Постанова

від 16.04.2019 по справі 826/7883/15

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

16 квітня 2019 року

Київ

справа №826/7883/15

адміністративне провадження №К/9901/8209/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду :

судді-доповідача - Пасічник С.С.,

суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Індтехбудпроект на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва у складі судді Гарника К.Ю. від 20 липня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючого судді Хрімлі О.Г., суддів Ганечко О.М., Літвіної Н.М. від 24 вересня 2015 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Індтехбудпроект до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

У квітні 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю Індтехбудпроект (далі - позивач/Товариство) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києві (далі - відповідач/Інспекція), в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 07 листопада 2014 року №0011052208 та №0011062208.

Обґрунтовуючи позовну заяву, посилалось на безпідставність висновків відповідача про порушення позивачем положень податкового законодавства та формування відповідних податкових вигод за результатами господарських операцій із контрагентами, які, як вважає податковий орган, фактично не відбулися, оскільки такі господарські операції є реальними та їх виконання підтверджується сукупністю належних доказів.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 липня 2015 року, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 24 вересня 2015 року, у задоволенні позову відмовлено.

Рішення судів обґрунтовано тим, що реальність операцій між позивачем та його контрагентами (ТОВ Сквар Плюс , ТОВ Деста Союз , ТОВ Ванстарт , ТОВ Мелес , ТОВ Аквіта Трейд Союз , ТОВ Компанія Оріон Сервіс ) не підтверджується належними та допустимими доказами, які виходячи з умов договорів та звичайної ділової практики супроводжують фактичне виконання такого роду операцій, а тому, за висновком судів, такі операції не створюють наслідків для податкового обліку й у позивача відсутні підстави для формування спірних сум податкових вигод (податкового кредиту з податку на додану вартість (далі - ПДВ) та валових витрат).

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення ними процесуальних норм, просив їх скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Вважає, що суди дійшли помилкового висновку про необґрунтованість позовних вимог, адже невірно оцінили залучені до справи докази та фактичні обставини справи, які свідчать про те, що операції між позивачем та його контрагентами фактично проведені та документально оформлені, Товариством дотримано передбачені Податковим кодексом України (далі - ПК України) умови для формування витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, та податкового кредиту з ПДВ, у зв'язку з чим, на його думку, відсутні підстави для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень - рішень.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 20 жовтня 2015 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

У визначені ухвалою строки письмових заперечень на касаційну скаргу не надходило.

В подальшому справа передана до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VІІ Перехідні положення Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами норм матеріального права і дотримання норм процесуального права, Верховний Суд дійшов наступного висновку.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що Інспекцією проведена документальна позапланова виїзна перевірка Товариства з питань правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати ПДВ та податку на прибуток по фінансово-господарським взаємовідносинам з ТОВ Сквар Плюс , ТОВ Деста Союз , ТОВ Ванстарт , ТОВ Мелес , ТОВ Аквіта Трейд Союз , ТОВ Компанія Оріон Сервіс за період з 01 червня 2013 року по 30 червня 2014 року, за результатами якої складено акт перевірки №521/1-22-08-38603407 від 28 жовтня 2014 року, в якому встановлено порушення позивачем вимог: підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України, внаслідок чого занижено податок на прибуток у загальній сумі 31920,00 грн., а саме у 2013 році у сумі 31920,00 грн.; підпунктів 198.3, 198.6 статті 198 ПК України, у зв'язку з чим занижено суму ПДВ за перевіряємий період у розмірі 46360,00 грн., а саме по періодах: вересень 2013 року у сумі 9500,00 грн., листопад 2013 року у сумі 22500,00 грн., грудень 2013 року у сумі 1600,00 грн., лютий 2014 року у сумі 11760,00 грн., березень 2014 року у сумі 1000,00 грн.

У акті перевірки Інспекція дійшла висновку про неправомірне формування Товариством витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, та податкового кредиту з ПДВ по взаємовідносинам із контрагентами (ТОВ Сквар Плюс , ТОВ Деста Союз , ТОВ Ванстарт , ТОВ Мелес , ТОВ Аквіта Трейд Союз , ТОВ Компанія Оріон Сервіс ), оскільки перевіркою документально не підтверджено факту реальності здійснення таких господарських відносин. На обґрунтування таких висновків контролюючий орган посилався як на податкову інформацію щодо вказаних суб'єктів господарювання, так і на показання свідків, відібранні в межах кримінальних проваджень.

07 листопада 2014 року на підставі висновків акту перевірки відповідачем винесені податкові повідомлення-рішення: №0011052208, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ на загальну суму 57950,00 грн., у тому числі за основним платежем - 46360,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями - 11590,00 грн.; №0011062208, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств на загальну суму 39900,00 грн., у тому числі за основним платежем - 31920,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями - 7980,00 грн.

Касаційний суд погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про відповідність вимогам законодавства оскаржуваних податкових повідомлень-рішень з огляду на наступне.

Так, згідно пункту 44.1 статті 44 ПК України (тут і далі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Підпункт 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначає витрати як суму будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до пункту 138.1 статті 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно з підпунктом 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 ПК України витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

За змістом пункту 138.2 статті 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Підпункт 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України встановлює, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно ж з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит - це сума, на яку платник ПДВ має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пункт 198.3 статті 198 ПК України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

У відповідності до пункту 198.2 статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

За визначенням статті 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16 липня 1999 року №996-XIV (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин; далі - Закон №996-XIV) первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону №996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Як визначено підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України господарська діяльність - це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

У відповідності до статті 1 Закону №996-XIV господарська операція це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Отже правові наслідки у вигляді виникнення у покупця права на формування відповідних сум податкових вигод (витрат та податкового кредиту) виникають за наявності сукупності таких обставин та підстав, зокрема: фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій; документального підтвердження реального здійснення господарських операцій сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду; наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності; наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної; наявності ділової мети, розумних економічних причин для здійснення господарської операції.

Наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов'язковою умовою для формування податкових вигод.

Недоведеність наявності вказаних умов позбавляє первинні документи юридичної значимості для цілей формування податкових вигод, а покупця - права на їх формування та відображення у бухгалтерському та податковому обліку.

У справі, яка розглядається, судами встановлено, що позивач у періоді, який перевірявся, мав господарські відносини із ТОВ Ванстарт , ТОВ Аквіта Трейд Союз , ТОВ Мелес , ТОВ Компанія Оріон Сервіс , ТОВ Сквар Плюс , ТОВ Деста Союз на підставі договорів на виконання інформаційно-технічних робіт: №50 від 01 грудня 2013 року, №43 від 02 вересня 2013 року, №55 від 01 лютого 2014 року; договорів - доручення на виконання дій з підготовки проведення аукціону №45 від 01 листопада 2013 року, №42 від 02 вересня 2013 року; договору поставки №43 від 02 вересня 2013 року відповідно, за умовами яких контрагенти зобов'язувались на користь Товариства виконати спеціалізовані інформаційно-аналітичні і консультаційно-правові роботи; здійснити ділове співробітництво з використання організаційно-правових механізмів аукціонних торгів з метою створення умов для забезпечення ефективності аукціонних торгів; передати у власність покупця товар.

З посиланням на вказані договори ТОВ Ванстарт , ТОВ Аквіта Трейд Союз , ТОВ Мелес , ТОВ Компанія Оріон Сервіс , ТОВ Сквар Плюс , ТОВ Деста Союз на адресу позивача виписані податкові накладні, на підставі яких суми ПДВ включені Товариством до складу податкового кредиту у відповідному періоді.

Як стверджував позивач, реальність виконання операцій за вказаними договорами підтверджується актами здачі-приймання виконаних робіт (послуг), видатковою накладною.

Суд касаційної інстанції зазначає, що за певних інших обставин названі документи можуть свідчити про існування господарських операцій, які за формою (зовнішнім вираженням) можуть підпадати під визначення реальних і таких, що зумовлюють зміни в структурі активів, зобов'язань та власного капіталу суб'єкта господарювання. Водночас потрібно, щоб ці документи підтверджували і розкривали суть, внутрішню сторону господарських операцій, їх справжність, економічну вигоду (виправданість, ризик) і ділову мету. В інакшому випадку, первинні документи не можуть вважатися юридично значимими документами для цілей формування даних бухгалтерського та, відповідно, податкового обліку.

Матеріали справи не містять звітів, рекомендацій, систематичних добірок, довідкових матеріалів тощо, які б були складені за результатами виконання робіт (надання послуг) за укладеними договорами та давали можливість встановити ким виконано роботи (надано послуги), кількість залучених людей до виконання зобов'язань, витрачений час та порядок формування вартості робіт (послуг). Відсутні й докази перевезення товару від постачальника до покупця, уповноваження осіб платника податку на отримання товарно-матеріальних цінностей тощо.

При цьому, як встановлено судами, підписані за вказаними операціями податкові накладні та видаткова накладна не містять відомостей про посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, що загалом не узгоджується із вимогами Закону №996-XIV.

Доказів наявності у контрагентів достатніх трудових та інших ресурсів для здійснення спірних операцій, що обумовлюється не лише специфікою згаданих операцій, а й умовами договорів, матеріали справи також не містять і судами таких обставин не встановлено.

Окрім того на час розгляду справи судом апеляційної інстанції набрав законної сили вирок Святошинського районного суду м. Києва від 22 липня 2015 року (справа №759/10313/15-к), яким директора ТОВ Сквар Плюс (ОСОБА_3) визнано винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 5 статті 27, частиною 1 статті 205 КК України. У зазначеному рішенні судом встановлено, що ОСОБА_3, будучи засновником та директором фіктивного підприємства ТОВ Сквар Плюс , в період часу з 17 вересня 2013 року по 25 грудня 2013 року забезпечила прикриття незаконної діяльності невстановлених досудовим розслідуванням осіб щодо здійснення вигаданих прибуткових та видаткових операцій по рахункам підприємства, складанні від її імені як службової особи ТОВ Сквар Плюс фіктивних господарських угод та фіктивних первинних документів щодо реалізації товарів, робіт, послуг, складанні та видачі документів податкової звітності, у тому числі ТОВ Індтехбудпроект (позивачу).

Також на час розгляду справи у судах попередніх інстанцій набрав законної сили вирок Святошинського районного суду м. Києва від 15 жовтня 2014 року (справа №759/16527/14-к), яким ОСОБА_4 визнано винуватим у вчиненні злочинів, передбачених частиною 2 статті 28, частинами 1, 2 статті 205, частиною 3 статті 358 КК України, та встановлено факт фіктивності господарської діяльності ТОВ Ванстарт та ТОВ Деста Союз , використання печатки, статутних документів цих товариств та їх реквізитів для здійснення безтоварних операцій. Як встановлено судом у цьому рішенні, наведене надало можливість невстановленим особам під виглядом зовні законної діяльності, без відома засновника та директора вказаних фіктивних суб'єктів підприємницької діяльності, здійснювати незаконні фінансові операції, штучно формувати податковий кредит з ПДВ іншим підприємствам та завищувати валові витрати таким суб'єктам господарської діяльності, в результаті чого до Державного бюджету України не надходило коштів у вигляді сплати податків.

Крім того вироком Солом'янського районного суду м. Києва від 01 вересня 2014 року (справа №760/15270/14-к) директора ТОВ Аквіта Трейд Союз визнано винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частинами 1, 2 статті 205, частиною 3 статті 358 КК України, й встановлено, що підприємство ТОВ Аквіта Трейд Лідер (код ЄДРПОУ 38465559) було зареєстровано без наміру здійснення підприємницької діяльності, з метою штучного формування податкового кредиту з ПДВ третім особам.

Враховуючи встановлені в ході розгляду даної справи обставини ненадання документів, які за звичайною діловою практикою супроводжують фактичне виконання такого роду операцій та у сукупності з первинними документами підтверджують їх фактичне (реальне) виконання, недоведеність наявності у контрагентів матеріально-технічної можливості здійснювати обумовлені договорами із позивачем зобов'язання, дефектності первинних документів у сукупності із виявленими фактами фіктивної діяльності контрагентів, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що, в даному випадку, надані позивачем під час перевірки та впродовж розгляду справи первинні документи не підтверджують реальність операцій, які зумовлюють зміни в структурі активів, зобов'язань та власного капіталу суб'єкта господарювання (позивача).

Оскільки під час розгляду справи не доведено наявності обставин та підстав, з якими наведені вище норми податкового законодавства пов'язують можливість правомірного формування податкових вигод, правильним є висновок судів про відсутність у позивача підстав для їх формування за результатами оформлення вищезгаданих операцій.

Доводи ж касаційної скарги не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій і зводяться лише до переоцінки встановлених обставин справи.

Враховуючи зазначене, мотиви касаційної скарги, Верховний Суд вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій прийняли рішення за правильного застосування норм матеріального права й з дотриманням процесуальних норм.

За правилами частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 359 КАС України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Індтехбудпроект залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 липня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 24 вересня 2015 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

С.С. Пасічник

І.А. Васильєва

В.П. Юрченко ,

Судді Верховного Суду