Рішення

від 17.04.2019 по справі 910/15919/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

17.04.2019Справа № 910/15919/18

Господарський суд міста Києва у складі судді Блажівської О.Є. при секретарі судового засідання Хмельовському В.О. розглянувши за правилами загального позовного матеріали справи №910/15919/18

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Оболонь Агро" (31600, Хмельницька обл., смт.Чемерівці, Гусятинське шосе, 2А, код ЄДРПОУ 34222628)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-дослідне виробниче аграрне підприємство "МАК УКРАЇНИ" (04214, м.Київ, вул.Північна, 32, кв.203, код ЄДРПОУ 32108154)

про повернення переданого на реалізацію товару на суму 3 301 876,80 грн,-

представники учасників сторін:

від позивача: Павлунішен С.М, директор з правових питань;

від відповідача: Грей Ю.М. (директор); Марків Н.В..(адвокат), Ордер серія КВ №401527 від 27.02.19;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Оболонь Агро", 28 листопада 2018 року звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-дослідне виробниче аграрне підприємство "МАК УКРАЇНИ", про повернення Товариству з обмеженою відповідальністю "Оболонь Агро" переданого на реалізацію за Договором комісії №27/09/2016 від 27.09.2016 маку харчового сорту "Грей" у загальній кількості 84 060,00 кг, на суму 3 301 876,80 грн, за ціною з розрахунку 39,28 грн за 1 кг, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем умов вищезазначеного Договору.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.12.2018 відкрито провадження у справі, постановлено розглядати справу за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання на 27.12.2018.

У підготовчому засіданні 27.12.2018 оголошено перерву до 30.01.2019.

15.01.2019 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-дослідне виробниче аграрне підприємство "МАК УКРАЇНИ" надійшов відзив на позовну заяву.

30.01.2019 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від Товариства з обмеженою відповідальністю "Оболонь Агро" надійшла відповідь на відзив.

У підготовче засідання 30.01.2019 з'явився представник відповідача, представник позивача у підготовче засідання не з'явився, про причини неявки не повідомив, про час і місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином.

Також у підготовчому засіданні 30.01.2019 присутнім представником відповідача було заявлене клопотання про продовження строку підготовчого провадження.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.01.2019 продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів, відкладено підготовче засідання на 27.02.19.

04.02.2019через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від Товариства з обмеженою відповідальністю "Оболонь Агро" надійшла відповідь на відзив.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.02.2019, в порядку статей 120-121 Господарського процесуального кодексу України, повідомлено учасників справи про те, що судове засідання, призначене на 27.02.2019 не відбудеться, у зв'язку з перебуванням судді Блажівської О.Є у відпустці, наступне засідання у справі призначено на 14.03.19.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.02.2019, в порядку статей 120-121 Господарського процесуального кодексу України, повідомлено учасників справи про те, що судове засідання, призначене на 14.03.2019 не відбудеться, у зв'язку із участю судді О.Є. Блажівської у З'їзді представників юридичних вищих навчальних закладів та наукових установ, наступне засідання у справі призначено на 27.03.19.

15.03.2019 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-дослідне виробниче аграрне підприємство "МАК УКРАЇНИ" надійшли заперечення.

У підготовче засідання, призначене на 27.03.2019 з'явились представники сторін, представник позивача надав оригінали документів, доданих до позовної заяви для огляду.

В підготовчому судовому засіданні 27.03.2019 присутніми представниками сторін надано усні пояснення щодо можливості закриття підготовчого провадження та про призначення справи до розгляду по суті.

Відповідно до ч.2 ст.177 Господарського процесуального кодексу України підготовче провадження починається відкриттям провадження у справі і закінчується закриттям підготовчого засідання.

Згідно з п.3 ч.2 ст.185 Господарського процесуального кодексу України за результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.

Враховуючи, що судом здійснено усі необхідні та достатні дії для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті, суд дійшов висновку закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті на 17.04.2019.

У судове засідання 17.04.2019 з'явилися представники позивача та відповідача.

Представник позивача надав пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримав повністю.

Представник відповідача та директор надали пояснення по суті спору, заперечили проти задоволення позовних вимог.

Відповідно до вимог статті 222 Господарського процесуального кодексу України судом під час розгляду справи здійснювалось фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального пристрою.

Відповідно до ст. 233 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом.

Суд також враховує положення частини 1 статті 6 Конвенції "Про захист прав людини і основоположних свобод" 04.11.1950 року про право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Дослідивши наявні в справі матеріали, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

27.09.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю Оболонь Агро (далі - комітент, позивач) та Науково-дослідним виробничим аграрним підприємством Мак України (далі - комісіонер, відповідач) було укладено Договір комісії № 27/09/2016 (далі - Договір), відповідно до умов якого комітент доручає комісіонерові, а комісіонер зобов'язався за винагороду здійснювати в інтересах комітента реалізацію належного комітенту на праві власності товару, а саме: маку харчового сорту Грей (далі - товар) на території України та/або за межі митної території України за зовнішньоекономічними договорами та передавати комітентові грошові кошти отримані від реалізації товару.

Відповідно до п. 1.2 Договору кількість, асортимент, номенклатура, ціна та інші умови реалізації вказуються сторонами в специфікаціях до даного Договору.

Пунктами 1.4, 1.5 Договору визначено, що передача товару комісіонеру за цим Договором оформляється відповідним актом приймання-передачі товару. За комітентом зберігається право власності на товар до моменту його продажу комісіонером третій особі.

Грошові кошти, отримані комісіонером від реалізації товару за договорами, зовнішньоекономічними контрактами (угодами), перераховуються комісіонером на поточний рахунок комітента у національній валюті України - гривні, протягом _____банківських днів з дати отримання комісіонером грошових коштів від реалізації товару, що підтверджується звітом про виконання доручення (п. 5.1 Договору).

Відповідно до п. 10.1 Договору він набуває чинності з моменту його підписання і діє до повного виконання сторонами взятих на себе зобов'язань.

Позивач зазначає суду про необхідність повернення Товариству з обмеженою відповідальністю "Оболонь Агро" переданого на реалізацію за Договором комісії №27/09/2016 від 27.09.2016 маку харчового сорту "Грей" у загальній кількості 84 060,00 кг, на суму 3 301 876,80 грн, за ціною з розрахунку 39,28 грн за 1 кг, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем умов вищезазначеного Договору, зокрема, ненадання звіту комісіонера.

Відповідач проти задоволення позову заперечує, зазначаючи про те, що частина товару вже реалізована, інша частина перебуває на реалізації, тобто жодних порушень умов Договору з боку відповідача не існує.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наступне.

Як вже зазначалось судом вище, між позивачем та відповідачем було укладено Договір, який за своєю правовою природою містить ознаки договору комісії.

Статтею 1011 Цивільного кодексу України за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов'язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента.

Комісіонер зобов'язаний вчиняти правочини на умовах, найбільш вигідних для комітента, і відповідно до його вказівок. Якщо у договорі комісії таких вказівок немає, комісіонер зобов'язаний вчиняти правочини відповідно до звичаїв ділового обороту або вимог, що звичайно ставляться (ч. 1 ст. 1014 Цивільного кодексу України).

Судом встановлено, що позивачем було за актами прийому-передачі (від 06.10.2016, 09.10.2016, 12.10.2016, 17.10.2016) передано відповідачу на реалізацію товар на загальну суму 3 301 876,80 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 1022 Цивільного кодексу України після вчинення правочину за дорученням комітента комісіонер повинен надати комітентові звіт і передати йому все одержане за договором комісії.

З аналізу вказаної норми чинного законодавства вбачається, що необхідною умовою для надання комісіонером звіту є відповідне доручення комітента.

20.03.2018 позивач звернувся до відповідача із вимогою про повернення продукції, а в разі неможливості повернення товару - повернути кошти в сумі 3 301 876,80 грн через тривале невиконання відповідачем зобов'язань за договором, зокрема, ненаданням звіту комісіонера.

Згідно із статтею 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Завданням суду при здійсненні правосуддя в силу положень статті 2 Закону України "Про судоустрій України" є, зокрема, захист гарантованих Конституцією та законами України, прав і законних інтересів юридичних осіб.

Статтею 16 Цивільного кодексу України, положення якої кореспондуються з положеннями статті 20 Господарського кодексу України, встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Наведеними положеннями визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним. Тобто, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

У той же час, надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту слід зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

У рішенні від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Європейський суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Тобто, оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, слід виходити із його ефективності, і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Відтак, підставою для звернення до суду є наявність порушеного права, а таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту, що й унормовано в положеннях статей 4-5 ГПК України.

Отже, встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

При цьому, предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою - посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення цього права, та правове обґрунтування необхідності його захисту.

Частиною першою та пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільні права й обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Як вже зазначалось судом вище, необхідною умовою для надання звіту комісіонером є доручення комітента. При цьому, а ні матеріали справи, а ні вимога №20-ю від 20.03.2018 не містять жодного доказу того, що таке доручення надавалось позивачем відповідачу.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору (ч. ч. 1, 3 ст. 626 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 ст. 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Враховуючи те, що за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов'язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента, такий правочин є двостороннім і, відповідно, право двох сторін розраховувати на певні наслідки, які мають настати внаслідок укладення такого договору, є рівним для всіх учасників такого договору.

Договором не передбачено жодних строків, за які товар має бути реалізовано відповідачем, та умова про перерахування грошових коштів, отриманих від реалізації товару також не містить жодних строкових умов.

Крім того, протоколом погодження договірної ціни на товар, що є додатком №3 до Договору, передбачено, що повний розрахунок за мак харчовий сорту "Грей" перед позивачем має відбутися після повної реалізації товару відповідачем.

Відповідач зазначає суду про те, що ним було частково сплачено позивачу кошти за реалізований товар, що підтверджується платіжними дорученнями, а інша частина товару передана на реалізацію.

Матеріали справи містять платіжні доручення на загальну суму 1 917 076,00 грн із призначенням платежу - оплата за мак… , проте позивач вважає, що ці платіжні доручення свідчать про те, що відповідач придбав товар у позивача, проте таке твердження є передчасним, з огляду на те, що природа договору комісії полягає не в придбанні комісіонером товару у комітента, а у тому, що одна сторона (комісіонер) зобов'язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента .

Приписами ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із ст. ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

На думку суду, позивачем не доведено суду факту порушення відповідачем його охоронюваних законом прав та інтересів, а рішення суду, за вимогою закону, не може ґрунтуватись на припущеннях, про що свідчить відсутність доручення позивача про надання звіту та те, що договір є двостороннім і діючим та має бути належним чином виконаний обома сторонами.

Статтею 5 Господарського процесуального кодексу України визначено, що здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

У п.145 рішення від 15.11.96 у справі Чахал проти Сполученого Королівства (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що ст. 13 Конвенції гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, які передбачено конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі засоби правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень конвенції та надавати відповідний судовий захист.

Засіб захисту, що вимагається ст.13 Конвенції, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п.75 рішення ЄСПЛ у справі Афанасьєв проти України від 5.04.2005 (заява №38722/02).

В остаточному підсумку ефективний засіб повинен забезпечити поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання відповідного відшкодування.

Статтею 55 Конституції України встановлено, що кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що не передбачено положеннями статті 16 ЦК України та статті 20 ГК України.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Отже, суд зобов'язаний з'ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб. Саме по собі формулювання позовної вимоги, без з'ясування судом зазначених обставин, не є підставою для припинення провадження у справі або для беззаперечної відмови у задоволенні позову.

При цьому, надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його "ефективність" з точки зору ст. 13 Конвенції.

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам слід виходити із його ефективності, і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Аналогічна правова позиція викладена у Постанові Верхового Суду від 07.02.2018 №923/970/16.

Суд звертає увагу на те, що норми чинного законодавства та Договір безпосередньо містить умови, які регламентують відповідальність сторін у випадку порушення ними умов Договору, які за своє природою є фактично ефективним способом відновлення порушеного права, в разі його належного доведення.

Доводи відповідача щодо того, що позивачем не було сплачено відповідачу комісійну винагороду до уваги суду не приймаються, оскільки не входять в предмет спору у даній справі.

Враховуючи наведене, з'ясувавши повно і всебічно обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, надавши оцінку всім аргументам учасників справи, суд дійшов висновку що позивачем належними та допустимими доказами не доведено обставини, покладені в основу позову а тому, позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір має бути покладено на позивача.

Керуючись ст.ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238, 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову відмовити.

2. Судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "Оболонь Агро".

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Згідно з пунктом 17.5 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повний текст рішення складено 19.04.2019

Суддя О.Є. Блажівська