Рішення

від 16.04.2019 по справі 260/191/19

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

16 квітня 2019 року м. Ужгород№ 260/191/19 Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Дору Ю.Ю.,

за участі:

секретаря судового засідання Гулай М.В.,

представника позивача - ОСОБА_1,

представника відповідача - ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Промислово-будівельна компанія "Стройка"" до Управління Держпраці у Закарпатській області про визнання протиправною та скасування постанови, -

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Промислово-будівельна компанія "Стройка"" (надалі - позивач, ТОВ "ПБК "Стройка"") через уповноваженого представника звернулося до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Управління Держпраці у Закарпатській області (надалі - відповідач, Управління Держпраці), в якій просить: визнати неправомірними дії головного державного інспектора Управління Держпраці у Закарпатській області щодо притягнення позивача до відповідальності; визнати неправомірною та скасувати постанову Управління Держпраці у Закарпатській області №ЗК14/7/АВ/П/ПТ-ІП-ФС-21 від 31.01.2019 року; стягнути з відповідача на користь позивача суму сплаченого судового збору та суму сплачених витрат на правничу допомогу. Одночасно з позовною заявою позивачем було подано заяву про забезпечення позову, проте, ухвалою суду від 18 лютого 2019 року відмовлено у вжитті заходів забезпечення адміністративного позову.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 31 січня 2019 року Управлінням Держпраці у Закарпатській області винесено постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №ЗК 14/7/АВ/П/ПТ-ІП-ФС-21 на підставі абз.4 частини 2 ст.265 КЗпП у розмірі 333840,00 грн. Проте, позивач вважає неправомірними дії інспектора праці Управління Держпраці у Закарпатській області ОСОБА_3, оскільки такі вчинені із перевищенням повноважень стосовно обсягу та строків проведення перевірки, а Постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №ЗК 14/7/АВ/П/ПТ-ІП-ФС-21 від 31.01.2019 року вважаємо незаконною та такою, що прийнята в порушення норм матеріального права та без достатніх правових підстав, з огляду на що вона підлягає скасуванню.

04 березня 2019 року ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду відкрито провадження за вказаною позовною заявою та встановлено строк учасникам справи для подання заяв по суті справи.

13 березня 2019 року представником позивача подано заяву про зміну підстав адміністративного позову (позовні вимоги незмінні), відповідно до якої представник позивача, в обґрунтування позовних вимог, додатково вказала, що за порушення встановлених строків виплати заробітної плати працівникам, інших виплат, передбачених законодавством про працю, більш як за один місяць, виплата їх не в повному обсязі передбачена відповідальність абзацом 3 (а не "4") частини 2 статті 265 Кодексу законів про працю України, а саме - у трикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення. (т.1 а.с.108-112).

21 березня 2019 року ухвалою суду задоволено клопотання представника відповідача про продовження процесуального строку для подання відзиву на позовну заяву.

У визначений судом строк відповідач надав суду відзив на позовну заяву, відповідно до якого просить відмовити у задоволенні позову у зв'язку з тим, що постанова про накладення штрафу №ЗК14/7/АВ/П/ПТ/-ІП-ФС-21 від 31.01.2019 винесена на підставі Акту інспекційного відвідування Товариства з обмеженою відповідальністю "Промислово-будівельна компанія "Стройка", що відповідає пункту 2 Порядку.

У судовому засіданні представник позивача підтримала позовні вимоги з підстав, що наведені у позовній заяві та заяві про зміну підстав позову, просила суд такі задовольнити.

В судовому засіданні представник відповідача проти задоволення позову заперечила з мотивів, зазначених у відзиві на позовну заяву.

Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що на підставі листа Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (вих.№16387/04.03 від 30.11.2018) про інформацію щодо страхувальників, які порушують законодавство про оплату праці в звіті за вересень 2018 року, відповідачем видано наказ від 21.12.2018 №250 про проведення інспекційного відвідування в тому числі ТОВ "Промислово-будівельна компанія "Стройка", м.Ужгород, вул.Перемоги, 32а/3 щодо дотримання трудового законодавства при оформленні трудових відносин, оплаті праці, дотриманні мінімальних гарантій, часу праці, відпочинку, використанні праці неповнолітніх, атестації робочих місць. У зв'язку з цим 21.12.2018 за №2505а Управлінням Держпраці видано направлення на проведення інспекційного відвідування ТОВ "ПБК "Стройка". Строк дії направлення: з 26.12.2018 по 29.12.2018.

26 грудня 2018 року, у зв'язку з відсутністю об'єкта відвідування за місцезнаходженням, інспектором праці ОСОБА_3 складено акт №ЗК 679/7/ПД про неможливість проведення інспекційного відвідування/невиїзного інспектування та строк проведення інспекційного відвідування зупинено до 10 січня 2018 року . Цього ж дня відповідачем направлено позивачу лист щодо необхідності надання для проведення інспекційного відвідування відповідних документів (т.2 а.с.164-165)

10 січня 2019 року після подання TOB "ПБК "Стройка" документів на письмову вимогу інспектором праці ОСОБА_3 проведено інспекційне відвідування ТОВ "ПБК "Стройка"", за результатами якого складено акт інспекційного відвідування юридичної особи, яка використовує найману працю № ЗК 14/7/АВ. Одночасно 10 січня 2019 року Управлінням Держпраці винесено припис про усунення виявлених порушень №ЗК 14/7/АВ/П.

Згідно висновків акту та припису встановлені наступні порушення:

- статті 29 КЗпП України (до початку роботи за укладеними трудовими договорами, працівників не ознайомлено з правилами внутрішнього трудового розпорядку та колективним договором;

- частини 1 статті 115 КЗпП України, частини 1 статті 24 Закону України "Про оплату праці" (виплата заробітної плати рідше двох разів на місяць, через проміжок часу, що перевищує 16 календарних днів, та пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата;

- частини 4 ст.115 КЗпП України, статті 21 Закону України №504, а саме: відповідно до наказу №44-о/с від 12.12.2018 року ОСОБА_4 надано відпустку з 17 грудня 2018 року, а заробітна плата за весь час щорічної відпустки, згідно відомостей на виплату готівки №1 виплачена 03 січня 2019 року та відповідно до наказу №45-о/с від 12.12.2018 року ОСОБА_5 надано відпустку з 18 грудня 2018 року, а заробітна плата за весь час щорічної відпустки виплачена останньому 03.01.2019 року.

- частини 1 статті 116 КЗпП України (згідно наказів з №36-о/с по № 43-о/с від 30.11.2018 року працівників ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13 звільнено за ст.38 КЗпП України з 30 листопада 2018 року, а розрахунок за робітної плати останнім, згідно відомості на виплачу готівки № 21 від 18.12.2018 року.

Строк усунення виявлених порушень встановлено до 18.01.2019 року.

За встановлені порушення вимог законодавства про працю, а саме ч.4 ст.115 КЗпП України, ч.1 ст. 21 Закону України "Про відпустки" та ч.1 ст.116 КЗпП України відповідно до абзацу 8 частини 2 статті 265 КЗпП України відповідачем винесено постанову від 31 січня 2019 №ЗК14/7/АВ/П/ПТ-ІП-ФС-20, якою накладено на ТОВ "ПБК "Стройка" штраф у розмірі 4173 грн.

За встановлені порушення вимог законодавства про працю - порушення ч.1 ст.117 КЗпП України на підставі абзацу 4 частини 2 статті 265 КЗпП України відповідачем винесено постанову № ЗК14/7/АВ/П/ПТ-ІП-ФС-21 від 31.01.2019 року про накладення на ТОВ "ПБК "Стройка"" штрафу у розмірі 333840,00 грн..

Правомірність та обґрунтованість постанови про накладення адміністративного штрафу від 31.01.2019 року №ЗК14/7/АВ/П/ПТ-ІП-ФС-21 є предметом даного позову.

Аналізуючи виниклі між сторонами правовідносини, суд приходить до наступного.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 259 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п. 1 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постаново. Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 року державна служба України з питань праці є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття (далі - загальнообов'язкове державне соціальне страхування) в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.

Постановою Кабінету Міністрів України від 26.04.2017 р. № 295 затверджений Порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю (далі за текстом - Порядок № 295). Відповідно до п.1 Порядку № 295 цей Порядок визначає процедуру здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю юридичними особами і включаючи їх структурні та відокремлені підрозділи, які не є юридичними особами) та фізичними особами, які використовують найману працю (далі - об'єкт відвідування).

Відповідно до п.2 Порядку № 295 державний контроль за додержанням законодавства про працю здійснюється у формі проведення інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань інспекторами праці, в тому числі Держпраці та її територіальних органів.

Відповідно до пп.6 п. 5 Порядку № 295 інспекційні відвідування проводяться за інформацією Пенсійного фонду України та його територіальних органів про: роботодавців, які нараховують заробітну плату менше мінімальної; роботодавців, у яких стосовно працівників відсутнє повідомлення про прийняття на роботу; роботодавців, у яких протягом місяця кількість працівників, що працюють на умовах неповного робочого часу, збільшилась на 20 і більше відсотків; працівників, які виконують роботи (надають послуги) за цивільно-правовими договорами в одного роботодавця більше року; роботодавців, у яких стосовно працівників відсутні нарахування заробітної плати у звітному місяці (відпустка без збереження заробітної плати без дотримання вимог Кодексу Законів про працю України та Закону України «Про відпустки» ); роботодавців, у яких протягом року не проводилась індексація заробітної плати або сума підвищення заробітної плати становить менше суми нарахованої індексації; роботодавців, у яких 30 і більше відсотків працівників працюють на умовах цивільно-правових договорів; роботодавців з чисельністю 20 і більше працівників, у яких протягом місяця відбулося скорочення на 10 і більше відсотків працівників.

Згідно пункту 10 Порядку № 295 тривалість інспекційного відвідування, невиїзного інспектування не може перевищувати 10 робочих днів, для суб'єктів мікропідприємництва та малого підприємництва - двох робочих днів.

Відповідно до статті 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Статтею 117 КЗпП України встановлено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Відповідно до якої, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, на підставі інформації наданої Головним управлінням Пенсійного фонду України в Закарпатській області, відповідачем видано направлення для проведення інспекційного відвідування ТОВ "ПБК "Стройка"", строк дії направлення - з 26 грудня 2018 по 29 грудня 2018. Разом з тим, у зв'язку з неможливістю проведення інспекційного відвідування 26.12.2018 та необхідністю підготовки позивачем документів, строк проведення інспекційного відвідування зупинено до 10 січня 2018 року, про що складено акт №ЗК 679/7/ПД. З вказаним актом представник ТОВ "ПБК "Стройка" ознайомився без зауважень 26.12.2018 року, про що свідчить особистий підпис директора ТОВ "ПБК "Стройка" ОСОБА_14 (т.2 а.а.с.164-165).

Так, 10 січня 2019 року проведено інспекційне відвідування за результатами якого встановлено порушення, зокрема, згідно наказів № 36-о/с від 30 листопада 2018 року, 37-о/с від 30 листопада 2018 року, 38-о/с від 30 листопада 2018 року 39-о/с від 30 листопада 2018 року 40-о/с від 30 листопада 2018 року 41-о/с від 30 листопада 2018 року № 42-о/с від 30 листопада 2018 року 43-о/с 30.11.2018 року працівників: ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13 звільнено з TOB "ПБК "Стройка" за ст.38 КЗпП України з 30 листопада 2018 року (т.2 а.а.с.103-106).

Згідно відомості на виплату готівки № 21 за листопад 2018 року та видаткового касового ордеру від 18.12.2018, виплату за робітної плати вказаним особам, а саме: ОСОБА_6 у сумі 4348,28 грн., ОСОБА_7 - 2800,29 грн., ОСОБА_8- 4873,14 грн., ОСОБА_9- 5391.03 грн. ОСОБА_11 - 2901,36 грн., ОСОБА_15 - 5287,45 гри., ОСОБА_12 - 4665,98 грн., ОСОБА_13-5391,03 грн. проведено 18 грудня 2018 року (т.2 а.а.с.120-121).

Отже, як вбачається з матеріалів справи, інспекційне відвідування ТОВ "ПБК "Стройка" проведено протягом двох днів: 26 грудня 2018 року та 10 січня 2019 року. А відтак суд відхиляє твердження позивача, щодо порушення строків тривалості інспекційного відвідування.

Щодо порушень виявлених під час інспекційного відвідування, представник позивача не заперечувала та, як слідує з матеріалів справи, усі виявлені порушення усунуті позивачем у строк визначений Управлінням Держпраці у приписі №ЗК 14/7/АВ/П від 10 січня 2019 року, а саме 17.01.2019.

Порядок накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 №509 .

Відповідальність за порушення законодавства про працю регламентується ст. 265 КЗпП України .

Відповідно до ч.1 ст.265 КЗпП України юридичні та фізичні особи-підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність за порушення законодавства про працю.

Згідно абз.4 ч.2 ст.265 КЗпП України юридичні та фізичні особи-підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі: недотримання мінімальних державних гарантій в оплаті праці - у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення (абзац 4 ч.2 ст.265 КЗпП України ); порушення інших вимог трудового законодавства, крім передбачених абзацами другим - сьомим цієї частини, - у розмірі мінімальної заробітної плати (абзац 8 ч.2 ст.265 КЗпП України ).

Відповідно до ч.4 ст.265 КЗпП України штрафи, зазначені у частині другій цієї статті, накладаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Сплата штрафу не звільняє від усунення порушень законодавства про працю (ч 7 ст.265 КЗпП України ).

Згідно з статтею 12 Закону України "Про оплату праці" норми оплати праці (за роботу в надурочний час; у святкові, неробочі та вихідні дні; у нічний час; за час простою, який мав місце не з вини працівника; при виготовленні продукції, що виявилася браком не з вини працівника; працівників молодше вісімнадцяти років, при скороченій тривалості їх щоденної роботи тощо) і гарантії для працівників (оплата щорічних відпусток; за час виконання державних обов'язків; для тих, які направляються для підвищення кваліфікації, на обстеження в медичний заклад; для переведених за станом здоров'я на легшу нижчеоплачувану роботу; переведених тимчасово на іншу роботу у зв'язку з виробничою необхідністю; для вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, переведених на легшу роботу; при різних формах виробничого навчання, перекваліфікації або навчання інших спеціальностей; для донорів тощо), а також гарантії та компенсації працівникам в разі переїзду на роботу до іншої місцевості, службових відряджень, роботи у польових умовах тощо встановлюються КЗпП України та іншими актами законодавства України.

Норми і гарантії в оплаті праці, передбачені частиною першою цієї статті та КЗпП України , є мінімальними державними гарантіями.

Отже, стаття 12 Закону України "Про оплату праці" містить не вичерпний перелік мінімальний державних гарантій та вказує на можливість їх встановлення іншими актами законодавства України, зокрема КЗпП України.

Окрім цього, відповідно до статті 22 Закону України "Про оплату праці" суб'єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами.

Оскільки позивачем не заперечується та визнається факт проведення виплати заробітної плати при звільненні з порушенням строків визначених частиною 1 статті 116 КЗпП України та вказані обставини підтверджуються наявними у матеріалах справи доказами, то відповідачем правомірно встановлено порушення ч.1 статті 117 КЗпП України.

Суд зауважує, що відповідно до пункту 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 року №13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" необхідно враховувати, що норми і гарантії оплати праці, визначені законодавством для працівників підприємств, установ, організацій усіх форм власності, є мінімальними державними гарантіями і тому при договірному регулюванні вони не можуть бути погіршені.

Відповідно до пункту 7 вказаної Постанови вказано, що оскільки відповідно до ст.97 КЗпП форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження й розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно в колективному договорі, а у випадку, коли його не укладено, - власником або уповноваженим ним органом за погодженням із профспілковим органом, що представляє інтереси більшості працівників, або, за його відсутності, - з іншим органом, уповноваженим на представництво трудовим колективом, урахуванням загальних положень законодавства про оплату праці, суд у разі вирішення спорів з цих питань має з'ясовувати, чи були і як саме вони врегульовані у зазначеному порядку та чи було при цьому додержано норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною й галузевою (регіональною) угодами. При їх недодержанні застосовуються відповідно норми і гарантії, передбачені законодавством, генеральною, галузевою (регіональною) угодами.

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений частиною 1 статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є однією з мінімальних державних гарантій в оплаті праці, передбачених Кодексом законів про працю України.

Вищенаведене спростовує доводи представника позивача щодо того, що затримка розрахунку при звільненні не може бути віднесена до поняття мінімальних державних гарантій в оплаті праці, а відтак суд такі відхиляє.

Позивач не заперечує, що ним було порушено вимоги трудового законодавства, які згодом були усунені. Позиція позивача полягає у тому, що він не повинен нести відповідальності за порушення передбачене абз.4 ч.2 статті 265 КЗпП України, оскільки ним допущено порушення встановлених строків виплати заробітної плати працівникам, інших виплат, передбачених законодавством про працю, більш як за один місяць, виплата їх не в повному обсязі - у трикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, тобто порушення передбачене абзацом 3 частини 2 ст.265 КЗпП України.

З приводу цього, суд зазначає, що у даному випадку позивачем не допущено порушення виплати заробітної плати більше як за один місяць, а позивачем не здійснено виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, що підтверджується матеріалами інспекційного відвідування та поясненнями представника позивача.

Суд звертає увагу на те, що відповідно до вимог п. 29 Порядку №295, заходи до притягнення об'єкта відвідування та його посадових осіб до відповідальності за використання праці неоформлених працівників, несвоєчасну та не у повному обсязі виплату заробітної плати, недодержання мінімальних гарантій в оплаті праці, вживаються одночасно із внесенням припису незалежно від факту усунення виявлених порушень у ході інспекційного відвідування або невиїзного інспектування.

Таким чином, виконання позивачем припису не позбавляє його відповідальності за недодержання мінімальних гарантій в оплаті праці, оскільки винесення припису незалежно від факту усунення виявлених порушень у ході інспекційного відвідування можливе одночасно з вжиттям заходів притягнення позивача до відповідальності.

Отже, передумовою для накладення на позивача штрафу у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, було порушення ним мінімальних державних гарантій в оплаті праці, що мало місце при розрахунку звільнених працівників не в день звільнення та не виплата середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку таким працівникам.

Згідно з ч.1 ст.72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ч.ч.1, 4 ст.73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

В силу ст.76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу .

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Суд вважає, що відповідачем надані суду належні докази правомірності висновків про порушення позивачем норм чинного законодавства про працю. Окрім цього суд констатує, що під час проведення інспекційного відвідування відповідач діяв у межах повноважень та у порядку визначеному чинним законодавством.

З огляду на встановлені обставини справи, оскільки позивачем допущено порушення мінімальних державних гарантій в оплаті праці, суд дійшов висновку, що постанова від 31 січня 2019 року № ЗК14/7/АВ/П/ПТ-ІП-ФС-21 винесена Управлінням Держпраці у Закарпатській області, є законною та відповідає нормам чинного законодавства. Отже, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Промислово-будівельна компанія "Стройка"" є безпідставними та задоволенню не підлягають.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 6, 8 , 9 , 72 - 77 , 241 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Промислово-будівельна компанія "Стройка"" (вул.Перемоги, буд. 32А, прим.3, м.Ужгород, Закарпатська область, 88000, код ЄДРПОУ 38144308) до Управління Держпраці у Закарпатській області (вул.Минайська, буд.16, м.Ужгород, Закарпатська область, 88018, код ЄДРПОУ 39795035) про визнання протиправною і скасування постанови Управління Держпраці у Закарпатській області №ЗК14/7/АВ/П/ПТ-ІП-ФС-21 від 31.01.2019 року та визнання неправомірними дій відповідача - відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до Восьмого апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до частини 3 статті 243 КАС України повний текст рішення складено та підписано 19.04.2019 року.

СуддяОСОБА_16