Рішення

від 16.04.2019 по справі 810/4277/17

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 квітня 2019 року м. Київ Справа № 810/4277/17

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Харченко С.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю Будремсервіс до треті особи:державного реєстратора юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців ОСОБА_1, 1) ОСОБА_2, 2) ОСОБА_3, провизнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Будремсервіс звернулось до суду з позовом до державного реєстратора юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців ОСОБА_1, в якому просить суд: визнати протиправним та скасувати рішення відповідача від 20.11.2017 про відмову у проведенні державної реєстрації змін до установчих документів юридичної особи; зобов'язати відповідача провести державну реєстрацію змін до відомостей про юридичну особу, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань на підставі документів, поданих Товариством з обмеженою відповідальністю Будремсервіс 17.11.2017.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідачу були надані всі необхідні документи для проведення реєстраційних дій, пов'язаних зі зміною складу засновників юридичної особи та зміною видів її економічної діяльності, що оформлені відповідно до вимог чинного законодавства України.

Разом з тим державний реєстратор юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців ОСОБА_1, за відсутності визначених чинним законодавством підстав, прийняла незаконне рішення про відмову у проведенні державної реєстрації таких змін, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з даним позовом.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 02.01.2018 відкрито провадження в адміністративній справі № 810/4277/17 та призначено дату, час та місце проведення підготовчого засідання.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 02.03.2018 продовжено строк проведення підготовчого провадження та відкладено підготовче засідання на підставі пункту 1 частини другої статті 181 Кодексу адміністративного судочинства України.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 30.03.2018 залучено до участі у справі в якості третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_3 і ОСОБА_2 та відкладено підготовче засідання на підставі пункту 2 частини другої статті 181 Кодексу адміністративного судочинства України.

У підготовчому засіданні, призначеному на 27.04.2018, розгляд справи відкладено на підставі пункту 1 частини другої статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України (протокольна ухвала Київського окружного адміністративного суду від 27.04.2018).

Підготовче засідання, призначене на 22.06.2018, відкладено на підставі пункту 3 частини другої статті 181 Кодексу адміністративного судочинства України (протокольна ухвала Київського окружного адміністративного суду від 22.06.2018).

Підготовчі засідання, призначені на 17.07.2018 та 20.08.2018, відкладені на підставі пункту 1 частини другої статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України (протокольні ухвали Київського окружного адміністративного суду від 17.07.2018 та 20.08.2018).

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 01.10.2018 закрито підготовче засідання та призначено справу до судового розгляду по суті.

У судове засідання, призначене на 01.11.2018, учасники справи не з'явились, були своєчасно та належним чином повідомлені про дату, час та місце судового розгляду справи по суті, про що свідчать наявні у матеріалах справи розписки представника позивача, відповідача та третьої особи - ОСОБА_3 - про отримання ними судових повісток (т. 2 а.с. 41, 49, 50), а також повідомлення про вручення рекомендованого поштового відправлення третій особі - ОСОБА_2 (т. 2 а.с. 53).

Матеріали справи також містять клопотання представника позивача та третьої особи - ОСОБА_3 - про розгляд справи за їх відсутності (т. 1 а.с. 135-138, т. 2 а.с. 16), а також письмові пояснення ОСОБА_3, в яких вона підтримала позицію позивача.

У свою чергу причини неявки відповідача у судове засідання суду невідомі. Письмових клопотань про розгляд справи за відсутності відповідача або про відкладення судового засідання із повідомленням причин неявки до суду не надходило. Крім того, правом на подання відзиву на позовну заяву відповідач не скористався, жодних доказів поважності причин його неподання суду не надав.

В силу приписів пункту 1 частини третьої статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника), належним чином повідомленого про судове засідання, без поважних причин або без повідомлення причин неявки, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи.

Частиною дев`ятою цієї статті передбачено, що у разі, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Беручи до уваги ту обставину, що про дату, час та місце судового розгляду справи по суті учасники справи повідомлені належним чином, однак у судове засідання не з'явились, зважаючи на відсутність підстав для відкладення судового розгляду, передбачених статтею 205 Кодексу адміністративного судочинства України, судом прийнято рішення про розгляд справи в порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами (протокольна ухвала Київського окружного адміністративного суду від 01.10.2018).

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю Будремсервіс зареєстроване в якості юридичної особи 08.12.1995, що підтверджується даними, внесеними до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань.

Як вбачається з витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань станом на 13.10.2017 (т. 1 а.с. 71-76), засновниками (учасниками) юридичної особи є ОСОБА_4 з часткою у статутному капіталі у розмірі 50 % та ОСОБА_2 з часткою у статутному капіталі у розмірі 50 %; керівником юридичної особи з 14.07.2014 є ОСОБА_4; розмір статутного капіталу - 500000,00 грн.

17.11.2017 керівником Товариства з обмеженою відповідальністю Будремсервіс подано до державного реєстратора заяву про державну реєстрацію змін до відомостей про юридичну особу, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань.

Підставою для проведення реєстраційних дій стала зміна складу засновників (учасників) юридичної особи та зміна видів її економічної діяльності.

Питання щодо зміни складу засновників шляхом виключення учасника ОСОБА_2 та включення до складу учасників юридичної особи ОСОБА_3, а також питання зміни видів економічної діяльності були розглянуті загальними зборами Товариства з обмеженою відповідальністю Будремсервіс , проведеними 14.11.2017.

Рішення щодо змін до установчих документів юридичної особи, оформлене протоколом Загальних зборів Товариства з обмеженою відповідальністю Будремсервіс від 14.11.2017 № 3, було подано державному реєстратору разом із заявою.

За результатами розгляду поданого позивачем пакету документів відповідачем було прийнято рішення від 20.11.2017 про відмову у проведенні державної реєстрації змін до установчих документів юридичної особи.

Як вбачається з даних повідомлення про відмову у проведенні державної реєстрації від 20.11.2017 (т. 1 а.с. 11), підставою для такої відмови стала невідповідність, на думку державного реєстратора, поданих позивачем документів, вимогам законів України, а саме: приписам частини другої статті 59 Закону України Закону України Про господарські товариства від 19.09.1991 № 1576-ХІІ, якою передбачено, що при вирішенні питання про виключення учасника з товариства рішення вважається прийнятим, якщо за нього проголосують учасники, що володіють у сукупності більш як 50 відсотками загальної кількості голосів учасників товариства.

Як зазначає позивач, державний реєстратор при винесенні рішення спирався на наступні обставини:

- одноосібне голосування учасника товариства ОСОБА_4 за виключення іншого учасника ОСОБА_2 зі складу Товариства з обмеженою відповідальністю Будремсервіс ;

- наявність у ОСОБА_4 лише 50 % загальної кількості голосів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю Будремсервіс .

Водночас державним реєстратором не враховано, що підставою для прийняття рішення, оформленого протоколом Загальних зборів Товариства з обмеженою відповідальністю Будремсервіс від 14.11.2017 № 3, стало те, що учасник - ОСОБА_2 - не виконав свої зобов'язання, закріплені у підпункті 3.2.5 пункту 3.2 статті 3 статуту Товариства з обмеженою відповідальністю Будремсервіс , та в порушення вимог пункту 5.8 статті 5 статуту Товариства з обмеженою відповідальністю Будремсервіс на день проведення загальних зборів учасників не вніс свою частку до статутного капіталу.

На підтвердження наведених обставин позивачем надано суду копію висновку експерта № 166/09/2017 за результатами проведення експертно-економічного дослідження від 25.09.2017, згідно з яким, виходячи з наявних матеріалів (бухгалтерського обліку Товариства з обмеженою відповідальністю Будремсервіс ), станом на 31.12.2016 документально підтверджується внесення до статутного фонду підприємства Товариства з обмеженою відповідальністю Будремсервіс часток засновниками у загальній сумі 250000,00 грн, у тому числі: ОСОБА_4 у сумі 250000,00 грн, ОСОБА_2 у сумі 0,00 грн.

Позивач звертає увагу на те, що підпунктом 3.2.5 пункту 3.2 статті 3 статуту Товариства з обмеженою відповідальністю Будремсервіс , затвердженого 20.04.2011, передбачено обов'язок учасників товариства своєчасно вносити вклади у розмірі, порядку та засобами, передбаченими цим статутом.

Пунктом 5.1 статті 5 цього статуту закріплено, що для забезпечення діяльності товариства за рахунок вкладів учасників створюється статутний капітал в розмірі 500000,00 грн. Статутний капітал формується за рахунок грошових внесків учасників товариства. Частки учасників товариства складають: ОСОБА_4 50% або 250000,00 грн та ОСОБА_2 50% або 250000,00 грн.

Пунктом 5.8. статті 5 статуту передбачено, що учасники товариства протягом першого року діяльності товариства повинні сплатити повністю всю суму своїх вкладів.

Аналогічне положення закріплене у частині першій статті 52 Закону України Про господарські товариства від 19.09.1991 № 1576-ХІІ (далі - Закон України № 1576-ХІІ) в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин.

Так, вказаною правовою нормою встановлено, що статутний капітал товариства з обмеженою відповідальністю підлягає сплаті учасниками товариства до закінчення першого року з дня державної реєстрації товариства.

Позивач наголошує, що ОСОБА_2, будучи учасником юридичної особи з 20.04.2011, на день проведення загальних зборів учасників не вніс свою частку до статутного капіталу у розмірі 250000,00 грн.

З огляду на викладене позивач стверджує, що загальні збори на підставі положень статті 52 Закону України № 1576-ХІІ наділені правом прийняти одне з передбачених частиною другою цієї статті рішень, зокрема, про виключення із складу товариства тих учасників, які не внесли свої вклади.

Щодо кількості голосів, достатніх для одноосібного голосування учасником юридичної особи з питання виключення іншого учасника з підстав невиконання ним обов'язку по внесенню частки до статутного капіталу, позивач вважає, що відповідачем при прийнятті оспорюваного рішення не враховано наявність рішення Конституційного Суду України від 05.02.2013 у справі № 1-3/2013 (1-рп/2013), прийнятого за конституційним зверненням Товариства з обмеженою відповідальністю Ліхтнер Бетон Львів щодо офіційного тлумачення положень частини четвертої статті 58, частини першої статті 64 Закону України № 1576-ХІІ.

Відтак питання про виключення ОСОБА_2 зі складу учасників Товариства з обмеженою відповідальністю Будремсервіс в силу положень частини першої статті 64 Закону України № 1576-ХІІ підлягало розгляду іншим учасником. У свою чергу при визначенні кількості голосів для прийняття рішення про виключення врахуванню підлягали тільки голоси іншого учасника - ОСОБА_4.

Наведене стало підставою для прийняття 14.11.2017 Загальними зборами учасників рішення, оформленого протоколом № 3, а висновок відповідача про те, що документи, надані позивачем 17.11.2017 для проведення державної реєстрації змін до установчих документів, суперечать вимогам Конституції та законів України, не базується на нормах чинного законодавства.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації, регулюються Конституцією України, Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" від 15.05.2003 № 755-IV (далі - Закон України № 755-IV) та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону.

У відповідності до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України № 755-IV (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) державна реєстрація юридичних осіб, громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців (далі - державна реєстрація) - офіційне визнання шляхом засвідчення державою факту створення або припинення юридичної особи, громадського формування, що не має статусу юридичної особи, засвідчення факту наявності відповідного статусу громадського об'єднання, професійної спілки, її організації або об'єднання, політичної партії, організації роботодавців, об'єднань організацій роботодавців та їхньої символіки, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, зміни відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, про юридичну особу та фізичну особу - підприємця, а також проведення інших реєстраційних дій, передбачених цим Законом.

Пунктом 8 частини першої статті 4 Закону України № 755-VI закріплено принцип внесення відомостей до Єдиного державного реєстру виключно на підставі та відповідно до цього Закону.

В силу вимог частини другої статті 6 цього Закону до повноважень державного реєстратора у сфері державної реєстрації юридичних осіб, громадських формувань та фізичних осіб належить: 1) прийняття документів; 2) перевірка документів на наявність підстав для зупинення розгляду документів; 3) перевірка документів на наявність підстав для відмови у державній реєстрації; 4) проведення реєстраційної дії (у тому числі з урахуванням принципу мовчазної згоди) за відсутності підстав для зупинення розгляду документів та відмови у державній реєстрації шляхом внесення запису до Єдиного державного реєстру; 5) ведення Єдиного державного реєстру; 6) ведення реєстраційних справ; 7) здійснення інших повноважень, передбачених цим Законом.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України № 755-VI відомості про юридичну особу, громадське формування, що не має статусу юридичної особи, та фізичну особу - підприємця вносяться до Єдиного державного реєстру на підставі: 1) відповідних заяв про державну реєстрацію; 2) документів, що подаються для проведення інших реєстраційних дій; 3) відомостей, отриманих у результаті інформаційної взаємодії між Єдиним державним реєстром та інформаційними системами державних органів.

Вимоги до документів, що подаються для проведення державної реєстрації, передбачені статтею 15 Закону України № 755-ІV.

У свою чергу перелік документів, що подаються державному реєстратору для здійснення державної реєстрації змін до відомостей про юридичну особу, що містяться в Єдиному державному реєстрі, у тому числі змін до установчих документів, зазначений у частині четвертій статті 17 цього ж Закону.

Порядок проведення державної реєстрації та інших реєстраційних дій закріплений в статті 25 Закону України № 755-VI.

Так, за змістом вказаної статті державна реєстрація та інші реєстраційні дії проводяться на підставі: 1) документів, що подаються заявником для державної реєстрації; 2) судових рішень, що набрали законної сили та тягнуть за собою зміну відомостей в Єдиному державному реєстрі або заборону (скасування заборони) вчинення реєстраційних дій, а також надійшли в електронній формі від суду або державної виконавчої служби відповідно до Закону України Про виконавче провадження ; 3) рішень, прийнятих за результатами оскарження в адміністративному порядку відповідно до статті 34 цього Закону.

Порядок проведення державної реєстрації та інших реєстраційних дій на підставі документів, що подаються заявником для державної реєстрації, включає, зокрема: 1) заповнення форми заяви про державну реєстрацію - у разі подання документів особисто заявником (за бажанням заявника); 2) прийом документів за описом - у разі подання документів у паперовій формі; 3) виготовлення копій документів в електронній формі - у разі подання документів у паперовій формі; 4) внесення копій документів в електронній формі до Єдиного державного реєстру; 5) перевірку документів на наявність підстав для зупинення розгляду документів; 6) перевірку документів на наявність підстав для відмови в державній реєстрації; 7) прийняття рішення про проведення реєстраційної дії - для громадських формувань, символіки та засвідчення факту наявності всеукраїнського статусу громадського об'єднання; 8) проведення реєстраційної дії (у тому числі з урахуванням принципу мовчазної згоди) за відсутності підстав для зупинення розгляду документів та відмови в державній реєстрації шляхом внесення запису до Єдиного державного реєстру; 9) формування та оприлюднення на порталі електронних сервісів виписки, результатів надання адміністративних послуг у сфері державної реєстрації та установчих документів юридичної особи.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 28 Закону України № 755-IV подання документів, що суперечать вимогам Конституції та законів України, є підставою для відмови у державній реєстрації юридичної особи.

При цьому повідомлення про відмову у проведенні державної реєстрації повинно містити посилання на конкретну норму (пункт, статтю) законодавства із зазначенням, що саме порушено під час оформлення та подання документів, а також повинно бути зазначено, який саме пункт чи стаття поданого заявником документа (статуту, протоколу тощо) не відповідає нормам законодавства (частина третя статті 28 Закону України № 755-IV).

Відповідно до частини першої статті 50 Закону України № 1576-ХІІ товариством з обмеженою відповідальністю визнається товариство, що має статутний капітал, розділений на частки, розмір яких визначається установчими документами.

Згідно з частиною першою статті 52 Закону України № 1576-ХІІ статутний капітал товариства з обмеженою відповідальністю підлягає сплаті учасниками товариства до закінчення першого року з дня державної реєстрації товариства.

При цьому відповідно до положень частини другої статті 52 цього Закону, якщо учасники до закінчення першого року з дня державної реєстрації товариства не внесли (не повністю внесли) свої вклади, загальні збори учасників приймають одне з таких рішень: про виключення із складу товариства тих учасників, які не внесли (не повністю внесли) свої вклади, та про визначення порядку перерозподілу часток у статутному капіталі; про зменшення статутного капіталу та про визначення порядку перерозподілу часток у статутному капіталі; про ліквідацію товариства.

Ідентичні положення закріплені у статті 144 Цивільного кодексу України у редакції, яка була чинна на момент виникнення спірних правовідносин.

Згідно з приписами статті 59 Закону України № 1576-ХІІ до компетенції зборів товариства з обмеженою відповідальністю крім питань, зазначених у пунктах а , б , г - ж , и - й статті 41 цього Закону, належить:

а) встановлення розміру, форми і порядку внесення учасниками додаткових вкладів;

б) вирішення питання про придбання товариством частки учасника;

в) виключення учасника з товариства;

г) визначення форм контролю за діяльністю виконавчого органу, створення та визначення повноважень відповідних контрольних органів.

Цією ж статтею передбачено, що при вирішенні питання про виключення учасника з товариства рішення вважається прийнятим, якщо за нього проголосують учасники, що володіють у сукупності більш як 50 відсотками загальної кількості голосів учасників товариства.

Вказана норма кореспондує з положеннями частини першої статті 64 Закону України № 1576-ХІІ, відповідно до яких учасника товариства з обмеженою відповідальністю, який систематично не виконує або неналежним чином виконує обов'язки, або перешкоджає своїми діями досягненню цілей товариства, може бути виключено з товариства на основі рішення, за яке проголосували учасники, що володіють у сукупності більш як 50 відсотками загальної кількості голосів учасників товариства. При цьому цей учасник (його представник) у голосуванні участі не бере.

Частиною четвертою статті 58 Закону України № 1576-ХІІ передбачено, що учасники мають кількість голосів, пропорційну розміру їх часток у статутному капіталі.

Як вже зазначалось судом вище, відповідач, відмовляючи позивачу у проведенні державної реєстрації змін до установчих документів юридичної особи з посиланням на положення статті 54 Закону України № 1576-ХІІ, поставив під сумнів компетенцію проведених 14.11.2017 зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю Будремсервіс з огляду на одноосібне голосування одним учасником з часткою 50 % у статутному капіталі за виключення іншого учасника.

При вирішенні питання щодо правомірності відмови державного реєстратора у проведенні державної реєстрації змін до установчих документів юридичної особи, внесених протоколом загальних зборів, в аспекті врахування голосів учасників пропорційно розміру їх часток, які реально не були внесені до статутного капіталу, при визначенні повноважності загальних зборів та результатів голосування за прийняття рішень, суд враховує, що рішенням Конституційного Суду України від 05.02.2013 у справі № 1-3/2013 (1-рп/2013) надано офіційне тлумачення положень частини четвертої статті 58, частини першої статті 64 Закону України № 1576-XII.

Як зазначив Конституційний Суд України у вказаному вище рішенні, законодавець імперативно врегулював питання щодо строку сплати статутного капіталу (внесення вкладів до статутного капіталу) учасниками товариства - до закінчення першого року з дня державної реєстрації товариства (абзац перший частини третьої статті 144 Цивільного кодексу України, частина перша статті 52 Закону України № 1576-ХІІ). Цей строк надається для поступового виконання кожним учасником свого корпоративного обов'язку перед товариством щодо формування статутного капіталу (вносити свої вклади у розмірі, порядку та коштами (засобами), що передбачені установчими документами) (пункти 1, 2 частини першої статті 117 Цивільного кодексу України, абзац третій частини третьої статті 88 Господарського кодексу України, пункт б статті 11 Закону). Формування учасниками статутного капіталу є їх юридичним обов'язком перед товариством.

Отже, до закінчення першого року з дня державної реєстрації товариства розмір часток кожного з учасників встановлюється виключно статутом, а положення частини четвертої статті 58 Закону України № 1576-ХІІ слід розуміти так, що при визначенні повноважності загальних зборів учасників товариства та результатів голосування за прийняття їх рішень враховується кількість голосів учасників, визначена пропорційно розміру їх часток у статутному капіталі, що встановлений статутом товариства, незалежно від вартості реально внесених (сплачених) ними вкладів тільки протягом першого року з дня державної реєстрації товариства.

Також у рішенні Конституційного Суду України відзначена імперативність норм, закріплених у частині третій статті 144 Цивільного кодексу України та частині другій статті 52 Закону України № 1576-ХІІ, якими передбачено дії, що їх належить вживати господарському товариству в разі невнесення (неповного внесення) учасниками своїх вкладів до закінчення встановленого річного строку. Зокрема, загальні збори учасників приймають одне з таких рішень: про виключення зі складу товариства тих учасників, які не внесли (не повністю внесли) свої вклади, та про визначення порядку перерозподілу часток у статутному капіталі; про зменшення статутного капіталу та про визначення порядку перерозподілу часток у статутному капіталі; про ліквідацію товариства.

Виключення учасника з товариства - це передбачена законом форма корпоративної відповідальності першого перед другим учасником, спрямована на одностороннє припинення корпоративних правовідносин за рішенням товариства за порушення учасником обов'язків, зокрема, щодо внесення вкладів до статутного капіталу. Правова природа виключення подібна до одностороннього розірвання договору, оскільки в обох випадках відбувається припинення зобов'язань, що виникли на підставі договору та участі в товаристві на вимогу однієї зі сторін правовідносин. Унаслідок виключення корпоративні правовідносини трансформуються в зобов'язальні, оскільки в товариства виникають зобов'язання майнового характеру щодо виплати колишньому учасникові дійсної вартості частки.

Застосування заходів відповідальності до учасника за корпоративне правопорушення є правом товариства. За наявності підстав (порушення) ніхто не може товариству завадити прийняти рішення про виключення учасника.

За результатами розгляду конституційного звернення Товариства з обмеженою відповідальністю Ліхтнер Бетон Львів щодо офіційного тлумачення положень частини четвертої статті 58, частини першої статті 64 Закону України Про господарські товариства від 19.09.1991 № 1576-XII Конституційним Судом України прийнято рішення, яким положення частини четвертої статті 58 Закону України Про господарські товариства від 19.09.1991 № 1576-XII з наступними змінами, згідно з яким учасники мають кількість голосів, пропорційну розміру їх часток у статутному капіталі , у системному зв'язку з положеннями частини третьої статті 13, частин другої, четвертої, сьомої статті 41, частини першої статті 68 Конституції України, частини першої статті 3, частин третьої, шостої статті 13, частини третьої статті 14, частини третьої статті 16, частини першої статті 115, частини першої статті 117, частини першої статті 140, частин першої, другої статті 144, частини третьої статті 147, частини першої статті 334, частини четвертої статті 715 Цивільного кодексу України, статті 11, частини першої статті 12, частини першої статті 50, частини четвертої статті 53 цього Закону треба розуміти так, що при визначенні повноважності загальних зборів учасників товариства з обмеженою відповідальністю та результатів голосування за прийняття їх рішень враховується кількість голосів учасників, визначена пропорційно розміру їх часток у статутному капіталі, що встановлений статутом товариства з обмеженою відповідальністю, незалежно від вартості реально внесених (сплачених) ними вкладів тільки протягом першого року з дня державної реєстрації товариства з обмеженою відповідальністю.

З огляду на викладене, суд погоджується з твердженням позивача про те, що після спливу річного строку кількість голосів учасників, які не внесли вкладу, не може бути пропорційною розміру часток у статутному капіталі, що встановлений статутом товариства, оскільки Конституційний Суд України в названому вище рішенні застосовує обмежувальне тлумачення і звертає на це увагу словом тільки .

Суд враховує те, що в рішенні Конституційного Суду України від 05.02.2013 у справі № 1-3/2013 (1-рп/2013) відзначено, що питання щодо визначення кількості голосів для повноважності загальних зборів учасників товариства та результатів голосування за прийняття їх рішень у разі, якщо протягом першого року з дня державної реєстрації товариства учасник не виконав свого обов'язку стосовно формування статутного капіталу, а загальні збори учасників товариства не прийняли передбачених частиною третьою статті 144 Цивільного кодексу України і частиною другою статті 52 Закону України № 1576-XII рішень, відповідно до пунктів 7, 8 частини першої статті 92 Конституції України підлягає законодавчому врегулюванню.

Разом з тим визнання за учасником товариства права голосу неоплаченими частками в статутному капіталі після закінчення року з дня державної реєстрації товариства прямо суперечить позиції Конституційного Суду України.

Зважаючи на принцип залежності частки в статутному капіталі від вкладів, а голосів - від частки, який виявляється в пропорційності, кількість голосів учасників, які не внесли вкладу повністю протягом року, повинна визначатися за тими ж правилами, тобто залежно від реального вкладу.

На момент прийняття рішення у даній справі суду не надано жодних доказів виконання третьою особою - ОСОБА_2 - обов'язку зі сплати частки статутного капіталу.

Доводи позивача з приводу того, що належна ОСОБА_2 кількість голосів, пропорційна розміру несплаченої частки у статутному капіталі, не враховується на час проведення 14.11.2017 Загальних зборів Товариства з обмеженою відповідальністю Будремсервіс , а сам ОСОБА_2 не вправі голосувати по питанню власного виключення з учасників юридичної особи, відповідачем не спростовані.

Крім того, суду не надано жодних доказів оскарження рішення Загальних зборів засновників Товариства з обмеженою відповідальністю Будремсервіс , прийнятого 14.11.2017 та оформленого протоколом № 3, що свідчить про відсутність корпоративного спору з цього приводу.

Згідно зі статтею 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. При цьому в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи, що відповідачем не доведено правомірність власних доводів про неможливість проведення реєстраційних дій, пов'язаних із виключенням учасника Товариства з обмеженою відповідальністю Будремсервіс на підставі рішення Загальних зборів засновників, оформленого протоколом від 14.11.2017 № 3, а інших обставин порушення позивачем вимог чинного законодавства України при поданні документів для проведення державної реєстрації змін до установчих документів юридичної особи суду не наведено, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог позивача про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора від 20.11.2017 про відмову у проведенні державної реєстрації змін до установчих документів юридичної особи.

Відповідно до частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення, зокрема, про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

Цією ж статтею передбачено, що у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

При цьому у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративний суд, виконуючи завдання адміністративного судочинства щодо перевірки відповідності їх прийняття (вчинення), передбаченим частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається та не може втручатися у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за такими критеріями.

У свою чергу ознакою дискреційних повноважень є право суб'єкта владних повноважень приймаючи рішення, вчиняючи дії чи утримуючись від їх вчинення, діяти з певною свободою розсуду, тобто можливістю обрати одне з кількох юридично допустимих рішень.

Разом з тим, за відсутності визначених чинним законодавством підстав для зупинення розгляду документів, поданих заявником, та відмови в державній реєстрації шляхом внесення запису до Єдиного державного реєстру, державний реєстратор повинен провести реєстраційні дії змін до відомостей про юридичну особу.

Суд констатує, що задоволення вимоги про зобов'язання відповідача вчинити передбачені чинним законодавством дії, відступити від яких він не мав права, однак незаконно відмовився їх вчиняти, чим порушив конституційні права людини і громадянина, не є втручанням у компетенцію суб'єкта владних повноважень.

При цьому суд, керуючись положеннями частини четвертої статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України, розцінює неподання відповідачем відзиву на позовну заяву без поважних причин як визнання ним позову у повному обсязі.

За наведених обставин, з метою ефективного захисту порушених прав позивача, суд дійшов висновку про необхідність зобов'язання відповідача провести державну реєстрацію змін до відомостей про юридичну особу, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань на підставі документів, що були подані Товариством з обмеженою відповідальністю Будремсервіс 17.11.2017.

Частиною першою, сьомою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З огляду на викладене, витрати позивача, пов'язані зі сплатою судового збору у сумі 3200,00 грн, підлягають відшкодуванню позивачу державним реєстратором юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців ОСОБА_1.

Керуючись статтями 9, 14, 72-77, 90, 143, 194, 205, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

1.Адміністративний позов задовольнити.

2.Визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора юридичних осіб та фізичних-осіб підприємців ОСОБА_1 про відмову у проведенні державної реєстрації від 20.11.2017.

3.Зобов'язати державного реєстратора юридичних осіб та фізичних-осіб підприємців ОСОБА_1 провести державну реєстрацію змін до відомостей про юридичну особу, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань на підставі документів, поданих Товариством з обмеженою відповідальністю Будремсервіс 17.11.2017.

4.Стягнути з державного реєстратора юридичних осіб та фізичних-осіб підприємців ОСОБА_1 (адреса місця роботи: бульвар Лепсе, 15, м. Київ, 03124) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Будремсервіс (ідентифікаційний код: 22206541, місцезнаходження: вул. Чехова, буд. 2, м. Васильків, Київська область, 08600) судові витрати у розмірі 3200,00 грн (три тисячі двісті) 00 коп.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано в установлені строки.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги на рішення суду першої інстанції подаються учасниками справи через Київський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його складання.

Суддя Харченко С.В.