Постанова

від 16.04.2019 по справі 632/1855/18

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 квітня 2019 року

м. Харків

Справа № 632/1855/18

Провадження № 22-ц/818/1642/19

Харківський апеляційний суд у складі:

головуючого-судді Бровченка І.О.,

суддів: Бурлака І.В., Колтунової А.І.,

за участю секретаря - Прокопчук І.В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі - Єфремівська сільська рада Первомайського району Харківської області, ОСОБА_2

розглянув у порядку спрощеного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Первомайського міськрайонного суду Харківської області від 18 грудня 2018 року в складі судді Росоха А.В., -

ВСТАНОВИВ :

У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Єфремівської сільської ради Первомайського району Харківської області, ОСОБА_2 про визнання заповіту недійсним.

Позовна заява мотивована тим, що 15 вересня 2015 року помер батько позивача ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, який постійно проживав та був зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2, селище Троїцьке (Більшовик), вулиця Садова, 14.

За життя батько залишив заповіт, посвідчений 10 січня 2008 року секретарем виконавчого комітету Єфремівської сільської ради Первомайського району Харківської області ОСОБА_4 за реєстровим № 60, згідно з яким все своє майно залишив доньці ОСОБА_2

Ознайомившись з заповітом, долученим до спадкової справи № 379/2015, яка зберігається в Первомайській державній нотаріальній конторі Харківської області за місцем відкриття спадщини позивач вважає, що підпис на заповіті, посвідченому ОСОБА_3, виповнений іншою особою.

Рішенням Первомайського міськрайонного суду Харківської області від 18 грудня 2018 року позовну заяву ОСОБА_1 до Єфремівської сільської ради Первомайського району Харківської області, ОСОБА_2 про визнання заповіту недійсним залишено без задоволення.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції проігнорував його клопотання про перенесення розгляду справи та, не з'ясувавши чи подано всі докази, закрив підготовче провадження, вказує, що підготовчого засідання проведено не було, відтак не були з'ясовані питання, визначені ст. 197 ЦПК України; дії суду, які суперечать вимогам законодавства, призвели до того, що судом було відмовлено у прийнятті заяви про зміну предмету позову або підстав позову, про витребування доказів, про призначення судової почеркознавчої експертизи у даній справі; апелянт зазначає на те, що справу можливо вирішити шляхом проведення почеркознавчої експертизи; суд не створив особам, які беруть участь у справі умови для реалізації ними своїх процесуальних обов'язків, чим порушив вимоги чинного законодавства.

ОСОБА_1 також заявлені клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи та про витребування доказів.

Ухвалою Харківського апеляційного суду від 01 лютого 2019 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Первомайського районного суду Харківської області від 18 грудня 2018 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Єфремівської сільської ради Первомайського району Харківської області, ОСОБА_2 про визнання заповіту недійсним.

Ухвалою Харківського апеляційного суду від 11 лютого 2019 року закінчено підготовку апеляційного розгляду цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до Єфремівської сільської ради Первомайського району Харківської області, ОСОБА_2 про визнання заповіту недійсним.

Призначено цивільну справу до розгляду судом апеляційної інстанції в судовому засіданні в приміщенні Харківського апеляційного суду на 11 год. 20 хв. 19 лютого 2019 року.

15 лютого 2019 року Єфремівським сільським головою ОСОБА_5 подано відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1, в якому він вказує на те, що Первомайським міськрайонним судом Харківської області від 18 грудня 2018 року ухвалене рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Заповіт складено та посвідчено 10 січня 2008 року секретарем виконавчого комітету Єфремівської сільської ради Первомайського району Харківської області ОСОБА_4, відповідно до вимог законодавства України, що було підтверджено відповідними доказами у справі. Відповідно до ст. 189 ЦПК України у підготовчому судовому засіданні судом було вирішено питання про всі процесуальні дії, що необхідно вчинити до закінчення підготовчого провадження, визначений порядок розгляду справи, вчинено дії з метою своєчасного розгляду справи по суті. Просив залишити апеляційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а судове рішення без змін.

19 лютого 2019 року до Харківського апеляційного суду надійшов відзив ОСОБА_2 на апеляційну скаргу ОСОБА_1, в якому вона вказує на те, що апелянт у підготовче судове засідання не з'являвся, доказів поважності причин неявки в суд не надав, підготовче судове засідання судом відкладалося. ОСОБА_1 не заявляв клопотання про витребування або про доручення доказів до матеріалів справи, крім тих, які були долучені до позовної заяви. Відмова в задоволенні клопотання про призначення експертизи є обґрунтованою і не порушує його право на спадкування, ОСОБА_1 спадщину після смерті батька не прийняв, з ним разом не проживав, із заявою про прийняття спадщини до нотаріуса не звертався, відповідно до ч. 1 ст. 1272 ЦК України він вважається таким, що не прийняв спадщину. Просить рішення суду залишити без змін.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України - в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що рішення суду про встановлення факту сумісного проживання разом із батьком на час відкриття спадщини не існує, на час ухвалення рішення до будь-якого суду з позовом про визначення йому додаткового строку для прийняття спадщини ним не подано, на час ухвалення рішення позивач з заявою про прийняття спадщини до нотаріуса не звертався, позивач по справі на час ухвалення рішення не набув статусу спадкоємця, то його права не є порушеними з боку відповідачів по справі, а тому позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Такі висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи.

Судом встановлено та підтверджено наявними в матеріалах справи доказами, що позивач - ОСОБА_1 є сином померлого 15 вересня 2015 року ОСОБА_3, що підтверджується копією свідоцтва про народження. (а.с. 10).

За життя ОСОБА_3 склав заповіт на ім'я доньки ОСОБА_2, згідно змісту якого, все його майно заповів ОСОБА_2 (а.с. 48).

Даний заповіт посвідчено секретарем виконкому Єфремівської сільської ради Первомайського району Харківської області ОСОБА_4

Заповіт не змінено і не скасовано на момент смерті заповідача (а.с. 48).

11 листопада 2015 року ОСОБА_2 звернулась до Первомайської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, яка була зареєстрована в реєстрі за № 86. ЇЇ заява про прийняття спадщини протягом строку, встановленого для її прийняття не відкликана (ст. 1269 ЦК України). (а.с. 43).

11 листопада 2015 року до Первомайської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини звернулась із заявою ОСОБА_6, в якій зазначила, що від обов'язкової частки в спадщині, на яку має право відповідно до ст. 1241 ЦК України вона відмовляється. Від спадщини за законом вона також відмовляється, зареєстрована в реєстрі за № 87. (а.с. 46).

Згідно наявної в матеріалах справи довідки від 10 листопада 2015 року, виданої Єфремівською сільською радою, в селищі Більшовик Первомайського району Харківської області по вул. Садова, 14 з 19.10.2001 року по день смерті, мешкав та був зареєстрований ОСОБА_3, який помер 15 вересня 2015 року. За вказаною адресою разом з померли були зареєстровані: дружина - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3, з 15 травня 1990 року по теперішній час та дочка - ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_4, з 24 серпня 1990 року по теперішній час (а.с. 47).

Заяв від інших спадкоємців не надходило.

16 квітня 2016 року ОСОБА_2 було видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом. (а.с. 60).

Таким чином, відповідач ОСОБА_2 прийняла спадщину відповідно до вимог законодавства.

Згідно наявної в матеріалах справи копії спадкової справи № 379/2015 до майна померлого 15 вересня 2015 року ОСОБА_3 вбачається, що позивач по справі з заявою про прийняття спадщини у встановлений Законом шестимісячний строк не звертався.

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Статтею 1217 ЦК України передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Згідно з частиною першою та другою статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.

Згідно статті 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її (1268 ЦК України).

Статтею 1247 ЦК України визначені загальні вимоги до форми заповіту, заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу. Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу. Заповіти, посвідчені особами, зазначеними у частині третій цієї статті, підлягають державній реєстрації у Спадковому реєстрі в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до вимог статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно із вимогами статті 203 ЦК України, для чинності правочину, зміст самого правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, моральним засадам суспільства; волевиявлення учасника правочину має бути вільним та відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямованим на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно із статтею 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу.

Вимоги до форми заповіту та порядку його посвідчення встановлені статтею 1247 ЦК України, згідно якої загальними вимогами до форми заповіту є складання заповіту в письмовій формі із зазначенням місця та часу його складання, заповіт повинен бути особисто підписаний заповідачем.

Стаття 1257 ЦК України передбачає вичерпний перелік підстав для визнання заповіту недійсним, в якій передбачено, що заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі. Таке ж положення міститься і у частині 3 статті 203 ЦК України.

Згідно з роз'ясненнями, викладеними у п. 17 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року Про судову практику у справах про спадкування заповіт, складений із порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, згідно з ч. 1ст. 1257 ЦК України є нікчемним, тому визнання такого заповіту недійсним судом не вимагається.

Відповідно до п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року №9 Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними - відповідно до статей 215 та 216 ЦК суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. Вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду в разі наявності відповідного спору. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. У цьому разі в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому.

Отже, заповіт, як односторонній правочин підпорядковується загальним правилам ЦК України щодо недійсності правочинів. Недійсними є заповіти: 1) в яких волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі; 2) складені особою, яка не мала на це права (особа не має необхідного обсягу цивільної дієздатності для складання заповіту); 3) складені з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення (відсутність нотаріального посвідчення або посвідчення особами, яке прирівнюється до нотаріального, складання заповіту представником, відсутність у тексті заповіту дати, місця його складання тощо).

Із змісту наведених норм вбачається, що дійсним, тобто таким, що відповідає вимогам закону є заповіт, який посвідчений уповноваженою особою, яка мала на це право в силу закону, відсутні порушення його форми та посвідчення, волевиявлення заповідача було вільним і відповідало його волі.

Відповідно до правового висновку ВСУ у справі 6-2424цс16, судам відповідно до ст. 215 ЦК України необхідно розмежовувати види недійсності правочинів: нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом (ч. 1 ст. 219, ч. 1 ст. 220, ч. 1 ст. 224 ЦК України, тощо), та оспорювані - якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (ч. 2 ст. 222, ч. 2 ст. 223, ч. 1 ст. 225 ЦК України).

Нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду.

Відповідно до статей 215, 216 ЦК України суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

Частиною другою статті 215 ЦК України передбачено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Таким чином, оспорюваний правочин є недійсним в силу визнання його судом, а нікчемний - в силу припису закону.

Отже, підстави для визнання недійсним заповіту, перелічені в ст. 1257 ЦК України, а саме: заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним; за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі; недійсність окремого розпорядження, що міститься у заповіті, не має наслідком недійсності іншої його частини; у разі недійсності заповіту спадкоємець, який за цим заповітом був позбавлений права на спадкування, одержує право на спадкування за законом на загальних підставах.

Спірний заповіт відповідає загальним вимогам та формі заповіту, відповідно до ст. ст. 1247, 1248 ЦК України.

Таким чином, передбачених чинним законодавством України для визнання заповіту недійсним судом не встановлено.

Частинами 1, 2 статті 1269 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини. Заява про прийняття спадщини подається спадкоємцем особисто.

Статтею 1270 ЦК України визначено, що для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Частиною 1 статті 1272 ЦК України встановлено, що якщо спадкоємець протягом строку, встановленого ст. 1270 цього Кодексу, ОСОБА_1 не подав заяву про прийняття спадщини, а тому він вважається таким, що не прийняв її.

Факту сумісного проживання разом із батьком на час відкриття спадщини не встановлено, з позовом про встановлення додаткового строку для прийняття спадщини до суду ОСОБА_1 до суду не звертався, з заявою про прийняття спадщини до нотаріуса у встановлений законом строк ОСОБА_1 не звернувся. Відтак відповідно до ч. 1 ст. 1272 ЦК України він вважається таким, що спадщину після смерті батька не прийняв.

Враховуючи, що позивач по справі на час ухвалення рішення ОСОБА_1 не набув статусу спадкоємця, його права з боку відповідачів по справі не є порушеними.

Стосовно доводів апеляційної скарги про те, що суд що суд першої інстанції проігнорував його клопотання про перенесення розгляду справи та, не з'ясувавши чи подано всі докази, закрив підготовче провадження, вказує, що підготовчого засідання проведено не було, відтак не були з'ясовані питання, визначені ст. 197 ЦПК України, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Статтею 189 ЦПК України визначено, що завданнями підготовчого провадження є: 1) остаточне визначення предмета спору та характеру спірних правовідносин, позовних вимог та складу учасників судового процесу; 2) з'ясування заперечень проти позовних вимог; 3) визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та зібрання відповідних доказів; 4) вирішення відводів; 5) визначення порядку розгляду справи; 6) вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті.

Підготовче провадження починається відкриттям провадження у справі і закінчується закриттям підготовчого засідання.

Підготовче провадження має бути проведене протягом шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі. У виняткових випадках для належної підготовки справи для розгляду по суті цей строк може бути продовжений не більше ніж на тридцять днів за клопотанням однієї із сторін або з ініціативи суду.

Статтею 197 ЦПК України визначено, що підготовче засідання проводиться судом з повідомленням учасників справи.

У підготовчому засіданні суд:1) оголошує склад суду, а також прізвища, імена та по батькові секретаря судового засідання, перекладача, спеціаліста, з'ясовує наявність підстав для відводів; 2) з'ясовує, чи бажають сторони укласти мирову угоду, передати справу на розгляд третейського суду або звернутися до суду для проведення врегулювання спору за участю судді; 3) у разі необхідності заслуховує уточнення позовних вимог та заперечень проти них та розглядає відповідні заяви; 4) вирішує питання про вступ у справу інших осіб, заміну неналежного відповідача, залучення співвідповідача, об'єднання справ і роз'єднання позовних вимог, прийняття зустрічного позову, якщо ці питання не були вирішені раніше; 5) може роз'яснювати учасникам справи, які обставини входять до предмета доказування, які докази мають бути подані тим чи іншим учасником справи; 6) з'ясовує, чи повідомили сторони про всі обставини справи, які їм відомі; 7) з'ясовує, чи надали сторони докази, на які вони посилаються у позові і відзиві, а також докази, витребувані судом чи причини їх неподання; вирішує питання про проведення огляду письмових, речових і електронних доказів у місці їх знаходження; вирішує питання про витребування додаткових доказів та визначає строки їх подання, вирішує питання про забезпечення доказів, якщо ці питання не були вирішені раніше; 8) вирішує питання про призначення експертизи, виклик у судове засідання експертів, свідків, залучення перекладача, спеціаліста; 9) за клопотанням учасників справи вирішує питання про забезпечення позову, про зустрічне забезпечення; 10) вирішує заяви та клопотання учасників справи; 11) направляє судові доручення; 12) встановлює строки для подання відповіді на відзив та заперечення; 13) встановлює строк для подання пояснень третіми особами та відповіді учасників справи на такі пояснення; 14) встановлює строки та порядок врегулювання спору за участю судді за наявності згоди сторін на його проведення; 15) призначає справу до розгляду по суті, визначає дату, час і місце проведення судового засідання (декількох судових засідань - у разі складності справи) для розгляду справи по суті; 16) встановлює порядок з'ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, та порядок дослідження доказів, якими вони обґрунтовуються під час розгляду справи по суті, про що зазначається в протоколі судового засідання; 17) з'ясовує розмір заявлених сторонами судових витрат; 18) вирішує питання про колегіальний розгляд справи; 19) здійснює інші дії, необхідні для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті.

Відповідно до статті 198 ЦПК України підготовче засідання проводиться за правилами, встановленими главою 6 цього розділу, з урахуванням особливостей підготовчого засідання, встановлених цим Кодексом.

Суд відкладає підготовче засідання в межах визначеного цим Кодексом строку підготовчого провадження у випадках: 1) визначених частиною другою статті 223 цього Кодексу; 2) залучення до участі або вступу у справу третьої особи, заміни неналежного відповідача, залучення співвідповідача; 3) в інших випадках, коли питання, визначені частиною другою статті 197 цього Кодексу, не можуть бути розглянуті у даному підготовчому засіданні.

У зв'язку із заміною неналежного відповідача, залучення співвідповідача такі особи мають право подати клопотання про розгляд справи спочатку не пізніше двох днів з дня вручення відповідної ухвали. Якщо таке клопотання не буде подане у вказаний строк, суд продовжує розгляд справи.

У зв'язку зі вступом у справу третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, така особа, а також інші учасники справи мають право подати клопотання про розгляд справи спочатку не пізніше двох днів з дня вручення їм відповідної ухвали. Якщо таке клопотання не буде подане у вказаний строк, суд продовжує розгляд справи.

Якщо розгляд справи у випадках, передбачених цим Кодексом, починається спочатку, суд призначає та проводить підготовче засідання спочатку в загальному порядку, крім випадку ухвалення рішення про колегіальний розгляд справи, коли підготовче засідання проводиться спочатку лише у разі, якщо суд дійшов висновку про необхідність його проведення.

Суд може оголосити перерву у підготовчому засіданні у разі необхідності, зокрема у випадках: 1) заміни відведеного експерта, перекладача, спеціаліста; 2) невиконання учасником справи вимог ухвали про відкриття провадження у справі у встановлений судом строк, якщо таке невиконання перешкоджає завершенню підготовчого провадження; 3) неподання витребуваних доказів особою, яка не є учасником судового процесу;4) витребування нових (додаткових) доказів.

У разі відкладення підготовчого засідання або оголошення перерви підготовче засідання продовжується зі стадії, на якій засідання було відкладене або у ньому була оголошена перерва.

Як свідчать матеріали справи провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Єфремівської сільської ради Первомайського району Харківської області, ОСОБА_2 про визнання заповіту недійсним відкрито 28 вересня 2018 року та призначено підготовче засідання на 29 жовтня 2018 року в приміщенні Первомайського міськрайонного суду Харківської області.

29 жовтня 2018 року відкладено підготовче засідання на 22 листопада 2018 року у зв'язку з зайнятістю судді у розгляді кримінальної справи.

22 листопада 2018 року с судовому засіданні відкладено підготовче засідання на 06 грудня 2018 року у зв'язку з надходженням клопотання позивача.

06 грудня 2018 року позивач в підготовче засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, надав письмову заяву про відкладення розгляду справи на іншу дату у зв'язку з неможливістю прибуття у судове засідання, за сімейними обставинами. Доказів поважності неприбуття в підготовче засідання не надав.

Доказів неможливості з поважних причин прибути в судове засідання

призначене на 06 грудня 2018 року позивач не надав і суду апеляційної інстанції.

Ухвалою Первомайського міськрайонного суду Харківської області від 06 грудня 2018 року закрито підготовче провадження по цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Єфремівської сільської ради Первомайського району Харківської області, ОСОБА_2 про визнання заповіту недійсним та призначено справу до розгляду по суті у судовому засіданні 18 грудня 2018 року о 15:00 год. в залі судових засідань № 3 за адресою приміщення суду: Харківська область, м. Первомайський, вул. Бугайченка, 34.

Передбачених ч. 2 ст. 223 ЦПК України підстав для відкладення розгляду справи судом не встановлено, судом прийнято рішення про проведення підготовчого засідання за відсутності сторін. Суд вважав, що у підготовчому засіданні вирішено питання про всі процесуальні дії, що необхідно вчинити до закінчення підготовчого провадження та початку судового розгляду справи по суті, підготовче судове засідання підлягає закриттю, а справа призначенню до розгляду за правилами загального позовного провадження.

Таким чином, згідно технічного запису судового засідання та протоколів судового засідання, відповідно до вимог закону, ОСОБА_1 був повідомлений про підготовче судове засідання, з метою дотримання прав ОСОБА_1, суд першої інстанції суд враховував заяви позивача та відкладав підготовче судове засідання в межах визначеного кодексом строку підготовчого провадження.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд проігнорував його клопотання про перенесення розгляду справи та без його присутності закрив підготовче судове засідання, не відповідають дійсним обставинам справи та спростовується матеріалами справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 353 ЦПК України заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилається на те, що йому було відмовлено у прийнятті заяви про зміну предмету або підстав позову, дії суду першої інстанції суперечать вимогам чинного законодавства.

Частиною шостою ст. 43 ЦПК України визначено, що учасники справи зобов'язані виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки.

Частиною 1 статті 44 ЦПК України передбачено, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Частиною третьою ст. 49 ЦПК України передбачено, що до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. У справі, що розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, зміна предмета або підстав позову допускається не пізніше ніж за п'ять днів до початку першого судового засідання у справі.

Частиною 1 ст. 123 ЦПК України визначено, що строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом.

Згідно вимог ч.1 ст. 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом.

Як свідчать матеріали справи, 18 грудня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про зміну предмету та підстав позову, в якій просив задовольнити його позовні вимоги про встановлення нікчемності заповіту; встановити нікчемність заповіту від імені ОСОБА_3, який посвідчено 10 січня 2008 року секретарем виконавчого комітету Єфремівської сільської ради Первомайського району Харківської області ОСОБА_4 за реєстровим номером 60.

06 грудня 2018 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду на 18 грудня 2018 року.

Вирішуючи питання про прийняття заяви про зміну предмету або підстав позову, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у її прийнятті, оскільки дана заява подана з порушенням строків, визначених ч. 3 ст. 49 ЦПК України. Ухвала суду постановлена з дотриманням норм процесуального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 13 ЦПК України закріплено принцип диспозитивності цивільного судочинства: суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно вимог ч. ч. 1, 2, 3, 6 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.

В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

За змістом викладених законодавчих норм, встановлених розділом V ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає позовні вимоги та підстави позову, які були предметом розгляду в суді першої інстанції, при цьому не наділений повноваженнями змінювати предмет та підстави позову на стадії апеляційного розгляду.

Разом із цим, ОСОБА_1 не позбавлений можливості звернутись повторно до суду першої інстанції з позовом з урахуванням вимог, які були ним зазначені в його уточненій

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). За такого з урахуванням конкретних обставин справи колегія суддів вважає за можливе обмежуватись наведеним обґрунтуванням стосовно найбільш суттєвих доводів відповідача.

Згідно з частинами 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З урахуванням наведеного апеляційний суд вважає висновок суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог обгрунтованим.

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.

Відповідно до статті 375 ЦПК України , суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції повно і всебічно з'ясовано обставини справи, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України надана правильна правова оцінка доказам по справі, рішення суду відповідає вимогам ст. 263 ЦПК України є законним і обґрунтованим, і доводами апеляційної скарги не спростовується, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального праві, тому відповідно до ст. 375 ЦПК України залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Керуючись ст. ст. 367 , 368 , 374 , 375 , 381-384 , 389 , 390 ЦПК України суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Первомайського районного суду Харківської області від 18 грудня 2018 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.

Повне судове рішення складено 18 квітня 2019 року.

Головуючий - І.О. Бровченко

Судді: І.В. Бурлака

ОСОБА_7