Рішення

від 16.04.2019 по справі 440/208/19

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 квітня 2019 року м. ПолтаваСправа №440/208/19

Полтавський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Клочка К.І.,

за участю:

секретаря судового засідання - Вязун К.Ю.,

позивача - ОСОБА_1

представника відповідача та третьої особи - ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної екологічної інспекції у Полтавській області, третя особа: Державна екологічна інспекція Центрального округу про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В:

17.01.2019 ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Державної екологічної інспекції у Полтавській області, третя особа: Державна екологічна інспекція Центрального округу про визнання протиправним та скасування наказу Державної екологічної інспекції у Полтавській області від 18.12.2018 №23-о "Про звільнення ОСОБА_1М.", поновлення на посаді начальника відділу екологічного контролю земельних ресурсів, за поводженням з відходами та небезпечними хімічними речовинами - старшого державного інспектора з охорони навколишнього природного середовища Полтавської області з 18.12.2018, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди в розмірі 10000 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначено те, що згідно наказу голови ліквідаційної комісії Державної екологічної інспекції у Полтавській області від 18.12.2018 №23-о позивача звільнено з посади відповідно до пункту 1 статті 87 Закону України "Про державну службу" та пункту 1 статті 40 КЗпП України. Позивач не погоджується з таким наказом, оскільки Державною екологічною інспекцією у Полтавській області не витримані умови щодо законності проведення процедури вивільнення працівників, не запропоновано позивачеві іншу роботу, не дотримано переважне право на залишення на роботі при вивільненні позивача, чим порушене його конституційне право на працю. Також позивач наголошує, що видачею наказу про звільнення йому завдано моральної шкоди, яка виразилася у втраті нормальних життєвих зв'язків, а незаконне звільнення змушує позивача прикладати додаткових зусиль для організації його життя.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 04.02.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі. Ухвалено здійснити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

Ухвалами Полтавського окружного адміністративного суду від 11.02.2019 постановлено перейти до розгляду справи за правилами загального позовного провадження, від 26.03.2019 закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті.

21.02.2019 до суду надійшов відзив на позов, в якому відповідач просив в задоволенні позову відмовити повністю, зазначивши при цьому, що Державна екологічна інспекція у Полтавській області ліквідовується, інша посада на цьому самому підприємстві не пропонувалась, а тому, в межах наданих повноважень ліквідаційній комісії, нею винесено наказ від 18.12.2018 №23-о "Про звільнення ОСОБА_1М.", з якого вбачається, що позивача звільнено з посади начальника відділу екологічного контролю земельних ресурсів, за поводженням з відходами та небезпечними хімічними речовинами - старшого державного інспектора з охорони навколишнього природного середовища Полтавської області, у зв'язку із ліквідацією Державної екологічної інспекції у Полтавській області відповідно до пункту 1 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу". Відповідач наголошує, що обставиною для звільнення позивача стала ліквідація підприємства, а тому наказ про звільнення відповідає вимогам КЗпП України і підстав для його скасування не вбачається, а тому відсутні підстави для задоволення позову в цій частині і відповідно немає підстав для задоволення позовних вимог про поновлення на роботі, стягнення заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди. Наполягав, що Держеконінспекція здійснювала державний нагляд (контроль) на підставі річного плану здійснення заходів державного нагляду (контролю) Державної екологічної інспекції України на 2018 рік, затвердженого наказом державної екологічної інспекції України від 30.11.2017 №710, що в черговий раз підтверджує, що своїми наказами державна екологічна інспекція України змінила суб'єкта реалізації своїх повноважень на відповідній території, тому твердження позивача, що Державна екологічна інспекція України наказом від 23.07.2018 №138 передала повноваження від Держекоінспекції до Державної інспекції Центрального округу є помилковим. Норми статті 49-2 та частини 1 статті 42-1 КЗпП України можуть бути застосовані лише крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації.

01.03.2019 до суду надійшла відповідь на відзив, у якій позивач зазначав, що загальна чисельність працівників Державної екологічної інспекції України не змінилася, відповідно, існувала можливість переведення ОСОБА_1 з Державної екологічної інспекції у Полтавській області, яка ліквідується, на рівнозначну посаду відповідного фахового рівня в Державну екологічну інспекцію Центрального округу у відповідності до частини четвертої статті 43 Закону України "Про державну службу". Крім того, на думку позивача, наказом Державної екологічної інспекції від 31.07.2018 №146 підтверджено факт реорганізації, злиття двох територіальних органів - Державних екологічних інспекцій в Полтавській та Черкаській областях в новостворений територіальний орган - Державну екологічну інспекцію Центрального округу.

19.03.2019 до суду надійшли заперечення на відповідь на відзив, у яких відповідач заперечив твердження позивача, що загальна кількість працівників Державної екологічної інспекції України та її територіальних органів не змінилася. Також, зазначав, що ні Кабінетом Міністрів України, ні іншим центральним органом виконавчої влади не видавався акт про передачу повноважень, також відсутнє згадування про правонаступництво і в Положенні про держану екологічну інспекцію Центрального округу.

Позивач у судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив позов задовольнити.

Представник відповідача та третьої особи у судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечувала та просила в задоволенні позову відмовити.

Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив такі факти та відповідні до них правовідносини.

ОСОБА_1 працював у Державні екологічній інспекції у Полтавській області на посаді начальника відділу екологічного контролю земельних ресурсів, за поводженням з відходами та небезпечними хімічними речовинами - старшого державного інспектора з охорони навколишнього природного середовища Полтавської області.

Наказом голови ліквідаційної комісії Державної екологічної інспекції у Полтавській області від 18.12.2018 року №23-о ОСОБА_1 звільнено з посади начальника відділу екологічного контролю земельних ресурсів, за поводженням з відходами та небезпечними хімічними речовинами - старшого державного інспектора з охорони навколишнього природного середовища Полтавської області, у зв'язку із ліквідацією установи відповідно до пункту 1 статті 40 Кодексу законів про працю України.

Позивач не погодився із зазначеним наказом, у зв'язку з чим звернувся до суду із даним позовом.

Надаючи оцінку позовним вимогам позивача, суд виходить з наступного.

Відповідно до частин другої, третьої статті 5 Закону України "Про державну службу" від 10.12.2015 №889-VIII /далі - Закон № 889-VIII/ відносини, що виникають у зв'язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом".

Пунктом 4 частини першої статті 83 Закону №889-VIII передбачено, що державна служба припиняється за ініціативою суб'єкта призначення /стаття 87цього Закону/.

Відповідно до статті 87 Закону №889-VIII підставами для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення є: 1) скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідація державного органу, реорганізація державного органу у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі.

Процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої цієї статті визначається законодавством про працю.

Звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті допускається лише у разі, якщо державного службовця не може бути переведено на іншу посаду відповідно до його кваліфікації або якщо він відмовляється від такого переведення.

Статтею 40 КЗпП передбачено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках: 1) змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації".

Згідно статті 49-2 КЗпП про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України "Про зайнятість населення", власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників".

Суд зазначає, що при розгляді спору про звільнення за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП необхідно з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 21.2.2018 №102 про "Питання реалізації Концепції реформування системи державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища" в структурі Державної екологічної інспекції України відбувається реформування, в рамках якого деякі територіальні органи інспекції об'єднуються і утворюються міжтериторіальні.

В додатку 1 постанови вказуються інспекції, що підлягають ліквідації, в додатку №2 - які створюються.

Таким чином, відповідно до вищевказаної постанови Кабінету Міністрів України підлягають ліквідації Державна екологічна інспекція у Черкаській області та Державна екологічна інспекція у Полтавській області з утворенням міжтериторіальної структури - Державної екологічної інспекції центрального округу.

Державною екологічною інспекцією України прийнято наказ від 31.07.2018 №146 "Про ліквідацію Державної екологічної інспекції у Полтавській області".

23.07.2018 наказом Державної екологічної інспекції України про питання діяльності Державної екологічної інспекції Центрального округу, зокрема встановлено, що Державна екологічна інспекція України здійснює свої повноваження на території Черкаської та Полтавської області через утворений у відповідному порядку міжрегіональний територіальний орган Держекоінспекції, а саме: Державну екологічну інспекцію Центрального округу /пункт 2 наказу №138/.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №102 "Питання реалізації Концепції реформування системи державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища" наказом Державної екологічної інспекції України від 31.07.2018 №146 встановлено ліквідувати як юридичну особу публічного права Державну екологічну інспекцію у Полтавській області, утворено ліквідаційну комісію Державної екологічної інспекції у Полтавській області та призначено головою ліквідаційної комісії заступника начальника Державної екологічної інспекції у Полтавській області - першого заступника Головного державного інспектора з охорони навколишнього природного середовища Полтавської області ОСОБА_3

Відповідно до положень частини першої статі 104 Цивільного кодексу України юридична особа припиняє свою діяльність, передаючи все своє майно, права та обов'язки іншим юридичним особам - правонаступникам внаслідок реорганізації (через злиття, приєднання, поділ, перетворення) або ліквідації.

Тобто, при реорганізації юридична особа припиняється, але її права та обов'язки в порядку правонаступництва переходять до нової (іншої) юридичної особи. При цьому до правонаступника переходять обов'язки не тільки в частині майнових прав, а й трудових відносин, в тому числі обов'язок щодо працевлаштування працівника (переведення працівника на іншу роботу).

Ліквідація юридичної особи публічного права здійснюється розпорядчим актом органу державної влади, органу місцевого самоврядування або уповноваженою на це особою. У цьому акті має бути наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій такої особи або їх передачі іншим органам виконавчої влади. Якщо таке обґрунтування наведене, то у такому випадку має місце ліквідація юридичної особи публічного права, а якщо ні, то саме посилання на те, що особа ліквідується, є недостатнім. У зв'язку з цим при вирішенні спорів щодо поновлення на роботі працівників юридичної особи публічного права, про ліквідацію яких було прийнято рішення, судам належить, крім перевірки дотримання трудового законодавства щодо таких працівників, з'ясовувати фактичність такої ліквідації (чи мала місце у цьому випадку реорганізація). При вирішенні зазначеної категорії спорів підлягає оцінці і правовий акт, що став підставою ліквідації, зокрема: припинено виконання функцій ліквідованого органу чи покладено виконання цих функцій на інший орган.

Встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) установи, що ліквідується, не виключає, а передбачає зобов'язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи.

Аналогічна позиція неодноразово висловлювалась Верховним Судом України у постановах від 04.03.2014 №21-8а14, від 27.05.2014 №21-108а14, від 28.10.2014 №21-484а14, від 19.01.2016 №21-2225а15 та була підтримана Верховним Судом у постановах від 10 жовтня 2018 року по справі № 816/979/17, від 20 червня 2018 року по справі №П/811/3349/15.

Таким чином, у випадку ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) установи, обов'язок щодо працевлаштування (пропозиції про працевлаштування згідно статті 49-2 КЗпП) працівників ліквідованої установи (організації) поширюється не лише на цю установу (організацію), а й на відповідну новостворену установу (організацію), оскільки, як зазначено Верховним Судом України, роботодавцем у такому випадку є держава, а не окрема установа, що діє від імені держави.

Варто також відмітити, що законодавством передбачена можливість роботодавця виконання наведених вимог.

Так, у разі реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації державного органу переведення працівника на рівнозначну або нижчу (за його згодою) посаду в державному органі, якому передаються повноваження та функції такого органу, здійснюється без обов'язкового проведення конкурсу на рівнозначну або нижчу вакантну посаду в іншому державному органі, у тому числі в іншій місцевості (в іншому населеному пункті).

Таким чином, обов'язок роботодавця щодо працевлаштування працівника державної установи, що ліквідується із утворенням нової установи, що буде виконувати повноваження (завдання) установи, що ліквідується, може бути виконаний шляхом пропозиції працівникові роботи в утвореній установі та, у випадку згоди, переведення працівника.

Зі змісту Положення про Державну екологічну інспекцію у Полтавській області та Положення про Державну екологічну інспекцію Центрального округу, суд дійшов висновку, що зміст повноважень, завдань і функцій відповідача та третьої особи свідчить про те, що фактично відбулася реорганізація шляхом ліквідації територіального органу Державну екологічну інспекцію у Полтавській області з одночасним створенням Державну екологічну інспекцію Центрального округу як структурного підрозділу Державної екологічної інспекції України. Функції та повноваження вказаних територіальних органів, які ліквідуються, покладено на новоутворені територіальні органи як структурні підрозділи апарату Державної екологічної інспекції України.

Варто зазначити, що власник або уповноважений ним орган вважаються такими, що належно виконали вимоги частини 2 статті 40, частини 3 статті 49-2 КЗпП України стосовно працевлаштування працівника, якщо запропонували йому наявну на підприємстві роботу, тобто, вакантну посаду або роботу за відповідною професією, спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо. Роботодавець зобов'язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював. Оскільки обов'язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника або уповноважений ним орган з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов'язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з'явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.

Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду України від 18.10.2017 у справі № 6-1723цс17 та підтримані Верховним Судом у постанові від 10.10.2018 у справі №816/979/17.

У справі, що розглядається, позивачеві з моменту попередження про наступне вивільнення і по дату звільнення взагалі не пропонувались будь-які вакантні посади чи інша робота у новоствореній Державній екологічній інспекції Центрального округу, хоча у відповідності до штатного розпису Державної екологічної інспекції Центрального округу на 2018 рік наявні вакантні посади.

З матеріалів справи вбачається, що мало місце переведення інших працівників Державної екологічної інспекції у Черкаській області, Державної екологічної інспекції у Полтавській області на вакантні рівнозначні або нижчі посади у Державній екологічній інспекції центрального округу.

Враховуючи викладені обставини, суд вважає, що відповідачем порушено порядок звільнення позивача внаслідок непропонування останньому вакантних посад чи іншої роботи у новоствореній Державній екологічній інспекції Центрального округу.

Таку ж позицію судів у подібних правовідносинах підтримав Верховний Суд у постанові від 10.10.2018 у справі №816/979/17.

Згідно статті 235 КЗпП у разі звільнення без законної підстави бо незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядав трудовий спір.

Враховуючи, що звільнення позивача визнано судом протиправним, то суд поновлює позивача на посаді і в установі, з якої його було звільнено.

Відповідно до статті 235 КЗпП при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу".

Відповідно до частини першої статті 27 Закону України "Про оплату праці" порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Порядок обчислення середньої заробітної плати затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 /далі - Порядок №100/.

Відповідно до пункту 2 Порядку №100 середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.

За приписами абзацу 3 пункту 3 Порядку №100 усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

Пунктом 8 Порядку №100 встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

З огляду на викладені норми, при обчисленні розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу слід використовувати формулу, за якою обрахуванню підлягає період затримки за робочі дні виходячи із середньоденного заробітку, обчисленого відповідно до положень Порядку.

Згідно довідки Державної екологічної інспекції у Полтавській області від 19.02.2019 №43 середньомісячний заробіток за два місяці, які передували звільненню склав 9636,88 грн, а середньоденна заробітна плата становить 438,04 грн.

Суд встановив, що період вимушеного прогулу становить з 19.12.2018 по 16.04.2019 (за 2018 рік: грудень - 8 робочих днів; за 2019 рік: січень - 21 робочих днів, лютий - 20 робочих днів, березень - 20, квітень - 12 робочих дні) - 81 робочий день.

Таким чином, середній заробіток за час вимушеного прогулу підлягає стягненню з Державної екологічної інспекції у Полтавській області на користь ОСОБА_1 за період з 19.12.2018 по 16.04.2019 (виходячи з розрахунку 81 х 438,04) у сумі 35481,24 грн.

Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача моральної шкоди у розмірі 10000,00 грн, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до частин першої, другої статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

При вирішенні спору про відшкодування моральної шкоди має бути з'ясована наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Зокрема, необхідно з'ясувати чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Враховуючи те, що матеріали адміністративної справи не містять доказів заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, а також підтвердження причинного зв'язку між протиправними діями інспекції і завданням позивачеві від цього моральної шкоди, то вимога позивача щодо стягнення моральної шкоди не підлягає задоволенню.

Суд наголошує, що сам лише факт порушення прав позивача не може слугувати виключною підставою для стягнення моральної шкоди, оскільки моральна шкода має бути обов'язково підтверджена належними та допустимими доказами.

Відповідно до частин першої, другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Суд при вирішенні спору враховує приписи статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якої у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є частково обґрунтованими, а вимоги такими, що належить частково задовольнити.

Згідно з пунктами 2, 3 частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць, поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

За таких обставин суд вважає за необхідне допустити рішення до негайного виконання в частині поновлення на посаді та стягнення середньомісячного грошового забезпечення за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 6, 8-10,13, 14, 72-77, 139, 241-247, 250, 255, 293, 295, підпунктом 15 пункту 15 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, рнокпп НОМЕР_1) до Державної екологічної інспекції у Полтавській області (вул. Коцюбинського, 6, м. Полтава, Полтавська область, 36039 (код ЄДРПОУ 38019348)), третя особа: Державна екологічна інспекція Центрального округу (вул. Коцюбинського, 6, м. Полтава, Полтавська область, 36039, код ЄДРПОУ 41149108) про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди, задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ Державної екологічної інспекції у Полтавській області від 18.12.2018 №23-о "Про звільнення ОСОБА_1М."

Поновити ОСОБА_1 з 19.12.2018 на посаді начальника відділу екологічного контролю земельних ресурсів, за поводженням з відходами та небезпечними хімічними речовинами - старшого державного інспектора з охорони навколишнього природного середовища Полтавської області.

Стягнути з Державної екологічної інспекції у Полтавській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 19.12.2018 по 16.04.2019 у розмірі 35043,20 грн, з утриманням податків та інших обов'язкових платежів при виплаті.

Рішення суду в частині поновлення позивача на посаді начальника відділу екологічного контролю земельних ресурсів, за поводженням з відходами та небезпечними хімічними речовинами - старшого державного інспектора з охорони навколишнього природного середовища Полтавської області з 19.12.2018 та стягнення заробітної плати у розмірі 8760,80 грн з відрахуванням обов'язкових платежів допустити до негайного виконання.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених пунктом 15.5 частини 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції від 03.10.2017.

Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 19 квітня 2019 року.

Суддя ОСОБА_4