Рішення

від 11.04.2019 по справі 323/2909/17

ОРІХІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 323/2909/17

Провадження № 2/323/55/19

РІШЕННЯ

іменем УКРАЇНИ

11.04.2019 м. Оріхів

Оріхівський районний суд Запорізької області у складі головуючого судді Смоковича М.В., при секретарі судового засідання Безштанківській О.Д., за участю представника позивача ОСОБА_1, відповідача ОСОБА_2, представника відповідача ОСОБА_3, розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_4 до ОСОБА_2, ОСОБА_5, треті особи: Оріхівська державна нотаріальна контора, виконавчий комітет Таврійської сільської ради Оріхівського району Запорізької області про визнання заповіту недійсним, визнання права власності на спадкове майно,

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2017 року ОСОБА_4 звернулась до Оріхівського районного суду Запорізької області з позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_5 про визнання недійсним заповіту, посвідченого 07.11.2008 року секретарем виконавчого комітету Кіровської сільської ради Оріхівського району Запорізької області ОСОБА_6, та зареєстрованого в реєстрі за № 496, яким ОСОБА_7 (батько позивача) заповів все належне йому майно відповідачу ОСОБА_2, а також про визнання за позивачем права власності в порядку спадкування за законом 1/3 частку майна, залишеного спадкодавцем: житлового будинку за адресою Запорізька область, Оріхівський район, с. Таврійське, вул. Гагаріна, 12-а, та двох земельних ділянок на території Кіровської (Таврійської) сільської ради Оріхівського району Запорізької області.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилалась на те, що вона, як донька, є спадкоємцем ОСОБА_7 першої черги за законом, спадщину прийняла у встановленому законом порядку та у належний строк, але оспорюваний нею заповіт перешкоджає позивачу реалізувати свої спадкові права. При цьому позивач має обґрунтовані сумніви у добровільності складання батьком спірного заповіту та взагалі у факті його вчинення, оскільки за життя ОСОБА_7 нікому не повідомляв про наявність такого заповіту, не мав причин складати заповіт у такому молодому віці (на час посвідчення заповіту ОСОБА_7 виповнилося лише 39 років), з незрозумілих причин заповіт посвідчений секретарем сільської ради за умови, що в м. Оріхів, на відстані не більше 14 км, працюють нотаріуси. Про недійсність заповіту через його підроблення, за ствердженням позивача, свідчить також й відсутність на ньому будь-яких записів, вчинених рукою ОСОБА_7, окрім незрозумілого вітієватого рукописного завитку, який секретарем сільради названо підписом заповідача і який неможливо ідентифікувати як справжній підпис батька . З урахуванням наведеним обставин, позивач просила визнати спірний заповіт недійсним як такий, що вчинений з порушенням ч. 2 ст. 1257 Цивільного кодексу України, оскільки волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Ухвалою від 21.11.2017 року було відкрито провадження у справі та призначене попереднє судове засідання.

З 15.12.2017 року набрав чинності ЦПК України в редакції Закону України від 03.10.2017 року № 2147-VIII.

Ухвалою від 15.01.2018 року судом вирішено перейти до розгляду цієї справи в порядку загального позовного провадження за правилами ЦПК України в редакції Закону України від 03.10.2017 року № 2147-VIII, починаючи зі стадії підготовчого провадження.

В підготовчому судовому засіданні позивач свої вимоги підтримала, відповідачі позов не визнали. Треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, - Оріхівська державна нотаріальна контора та виконавчий комітет Таврійської сільської ради Оріхівського району Запорізької області, подали заяви про розгляд справи без участі, а виконавчий комітет також - про невизнання позову.

В порядку виконання завдань підготовчого провадження у цій справі судом були виконані ряд процесуальних дій, передбачених ч. 2 ст. 197 ЦПК України, а саме: від учасників справи отримано письмові заяви по суті справи з доданням письмових доказів на їх обґрунтування, вирішені заявлені учасниками справи заяви та клопотання з процесуальних питань, в тому числі про виклик свідків, витребування доказів та про призначення судово-почеркознавчих експертиз. У зв'язку з цим провадження у справі неодноразово зупинялось.

Ухвалою від 04.02.2019 року підготовче провадження у справі закрито, а справу призначено до судового розгляду.

Під час судового розгляду позивач в судове засідання не з'явилась, будучи повідомленою належним чином про час і місце розгляду справи, про причини неявки не повідомила, заяв чи клопотань не подала.

Представник позивача, адвокат ОСОБА_1, позовні вимоги підтримала, пославшись на факти та доводи, викладені в позовній заяві. З урахуванням висновку почеркознавчої експертизи справжності підпису спадкодавця ОСОБА_7 на спірному заповіті, представник позивача наполягала на доведеності того, що спірний заповіт ОСОБА_7 не підписувався, не відповідає його справжній волі, а тому підлягає визнанню недійсним.

Відповідач ОСОБА_2 та її представник, адвокат ОСОБА_3, позов не визнали, а в заперечення проти нього послались на факти та норми права, викладені в письмовому відзиві на позов. Зокрема, представник відповідача зазначив, що спірний заповіт був посвідчений у встановленому законом порядку, а саме уповноваженою на те посадовою особою органу місцевого самоврядування, складений відповідно до справжньої волі заповідача ОСОБА_7, якій відповідало і його волевиявлення, про що свідчить його власноручний підпис на заповіті. Всі ствердження позивача про те, що насправді ОСОБА_7 не мав наміру розпоряджатись своїм майном саме у такий спосіб, не мав причин складати заповіт у молодому віці та при здоровому самопочутті, а також про підроблення спірного заповіту шляхом фальсифікації підпису ОСОБА_7, є лише припущеннями позивача, які спростовуються матеріалами справи, а тому не можуть бути підставою для визнання спірного заповіту недійсним.

Відповідач ОСОБА_5 в судове засідання не з'явилась, будучи повідомленою належним чином про час і місце розгляду справи, про причини неявки не повідомила, заяв чи клопотань не подала.

Представник третьої особи ОСОБА_6 проти позову заперечувала, пояснивши, що спірний заповіт ОСОБА_7 підписав власноруч у її присутності, будь-яких підстав ставити під сумнів його дієздатність при цьому не було.

Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши зібрані у справі докази, суд встановив такі обставини.

Позивач є рідною донькою ОСОБА_7, що підтверджується Свідоцтвом про народження серії ІІІ-ЖС № 409957, виданим 26.11.1989 року виконкомом Кіровської сільської ради Оріхівського району Запорізької області.

Відповідач ОСОБА_2 є матір'ю ОСОБА_7 та, відповідно, бабусею позивача, що підтверджується відповідним свідоцтвом про народження ОСОБА_7, і й учасниками справи не оспорюється.

Відповідач ОСОБА_5 також є рідною донькою ОСОБА_7 та, відповідно, рідною сестрою позивача та другою онукою відповідача ОСОБА_2, що підтверджується Свідоцтвом про народження серії IV-ЖС № 272040, виданим 25.11.1993 року виконкомом Кіровської сільської ради Оріхівського району Запорізької області.

За життя ОСОБА_7 належало на праві власності таке майно:

1)земельна ділянка загальною площею 7,80 га з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва , кадастровий номер 2323981500:05:002:0010, розташована на території Кіровської сільської ради Оріхівського району Запорізької області, на підставі Свідоцтва про право на спадщину за законом, виданим 18.07.2007 року державним нотаріусом Шостої державної нотаріальної контори Запорізької області;

2)земельна ділянка загальною площею 6,7658 га з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва , кадастровий номер 2323981500:03:003:0064, розташована на території Кіровської сільської ради Оріхівського району Запорізької області, на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЗП № 014014;

3)земельна ділянка загальною площею 0,1277 га з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) , кадастровий номер 2323981500:07:008:0239, за адресою: Запорізька область, Оріхівський район, с. Кірове, вул. Гагаріна, 12-а, на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 699716 від 18.10.2012 року;

4)житловий будинок, за адресою: Запорізька область, Оріхівський район, с. Кірове, вул. Гагаріна, 12-а, на підставі Рішення Оріхівського районного суду Запорізької області від 16.09.2008 року у справі № 2-1461.

В силу вимог ст. 1261 ЦК України позивач та обидва відповідачі є спадкоємцями ОСОБА_7 першої черги за законом.

Однак 07.11.2008 року ОСОБА_7 підписав заповіт, посвідчений секретарем виконавчого комітету Кіровської сільської ради Оріхівського району Запорізької області ОСОБА_6 та зареєстрований в реєстрі за № 496, яким все своє майно, де б воно не було і з чого б воно не складалось, і взагалі все те, на що він за законом буде мати право на день смерті, ОСОБА_7 заповідав відповідачу ОСОБА_2, тобто своїй матері.

06.12.2014 року ОСОБА_7 помер у віці 45 років, що підтверджується Свідоцтвом про смерть серії І-ЖС № 317801, виданим (повторно) Відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Оріхівського районного управління юстиції у Запорізькій області 10.04.2015 року.

У зв'язку із смертю ОСОБА_7 відкрилась його спадщина.

Позивач та обидва відповідачі прийняли спадщину в межах визначеного законом 6-місячного строку шляхом подання до Оріхівської державної нотаріальної контори заяв про прийняття спадщини, позивач та відповідач ОСОБА_5 - за законом, відповідач ОСОБА_2 - за заповітом.

14.07.2015 року та 29.09.2015 року відповідачу ОСОБА_2 державним нотаріусом Оріхівської державної нотаріальної контори Запорізької області були видані свідоцтва про право на спадщину щодо 5/6 часток кожного з об'єктів спадкового майна, що належало спадкодавцю, з урахуванням права позивача на обов'язкову частку у спадщині як непрацездатної дитини спадкодавця (позивач є особою з інвалідністю 2-ї групи безстроково).

Позивач свідоцтва про право на спадщину за законом не отримувала.

Доводи позивача в обґрунтування заявлених вимог зводяться в цілому до двох обставин, які за законом тягнуть недійсність заповіту:

1)спірний заповіт був складений з порушенням його форми та посвідчення, яке полягає у відсутності на заповіті підпису ОСОБА_7;

2)зафіксоване у заповіті волевиявлення не було вільним і не відповідало волі ОСОБА_7, оскільки у нього не було, з огляду на його вік та стан здоров'я, причин складати заповіт, про намір заповідати майно матері він нікому з рідних не повідомляв, і взагалі складення заповіту на користь батьків, а не дітей, не є характерним звичаєм серед населення України.

Оцінюючи обґрунтованість вказаних доводів позивача, суд виходить з таких мотивів.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 1236 ЦК України заповідач має право охопити заповітом права та обов'язки, які йому належать на момент складення заповіту, а також ті права та обов'язки, які можуть йому належати у майбутньому. Заповідач має право скласти заповіт щодо усієї спадщини або її частини.

Відповідно до ст. 1247 ЦК України заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу. Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу. Заповіти, посвідчені особами, зазначеними у частині третій цієї статті, підлягають державній реєстрації у Спадковому реєстрі в порядку , затвердженому Кабінетом Міністрів України.

Як свідчать матеріали справи, заповіт був складений письмово та посвідчений секретарем виконавчого комітету Кіровської сільської ради Оріхівського району Запорізької області ОСОБА_6, яка була уповноважена на вчинення таких нотаріальних дій в порядку, визначеному у п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону України Про нотаріат та п. 2 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій посадовими особами виконавчих комітетів сільських, селищних, міських Рад народних депутатів України від 15 серпня 1994 року № 22/5, а саме Рішенням виконавчого комітету Кіровської сільської ради Оріхівського району Запорізької області від 25.12.2006 року № 145.

На спірному заповіті у графі Підпис заповідача мається підпис, очевидно виконаний власноруч певною особою.

На підтвердження або спростування ствердження позивача про те, що підпис в заповіті не належить ОСОБА_7, судом було призначено судово-почеркознавчу експертизу.

За Висновком експерта № 4-314 від 28.12.2018 року, підписи в графі Підпис:

---

заповідача на спірному заповіті, оригінал якого наданий відповідачем, та на аналогічному заповіті, підшитому до журналу нотаріальних дій за 2008 рік Кіровської сільської ради та виконавчого комітету, виконані, ймовірно, однією особою. Водночас відповісти на питання, чи виконаний підпис у спірному заповіті особисто ОСОБА_7 чи іншою особою, не виявилось можливим у зв'язку зі значною варіаційністю та недостатньою інформативністю наданих для порівняльного дослідження зразків.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За ч. 1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Крім того, відповідно до ст. 110 ЦПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.

За своєю правовою природою заповіт є одностороннім правочином, і тому на нього поширюються загальні положення про правочини, якщо у книзі шостій ЦК України немає відповідного правила.

З огляду на це, на заповіт поширюється й загальне правило презумпції правомірності правочину, закріплене у ст. 204 ЦК України: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

З урахуванням цієї презумпції, за відсутності чіткого висновку експерта, який вказував би на виконання підпису у спірному заповіті не ОСОБА_7, а іншою особою, а також за відсутності будь-яких інших доказів, які б підтверджували б це прямо чи непрямо, окремо чи у сукупності, суд приходить до висновку про те, що спірний заповіт підписаний ОСОБА_7, оскільки не доведено іншого.

Отже, підстав вважати спірний заповіт нікчемним в порядку ч. 1 ст. 1257 ЦК України суд не вбачає.

Доводи позивача щодо невідповідності заповіту та справжньої волі заповідача суд також відхиляє, оскільки вони є суперечливими, ґрунтуються виключно на припущеннях та загальних фразах, і фактично зводяться до невдоволення заповідальним розпорядженням ОСОБА_7, що як таке не є підставою для визнання заповіту недійсним.

Так, позивач не заперечує того факту, що ОСОБА_7 не мав захворювань, які б могли вплинути на усвідомлення ним значення своїх дій та керування ними, а навпаки, підкреслює його відносно молодий вік та непоганий стан здоров'я.

Не доведено позивачем й фактів, які б вказували на складання ОСОБА_7 спірного заповіту під впливом фізичного чи психічного примусу, обману, зловживання довірою, збігу тяжких обставин тощо.

Більше того, свідки ОСОБА_7 і ОСОБА_8 під час допиту в судовому засіданні пояснили, що ОСОБА_7 (спадкодавець) дійсно мав намір скласти заповіт на користь своєї матері, так як у нього відносини з його доньками не складалися та останні не хотіли з ним спілкуватися, хоча їм й достовірно не відомо чи виконав він свій намір та склав заповіт. Більш того, свідок ОСОБА_7 пояснив, що за життя його брат ОСОБА_7 говорив йому, що переживає за їх матір, щоб вона не залишилася на вулиці.

Відхиляє суд також як нічим необґрунтовані й доводи позивача про те, ОСОБА_7 було зарано думати про складання заповіту, а також про те, що заповідальне розпорядження на користь матері, а не дітей, суперечить усталеним звичаям.

Виходячи з таких загальних засад цивільного законодавства, як автономія волі та вільне волевиявлення, майнова самостійність, неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини, законодавець надав кожному свободу заповідального розпорядження своїм майном, яка обмежується лише правом на обов'язкову частку у спадщині (ст. 1241 ЦК України). За змістом ст. 1235 ЦК України, заповідач при вирішенні юридичної долі свого майна на випадок смерті не зобов'язаний зазначати та оголошувати причини свого рішення, пояснювати його чи заздалегідь повідомляти про нього.

Відтак, при вирішенні питання про недійсність заповіту суд не вправі керуватись лише ставленням позивача до спірного заповіту як до несправедливого, оскільки це буде тягти спотворення волі заповідача.

Таким чином, позивачем не доведено й того, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі, а тому у задоволенні позову слід відмовити.

Враховуючи вищенаведене, на підставі ст. ст. 1, 3, 203, 204, 1233, 1235,1247-1251, 1257 Цивільного кодексу України, керуючись ст. ст. 10, 12, 13, 81, 141, 259, 263, 264, 265, 268, 273, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовної заяви ОСОБА_4 до ОСОБА_2, ОСОБА_5, треті особи: Оріхівська державна нотаріальна контора, виконавчий комітет Таврійської сільської ради Оріхівського району Запорізької області про визнання заповіту недійсним, визнання права власності на спадкове майно - відмовити.

Повний текст рішення виготовлений 19.04.2019 року.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку. Апеляційна скарга подається до Запорізького апеляційного суду через Оріхівський районний суд Запорізької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а у разі, якщо в судовому засіданні було проголошено вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Суддя Оріхівського районного суду

Запорізької області ОСОБА_9