Рішення

від 15.04.2019 по справі 903/137/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10 E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

15 квітня 2019 р. Справа № 903/137/19

Господарський суд Волинської області у складі судді Войціховського Віталія Антоновича, за участі секретаря судового засідання Сердюкової Аліни Олегівни

та за присутності представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1- адвокат (довіреність від 22.03.2019р., Свідоцтво на право заняття адвокатською діяльністю №134 від 01.06.1995р.)

від відповідача: ОСОБА_2-адвокат (довіреність від 09.04.2019р., Посвідчення адвоката №926 від 16.06.2017р.)

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Луцьку у приміщенні Господарського суду Волинської області в порядку загального позовного провадження матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Кавасакі ЛД", с. Скулин Ковельського району

до відповідача: Фермерського господарства "Кавасакі", м. Ковель

про стягнення 955 900,96 грн.

Встановив: Товариство з обмеженою відповідальністю "Кавасакі ЛД" звернулось до господарського суду з позовом про стягнення з Фермерського господарства "Кавасакі" 955 900,96 грн., в тому числі 850 000,00 грн. заборгованості по оплаті наданих відповідно до договору від 01.08.2017р. №1 послуг по дискуванню, внесенню мінеральних добрив, сівбі та обприскуванню із використанням власної та орендованої сільськогосподарської техніки, а також 78 444,80 грн. суми збитків від інфляції за період з лютого 2018 року по січень 2019 року (включно) та 27 456,16 грн. трьох процентів річних за період з 16.01.2018р. по 12.02.2019р. (включно), нарахованих згідно із ст. 625 ЦК України.

На обґрунтування позовних вимог позивач посилається на невиконання відповідачем умов договору від 01.08.2017р. №1 про надання послуг по дискуванню, внесенню мінеральних добрив, сівбі та обприскуванню із використанням власної та орендованої сільськогосподарської техніки в частині проведення належних та своєчасних розрахунків по оплаті отриманих послуг та нарахування у зв'язку з цим сум збитків від інфляції та відсотків річних.

Ухвалою суду від 25.02.2019р. за вказаним позовом було відкрито провадження у справі, постановлено справу розглядати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 25.03.2019р., запропоновано учасникам судового процесу вчинити певні дії та надати суду відповідні додаткові матеріали, явку повноважних представників сторін в судове засідання визначено на їх розсуд.

В судовому засіданні 25.03.2019р. за участю представника позивача судом було постановлено протокольну ухвалу про закриття підготовчого провадження у справі № 903/137/19 та призначення справи до розгляду по суті на 08.04.2019р.

08.04.2019р. на адресу суду від позивача надійшла заява від 08.04.2019р. №б/н про вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти Фермерського господарства "Кавасакі", що знаходяться на: - розрахунковому рахунку №26002055508861 в АК ПАТ "Приватбанк", МФО 303440; - розрахунковому рахунку №26009537828 в АТ "ОСОБА_3 АВАЛЬ", МФО 380805; - розрахункових рахунках Фермерського господарства "Кавасакі" в інших банківських установах; а також шляхом накладення арешту на рухоме та нерухоме майно Фермерського господарства "Кавасакі", незалежно від його місцезнаходження.

Ухвалою суду від 08.04.2019р. у задоволенні заяви ТОВ "Кавасакі ЛД" від 08.04.2019р. №б/н про вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти, рухоме та нерухоме майно Фермерського господарства "Кавасакі" було відмовлено.

В судовому засіданні 28.04.2019р. було постановлено протокольну ухвалу про оголошення в судовому засіданні перерви до 10.04.2019р., а також продовження відповідачу строку для надання відзиву та письмових пояснень з приводу пред'явлених позовних вимог до 10.04.2019р.

В судовому засіданні 10.04.2019р., не приступаючи до розгляду справи по суті, судом було постановлено протокольну ухвалу про оголошення в судовому засіданні перерви до 15.04.2019р. для надання можливості представнику відповідача ознайомитись з матеріалами справи та надання можливості представнику позивача ознайомитись з відзивом відповідача з поданням пояснень.

11.04.2019р. на адресу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву від 09.04.2019р., в якому відповідач позов заперечив з огляду на підписання договору про надання послуг №1 від 01.08.2017р. від імені позивача- ТОВ "Кавасакі ЛД" особою, що діяла з перевищенням повноважень, на підставі довіреності, згідно якої існувало обмеження підписання договорів, що не перевищують 500 000,00грн., що, на переконання відповідача, дає підстави вважати, що договір про надання послуг №1 від 01.08.2017р. є недійсним в цілому, а позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості, яка виникла на підставі договору про надання послуг №1 від 01.08.2017р. такими, що не підлягають до задоволення.

Присутній в судовому засіданні 15.04.2019р. представник відповідача звернувся до суду з клопотанням від 15.04.2019р. №54 про зупинення провадження у справі №903/137/19 за позовом ТОВ "Кавасакі ЛД" до ФГ "Кавасакі" про стягнення 955 900,96грн. до вирішення Господарським судом Волинської області справи №903/259/19 за позовом ФГ "Кавасакі" до ТОВ "Кавасакі ЛД" про визнання договору про надання послуг №1 від 01.08.2017р. недійсним.

В обґрунтування даного клопотання відповідач вказує, що у зв'язку з тим, що договір про надання послуг №1 від 01.08.2017р. у справі №903/137/19 є підставою позовних вимог та головним доказом у справі про стягнення заборгованості, а розгляд судом питання про визнання договору про надання послуг №1 від 01.08.2017р. недійсним в межах справи №903/259/19 є напряму залежною обставиною, що безпосередньо впливає на подальший розгляд питання щодо наявності/відсутності предмету спору у справі №903/137/19 як такого, то подальший розгляд справи №903/137/19, на думку відповідача, є неможливим до вирішення судом справи №903/259/19.

Присутній в судовому засіданні 15.04.2019р. представник позивача своїми усними поясненнями стосовно клопотання відповідача про зупинення провадження у справі заперечив, з підстав його необґрунтованості.

В судовому засіданні 15.04.2019р. судом було постановлено протокольну ухвалу від 15.04.2019р. про відхилення клопотання відповідача про зупинення провадження у справі №903/137/19 до вирішення Господарським судом Волинської області справи №903/259/19 про визнання договору про надання послуг №1 від 01.08.2017р. недійсним.

При цьому, суд виходив з того, що за приписами ч. 5 ст. 227 ГПК України, суд зобов'язаний зупинити провадження у справі у випадку об'єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об'єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Зупинення провадження у справі - це тимчасове або повне припинення всіх процесуальних дій у справі, що викликане настанням зазначених у законі причин, що перешкоджають подальшому руху процесу, і щодо яких невідомо, коли вони можуть бути усунені.

Метою зупинення провадження у справі до розгляду іншої справи є встановлення обставин (фактів), які мають значення для конкретної справи, провадження у якій зупинено, і які неможливо встановити в цьому судовому процесі виходячи з доказів, які наявні у матеріалах справи.

Під неможливістю розгляду даної справи слід розуміти неможливість для даного господарського суду самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі.

Таким чином, зупинення провадження у справі процесуальний закон пов'язує з неможливістю розгляду справи, що розглядається, до вирішення іншої справи.

Сама по собі взаємопов'язаність двох справ ще не свідчить про неможливість розгляду справи №903/137/19 до прийняття рішення у іншій справі, оскільки незалежно від результату розгляду господарської справи №903/259/19, господарський суд має достатньо правових підстав для розгляду та вирішення по суті справи №903/137/19.

Необґрунтоване зупинення провадження у справі призводить до затягування строків її розгляду і перебування в стані невизначеності учасників процесу, що свідчить про порушення положень частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997, що покладає на національні суди обов'язок здійснити швидкий та ефективний розгляд справ упродовж розумного строку.

Відтак, суд констатував на наявності у матеріалах справи №903/137/19 усіх доказів, які дозволяють суду самостійно встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду у даній справі.

Присутній в судовому засіданні 15.04.2019р. представник позивача позовні вимоги підтримав з підстав, викладених у позовній заяві.

В судовому засіданні 15.04.2019р. представник відповідача позовні вимоги заперечив з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення присутніх в судовому засіданні представників сторін, господарський суд, оцінюючи подані сторонами докази за своїм переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному й об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, дійшов до висновку, що пред'явлений позивачем до відповідача позов підлягає до часткового задоволення.

Викладена позиція суду пов'язана з наступними встановленими в судовому засіданні обставинами:

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, 01 серпня 2017 року між Фермерським господарством "Кавасакі" (замовник) в особі голови ОСОБА_4, який діяв на підставі Статуту та Товариством з обмеженою відповідальністю "Кавасакі ЛД" (виконавець) в особі уповноваженого представника ОСОБА_5, який діяв на підставі довіреності було укладено договір про надання послуг №1 згідно з умовами котрого ТОВ "Кавасакі ЛД" було взято на себе зобов'язання щодо надання ФГ "Кавасакі" послуг по дискуванню, внесенню мінеральних добрив, сівбі та обприскуванню із використанням власної та орендованої сільськогосподарської техніки в порядку та на умовах, визначених цим договором.

Згідно пункту 1.2. цього договору послуги будуть надаватися на сільськогосподарській техніці: трактор колісний, реєстраційний номер НОМЕР_1, марка-MASSEY FERGUSON MF 8480, 2015 року випуску, заводський номер-03-05476, двигун-03-05477, яка належить виконавцю на підставі договору №1/08/17 оренди сільськогосподарської техніки від 25.08.2017р.; обприскувач самохідний, реєстраційний номер НОМЕР_2, марка-MAТROТ M44D140, 1988 року випуску, заводський номер-9951884, двигун-00367529, який належить виконавцю на підставі свідоцтва про реєстрацію машини серія ЕЕ №050154 виданого ДІГС у Волинській області 23.12.2016р.

У відповідності до п. 2.1. даного договору виконавець надає замовнику наступні послуги: дискування; внесення мінеральних добрив, а саме добриво азотно-фосфорно-калійне 5:17:36-26,400тонн; посів ріпаку, використовуючи насіння ріпаку РОХАН-25 мішків, насіння ріпаку PR46W21-27 мішків, насіння ріпаку CИ Савео-30 мішків; післяпосівне обприскування ріпаку, використовуючи проскалін-350,00 літрів, штефком-30,00 літрів, дікуа ТОП-400,00 літрів, штефотрута - 160,00 літрів.

В розділі 3 даного договору сторони визначили ціну та умови оплати послуг, а саме: вартість послуг з ПДВ складає: дискування-1 100,00грн./га; внесення мінеральних добрив, а саме добриво азотно-фосфорно-калійне 5:17:36-1 320,00грн./га; посів ріпаку, використовуючи насіння ріпаку РОХАН-567,40грн./га, насіння ріпаку PR46W21-716,00грн./га, насіння ріпаку CИ Савео-465,50грн./га; післяпосівне обприскування ріпаку, використовуючи проскалін-452,00грн./га, штефком-152,00грн./га, дікуа ТОП-452,00грн./га, штефотрута - 302,50грн./га. Загальна вартість наданих послуг буде визначена в акті наданих послуг, що буде складений по виконанні всіх послуг. Фактичний об'єм виконаних послуг фіксується в акті наданих послуг та підписується сторонами не пізніше 30 днів після закінчення робіт. По завершенню робіт за договором, замовник має право розрахуватися з виконавцем протягом 10 банківських днів, після підписання останнього акту про надання послуг шляхом безготівкового перерахунку коштів на розрахунковий рахунок виконавця.

Виконавець зобов'язаний, зокрема, своєчасно та якісно надавати послуги зазначені в розділі 2 цього договору, оперативно складати та передавати замовнику акти про фактично виконані роботи, а замовник зобов'язаний, зокрема, оплатити послуги, на умовах вказаних в розділі 3 цього договору, не допускати прострочень оплати послуг, що можуть призвести до простоїв з вини замовника та погоджувати і підписувати акти наданих послуг в 1-денний термін з моменту їх одержання (п.п. 4.1., 4.2. договору).

Згідно п. 6.1. договору про надання послуг від 01.08.2017р. №1, цей договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення його печатками і діє до 31.12.2017р., але у будь-якому випадку до моменту повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим договором.

Дана угода підписана сторонами та скріплена відтисками круглих печаток господарюючих суб'єктів (а.с. 9-10).

На виконання умов договору про надання послуг від 01.08.2017р. №1 позивач надав передбачені договором послуги по дискуванню, внесенню мінеральних добрив, сівбі та обприскуванню із використанням власної та орендованої сільськогосподарської техніки на загальну суму 1 050 000,00грн., що підтверджується актом приймання-передачі наданих послуг від 29.12.2017р. до договору про надання послуг від 01.08.2017р. №1 (а.с. 11), який підписано сторонами без зауважень та скріплено відтисками круглих печаток господарюючих суб'єктів.

Відповідно до вказаного акту виконавець передав, а замовник прийняв надані послуги з використанням власної та орендованої сільськогосподарської техніки, а саме: дискування-загальною площею 240,00га за ціною 1 100,00 грн./га; внесення мінеральних добрив-добриво азотно-фосфорно-калійне 5:17:36-загальною площею 240,00га за ціною 1 320,00грн./га; посів ріпаку-загальною площею 240,00га в т.ч., використовуючи насіння ріпаку РОХАН-75,00га за ціною 567,40грн./га, використовуючи насіння ріпаку PR46W21-95,00га за ціною 716,00грн./га, використовуючи насіння ріпаку CИ Савео-70,00 га за ціною 465,50грн./га; післяпосівне обприскування ріпаку, використовуючи проскалін-240,00га за ціною 452,00грн./га, використовуючи штефком-240,00га за ціною 152,00грн./га, використовуючи дікуа ТОП-240,00 га за ціною 452,00грн./га, використовуючи штефотрута - 240,00га за ціною 302,50грн./га. Всього надано послуг на суму 1 050 000,00грн., в т.ч. ПДВ 175 000,00грн.

Крім цього, в даному акті сторони погодили, що послуги були надані належним чином. Замовник до Виконавця претензій з майнових та не майнових питань не має та не матиме в подальшому ні при яких обставинах.

Однак, відповідач взяті на себе зобов'язання щодо оплати наданих послуг по договору про надання послуг від 01.08.2017р. №1 своєчасно та в повному обсязі не виконав, що і спричинило звернення кредитора з позовом.

При цьому суд засвідчує, що з наявних в матеріалах справи платіжних доручень від 06.12.2018р. №118 на суму 100 000,00грн. з призначенням платежу "оплата згідно договору про надання послуг №1 від 01.08.2017р. у сумі 83 333,33грн., ПДВ-20% 16 666,67грн." та від 10.12.2018р. №122 на суму 100 000,00грн. з призначенням платежу "оплата згідно договору про надання послуг №1 від 01.08.2017р. у сумі 83 333,33грн., ПДВ-20% 16 666,67грн." (а.с. 12) вбачається, що відповідачем було здійснено часткову оплату наданих по договору від 01.08.2017р. №1 послуг на загальну суму 200 000,00грн.

Таким чином, заборгованість відповідача перед позивачем по договору про надання послуг від 01.08.2017р. №1 становить 850 000,00 грн., виходячи з розрахунку: 1 050 000,00грн. (вартість наданих виконавцем послуг)- 200 000,00грн. (часткова оплата) = 850 000,00 грн., яку позивач і просить стягнути з відповідача.

У відповідності до ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Так, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Статтею 205 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Між сторонами був укладений договір, що за своєю правовою природою є договором надання послуг.

Згідно із частиною 1 статті 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

У відповідності до ч.1 ст.901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Ч.2 вказаної статті встановлює, що положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.

Ч.1 ст.903 ЦК України щодо оплати за договором про надання послуг зазначає, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Таким чином, статті 901 та 903 ЦК України формують загальне правило, відповідно до якого оплата здійснюється саме за фактично надані послуги.

Відповідно до вже зазначених положень ч.1 ст. 903 ЦК України сторони в договорі про надання послуг від 01.08.2017р. №1 погодили строки та порядок розрахунку, який відбувається на підставі погодженого сторонами Акту приймання-передачі наданих послуг. Наявний в матеріалах справи Акт приймання-передачі наданих послуг від 29.12.2017р. до договору про надання послуг від 01.08.2017р. №1 на загальну суму 1 050 000,00грн. дає можливість встановити обсяг та вартість наданих послуг та дає підстави стверджувати про їх наявність.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами, що передбачено статтею 629 ЦК України.

Згідно статті 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно з ч. ч. 2,3 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона має вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. За ч.1 ст.193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей передбачених цим Кодексом.

Так, відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обігу або інших вимог, що звичайно ставляться.

З огляду на викладене, враховуючи укладення між сторонами договору про надання послуг від 01.08.2017р. №1, надання позивачем згідно його умов послуг на загальну суму 1 050 000,00 грн., що стверджується наявним в матеріалах справи Актом приймання-передачі наданих послуг від 29.12.2017р. до договору про надання послуг від 01.08.2017р. №1 на загальну суму 1 050 000,00грн. та не проведення при цьому відповідачем всіх належних розрахунків і платежів, приймаючи до уваги відповідність переліків та об'ємів фактично наданих послуг перелікам та об'ємам, наведеним у акті приймання-передачі наданих послуг від 29.12.2017р. до договору про надання послуг від 01.08.2017р. №1, який було підписано сторонами без зауважень, оцінюючи подані сторонами докази за своїм переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному й об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов до висновку про підставність пред'явленого до відповідача позову щодо стягнення суми заборгованості в розмірі 850 000,00 грн., котра виникла у боржника внаслідок невиконання ним умов договору про надання послуг від 01.08.2017р. №1 в частині оплати наданих послуг, оформлених Актом приймання-передачі наданих послуг від 29.12.2017р. до договору про надання послуг від 01.08.2017р. №1.

Крім того, суд засвідчує, що в силу приписів ч. 1 ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 203 ЦК України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Водночас, згідно ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Разом із тим, статтею 237 ЦК України визначено, що представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Не є представником особа, яка хоч і діє в чужих інтересах, але від власного імені, а також особа, уповноважена на ведення переговорів щодо можливих у майбутньому правочинів. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Відповідно до статті 239 ЦК України правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє.

Статтею 241 ЦК України визначено, що правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.

Згідно пункту 3.4. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" від 29.05.2013р. №11, наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, з перевищенням повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним (стаття 241 ЦК України). Настання передбачених цією статтею наслідків ставиться в залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено; тому господарський суд повинен у розгляді відповідної справи з'ясовувати пов'язані з цим обставини. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів і т. ін.). Наведене стосується й тих випадків, коли правочин вчинений не представником юридичної особи з перевищенням повноважень, а особою, яка взагалі не мала повноважень щодо вчинення даного правочину.

При цьому, суд констатує, що договір про надання послуг №1 від 01.08.2017р. недійсним судом не визнавався, сторонами розірваний не був, а наданими до матеріалів справи документами підтверджується факт вчинення спірного правочину і наступне його прийняття до виконання та схвалення сторонами.

Договір про надання послуг №1 від 01.08.2017р. був підписаний зі сторони Фермерського господарства "Кавасакі" головою ОСОБА_4, який діяв на підставі Статуту, а зі сторони Товариства з обмеженою відповідальністю "Кавасакі ЛД" уповноваженим представником ОСОБА_5, який діяв на підставі довіреності від 18.06.2017р., яка була видана на ім'я ОСОБА_5 Директором ТОВ "Кавасакі ЛД" - ОСОБА_4.

Зокрема, вчинення правочину між сторонами підтверджується наявністю не лише підписів на спірному договорі, але і наявністю відтисків печаток як юридичної особи позивача, так і відповідача.

Слід зауважити, що визнання договору недійсним згідно зі статтями 203, 215 ЦК України у зв'язку з підписанням договору особою, яка не має на це повноважень, або з перевищенням повноважень, можливе лише у тому випадку якщо власник у подальшому не схвалив такого правочину.

У процесі розгляду справи сторонами було надано ряд документів, що засвідчують наступне схвалення спірного Договору про надання послуг №1 від 01.08.2017р.

Так, у справі міститься копія акту приймання-передачі наданих послуг на суму 1 050 000,00грн., який підписано сторонами та скріплено відтисками круглих печаток господарюючих суб'єктів згідно якого позивачем було надано, а відповідачем прийнято послуги на визначену у акті суму та копії платіжних доручень від 06.12.2018р. №118 на суму 100 000,00грн. з призначенням платежу "оплата згідно договору про надання послуг №1 від 01.08.2017р. у сумі 83 333,33грн., ПДВ-20% 16 666,67грн." та від 10.12.2018р. №122 на суму 100 000,00грн. з призначенням платежу "оплата згідно договору про надання послуг №1 від 01.08.2017р. у сумі 83 333,33грн., ПДВ-20% 16 666,67грн." (а.с. 12) з яких вбачається, що відповідачем було здійснено часткову оплату наданих по договору від 01.08.2017р. №1 послуг на загальну суму 200 000,00грн.

Оригінали, долучених позивачем до матеріалів позовної заяви копій документів, зокрема, договору №1 про надання послуг від 01.08.2017р., акту приймання-передачі наданих послуг на суму 1 050 000,00грн. були оглянуті судом в судовому засіданні 15.04.2019р.

Усі наведені документи містять відомості про те, що вони складені у процесі виконання сторонами договору про надання послуг №1 від 01.08.2017р.

Таким чином судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що сторони вчиняли дії, спрямовані на прийняття до виконання договору про надання послуг №1 від 01.08.2017р.

З огляду на викладене, твердження відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву від 09.04.2019р. не беруться судом до уваги як такі, що спростовуються наявними в матеріалах справи документами та не відповідають фактичним обставинам справи.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд зазначає, що відповідальність, визначена ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України , не є штрафною санкцією, а виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті, а тому відповідно застосовується за прострочку виконання грошового зобов'язання незалежно від домовленості сторін.

Положеннями ст. 611 ЦК передбачено, що в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Зокрема, статтею 625 ЦК врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов'язання, які мають особливості. Так, відповідно до наведеної норми боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Формулювання ст. 625 ЦК, коли нарахування процентів тісно пов'язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому 3 % річних не є неустойкою у розумінні положень ст. 549 ЦК і ст. 230 ГК.

Отже, за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Таким чином, нарахування, передбачені ст. 625 ЦК України, не є штрафними санкціями відповідальності відповідача, а становлять особливий компенсаційний вид відповідальності, що відрізняється від штрафної, яка полягає, наприклад, у стягненні пені чи штрафу.

За змістом пункту 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Згідно із Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997р. № 62-97р, а також в інформаційно-пошукових системах "Законодавство" і "Ліга".

Зокрема, за змістом даного листа індекс інфляції повинен розраховуватися не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць, а тому слід вважати, що у випадку, коли сума внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, то вона індексується за цей місяць, а якщо - з 16 по 31 число - вона індексується починаючи з наступного місяця.

Згідно з представленими розрахунками позивачем відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України було нараховано відповідачу 78 444,80 грн. суми збитків, завданих інфляційними процесами за період з лютого 2018 року по січень 2019 року (включно), а також 27 456,16 грн. трьох процентів річних за період прострочки платежів з 16.01.2018р. по 12.02.2019р. (включно).

Розглянувши позовні вимоги в частині стягнення суми збитків, завданих інфляційними процесами, перевіривши методику та періоди їх нарахування, суд вважає, що останні підставні, відповідають фактичним обставинам справи, є арифметично вірними, а відтак підлягають до задоволення у визначеному позивачем розмірі.

Розглянувши позовні вимоги в частині стягнення з відповідача трьох процентів річних, перевіривши методику та періоди їх нарахування, суд вважає, що останні підлягають до задоволення у розмірі 27 386,30грн., з огляду на ту обставину, що пунктом 3.4. договору про надання послуг №1 від 01.08.2017р. визначено, що по завершенню робіт за договором, замовник має право розрахуватися з виконавцем протягом 10 банківських днів, після підписання останнього акту про надання послуг шляхом безготівкового перерахунку коштів на розрахунковий рахунок виконавця.

Статтею 251 ЦК України визначено, що строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.

Згідно статті 252 ЦК України строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

У відповідності до ст. 254 ЦК України якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Згідно ст. 255 ЦК України якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку. У разі, якщо ця дія має бути вчинена в установі, то строк спливає тоді, коли у цій установі за встановленими правилами припиняються відповідні операції.

Акт приймання-передачі наданих послуг сторонами було підписано 29.12.2017р., а відтак з урахуванням того, що 30 грудня 2017 року, 31 грудня 2017 року, 01 січня 2018 року, 6-8 січня 2018 року, 13-14 січня 2018 року-вихідні дні, то останнім днем оплати для відповідача отриманих по акту приймання-передачі від 29.12.2017р. послуг було 16 січня 2018 року.

Відтак, прострочення оплати наданих послуг у відповідача виникло саме з 17 січня 2018 року, а не з 16 січня 2018 року, як помилково зазначає позивач.

Відтак, підставним буде нарахування трьох процентів річних за період прострочки платежів з 17.01.2018р. по 12.02.2019р. (включно), що становить 27 386,30грн.

Відтак, в позові в частині стягнення з відповідача 69,86грн. трьох процентів слід відмовити.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст. 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно п.2 ч.1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що спір до суду було доведено з вини відповідача, суд вважає, що витрати, пов'язані з поданням позовної заяви до суду та розглядом справи в суді (сплата судового збору), котрі поніс позивач, слід відшкодувати йому у відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України за рахунок Фермерського господарства "Кавасакі" (пропорційно розміру задоволених позовних вимог).

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 13, 73, 74, 75, 76-80, 129, 232, 236-240 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Фермерського господарства "Кавасакі" (Волинська область, місто Ковель, провулок Шевченка, будинок 21 А, код ЄДРПОУ 40298574) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Кавасакі ЛД" (Волинська область, Ковельський район, село Скулин, вулиця Шкільна, будинок 22, код ЄДРПОУ 41327919) 850 000,00грн. заборгованості, 27 386,30 грн. суми трьох процентів річних, 78 444,80 грн. суми збитків, завданих інфляційними процесами, а всього 955 831,10 грн., 14 337,47 грн. витрат, пов'язаних з оплатою судового збору.

3. В позові в частині стягнення 69,86грн. трьох процентів річних відмовити.

4. Наказ на виконання рішення суду видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до ст. ст. 253, 256, 257 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга подається до Північно-західного апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня складення повного тексту судового рішення.

У той же час згідно підпункту 17.5 пункту 17 Перехідних положень ГПК України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справи витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повне судове рішення

складено 17.04.2019р.

Суддя В. А. Войціховський