Постанова

від 08.04.2019 по справі 819/2043/13-а

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 квітня 2019 рокуЛьвів№ 857/1695/19

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

судді-доповідача ОСОБА_1,

суддів Пліша М.А.,

ОСОБА_2,

секретаря судового засідання Цар М.М.,

розглянувши у судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції ГУ Державної фіскальної служби у Тернопільській області на постанову Тернопільського окружного адміністративного суду (головуючий суддя Осташ А.В.), ухвалену у відкритому судовому засіданні в м.Тернополі о 15 год. 07 хв. 07 жовтня 2013 року, повне судове рішення складено 11 жовтня 2013 року, у справі № 819/2043/13-а за позовом Приватного підприємства Санте Люкс до Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в Тернопільській області про скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

21.08.2013 Приватне підприємство Санте Люкс звернулось в суд з позовом до Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в Тернопільській області, просило визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення від 31 липня 2013 року №0004772210, №0004782210, №0004792210, №0004802210, №0004812210 та №0004852230.

Постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 07 жовтня 2013 року позов задоволено.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем при встановленні невідповідності цін позивача на певні товари рівню звичайних цін не дотримано вимог п.39.14 ст.39 Податкового кодексу України, відповідно до якого обов'язок доведення того, що ціна договору (правочину) не відповідає рівню звичайної ціни, покладається на орган державної податкової служби у порядку, встановленому законом. Суд першої інстанції вважав, що податковий орган порушив вимоги п.39.11 ст. 39 Податкового кодексу України, відповідно до якого для визначення звичайних цін на товари (роботи, послуги) використовуються офіційні джерела інформації, у тому числі: статистичні дані державних органів і установ; ціни спеціалізованих аукціонів з торгівлі окремими видами продукції, біржові котирування; довідкові ціни спеціалізованих комерційних видань та публікацій, у тому числі електронних та інших банків даних; звіти та довідки відділів з економічних питань у складі дипломатичних представництв України за кордоном; інші інформаційні джерела, що визнаються офіційними в установленому порядку. Суд першої інстанції дійшов висновку, що реальність господарських операцій між ПП Санте Люкс та ПП Флоаре підтверджується наявністю поставленого товару, прихідними і податковими накладними, сертифікатами якості на товар, розрахунково-касовими документами - касовими стрічками, з яких вбачається реалізація поставленого товару. Також суд першої інстанції врахував, що відповідний орган державної податкової служби України може застосувати лише одну фінансову санкцію у розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян незалежно від кількості випадків невиконання щоденного друку фіскального звітного чека та/або його не зберігання в книзі обліку розрахункових операцій, виявлених під час перевірки суб'єкта підприємницької діяльності, який здійснює розрахункові операції за товари (послуги).

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції, Тернопільська об'єднана державна податкова інспекція ГУ Міндоходів у Тернопільській області, правонаступником якої є Тернопільська об'єднана державна податкова інспекція ГУ Державної фіскальної служби у Тернопільській області, подала апеляційну скаргу, просить скасувати постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 07 жовтня 2013 року та прийняти нову, якою в задоволенні позову відмовити. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що операції з купівлі продажу ідентичних товарів мають проводитись на загальних умовах та однакових ринкових цінах, тоді як позивач однорідні ті ж самі товари реалізовував покупцям за різними цінами, а фінансові результати від продажу товарів розраховувались за середньою націнкою, в результаті чого встановлено відповідне відхилення, яке вплинуло на об'єкт оподаткування та заниження податку на прибуток. Скаржник вказує, що вимоги статті 153 ПК України відносяться до не пов'язаних осіб, але також і до інших платників податків, та не вимагають застосування ст.39 ПК України. Також вказує, що суд першої інстанції повинен був скасувати податкове повідомлення-рішення № НОМЕР_1 в частині, а саме штрафну санкцію в сумі 340 гривень залишити в силі.

В судовому засіданні представник відповідача апеляційну скаргу підтримав, представник позивача щодо апеляційної скарги заперечив, просив залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Згідно з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що оскаржуване рішення суду першої інстанції вимогам ст.242 КАС України відповідає частково.

Як встановлено з матеріалів справи судом першої інстанції, Приватне підприємство Санте Люкс зареєстроване ВК Донецької міської ради народних депутатів 05.02.2010, перебувало на обліку в Тернопільській ОДПІ ГУ Міндоходів і Тернопільській області, серед видів економічної діяльності 47.65 роздрібна торгівля іграми та іграшками в спеціалізованих магазинах, 46.42 оптова торгівля одягом і взуттям.

На підставі Наказу №2127 від 14.06.2013 Тернопільською ОДПІ проведена виїзна позапланова перевірка ПП Санте Люкс з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 08.02.2010 по 31.12.2012, валютного та іншого законодавства за період з 08.02.2010 по 31.12.2012.

За результатами проведеної перевірки 09.07.2013 складено акт №70/22-10/36936216 відповідно до висновків якого перевіркою встановлено порушення Підприємством:

- пункту 4.1 статті 4, пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України Про оподаткування прибутку підприємств , статті 135, статті 138, пункту 135.1 статті 135, підпункту 153.2.3 пункту 153.2 статті 153 Податкового кодексу внаслідок чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, всього на суму 1095286 грн.;

- пункту 4.1 статті 4, підпункту 7.3.1 пункту 7.3 статті 7 Закону України Про податок на додану вартість , пункту 187.1 статті 187, пункту 188.1 статті 188, пункту 185.1 статті 185, пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України в результаті чого завищено залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду на суму 166954 грн., та відповідно занижено податок на додану вартість всього на суму 809473 грн.;

- пункту 2.6 Положення про ведення касових операцій в національній валюті України, затвердженого Постановою правління НБУ від 15.12.2004 № 637, допущено не оприбуткування (неповне та/або несвоєчасне) готівкових коштів в день одержання готівки в загальній сумі 9087,05 грн.

- пункту 9 статті 3 Закону України Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг від 06.07.1995 № 265/95-ВР, не забезпечено щоденний друк фіскальних звітних чеків на реєстраторі розрахункових операцій ОСОБА_3 - 301 МТМ, фіскальний номер НОМЕР_2 в кількості 76 штук.

На підставі вказаного акта перевірки контролюючим органом 31.07.2013 винесені податкові повідомлення-рішення:

- №0004772210, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на 1 093 632 за основним платежем та 165 066,50 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами);

- №0004782210, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на 1 654 грн. за основним платежем;

- №0004792210, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 808 073 грн. за основним платежем та 197 315,5 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами);

- №0004802210, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 1 400 грн. за основним платежем та 240,75 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами);

- №0004812210, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість на 166 954 грн.;

- №0004852230, яким застосовано суму штрафних (фінансових) санкцій (штрафу) 71 275,25 грн. (т.1 а.с.72-77).

Вважаючи вказані податкові повідомлення-рішення протиправними та такими, що підлягають скасуванню, Підприємство звернулось із позовом до суду.

Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.

Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.

В акті перевірки №70/22-10/36936216 від 09.07.2013 зазначено, що перевіркою повноти визначення скоригованого валового доходу, що використовується при визначенні об'єкта оподаткування за період з 08.02.2010 по 31.12.2012 встановлено заниження такого на суму 4 875 144 грн.

Так, ході проведення перевірки встановлено, що Підприємство за період з 08.02.2010 по 31.12.2012 здійснювало роздрібну та оптову торгівлю дитячими товарами.

Згідно з наданими до перевірки документами встановлено, що Підприємство проводило реалізацію дитячих товарів в основному на трьох покупців : ПП Кідс Спейс , ТОВ Свемон Маркет та вільний покупець.

Під час проведення перевірки на підставі представлених до перевірки первинних документів встановлено, що продаж дитячих товарів проводиться різним суб'єктам господарювання з різною торгівельною націнкою.

На підставі представлених до перевірки документів та відповідно до журналу ордеру та відомості по бухгалтерському рахунку № 791 контролюючим органом розраховано середню націнку на юридичних осіб та кінцевого споживача за кожен місяць торгівельної діяльності та встановлено відповідне відхилення, а тому зроблено висновки про заниження Підприємством суми валового доходу на загальну суму 1 090 038 грн. за рахунок реалізації продукції по цінах нижче звичайних (за період з 08.02.2010 по 31.03.2011) та на 3 785 106 грн. за рахунок реалізації продукції по цінах нижче звичайних (за період з 01.04.2011 по 31.12.2012).

Також, перевіркою повноти визначення скорегованих валових витрат за період з 08.02.2010 по 31.12.2012 встановлено їх завищення всього на суму 6 999 грн.

Перевіркою відображеного показника у рядку 04.1 Декларацій витрати на придбання товарів (робіт, послуг), крім визначених у 04.11 за період з 08.02.2010 по 31.03.2011 у загальній сумі 7 204 903 грн. встановлено, що суб'єкт господарювання здійснював операції з придбання дитячих товарів, пального, МШП, канцтоварів, послуг оренди.

Проведеною перевіркою відображеного показника за період з 08.02.2010 по 31.03.2011 встановлено завищення суми валових витрат в І кварталі 2011 року на суму 2 204 грн у зв'язку з встановленою контролюючим органом нереальністю господарських операцій Підприємства з ПП Флоаре .

Перевіркою показників, відображених у рядку 05.1 СВ Декларацій Собівартість придбаних (виготовлених) та реалізованих товарів (робіт, послуг) за період з 01.04.2011 по 31.12.2012 у сумі 14 301 114 встановлено, що на формування цих показників мали вплив списання собівартості придбаних та реалізованих дитячих товарів. За встановленої відсутності реального характеру господарських операцій з ПП Флоаре контролюючим органом зроблено висновок про завищення суми валових витрат платником податків в ІІ кварталі 2011 року на суму 4 795 грн.

На підставі зазначеного контролюючим органом зроблено висновок про заниження Підприємством за період з 08.02.2010 по 31.12.2012 податку на прибуток на суму 1 095 286 грн. та в подальшому винесено податкові повідомлення-рішення № НОМЕР_3 та №0004782210, якими збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток.

Перевіряючи повноту обчислення податку на додану вартість, контролюючий орган у акті перевірки №70/22-10/36936216 від 09.07.2013 зазначив, що у зв'язку з реалізацією однакового асортименту товарів (дитячі товари) для трьох видів покупців (ТОВ Кідс Спейс , ТОВ Свемом Маркет та вільні покупці) за різними цінами, тобто з різною націнкою, що мало наслідком відповідні відхилення торгівельної націнки, Підприємством занижено податкові зобов'язання з податку на додану вартість всього на суму 975 027 грн.

В свою чергу за відсутності підтвердження фактів придбання Підприємство робіт, послуг, товарів у ПП Флоаре , платником податків завищено податковий кредит на суму 1400 грн.

За таких обставин відповідачем зроблено висновок про завищення Підприємством за період з 08.02.2010 по 31.12.2012 залишку від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду на суму 166 954 грн. та відповідно до заниження податку на додану вартість всього на суму 809 473 грн.

Вказані висновки контролюючого органу стали підставою для винесення податкових повідомлень-рішень №0004792210 та №0004802210, якими збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість, а також податкового повідомлення-рішення №0004812210, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість.

Надаючи оцінку обставинам, які встановлені контролюючим органом під час проведення перевірки, а також відображеним у акті перевірки №70/22-10/36936216 від 09.07.2013 висновкам, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.

Підпунктом 1.20.1 пункту 1.20 статті 1 Закону України Про оподаткування прибутку підприємств від 28.12.1994 № 334/94-ВР, який був чинним до 01.01.2013, (далі - Закон №334/94-ВР) встановлювалось, що якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Відповідно до підпункту 1.20.1 пункту 1.20 статті 1 Закону №334/94-ВР для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни.

Для товарів (робіт, послуг), які продаються шляхом прилюдного оголошення умов їх продажу, звичайною визнається ціна, що міститься у такому прилюдному оголошенні (підпункт 1.20.3 пункту 1.20 статті 1 Закону № 334/94-ВР).

Згідно з підпунктом 1.20.8 пункту 1.20 статті 1 Закону№334/94-ВР обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого підпункту 1.20.1 цього пункту.

З 01.01.2011 набрав чинності Податковий кодекс України, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, (далі - ПК України) відповідно до підпункту 14.1.71 пункту 14.1 статті 14 якого звичайна ціна - ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін.

Згідно з підпунктом 14.1.219 пункту 14.1 статті 14 ПК України ринкова ціна - ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати на добровільній основі, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) у порівняних економічних (комерційних) умовах.

Статтею 39 ПК України встановлено методи визначення та порядок застосування звичайної ціни та згідно з пунктом 39.1 вказаної статті звичайна ціна на товари (роботи, послуги) збігається з договірною ціною, якщо інше не встановлено цим Кодексом і не доведено зворотне, в тому числі в результаті неможливості визначення звичайної ціни із застосуванням положень пунктів 39.3-39.4 цієї статті.

Відповідно до пункту 39.2 статті 39 ПК України визначення звичайної ціни у випадках, встановлених цим Кодексом, здійснюється за одним з таких методів: а) порівняльної неконтрольованої ціни (аналогів продажу); б) ціни перепродажу; в) витрати плюс ; г) розподілення прибутку; ґ) чистого прибутку.

При визначенні звичайної ціни згідно з методами, встановленими цим пунктом, використовується інформація про ціни в операціях між непов'язаними особам у співставних умовах на відповідному ринку товарів (робіт, послуг).

При цьому умови визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами істотно не впливає на ціни, які отримуються в результаті застосування методів, встановлених цим пунктом.

Згідно з підпунктом 39.11 статті 39 ПК України для визначення звичайних цін на товари (роботи, послуги) використовуються офіційні джерела інформації, у тому числі: 39.11.1. статистичні дані державних органів і установ; 39.11.2. ціни спеціалізованих аукціонів з торгівлі окремими видами продукції, біржові котирування; 39.11.3. довідкові ціни спеціалізованих комерційних видань та публікацій, у тому числі електронних та інших банків даних; 39.11.4. звіти та довідки відділів з економічних питань у складі дипломатичних представництв України за кордоном; 39.11.5. інші інформаційні джерела, що визнаються офіційними в установленому порядку.

Відповідно до пункту 39.14 статті 39 ПК України обов'язок доведення того, що ціна договору (правочину) не відповідає рівню звичайної ціни, покладається на орган державної податкової служби у порядку, встановленому законом. Під час проведення перевірки платника податку орган державної податкової служби має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого цього пункту.

Статтею 632 Цивільного кодексу України, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, встановлено, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.

Системний аналіз вказаних законодавчих положень дозволяє суду апеляційної інстанції дійти висновку, що договірна ціна є звичайною ціною та є ринковою ціною, якщо іншого не доведено передбаченими Законом №334/94-ВР та ПК України методами визначення звичайної ціни, і такий обов'язок щодо доведення покладено саме на контролюючий орган.

При цьому, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що стаття 39 ПК України набирала чинності з 1 січня 2013 року, а відповідно до пункту 8 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України до вступу в дію статті 39 цього Кодексу застосовується пункт 1.20 статті 1 Закону України Про оподаткування прибутку підприємств .

Згідно з підпунктом 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону № 334/94-ВР не підлягають віднесенню до складу валових витрат суми збитків платника податку, понесених у зв'язку з продажем товарів (робіт, послуг) або їх обміном за цінами, що нижчі за звичайні, пов'язаним з таким платником податку особам.

Відповідно до пункту 4.1 статті 4 Закону України Про податок на додану вартість від 03.04.1997 № 168/97-ВР, чинний до 01.01.2011, (далі - Закон № 168/97-ВР) база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), згідно із законами України з питань оподаткування.

Відповідно до підпункту 153.2.1 пункту 153 статті 153 ПК України дохід, отриманий платником податку від продажу товарів (виконання робіт, надання послуг) пов'язаним особам, визначається відповідно до договірних цін, але не менших від звичайних цін на такі товари, роботи, послуги, що діяли на дату такого продажу, у разі, якщо договірна ціна на такі товари (роботи, послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (роботи, послуги).

Згідно з підпунктом 153.2.1 пункту 153 статті 153 ПК України витрати, понесені платником податку у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг) у пов'язаної особи, визначаються виходячи з договірних цін, але не вищих за звичайні ціни, що діяли на дату такого придбання, у разі якщо договірна ціна на такі товари (роботи, послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (роботи, послуги).

Положення підпункту 153.2.1 цього пункту поширюються також на операції з особами, які: не є платниками цього податку; сплачують податок за іншими ставками, ніж платник податку на прибуток (підпункт 153.2.3 пункту (підпункт 153.2.3 пункту 153 статті 153 ПК України).

Відповідно до пункту 188.1 статті 188 ПК України база оподаткування податком на додану вартість операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів

Як зазначено в акті перевірки №70/22-10/36936216 від 09.07.2013 на підтвердження інформації щодо встановлення реалізації дитячих товарів різним категоріям покупців з різною торгівельною націнкою Тернопільською ОДПІ Тернопільської області ДПС платнику надано лист №432/7/22-10 від 05.07.2013 щодо надання завірених належним чином документів, що свідчать про дані факти, однак такі на дату підписання акта не отримано.

Відомості щодо використання контролюючим органом для визначення звичайної ціни товару, який реалізовувався позивачем, інформації щодо ціни ідентичних товарів у співставних умовах, даних з офіційних джерел інформації, а також щодо аналізу факторів ціноутворення рівень попиту на продукцію, кон'юнктура ринку, платоспроможність покупця, обсяги виробництва та складські запаси продавця) та інших умов, які об'єктивно впливали на формування ціни, у вказаному акті відсутні.

Як зазначено відповідачем у відзиві на позовну заяву та апеляційній скарзі, згідно з представлених для перевірки документів встановлено, що Підприємство реалізує дитячі товари в основному для трьох покупців наступним чином : ПП Кідс Спейс - реалізовано товарів на суму 11 317 500 грн., що становить 40,61% від загальної реалізації; ТОВ Свемом Маркет - реалізовано товарів на суму 3 964 200 грн., що становить 14,22 % від загальної реалізації; вільний покупець, які застосовують інші ставки оподаткування, реалізовано товарів на суму 11 920 500 грн., що становить 42,78 % від загальної реалізації. При однаковій кількості реалізованих товарів для ПП Кідс Спейс та вільному покупцю реалізація однакового асортименту товарів реалізовувалась за різними цінами.

Таким чином, висновок контролюючого органу щодо продажу позивачем товарів за цінами нижчими від звичайних ґрунтується на тому, що Підприємство однорідні товари реалізовувало покупцям за різними цінами, а фінансові результати від продажу товарів розраховувались за середньою націнкою, в результаті чого встановлено відповідне відхилення, яке вплинуло на об'єкт оподаткування.

В свою чергу, Підприємством до матеріалів справи долучено Накази ПП Санте Люкс від 04.01.2011 №1а-г та від 03.01.2012 Про затвердження базових цін на реалізаційні товари , згідно з якими введено в дію з 04.01.2011 та з 03.01.2012 відповідно базові ціни на товар, який реалізує підприємство, та встановлено, що остаточна реалізаційна ціна товарів фіксується в договорі з клієнтом та може бути змінена залежно від домовленості сторін.

До вказаних Наказів додано затверджену такими цінову політку, якою визначено відсоток націнки від ціни постачальника залежно від умов реалізації товарів.

Окрім того до матеріалів справи долучено прайс лист ПП Санте Люкс на товар для оптових покупців станом на 01.11.2010.

Як зазначено представником позивача в суді першої інстанції та підтверджено в суді апеляційної інстанції, визначення ціни на товари проводилось на підставі інформації про умови оплати, обсяг партії придбаного товару, кількість (обсяг) товарів, про умови розподілу між сторонами ризиків і вигод, про попит на товар на ринку, про сезонний попит на товар на ринку, про строки виконання зобов'язань. Придбання товару та подальша реалізація такого не були збитковими для підприємства.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що контролюючим органом, всупереч вимог законодавства, не доведено належними засобами доказування того, що ціна реалізації позивачем товару по вказаних покупцях не відповідала рівню звичайних цін, а тому висновки щодо порушення позивачем вимог податкового законодавства в цій частині є помилковими.

Щодо реальності господарських операцій між ПП Санте Люкс та ПП Флоаре , то суд апеляційної інстанції враховує наступне.

Відповідно до підпунктом 3.1.1 пункту 3.1 статті 3 Закону № 168/97-ВР об'єктом оподаткування є операції платників податку з поставки товарів та послуг, місце поставки яких знаходиться на митній території України.

Згідно з підпунктом 7.3.1 пункту 7.3 статті 7 Закону № 168/97-ВР датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а в разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

Підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 7.5 статті 7 Закону № 168/97-ВР датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: 7.5.1. дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Аналогічні положення закріпленні статтями 185, 187,198 ПК України.

При цьому, як підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР, так і пунктом 198.6 статті 198 ПК України встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами передбаченими положеннями зазначених законів).

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні №996 від 16.07.1999, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами незалежно від форм власності встановлено Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, яке затверджено Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88 та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за №168/704, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин (далі - Положення).

Згідно з пунктом 2.1 Положення первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Відповідно до пункту 2.2 Положення первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення.

Первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (пункт 2.4 Положення).

З огляду на викладене аналіз реальності господарської діяльності платника податків повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку такого платника та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому, дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо. Перевірці підлягають фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, як-от: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення або виробництва, приміщень для зберігання товарів тощо, якщо такі умови необхідні для здійснення певної операції; можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо; наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності.

З матеріалів справи встановлено, що 05.11.2010 між ПП Санте Люкс (Покупець) та ПП Флоаре (Постачальник) укладено Договір поставки №55/10-СЛ відповідно до умов якого Постачальник зобов'язується передати у власність Покупця товар партіями згідно накладних у відповідності до замовлень Покупця, а Покупець зобов'язується приймати та проводити оплату за товар на умовах даного Договору. Асортимент та кількість товару погоджуються Сторонами в замовленні і зазначаються в накладних на відпуск товару.

На підтвердження виконання сторонами умов зазначеного договору та реальності господарських операцій з ПП Флоаре позивачем до матеріалів справи долучено: сертифікат відповідності серії ДЗ №9 350273, висновок державної санітарно-епідеміологічної експертизи від 27.07.20017 № 05.03.02-03/42853, податкова накладна від 01.06.2011 № 2, податкова накладна від 01.06.2011 № 8, податкова накладна від 03.03.2011 № 29, видаткова накладна №116 від 01.06.2011, видаткова накладна № 122 від 01.06.2011, видаткова накладна № 54 від 03.03.2011 (т.1 а.с.10-112).

Як встановлено з акта перевірки №70/22-10/36936216 від 09.07.2013 висновок контролюючого органу щодо завищення позивачем суми валових витрат та сум податкового кредиту за період з 08.02.2010 по 31.12.2012 пов'язані з здійсненням позивачем господарських операцій з ПП Флоаре та ґрунтується на актах: Переяслав- Хмельницької ОДПІ від 25.05.2011 №65/23-1/37340903 Про результати невиїзної документальної перевірки ТОВ Бігрін Груп (код ЄДРПОУ 37340903) з питань достовірності визначення показників декларації з податку на додану вартість за січень-квітень 2011року , ДПІ у Печерському районі м. Києва від 21.05.2012 №1386/22-3/37194947 Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ Контелл , код за ЄДРПОУ 37194947, щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за період з 01.01.2011 по 31.03.2012 та ДПІ у Печерському районі м. Києва від 12.09.2012 №13685/22- 9/37192413 Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ Міара Компані , код за ЄДРПОУ 37192413, щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за грудень 2011р., січень 2012р. . Вказані в актах юридичні особи були постачальниками ПП Флоаре .

Відповідач виходив з того, що згідно з висновками зазначених актів ТОВ Бігрін Груп , ТОВ Контелл та Міара Компані відсутні за податковою адресою, в них відсутні основні фонди, складські приміщення, виробничі потужності, відсутні трудові ресурси, не підтверджено придбання ними продукції, а тому, враховуючи що вони не могли бути постачальниками продукції для ПП Флоаре , операції між цим підприємством та ПП Санте Люкс також не могли здійснюватись.

Суд апеляційної інстанції зауважує, що норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування витрат та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на податковий кредит, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.

Таким чином, висновки про можливе порушення податкового законодавства контрагентом позивача не можуть автоматично підтверджувати порушення податкового законодавства самим позивачем, а позивач як платник податку не повинен нести наслідків невиконання своїм контрагентом вимог закону.

Згідно з частиною 2 статті 6 КАС України та статтею 17 Закону України Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права.

Так Європейський суд з прав людини у справі БУЛВЕС АД проти Болгарії (заява №3991/03) у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ вдруге, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Слід також наголосити, що у податковому праві визнається критерій добросовісності платника, який передбачає законність дій платника у сфері податкових правовідносин (у тому числі і щодо формування даних податкового обліку), доки це не спростовано у порядку, встановленому Податковим кодексом України.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що вказані у акті перевірки №70/22-10/36936216 від 09.07.2013 акти перевірок інших контролюючих органів, якими відповідач аргументував свої висновки, не стосувались контрагентів позивача, а долучений до заперечень на позовну заяву акт документальної позапланової невиїзної перевірки ДПІ у м.Чернігові від 22.10.2012 №2166/22/36430739 не стосується господарської діяльності ПП Флоаре з ПП Санте Люкс .

Разом з тим, суд апеляційної інстанції зауважує, що доказів на підтвердження того, що позивач був обізнаний щодо неправомірної, на думку контролюючого органу, діяльності його контрагента, прямої чи опосередкованої причетності до такої діяльності з метою отримання податкової вигоди, відповідачем не надано.

В свою чергу представлені Підприємством первинні документи в своїй сукупності підтверджують підстави виникнення цивільних прав та обов'язків, а також фактичне здійснення господарських операцій позивачем та його контрагентом, та є достатніми доказами на підтвердження здійснення останніх.

Як вірно зазначено судом першої інстанції правильність оформлення первинних документів не заперечується відповідачем і матеріалами перевірки, а сам акт перевірки від 09.07.2013 не містить будь яких відомостей про відсутність документального підтвердження господарських операцій з ПП Флоаре чи неналежного їх оформлення.

Крім того, господарські операції, здійснювалися правоздатними юридичними особами і по своїй суті не суперечать інтересам держави, спірні господарські операції в судовому порядку недійсними не визнавались, що дає підстави вважати, що такі мали реальний характер.

Зазначене відповідачем належними та достатніми доказами не спростовано, тоді як обґрунтування нереальності господарських операцій не можуть ґрунтуватися на припущеннях.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов вірного висновку що контролюючим органом не доведено недобросовісності ПП Санте Люкс , а вчиненні ним господарські операції з ПП Флоаре не викликають сумніву у реальності таких та відповідності дійсному економічному змісту.

Щодо встановленого контролюючим органом порушення позивачем вимог Закону України Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг від 06.07.1995 № 265/95-ВР, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, (далі - Закон № 265/95-ВР) та Положення про ведення касових операцій у національній валюті України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 №637 (далі - Положення), то суд апеляційної інстанції враховує наступне.

Відповідно до пункту 2.6 вказаного Положення уся готівка, що надходить до кас, має своєчасно (у день одержання готівкових коштів) та в повній сумі оприбутковуватися.

Оприбуткуванням готівки в касах підприємств, які проводять готівкові розрахунки з оформленням їх касовими ордерами і веденням касової книги відповідно до вимог глави 4 цього Положення, є здійснення обліку готівки в повній сумі її фактичних надходжень у касовій книзі на підставі прибуткових касових ордерів.

У разі проведення готівкових розрахунків із застосуванням РРО або використанням РК оприбуткуванням готівки є здійснення обліку зазначених готівкових коштів у повній сумі їх фактичних надходжень у книзі обліку розрахункових операцій на підставі фіскальних звітних чеків РРО (даних РК).

Суми готівки, що оприбутковуються, мають відповідати сумам, визначеним у відповідних касових (розрахункових) документах.

В акті перевірки №70/22-10/36936216 від 09.07.2013 контролюючим органом зазначено, що відповідно до контрольної стрічки реєстратора розрахункових операцій Марія-301 МТМ, фіскальний номер 191800925 та фіскального звітного чека №0669 від 18.11.2012, проведено розрахунки на загальну суму 11 351,31 грн., з них встановлено надходження коштів 18.11.2012 у готівковій формі розрахунків в сумі 9 087,0 грн. та у безготівковій формі розрахунків в сумі 2 264,26 грн., облік зазначеної суми готівки здійснено в книзі обліку розрахункових операцій, реєстраційний номер 18892/1918009250р/2 19.11.2012.

Так, відповідно до абзацу 21 пункту 1.2 Положення оприбуткування готівки - проведення підприємствами і підприємцями обліку готівки в касі на повну суму її фактичних надходжень у касовій книзі, книзі обліку доходів і витрат, книзі обліку розрахункових операцій.

Абзацом 3 статті 1 Указу Президента №436/95 від 12.06.1995 Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки встановлено, що у разі порушення юридичними особами всіх форм власності, фізичними особами - громадянами України, іноземними громадянами та особами без громадянства, які є суб'єктами підприємницької діяльності, а також постійними представництвами нерезидентів, через які повністю або частково здійснюється підприємницька діяльність, норм з регулювання обігу готівки у національній валюті, що встановлюються Національним банком України, до них застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафу, за неоприбуткування (неповне та/або несвоєчасне) оприбуткування у касах готівки - у п'ятикратному розмірі неоприбуткованої суми.

Як встановлено з фіскального звітного чека №0669 до реєстратора розрахункових операцій Марія-301, фіскальний номер НОМЕР_4, за цим чеком проведено розрахунок на суму 11 351,31 грн., про що 18.11.2012 зроблено запис в КОРО №18892/1918009250р/2 на суму 11 351,31 грн.

Вказане підтверджено долученими до матеріалів справи копіями фіскального звітного чека №0669 та копією сторінки з КОРО (т.1а.с.95).

Таким чином, висновок контролюючого органу щодо не оприбуткування готівкових коштів в день одержання в загальній сумі 9 087,05 грн. є безпідставним, а відповідно і застосована штрафна санкція на підстав абз.3 ст.1 Указу Президента №436/95 від 12.06.1995 на суму 45 435,25 грн. підлягає до скасування.

В свою чергу, порушення позивачем пункту 9 статті 3 Закону № 265/95-ВР полягало у незабезпеченні щоденного друку фіскальних звітних чеків на РРО Марія-301, фіскальний номер НОМЕР_2, в кількості 76 шт. в період з 18.10.2010 по 14.02.2011.

Відповідно до пункту 9 статті 3 Закону № 265/95-ВР суб'єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг зобов'язані щоденно друкувати на реєстраторах розрахункових операцій (за виключенням автоматів з продажу товарів (послуг) фіскальні звітні чеки і забезпечувати їх зберігання в книгах обліку розрахункових операцій.

Вказане правопорушення позивачем не заперечується, однак оспорюється розмір застосованих штрафних санкцій - 25 840 грн.

Так, відповідно до пункту 4 статті 17 Закону України Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг , за порушення вимог цього Закону до суб'єктів господарювання, які здійснюють розрахункові операції за товари (послуги), за рішенням відповідних органів державної податкової служби України застосовуються фінансові санкції у таких розмірах : двадцять неоподатковуваних мінімумів доходів громадян - у разі невиконання щоденного друку фіскального звітного чеку або його незберігання.

Згідно з розрахунком штрафних (фінансових) санкцій за результатами розгляду акта перевірки ПП Санте-Люкс (т.1 а.с.78) відповідач визначив розмір штрафних (фінансових) санкцій шляхом сумування розміру двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, який становить 340,00 грн. за кількістю фіскальних звітних чеків - 76 шт.

Водночас, за вчинення порушень, передбаченого пунктом 4 статті 17 Закону України Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг , відповідний орган державної податкової служби України може застосувати лише одну фінансову санкцію у розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян незалежно від кількості випадків невиконання щоденного друку фіскального звітного чека та/або його не зберігання в книзі обліку розрахункових операцій, виявлених під час перевірки суб'єкта підприємницької діяльності, який здійснює розрахункові операції за товари (послуги).

Вказане узгоджується з правовою позицією як Верховного Суду України, висловленою у постанові від 16 квітня 2013 року (справа № 21-89а13) на яку покликався суд першої інстанції, так і Верховного Суду, висловленою у постанові від 27 лютого 2018 року (справа №802/1619/13-а), від 28 лютого 2018 року (справа №824/2588/13-а).

Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що до позивача має бути застосована штрафна санкція у розмірі 340 грн., а не 71 275,25 грн., як зазначено у податковому повідомленні-рішенні форми С №0004852230 від 31.07.13, однак скасував таке повністю, тоді як вказане податкове повідомлення-рішення слід скасувати і визнати протиправним в частині суми штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 25 500,0 грн. (25 840 грн. - 340 грн.) за порушення п. 9 ст.3 Закону № 265/95-ВР , а також застосованих штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 45 435,25 грн. за порушення 2.6 Положення.

Згідно з частиною 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Підсумовуючи вказане, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, на якого покладено обов'язок доведення правомірності прийнятого ним рішення, не доведено правомірність та обґрунтованість прийняття податкових повідомлень-рішень від 31 липня 2013 року №0004772210, №0004782210, №0004792210, №0004802210, №0004812210, №0004852230 в частині порушення позивачем пункту 2.6 Положення та нарахування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 45 435,25 грн., а також за порушення п. 9 ст.3 Закону № 265/95-ВР та нарахування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 25 500,0 грн.

У п.58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

З огляду на викладене, враховуючи положення ст.317 КАС України та прецендентної практики ЄСПЛ, суд апеляційної інстанції приходить переконання, що висновки суду першої інстанції в частині скасування податкового-повідомлення рішення від 31.07.2013 форми С №0004852230 в повному обсязі не відповідають обставинам справи, а тому рішення суду першої інстанції в цій частині слід скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов в цій частині задовольнити частково, в решті постанову суду першої інстанції слід залишити без змін.

Керуючись статтями 229, 241, 242, 243, 308, 310, 317, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції ГУ Державної фіскальної служби у Тернопільській області задовольнити частково.

Постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 07 жовтня 2013 року у справі № 819/2043/13-а скасувати в частині визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 31 липня 2013 року форми С №0004852230 та ухвалити в цій частині нове рішення, яким позов Приватного підприємства Санте Люкс в цій частині задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в Тернопільській області від 31 липня 2013 року форми С №0004852230, в частині суми штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 25 500,0 грн. (двадцять п'ять тисяч п'ятсот гривень).

В решті постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 07 жовтня 2013 року у справі № 819/2043/13-а залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя-доповідач ОСОБА_1 судді ОСОБА_3 ОСОБА_4 Повне судове рішення складено 18.04.2019