Рішення

від 26.03.2019 по справі 911/2445/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" березня 2019 р. м. Київ Справа № 911/2445/18

Господарський суд Київської області у складі судді Рябцевої О.О., розглянувши справу

за позовом Першого заступника прокурора Київської області, м. Київ, в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, м. Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю Грінінвест , Київська обл., м. Ірпінь

третя особа-1 - Національний природний парк Голосіївський , м. Київ

третя особа-2 - Міністерство екології та природних ресурсів України, м. Київ

третя особа-3 - Коцюбинська селищна рада, Київська обл., м. Ірпінь

про витребування земельної ділянки з незаконного володіння

За участі секретаря судового засідання: Зорі В.С.

За участю представників:

прокурор: Набок Ю.В. (посв. № 044829 від 16.11.2016 р.);

від позивача: Шевчук О.С. (дов. № 162/9.1.4/22-19 від 08.01.2019 р.);

від відповідача: ОСОБА_3 (керівник);

від третьої особи-1: не з'явився;

від третьої особи-2: не з'явився;

від третьої особи-3: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Перший заступник прокурора Київської області (прокурор) звернувся до господарського суду Київської області з позовом в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України (позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю Грінінвест (відповідач) про витребування з незаконного володіння ТОВ Грінінвест на користь держави в особі Кабінету Міністрів України земельної ділянки площею 0,15 га з кадастровим номером НОМЕР_2 вартістю 45165,00 грн.

Прокурор обґрунтовує позовні вимоги тим, що земельна ділянка площею 0,15 га з кадастровим номером НОМЕР_2 що розташована по АДРЕСА_1, вибула із володіння держави поза її волею, що встановлено рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 10.07.2013 р., яке набрало законної сили, а відтак набуття відповідачем на підставі акта прийому-передачі № 1 від 30.12.2015 р. нерухомого майна, як внеску до статутного капіталу ТОВ Грінінвест , у власність спірної земельної ділянки здійснено з порушенням норм чинного законодавства, у зв'язку з чим прокурор в порядку статті 388 ЦК України просить суд витребувати з незаконного володіння ТОВ Грінінвест на користь держави в особі Кабінету Міністрів України земельну ділянку площею 0,15 га з кадастровим номером НОМЕР_2

Ухвалою господарського суду Київської області від 23.11.2018 р. відкрито провадження у справі, залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Національний природний парк Голосіївський (третя особа 1).

19.12.2018 р. до господарського суду Київської області від ТОВ Грінінвест надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить у задоволенні позову відмовити в повному обсязі, а також застосувати до позовних вимог про витребування майна строк позовної давності. Заперечуючи проти доводів, викладених в позові, відповідач зазначає, що судове рішення від 10.07.2013 р. у справі № 367/2774/13-ц постановлено заочно, а отже у вказаній судовій справі відповідачі не надавали свої пояснення та доводи і заперечення проти заявлених позовних вимог, а тому висновки суду зроблено виключно на доказах і виходячи з правової позиції прокурора. Також, відповідач зазначає, що рішенням Ірпінського міського суду спростовуються доводи позивача щодо приналежності спірної земельної ділянки до земель лісового фонду. Крім того, відповідач зазначає, що висновки Ірпінського міського суду Київської області щодо перевищення повноважень Коцюбинською селищною радою при відведенні спірної земельної ділянки здійснені без урахування обставин, які були дослідженні та встановлені Окружним адміністративним судом м. Києва у справі № 2а-6326/11/2670, отже рішення Ірпінського міського суду прийнято за наявності чинного рішення в іншій справі, яким встановлені протилежні факти, не можна вважати достовірним та однозначним. Крім того, відповідач вказує на те, що позов подано першим заступником прокурора Київської області без достатніх повноважень.

Окрім того, до поданого відзиву відповідачем додано заяву в порядку ст. 267 ЦК України, в якій відповідач просить суд застосувати строки позовної давності до позовних вимог першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави та відмовити у задоволенні позову у повному обсязі з підстав пропуску строку позовної давності. Вказана заява мотивована тим, що оскільки, у даній справі позов заявлений в інтересах держави, як суб'єкта цивільних правовідносин, то строк позовної давності слід обраховувати з моменту коли державі стало відомо або могло стати відомо про порушення її прав. Держава в особі Кабінету Міністрів України та інших органів, мала безперешкодну можливість отримати інформацію щодо відведення спірних земельних ділянок, як з мережі інтернет, де містяться посилання на факт відведення та судові рішення щодо спірних земельних ділянок в тому числі і конкретної земельної ділянки, яка є предметом спору, так і з сайту Єдиного державного реєстру судових рішень, зокрема зі змісту постанови Окружного адміністративного суду м. Києва від 23.12.2011 р. у справі № 2а-6326/11/2670 прямо вбачається всі реквізити рішень, якими відводилися земельні ділянки, а тому держава, зокрема, в особі Кабінету Міністрів України, могла знати про відведення спірних земельних ділянок ще в 2012 році і не була позбавлена права звернутися з відповідним позовом до суду про витребування спірної земельної ділянки в порядку ст. 388 ЦК України. Натомість, з даним позовом прокуратура звернулася в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України лише 2018 року, тобто з пропуском встановленого трирічного строку, передбаченого ст. 257 ЦК України. Окрім того, відповідач зазначає, що органам прокуратури, як представницькому органу держави було відомо про відведення спірної земельної ділянки ще в 2009 році.

Ухвалою господарського суду Київської області від 10.01.2019 р. залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Міністерство екології та природних ресурсів України (третя особа 2).

21.01.2019 р. до господарського суду Київської області від прокурора надійшла відповідь на відзив, в якій прокурор вважає доводи відповідача, викладені у відзиві, необґрунтованими та просить задовольнити позов першого заступника прокурора Київської області.

21.01.2019 р. до господарського суду Київської області від третьої особи 2 надійшли письмові пояснення, в яких Міністерство екології та природних ресурсів України просить задовольнити позов першого заступника прокурора Київської області у повному обсязі, посилаючись на те, що спірна земельна ділянка розташована на землях природно-заповідного фонду, що були і залишаються землями лісогосподарського призначення, які перебувають у державній власності, при цьому спірна земельна ділянка вибула із власності держави поза її волею. Також, у поданому письмовому поясненні третя особа 2 клопотала про розгляд справи без участі її представника.

Ухвалою господарського суду Київської області від 22.01.2019 р. продовжено строк підготовчого провадження.

13.02.2019 р. до господарського суду Київської області від Національного природного парку "Голосіївський" надійшла заява про розгляд справи за відсутності його представника, в якій третя особа 1 просила взяти до уваги, що правову позицію Міністерства екології та природних ресурсів України підтримує та просить задовольнити позовні вимоги першого заступника прокурора Київської області у повному обсязі. Також третя особа 1 просила справу розглядати без участі представника Національного природного парку "Голосіївський".

Аналогічного змісту заяви від Національного природного парку "Голосіївський" надійшли до господарського суду Київської області 25.02.2019 р., 07.03.2019 р. та 25.03.2019 р.

14.02.2019 р. засобами електронного зв'язку, а 18.02.2019 р. через канцелярію господарського суду Київської області від Кабінету Міністрів України надійшло клопотання, в якому позивач зазначив, що підтримує позовні вимоги першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в повному обсязі.

Ухвалою господарського суду Київської області від 14.02.2019 р. залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Коцюбинську селищну раду; закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 26.02.2019 р.

22.03.2019 р. до господарського суду Київської області від Коцюбинської селищної ради Київської області надійшла заява, в якій третя особа 3 заперечує проти позову та просить відмовити в його задоволенні, оскільки землі, які є предметом позову, знаходяться в межах селища Коцюбинське, встановлених рішенням № 791 виконкому Київської обласної ради депутатів трудящих від 28.10.1968 року Про затвердження адміністративних меж міських/селищних рад депутатів трудящих Київської області та подальшим розмежуванням територій між населеними пунктами, а саме: м. Ірпінь, м. Буча, сел. Гостомель, сел. Ворзель та сел. Коцюбинське. Також, третя особа 3 просить розгляд справи проводити без участі представника Коцюбинської селищної ради Київської області.

Прокурор у підготовчих засіданнях 18.12.2018 р., 10.01.2019 р., 22.01.2019 р., 14.02.2019 р. та у судових засіданнях 26.02.2019 р., 12.03.2019 р. та 26.03.2019 р. позовні вимоги підтримав.

Представник позивача у підготовчі засідання 18.12.2018 р., 10.01.2019 р., 22.01.2019 р., 14.02.2019 р. не з'явився, хоча про дату, час та місце підготовчих засідань був належним чином повідомлений, що підтверджується, зокрема, повідомленнями про вручення поштових відправлень №№ 0103266474109, 0103266953961, 0103267029230, 0103267237577, а у судових засіданнях 26.02.2019 р., 12.03.2019 р. та 26.03.2019 р. позовні вимоги прокурора підтримав.

Представник відповідача у підготовче засідання 18.12.2018 р. не з'явився, хоча про дату, час та місце підготовчого засідання був належним чином повідомлений, що підтверджується повідомленнями про вручення поштового відправлення № 0103266474044, а у підготовчих засіданнях 10.01.2019 р., 22.01.2019 р., 14.02.2019 р. та у судових засіданнях 26.02.2019 р., 12.03.2019 р. та 26.03.2019 р. проти позову заперечував.

Представник третьої особи 1 у підготовчі засідання 18.12.2018 р., 10.01.2019 р., 22.01.2019 р., 14.02.2019 р. та у судові засідання 26.02.2019 р., 12.03.2019 р. та 26.03.2019 р. не з'явився, хоча про дату, час та місце підготовчих та судових засідань був належним чином повідомлений, що підтверджується повідомленнями про вручення поштових відправлень №№ 0103266474087, 0103266953970, 0103267029192, 0103267237542, 0103267611517, 0103267605460, 0103267918248. При цьому, від третьої особи 1 неодноразово надходили клопотання про розгляд справи за відсутності його представника.

Представник третьої особи 2 у підготовчі засідання 22.01.2019 р., 14.02.2019 р. та у судові засідання 26.02.2019 р., 12.03.2019 р. та 26.03.2019 р. не з'явився, хоча про дату, час та місце підготовчих та судових засідань був належним чином повідомлений, що підтверджується повідомленнями про вручення поштових відправлень №№ 0103267029206, 0103267237550, 0103267611509, 0103267605452, 0103267918256. При цьому, від третьої особи 1 надійшло клопотання про розгляд справи без участі її представника.

Представник третьої особи 3 у судові засідання 26.02.2019 р., 12.03.2019 р. та 26.03.2019 р. не з'явився, хоча про дату, час та місце судових засідань був належним чином повідомлений, що підтверджується повідомленнями про вручення поштових відправлень №№ 0103267611681, 0103267605533, 0103267918582. При цьому, від третьої особи 1 неодноразово надходили клопотання про розгляд справи за відсутності його представника.

Заслухавши пояснення прокурора, представників позивача та відповідача, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Коцюбинської селищної ради від 24.12.2008 р. № 1932/25-5 "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та передачу у приватну власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель, і споруд по АДРЕСА_1" ОСОБА_4 затверджено проект землеустрою щодо відведення та передачі у приватну власність земельної ділянки площею 0,15 га для вказаних цілей.

На підставі вказаного рішення селищної ради ОСОБА_4 30.01.2009 р. було видано державний акт серії НОМЕР_1 на право власності на земельну ділянку площею 0,15 га, з кадастровим номером НОМЕР_2 яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 цільове призначення земельної ділянки - для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд.

На підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 10.10.2009 р., зареєстрованого в реєстрі за № 1031, вказану земельну ділянку площею 0,15 га з кадастровим номером НОМЕР_2 придбав ОСОБА_5, про що на Державному акті на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1, виданому на ім'я ОСОБА_4, зроблено відмітку про перехід права власності спірної земельної ділянки до ОСОБА_5

30.12.2015 р. ОСОБА_5 відповідно до протоколу № 1 від 28.12.2015 р. загальних зборів учасників ТОВ Грінінвест за актом № 1 прийому-передачі нерухомого майна в якості внеску до статутного капіталу ТОВ Грінінвест передано, в тому числі, спірну земельну ділянку шляхом передачі оригіналу Державного акта на право власності на земельну ділянку, про що 31.07.2016 р. до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за номером № 15773082 внесено відомості про реєстрацію права власності на земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_2 за ТОВ Грінінвест .

Заочним рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 10.07.2013 р. у справі № 367/2774/13-ц позов прокурора м. Ірпеня Київської області до Коцюбинської селищної ради Київської області, ОСОБА_4 та ОСОБА_5, за участю третьої особи - Комунального підприємства "Святошинське лісопаркове господарство", про визнання недійсними рішення, державного акту на право власності на землю і визнання права власності на земельну ділянку задоволено частково, а саме - визнано недійсним рішення Коцюбинської селищної ради Київської області від 24.12.2008 р. № 1932/25-5 "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та передачу у приватну власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1" та визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1 (кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_2), виданий ОСОБА_4, із відміткою про перехід права власності до ОСОБА_5 та скасовано його державну реєстрацію.

Вказаним судовим рішенням встановлено, що спірна земельна ділянка знаходиться поза межами смт. Коцюбинське, оскільки на момент прийняття рішення Коцюбинською селищною радою про надання у власність земельної ділянки першому власнику, межі смт. Коцюбинське у встановленому законом порядку не були визначені та не встановлені, а тому спірне рішення Коцюбинської селищної ради не відповідає вимогам земельного законодавства.

Заочним рішенням Ірпінського міського суду від 18.05.2018 р. у справі № 367/5593/16-ц задоволено позов першого заступника прокурора Київської області в інтересах Кабінету Міністрів України до ОСОБА_5 та витребувано з незаконного володіння ОСОБА_5 на користь держави в особі Кабінету Міністрів України земельну ділянку площею 0,15 га з кадастровим номером НОМЕР_2

Судом у вказаній справі також встановлено факт, перевищення повноважень Коцюбинської селищної ради щодо розпорядження землями, які знаходяться за межами населеного пункту та прийняття рішення про передачу земельної ділянки першому набувачу у власність.

Відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Таким чином, неправомірність передачі у власність земельної ділянки площею 0,15 га з кадастровим номером НОМЕР_2 яка розташована по АДРЕСА_1, встановлено судом та є доведеним.

Звертаючись із позовом у даній справі, прокурор зазначає, що на даний час спірна земельна ділянка розташована в межах земель природно-заповідного фонду, а саме - національного природного парку "Голосіївський". Вказане також підтверджено Міністерством екології та природних ресурсів України у наданих суду письмових поясненнях.

Указом Президента України від 01.05.2014 р. № 446/2014 "Про зміну меж національного природного парку "Голосіївський" змінено межі національного природного парку "Голосіївський" шляхом розширення його території на 6462,62 гектари за рахунок земель Київського комунального об'єднання зеленого будівництва та експлуатації зелених насаджень міста "Київзеленбуд", що включаються до складу національного природного парку "Голосіївський" без вилучення у землекористувача.

Відповідно до листа Комунального підприємства "Святошинське лісопаркове господарство" від 14.07.2014 р. № 472, в якому повідомляється, що земельні ділянки (501 шт.), які незаконно надані у власність громадянам рішеннями Коцюбинської селищної ради, розміщені в частині кварталів 100, 101, 110, 111, 113, 116, 117 Київського лісництва та кварталів 18, 27, 51 Святошинського лісництва Святошинського лісопаркового господарства. Зазначені земельні ділянки увійшли до території національного природного парку "Голосіївський", який було розширено на підставі Указу Президента України № 446/2014 від 01.05.2014 р.

Відповідно до акта перевірки Державної інспекції сільського господарства в Київській області від 14.04.2016 № А11/180 спірна земельна ділянка з кадастровим номером НОМЕР_2 відповідно до картосхеми, території перспективної для створення Святошинського-Біличанської філії НПП Голосіївський попереднього функціонального зонування попадає в 18 квартал.

Тобто, спірна земельна ділянка розташована на землях природно-заповідного фонду, а саме Національного природного парку "Голосіївський".

Таким чином, прокурор зауважує, що на момент вирішення спору в силу приписів статей 122, 149 Земельного кодексу України, право розпорядження спірною земельною ділянкою віднесено до компетенції Кабінету Міністрів України, оскільки вона розташована на землях природно-заповідного фонду, які віднесено до природоохоронного призначення.

На думку прокурора, оскільки рішення Коцюбинської селищної ради, яке визнано недійсним в судовому порядку, про передачу у приватну власність фізичній особі спірної земельної ділянки особою, яка не мала права її відчужувати, та на яку в подальшому ТОВ "Грінінвест" набуло права власності, така земельна ділянка підлягає поверненню на користь держави в особі законного розпорядника - Кабінету Міністрів України.

Предметом спору у цій справі є вимога прокурора в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України про витребування із незаконного володіння ТОВ Грінінвест земельної ділянки площею 0,15 га, кадастровий номер НОМЕР_2 на підставі статті 388 Цивільного кодексу України у зв'язку із вибуттям спірної земельної ділянки, розташованої на землях природно - заповідного фонду, яка належить до земель лісогосподарського призначення і перебуває у державній власності поза волею держави із перевищенням селищною радою повноважень щодо розпорядження цією земельною ділянкою.

За змістом статей 317, 318 Цивільного кодексу України власнику належить право володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном.

Згідно зі статтею 324 цього Кодексу земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, встановлених Конституцією України. Кожен громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності Українського народу відповідно до закону.

Статтею 326 Цивільного кодексу України передбачено, що у державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади.

Суб'єктами права приватної власності є фізичні та юридичні особи. Фізичні та юридичні особи можуть бути власниками будь-якого майна, за винятком окремих видів майна, які відповідно до закону не можуть їм належати. Законом може бути встановлено обмеження розміру земельної ділянки, яка може бути у власності фізичної та юридичної особи (стаття 326 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 327 цього Кодексу у комунальній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить територіальній громаді. Управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.

Здійснення власником свого права власності передусім полягає у безперешкодному, вільному та на власний розсуд використанні всього комплексу правомочностей власника, визначених законом, - володіння, користування, розпорядження майном.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом (стаття 321 цього Кодексу).

У системі правових норм, що регулюють цивільно - правовий захист права власності, центральне місце належить нормам, які передбачають такий речово - правовий спосіб захисту права як витребування майна із чужого незаконного володіння - віндикація.

Відповідно до статті 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Зазначений засіб захисту права власності застосовується в тому випадку, коли власник фактично позбавлений можливості володіти і користуватися належною йому річчю, тобто коли річ незаконно вибуває із його володіння.

Згідно з наведеною нормою власник має право реалізувати своє право на захист шляхом звернення до суду з вимогою про витребування свого майна із чужого незаконного володіння із дотриманням вимог, передбачених Цивільним кодексом України.

Із правового аналізу статті 387 Цивільного кодексу України вбачається, що у цій нормі йдеться про право власника на віндикаційний позов, тобто позов власника, який не володіє, до невласника, який незаконно володіє майном, про вилучення цього майна в натурі.

Віндикаційний позов захищає право власності в цілому, оскільки він пред'являється у тих випадках, коли порушені права володіння, користування та розпорядження одночасно.

Сторонами у віндикаційному позові є власник речі, який не лише позбавлений можливості користуватися і розпоряджатися річчю, але вже й фактично нею не володіє, та незаконний фактичний володілець речі (як добросовісний, так і недобросовісний).

Під незаконним володінням розуміється фактичне володіння річчю, якщо воно не має правової підстави (володіння вкраденою річчю) або правова підстава якого відпала (минув термін дії договору найму), або правова підстава якого недійсна (володіння, установлене в результаті недійсного правочину).

Згідно зі статтею 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним, а стаття 388 цього Кодексу встановлює правила реалізації власником його права на витребування майна від добросовісного набувача.

Правила частини 1 статті 388 Цивільного кодексу України стосуються випадків, коли набувач за відплатним договором придбав майно в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач). У такому випадку власник має право витребувати це майно від набувача лише в разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

У частині 3 цієї статті наведено самостійне правило: якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача в усіх випадках.

Закон розрізняє два види незаконного володіння чужою річчю, що породжує різні цивільно-правові наслідки. Умови задоволення віндикаційного позову залежать від характеру незаконного володіння, в якому перебуває річ.

Володілець визнається добросовісним, якщо здобуваючи річ, він не знав і не повинен був знати про те, що відчужувач речі не має права на її відчуження. У випадку, якщо володілець речі знав чи повинен був знати, що здобуває річ в особи, яка не мала права на її відчуження, він вважається недобросовісним. Для визнання набувача недобросовісним потрібне встановлення наміру чи грубої необережності, що встановлюється, виходячи із презумпції добросовісності набувача.

Як вбачається зі змісту позовної заяви, прокурор, звертаючись із позовом, наголошував, що спірна земельна ділянка розташована у межах земель природно-заповідного фонду, а саме - Національного природного парку "Голосіївський", що також підтверджено у письмових поясненнях Міністерства екології та природних ресурсів України.

Згідно з Указом Президента України від 01.05.2014 р. № 446/2014 "Про зміну меж національного природного парку "Голосіївський" його територію розширено на 6462,62 га за рахунок земель КО "Київзеленбуд", що включаються до складу Національного природного парку "Голосіївський" без вилучення у землекористувача.

Судом встановлено, що спірна земельна ділянка, кадастровий номер НОМЕР_2 відповідно до картосхеми, території перспективної для створення Святошинсько-Біличанської філії Національного природного парку "Голосіївський" попереднього функціонального зонування належить до 18 кварталу.

Згідно зі статтями 43-45 Земельного кодексу України землі природно-заповідного фонду - це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об'єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об'єктів природно-заповідного фонду. До земель природно-заповідного фонду включаються природні території та об'єкти (природні заповідники, національні природні парки, біосферні заповідники, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам'ятки природи, заповідні урочища), а також штучно створені об'єкти (ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва). Землі природно-заповідного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Порядок використання земель природно-заповідного фонду визначається законом.

Відповідно до статті 4 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" території природних заповідників, заповідні зони біосферних заповідників, землі та інші природні ресурси, надані національним природним паркам, є власністю Українського народу.

Національні природні парки є природоохоронними, рекреаційними, культурно-освітніми, науково-дослідними установами загальнодержавного значення, що створюються з метою збереження, відтворення і ефективного використання природних комплексів та об'єктів, які мають особливу природоохоронну, оздоровчу, історико-культурну, наукову, освітню та естетичну цінність. Ділянки землі та водного простору з усіма природними ресурсами та об'єктами вилучаються з господарського використання і надаються національним природним паркам у порядку, встановленому цим Законом та іншими актами законодавства України. До складу територій національних природних парків можуть включатися ділянки землі та водного простору інших землевласників та землекористувачів (стаття 20 цього Закону).

За змістом статті 53 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" рішення про створення природних заповідників, національних природних парків, а також щодо інших територій та об'єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення приймаються Президентом України. Порядок відведення земельних ділянок природним заповідникам, біосферним заповідникам, національним природним паркам, регіональним ландшафтним паркам, а також ботанічним садам, дендрологічним паркам, зоологічним паркам визначається Земельним кодексом України.

Згідно зі статтею 13 Земельного кодексу України до повноважень Кабінету Міністрів України в галузі земельних відносин належить, зокрема, розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом, а також вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону. Частиною 8 статті 122 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на час звернення до суду) передбачено, що Кабінет Міністрів України передає земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування у випадках, визначених статтею 149 цього Кодексу.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Перший протокол, Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу є втручання держави в право на мирне володіння майном, зокрема й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування.

Перший протокол ратифікований Законом України від 17.07.1997 р. № 475/97-ВР і з огляду на приписи частини 1 статті 9 Конституції України, статті 10 ЦК України застосовується судами України як частина національного законодавства. При цьому розуміння змісту норм Конвенції та Першого протоколу, їх практичне застосування відбувається через практику (рішення) Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), яка згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" застосовується українськими судами як джерело права.

Відповідно до сталої практики ЄСПЛ (рішення від 23.09.1982 р. у справі "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції", рішення від 21.02.1986 р. у справі "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства") положення статті 1 Першого протоколу містить три правила: перше правило має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друге - стосується позбавлення майна і визначає певні умови для визнання правомірним втручання у право на мирне володіння майном; третє - визнає за державами право контролювати використання майна за наявності певних умов для цього. Зазначені правила не застосовуються окремо, вони мають тлумачитися у світлі загального принципу першого правила, але друге та третє правило стосуються трьох найважливіших суверенних повноважень держави: права вилучати власність у суспільних інтересах, регулювати використання власності та встановлювати систему оподаткування.

Відповідно до сталої практики ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23.09.1982 р., "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21.02.1986 р., "Щокін проти України" від 14.10.2010 р., "Сєрков проти України" від 07.07.2011 р., "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23.11.2000 р., "Булвес" АД проти Болгарії" від 22.01.2009 р., "Трегубенко проти України" від 02.11.2004 р., "East/West Alliance Limited" проти України" від 23.01.2014 р.) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися "значною свободою (полем) розсуду". Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Конституція України (статті 13, 14) визначає, що земля, водні ресурси є об'єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

За правилами статей 4, 5 Земельного кодексу України завданням земельного законодавства, яке включає в себе цей Кодекс та інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин, є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель, а основними принципами земельного законодавства є, зокрема, поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом.

Прийняття рішення про передачу у приватну власність землі державної чи комунальної власності позбавляє Український народ загалом (стаття 13 Конституції України) або конкретну територіальну громаду правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус як землі, відповідно, державної чи комунальної власності. В цьому контексті у сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (статті 14, 19 Конституції України).

Отже, правовідносини, пов'язані з вибуттям земель із державної чи комунальної власності, становлять "суспільний", "публічний" інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, на підставі якого земельна ділянка вибула з державної чи комунальної власності, такому суспільному інтересу не відповідає.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господасрького суду від 29.01.2019 р. у справі № 911/3312/17.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" Кабінет Міністрів України (Уряд України) є вищим органом у системі органів виконавчої влади.

Пунктом 6 частини першої статті 2 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" визначено, що до основних завдань Кабінету Міністрів України належить, зокрема, забезпечення рівних умов для розвитку всіх форм власності; здійснення управління об'єктами державної власності відповідно до закону.

Статтею 13 Земельного кодексу України передбачено, що до повноважень Кабінету Міністрів України належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Відповідно до частини восьмої статті 122 Земельного кодексу України, Кабінет Міністрів України передає земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування у випадках, визначених статтею 149 цього Кодексу.

Згідно частини дев'ятої статті 149 ЗК України Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, - ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси для нелісогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення та суб'єктів господарювання залізничного транспорту загального користування у зв'язку з їх реорганізацією шляхом злиття під час утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування відповідно до Закону України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування", крім випадків, визначених частинами п'ятою - восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 цього Кодексу.

Встановлено, що згідно з інформацією Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об'єднання ВО "Укрдержліспроект" від 08.10.2014 р. спірна територія була лісами ще за радянських часів. На підставі постанови ЦК КПУ і Ради Міністрів України від 20.06.1956 р. № 673 та рішення виконкому Київської міської ради від 07.08.1956 р. № 1186 створено Святошинське лісопаркове господарство, яке увійшло до складу управління земельної зони м. Києва. загальна площа Святошинського лісопаркового господарства на момент створення становила 14167 га. Згідно розпорядження Київської міської державної адміністрації № 2715 від 17.12.2001 р. на виконання рішення Київської міської ради від 02.10.2001 р. № 59/1493, перейменовано: Київське державне комунальне об'єднання зеленого будівництва "Київзеленбуд" на Київське комунальне об'єднання зеленого будівництва та експлуатації "Київзеленбуд", державне комунальне підприємство Святошинське лісопаркове господарство на комунальне підприємство "Святошинське лісопаркове господарство". Лісовпорядні роботи проводились в 1945-46, 1952-59, 1969, 1979, 1989, 1999, 2009 роках.

З огляду на викладене, судом встановлено, що прокурор правомірно звернувся з позовом саме на захист інтересів держави в особі Кабінету Міністрів України, який з 08.04.2012 р. на підставі статей 122, 149 ЗК України від імені держави здійснює розпорядження землями лісогосподарського призначення незалежно від розміру їх площі та через одночасне знаходження спірної земельної ділянки на території об'єкта природно-заповідного фонду України - НПП "Голосіївський".

Відповідно до статті 330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього кодексу майно не може бути витребуване в нього.

Статтею 387 ЦК України передбачено право власника витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Приписами частини першої статті 388 ЦК України встановлено, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно, зокрема, вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (ч. 3 ст. 388 ЦК України).

Враховуючи наведене та беручи до уваги, що спірна земельна ділянка вибула з володіння власника (держави) не з його волі, суд дійшов висновку про наявність підстав, передбачених статтею 388 ЦК України, для задоволення позовної вимоги прокурора про витребування у ТОВ Грінінвест земельної ділянки площею 0,15 га з кадастровим номером НОМЕР_2 та передачі її у розпорядження держави в особі Кабінету Міністрів України.

Як вже зазначалось, до господарського суду Київської області від ТОВ Грінінвест надійшла заява про застосування позовної давності, а тому суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 Цивільного кодексу України).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 Цивільного кодексу України).

У цивільному законодавстві закріплені об'єктивні межі застосування позовної давності. Вони встановлюються: (а) прямо (стаття 268 ЦК України) (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 01.08.2018 р. у справі № 641/76/17); (б) опосередковано, тобто з урахуванням сутності заявленої позовної вимоги (п. 96 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 р. у справі № 653/1096/16-ц).

На віндикаційні позови держави та територіальних громад (в особі органів державної влади та місцевого самоврядування відповідно) поширюється загальна позовна давність. Для уникнення дискримінаційної переваги цих суб'єктів порівняно з іншими суб'єктами права вони мають нести ризик застосування наслідків спливу позовної давності для оскарження виданих ними правових актів.

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу (абзац 1 частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру").

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України).

Велика Палата Верховного Суду у справі № 362/44/17 від 17.10.2018 р. зроблено конкретизований висновок щодо застосування строку позовної давності, який в силу ч. 4 ст. 236 ГПК України є обов'язковим до застосування.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Якщо у передбачених законом випадках у разі порушення або загрози порушення інтересів держави з позовом до суду звертається прокурор від імені органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, позовну давність слід обчислювати з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках: 1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об'єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів.

По-перше, Кабінет Міністрів України стало відомо про порушення його прав з листа від 07.03.2018 р. № 05/2-365вих-18, яким прокуратура Київської області повідомила Кабмін про підготовлення для пред'явлення до суду тридцять однієї позовної заяви в інтересах держави в особі Кабінет Міністрів України в т.ч. до ТОВ "Грінінвест".

По-друге, враховуючи те, що передачу права власності на спірну земельну ділянку першому та другому володільцю було визнано в судовому порядку незаконною (рішення Ірпінського міського суду від 18.05.2018 р. у справі № 367/5593/16-ц), а майно було передано відповідачу тільки 28.12.2015 р. (передача до статутного капіталу ТОВ "Грінінвест"), то й підстава для витребування такого майна з володіння від ТОВ "Грінінвест" виникла тільки після 28.12.2015 р., тому доводи скаржника, що прокурор повинен був звернутися до суду до 15.01.2015 р. є безпідставними. Прокурор звернувся до суду з даним позовом 05.11.2018 р. (відмітка суду на позовній заяві), тобто в межах строку позовної давності, а тому підстави для застосування спливу трьохрічного строку позовної давності відсутні.

За таких обставин, вимога про витребування з незаконного володіння ТОВ "Грінінвест" на користь держави в особі Кабінету Міністрів України земельної ділянки площею 0,15 га з кадастровим номером НОМЕР_2 підлягає задоволенню судом.

Судовий збір відповідно до ст.ст. 123, 129 ГПК України покладається судом відповідача.

Керуючись ст. ст. 123, 129, 231, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

Витребувати з незаконного володіння товариства з обмеженою відповідальністю "Грінінвест" (08200, Київська обл., м. Ірпінь, вул. Дзержинського, буд. 1-Є, код 40208868) на користь держави в особі Кабінету Міністрів України (01008, м. Київ, вул. Грушевського, 12/2) земельну ділянку площею 0,15 га з кадастровим номером НОМЕР_2 вартістю 45165,00 гривень.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Грінінвест" (08200, Київська обл., м. Ірпінь, вул. Дзержинського, будинок 1-Є, код 40208868) на користь прокуратури Київської області (01601, м. Київ, бульвар Лесі Українки, 27/2, код 02909996; банк отримувача - Держказначейська служба України в м. Києві; МФО - 820172) 1762,00 гривень судового збору.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом 20 днів з дня складення повного судового рішення, шляхом подання апеляційної скарги відповідно до ст. ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.

У той же час згідно пункту 17.5 Перехідних Положень ГПК України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Рішення підписано 17.04.2019 р.

Суддя О.О. Рябцева