Постанова

від 09.12.2020 по справі 911/2445/18

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" грудня 2020 р. Справа№ 911/2445/18

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Іоннікової І.А.

суддів: Шаптали Є.Ю.

Разіної Т.І.

за участю секретаря судового засідання Тарнавського В.Б.

за участю представника(-ів) згідно протоколу судового засідання від 09.12.2020

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Грінінвест"

на рішення Господарського суду Київської області від 26.03.2019 (повний текст рішення складено 17.04.2019)

у справі №911/2445/18 (суддя Рябцева О.О.)

за позовом першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Грінінвест"

третя особа-1 - Національний природний парк "Голосіївський"

третя особа-2 - Міністерство екології та природних ресурсів України

третя особа-3 - Коцюбинська селищна рада

про витребування земельної ділянки з незаконного володіння,

ВСТАНОВИВ:

Перший заступник прокурора Київської області звернувся до Господарського суду Київської області з позовом в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України до Товариства з обмеженою відповідальністю "Грінінвест" про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння.

Позовні вимоги мотивовані тим, що спірна земельна ділянка розташована на землях природно-заповідного фонду, належить до земель лісогосподарського призначення і перебуває у державній власності, а отже селищна рада не мала повноважень розпоряджатися цією земельною ділянкою, розпорядником якої є Кабінет Міністрів України. Враховуючи викладене прокурор зазначив, що оскільки спірна земельна ділянка вибула із власності держави поза волею належного розпорядника землі, що встановлено судовим рішенням, яке набрало законної сили, є правові підстави для витребування земельної ділянки із незаконного володіння ТОВ "Грінінвест" на підставі статті 388 Цивільного кодексу України.

Короткий зміст оскаржуваного рішення суду першої інстанції

Рішенням Господарського суду Київської області від 26.03.2019 позов задоволено повністю. Витребувано з незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю "Грінінвест" на користь держави в особі Кабінету Міністрів України земельну ділянку площею 0,15 га з кадастровим номером 3210946200:01:040:0101, вартістю 45165,00 гривень. Присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Грінінвест" на користь прокуратури Київської області 1762,00 гривень судового збору.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Грінінвест" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 26.03.2019 у справі №911/2445/18 і прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Також в апеляційній скарзі міститься клопотання скаржника про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду, в якому він посилається на те, що повний текст оскаржуваного рішення було отримано 07.05.2019, про що свідчить повідомлення про вручення поштового листа №0103268500107 відправленого 22.04.2019, яке наявне в матеріалах справи.

Короткий зміст апеляційної скарги та узагальнення її доводів

В обґрунтування наведеної позиції, викладеної у апеляційній скарзі, відповідач зазначає, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, що призвело до неправильного вирішення справи судом першої інстанції.

Зокрема за твердженням відповідача, місцевим господарським судом не було враховано того, що особою, яка порушила права держави на спірне майно є Коцюбинська селищна рада, а не Товариство з обмеженою відповідальністю "Грінінвест", оскільки, на підставі рішення селищної ради передано у власність фізичній особі спірну земельну ділянку, про що як прокурору, так і державі і в особі Кабінету Міністрів України стало відомо у 2012 році.

За таких підстав відповідач вважає, що строк позовної давності судом першої інстанції обраховано не вірно.

Крім цього, відповідач вказує на те, що місцевим господарським судом не досліджено питання наявності у прокурора повноважень для звернення з даним позовом до суду.

Короткий зміст відзиву прокуратури на апеляційну та узагальнення їх доводів

У відзиві на апеляційну скаргу прокурор просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення, посилаючись на те, що мотиви та підстави, зазначені в ній щодо скасування рішення суду є безпідставними та необґрунтованими, а рішення місцевого господарського суду ухвалено у відповідності до вимог чинного законодавства.

Узагальнений виклад позицій інших учасників справи

Позивач, відповідач та треті особи-1,-2,-3 не скористалися правом подати відзиви на апеляційну скаргу. Неподання відзиву не перешкоджає розгляду апеляційної скарги по суті, що насамперед узгоджується ч. 3 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.05.2019 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Грінінвест" на рішення Господарського суду Київської області від 26.03.2019 у справі №911/2445/18 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді (судді-доповідача) Іоннікової І.А., суддів Михальської Ю.Б., Разіної Т.І.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.06.2019 поновлено Товариству з обмеженою відповідальністю "Грінінвест" строк для подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду Київської області від 26.03.2019 у справі №911/2445/18; відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Грінінвест" на рішення Господарського суду Київської області від 26.03.2019 у справі №911/2445/18; зупинено дію рішення Господарського суду Київської області від 26.03.2019 у справі №911/2445/18 до винесення Північним апеляційним господарським судом судового акту за результатами розгляду апеляційної скарги; призначено до розгляду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Грінінвест" на рішення Господарського суду Київської області від 26.03.2019 у справі №911/2445/18 на 26.06.2019.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.06.2019 зупинено апеляційне провадження у справі №911/2445/18 до розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи №587/430/16-ц.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.05.2020 поновлено апеляційне провадження у справі №911/2445/18.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.05.2020 зупинено провадження у справі №911/2445/18 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Грінінвест" на рішення Господарського суду Київської області від 26.03.2019 до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи №912/2385/18 та оприлюднення повного тексту постанови.

Через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від прокуратури Київської області надійшло клопотання про поновлення провадження у справі №911/2445/18, у якому зазначено, що обставини, які зумовили зупинення апеляційного провадження у справі №911/2445/18 відпали.

Згідно розпорядження Північного апеляційного господарського суду від 21.09.2020 у справі №911/2445/18 призначено повторний автоматизований розподіл, відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу №911/2445/18 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Іоннікова І.А., судді: Тарасенко К.В., Разіна Т.І.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.09.2020 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Грінінвест" на рішення Господарського суду Київської області від 26.03.2019 у справі №911/2445/18 колегією суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючого судді (судді-доповідача) Іоннікової І.А., суддів Тарасенко К.В., Разіної Т.І. Поновлено апеляційне провадження у справі №911/2445/18; розгляд апеляційної скарги призначено на 04.11.2020.

У зв`язку з перебуванням судді Тарасенко К.В., яка входить до складу колегії суддів і не є суддею-доповідачем на лікарняному, судове засідання призначене на 04.11.2020 не відбулося.

Згідно розпорядження Північного апеляційного господарського суду від 09.11.2020 у справі №911/2445/18 призначено повторний автоматизований розподіл, відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу №911/2445/18 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Іоннікова І.А., судді: Шаптала Є.Ю., Разіна Т.І.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.11.2020 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Грінінвест" на рішення Господарського суду Київської області від 26.03.2019 у справі №911/2445/18 колегією суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючого судді (судді-доповідача) Іоннікової І.А., суддів Шаптала Є.Ю., Разіна Т.І.; розгляд апеляційної скарги призначено на 09.12.2020.

В судове засідання, яке відбулося 09.12.2020 з`явилися прокурор, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Грінінвест".

Представники позивача, відповідача та треті особи-1,-2,-3 у судове засідання не з`явилися про причину відсутності суду апеляційної інстанції не повідомили. Оскільки явка представників позивача, відповідача та третіх осіб-1,-2,-3 у судове засідання не була визнана судом обов`язковою, а також зважаючи на наявні в матеріалах справи докази належного повідомлення про місце, дату та час судового розгляду.

Колегія суддів визнала можливим здійснювати розгляд апеляційної скарги у даній справі за відсутності представників позивача, відповідача та третіх осіб-1,-2,-3.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення прокурора, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, Північний апеляційний господарський суд встановив наступне.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Рішенням Коцюбинської селищної ради від 24.12.2008 № 1932/25-5 "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та передачу у приватну власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель, і споруд по АДРЕСА_1 " ОСОБА_1 затверджено проект землеустрою щодо відведення та передачі у приватну власність земельної ділянки площею 0,15 га для вказаних цілей.

На підставі вказаного рішення селищної ради ОСОБА_1 30.01.2009 було видано державний акт серії ЯЖ № 903311 на право власності на земельну ділянку площею 0,15 га, з кадастровим номером 3210946200:01:040:0101, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1; цільове призначення земельної ділянки - для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд.

На підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 10.10.2009, зареєстрованого в реєстрі за № 1031, вказану земельну ділянку площею 0,15 га з кадастровим номером 3210946200:01:040:0101, придбав ОСОБА_2 , про що на Державному акті на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 903311, виданому на ім`я ОСОБА_1 , зроблено відмітку про перехід права власності спірної земельної ділянки до ОСОБА_2

30.12.2015 ОСОБА_2 відповідно до протоколу № 1 від 28.12.2015 загальних зборів учасників ТОВ "Грінінвест" за актом № 1 прийому-передачі нерухомого майна в якості внеску до статутного капіталу ТОВ "Грінінвест" передано, в тому числі, спірну земельну ділянку шляхом передачі оригіналу Державного акта на право власності на земельну ділянку, про що 31.07.2016 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за номером № 15773082 внесено відомості про реєстрацію права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3210946200:01:040:0101 за ТОВ "Грінінвест".

Заочним рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 10.07.2013 у справі № 367/2774/13-ц позов прокурора м. Ірпеня Київської області до Коцюбинської селищної ради Київської області, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , за участю третьої особи - Комунального підприємства "Святошинське лісопаркове господарство", про визнання недійсними рішення, державного акту на право власності на землю і визнання права власності на земельну ділянку задоволено частково, а саме - визнано недійсним рішення Коцюбинської селищної ради Київської області від 24.12.2008 р. № 1932/25-5 "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та передачу у приватну власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 " та визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 903311 (кадастровий номер земельної ділянки 3210946200:01:040:0101), виданий ОСОБА_1 , із відміткою про перехід права власності до ОСОБА_2 та скасовано його державну реєстрацію.

Вказаним судовим рішенням встановлено, що спірна земельна ділянка знаходиться поза межами смт. Коцюбинське, оскільки на момент прийняття рішення Коцюбинською селищною радою про надання у власність земельної ділянки першому власнику, межі смт. Коцюбинське у встановленому законом порядку не були визначені та не встановлені, а тому спірне рішення Коцюбинської селищної ради не відповідає вимогам земельного законодавства.

Заочним рішенням Ірпінського міського суду від 18.05.2018 у справі № 367/5593/16-ц задоволено позов першого заступника прокурора Київської області в інтересах Кабінету Міністрів України до ОСОБА_2 та витребувано з незаконного володіння ОСОБА_2 на користь держави в особі Кабінету Міністрів України земельну ділянку площею 0,15 га з кадастровим номером 3210946200:01:040:0101.

Судом у вказаній справі також встановлено факт, перевищення повноважень Коцюбинської селищної ради щодо розпорядження землями, які знаходяться за межами населеного пункту та прийняття рішення про передачу земельної ділянки першому набувачу у власність.

Звертаючись із позовом у даній справі, прокурор посилався на те, що на момент вирішення спору в силу приписів статей 122, 149 Земельного кодексу України, право розпорядження спірною земельною ділянкою віднесено до компетенції Кабінету Міністрів України, оскільки вона розташована на землях природно-заповідного фонду, які віднесено до природоохоронного призначення.

На думку прокурора, оскільки рішення Коцюбинської селищної ради, яке визнано недійсним в судовому порядку, про передачу у приватну власність фізичній особі спірної земельної ділянки особою, яка не мала права її відчужувати, та на яку в подальшому ТОВ "Грінінвест" набуло права власності, така земельна ділянка підлягає поверненню на користь держави в особі законного розпорядника - Кабінету Міністрів України.

Предметом спору у цій справі є вимога прокурора в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України про витребування із незаконного володіння ТОВ "Грінінвест" земельної ділянки площею 0,15 га, кадастровий номер 3210946200:01:040:0101, на підставі статті 388 Цивільного кодексу України у зв`язку із вибуттям спірної земельної ділянки, розташованої на землях природно - заповідного фонду, яка належить до земель лісогосподарського призначення і перебуває у державній власності поза волею держави із перевищенням селищною радою повноважень щодо розпорядження цією земельною ділянкою.

Рішенням Господарського суду Київської області від 26.03.2019 позов задоволено повністю. Витребувано з незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю "Грінінвест" на користь держави в особі Кабінету Міністрів України земельну ділянку площею 0,15 га з кадастровим номером 3210946200:01:040:0101, вартістю 45165,00 гривень. Присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Грінінвест" на користь прокуратури Київської області 1762,00 гривень судового збору.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

В силу вимог частин 1, 2, 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, вивчивши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскарженого рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга відповідача підлягає частковому задоволенню, а оскаржене рішення місцевого господарського суду підлягає зміні, з наступних підстав.

Відповідно до частини 1 статті 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Частиною 1 статті 328 Цивільного кодексу України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

За змістом частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Неправомірність передачі у власність спірної земельної ділянки встановлено рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 10.07.2013 у справі №367/2774/13-ц, яке набрало законної сили, тобто є доведеним.

При цьому колегія суддів зазначає про відсутність повноваження щодо надання оцінки належності та допустимості доказів, з оцінки яких виходив Ірпінський міський суд Київської області, приймаючи судове рішення по справі 367/2774/13-ц, а тому неналежними є посилання скаржника стосовного того, що рішення у цивільній справі прийняте за наявності іншого рішення в адміністративній справі, яким встановлено протилежні факти.

За правилами статей 317, 319, 321 Цивільного кодексу України власнику належить право володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном на власний розсуд. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Статтею 387 Цивільного кодексу України передбачено, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Частинами 1, 3 статті 388 Цивільного кодексу України визначено, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Прокурор, звертаючись з позовом у цій справі в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, обґрунтовує порушення інтересів держави у незаконному вибутті земельної ділянки, що належить до земель природоохоронного призначення, без згоди Кабінету Міністрів України та передачу її у приватну власність.

Статтею 13 Земельного кодексу України передбачено, що до повноважень Кабінету Міністрів України належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

За приписами частини 8 статті 122 Земельного кодексу України Кабінет Міністрів України передає земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування у випадках, визначених статтею 149 цього Кодексу.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Перший протокол, Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу є втручання держави в право на мирне володіння майном, зокрема й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування.

Перший протокол ратифікований Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР і з огляду на приписи частини 1 статті 9 Конституції України, статті 10 ЦК України застосовується судами України як частина національного законодавства. При цьому розуміння змісту норм Конвенції та Першого протоколу, їх практичне застосування відбувається через практику (рішення) Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), яка згідно зі статтею 17 Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" застосовується українськими судами як джерело права.

Відповідно до сталої практики ЄСПЛ (рішення від 23.09.1982 у справі "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції", рішення від 21.02.1986 у справі "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства") положення статті 1 Першого протоколу містить три правила: перше правило має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друге - стосується позбавлення майна і визначає певні умови для визнання правомірним втручання у право на мирне володіння майном; третє - визнає за державами право контролювати використання майна за наявності певних умов для цього. Зазначені правила не застосовуються окремо, вони мають тлумачитися у світлі загального принципу першого правила, але друге та третє правило стосуються трьох найважливіших суверенних повноважень держави: права вилучати власність у суспільних інтересах, регулювати використання власності та встановлювати систему оподаткування.

Згідно сталої практики ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23.09.1982, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21.02.1986, "Щокін проти України" від 14.10.2010, "Сєрков проти України" від 07.07.2011, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23.11.2000, "Булвес" АД проти Болгарії" від 22.01.2009, "Трегубенко проти України" від 02.11.2004, "East/West Alliance Limited" проти України" від 23.01.2014) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися "значною свободою (полем) розсуду". Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Конституція України (статті 13, 14) визначає, що земля, водні ресурси є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

За правилами статей 4, 5 Земельного кодексу України завданням земельного законодавства, яке включає в себе цей Кодекс та інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин, є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель, а основними принципами земельного законодавства є, зокрема, поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом.

Прийняття рішення про передачу у приватну власність землі державної чи комунальної власності позбавляє Український народ загалом (стаття 13 Конституції України) або конкретну територіальну громаду правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус як землі, відповідно, державної чи комунальної власності. В цьому контексті у сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (статті 14, 19 Конституції України).

Отже, правовідносини, пов`язані з вибуттям земель із державної чи комунальної власності, становлять "суспільний", "публічний" інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, на підставі якого земельна ділянка вибула з державної чи комунальної власності, такому суспільному інтересу не відповідає.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до листа Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання ВО "Укрдерліспроект" від 08.10.2014 №331, спірна територія є лісами з радянських часів, а на підставі Постанови ЦК КПУ і Ради Міністрів УРСР від 20.06.1956 №673 та рішення виконкому Київської міської ради від 07.08.1956 №1186 створено Святошинське лісопаркове господарство, яке увійшло до складу управління земельної зони м. Києва, загальна площа Святошинського лісопаркового господарства на момент створення становила 14167 га. Згідно із розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 17.12.2001 № 2715 на виконання рішення Київської міської ради від 02.10.2001 № 59/1493, перейменовано: Київське державне комунальне об`єднання зеленого будівництва та експлуатації "Київзеленбуд" на Київське комунальне об`єднання зеленого будівництва та експлуатації "Київзеленбуд"; Державне комунальне підприємство Святошинське лісопаркове господарство на Комунальне підприємство "Святошинське лісопаркове господарство". Лісовпорядні роботи проводились в 1945-56, 1952-59, 1969, 1979, 1989, 1999, 2009 роках. Однак, при зміні назв юридичних осіб рішення про зміну цільового призначення земель не приймалося.

Згідно з частинами 2 та 3 статті 1, частиною 1 та 2 статті 7 Лісового кодексу України ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави. Ліси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.

За таких обставин, судова колегія погоджується з висновком місцевого господарського суду про що "суспільним", "публічним" інтересом звернення прокуратури Київської області з вимогою витребування спірної земельної ділянки з володіння ТОВ "Грінінвест" у даній справі є задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно важливого та соціально значущого питання - зміни цільового призначення земель лісового фонду та безоплатної передачі у власність громадянам земельних ділянок і лісів із державного власності, а також захист суспільний інтересів загалом, права власності на землю Українського народу, лісів - національного багатства України та лісів, як джерела задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. "Суспільний", "публічний" інтерес полягає у відновленні правового порядку, в частині визначення меж компетенції органів державної влади та місцевого самоврядування, відновленні становища, яке існувало до порушення права власності Українського народу на землю та ліси, захист такого права шляхом повернення в державну власність земель та лісів, що незаконно вибули з такої власності.

В питаннях оцінки "пропорційності" ЄСПЛ, як і в питаннях наявності "суспільного", "публічного" інтересу, також визнає за державою достатньо широку "сферу розсуду", за виключенням випадків, коли такий "розсуд" не ґрунтується на розумних підставах (рішення в справах "Спорронґ і Льоннорт проти Швеції", "Булвес" АД проти Болгарії").

Отже, стосовно землі лісогосподарського призначення закон установлює пріоритет державної, комунальної власності на землю над приватною і, крім того, прямо забороняє органам місцевого самоврядування та органам виконавчої влади передавати в приватну власність ліси та землю відповідного цільового призначення поза складом угідь селянських, фермерських та інших господарств, або й у складі цих угідь, якщо площа ділянки більше, ніж 5 га.

Колегія суддів погоджується, що витребування спірної земельної ділянки із володіння відповідача відповідає критерію законності: воно здійснюється на підставі норми статті 388 Цивільного кодексу України у зв`язку з порушенням органом місцевого самоврядування вимог Лісового кодексу України та Земельного кодексу України, які відповідають вимогам доступності, чіткості, передбачуваності, офіційні тексти зазначених нормативно-правових актів в актуальному стані є публічними та загальнодоступними. Сумніви суб`єктів звернення у правильності тлумачення та застосування цих норм судами не можуть свідчити про незаконність втручання в право власності.

За таких обставин судова колегія дійшла висновку про те, що результат розгляду судом першої інстанції позову першого заступника прокурора Київської області по суті не суперечить загальним принципам і критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, закладеним у статті 1 Першого протоколу і заперечення скаржника з цього приводу є безпідставними.

Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна із чужого незаконного володіння (стаття 387 Цивільного кодексу України) та усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 Цивільного кодексу України, частина друга статті 152 Земельного кодексу України). Наведені способи захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.

Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.

Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.

Власник земельної ділянки може вимагати, зокрема, усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою (частина друга статті 152 Земельного кодексу України).

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 Цивільного кодексу України).

Заволодіння громадянами та юридичними особами землями, на які поширюється чітка заборона на передання їх у приватну власність з метою будівництва й обслуговування індивідуального житлового будинку та господарських споруд всупереч вимогам ЗК України (перехід до них права володіння цими землями) є неможливим (аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду сформульовано у постановах від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц, від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц щодо земель водного фонду).

Отже, зайняття спірної земельної ділянки з порушенням положень Земельного кодексу України та Лісового кодексу України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовну вимогу про зобов`язання повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки (див. пункт 71 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц, пункт 96 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц, а також пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суд від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц). Власник земельної ділянки лісогосподарського призначення може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини та вимагаючи повернути таку ділянку.

Тому повернення земельної ділянки лісового призначення державі слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж всього часу тривання порушення прав законного володільця цієї ділянки (подібні висновки вкладено у пункті 90 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц).

Зазначене не впливає на висновки щодо суті апеляційної скарги, зокрема, з огляду на те, що прокурор не пропустив трирічний строк на звернення до суду з дня, коли дізнався або міг дізнатися про порушення права державної власності на спірну земельну ділянку, оскільки позовна давність не застосовується до негаторних позовів.

Судова колегія звертає увагу на те, що згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") неправильна юридична кваліфікація сторонами спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм.

У цій справі помилкова з огляду на її обставини юридична кваліфікація позивачем, прокурором і судом першої інстанції позовної вимоги про витребування з незаконного володіння спірної земельної ділянки лісогосподарського призначення як вимоги, до якої слід застосувати положення статтей 330, 387 і 388 Цивільного кодексу України, не призвела, враховуючи висновки судів щодо суті спору, до неправильного його вирішення, тому не може бути достатньою підставою для їх скасування, оскільки згідно з частиною другою статті 309 Господарського процесуального кодексу України у редакції Закону України від 18.12.2019 № 390-IX не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань, однак мотиви оскаржуваних судових рішень слід змінити з урахуванням цієї постанови.

При цьому, твердження відповідача про неправомірне залишення судом першої інстанції без розгляду заяви про застосування позовної давності, колегія суддів вважає безпідставним з огляду на кваліфікацію позовної вимоги про витребування з незаконного володіння земельної ділянки як негаторного позову, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки.

Доводи відповідача про те, що прокурором не виконані вимоги ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" в частині неотримання вказівки чи наказу Генерального прокурора або його першого заступника чи заступника відповідно до компетенції на представництво інтересів держави в особі Кабінету Міністрів України спростовуються листом за підписом заступника Генерального прокурора від 31.05.2017 № 05/1-324вих.-17, у якому доручається прокуратурі Київської області пред`явлення позовів до визначених юридичних осіб, у тому числі Товариства з обмеженою відповідальністю "Грінінвест" та представництво в судах інтересів держави в особі Кабінету Міністрів України.

Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла вважає, що позовні вимоги прокурора є доведеними та обґрунтованими, скаржником не спростовними, тому суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Інші доводи учасників процесу не впливають на оцінку обставин та висновки викладені в цій постанові.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у рішенні суду, питання вичерпності висновків господарського суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції ураховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у контексті конкретних обставин справи.

Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення (п. 2 ч. 1 ст. 275 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 277 Господарського процесуального кодексу України є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з ч. 2 ст. 277 Господарського процесуального кодексу України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

За змістом ч. 4 ст. 277 Господарського процесуального кодексу України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Висновки за результатами апеляційної скарги

Враховуючи що, суд першої інстанції в мотивувальній частині оскаржуваного рішення зробив висновки, які не в повній мірі відповідають обставинам справи, колегія суддів вважає за необхідне застосувати повноваження, передбачені ч. 4 ст. 277 Господарського процесуального кодексу України та змінити мотивувальну частину оскаржуваного судового рішення та з врахуванням норм ст. 269 Господарського процесуального кодексу України викласти її в редакції даної постанови.

При цьому, резолютивна частина рішення підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Грінінвест" частковому задоволенню.

Судові витрати

Згідно із ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 275, 277, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Грінінвест" задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Київської області від 26.03.2019 у справі №911/2445/18 змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

В іншій частині рішення Господарського суду Київської області від 26.03.2019 у справі №911/2445/18 залишити без змін.

Матеріали справи №911/2445/18 повернути до Господарського суду Київської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 287 - 289 ГПК України.

Повний текст постанови складено 16.12.2020.

Головуючий суддя І.А. Іоннікова

Судді Є.Ю. Шаптала

Т.І. Разіна