контролю Харківської міської ради 13.02.2018 року здійснено обстеження земельної ділянки та встановлено, що ТОВ Лісобуд використовує земельну ділянку площею 0,8203 га по просп. Індустріальному, 104-А у м.Харкові для експлуатації та обслуговування нежитлових будівель літ. «Т-1» загальною площею 469,4 м.кв., літ. «Н-2» загальною площею 537,9 м.кв., літ. «Р-1» загальною площею 90,8 м.кв., літ. «С-1» загальною площею 10,0 м.кв., право власності на які зареєстровано за ТОВ Лісобуд .

За результатами обстеження складено акт обстеження земельної ділянки, визначені її межі, площа та конфігурація.

Позивач вказує, що відсутність зареєстрованих за будь-якими юридичними або фізичними особами прав та з урахуванням ст.ст. 12, 80, 83 Земельного кодексу України земельна ділянка площею 0,8203 га по просп. Індустріальному, 104-А у м.Харкові перебуває у власності територіальної громади міста Харкова.

Оскільки у міської ради відсутні відомості щодо належного оформлення права користування вищевказаної земельної ділянки під нерухомістю та для її обслуговування, а також відсутністю відомостей щодо оплати користування зазначеною земельною ділянкою, рада дійшла висновку, що ТОВ Лісобуд , зберіг у себе грошові кошти у вигляді несплаченої орендної плати без правової підстави.

Зазначені обставини стали підставою для звернення Харківської міської ради до Господарського суду Харківської області з позовом у даній справі, відповідно до якого рада просить стягнути з ТОВ Лісобуд безпідставно збережені грошові кошти у вигляді несплаченої орендної плати у розмірі 838087,38 грн. за період з 01.04.2015 року по 31.03.2018 року на підставі статей 1212-1214 Цивільного кодексу України.

Як вбачається з матеріалів справи та пояснень Харківської міської ради (позивача у справі) розрахунок позовних вимог здійснений виходячи з розміру земельної ділянки 0,8203 га. Межі земельної ділянки для розрахунку прощі визначені відповідно до меж паркану. В подальшому здійснена геодезична зйомка, координати земельної ділянки оброблені та сформовані в електронному файлі у форматі shp .

До позовної заяви позивачем додані копія ситуаційної схеми розміщення земельної ділянки; копія плану меж фактичного користування земельною ділянкою; фото земельної ділянки та будівель.

Як зазначив позивач, визначені координати земельної ділянки направлені до відповідного відділу Харківської міської ради для здійснення розрахунку безпідставно збережених коштів ТОВ Лісобуд у вигляді орендної плати з розрахунковим методом із застосуванням програмних комплексів з нормативно грошової оцінки земель м.Харкова. Відповідно до здійсненого розрахунку розмір належних до сплати за користування зазначеною земельною ділянкою грошових коштів у вигляді орендної плати склав 838087,38 грн., які і були заявлені до стягнення.

Предметом позову у даній справі є стягнення безпідставно збережених грошових коштів у розмірі орендної плати, що становить 838087,38 грн. за користування земельною ділянкою без оформлення правовстановлюючих документів на неї на підставі статей 1212-1214 Цивільного кодексу України.

Так, відповідно до ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: повернення виконаного за недійсним правочином; витребування майна власником із чужого незаконного володіння; повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Отже, за змістом ст. 1212 Цивільного кодексу України безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави. Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в незаборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов'язків. Зокрема, внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 Цивільного кодексу України.

Згідно зі статтею 1214 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов'язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави. З цього часу вона відповідає також за допущене нею погіршення майна.

Особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, має право вимагати відшкодування зроблених нею необхідних витрат на майно від часу, з якого вона зобов'язана повернути доходи.

Кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

Таким чином, обов'язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов'язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.

Згідно із частиною 1 статті 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка.

Пунктом 14.1.147 Податкового кодексу України встановлено, що плата за землю - обов'язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Відповідно до статті 80 Земельного кодексу України суб'єктами права власності на землю є: територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності.

Приписами частини 1 статті 122 Земельного кодексу України встановлено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування (ч.1 ст. 123 Земельного кодексу України).

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (ч.1 ст. 124 Земельного кодексу України).

Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав (ст. 125 Земельного кодексу України).

Частина перша статті 93 Земельного кодексу України встановлює, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Землекористувачі також зобов'язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт «в» ч.1 ст. 96 Земельного кодексу України).

Отже, виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені та яка не була відведена в оренду попередньому власнику. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права.

Місцевим господарським судом встановлено, що відповідач є власником нерухомого майна, проте матеріали справи не містять доказів належного оформлення власником будівлі права користування земельною ділянкою, зокрема, укладення відповідного договору оренди з Харківською міською радою та державної реєстрації такого права.

Відтак, до моменту оформлення власником об'єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об'єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.

З огляду на викладене, відповідач як фактичний користувач земельної ділянки, що без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав сплатити за користування нею, зобов'язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі ч.1 ст. 1212 Цивільного кодексу України.

Аналогічний правовий висновок викладено також в постанові ОСОБА_3 Верховного Суду від 23.05.2018 року у справі 629/4628/16-ц (провадження №14-77цс18), а також у постановах Верховного Суду України від 30 листопада 2016 року у справі №922/1008/15 (провадження № 3-1271гс16), від 07 грудня 2016 року у справі №922/1009/15 (провадження № 3-1348гс16), від 12 квітня 2017 року у справах №922/207/15 (провадження № 3-1345гс16) і № 922/5468/14 (провадження № 3-1347гс16). При цьому, судом апеляційної інстанції враховано висновки ОСОБА_3 Верховного Суду викладені у постанові від 20.11.2018 року по справі №922/3412/17.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач є власником нерухомого майна: нежитлових будівель літ. «Т-1» загальною площею 469,4 м.кв., літ. «Н-2» загальною площею 537,9 м.кв., літ. «Р-1» загальною площею 90,8 м.кв., літ. «С-1» загальною площею 10,0 м.кв. по просп. Індустріальному, 104-А у м.Харкові.

Згідно із частиною 1 статті 79 Земельного кодексу України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Приписами статті 79-1 Земельного кодексу України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Земельна ділянка може бути об'єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

З приписів наведеної норми права вбачається, що земельна ділянка є сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера та реєстрації її у Державному земельному кадастрі.

Матеріали справи не містять відомостей про внесення земельної ділянки, визначеної у акті обстеження від 13.02.2018 року, а саме: площею 0,8203 га по просп. Індустріальному, 104-А у м. Харкові, до Державного земельного кадастру.

Отже, матеріли справи не містять доказів того, що земельна ділянка загальною площею 0,8203 га по просп. Індустріальному, 104-А у м. Харкові на якій розташовані нежитлові будівлі відповідача та за користування якою позивач просить стягнути безпідставно збережені кошти, була сформована як об'єкт цивільного права протягом зазначеного позивачем періоду - 2015-2018 років .

Відповідно до частини 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно розрахунку позивача, площа, яка займається відповідачем, складає 0,8203 га, функціональне призначення земельної ділянки - землі промисловості.

В даному випадку, площа земельної ділянки визначена на підставі топографічного плану та акту обстеження земельної ділянки. Однак чинним законодавством не передбачено формування земельних ділянок на підставі топографічних планів та актів обстеження земельних ділянок, які не є документацією землеустрою згідно положень ст. ст. 25, 26, 50 Закону України Про землеустрій .

Таким чином, акт обстеження, визначення меж, площі та конфігурації земельної ділянки за адресою: м. Харків, просп. Індустріальний, 104-А від 13.02.2018 року є неналежним доказом сформованості земельної ділянки як об'єкта цивільного права.

В матеріалах справи відсутня технічна документація стосовно земельної ділянки по просп. Індустріальному, 104-А у місті Харкові.

Відповідно до статті 21 Закону України Про оренду землі орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі.

Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України).

Згідно з положеннями частини п'ятої статті 288 Податкового кодексу України розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу: не може бути меншою 3 відсотків нормативної грошової оцінки; не може перевищувати 12 відсотків нормативної грошової оцінки.

Частиною першою статті 13 Закону України Про оцінку земель передбачено, що нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться, зокрема, у разі визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності.

Відповідно до статті 1 Закону України Про оцінку земель , нормативна грошова оцінка земельних ділянок - капіталізований рентний дохід із земельної ділянки, визначений за встановленими і затвердженими нормативами.

Статтею 18 Закону України Про оцінку земель встановлено, що нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться відповідно до державних стандартів, норм, правил, а також інших нормативно-правових актів на землях усіх категорій та форм власності. Нормативна грошова оцінка земельних ділянок, розташованих у межах населених пунктів, незалежно від їх цільового призначення, проводиться не рідше, ніж один раз на 5 - 7 років.

Нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться юридичними особами, які є розробниками документації із землеустрою відповідно до Закону України Про землеустрій .

Підставою для проведення оцінки земель згідно ст. 15 Закону України Про оцінку земель є рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.

Процедуру проведення нормативної грошової оцінки земель населених пунктів регламентовано Методикою нормативної грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення та населених пунктів, затвердженою постановою Кабінету Міністрів від 23.03.1995 року №213, та Порядком нормативної грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення та населених пунктів (далі - Порядок), затвердженим спільним наказом Держкомзему, Мінагрополітики, Мінбудархітектури, Української академії аграрних наук від 27.01.2006 року №18/15/21/11 та зареєстрованим у Мін'юсті 05.04.2006 року за №388/12262.

Згідно з вимогами статей 20, 21 Закону, за результатами проведення нормативної грошової оцінки земель населених пунктів складається технічна документація, яка підлягає державній експертизі відповідно до закону.

Технічна документація, зокрема, містить визначення середньої (базової) вартості одного квадратного метра земель населеного пункту, середньої для економіко-планувальної зони вартості одного квадратного метра земель різного функціонального використання та схему зон впливу локальних факторів, які виявляються в межах окремої земельної ділянки.

Положеннями статті 23 закону визначено, що технічна документація з нормативної грошової оцінки земельних ділянок у межах населених пунктів затверджується відповідною сільською, селищною, міською радою.

Частиною 2 ст. 20 Закону України Про оцінку земель визначено, що дані про нормативну грошову оцінку стосовно окремої земельної ділянки оформлюються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель.

Відповідно до частини третьої статті 23 цього Закону витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Згідно п. 4 Порядку, за результатами нормативної грошової оцінки земель складається технічна документація. Дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки згідно з додатком 2.

Таким чином, нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати, який в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлено положеннями статті 288 Податкового кодексу України.

Отже, системний аналіз наведених правових норм дає підстави дійти до висновку про те, що нормативна грошова оцінка землі проводиться в обов'язковому порядку для визначення розміру орендної плати за землі комунальної та державної форм власності. При цьому, технічна документація з нормативної грошової оцінки земельних ділянок, розташованих у межах населених пунктів, затверджується рішенням відповідної сільської, селищної чи міської ради.

Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду України від 02.03.2016 року у справі №3-476гс15; Верховного Суду від 31.07.2018 року у справі №804/7823/14, від 30.10.2018 року у справі №804/2111/14.

Проте в даному випадку, в порушення вищезазначених вимог чинного законодавства, позивачем не було надано до суду технічну документацію з нормативної грошової оцінки земельної ділянки, яку за твердженням позивача займає відповідач.

Наданий позивачем розрахунок безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати, заявленої до стягнення позивачем також не містить даних щодо технічної документації земельної ділянки, Витягу з нормативної грошової оцінки землі.

В той час, як вже було зазначено вище, позивачем заявлено до стягнення кошти, які останній кваліфікує як безпідставно збережене майно у розмірі орендної плати, у зв`язку з чим нарахування мають здійснюватись позивачем саме на підставі технічної документації та Витягу з нормативної грошової оцінки землі.

Таким чином, з розрахунку позивача неможливо встановити чи вірними є застосовані останнім функціональне призначення, коефіцієнти, площа та нормативна грошова оцінка землі, які зазначені в якості вихідних даних для розрахунку розміру орендної плати, заявленої до стягнення позивачем.

В матеріалах справи відсутні будь-які докази щодо виділення земельної ділянки, її кадастрового номеру та площі, оскільки наданий позивачем акт обстеження не містить таких даних.

Інших доказів, що могли б ідентифікувати земельну ділянку, яку за твердженням позивача, займає відповідач, Харківською міською радою не надано.

Враховуючи вищевказані норми права, для вирішення даного спору встановленню підлягали обставини, зокрема чи є спірна земельна ділянка сформованим об'єктом цивільних прав, за користування якою позивач просить стягнути безпідставно збережені кошти.

Апеляційний господарський суд встановив, що позовні вимоги у справі, яка розглядається, Харківською міською радою документально не обґрунтовані та не підтверджені належними доказами. Позивач самостійно визначив розмір зобов'язання шляхом розрахунку нормативно грошової оцінки землі без підтвердження належними доказами сформованості земельної ділянки.

Відповідно до статті 55 Конституції України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до вимог ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтею 86 цього ж кодексу визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Колегія суддів зазначає, що апелянтом по даній справі всупереч приписів ст.ст. 73, 74, 76-79, 86 Господарського процесуального кодексу України не доведено факту, а також не надано належних, допустимих і достатніх доказів на підтвердження позовних вимог.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 09.02.2019 у справі №922/587/18, від 13.02.2019 у справі №922/392/18, висновки яких, відповідно до вимог ст. 236 Господарського процесуального кодексу України та ст. 13 Закону України Про судоустрій і статус суддів враховані судом апеляційної інстанції при прийнятті судового рішення.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі Проніна проти України (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги в зв'язку з її юридичною та фактичною необґрунтованістю та відсутністю фактів, які свідчать про те, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням судом норм права. Доводи апеляційної скарги не спростовують наведені висновки колегії суддів, у зв'язку з чим апеляційна скарга Харківської міської ради не підлягає задоволенню з підстав, викладених вище, а оскаржуване рішення Господарського суду Харківської області від 13.02.2019 року по справі №922/1046/18 має бути залишене без змін.

Враховуючи, що колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги, судові витрати понесені заявником апеляційної скарги, у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, відшкодуванню не підлягають в силу приписів статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись статтями 13, 74, 76-79, 126, 129, 269, п.1, ч.1 ст.275, 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Харківської міської ради залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Харківської області від 13.02.2019 року по справі №922/1046/18 залишити без змін.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки її оскарження передбачено ст. 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 17 квітня 2019 року.

Головуючий суддя В.С. Хачатрян

Суддя Р.А. Гетьман

Суддя В.В. Россолов